Мелані Кляйн: біографія, теорія об'єктних відносин, дитячий психоаналіз і сучасна оцінка
Оновлено: 6 днів тому
Мелані Кляйн — одна з найвпливовіших і водночас найбільш дискусійних постатей в історії психоаналізу. Вона перетворила роботу з дітьми на самостійне поле психоаналітичного дослідження, розробила власну ігрову техніку дитячого аналізу та радикально змістила увагу психоаналізу до найраніших відносин дитини з близькими людьми й до того, як ці відносини переживаються у внутрішньому світі.
Її ім'я тісно пов'язане з теорією об'єктних відносин, поняттями внутрішнього об'єкта, розщеплення, проєктивної ідентифікації, параноїдно-шизоїдної та депресивної позицій. Проте Кляйн не була одноосібною засновницею всієї теорії об'єктних відносин: поряд із кляйніанською лінією самостійні системи розвивали Рональд Фейрберн, Дональд Віннікотт, Майкл Балінт та інші автори. Детальніше цю ширшу традицію Український психологічний ХАБ розбирає у матеріалі «Теорія об'єктних відносин».
Ідеї Кляйн виникли всередині психоаналізу і спиралися на праці Зиґмунда Фройда, але не залишилися простим продовженням його системи. Вона пересунула багато психічних конфліктів у значно ранніший період життя, надала центрального значення фантазіям про внутрішні й зовнішні об'єкти та зробила ранню тривогу, агресію, любов, ненависть, провину й відновлення пошкодженого об'єкта основою власної моделі розвитку.
Сьогодні спадщину Кляйн важливо читати на двох рівнях. Перший — історичний і клінічний: її поняття надзвичайно вплинули на психоаналітичну теорію, психодинамічну психотерапію, дитячий аналіз і подальші моделі особистості. Другий — науково-критичний: класичні кляйніанські припущення про психічний світ немовляти були сформовані переважно на основі клінічної інтерпретації, а не сучасних експериментальних досліджень розвитку. Тому їх не слід подавати як безпосередньо доведені універсальні факти про всіх дітей.
Коротко: хто така Мелані Кляйн
Мелані Кляйн, уроджена Мелані Райцес, народилася 30 березня 1882 року у Відні й померла 22 вересня 1960 року в Лондоні. Вона була психоаналітикинею, а не лікаркою-психіатринею чи академічною психологинею: попри раннє бажання вивчати медицину, завершеної університетської або медичної освіти вона не здобула.
Її професійний шлях розгорнувся у трьох головних центрах раннього психоаналізу — Будапешті, Берліні та Лондоні. У Будапешті вона проходила аналіз у Шандора Ференці, у Берліні — у Карла Абрагама. Від Фройда вона успадкувала загальну психоаналітичну рамку, але саме Ференці й Абрагам стали важливими безпосередніми наставниками її раннього професійного становлення.
Кляйн стала однією з центральних постатей дитячого психоаналізу. Вона розглядала гру дитини як матеріал, що може виконувати в аналізі функцію, подібну до вільних асоціацій дорослого, і створила власний спосіб систематичної аналітичної роботи з дитячою грою, малюнками, фантазіями, тривогами та відносинами з аналітиком.
Відень: родина, освіта і ранні втрати
Мелані Райцес народилася у Відні в єврейській родині. Її батько Моріц Райцес був лікарем, мати Лібусса, уроджена Дойч, походила зі Словаччини. Мелані була наймолодшою з чотирьох дітей.
Ранні роки її життя були позначені втратами. Старша сестра Сідоні померла, коли Мелані була дитиною, а брат Еммануель — коли їй було двадцять. Пізніші біографи часто намагалися безпосередньо виводити з цих подій її теорії провини, скорботи й відновлення. Такі біографічні паралелі можуть бути цікавими, але їх не варто плутати з доказом походження конкретної теорії: інтелектуальна історія Кляйн формувалася також під впливом Фройда, Ференці, Абрагама, клінічної роботи та дискусій усередині психоаналітичного руху.
