«Заздрість і вдячність» Мелані Кляйн: книга 1957 року, первинна заздрість і сучасна оцінка
«Заздрість і вдячність» — одна з головних пізніх праць Мелані Кляйн і водночас одна з найбільш суперечливих частин її теорії. У ній Кляйн надала заздрості надзвичайно раннього місця у психічному розвитку: вона припускала, що руйнівне переживання доброго об’єкта може виникати вже у перших стосунках немовляти з материнськими грудьми. Вдячність у цій моделі виступає не просто ввічливою соціальною емоцією, а ознакою здатності прийняти добро, зберегти добрий об’єкт і не руйнувати його у фантазії.
Ці ідеї стали важливими для кляйніанського психоаналізу, але їх не можна подавати як сучасно доведені факти про психіку немовляти. «Первинна заздрість» Кляйн — історична психоаналітична конструкція, пов’язана з її ширшою метапсихологією потягів, ранніх об’єктних відносин, розщеплення та проєктивної ідентифікації. Сучасна психологія активно досліджує заздрість і вдячність, однак робить це іншими методами й операціоналізує інші психологічні конструкції.
Тому цю книгу варто читати одночасно у двох режимах: як важливий первинний текст історії психоаналізу і як теоретичну модель, науковий статус конкретних тверджень якої потребує окремої критичної оцінки.
Бібліографічний паспорт
Українською в межах канону Українського психологічного ХАБу назву передаємо як «Заздрість і вдячність: дослідження несвідомих джерел». Оригінальна назва праці — Envy and Gratitude: A Study of Unconscious Sources.
Авторка — Мелані Кляйн.
Британське видання вийшло в Лондоні у Tavistock Publications 1957 року. Бібліографічні каталоги фіксують 101 сторінку. Того самого року у США книгу видало Basic Books.
Це важливо відрізняти від пізнішого видання «Заздрість і вдячність та інші праці 1946–1963» (Envy and Gratitude and Other Works 1946–1963). Останнє є збірником текстів Кляйн різних років, а не тотожним першій 101-сторінковій книзі 1957 року. ISBN і пагінацію пізніших перевидань не слід переносити на перше видання.
Як виникла книга
Ідеї, що стали основою «Заздрості і вдячності», формувалися у Кляйн у середині 1950-х років. Архів Wellcome Collection зберігає матеріали 1956–1957 років: текст доповіді про заздрість і вдячність, оригінальний машинопис книги, коректуру та нотатки.
Melanie Klein Trust пов’язує книгу з доповіддю Кляйн на Міжнародному психоаналітичному конгресі в Женеві 1955 року і подальшим розгортанням теми. У 1956 році матеріал обговорювався в Британському психоаналітичному товаристві. У червні 1957 року «Заздрість і вдячність» вийшла окремою книгою.
Для Кляйн це була не ізольована нова тема. Книга продовжувала лінію, яка вже існувала в її роботах про ранні тривоги, розщеплення, параноїдно-шизоїдну та депресивну позиції, проєктивну ідентифікацію і формування внутрішнього доброго об’єкта.
Місце книги в системі Мелані Кляйн
Щоб зрозуміти «Заздрість і вдячність», корисно спершу бачити ширшу систему Мелані Кляйн.
У теорії об’єктних відносин слово «об’єкт» означає не річ, а психічно значущого іншого або його внутрішнє представлення. Для Кляйн найранішим таким об’єктом символічно й тілесно стають материнські груди — джерело годування, задоволення й фрустрації.
У її моделі рання психіка організовується через розщеплення: добрі й погані аспекти досвіду певний час переживаються як різко розділені. Це пов’язано з параноїдно-шизоїдною позицією. Подальша здатність інтегрувати любов і ненависть до одного й того самого об’єкта становить ядро депресивної позиції.
«Заздрість і вдячність» додає до цієї картини ще одну радикальну тезу: сам добрий об’єкт може викликати руйнівну заздрість саме тому, що він переживається як джерело чогось цінного.
Що Кляйн називала заздрістю
Кляйн розрізняла заздрість, ревнощі та жадібність.
