Міжособистісне насильство: що це, контексти й наслідки

3 дні тому

Читати 14 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика.

Міжособистісне насильство — це застосування людиною або невеликою групою людей фізичної сили чи влади щодо іншої людини, зокрема у формі погроз, примусу, побиття, сексуальних посягань, психологічного тиску, позбавлення необхідного догляду. Воно може відбуватися в родині, між партнерами, знайомими, колегами, однолітками або незнайомими людьми. Його наслідки охоплюють фізичне й психічне здоров’я, відчуття безпеки, свободу рішень і соціальне життя.

У класифікації Всесвітньої організації охорони здоров’я міжособистісне насильство є окремою великою категорією поряд із насильством, спрямованим на себе, і колективним насильством. Визначальне питання тут — хто чинить насильство щодо кого та в яких відносинах це відбувається. Докладне визначення наведено у Всесвітній доповіді про насильство і здоров’я та спеціальному розділі міжнародного наукового видання про міжособистісне насильство та його запобігання.

Якщо небезпека триває зараз, першочергове значення має можливість звернутися до екстрених служб із безпечного пристрою або через людину, якій довіряєте. В Україні поліція — 102, єдина система екстреної допомоги — 112, екстрена медична допомога — 103. Вибір дій залежить від конкретної ситуації та можливості звернутися без додаткового ризику.

Що означає міжособистісне насильство в психології та громадському здоров’ї

Наукове поняття описує широку групу дій і практик, які порушують тілесну недоторканність, автономію, безпеку або базові потреби іншої людини. Визначення ВООЗ включає умисне застосування фізичної сили чи влади, реальне або у формі погрози, коли наслідком є або з високою ймовірністю можуть бути травма, смерть, психологічна шкода, порушення розвитку чи позбавлення необхідного. Отже, психологічні наслідки входять у саму рамку оцінювання насильства, а видимі тілесні ушкодження охоплюють лише частину його проявів.

У повсякденному житті слово «насильство» часто асоціюється з нападом і побиттям. Наукова класифікація також враховує погрози, сексуальне примушування, приниження, систематичне залякування та нехтування потребами залежної особи. Ключовими є поведінка, контекст, характер порушення безпеки, можливість вільного рішення і наслідки. Про загальне поняття та критерії йдеться в окремій статті «Насильство: визначення, форми та психологічні механізми».

Це поняття використовують у психології, медицині, епідеміології, соціальній роботі й політиці запобігання насильству. Воно не є психіатричним діагнозом та саме по собі не визначає юридичної кваліфікації окремого випадку. Правові норми встановлюють конкретні ознаки правопорушення та процедури реагування, тоді як наукова категорія дає змогу досліджувати ширший досвід заподіяння шкоди.

Два основні контексти: у сім’ї та в спільноті

Насильство між членами сім’ї та партнерами

До цієї підгрупи належать жорстоке поводження з дітьми, насильство між теперішніми чи колишніми партнерами, насильство між іншими членами сім’ї, а також жорстоке поводження щодо людей старшого віку у відносинах, де очікуються довіра або догляд. Спільною рисою є те, що люди можуть мати тривалу близькість, спільне житло, економічні зобов’язання або залежність від допомоги іншого. Це впливає на доступ до підтримки і варіанти безпечних дій.

Партнерське насильство може охоплювати фізичні, сексуальні та психологічні дії, а також поведінку, що обмежує свободу. У частині випадків воно утворює послідовну систему підпорядкування через погрози, ізоляцію, стеження та контроль ресурсів. Саме цей системний вимір окремо розглядає матеріал «Примусовий контроль: що це, системні ознаки та вплив на автономію»; ширший партнерський контекст — стаття «Насильство з боку інтимного партнера».

Важливо враховувати і дії після розриву стосунків. Колишній партнер може продовжувати погрожувати, переслідувати, використовувати спільні фінанси, контакти або дітей для тиску. Зміна статусу стосунків сама собою не усуває небезпеку; окремі рішення про безпеку варто приймати з урахуванням конкретних загроз.

Насильство між людьми поза сім’єю

У громаді міжособистісне насильство охоплює напади, пограбування із застосуванням сили, сексуальні посягання з боку знайомих або незнайомих осіб, насильство між однолітками, у навчальних закладах, робочому середовищі й закладах догляду. Винуватець і постраждала людина можуть знати одне одного або зустрітися вперше. Таке насильство пов’язане з особистими взаємодіями, хоча його ризики формуються також умовами середовища, доступністю захисту й суспільними нормами.