Кляйн готувалася до вступу в університет і хотіла вивчати медицину. Проте ранні заручини з Артуром Кляйном, шлюб і сімейні обставини змінили цей шлях. Вона не завершила медичної освіти, хоча пізніше відвідувала окремі курси, пов'язані з психіатрією та гуманітарними дисциплінами.
Шлюб, Будапешт і знайомство з психоаналізом
У 1903 році Мелані вийшла заміж за Артура Кляйна. У подружжя народилося троє дітей — Мелітта, Ганс і Еріх. Через роботу чоловіка сім'я неодноразово переїжджала Центральною Європою. Шлюб був складним, а сама Кляйн переживала періоди вираженої депресивності.
Вирішальний поворот стався у Будапешті. У 1914 році вона почала аналіз у Шандора Ференці, одного з найважливіших представників раннього психоаналітичного руху. Того ж періоду вона інтенсивно читала Фройда. Ференці підтримав її інтерес до психоаналізу й особливо до спостереження за дитячим розвитком.
У 1919 році Кляйн представила Угорському психоаналітичному товариству роботу про розвиток дитини й була прийнята до товариства. Її ранні матеріали частково спиралися на спостереження за власними дітьми, що з погляду сучасних стандартів створює очевидні етичні й методологічні питання. Для історії дисципліни, однак, ці спостереження стали відправною точкою її подальшої роботи з дитячим аналізом.
Берлін: початок дитячого аналізу
На початку 1921 року Кляйн переїхала до Берліна. Це був один із головних центрів психоаналізу: тут діяла Берлінська психоаналітична поліклініка, формувалися більш структуровані правила навчання, супервізії та особистого аналізу.
У 1923 році, вже як член Берлінського психоаналітичного товариства, Кляйн почала аналіз дитини, який сама вважала початком свого зрілого професійного шляху. Вона дедалі більше використовувала маленькі іграшки, малювання, сюжетну гру та поведінку в кабінеті як матеріал для інтерпретації дитячих фантазій і конфліктів.
У 1924 році вона розпочала особистий аналіз у Карла Абрагама. Його підтримка мала для неї велике значення, але аналіз тривав недовго через хворобу й смерть Абрагама наприкінці 1925 року.
Берлінське середовище ставилося до нововведень Кляйн неоднозначно. Особливо суперечливими були її спроби інтерпретувати маленьким дітям агресивні й сексуальні фантазії та її переконання, що повноцінне аналітичне перенесення можливе значно раніше, ніж припускали деякі її сучасники.
Лондон: становлення окремої кляйніанської традиції
Важливу роль у переході Кляйн до британського психоаналізу відіграли Алікс і Джеймс Стрейчі та Ернест Джонс. Після успішних лекцій у Лондоні Кляйн у 1926 році остаточно переїхала до Великої Британії. У 1927 році вона стала членкинею Британського психоаналітичного товариства.
Саме в Лондоні з'явилися її найвідоміші теоретичні праці. У 1932 році англійською й німецькою мовами вийшла книжка The Psycho-Analysis of Children — «Психоаналіз дітей». В англійському виданні видавцем була Hogarth Press, у німецькому — Internationaler Psychoanalytischer Verlag. Книжка систематизувала її техніку дитячого аналізу та ранню модель психічного розвитку.
У 1935 році Кляйн опублікувала «Внесок у психогенез маніакально-депресивних станів», де вперше явно сформулювала депресивну позицію. У 1940 році в роботі про скорботу й маніакально-депресивні стани ця модель була розвинена далі. У 1946 році стаття «Нотатки про деякі шизоїдні механізми» стала ключовим формулюванням параноїдно-шизоїдної позиції, розщеплення та того комплексу процесів, який згодом закріпився під назвою проєктивної ідентифікації.
