Розщеплення в психоаналізі: що це, Фройд, Кляйн і сучасна оцінка
Розщеплення — один із найвідоміших і водночас найчастіше спрощуваних термінів психоаналітичної мови. У найзагальнішому сенсі він позначає психічне розділення того, що важко переживати разом: суперечливих ставлень, аспектів Я, образів іншої людини або емоційно несумісних уявлень.
Але в психоаналізі слово «розщеплення» не має одного-єдиного значення. Зиґмунд Фройд наприкінці життя описував розщеплення Я як співіснування двох суперечливих ставлень до реальності. Мелані Кляйн надала центрального значення розщепленню Я та об'єкта на «добрі» і «погані» аспекти в моделі ранніх об'єктних відносин. Рональд Фейрберн розробляв власну структурну модель розщепленого Я в контексті об'єктних відносин. Пізніші психодинамічні автори застосовували поняття до поляризованих репрезентацій себе й інших, зокрема в описах пограничної організації особистості.
Тому точна відповідь на запитання «що таке розщеплення?» залежить від теоретичного контексту. Ця стаття розбирає насамперед психоаналітичне значення терміна і чітко відділяє його від дисоціативного розладу ідентичності, шизофренії та популярного вислову «роздвоєння особистості».
Коротко: що таке розщеплення в психоаналізі
Розщеплення в психоаналізі — це назва психічних процесів, за яких суперечливі ставлення, уявлення або аспекти психічного досвіду утримуються відокремленими замість того, щоб бути інтегрованими в складнішу цілісність.
У кляйніанській традиції найхарактерніший приклад — розділення об'єкта на «цілком добрий» і «цілком поганий». Та сама близька людина може переживатися то як ідеальна й безпечна, то як повністю ворожа або нестерпна, а можливість одночасно бачити її добрі й фруструючі риси тимчасово втрачається або ще не сформована.
Американська психологічна асоціація описує розщеплення (splitting) у кляйніанській та фейрбернівській традиціях як примітивний захисний механізм, за якого об'єкти, що викликають тривогу й амбівалентність, дихотомізуються в крайні позитивні або негативні репрезентації.
Це визначення корисне, але воно не охоплює всього історичного спектра терміна. Фройдове розщеплення Я і кляйніанське розщеплення об'єкта пов'язані, проте не тотожні концепції.
Чого розщеплення не означає
Психоаналітичне розщеплення не є синонімом дисоціативного розладу ідентичності.
Вислів «розщеплення особистості» в популярній культурі часто використовують для опису стану, який раніше називали множинною особистістю. У сучасній клінічній мові йдеться про дисоціативний розлад ідентичності, а не про кляйніанське розщеплення. На Українському психологічному ХАБі цьому клінічному поняттю присвячена окрема сторінка «Дисоціативний розлад ідентичності».
Розщеплення також не означає шизофренію. Етимологія слова «шизофренія» історично пов'язана з ідеєю «розщеплення», але сучасний психіатричний діагноз шизофренії не визначається тим, що людина просто бачить інших у крайнощах або змінює ставлення до них.
Нарешті, «розщеплення» не є самостійним діагнозом. Це теоретичний або клініко-описовий термін, значення якого залежить від школи й контексту.
Чому виникла плутанина з «роздвоєнням особистості»
Українською мовою слова «розщеплення», «роздвоєння», «дисоціація» та побутове «дві особистості» легко зближуються. У пошуку вони часто опиняються поруч, хоча описують різні речі.
Психоаналітичне розщеплення стосується способу організації психічних репрезентацій і ставлень. Наприклад, образ іншої людини може поляризуватися на «абсолютно добрий» і «абсолютно поганий» без достатньої інтеграції суперечливих рис.
Дисоціація натомість стосується порушень інтеграції свідомості, пам'яті, ідентичності, сприйняття або інших функцій. Ці поняття можуть теоретично перетинатися в окремих моделях, але вони не взаємозамінні.
Саме тому в цій статті словосполучення «розщеплення особистості» не використовується як назва психоаналітичного механізму.
Фройд і розщеплення Я
У Фройда одна з найважливіших пізніх форм концепції має назву Ichspaltung — розщеплення Я.