Наприклад, напад незнайомої людини на вулиці є міжособистісним насильством, а систематичні погрози однокласника чи знайомого можуть також належати до цієї категорії. Водночас «булінг» означає конкретні відносини повторюваного заподіяння шкоди та дисбаланс можливостей; для нього потрібна окрема оцінка. Те саме стосується мобінгу на роботі та цифрового переслідування: широкий клас явищ має власні спеціалізовані підвиди.

Форми та прояви міжособистісного насильства

Фізичне насильство

Побиття, штовхання, удари, застосування предметів для травмування, небезпечне стискання шиї, обмеження руху й інші форми фізичного примусу здатні спричиняти гострі та відкладені ушкодження. Відсутність синців або подряпин не дає підстав вважати подію безпечною. Особливої медичної уваги потребують травми голови, порушення дихання, стискання шиї, втрата свідомості, сильний біль і ознаки внутрішніх ушкоджень.

Психологічне та емоційне насильство

Це погрози заподіяти шкоду, залякування, приниження, систематичне обмеження спілкування, примушування до небажаних дій і створення атмосфери страху. Оцінюючи поведінку, важливо враховувати її зміст, повторюваність, дисбаланс влади та вплив на свободу людини. Роздратування чи гостра сварка самі по собі не дають повного пояснення ситуації; докладніше межі поняття розкрито у статті «Психологічне насильство: що це, ознаки та наслідки».

Сексуальне насильство

Сексуальні дії без добровільної згоди, примушування, використання страху, залежності або стану, за якого людина не може вільно ухвалити рішення, належать до особливо тяжких форм міжособистісного насильства. Згода має бути вільною і стосуватися конкретної дії; попередні стосунки або шлюб її не замінюють. Завмирання, мовчання чи неможливість чинити опір під загрозою не означають добровільної згоди. Для медичних, безпекових і правових питань діє окремий матеріал «Сексуальне насильство: що це, форми та підтримка постраждалих».

Економічний примус, нехтування потребами та цифровий контроль

У близьких стосунках насильство може виявлятися в позбавленні доступу до грошей, житла, навчання, праці, ліків чи інших необхідних ресурсів. У відносинах догляду важливою формою шкоди є нехтування потребами людини, яка залежить від допомоги. Коли телефон, листування, геолокацію, паролі чи банківські застосунки використовують для залякування та підкорення, цифрові дії стають інструментом міжособистісного насильства. Визначення форми залежить від поведінки й обставин, а не від самої наявності технології.

Окремі форми можуть поєднуватися. Наприклад, людина одночасно зазнає погроз, ізоляції, економічних обмежень та фізичного примусу. Такі поєднання впливають на можливість звернутися по допомогу й пояснюють, чому підрахунок лише фізичних епізодів може недооцінювати реальну небезпеку.

Чим міжособистісне насильство відрізняється від колективного та спрямованого на себе

Класифікація ВООЗ розрізняє три великі напрями: насильство щодо іншої людини з боку особи чи невеликої групи, дії людини щодо себе та колективне насильство, пов’язане з ширшими соціальними, політичними або економічними цілями груп. Таке розмежування потрібне для дослідження механізмів, побудови статистики й вибору профілактичних заходів. Воно не встановлює автоматично правової оцінки конкретного вчинку.

Війна, масові політичні репресії або організоване насильство за політичними мотивами розглядаються в категорії колективного насильства. Водночас у ситуаціях збройного конфлікту можуть відбуватися окремі міжособистісні посягання; для їхнього розуміння необхідно враховувати фактичний контекст, роль нападників і відповідні правові норми. Один епізод іноді потребує кількох аналітичних рамок.

Самоушкодження та суїцидальна поведінка утворюють іншу категорію класифікації. Їхні клінічні ризики й допомога вимагають окремого підходу. Водночас пережите міжособистісне насильство може бути одним із чинників, пов’язаних із підвищеним ризиком суїцидальних думок або спроб; така асоціація потребує клінічно відповідальної оцінки.