Що означає «об'єкт» у Кляйн
У звичайній мові об'єкт — це річ. У психоаналізі слово має інше технічне значення: об'єктом може бути людина, частина образу людини або психічне представлення значущого іншого, на яке спрямовані любов, ненависть, страх, бажання чи інші потяги.
Для Кляйн відносини з такими об'єктами починаються надзвичайно рано. Немовля, у її моделі, переживає не лише зовнішню матір як цілісну людину, а спершу окремі «часткові об'єкти», найвідомішим прикладом яких стала материнська грудь. «Добра грудь» і «погана грудь» у кляйніанській мові — не дві реальні матері й не буквальні оцінки жінки, а теоретичні позначення різко відмінних переживань задоволення і фрустрації.
Такі образи, за Кляйн, не залишаються лише зовнішніми. Через процеси інтроєкції вони стають частиною внутрішнього психічного світу, формуючи внутрішні об'єкти. Водночас через проєкцію власні імпульси й почуття можуть переживатися як такі, що належать зовнішньому об'єкту.
Сьогодні ця мова залишається важливою для історії психоаналізу й окремих психодинамічних підходів, але її не слід читати як буквальний опис нейрокогнітивних процесів немовляти.
Внутрішній об'єкт
Внутрішній об'єкт — одне з центральних понять кляйніанської традиції. Йдеться про психічно організований образ або репрезентацію значущого іншого, пов'язану з емоціями, фантазіями, тілесними переживаннями та очікуваннями.
Кляйн не створила поняття внутрішнього об'єкта з нуля. Воно має передумови у Фройда та інших ранніх психоаналітиків. Її внесок полягав у тому, що внутрішні об'єкти стали центральною частиною систематичного пояснення ранньої психіки, тривоги, захистів, любові, ненависті, провини й відновлення.
У сучасній психології можна знайти інші поняття, що також описують внутрішні очікування стосунків, схеми, моделі прив'язаності чи соціальні репрезентації. Проте схожість формулювань не робить ці конструкції тотожними кляйніанському внутрішньому об'єкту.
Розщеплення: не «роздвоєння особистості»
Розщеплення у Кляйн — це захисний спосіб організації досвіду, за якого суперечливі якості об'єкта або самого себе переживаються відокремлено. У найпростішому описі позитивний і негативний досвід не інтегруються в один складний образ, а існують як різко розмежовані «добрі» й «погані» полюси.
Це поняття не означає «роздвоєння особистості» й не є синонімом дисоціативного розладу ідентичності. Воно належить до іншої теоретичної традиції.
Кляйн не була першою людиною, яка використала ідею психічного розщеплення. Її внесок — у специфічному розробленні розщеплення об'єкта й Я в моделі ранніх відносин та параноїдно-шизоїдної позиції.
Параноїдно-шизоїдна позиція
Ключове концептуальне формулювання ранніх параноїдних і шизоїдних механізмів Кляйн дала у статті 1946 року. Водночас стале складене найменування «параноїдно-шизоїдна позиція» виразно закріпилося в редакції 1952 року. У цій моделі ранній досвід організовується навколо сильних тривог і різкого поділу об’єктів на добрі та погані. Захисними процесами стають розщеплення, проєкція, інтроєкція, ідеалізація та інші способи зменшити нестерпну суперечність.
Слово «параноїдна» тут стосується фантазій переслідування й небезпеки, а «шизоїдна» — розщеплення. Це не означає, що Кляйн ставила немовлятам діагноз параної чи шизофренії.
Важливо також слово «позиція». Кляйн поступово відійшла від жорсткого опису послідовних стадій. Позиції — це способи організації досвіду, між якими, за її моделлю, людина може рухатися і в пізнішому житті. Тому фраза «дитина пройшла параноїдно-шизоїдну стадію й більше до неї не повертається» спрощує її теорію.