У її теоретичній мові заздрість спрямована на того, хто має або втілює щось добре й бажане. Людина не лише хоче отримати це добро, а може фантазійно прагнути зіпсувати або знецінити його, якщо переживання чужої повноти стає нестерпним.
Ревнощі мають іншу структуру. Вони передбачають трикутник: суб’єкт, улюблений об’єкт і суперник. Центральним стає страх втратити любов або поступитися місцем третьому.
Жадібність у Кляйн пов’язана з ненаситним прагненням забрати в об’єкта більше, ніж він може дати, виснажити або привласнити його вміст.
Ці розрізнення є частиною кляйніанської теоретичної системи. Вони не є універсальною сучасною класифікацією емоцій.
Що таке «первинна заздрість» у Кляйн
Найбільш суперечливою стала теза про первинну заздрість.
Кляйн припускала, що заздрість не обов’язково виникає лише після соціального порівняння, конкуренції чи усвідомлення переваги іншої людини. У її моделі заздрісний імпульс може бути дуже раннім і спрямовуватися на первинний добрий об’єкт.
Материнські груди в цій теорії переживаються як джерело молока, задоволення, безпеки й самого добра. Саме через це немовля, за Кляйн, може фантазійно переживати груди як такі, що володіють невичерпним добром, якого воно потребує, але не контролює.
Якщо заздрість переважає, добрий об’єкт атакують у фантазії, псують або знецінюють. Якщо дитина може достатньо приймати задоволення й інтроєктувати добрий досвід, у моделі Кляйн зміцнюється вдячність і внутрішній добрий об’єкт.
Це опис історичної психоаналітичної моделі, а не спостережувана послідовність, емпірично встановлена для всіх немовлят.
«Груди» у цій теорії — не просто анатомічний об’єкт
Читачеві легко сприйняти кляйніанську мову надто буквально. «Груди» у ранній теорії Кляйн одночасно означають реальний досвід годування і психічний образ джерела задоволення, любові, фрустрації та залежності.
Саме тому «добрі груди» й «погані груди» не слід читати як дві реальні частини материнського тіла. Це психоаналітичні позначення різних способів переживання об’єкта.
Так само твердження Кляйн про фантазійні атаки на груди описують її метапсихологічну мову несвідомої фантазії, а не буквальні свідомі думки немовляти.
Заздрість і добрий об’єкт
Ключова проблема книги полягає у парадоксі: навіщо руйнувати те, від чого залежить власне благополуччя?
Кляйн відповідала, що саме доброта об’єкта може зробити залежність болісною. Якщо інший переживається як той, хто має невичерпне джерело любові, творчості або задоволення, а Я відчуває себе бідним і залежним, виникає імпульс не лише отримати добро, а й позбавити його цінності.
У клінічній мові пізнішого кляйніанства цю схему застосовували до ситуацій, де людина не може користуватися допомогою, навчатися, визнавати цінність іншого або переносити почуття залежності від терапевта.
Але така інтерпретація завжди потребує обережності. Відмова від допомоги може мати безліч причин, і назвати її «заздрістю» лише тому, що це відповідає теорії, означало б замінити дослідження пацієнта готовою схемою.
Вдячність у Кляйн
Вдячність у книзі не є просто правилом чемності або навичкою позитивного мислення.
У кляйніанській моделі це здатність пережити отримане добро як реальне, зберегти його психічно і не мусити знецінити джерело добра. Вдячність підтримує інтроєкцію доброго об’єкта і, за Кляйн, допомагає розвитку довіри, любові, творчості та здатності до репарації.
Ця вдячність тісно пов’язана з депресивною позицією: людина здатна бачити, що той самий інший може фруструвати й водночас бути любимим і цінним. Визнання залежності від добра іншого не мусить руйнувати автономію або викликати фантазійне знищення об’єкта.
У сучасній психоаналітичній літературі саме тема вдячності іноді оцінюється як менш розроблена частина спадщини книги. Джонатан Лір у 2024 році зауважував, що класична праця Кляйн поставила вдячність на один полюс осі людського страждання й процвітання, але наступна література значно більше зосередилася на заздрості.
Заздрість, розщеплення і проєктивна ідентифікація
Кляйніанська заздрість не існує окремо від інших її понять.
