top of page

Психологічна енкциклопедія

Психологічна декомпресія військовослужбовців: що це і як відбувається після бойових завдань

2 дні тому
Читати 13 хв

Оновлено: 2 дні тому

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 4 жовтня 2026 року · Редакційна політика


Психологічна декомпресія військовослужбовців — це комплекс психологічних і медико-психологічних заходів після виведення підрозділу або окремих військовослужбовців із району виконання завдань. Її мета — підтримати відновлення психічного й фізичного стану та соціальну реадаптацію. Саме так поняття визначає чинний Порядок організації психологічної допомоги в системі Міністерства оборони України, затверджений наказом Міноборони № 768 від 11 листопада 2025 року.


Простіше кажучи, декомпресія створює перехідний етап між бойовим середовищем і звичайнішим режимом служби або повсякденного життя. Після тривалого перебування в умовах загрози швидкість реагування, настороженість, контроль простору, готовність негайно діяти й емоційне «відкладання» переживань можуть бути функціонально корисними. Коли безпосередня бойова ситуація завершилася, частині людей потрібен час і структуровані умови, щоб режим постійної мобілізації поступово знизився.


Декомпресія не є діагнозом, психотерапією або лікуванням посттравматичного стресового розладу. Вона також не означає, що кожен військовослужбовець після бойових завдань має психічний розлад. У системі психологічної допомоги Міноборони декомпресія належить до психологічного відновлення, тоді як діагностика, консультування, психокорекція, лікування та реабілітація мають власні цілі й показання.


Коротко: що важливо знати про психологічну декомпресію


  • В Україні це офіційний військово-психологічний термін, закріплений у чинному порядку Міноборони.

  • Декомпресія проводиться після виходу з району виконання завдань і спрямована на відновлення та реадаптацію.

  • Вона може включати відпочинок, відновлення базових потреб, психоедукацію, оцінювання стану, психологічну підтримку та заходи фізичного й психоемоційного розвантаження.

  • Конкретний формат залежить від відомства, підрозділу, завдань, стану людей і доступних ресурсів. Чинний наказ Міноборони не встановлює одного універсального строку декомпресії для всіх ситуацій.

  • Декомпресія не є доказовим «щепленням від ПТСР» і не замінює клінічну оцінку або лікування, коли вони потрібні.

  • Примусове детальне емоційне відтворення травматичної події не слід ототожнювати з декомпресією: міжнародні настанови не рекомендують одноразовий психологічно сфокусований дебрифінг як спосіб запобігання ПТСР.

  • Якщо після повернення зберігаються або посилюються симптоми, що порушують сон, безпеку, виконання службових завдань чи повсякденне функціонування, потрібна окрема професійна оцінка.


Чому після бойових завдань потрібен перехідний етап


Бойовий стрес охоплює фізіологічні й психічні реакції на бойову обстановку. Частина цих реакцій адаптивна: вони допомагають швидко помічати небезпеку, підтримувати готовність до дії, концентруватися на завданні, приглушувати другорядні потреби та діяти за процедурами в умовах високого ризику.


Після виходу з району бойових завдань середовище змінюється швидше, ніж звички реагування. Людина вже може перебувати у відносно безпечнішому місці, але організм ще деякий час підтримує високий рівень мобілізації. Це може проявлятися дратівливістю, труднощами з розслабленням, уривчастим сном, підвищеною пильністю, різкою реакцією на звуки, потребою контролювати простір, емоційною відстороненістю або, навпаки, хвилею переживань, які під час завдання відкладалися.


Такі прояви самі по собі не встановлюють психіатричного діагнозу. Вони можуть бути короткочасною реакцією на навантаження. Завдання декомпресії полягає у створенні умов, у яких можна поступово перейти від режиму бойової мобілізації до відновлення, помітити тих, кому потрібна додаткова допомога, і не вимагати миттєвого «повернення до норми».


