top of page

Психологічна енкциклопедія

Повернення з бойових дій: психологічна адаптація після фронту, ротації або тривалого розгортання

3 дні тому
Читати 13 хв

Оновлено: 2 дні тому

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 4 жовтня 2026 року · Редакційна політика


Повернення з бойових дій — це перехід із середовища тривалої загрози, високої мобілізації та жорстко заданого темпу до безпечніших умов, у яких нервовій системі, тілу, увазі, сну й соціальній поведінці потрібно знову перебудуватися. Цей процес часто називають постбойовою або построзгортальною адаптацією. Він стосується не лише ветеранів після завершення служби: військовослужбовець може повернутися після ротації, виведення підрозділу чи тривалого розгортання, відновитися і продовжити службу.


Після фронту підвищена пильність, різка реакція на звук, потреба контролювати простір, складність розслабитися, порушення сну, дратівливість або емоційна відстороненість можуть певний час зберігатися як продовження механізмів, що були корисними в небезпечному середовищі. Сам факт таких реакцій не встановлює психічний розлад. Важливі їхня вираженість, динаміка, безпека та те, наскільки людина здатна спати, відновлюватися, підтримувати контакт і виконувати повсякденні чи службові завдання. Дослідження построзгортальної реінтеграції показують значну індивідуальну варіативність, а не одну обов’язкову траєкторію для всіх військових; це видно, зокрема, у роботі O’Neal і Lavner.


Ця стаття описує саме повернення після бойового середовища або ротації. Перехід від військової служби до цивільного життя має інший пошуковий і психологічний предмет та розкритий окремо в матеріалі «Реінтеграція ветеранів: психологічний перехід від військової служби до цивільного життя».


Що саме має перебудуватися після бойового середовища


Бойове середовище формує дуже конкретні способи виживання й виконання завдань. Вони охоплюють не одну «емоцію стресу», а цілу систему реакцій. Бойовий стрес може включати адаптивну мобілізацію: швидке орієнтування на загрозу, звуження уваги до критично важливих сигналів, готовність діяти, контроль секторів простору, приглушення другорядних потреб. Після зменшення загрози ці налаштування не завжди вимикаються в ту саму хвилину.


  • Сон і фізіологічне відновлення. Організму потрібно компенсувати накопичений дефіцит сну, нерегулярний режим, виснаження, біль та інші фізичні навантаження.

  • Система виявлення загрози. Пильність має поступово знову відповідати реальному рівню небезпеки, а не залишатися однаково високою в кожному середовищі.

  • Увага і прийняття рішень. Після режиму постійної готовності може бути складно переходити до повільніших, менш структурованих побутових рішень.

  • Темп і контроль. Чіткі правила, ролі та процедури бойового середовища змінюються умовами, де більше невизначеності, побутових компромісів і дрібних виборів.

  • Стосунки. Військовий повертається не в «заморожену» сім’ю або групу: близькі теж жили, змінювали ролі, розв’язували проблеми й пристосовувалися до розлуки.

  • Військова роль та ідентичність. Після інтенсивної включеності в підрозділ повернення може змінювати відчуття належності, компетентності, сенсу і власної ролі.


Саме тому загальне поняття реадаптації корисне як ширша психологічна рамка, але F10-20 зосереджується на специфічному військовому переході після бойових завдань.


Повернення після ротації, декомпресія, реінтеграція і ПТСР — різні речі


У військовій психології кілька близьких слів легко змішати. Для практики важливо розвести їх за функцією.


  • Повернення після бойових дій або ротації — це перехід із бойового середовища до безпечніших умов і повторне налаштування повсякденного та службового функціонування. Служба при цьому може продовжуватися.

  • Психологічна декомпресія — організований комплекс заходів після виведення з району виконання завдань. У чинному Порядку Міністерства оборони України № 768 її метою визначено відновлення психічного й фізичного стану та соціальну реадаптацію.

  • Реінтеграція ветеранів — ширший перехід від військової служби до цивільного життя, а не просто повернення з окремої ротації.

  • ПТСР — окремий психічний розлад із клінічними критеріями. Повернення з фронту, бойовий стрес або сильна гостра реакція самі по собі не є діагнозом ПТСР. Канонічний клінічний матеріал — «ПТСР у військових і ветеранів: симптоми, ризики та допомога».