Депресивна позиція
Депресивна позиція була явно сформульована Кляйн у 1935 році й докладніше розвинена у 1940-му. Вона описує можливість переживати значущу людину як цілісний об'єкт, що одночасно може викликати любов і фрустрацію.
Коли добрі й погані аспекти починають інтегруватися, виникає новий тип тривоги: страх, що власна агресія могла пошкодити того самого об'єкта, якого людина любить і потребує. Звідси у кляйніанській моделі виникають провина, турбота, скорбота й прагнення до репарації — символічного або реального відновлення пошкодженого зв'язку.
Термін «депресивна» не означає клінічний депресивний розлад. Це назва теоретичної психічної позиції, а не діагноз.
Проєктивна ідентифікація
Проєктивна ідентифікація стала одним із найвідоміших понять, що вийшли з кляйніанської традиції. Її не слід зводити до звичайної проєкції.
У моделі Кляйн частини власного Я або внутрішнього досвіду фантазійно поміщаються в об'єкт, після чого відносини з ним організовуються так, ніби він справді містить ці проєктовані якості. Первинне формулювання пов'язане зі статтею «Нотатки про деякі шизоїдні механізми» 1946 року; у редакції 1952 року Кляйн прямо закріпила назву projective identification — «проєктивна ідентифікація».
Подальше розуміння поняття значно розширили Герберт Розенфельд, Вілфред Біон та інші психоаналітики. Тому сучасне клінічне використання терміна не можна автоматично приписувати Кляйн у всіх деталях.
Несвідома фантазія
Фантазія для кляйніанської традиції — не просто свідома уява або мрія. Йдеться про несвідомий спосіб психічно представляти тілесні імпульси, відносини й тривоги.
Кляйн зробила цю ідею центральною у своїй клінічній роботі, особливо в аналізі дитячої гри. Але точне теоретичне формулювання поняття несвідомої фантазії в кляйніанській школі пов'язане також із Сьюзен Айзекс. Її доповідь про природу й функцію фантазії стала одним із ключових текстів Суперечливих дискусій Британського психоаналітичного товариства. Тому називати Кляйн одноосібною авторкою всього поняття було б історично неточно.
Заздрість, вдячність і пізня теорія
У 1957 році вийшла книга Envy and Gratitude — «Заздрість і вдячність». У ній Кляйн надала заздрості особливо раннє й фундаментальне місце у психічному розвитку. Вона описувала заздрість як атаку на добрий об'єкт саме тому, що той має щось бажане й цінне.
Ця пізня робота була суперечливою навіть серед психоаналітиків. Не всі учні та колеги Кляйн погоджувалися з настільки сильною роллю первинної заздрості або з її опорою на фройдівський потяг до смерті. Саме тут особливо видно, що кляйніанська традиція не є однорідним набором догм: її наступники розвивали, змінювали й критикували окремі положення.
Дитячий психоаналіз і ігрова техніка
Найпомітнішою технічною інновацією Кляйн стала її власна форма психоаналітичної роботи через гру. Вона використовувала невеликі іграшки, фігурки, малювання, предмети й вільну гру, щоб дитина могла виражати конфлікти та фантазії у формі, доступнішій за дорослі вільні асоціації.
Це не означає, що Кляйн «винайшла гру в терапії» або була єдиною засновницею всієї ігрової терапії. До неї й паралельно з нею існували інші форми психологічної й психоаналітичної роботи з дітьми. Її історично точний внесок — розроблення впливової психоаналітичної ігрової техніки та використання гри як систематичного матеріалу для інтерпретації перенесення й несвідомих конфліктів.
У сучасній дитячій психотерапії гра використовується в багатьох підходах, далеко не всі з яких є кляйніанськими або навіть психодинамічними. Дані про користь гри як терапевтичного середовища не є автоматичним доказом усіх інтерпретацій Кляйн щодо внутрішнього світу немовляти.