Коли добро об’єкта стає нестерпним, може посилюватися розщеплення: добрий аспект заперечується, знецінюється або відділяється від поганого. У такій системі інший легше переживається як повністю поганий, жадібний або такий, що навмисно позбавляє суб’єкта потрібного.
Проєктивна ідентифікація у кляйніанській традиції також може входити в цю динаміку: неприйнятні аспекти внутрішнього досвіду фантазійно поміщаються в об’єкт, після чого стосунок із ним перебудовується відповідно до проєкції.
Це теоретичний зв’язок усередині однієї психоаналітичної системи. Його не слід подавати як нейробіологічно встановлений ланцюг подій.
Заздрість і депресивна позиція
У депресивній позиції за Кляйн добрі й погані аспекти об’єкта дедалі більше інтегруються. Людина може переживати любов і агресію до того самого іншого, визнавати власну участь у конфлікті й відчувати турботу про зв’язок.
Надмірна заздрість у цій моделі ускладнює інтеграцію. Якщо добро іншого постійно знецінюється або атакуються самі джерела задоволення, стає важче утримувати стабільний добрий образ об’єкта.
Вдячність, навпаки, підтримує можливість зберігати добре переживання й користуватися ним. Саме звідси у Кляйн виникає зв’язок між вдячністю, любов’ю, репарацією та творчістю.
Конституційна деструктивність і інстинкт смерті
Одна з причин, чому книга викликала гострі суперечки, полягає в тому, що Кляйн пов’язувала первинну заздрість із дуже ранньою, частково конституційною деструктивністю і фройдівською ідеєю інстинкту смерті.
У цій картині несприятливий зовнішній досвід важливий, але не є єдиним джерелом руйнівності. Кляйн припускала, що відмінності у силі деструктивних імпульсів існують від самого початку життя.
Сучасна наука не має підстав подавати «інстинкт смерті» або конституційну первинну заздрість як установлені біологічні механізми. Це частина історичної метапсихології психоаналізу.
Чому книга була суперечливою вже 1957 року
Melanie Klein Trust називає «Заздрість і вдячність» однією з найсуперечливіших великих праць Кляйн. Її теза робила заздрість дуже ранньою і фундаментальною силою, а не лише реакцією на пізніше соціальне порівняння.
Критики запитували, чи можна взагалі приписувати немовляті настільки складне переживання і як його незалежно спостерігати. Пізніші історичні огляди прямо відзначали заперечення, що така заздрість є «неспостережуваною» і концептуально надто складною для найранішого віку.
Інша лінія критики стосується ваги середовища. Якщо деструктивність пояснюється передусім конституційними імпульсами дитини, існує ризик недооцінити реальний догляд, травму, нестабільність, депривацію та інші зовнішні умови розвитку.
Віннікотт і книга Кляйн
Дональд Віннікотт, який багато в чому виріс із кляйніанського середовища, але сформував власну теорію розвитку, написав рецензію на «Заздрість і вдячність» невдовзі після її появи.
У його системі набагато сильніше звучала роль реального середовища, надійності догляду, утримування та поступової адаптації матері або іншого основного опікуна до потреб немовляти. Тому зіставлення Кляйн і Віннікотта особливо корисне: обидва говорили про дуже ранній розвиток, але по-різному розподіляли пояснювальну вагу між внутрішньою фантазією й середовищем.
Сам факт рецензії Віннікотта не означає простого «спростування» Кляйн. Їхня інтелектуальна розбіжність складніша і проходить через усю британську традицію об’єктних відносин.
Пізніша психоаналітична критика
Книга залишилася предметом суперечок усередині самого психоаналізу.
Генрі Сміт у роботі 2008 року читав «Заздрість і вдячність» як текст, у якому заздрість, руйнування і покарання можуть формувати замкнені кола, а морально забарвлені категорії теорії впливають на контрперенесення аналітика.
Інші автори намагалися пом’якшити надто буквальне читання первинної заздрості або більше враховувати міжособистісний і середовищний контекст. Водночас кляйніанські й посткляйніанські аналітики продовжували вважати концепцію клінічно продуктивною.