Відмінність від конфлікту, порушення меж і примусового контролю

Конфлікт виникає, коли потреби, інтереси чи погляди людей розходяться. Його можна обговорювати без залякування та примусу. Насильницька поведінка додає погрози, напад, сексуальне порушення згоди, приниження або позбавлення свободи. Під час оцінки ситуації важливо запитувати, чи може людина безпечно відмовити, припинити розмову, звернутися до близьких, володіти власними ресурсами та вільно приймати рішення.

Порушення особистих меж бувають різними за тяжкістю. Коли йдеться про окрему неввічливу дію, її оцінка відрізняється від систематичної поведінки, що утримує людину в страху. Примусовий контроль описує саме стійке обмеження автономії через взаємопов’язані прийоми впливу. Насильство може бути одноразовим, повторюваним або частиною такого контролю. Для постраждалої людини кожен із цих варіантів може мати значущі наслідки.

Висновок про конкретну ситуацію спирається на дії, інтенсивність небезпеки, залежність, погрози, історію подій і можливості людини захиститися. Сам факт, що двоє людей сперечалися або що обидва висловлювали емоції, ще не описує розподілу сили, страху й примусу між ними.

Психологічні механізми: страх, автономія та залежність

Коли людина стикається із загрозою, нервова система швидко мобілізує реакції захисту. Можливі втеча, активна протидія, завмирання, підкорення вимогам, пошук допомоги або зовнішня незворушність. Поведінка в момент небезпеки залежить від конкретного стану й можливостей; вона не є надійним показником згоди чи правдивості розповіді. Через це питання «чому не втекла?» або «чому не відповів?» помилково покладають відповідальність за дії кривдника на постраждалу людину.

Тривалі погрози можуть спричиняти постійне очікування небезпеки, надмірну пильність, труднощі зі сном та увагою. Якщо контроль стосується грошей, житла, дітей, лікування або можливості спілкуватися, зменшуються й практичні варіанти безпечного вибору. Людина може прагнути захиститися і водночас залежати від того, хто завдає шкоди. Розуміння цих обставин є основою підтримки, яка поважає автономію.

Відносини довіри теж мають значення. Насильство з боку близької людини може порушувати відчуття передбачуваності, довіри й безпеки у стосунках; напад незнайомця — відчуття безпеки в громадському просторі. Переживання різняться, тому допомога має ґрунтуватися на запиті й потребах самої людини.

Чинники ризику та захисні чинники

За соціально-екологічною моделлю Центрів з контролю та профілактики захворювань США, ризики формуються на рівні особистої історії, стосунків, спільноти й суспільства. На рівні стосунків значення можуть мати попередні погрози та практики контролю; на рівні спільноти — ізоляція, слабка доступність служб і нормалізація насильства; на суспільному рівні — нерівність та інституційні бар’єри захисту.

Чинник ризику є статистичною ознакою, яка може бути пов’язана з більшою ймовірністю певного наслідку. Він не є доказом причинності в окремому випадку і не дає права прогнозувати, що конкретна людина обов’язково вчинить насильство. Історія пережитого насильства, економічна скрута, вік або стан здоров’я не визначають людську поведінку наперед та не знімають відповідальності за заподіяну шкоду. Ці методологічні обмеження наголошує CDC у матеріалі про ризикові й захисні чинники партнерського насильства.

Захисними можуть бути безпечні й доступні соціальні зв’язки, незалежні ресурси, доступ до освіти й медичної допомоги, дієві служби підтримки, суспільне неприйняття насильства та чіткі механізми відповідальності. На рівні політики важливі доступність допомоги без дискримінації, врахування потреб дітей і людей з інвалідністю, підготовка фахівців і довгострокові програми профілактики.

Наслідки для фізичного здоров’я

Міжособистісне насильство може спричиняти гострі травми, переломи, ушкодження голови та внутрішніх органів, хронічний біль, порушення сну та інші соматичні скарги. Сексуальне насильство може мати репродуктивні наслідки, пов’язані з травмами, ризиком інфекцій і небажаною вагітністю. Вид і тяжкість наслідків залежать від характеру дій, тривалості впливу, стану здоров’я та доступності своєчасної допомоги. Огляд доказів наведено в науковому розділі «Interpersonal Violence: Global Impact and Paths to Prevention».