Водночас на стан після бойових завдань впливає не лише безпосередній контакт із небезпекою. Накопичений службовий стрес, дефіцит сну, фізичне виснаження, тривалі чергування, поранення, біль, втрати, невизначеність і сімейні обставини можуть суттєво змінювати потребу у відновленні.


Де декомпресія стоїть у системі психологічної допомоги Міноборони


Наказ Міноборони № 768 визначає психологічну допомогу як систему, що діє на всіх етапах військової служби. Серед основних форм документа названо кризові психологічні втручання, психологічне діагностування, консультування, психологічне відновлення та психологічну корекцію. Заходи психологічної декомпресії прямо включені до психологічного відновлення.


Документ також визначає можливі місця надання допомоги: пункти постійної або тимчасової дислокації, райони бойових дій, райони відновлення боєздатності, пункти психологічної допомоги, установи й заклади, де проводиться психологічне відновлення, а також медичні та реабілітаційні заклади. Це означає, що «декомпресія» не прив’язана до одного конкретного приміщення чи однакового сценарію.


Офіційна сторінка Збройних Сил України про психологічну підтримку описує декомпресію для військовослужбовців частин, які виконували бойові завдання, як первинну форму психологічної реабілітації та пов’язує її з поступовим переключенням механізмів реагування з екстремальних бойових умов до мирніших умов життєдіяльності.


Формулювання різних українських силових структур можуть відрізнятися. Наприклад, чинне положення для Національної гвардії України після змін 2026 року окремо називає діагностику психоемоційного стану, психоедукацію, психоемоційне й фізичне розвантаження та створення передумов для соціальної адаптації. Ці деталі корисно розуміти як приклад відомчої організації, а не як автоматично однаковий протокол для всіх військових формувань.


Як психологічна декомпресія може відбуватися після бойових завдань


Декомпресія — це процес, а не одна розмова. Її зміст має відповідати реальним потребам підрозділу та окремих військовослужбовців. У практичному форматі вона може поєднувати кілька компонентів.


1. Вихід із безпосереднього бойового середовища


Першою умовою відновлення є зменшення поточного навантаження. Якщо людина продовжує перебувати під безпосередньою загрозою, систематично не спить або виконує завдання без можливості задовольнити базові потреби, психологічні техніки мають обмежений ефект. Перехід у безпечніше середовище дає організму можливість знизити рівень мобілізації.


2. Сон, їжа, вода, гігієна та фізичний відпочинок


Після тривалого навантаження потреба у фізичному відновленні не є другорядною щодо психологічної роботи. Дефіцит сну погіршує увагу, регуляцію емоцій, швидкість реакції та прийняття рішень. Тому декомпресія, яка ігнорує сон і базові потреби, втрачає важливу частину своєї функції.


Відновлення не обов’язково означає пасивне лежання протягом усього часу. Для частини людей корисні спокійна фізична активність, прогулянки, структуроване дозвілля та звичний побутовий ритм. Інтенсивність має відповідати фізичному стану, наявним пораненням і медичним обмеженням.


3. Психологічна просвіта


Психоедукація допомагає зрозуміти, які реакції після бойового навантаження можуть бути очікуваними, що може змінюватися протягом перших днів і тижнів, як підтримати сон та відновлення, яких способів «самолікування» краще уникати і за яких ознак потрібна допомога.


Її завдання — дати людині карту переходу, а не нав’язати інтерпретацію її досвіду. Добра психоедукація зменшує невизначеність: наприклад, пояснює, що підвищена настороженість після тривалого перебування під загрозою може зберігатися певний час, але стійке погіршення функціонування потребує оцінки.


4. Оцінювання актуального стану


Під час декомпресії фахівці можуть оцінювати психоемоційний стан, ознаки значного виснаження, дезадаптації або потреби в додатковій допомозі. У системі Міноборони психологічне діагностування визначене як оцінка актуального психічного стану та індивідуально-психологічних особливостей військовослужбовця, а також соціально-психологічних процесів у підрозділі.