Так само бойова стресова реакція не дорівнює гострому стресовому розладу. Скринінговий бал не дорівнює діагнозу. Психологічна підтримка, психотерапія, психологічна реабілітація і психіатричне лікування мають різні завдання, показання та професійні межі.


Чому безпечніше місце може не відчуватися безпечним одразу


Під час тривалого перебування під реальною загрозою мозок і тіло вчаться віддавати пріоритет швидкому виявленню небезпеки. Різкі звуки, рух у периферійному полі зору, натовп, транспорт, закриті приміщення або відсутність зрозумілого контролю можуть автоматично отримувати більше уваги. Після повернення ця система ще деякий час може працювати з «бойовими» налаштуваннями.


У повсякденному житті це іноді виглядає як вибір місця спиною до стіни, постійне сканування виходів, труднощі в людних місцях, різке здригання від шуму, нетерпіння до повільності, потреба знати план наперед або роздратування через те, що інші не помічають ризиків. Такі прояви потрібно оцінювати в контексті. Окрема реакція не визначає діагноз і не передбачає наперед, як людина почуватиметься через місяць.


Корисний орієнтир — напрямок змін. У міру відпочинку та повторного досвіду безпеки мають з’являтися дедалі довші періоди, коли тіло може розслабитися, сон стає відновлювальнішим, реакція на шум слабшає, а увага перестає постійно повертатися до потенційної загрози. Якщо відбувається протилежне — напруження наростає, світ звужується, функціонування погіршується — потрібна фахова оцінка.


Сон після фронту: одна з центральних точок відновлення


Недосипання під час військового розгортання поширене, а під час бойових розгортань може бути особливо вираженим. Огляд Thomas та співавторів 2025 року показує, що попереднє розгортання пов’язане з поширеними суб’єктивними скаргами на сон, хоча точний зв’язок цих показників з об’єктивним денним функціонуванням потребує додаткових досліджень. Тому після повернення сон варто розглядати як компонент відновлення, а не як другорядну «побутову» проблему.


У перші дні й тижні можуть співіснувати накопичена втома та труднощі засинання: людина виснажена, але організм усе ще підтримує високий рівень готовності. Можливі часті пробудження, поверхневий сон, раннє пробудження, кошмари, потреба перевіряти простір або труднощі заснути в тиші. Частина цих явищ може поступово слабшати разом зі зменшенням загального напруження.


Практична мета — створити реальну можливість для сну: захистити час від зайвих справ, повернути більш передбачуваний ритм, зменшувати надлишкову стимуляцію перед сном і не використовувати алкоголь або інші речовини як основний спосіб «вимкнутися». Якщо безсоння стійке, тяжке або різко погіршує денне функціонування, потрібна оцінка причин. Докладніше про поєднання навантаження, втоми та сну під час служби — у матеріалі «Службовий стрес у військовослужбовців: навантаження, втома, сон і відновлення».


Після вибуху, удару по голові, втрати свідомості, нової вираженої сплутаності, блювання, порушення координації, сильного головного болю або інших неврологічних симптомів не слід пояснювати стан лише психологічною адаптацією. Потрібна медична оцінка.


Темп, дратівливість і потреба в контролі


Після фронту побут може здаватися водночас занадто повільним і перевантаженим. У бойовому середовищі багато рішень мають чіткий пріоритет: небезпека, завдання, команда, маршрут, ресурс. У безпечнішому середовищі з’являються десятки дрібних виборів, соціальних очікувань і неоднозначних ситуацій. На тлі виснаження це може знижувати терпимість до шуму, черг, беззмістовних суперечок або планів, які постійно змінюються.


Дратівливість не треба автоматично пояснювати «характером після війни». Вона може бути пов’язана з недосипанням, болем, високим фізіологічним збудженням, горюванням, депресивними або посттравматичними симптомами, вживанням речовин, наслідками травми голови чи іншими медичними чинниками. Контекст і функціонування важливіші за один ярлик.


Корисна стратегія — не вимагати миттєвого переходу з бойового темпу до повністю «звичайного життя». Краще поступово розширювати кількість справ, людей і стимулів, залишаючи передбачувані періоди тиші та відпочинку. Це не ізоляція від життя, а кероване дозування навантаження.