Зв’язок між пережитим насильством і подальшими хронічними захворюваннями вивчається в довгострокових дослідженнях. Показані статистичні асоціації з окремими серцево-судинними, поведінковими та метаболічними чинниками здоров’я, однак їхня сила різниться залежно від віку, виду насильства та методів дослідження. Не можна пояснювати всі симптоми минулим насильством без звичайного медичного обстеження.

Після стискання шиї, травми голови, порушення дихання, непритомності, значної кровотечі або підозри на внутрішні ушкодження потрібне термінове медичне оцінювання, навіть якщо зовнішніх слідів небагато. У безпосередній небезпеці доречним є звернення до екстреної медичної допомоги.

Психологічні та соціальні наслідки

Після насильства можуть з’являтися тривога, пригніченість, сором, провина, емоційне оніміння, дратівливість, труднощі концентрації, порушення сну й нав’язливі спогади. Ці реакції можуть змінюватися з часом. Вони не означають автоматичної наявності конкретного психічного розладу; діагностичний висновок потребує оцінювання фахівцем з урахуванням тривалості симптомів і впливу на життя.

Систематичний огляд поздовжніх досліджень, опублікований у журналі PLOS Medicine, виявив зв’язок між насильством з боку інтимного партнера і новими депресивними симптомами та суїцидальними спробами у жінок. Сам дизайн оглянутих досліджень та можливі змішані чинники обмежують висновки про точний причинний шлях у кожної людини. Дивіться Devries та співавтори (2013).

Соціальні наслідки включають втрату довіри до інших людей, ізоляцію, труднощі в навчанні чи праці, фінансові втрати, переміщення, залежність від служб або зміну життєвих планів. У деяких випадках людина потребує одночасно медичної, психологічної, соціальної та юридичної допомоги. Підтримка має враховувати матеріальні потреби, а не обмежуватися розмовою про переживання.

Реакції постраждалих різноманітні. Хтось прагне говорити про подію відразу, хтось потребує часу, а хтось насамперед вирішує питання житла, дітей чи здоров’я. Відсутність видимих емоцій, затримка розповіді або суперечливі спогади самі по собі не дозволяють зробити висновок про вигаданість насильства.

Особливості насильства щодо дітей, людей старшого віку й осіб, залежних від догляду

Діти мають особливу вразливість через залежність від дорослих і незавершений розвиток. ВООЗ відносить до жорстокого поводження з дітьми фізичне й емоційне насильство, сексуальне зловживання, нехтування та експлуатацію, що шкодять або можуть шкодити здоров’ю, розвитку, гідності чи довірі. Для реагування важливі негайний захист від небезпеки, вікова доречність розмови та мінімізація повторних розпитувань. Дивіться інформаційний матеріал ВООЗ про жорстоке поводження з дітьми.

У людей старшого віку насильство часто пов’язане з відносинами довіри та догляду. Воно може мати фізичний, емоційний, сексуальний, фінансовий характер, а також включати нехтування потребами. Складність звернення по допомогу може посилюватися через залежність від догляду, соціальну ізоляцію або бар’єри доступності. Огляд визначень і заходів запобігання міститься у матеріалі ВООЗ про жорстоке поводження з людьми старшого віку.

Для людей з інвалідністю потрібно оцінювати не ярлик або діагноз, а фактичну доступність спілкування, допоміжних засобів, безпечного житла, самостійних рішень і каналів звернення. Коли кривдник контролює ліки, пересування чи доступ до догляду, ризик може зростати. Окремі права й практичні підходи описано в статті «Насильство щодо людей з інвалідністю: ризики, безпека та підтримка».

Як вимірюють поширеність міжособистісного насильства

Дослідники використовують анонімні опитування населення, реєстри охорони здоров’я, дані поліції та соціальних служб. Кожне джерело висвітлює іншу частину явища: опитування можуть фіксувати події, про які люди не повідомляли установам, тоді як адміністративні дані залежать від звернень, практики реєстрації та доступності допомоги. Різниця у визначеннях, вікових групах і часових інтервалах робить прості міжнародні порівняння ненадійними.

Наприклад, оцінки ВООЗ, опубліковані 2025 року, стосуються саме фізичного та/або сексуального насильства з боку партнера щодо жінок і сексуального насильства з боку інших осіб. Їх не можна подавати як частоту всіх різновидів міжособистісного насильства серед усього населення. Повідомлення про насильство залежить від безпеки, стигми, доступу до послуг та довіри до системи.