Оцінювання під час декомпресії не слід прирівнювати до встановлення діагнозу. Скринінгова анкета, коротке опитування або спостереження можуть вказати на потребу в подальшій оцінці, але не перетворюють людину на «пацієнта» і не підтверджують автоматично ПТСР, депресію чи інший розлад.


5. Психоемоційне розвантаження без примусу до відвертості


Люди відрізняються за тим, скільки й коли вони хочуть говорити про бойовий досвід. Для когось підтримувальна розмова з психологом, побратимом або капеланом може бути корисною. Іншій людині в перші години чи дні важливіші сон, тиша, їжа та відновлення від сенсорного перевантаження.


Декомпресія не потребує примусового детального переказування найтяжчих епізодів усією групою. Це особливо важлива межа, тому що психологічно сфокусований одноразовий дебрифінг після травматичної події має іншу доказову історію.


6. Підготовка до наступного етапу


Завершення декомпресії не означає, що всі наслідки бойового навантаження «закриті». Комусь достатньо базового відновлення і повернення до звичного ритму. Комусь потрібне подальше спостереження, консультація військового психолога, медичного психолога, психотерапевта чи психіатра, а іноді — спеціалізована психологічна реабілітація військовослужбовців і ветеранів.


Скільки триває декомпресія


У чинному Порядку Міноборони № 768 немає одного фіксованого строку психологічної декомпресії, який однаково застосовується до кожного підрозділу та кожної ситуації. Тривалість і наповнення залежать від завдань, інтенсивності навантаження, організації служби, стану особового складу та конкретної програми.


У міжнародній практиці існує модель декомпресії у третій локації — короткого перехідного перебування між районом операції та домом. У канадській програмі, описаній Garber і Zamorski, це був п’ятиденний формат із вільним часом, структурованою рекреацією та освітньою програмою. Британські програми також використовували короткий структурований період відпочинку після розгортання. Ці приклади пояснюють логіку декомпресії, але не встановлюють нормативної тривалості для України.


Практичний критерій якості важливіший за магічну кількість днів: чи створено реальний перехід від бойового навантаження до відновлення, чи задоволені базові потреби, чи люди отримали зрозумілу інформацію, чи виявлено тих, кому потрібна подальша допомога, і чи є маршрут цієї допомоги.


Що відомо про ефективність декомпресії


Найкраще досліджена міжнародна аналогія — програми адаптації після розгортання, зокрема декомпресії у третій локації. Систематичний огляд Kennis і Te Brake 2022 року включив 16 досліджень таких програм; у десяти з них була певна форма декомпресії в третій локації. Автори знайшли сигнали позитивних ефектів для психічного здоров’я та високу задоволеність учасників, однак лише три включені роботи мали низький ризик систематичної похибки. Висновок огляду чіткий: якісних емпіричних доказів поки недостатньо.


Окреме британське когортне дослідження Jones та співавторів виявило асоціації декомпресії з кращими показниками деяких психічних симптомів і менш шкідливим уживанням алкоголю, але не знайшло доказів кращої загальної післябойової адаптації. Через спостережний дизайн таке дослідження не доводить, що саме декомпресія спричинила всі відмінності.


У канадській програмі більшість учасників позитивно оцінювали сам формат і через 4–6 місяців часто вважали, що він полегшив повернення. Це важливий показник прийнятності, але суб’єктивна корисність не дорівнює доказу профілактики психічного розладу.


Ширший систематичний огляд і метааналіз Maglione та співавторів щодо втручань контролю бойового й операційного стресу не показав значущої переваги таких програм загалом щодо зниження симптомів або частоти ПТСР після розгортання. Це ще раз підкреслює правильну рамку: декомпресія є підтримувальним перехідним процесом, а не доведеною універсальною профілактикою ПТСР.