Кляйн і Анна Фройд: у чому була суперечка
Мелані Кляйн і Анна Фройд одночасно стали центральними постатями раннього дитячого психоаналізу, але їхні технічні й теоретичні позиції суттєво відрізнялися.
Анна Фройд наголошувала на особливому статусі дитини, ролі реальних відносин з батьками, розвитку Я та необхідності створення терапевтичного альянсу. Кляйн вважала, що аналітичний процес, перенесення й несвідомі конфлікти доступні для прямої інтерпретації навіть у дуже маленьких дітей, якщо використовувати гру як основний канал вираження.
Суперечка була не просто особистим конфліктом двох жінок. За нею стояли різні уявлення про розвиток, техніку, час появи едіпових конфліктів, природу Над-Я, роль фантазії та межі інтерпретації.
Після переїзду Фройдів до Лондона наприкінці 1930-х ці розходження стали інституційною кризою Британського психоаналітичного товариства.
Суперечливі дискусії 1942–1944 років
У 1942–1944 роках Британське психоаналітичне товариство провело одинадцять спеціальних наукових засідань, що увійшли в історію як Controversial Discussions — Суперечливі дискусії. Їх організували через поглиблення розбіжностей між кляйніанською групою та її опонентами, серед яких найважливішою була Анна Фройд.
Кляйн та її колеги подали серію теоретичних текстів, після яких члени товариства готували письмові коментарі й обговорювали принципові розходження. Важливу роль у формулюванні кляйніанської позиції відігравали також Сьюзен Айзекс, Пола Гайманн та інші автори.
Результатом не стала перемога однієї сторони. До середини 1940-х у британському психоаналізі інституційно співіснували різні навчальні групи: кляйніанська, група Анни Фройд і незалежна, або Middle Group, з якої особливо відомими стали Дональд Віннікотт, Майкл Балінт і Маріон Мілнер.
Цей компроміс виявився історично продуктивним: замість розпаду товариства різні лінії психоаналізу продовжили розвиватися поруч і взаємно сперечатися.
Кляйн і теорія об'єктних відносин
Кляйн є однією з головних постатей теорії об'єктних відносин, але не її єдиною авторкою. Це принципова історична відмінність.
Рональд Фейрберн створив самостійну систематичну модель, у якій мотивацію людини дедалі більше описував як спрямованість до відносин, а не лише до розрядки потягу. Дональд Віннікотт спочатку був сильно вражений ідеями Кляйн, але згодом розвинув іншу мову раннього розвитку, наголошуючи на середовищі, достатньо хорошій матері, утримувальному середовищі, справжньому й хибному Я та перехідних об'єктах.
Тому формула «теорія об'єктних відносин Мелані Кляйн» може бути корисною, коли йдеться саме про кляйніанський варіант, але неточна як назва всієї традиції.
Основні праці Мелані Кляйн
The Psycho-Analysis of Children — «Психоаналіз дітей» — вийшла 1932 року англійською та німецькою мовами. Це головна рання книга Кляйн про техніку дитячого аналізу та її модель раннього розвитку.
A Contribution to the Psychogenesis of Manic-Depressive States — «Внесок у психогенез маніакально-депресивних станів» — опублікована 1935 року. У ній уперше явно викладено депресивну позицію.
Mourning and its Relation to Manic-Depressive States — «Скорбота та її зв'язок із маніакально-депресивними станами» — вийшла 1940 року й розвинула модель депресивної позиції, скорботи та маніакальних захистів.
Notes on Some Schizoid Mechanisms — «Нотатки про деякі шизоїдні механізми» — опублікована 1946 року. Це ключова праця про параноїдно-шизоїдну позицію, розщеплення та проєктивну ідентифікацію.
Envy and Gratitude: A Study of Unconscious Sources — «Заздрість і вдячність: дослідження несвідомих джерел» — вийшла 1957 року й представляє пізній етап її теорії.