Стосунки після повернення: адаптується не одна людина


Розлука змінює обидві сторони. Поки військовослужбовець був у бойовому середовищі, партнер, батьки чи інші близькі могли взяти на себе нові обов’язки, перебудувати побут, навчитися самостійно приймати рішення й жити з постійною невизначеністю. Повернення означає повторні переговори про ролі, автономію, відповідальність, близькість і спосіб проводити час.


Огляд Berle і Steel описує типові построзгортальні сімейні виклики: зміни у стосунках і ролях, труднощі батьківства, конфлікти та гнів. Автори водночас наголошують на сімейних ресурсах і стійкості. Систематичний огляд Creech, Hadley і Borsari показує, що психічний стан батьків під час і після реінтеграції може бути пов’язаний із труднощами дітей та батьківства, але дослідження сімей військових залишаються неоднорідними.


У перші дні повернення не варто вимагати «правильної» емоційної реакції. Хтось багато говорить, хтось мовчить; хтось прагне постійної близькості, хтось потребує простору; дитина може кинутися в обійми або, навпаки, спочатку триматися відсторонено. Безпечніший підхід — відновлювати контакт поступово, запитувати про межі й не примушувати до детальної розповіді про бойовий досвід.


Якщо конфлікт переходить у погрози, насильство, небезпечну поведінку або люди в домі бояться за свою безпеку, це вже не питання «дати більше часу на адаптацію». Потрібен план безпеки й професійна допомога.


Військова ідентичність і відчуття «там було зрозуміліше»


Після інтенсивної служби підрозділ може залишатися одним із найсильніших джерел належності, довіри й зрозумілої ролі. У бойовому середовищі компетентність часто має безпосередній сенс: від дії залежить безпека інших. У побуті ця ясність слабшає. Через це людина може відчувати, що «там було простіше», сумувати за підрозділом або хотіти якнайшвидше повернутися.


Таке бажання не слід автоматично називати «залежністю від війни» або ознакою психічного розладу. Воно може відображати належність до групи, сенс, звичну структуру, професійну ідентичність і довіру до людей, із якими пережито небезпечний досвід. Водночас якщо повернення в бойове середовище стає єдиним способом уникати сім’ї, сну, спогадів, горя або інших труднощів, це варто обговорити з фахівцем. Про саму роль військової приналежності й Я докладніше — у статті «Військова ідентичність: як військова роль стає частиною Я».


Що реально допомагає під час постбойової адаптації


Найкраще працює не одна універсальна техніка, а поєднання базового відновлення, передбачуваності, соціальної підтримки й доступу до фахової допомоги. Модель циклу розгортання Defense Health Agency також розглядає повернення як окрему фазу, де відновлюються повсякденні та сімейні ролі.


  1. Забезпечити фізичне відновлення. Сон, харчування, вода, лікування болю, медичні огляди після поранень і фізичне відновлення створюють основу для психологічної адаптації.

  2. Зменшити різкий перепад навантаження. Не заповнювати перші дні десятками зустрічей, побутових рішень і соціальних зобов’язань, якщо людина виснажена.

  3. Повернути передбачуваний ритм. Простий план дня, зрозумілі домовленості та можливість впливати на власний графік зменшують хаос переходу.

  4. Дозувати стимули. Натовп, гучні події, транспортні поїздки або сімейні святкування краще вводити за готовністю, а не використовувати як «перевірку, чи вже все нормально».

  5. Зберігати контакт із побратимами й водночас розширювати інші зв’язки. Військова група може залишатися важливим джерелом підтримки; адаптація не вимагає розриву з нею.

  6. Переговорити домашні ролі. Партнерство працює краще, коли обов’язки й межі обговорюють заново, а не припускають, що все автоматично повернеться до стану «до розгортання».

  7. Мати низькопороговий доступ до психолога. Звернення потрібне не лише після встановлення діагнозу. Консультація може допомогти оцінити сон, напруження, функціонування, ризики й подальший маршрут. Про організацію такої допомоги — «Психологічна підтримка військовослужбовців».


Психологічна декомпресія в українській військовій системі


Чинний наказ Міністерства оборони України № 768 від 11 листопада 2025 року визначає психологічну декомпресію як комплекс психологічних і медико-психологічних заходів після виведення військової частини, підрозділу або окремих військовослужбовців із району виконання завдань. Її нормативна мета — відновлення психічного й фізичного стану та соціальна реадаптація.