Декомпресія і психологічний дебрифінг — різні речі


Термін «психологічний дебрифінг» присутній у чинному наказі Міноборони як окрема форма кризового психологічного втручання. Водночас міжнародні клінічні настанови проводять важливу межу щодо психологічно сфокусованого дебрифінгу — структурованого одноразового втручання, яке спонукає людей невдовзі після травми детально опрацьовувати подію з метою запобігти ПТСР.


Всесвітня організація охорони здоров’я рекомендує не використовувати психологічний дебрифінг для людей, які нещодавно пережили травматичну подію, як засіб зменшення ризику посттравматичних, тривожних або депресивних симптомів. NICE також не рекомендує психологічно сфокусований дебрифінг для профілактики або лікування ПТСР.


Це не означає, що після бойових подій людину слід залишити без підтримки. Йдеться про інше: підтримка, відпочинок, психоедукація, практична допомога, контакт із побратимами та можливість добровільно говорити про пережите не потребують примусового групового «розкриття» травми.


Чим декомпресія відрізняється від психологічної реабілітації


У повсякденній мові ці поняття часто змішують, а окремі українські відомчі документи історично називали декомпресію формою первинної психологічної реабілітації. Для практичного маршруту корисно розрізняти масштаб процесів.


Психологічна декомпресія — коротший перехідний комплекс заходів після виходу з району завдань. Психологічна реабілітація — ширший процес, який може мати визначені цілі, тривати довше, включати індивідуальну програму, роботу з наслідками травматичних подій, відновлення функціонування та координацію з медичною реабілітацією.


Людина може пройти декомпресію і не потребувати подальшої реабілітації. І навпаки, виражені або стійкі проблеми після бойового досвіду можуть потребувати реабілітації незалежно від того, наскільки комфортно минув короткий перехідний етап.


Чим декомпресія відрізняється від лікування ПТСР


ПТСР у військових і ветеранів — клінічний стан із визначеними діагностичними критеріями. Декомпресія не встановлює цей діагноз і не є його лікуванням.


Після бойової події людина може мати підвищену настороженість, труднощі зі сном, нав’язливі спогади, дратівливість або емоційне заціпеніння. У перші дні такі реакції можуть бути частиною гострої стресової відповіді й не означають ПТСР. Значення мають тривалість, структура симптомів, їх інтенсивність та вплив на функціонування.


Якщо в людини вже є ПТСР або інший психічний розлад, декомпресія може бути лише підтримувальним контекстом. Доказове лікування потребує окремої клінічної оцінки та відповідного маршруту допомоги. Те саме стосується тяжкої депресії, психозу, залежності, значного ризику самогубства та інших станів, які не мають «розчинитися» під час групової програми відновлення.


Декомпресія і бойова стресова реакція


Гостра бойова стресова реакція виникає в контексті безпосереднього бойового навантаження і може вимагати негайної першої психологічної допомоги, безпеки, відпочинку, медичної оцінки або евакуації залежно від стану.


Декомпресія відбувається на іншому етапі — після виведення з району виконання завдань. Вона не повинна підміняти допомогу людині, яка зараз дезорієнтована, не контролює поведінку, має гострий психічний або медичний стан чи становить небезпеку для себе або інших.


Що людина може відчувати під час декомпресії


Єдиного «правильного» емоційного стану після бойового завдання не існує. Один військовослужбовець швидко розслабляється і хоче спати. Інший довго не може знизити пильність. Комусь потрібне спілкування, а комусь — мінімум стимулів і часу на самоті. Частина людей відчуває полегшення, частина — порожнечу, сум, провину, злість або труднощі з переходом до побутових тем.


Варто оцінювати не окрему емоцію, а динаміку й функціонування. Чи стає сон поступово стабільнішим? Чи повертається здатність концентруватися? Чи людина може виконувати звичайні дії без постійного відчуття загрози? Чи зменшується потреба весь час контролювати простір? Чи не зростає вживання алкоголю або інших речовин як спосіб «вимкнутися»?