Його короткий текст «Розщеплення Я в процесі захисту» був написаний у січні 1938 року й опублікований посмертно. Передумови цього розуміння з'являлися раніше, зокрема у праці «Фетишизм» 1927 року.
Фройда цікавила ситуація, коли дві несумісні психічні установки співіснують замість того, щоб одна остаточно витіснила іншу. Одна частина психіки визнає певний аспект реальності, інша водночас поводиться так, ніби його можна не визнавати. Для Фройда це було особливо важливо в аналізі фетишизму й ставлення до реальності.
Тут ключовим є не поділ людини на дві окремі особистості, а співіснування суперечливих способів ставлення до однієї реальності.
Чи придумав Фройд розщеплення
Було б неточно перетворювати історію на змагання за одного «винахідника» слова.
Ідеї психічного поділу існували в психіатрії, психології та ранньому психоаналізі в різних формах. Сам Фройд наприкінці життя вагався, чи є його формулювання розщеплення Я новим, чи воно лише робить явним те, що вже давно було присутнє в його теорії.
Для канону важливіше інше: Фройд розробляв специфічне поняття розщеплення Я у зв'язку із захистом, запереченням або невизнанням певного аспекту реальності. Кляйн пізніше зробила центральною іншу конфігурацію — розщеплення Я й об'єкта у світі ранніх об'єктних відносин.
Мелані Кляйн і розщеплення об'єкта
У теорії Мелані Кляйн розщеплення стало одним із центральних способів опису раннього психічного функціонування.
Кляйн виходила з припущення, що дуже раннє Я ще не здатне легко інтегрувати любов і ненависть, задоволення і фрустрацію, безпеку і страх як переживання, пов'язані з тією самою людиною. Тому об'єкт психічно розділяється на добрий і поганий.
У класичному прикладі йдеться про «добрі груди», які годують і заспокоюють, та «погані груди», які фруструють і переживаються як переслідувальні. Це не твердження про те, що немовля буквально має такі словесні думки. Це психоаналітична реконструкція того, як Кляйн уявляла ранню організацію досвіду.
Докладніше цей комплекс тривог і захистів описано в канонічній статті «Параноїдно-шизоїдна позиція».
Розщеплення у Кляйн виникло не в один рік
Ще одна поширена помилка — прив'язати всю концепцію до однієї публікації 1946 року.
Хронологія складніша. Список ключових праць на сайті Melanie Klein Trust показує ранні елементи ідеї вже у працях 1921 і 1926 років. У текстах 1929–1930 років Кляйн досліджувала поділ доброго й поганого та проєкцію як спосіб опрацювання внутрішніх конфліктів. У «Психоаналізі дітей» 1932 року вона використовувала ідею розщеплення Воно.
Стаття «Нотатки про деякі шизоїдні механізми» 1946 року стала зрілим і системним формулюванням моделі, у якій розщеплення внутрішніх і зовнішніх об'єктів, емоцій та Я посідає ключове місце.
Отже, коректніше говорити, що Кляйн десятиліттями розвивала власну концепцію розщеплення, а не «винайшла розщеплення у 1946 році».
Добрий і поганий об'єкт
Для кляйніанського розуміння розщеплення важливе слово «об'єкт».
У психоаналізі об'єкт — це не річ у повсякденному значенні слова. Так називають того або те, на кого спрямовані потяги, почуття та психічні відносини. У теорії об'єктних відносин за цим словом часто стоїть значуща людина або її психічна репрезентація.
Розщеплення об'єкта означає, що позитивні й негативні аспекти не утримуються разом. Задовольняючий аспект може переживатися як добрий, люблячий і безпечний; фруструючий — як поганий, ненависний і небезпечний.
Кляйн пов'язувала цей поділ із тривогою та захистом. Різке розділення дозволяє тимчасово зберегти «добрий» об'єкт від ненависті, спрямованої на «поганий».
Частковий об'єкт і цілісний об'єкт
Словник Американської психологічної асоціації пов'язує кляйніанське розщеплення з поняттям часткового об'єкта. На ранньому рівні досвіду, за Кляйн, інший переживається не як цілісна особа з багатьма суперечливими рисами, а через окремі функції або аспекти.