У системі Національної гвардії України наказ МВС № 324 від 13 квітня 2026 року також регулює психологічне забезпечення та декомпресію особового складу після бойових і екстремальних завдань. У публічних матеріалах НГУ 2026 року описано практику, де після повернення з фронту військові проходять медичні огляди, працюють із психологами та поступово адаптуються до безпечнішого ритму; один із актуальних прикладів оприлюднений Національною гвардією 19 вересня 2026 року.


Декомпресія не є синонімом лікування ПТСР. Вона також не означає, що кожній людині потрібно примусово докладно переказувати травматичні події. Це особливо важливо, бо клінічна настанова NICE щодо ПТСР прямо не рекомендує психологічно сфокусований дебрифінг як метод профілактики або лікування ПТСР. Організаційна декомпресія, відпочинок, психоедукація, оцінка стану та доступ до допомоги мають іншу функцію, ніж примусове емоційне «проговорювання» травми.


Що показують дослідження програм після розгортання


Наукова база для построзгортальних програм корисна, але значно слабша, ніж іноді звучить у популярних описах. Систематичний огляд Kennis і Te Brake 2022 року включив 16 публікацій про програми построзгортальної адаптації; лише три мали низький ризик упередження за використаною авторами оцінкою. Найчастіше вивчали декомпресію в «третій локації» та програми Battlemind. Повідомлялися позитивні ефекти й задоволеність учасників, однак автори підсумували, що високоякісних емпіричних доказів мало.


Окреме рандомізоване дослідження Adler та співавторів серед військових після річного розгортання в Іраку виявило певні переваги коротких Battlemind-втручань у групі з високою бойовою експозицією. Це важливий сигнал, але він не перетворює конкретну програму на універсальний стандарт для всіх військових або всіх війн.


Новий швидкий огляд Karolaakso та співавторів аналізує саме короткі практики повернення додому після повномасштабного збройного конфлікту, коли початкова фаза обмежена приблизно трьома днями. Автори виділяють роль психоедукації, підтримки звернення по допомогу та соціальної підтримки, але сам формат роботи залишається полем, де потрібні сильніші порівняльні дослідження.


Практичний висновок: декомпресію і построзгортальну підтримку варто оцінювати за конкретними цілями — сон, відновлення, функціонування, доступ до допомоги, безпечне повернення в ролі — а не рекламувати як гарантований спосіб «не допустити ПТСР».


Скринінг після повернення не є діагнозом


Після повернення військові можуть проходити психологічне оцінювання або заповнювати короткі опитувальники. Вони можуть допомогти помітити групи ризику чи потребу в детальнішій оцінці, але результат скринінгу не встановлює ПТСР, депресію, тривожний розлад або інший діагноз.


Систематичний огляд Panaite та співавторів щодо построзгортального скринінгу виявив значну варіативність психометричних характеристик, направлень і фактичного початку лікування; загальна доказова база для популяційного построзгортального скринінгу залишалася непереконливою. Тому тест — це один інструмент у маршруті допомоги, а не остаточний висновок про стан людини.


Якщо скринінг показує підвищений ризик, наступний крок — не самодіагностика, а розмова з фахівцем, уточнення симптомів, тривалості, функціонування, медичних причин і ризиків.


Коли варто звернутися по фахову допомогу


Звернення доречне не лише тоді, коли стан став «нестерпним». Психологічна або медична оцінка потрібна, якщо реакції не слабшають, посилюються або помітно обмежують життя та службу. Особливо важливі такі ознаки:


  • стійке або тяжке безсоння, кошмари чи виснаження, через які людина не може безпечно функціонувати;

  • нав’язливі спогади, флешбеки, уникання нагадувань і відчуття постійної загрози, що зберігаються поза відповідним бойовим контекстом;

  • помітне погіршення концентрації, пам’яті, самообслуговування або виконання службових і повсякденних завдань;

  • стійке пригнічення, втрата інтересу, виражена тривога, панічні епізоди або емоційне оніміння;

  • зростання вживання алкоголю чи інших речовин як основного способу заснути, заспокоїтися або «відключитися»;

  • дедалі сильніша ізоляція, конфлікти, неконтрольовані спалахи агресії або поведінка, що створює ризик для самої людини чи інших;

  • симптоми після вибухової хвилі, травми голови, поранення або інші нові фізичні й неврологічні прояви.