Narrative of a Child Analysis: The Conduct of the Psycho-Analysis of Children as Seen in the Treatment of a Ten-Year-Old Boy — «Оповідь про дитячий аналіз» — уперше видана 1961 року, вже після смерті Кляйн. Книга докладно описує чотиримісячний аналіз десятирічного «Річарда» у воєнний період і залишається одним із найповніших джерел про її реальну клінічну техніку.
На кого вплинула Кляйн
Безпосередня кляйніанська традиція пов'язана насамперед із Вілфредом Біоном, Ганною Сегал і Гербертом Розенфельдом. Вони не просто повторювали Кляйн, а розвивали її поняття у роботі з психотичними станами, мисленням, символізацією, нарцисизмом і клінічним використанням проєктивної ідентифікації.
Її вплив виходив далеко за межі ортодоксально кляйніанської групи. Рональд Фейрберн зазнав впливу її робіт, але сформував власну модель. Дональд Віннікотт також багато взяв від Кляйн, проте принципово розійшовся з нею щодо ролі середовища, потягу до смерті, заздрості та деяких уявлень про ранню агресію.
Пізніше Отто Кернберг інтегрував елементи об'єктно-реляційної традиції з его-психологією у своїй моделі організації особистості та трансфер-фокусованій психотерапії. Це вже інший історичний етап, тому його концепції не слід ретроспективно приписувати Кляйн.
Що з ідей Кляйн має значення сьогодні
Вплив Кляйн на клінічну мову психодинамічної терапії залишається значним. Її спадщина помітна у способах говорити про суперечливі образи себе й іншого, примітивні захисти, перенесення, проєктивну ідентифікацію, інтеграцію позитивних і негативних переживань, здатність до турботи й відновлення стосунків.
Частина цих широких тем перегукується з пізнішими дослідженнями прив'язаності, менталізації, розвитку емоційної регуляції та соціального пізнання. Але «перегукується» не означає «тотожна» або «підтверджена». Сучасна теорія прив'язаності, наприклад, має власну історію, операціоналізовані методи й емпіричну базу; її не слід подавати як експериментальне доведення кляйніанських внутрішніх об'єктів чи психічних позицій.
Кляйніанські моделі також продовжують використовуватися у психоаналітичній та психодинамічній освіті й клінічному формулюванні випадків. Їхня цінність у такому контексті може полягати в організації складного міжособистісного матеріалу й породженні клінічних гіпотез. Але клінічна корисність концепту і його статус як науково підтвердженої моделі — різні питання.
Що говорить сучасна наука
Класична система Кляйн не була створена як сучасна експериментальна теорія розвитку. Її основним матеріалом були клінічні спостереження, інтерпретації гри, перенесення, фантазій і психоаналітичних випадків. Через це багато центральних тверджень важко перевірити незалежно від самої інтерпретаційної системи.
Сучасні дослідження розвитку справді підтверджують, що ранні стосунки, чутливість доглядача, регуляція емоцій, соціальне навчання та формування очікувань щодо інших людей важливі для розвитку. Однак ці загальні результати не підтверджують автоматично конкретні кляйніанські твердження про «добру» і «погану» грудь, первинну заздрість, потяг до смерті або універсальну послідовність ранніх психічних позицій.
Так само не слід переносити результати досліджень сучасних психодинамічних методів на всю теорію Кляйн. Якщо певна пізніша терапія, що частково спирається на об'єктно-реляційні поняття, показує ефективність у контрольованому дослідженні, це підтримує конкретний терапевтичний пакет для конкретної проблеми, а не доводить усю історичну метапсихологію, з якої він частково виріс.
У дитячій психотерапії гра залишається важливим способом комунікації й терапевтичної взаємодії. Сучасні автори описують її не лише як символічний матеріал для інтерпретації, а і як спільний простір створення значення та нового досвіду. Це показує довговічність самої ідеї серйозно ставитися до дитячої гри, але водночас демонструє, наскільки далеко сучасна практика може відходити від початкових кляйніанських пояснень.