У міру інтеграції добрі й погані аспекти дедалі більше можуть належати одному й тому самому цілісному об'єкту. Людина може одночасно любити когось і сердитися на нього, цінувати стосунок і визнавати розчарування.
Цей рух у кляйніанській системі пов'язаний із переходом до депресивної позиції, де центральними стають амбівалентність, провина, турбота, скорбота й репарація.
Розщеплення Я
У Кляйн розщеплюватися може не лише об'єкт, а й Я.
Якщо певні почуття або імпульси переживаються як нестерпні, частини власного психічного досвіду можуть у теоретичній моделі відокремлюватися одна від одної. Це пов'язано з проєкцією: те, що важко пережити як «моє», може приписуватися зовнішньому об'єкту.
Саме тут розщеплення входить у складніші кляйніанські механізми, зокрема у проєктивну ідентифікацію. У ній, за класичною моделлю, частини Я психічно відокремлюються й приписуються іншому.
Розщеплення і проєкція
Розщеплення та проєкція — не одне й те саме.
Розщеплення розділяє психічний матеріал або репрезентації. Проєкція описує приписування зовнішньому об'єкту того, що походить із власної психіки.
У кляйніанській моделі ці процеси часто працюють разом. Агресивні аспекти можуть бути відокремлені, проєктовані назовні, після чого зовнішній об'єкт переживається як переслідувальний. Добрі аспекти, навпаки, можуть ідеалізуватися й захищатися від контакту з поганими.
Але аналітично корисно зберігати різницю між цими термінами, а не називати будь-яку проєкцію «розщепленням».
Ідеалізація і знецінення
У популярній психологічній мові розщеплення часто пояснюють через швидкі переходи між ідеалізацією та знеціненням.
Це справді близько до логіки поляризованих репрезентацій: одна й та сама людина може сприйматися як бездоганна, а після конфлікту — як повністю погана й така, що ніколи не мала добрих рис.
Проте сам по собі один епізод різкої оцінки ще не доводить наявності специфічного психоаналітичного механізму. Люди перебільшують, гніваються, змінюють думку, мислять категорично або захищаються з багатьох причин.
Поняття розщеплення корисне як теоретична модель певної організації досвіду, а не як ярлик для кожної емоційної реакції.
Розщеплення і амбівалентність
Ключова протилежність розщепленню в кляйніанській логіці — не «позитивне мислення», а здатність витримувати амбівалентність.
Амбівалентність означає можливість одночасно переживати суперечливі почуття до однієї людини: любити й сердитися, бути вдячним і розчарованим, потребувати близькості й хотіти дистанції.
Коли ці суперечності можна інтегрувати, образ іншого стає складнішим і реалістичнішим. Коли така інтеграція різко руйнується, психічний світ може тимчасово поляризуватися.
У кляйніанській метапсихології саме здатність утримувати добрі й погані аспекти одного об'єкта є важливою частиною руху від параноїдно-шизоїдного до депресивного функціонування.
Чи є розщеплення нормальною частиною розвитку
У класичній теорії Кляйн — так: бінарне розщеплення розглядається як ранній спосіб організувати надто інтенсивний досвід і захистити добрий об'єкт. Melanie Klein Trust описує його як центральну характеристику параноїдно-шизоїдної позиції.
Але тут потрібна важлива межа між історичною теорією і сучасною доказовою базою.
Сучасна психологія розвитку не встановила буквальну універсальну послідовність «добрі груди — погані груди — інтеграція» як експериментально підтверджену стадію, однакову для всіх немовлят. Це клінічно-теоретична реконструкція Кляйн, сформована в іншій методологічній традиції.
Тому в енциклопедичній статті коректно сказати: Кляйн вважала розщеплення нормальною частиною раннього розвитку. Некоректно сказати: наука довела, що всі немовлята проходять саме цей механізм у її буквальному описі.
Розщеплення в дорослому житті
Кляйніанські автори не обмежували розщеплення немовлячим віком. Параноїдно-шизоїдне й депресивне функціонування розглядається як можливе протягом усього життя.
У сильному стресі доросла людина може тимчасово переходити до більш поляризованого сприйняття: «всі проти мене», «ця людина або ідеальна, або жахлива», «якщо я помилився, то я повністю нікчемний».