Якщо є суїцидальні наміри або план, психотичні симптоми, тяжка дезорієнтація, неконтрольована агресія, спроба самоушкодження чи безпосередня загроза життю та безпеці, потрібна невідкладна професійна допомога. Не залишайте людину саму в ситуації безпосереднього ризику і залучайте екстрені медичні та службові маршрути.


Якщо основний предмет — посттравматичні симптоми, діагностичні межі й лікування, орієнтуйтеся на профільну сторінку про ПТСР у військових і ветеранів та на клінічні настанови, зокрема VA/DoD Clinical Practice Guideline for PTSD and Acute Stress Disorder.


Що може зробити сам військовослужбовець після повернення


Адаптація краще працює як процес спостереження й поступового повернення до ширшого життя, а не як іспит «на нормальність». Корисно відстежувати не окремий поганий день, а тенденцію протягом часу.


  • Дайте сну й фізичному відновленню реальний пріоритет, якщо оперативна ситуація це дозволяє.

  • Не плануйте максимальну кількість зустрічей, поїздок і важливих рішень одразу після повернення.

  • Скажіть близьким, що зараз допомагає: тиша, час наодинці, спільна прогулянка, конкретні питання замість загального «розкажи все».

  • Зберігайте зв’язок із побратимами, але помічайте, чи залишається у житті місце для інших стосунків і ролей.

  • Звертайте увагу на сон, алкоголь, ризиковану поведінку, конфлікти, здатність концентруватися та виконувати звичайні справи.

  • Якщо потрібна допомога, звертайтеся раніше, а не після повного зриву функціонування. Консультація не означає автоматичного діагнозу.


Загальні механізми стресу й відновлення докладніше описані в канонічному матеріалі «Стрес: що це, як виникає і коли стає проблемою».


Як близьким підтримати людину після фронту


Найкорисніша підтримка поєднує повагу до автономії з уважністю до безпеки. Військовий не зобов’язаний одразу розповідати про бойові події, демонструвати радість або швидко повертатися до колишнього побутового стилю.


  • Запитуйте, що зараз полегшує повернення, замість того щоб вгадувати.

  • Не вимагайте детального переказу бою і не використовуйте розмову як аматорський «дебрифінг».

  • Домовляйтеся про ролі заново: хто що робить, скільки часу потрібно на відпочинок, як плануються зустрічі й побут.

  • Не сприймайте потребу побути наодинці як автоматичне відкидання близьких; водночас тривала тотальна ізоляція може бути приводом запропонувати допомогу.

  • Підтримуйте звернення до психолога або лікаря, якщо погіршуються сон, контроль поведінки, настрій чи функціонування.

  • Якщо ви боїтеся за власну безпеку або безпеку дітей, пріоритетом стає безпека, а не збереження ілюзії «адаптація мине сама».


Що важливо для командирів і підрозділу


Оскільки після ротації служба може продовжуватися, постбойова адаптація є не лише сімейним питанням. Організаційні умови впливають на те, чи має людина можливість реально відновитися.


  • Передбачуваний режим і можливість сну важливіші за формальну «галочку» про відпочинок.

  • Психоедукація має пояснювати спектр очікуваних реакцій і чітко називати ознаки, за яких потрібна оцінка.

  • Маршрут до військового психолога або медичного працівника має бути зрозумілим і не будуватися на приниженні чи покаранні за звернення.

  • Не слід примушувати людей публічно розкривати деталі травматичного досвіду як умову «правильного» відновлення.

  • Повернення до інтенсивного навантаження варто співвідносити з безпекою, функціонуванням і результатами належного професійного оцінювання, а не лише з календарним строком.


Ширша система психологічної підтримки під час служби, включно з функціями військового психолога, описана у відповідній F10-статті.


Поширені запитання


Скільки триває психологічна адаптація після фронту?


Універсального строку немає. Частина реакцій слабшає після сну, фізичного відновлення та кількох днів у безпечнішому середовищі; інші зміни ролей, стосунків і звичок потребують більше часу. Орієнтиром є не календар сам по собі, а динаміка: чи відновлюються сон, здатність розслаблятися, контакт, повсякденне функціонування й переносимість звичайних стимулів.


Чому після повернення може не бути радості?


Виснаження, емоційне приглушення, потреба в тиші та відстрочена реакція після тривалої мобілізації можуть заважати переживати очікувану близькими «ейфорію повернення». Це не означає автоматично депресію чи ПТСР. Якщо відсутність інтересу, пригнічення, ізоляція або інші симптоми стійкі й погіршують функціонування, потрібна оцінка.