Проблемою стає не те, що реакція існує, а те, що вона різко небезпечна, дуже інтенсивна, не слабшає або посилюється, істотно заважає функціонуванню чи супроводжується іншими тривожними ознаками.


Чи потрібно говорити про все, що сталося


Ні. Підтримка не вимагає повного звіту про травматичний досвід. Людина має право сама визначати межі розмови, якщо немає ситуації невідкладної небезпеки, де фахівцям потрібна інформація для захисту життя та здоров’я.


Чинний порядок Міноборони окремо посилається на гарантії добровільності звернення по психологічну допомогу, конфіденційності та захисту персональних даних відповідно до законодавства про систему охорони психічного здоров’я. Організаційна участь підрозділу в заходах після повернення і право людини на гідне, конфіденційне отримання індивідуальної допомоги — різні рівні процесу.


Корисна розмова може бути конкретною й практичною: як спиться, що найважче після повернення, що допомагає знижувати напруження, чи є фізичні симптоми, чи змінилося вживання алкоголю, чи є проблеми з контролем агресії, чи з’являються думки про самогубство, чи є людина, до якої можна звернутися.


Що робить декомпресію якісною


Якісна програма не визначається наявністю басейну, тренінгу, однієї вправи або конкретної «методики». Її цінність створює система: зменшення навантаження, базове фізичне відновлення, зрозуміла психоедукація, професійне спостереження за станом, доступ до індивідуальної допомоги, маршрут подальшого супроводу та повага до меж військовослужбовця.


Так само важлива культура підрозділу. Якщо звернення до психолога сприймається як слабкість або загроза кар’єрі, формально добре організована декомпресія може втрачати частину ефекту. Якщо командири створюють умови для відновлення, пояснюють мету заходів і не стигматизують людей, яким потрібна додаткова допомога, перехід стає реалістичнішим.


Психологічна підтримка військовослужбовців ширша за декомпресію: вона починається до бойового завдання, триває під час служби й продовжується після повернення. Декомпресія є одним вузлом цієї системи, а не одноразовою заміною всього подальшого супроводу.


Що може знижувати користь декомпресії


  • недостатній сон і продовження виснажливого темпу під виглядом «відпочинку»;

  • надмірно щільна програма, де в людини немає часу на базове відновлення;

  • примусове детальне обговорення травматичних епізодів перед групою;

  • перетворення короткого скринінгу на неофіційний «діагноз»;

  • очікування, що після декомпресії всі мають почуватися однаково добре;

  • ігнорування фізичних травм, болю, наслідків контузії, соматичних симптомів або побічних ефектів ліків;

  • відсутність зрозумілого маршруту допомоги для тих, кому її рекомендували;

  • стигматизація звернення до психолога або психіатра;

  • використання алкоголю як головного способу зняти напруження чи заснути.


Як поводитися після завершення декомпресії


Перші дні після виходу з бойового середовища не потребують «ідеальної адаптації». Корисно зберігати прості опори: сон настільки, наскільки дозволяє режим служби, регулярне харчування, вода, помірна фізична активність, контакт із людьми, яким довіряєте, та поступове повернення до побутових рішень.


Якщо є можливість, варто відкласти великі необов’язкові рішення на момент, коли зменшиться гостре виснаження. Після тривалого недосипання й високого стресу оцінка ризику та імпульсивність можуть змінюватися. Це стосується великих фінансових витрат, різких змін у стосунках, небезпечного водіння, конфліктів і спроб швидко «надолужити» все, що було недоступно під час виконання завдань.


Алкоголь може суб’єктивно прискорити засинання, але погіршує структуру сну, а при регулярному використанні створює додаткові ризики. Якщо без алкоголю або інших речовин стає важко розслабитися, заснути чи витримати спогади, це вже причина обговорити стан із фахівцем.


Коли після бойових завдань потрібна окрема професійна допомога


Звернення по психологічну допомогу потрібне не лише тоді, коли стан «дуже тяжкий». Військовий психолог або інший компетентний фахівець може допомогти оцінити, чи йдеться про очікувану реакцію відновлення, накопичений стрес, порушення сну, травматичний стрес або стан, який потребує медичної оцінки.