Це можна використати як ілюстрацію логіки концепції, але не як домашній діагностичний тест. Подібні думки можуть виникати при звичайному гніві, тривозі, виснаженні, конфлікті, різних психічних розладах або без будь-якого розладу.
Умовний приклад
Уявімо конфлікт із близькою людиною. До сварки вона сприймалася як уважна, надійна й особлива. Після болісної фрази виникає відчуття: «вона завжди була жахливою, усе хороше було брехнею».
Через кілька годин або днів ставлення може знову різко змінитися: «ні, вона ідеальна, я сам усе зіпсував».
У психодинамічній мові така поляризація може нагадувати розщеплення, якщо суперечливі риси важко утримувати в одному образі. Більш інтегрована позиція звучала б складніше: «мені дуже боляче від того, що сталося, але ця подія не стирає всю історію стосунку; я можу одночасно злитися й пам'ятати добре».
Це лише пояснювальний приклад, а не спосіб визначити психічний розлад за кількома реченнями.
Розщеплення і пограничний розлад особистості
У сучасній клінічній літературі розщеплення часто асоціюють із пограничним розладом особистості.
Національний інститут психічного здоров'я США (NIMH) описує серед характерних переживань при цьому розладі тенденцію бачити речі в крайнощах — наприклад, як «цілком добрі» або «цілком погані», а стосунки можуть коливатися від надзвичайної близькості до різкого неприйняття.
Це справді нагадує психодинамічний опис розщеплення. Дослідження Zanarini, Weingeroff і Frankenburg 2009 року також виявило в групі пацієнтів із пограничним розладом вищі показники розщеплення та проєктивної ідентифікації за опитувальником захисних стилів порівняно з іншими розладами особистості.
Однак розщеплення не є самостійним тестом на пограничний розлад. У тому ж дослідженні найкращими предикторами діагнозу в багатофакторній моделі були інші захисти. Клінічний діагноз потребує оцінки повного патерну симптомів, тривалості, функціонування й диференційної діагностики.
Чи можна сказати «якщо людина ідеалізує, у неї пограничний розлад»
Ні.
Ідеалізація, знецінення, категоричні оцінки або різка зміна ставлення не є достатньою підставою для діагнозу. NIMH підкреслює, що пограничний розлад охоплює ширший патерн емоційної нестабільності, труднощів у стосунках, нестабільного образу себе, імпульсивності та інших симптомів, а діагностику проводить кваліфікований фахівець.
Так само не можна заочно оголосити партнера, батька, політика або колегу людиною, яка «використовує розщеплення», лише тому, що її поведінка здається непослідовною.
Психоаналітичний термін стає менш точним, коли перетворюється на образливий побутовий ярлик.
Фейрберн і інше значення розщеплення
Рональд Фейрберн — ще один великий автор теорії об'єктних відносин — розробляв власну модель розщеплення психічної структури.
Словник Американської психологічної асоціації у статті про фейрбернівську теорію описує його припущення про Я, яке в процесі об'єктних відносин диференціюється на центральне, лібідинальне та антилібідинальне Я.
Це показує, чому не варто визначати розщеплення виключно через одну формулу «добрий/поганий об'єкт». У різних школах психоаналізу термін входить до різних моделей психічної структури.
Для канону правильніше мати одну сутність «Розщеплення в психоаналізі» й показувати доведені зв'язки з Фройдом, Кляйн, Фейрберном та пізнішими авторами, а не створювати окремі дублікати «розщеплення у Кляйн», «розщеплення у Фройда» тощо.
Що сучасні дослідження кажуть про захисні механізми
Захисні механізми не залишилися лише історичною мовою психоаналізу. Існують десятиліття емпіричних досліджень способів захисного функціонування, їх вимірювання та зв'язків із розвитком і психопатологією.
Огляд Phebe Cramer 2015 року узагальнив приблизно сорок років експериментальних і спостережних досліджень захисних механізмів у дітей, підлітків, дорослих і психіатричних пацієнтів.
Це дозволяє сказати, що ширший науковий інтерес до захисного функціонування має емпіричну базу. Але не всі класичні психоаналітичні механізми однаково легко операціоналізувати, і дані про захисні стилі не підтверджують автоматично всю метапсихологію, з якої вони історично походять.