Поширеність, кількість заяв, кількість травм і кількість засуджень — різні показники. Зростання звернень може означати як зміну ризиків, так і кращу доступність механізмів повідомлення. Для висновків про тенденцію потрібні зіставні визначення, належний облік і розуміння обмежень кожного джерела.

Що передбачає людиноцентрична допомога

Рекомендації ВООЗ щодо допомоги людям, які пережили партнерське або сексуальне насильство, передбачають уважне слухання без тиску, визнання пережитого, обговорення безпеки, інформування про доступні служби й підтримку власних рішень людини. Практичні потреби можуть включати медичне обстеження, допомогу з житлом, підтримку дітей, юридичну консультацію та психологічну допомогу. Основою є клінічний посібник ВООЗ щодо першої допомоги та клінічні й політичні рекомендації ВООЗ.

Перший контакт має бути безпечним: варто запитати, чи може людина зараз говорити, чи має приватний зв’язок і яких дій вона хоче. Корисно прямо сказати, що насильство є відповідальністю того, хто його вчинив, і що постраждала людина може приймати рішення про наступні кроки у власному темпі. Допомога у визначенні варіантів зазвичай цінніша за готові інструкції.

Професійна конфіденційність має визначені законом межі, зокрема у випадках, коли потрібний захист дитини або існують інші законні обов’язки повідомлення. Фахівець має пояснювати межі конфіденційності до збору чутливих подробиць, застосовуючи чинні норми своєї професії та юрисдикції.

Безпека в ситуації триваючого насильства

Універсального способу безпечно припинити небезпечні стосунки чи зупинити кривдника не існує. Відкрита конфронтація, оголошення про розрив, спроби самостійно відібрати контроль над пристроями або збір доказів можуть збільшити небезпеку залежно від обставин. Практичне планування безпеки варто проводити індивідуально, з урахуванням загроз, доступних ресурсів, дітей, житла, роботи й можливості конфіденційного зв’язку.

Якщо людина підозрює моніторинг телефону, геолокації або листування, пошук інформації та звернення до служб можуть бути видимі для того, хто здійснює контроль. Безпечніший канал комунікації може потребувати іншого пристрою або допомоги надійної людини, якщо це реально доступно. Рішення щодо видалення повідомлень, зміни паролів чи налаштувань також слід оцінювати з погляду ризику ескалації.

За безпосередньої загрози життю важливо насамперед зв’язатися з екстреними службами, якщо це можливо безпечно, та повідомити місце перебування й характер загрози. Докладніші дії для українського контексту зібрано в матеріалі «Насильство відбувається зараз: як діяти в небезпечній ситуації». Якщо небезпека виникає після розриву стосунків, допоможе окремий розгляд переслідування й погроз після розставання.

Допомога й правовий контекст в Україні

В Україні загальна наукова категорія міжособистісного насильства охоплює ширший спектр ситуацій, ніж визначення домашнього насильства в законодавстві. Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» встановлює коло відповідних відносин і охоплює фізичне, сексуальне, психологічне та економічне насильство, зокрема погрози його вчинення. Правова оцінка конкретного випадку залежить від фактичних обставин і чинних норм. Офіційний текст — Закон № 2229-VIII та визначення терміна в законодавстві.

Коли існує безпосередня загроза, можна звернутися до поліції за номером 102 або до служби 112; за потреби медичної допомоги — 103. Для інформації та підтримки щодо домашнього насильства офіційні українські матеріали зазначають урядову гарячу лінію 15-47. Доступність і безпечність конкретного каналу слід оцінювати з огляду на можливе стеження та нагальність ситуації. Дивіться роз’яснення Патрульної поліції України.

За межами безпосередньої небезпеки постраждала людина може потребувати консультації спеціалізованих служб, лікаря, психолога, соціального працівника або юриста. Важливо шукати фахівців, які працюють із насильством, розуміють ризики повторного контакту з кривдником і поважають автономію постраждалої особи. Якщо йдеться про дитину, першочерговими є її безпека та залучення компетентних служб захисту дітей відповідно до закону.