Планове звернення особливо доречне, якщо протягом часу не зменшуються або посилюються нав’язливі спогади й кошмари, уникання всього, що нагадує про подію, постійна надмірна настороженість, емоційне заціпеніння, виражена тривога, пригнічення, спалахи агресії, труднощі з контролем поведінки, проблеми зі сном, значне збільшення вживання алкоголю чи інших речовин або помітне погіршення службового й повсякденного функціонування.


Важливо також звернутися по медичну допомогу, якщо зміни психічного стану можуть бути пов’язані з черепно-мозковою травмою, контузією, інфекцією, зневодненням, сильним болем, побічною дією ліків або іншою фізичною причиною.


Коли потрібна невідкладна допомога


Негайна допомога потрібна, якщо людина має намір завдати собі шкоди або вчинити самогубство, не може гарантувати власну безпеку, становить реальну небезпеку для інших, має тяжку дезорієнтацію, психотичні симптоми, різке неконтрольоване збудження або інший гострий стан, який загрожує життю й здоров’ю.


В Україні можна звертатися до Служби 112 або викликати екстрену медичну допомогу за номером 103. Для військовослужбовців ЗСУ офіційна сторінка психологічної підтримки також вказує контактний центр 0 800 500 410, далі натиснути 8.


Для окремого алгоритму дій дивіться матеріал «Невідкладна допомога при суїцидальній кризі в Україні».


Що важливо знати родині та близьким


Після повернення з бойових завдань близькі нерідко очікують швидкого відновлення звичної близькості, розмов, спільних планів і побутових ролей. Військовослужбовець може ще певний час залишатися виснаженим, надмірно настороженим, мовчазним або потребувати більше особистого простору. Такі відмінності не слід автоматично трактувати як відмову від стосунків.


Найкорисніша позиція — передбачуваність і повага до темпу людини: запитати, що зараз допомагає, домовитися про побут, не вимагати детального переказу бойових подій і водночас не ігнорувати стійкі небезпечні зміни поведінки. Поступове повернення до близьких стосунків належить до ширшої післябойової адаптації й не вичерпується кількома днями декомпресії.


Що важливо командирам


Декомпресія працює краще як частина системи управління відновленням, а не як формальна подія в календарі. Командир може підтримати її практично: забезпечити час для сну й базових потреб, дати зрозумілу інформацію про мету заходів, не карати за добровільне звернення по допомогу, реагувати на ознаки дезадаптації та створювати можливість виконати рекомендації психологів і медичних фахівців.


Наказ Міноборони № 768 прямо покладає на командирів усіх рівнів обов’язок забезпечувати умови для своєчасного й якісного надання психологічної допомоги, підвищувати обізнаність про можливості її отримання та приймати управлінські рішення, коли виявлено ознаки психологічної дезадаптації, порушення психоемоційного стану або психічні чи поведінкові розлади.


Поширені запитання


Чи означає направлення на декомпресію, що зі мною «щось не так»?


Ні. Декомпресія організовується у зв’язку з впливом бойового середовища та переходом після виконання завдань. Її проходження саме по собі не означає наявності психічного розладу.


Чи може декомпресія запобігти ПТСР?


Надійних доказів, що декомпресія сама по собі універсально запобігає ПТСР, немає. Систематичні огляди знаходять окремі позитивні результати й високу прийнятність построзгортальних програм, але загальна якість доказів обмежена. Її реалістичні цілі — підтримка відновлення, полегшення переходу, психоедукація та виявлення потреби в додатковій допомозі.


Чи декомпресія — це просто відпочинок?


Відпочинок є важливою складовою, але поняття ширше. Українське нормативне визначення включає психологічні та медико-психологічні заходи, відновлення психічного й фізичного стану та соціальну реадаптацію.