Що саме емпірично підтримує поняття розщеплення
Найобережніше формулювання таке: окремі способи поляризованого представлення себе й інших, ідеалізації та знецінення, а також захисні стилі, які дослідники називають розщепленням, можна вимірювати й пов'язувати з певними клінічними патернами.
Наприклад, у дослідженні 362 стаціонарних пацієнтів із розладами особистості Zanarini та колеги знайшли в групі з пограничним розладом вищі показники низки незрілих та образно-деформуючих захистів, серед яких розщеплення.
Це емпіричний результат про групові відмінності за конкретним методом оцінювання. Він не доводить, що кляйніанські «добрі» й «погані» внутрішні об'єкти існують як буквально локалізовані психічні сутності або що всі люди проходять універсальну стадію розщеплення саме так, як це описувала Кляйн.
Де закінчується доказова база і починається метапсихологія
Для сучасної енциклопедичної статті це центральне розмежування.
Історичний факт: Фройд розробляв концепцію розщеплення Я; Кляйн зробила розщеплення Я й об'єкта центральним механізмом своєї моделі ранніх об'єктних відносин; поняття сильно вплинуло на психоаналіз і психодинамічну психотерапію.
Емпіричний факт: захисні стилі та поляризовані патерни сприйняття можна досліджувати; певні форми розщеплення асоціювалися з клінічними групами, зокрема з пограничним розладом.
Історична метапсихологія: припущення про дуже ранні несвідомі фантазії немовляти, конкретні внутрішні добрі й погані об'єкти, дію потягу до смерті та точну послідовність позицій.
Ці три рівні не слід змішувати.
Чому концепція залишається впливовою
Навіть якщо буквальна кляйніанська модель не має статусу сучасної експериментальної теорії розвитку, проблема, яку вона описує, зрозуміла й сьогодні: як людина інтегрує суперечливі якості себе та інших.
Здатність зберігати складний образ близької людини після конфлікту, визнавати власні суперечливі почуття, не перетворювати помилку на доказ тотальної «поганості» — важливі теми для психології особистості, міжособистісних стосунків і психотерапії.
Психоаналітичне поняття розщеплення дало історично впливову мову для опису цієї проблеми. Але сучасний дослідник може вивчати поляризацію репрезентацій, когнітивну ригідність, емоційну регуляцію або соціальне пізнання без прийняття всієї класичної метапсихології.
Як коректно використовувати термін
Коректно: «У кляйніанській теорії розщеплення об'єкта — це поділ добрих і поганих аспектів, який зменшує ранню тривогу».
Коректно: «У Фройда розщеплення Я означає співіснування суперечливих ставлень до певного аспекту реальності».
Коректно: «Поляризоване сприйняття може нагадувати розщеплення, але саме по собі не встановлює діагноз».
Некоректно: «Кляйн відкрила розщеплення в 1946 році».
Некоректно: «Розщеплення — це коли в людини дві особистості».
Некоректно: «Якщо людина спочатку ідеалізувала мене, а потім розлютилася, у неї точно пограничний розлад».
Розщеплення, параноїдно-шизоїдна і депресивна позиції
У кляйніанській системі розщеплення найтісніше пов'язане з параноїдно-шизоїдною позицією.
Там добрі й погані аспекти Я та об'єкта різко відокремлені, а провідною є переслідувальна тривога. Проєкція, інтроєкція, ідеалізація, всемогутнє заперечення й проєктивна ідентифікація утворюють складніший комплекс захистів.
У депресивній позиції зростає здатність переживати одну й ту саму людину як цілісний об'єкт, який може одночасно приносити любов і фрустрацію. Інтеграція зменшує потребу в різкому розщепленні, але в кляйніанській теорії людина може повертатися до нього під впливом тривоги протягом усього життя.
Ці дві позиції не є психіатричними діагнозами. Детальні розбори доступні в матеріалах «Параноїдно-шизоїдна позиція» і «Депресивна позиція».
Розщеплення і проєктивна ідентифікація
Проєктивна ідентифікація в класичному кляйніанському формулюванні передбачає, що певні аспекти Я відокремлюються й психічно поміщаються в іншу людину або об'єкт.