Основна критика Кляйн
Перша група критичних питань стосується перевірюваності. Якщо поведінку дитини майже завжди можна інтерпретувати через несвідомі фантазії, проєкції чи внутрішні об'єкти, виникає проблема: які спостереження могли б показати, що конкретна інтерпретація помилкова? Для сучасної науки це суттєве методологічне обмеження.
Друга проблема — відстань між спостережуваною поведінкою й теоретичним висновком. Гра дитини реальна й доступна спостереженню; твердження, що конкретний сюжет гри точно виражає певну фантазію про материнський об'єкт, потребує додаткового обґрунтування.
Третя проблема — ретроспективність і вибірковість клінічного матеріалу. Значна частина ранньої психоаналітичної теорії формувалася не на репрезентативних вибірках, а на невеликій кількості клінічних випадків, які одночасно були і лікуванням, і джерелом теорії.
Четверта — історична залежність деяких положень від фройдівської теорії потягів, зокрема потягу до смерті. Саме ця частина кляйніанської системи залишалася спірною навіть усередині психоаналізу.
П'ята — гендерні й сексуальні припущення раннього психоаналізу. Частина текстів Кляйн використовує категорії, типові для психоаналітичної культури першої половини ХХ століття. Їх не варто переносити без критики у сучасне розуміння гендеру, сексуальності та розвитку.
Поширені спрощення про Кляйн
Кляйн не була психологинею з університетським дипломом і не була лікаркою-психіатринею. Її професійна ідентичність — психоаналітикиня.
Вона не була одноосібною засновницею всієї теорії об'єктних відносин. Її варіант — одна з центральних, але не єдина лінія.
Вона не «винайшла ігрову терапію». Вона розробила власну впливову психоаналітичну ігрову техніку.
Параноїдно-шизоїдна та депресивна позиції — не психіатричні діагнози й не доведені біологічні стадії.
Розщеплення у Кляйн — не «множинна особистість».
Проєктивна ідентифікація не дорівнює простій проєкції, а її пізніше клінічне розуміння значно розширили інші автори.
Чому Мелані Кляйн залишається важливою
Кляйн змінила саме питання, яке ставив психоаналіз. Якщо ранній Фройд значною мірою питав, як несвідомі потяги, конфлікти й витіснення формують симптом, Кляйн дедалі сильніше питала, як людина переживає іншого всередині себе, як любов і ненависть можуть бути спрямовані на той самий об'єкт і як психіка переходить від різкого розщеплення до більш складного переживання амбівалентності.
Навіть там, де сучасна наука не приймає буквальні кляйніанські пояснення, ці питання залишилися живими. Як формуються внутрішні очікування стосунків? Як людина витримує суперечливі почуття до близьких? Чому в конфлікті інша людина іноді переживається лише як «погана», хоча в спокійнішому стані її образ набагато складніший? Як відновлюється здатність бачити в іншому цілісну людину? Психологія й психотерапія продовжують досліджувати подібні проблеми, хоча використовують для цього різні теоретичні мови й методи.
Саме тому Кляйн варто читати не як автора набору беззаперечних істин про немовля, а як одну з ключових творчинь психоаналітичної мови відносин, чий вплив на історію психологічної думки величезний, а науковий статус конкретних тверджень потребує окремої критичної перевірки.
Основні джерела
Donaldson G. Between practice and theory: Melanie Klein, Anna Freud and the development of child analysis. Journal of the History of the Behavioral Sciences. 1996. PMID 8642183.
Aguayo J. Historicising the origins of Kleinian psychoanalysis. International Journal of Psychoanalysis. PMID 9513016.
Aguayo J. Patronage in the dispute over child analysis between Melanie Klein and Anna Freud, 1927–1932. International Journal of Psychoanalysis. 2000. PMID 11028236.
Play in the analytic setting: the development and communication of meaning in child analysis. International Journal of Psychoanalysis. PMID 33945739.