Як запобігати міжособистісному насильству

Доказова профілактика діє на кількох рівнях одночасно. Суспільні заходи спрямовуються на зменшення толерантності до насильства, доступність безпечних послуг, соціальний захист і відповідальність за протиправні дії. У спільнотах важливі безпечні освітні середовища та механізми повідомлення; у сім’ях — підтримка ненасильницького виховання та доступні ранні втручання; на індивідуальному рівні — навички безпечної взаємодії й своєчасне звернення по допомогу.

Для запобігання насильству щодо дітей ВООЗ та партнери розробили стратегії INSPIRE; щодо насильства стосовно жінок — оновлену 2025 року рамку RESPECT women. Це набори взаємопов’язаних підходів із різною доказовою базою, умовами застосування й потребою в оцінюванні результатів. Зменшення насильства є завданням служб, інституцій і суспільства, а не відповідальністю постраждалих за власне «правильне» поводження.

Що відомо з досліджень і які існують обмеження

Найкраще обґрунтовані висновки стосуються широкої поширеності різних форм насильства, їхнього зв’язку з травмами та несприятливими наслідками для здоров’я, впливу соціально-екологічних чинників і необхідності доступної, чутливої до потреб постраждалих допомоги. Водночас дані щодо причинності, точності індивідуальних прогнозів та ефективності окремих програм неоднорідні. Підсумки різних груп досліджень не варто механічно переносити з насильства щодо дітей на партнерське або на ситуації збройного конфлікту.

Епідеміологічні дослідження часто ґрунтуються на самозвітах, неоднакових визначеннях, вибірках і періодах спостереження. Вони можуть недооцінювати події через страх або стигму. Програми профілактики часто оцінюють у певних країнах чи соціальних середовищах, тому результати потребують адаптації та повторної перевірки. Сила доказів повинна відповідати конкретному твердженню, а не загальній популярності досліджуваної моделі.

Поширені запитання

Чи є психологічний тиск міжособистісним насильством?

Так, якщо дії мають характер залякування, приниження, погроз, примусу або іншого насильницького впливу. Для оцінки враховують зміст поведінки, її контекст, вплив на безпеку й свободу людини та відповідну наукову або правову рамку. Фізичні сліди для психологічної шкоди не є обов’язковими.

Чи може насильство відбутися лише один раз?

Так. Один фізичний напад або сексуальна дія без згоди можуть бути міжособистісним насильством. Повторюваність особливо важлива для розуміння окремих форм, зокрема системного примусового контролю або булінгу, але не є універсальною передумовою для всіх форм.

Чи належать домашнє насильство й булінг до цього поняття?

Так, вони можуть належати до широкої категорії міжособистісного насильства, хоча мають окремі ознаки, нормативні визначення та механізми запобігання. Домашнє насильство характеризується визначеним законом колом відносин, булінг — специфічною структурою поведінки та контекстом.

Чим насильство відрізняється від звичайної сварки?

Під час сварки люди можуть висловлювати несумісні думки, не позбавляючи одне одного свободи й безпеки. Погрози, фізичний напад, сексуальне примушування або контроль базових ресурсів змінюють характер ситуації. Для розуміння складних випадків потрібна оцінка поведінки й контексту, а не кількості гучних слів.

Чи обов’язково після пережитого насильства виникає психічний розлад?

Ні. Реакції можуть бути різними, а діагностика психічних розладів потребує відповідних критеріїв і професійної оцінки. Водночас проблеми зі сном, тривога, біль, пригнічення або труднощі щоденного функціонування є достатніми підставами звернутися по допомогу незалежно від наявності діагнозу.

Чому людина може залишатися поруч із тим, хто чинить насильство?

На рішення впливають загрози, діти, житло, доступ до грошей, стан здоров’я, соціальні зв’язки, попередні погрози та реальні ризики розриву. Безпечний маршрут визначають із урахуванням цих умов. Перебування в стосунках або відкладене звернення по допомогу не робить людину відповідальною за насильство.

Що робити, якщо знайома людина розповіла про насильство?

Вислухати без допитування й осуду, запитати, чи безпечно зараз говорити та якої допомоги вона хоче. За наявності небезпеки допомогти зв’язатися зі спеціалізованими або екстреними службами через безпечний канал. У випадках, які стосуються дітей, потрібно діяти відповідно до правил захисту дитини та законних обов’язків повідомлення.