Тому розщеплення є одним із механізмів, без яких важко зрозуміти логіку проєктивної ідентифікації. Але ці поняття не тотожні: розщеплення описує поділ, а проєктивна ідентифікація — складнішу фантазійну й міжособистісну конфігурацію, яка в пізніших авторів отримала додаткові значення.
Окрема історія терміна, включно з проблемою його авторства, розібрана у статті «Проєктивна ідентифікація».
Основні обмеження концепції
Перше обмеження — багатозначність. «Розщеплення Я», «розщеплення об'єкта», фейрбернівське структурне розщеплення і популярне «чорно-біле мислення» не можна механічно звести до одного явища.
Друге — проблема операціоналізації. Психоаналітичний механізм часто реконструюють із поведінки, перенесення, розповіді та клінічного контексту. Різні методи вимірювання можуть визначати розщеплення по-різному.
Третє — історична метапсихологія. Кляйн пов'язувала механізм із дуже раннім віком, потягом до смерті та конкретними несвідомими фантазіями. Ці припущення не мають того самого статусу, що сучасні експериментальні дані про розвиток, емоційну регуляцію або соціальне пізнання.
Четверте — ризик стигматизації. Коли термін використовують як побутове звинувачення — «ти все розщеплюєш», «вона типова погранична» — він перестає бути точним поняттям і може підміняти реальне розуміння людини.
Висновок
Розщеплення в психоаналізі — не «дві особистості» і не самостійний психіатричний діагноз. Це історично багатозначна група концепцій про психічне розділення несумісних або важко інтегрованих ставлень і репрезентацій.
У Фройда пізня концепція розщеплення Я описувала співіснування суперечливих установок щодо реальності. У Кляйн розщеплення Я й об'єкта на добрі та погані аспекти стало центральним механізмом ранніх об'єктних відносин, параноїдно-шизоїдної позиції та подальшого переходу до інтегрованішого депресивного функціонування.
Сучасні дослідження дають підстави вивчати захисні механізми й поляризовані способи сприйняття як вимірювані психологічні явища. Розщеплення асоціювали з певними клінічними патернами, зокрема з пограничним розладом особистості. Але це не є доказом усієї класичної кляйніанської метапсихології й не дозволяє діагностувати людину за одним епізодом ідеалізації, знецінення або категоричного мислення.
Найточніше користуватися терміном із зазначенням контексту: розщеплення Я у Фройда, розщеплення об'єкта у Кляйн, структурні моделі об'єктних відносин або сучасне дослідження поляризованих репрезентацій.
Пов'язані матеріали Українського психологічного ХАБу
Основні джерела
American Psychological Association. Splitting. APA Dictionary of Psychology. https://dictionary.apa.org/splitting
American Psychological Association. Part-object. APA Dictionary of Psychology. https://dictionary.apa.org/part-object
Melanie Klein Trust. Paranoid-schizoid position. https://melanie-klein-trust.org.uk/theory/paranoid-schizoid-position/
Melanie Klein Trust. Reading list: Paranoid-schizoid position. https://melanie-klein-trust.org.uk/resources/reading-list-paranoid-schizoid-position/
Klein, M. Notes on Some Schizoid Mechanisms. International Journal of Psycho-Analysis. 1946;27:99–110. Репринт: https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC3330415/
Freud, S. Fetishism. 1927. Standard Edition, vol. 21.
Freud, S. Splitting of the Ego in the Process of Defence. Написано 1938 року; Standard Edition, vol. 23:271–278. Бібліографічна довідка: https://onlinelibrary.wiley.com/doi/pdf/10.1002/9780470713525.ch16
Cramer, P. Defense Mechanisms: 40 Years of Empirical Research. Journal of Personality Assessment. 2015;97(2):114–122. DOI: 10.1080/00223891.2014.947997. PMID 25157632. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/25157632/
Zanarini, M. C., Weingeroff, J. L., Frankenburg, F. R. Defense mechanisms associated with borderline personality disorder. Journal of Personality Disorders. 2009;23(2):113–121. DOI: 10.1521/pedi.2009.23.2.113. PMID 19379090. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/19379090/
National Institute of Mental Health. Borderline Personality Disorder. https://www.nimh.nih.gov/health/publications/borderline-personality-disorder