Чому дратують натовп, шум або несподівані дотики?


Після середовища, де звук, рух і наближення людини могли сигналізувати небезпеку, система пильності може певний час реагувати швидше й сильніше. Корисно поступово повертатися до складних стимулів, зберігаючи можливість вийти із ситуації й відпочити. Якщо уникання дедалі розширюється або виникають виражені посттравматичні симптоми, потрібна фахова допомога.


Чи означає бажання повернутися до підрозділу, що людина «звикла до війни»?


Ні. Підрозділ може означати близькість, компетентність, сенс, передбачувану структуру й довіру. Питання виникає тоді, коли бойове середовище стає єдиним місцем, де людина може функціонувати, а всі інші ролі руйнуються або систематично уникаються.


Чи потрібна декомпресія всім?


Українські військові нормативні документи передбачають декомпресію як елемент психологічного відновлення в певних організаційних контекстах. Наукові огляди підтримують саму ідею структурованої допомоги під час переходу, але не дають підстав вважати одну конкретну програму універсально ефективною для всіх. Формат має відповідати завданню, системі служби й реальним потребам.


Чи може декомпресія запобігти ПТСР?


Гарантувати це не можна. Систематичний огляд Kennis і Te Brake оцінює доказову базу програм як обмежену, а NICE окремо застерігає від психологічно сфокусованого дебрифінгу як засобу профілактики ПТСР. Рання підтримка цінна для відновлення, функціонування й доступу до допомоги, але не є «щепленням від ПТСР».


Чи потрібно одразу проходити психологічний тест?


Скринінг може бути корисною частиною системи спостереження, якщо його результати мають зрозумілий маршрут подальшої оцінки. Він не є діагнозом і не замінює клінічної бесіди, оцінки ризиків, фізичного стану та функціонування.


Коли постбойова адаптація вже виходить за межі очікуваної реакції?


Коли стан не слабшає або погіршується, різко порушує сон і функціонування, супроводжується стійкими посттравматичними, депресивними, тривожними чи дисоціативними симптомами, зростанням уживання речовин або небезпечною поведінкою. Тоді потрібна фахова оцінка замість очікування, що «саме мине».


Пов’язані статті














Джерела


Adler, A. B., Bliese, P. D., McGurk, D., & Hoge, C. W. (2009). Battlemind debriefing and Battlemind training as early interventions with soldiers returning from Iraq: Randomization by platoon. Journal of Consulting and Clinical Psychology, 77(5), 928–940.


Berle, D., & Steel, Z. (2015). Families of returned defence force personnel: a changing landscape of challenges. Australasian Psychiatry, 23(4), 399–402.


Creech, S. K., Hadley, W., & Borsari, B. (2014). The impact of military deployment and reintegration on children and parenting: A systematic review. Professional Psychology: Research and Practice, 45(6), 452–464.



Elnitsky, C. A., Blevins, C. L., Fisher, M. P., & Magruder, K. (2017). Military service member and veteran reintegration: A critical review and adapted ecological model. American Journal of Orthopsychiatry, 87(2), 114–128.


Karolaakso, T., Mikkonen, K., Pakkanen, T., Simola, P., & Peltonen, K. (2026). Returning home from a full-scale armed conflict: A rapid review of short post-deployment psychological practices. Military Psychology, 38(2), 199–210.


Kennis, M., & Te Brake, H. (2022). Facilitating the transition home after military deployment: a systematic literature review of post-deployment adaptation programmes. European Journal of Psychotraumatology, 13(1), 2073111.




National Institute for Health and Care Excellence. (2018). Post-traumatic stress disorder: NICE guideline NG116 — Recommendations.


O’Neal, C. W., & Lavner, J. A. (2022). Latent profiles of postdeployment reintegration among service members and their partners. Journal of Family Psychology, 36(1), 35–45.


Panaite, V., Brown, R., Henry, M., Garcia, A., Powell-Cope, G., Vanderploeg, R. D., & Belanger, H. G. (2018). Post-deployment mental health screening: A systematic review of current evidence and future directions. Administration and Policy in Mental Health and Mental Health Services Research, 45(6), 850–875.


Thomas, C. L., Manley, D., Burke, T., & Balkin, T. J. (2025). Sleep during and following military deployment: A scoping review. Military Psychology.


 
 
bottom of page