Чи обов’язково розповідати психологу про бойові події?


Декомпресія не потребує примусового детального переказу пережитого. Для професійної оцінки фахівець може ставити запитання про стан, симптоми, функціонування та безпеку, але підтримка має зберігати конфіденційність і повагу до меж людини відповідно до законодавства.


Що робити, якщо під час декомпресії я почуваюся нормально, а через кілька тижнів стало гірше?


Звернутися по оцінку. Психологічні наслідки не завжди максимально виражені одразу після події. Пізніше можуть проявитися проблеми зі сном, нав’язливі спогади, уникання, тривога, пригнічення, дратівливість або труднощі з поверненням до звичного життя. Одна завершена програма декомпресії не скасовує потреби в подальшій допомозі.


Чи можна замінити декомпресію алкоголем, сауною, спортом або відпусткою?


Жоден окремий спосіб не замінює комплексний процес. Сон, відпочинок, безпечна фізична активність і приємне дозвілля можуть підтримувати відновлення. Алкоголь не є методом психологічного відновлення й може погіршувати сон, самоконтроль і психічний стан.


Чи однакова декомпресія для ЗСУ, НГУ та інших формувань?


Ні. Загальна логіка схожа, але конкретні правила та програми визначаються нормативними документами й організацією відповідного відомства. Для системи Міноборони базовим чинним документом є наказ № 768 від 11 листопада 2025 року; для Національної гвардії діє власне положення про психологічне забезпечення.


Головний висновок


Психологічна декомпресія військовослужбовців — це організований перехід після бойових завдань, у якому відновлення тіла, зниження психофізіологічної мобілізації, психоедукація, оцінювання стану та маршрут подальшої допомоги працюють разом. Її сенс полягає не в тому, щоб за кілька днів «стерти» бойовий досвід, а в тому, щоб створити безпечніші умови для переходу й вчасно побачити потребу в наступному рівні підтримки.


Доказова межа також чітка: декомпресія може бути корисною перехідною практикою, але не є гарантованою профілактикою ПТСР, не замінює психотерапію або психіатричне лікування і не потребує примусового емоційного дебрифінгу. Якість визначається не назвою програми, а тим, чи вона реально підтримує відновлення, поважає права військовослужбовця і забезпечує доступ до допомоги за потреби.


Пов’язані статті









Джерела


Fertout, M., Jones, N., & Greenberg, N. (2012). Third location decompression for individual augmentees after a military deployment. Occupational Medicine, 62(3), 188–195. https://doi.org/10.1093/occmed/kqr217


Garber, B. G., & Zamorski, M. A. (2012). Evaluation of a third-location decompression program for Canadian Forces members returning from Afghanistan. Military Medicine, 177(4), 397–403. https://doi.org/10.7205/MILMED-D-11-00302


Jones, N., Jones, M., Fear, N. T., Fertout, M., Wessely, S., & Greenberg, N. (2013). Can mental health and readjustment be improved in UK military personnel by a brief period of structured postdeployment rest (third location decompression)? Occupational and Environmental Medicine, 70(7), 439–445. https://doi.org/10.1136/oemed-2012-101229


Kennis, M., & Te Brake, H. (2022). Facilitating the transition home after military deployment: a systematic literature review of post-deployment adaptation programmes. European Journal of Psychotraumatology, 13(1), 2073111. https://doi.org/10.1080/20008198.2022.2073111


Maglione, M. A., Chen, C., Bialas, A., Motala, A., Chang, J., Akinniranye, O., & Hempel, S. (2022). Combat and Operational Stress Control Interventions and PTSD: A Systematic Review and Meta-Analysis. Military Medicine, 187(7–8), e846–e855. https://doi.org/10.1093/milmed/usab310


National Institute for Health and Care Excellence. (2018). Post-traumatic stress disorder: NICE guideline NG116 — Recommendations.



Збройні Сили України. (без дати). Психологічна підтримка.



 
 
bottom of page