Тому «спірна» тут не означає «забута». Навпаки: саме суперечливість забезпечила книзі довге інтелектуальне життя.
Чи є «первинна заздрість» науково доведеною
Ні, якщо під «доведеною» розуміти незалежно операціоналізований універсальний механізм раннього розвитку, підтверджений сучасними дослідженнями немовлят.
Кляйн формувала свою модель на основі психоаналітичної клінічної роботи, інтерпретації дитячої гри, перенесення й реконструкції ранніх переживань. Це інший тип даних, ніж рандомізовані експерименти, лонгітюдні дослідження розвитку або сучасні методи спостереження за немовлятами.
Тому коректне формулювання: первинна заздрість — впливова історична психоаналітична гіпотеза. Вона може використовуватися як клінічна концептуальна мова в певних школах, але не має статусу загальноприйнятого емпіричного факту.
Що сучасна психологія називає заздрістю
Сучасні дослідження заздрості переважно не виходять із кляйніанської моделі грудей або первинного об’єкта.
Соціальна психологія вивчає заздрість у ситуаціях висхідного соціального порівняння, коли інша людина має бажану перевагу — статус, здібність, ресурс або досягнення. Дослідники сперечаються, чи є заздрість єдиною болісною емоцією або має відносно доброзичливу й злоякісну форми.
Метааналітична робота Єнса Ланге, Аарона Вайдмана та Яна Крузіуса 2018 року показала, що в літературі співіснують різні теоретичні моделі заздрості й різні способи її вимірювання. Сучасні експериментальні дослідження окремо аналізують мотивацію до самовдосконалення, ворожість, соціальне порівняння та зловтіху.
Це значно відрізняється від кляйніанської тези про заздрість як надзвичайно ранній процес у діаді немовля—первинний об’єкт.
«Доброзичлива» і «злоякісна» заздрість — не те саме, що Кляйн
У частині сучасної літератури розрізняють доброзичливу заздрість (benign envy), що може мотивувати до поліпшення власного становища, і злоякісну заздрість (malicious envy), пов’язану з ворожістю до того, хто має перевагу.
На перший погляд друга форма нагадує кляйніанське бажання зіпсувати добро об’єкта. Але концептуальна схожість не означає історичної або емпіричної тотожності.
Сучасні моделі перевіряють переживання дорослих або підлітків через опитувальники, експерименти й ситуації соціального порівняння. Кляйн говорила про несвідому фантазію найранішого дитинства. Це різні рівні пояснення.
Що сучасна психологія досліджує під словом «вдячність»
Сучасна психологія також має велику емпіричну літературу про вдячність — як емоцію, рису, соціальну реакцію та мішень психологічних інтервенцій.
Пререєстрований метааналіз 2025 року об’єднав 145 праць, 163 вибірки, 727 ефектів і 24 804 учасників із 28 країн. У середньому інтервенції, спрямовані на культивування вдячності, давали невелике покращення добробуту: Hedges’ g = 0,19.
Це важливий сучасний емпіричний результат. Але він не підтверджує кляйніанське твердження, що вдячність формується через успішну інтроєкцію добрих грудей у немовляти. Слова однакові, а дослідницькі конструкції й методи різні.
Чому сучасні дані не можна використовувати як «доказ Кляйн»
Це типова помилка при популяризації історичних теорій: знайти сучасне дослідження слова «заздрість» або «вдячність» і оголосити, що воно підтверджує Кляйн.
Щоб справді підтвердити конкретну теорію, потрібно перевіряти саме її специфічні передбачення. Для первинної заздрості це означало б незалежно визначити й виміряти передбачуваний механізм у ранньому розвитку, відрізнити його від фрустрації, темпераменту, регуляції, прив’язаності та середовищних факторів і показати відтворювані наслідки.
Дослідження дорослої заздрості після соціального порівняння або ефектів щоденника вдячності цього не роблять.
Що в книзі залишається інтелектуально сильним
Навіть без прийняття первинної заздрості як факту книга ставить кілька сильних психологічних питань.
Чому іноді важко приймати допомогу від людини, яку одночасно цінуєш? Чому визнання чужої компетентності може викликати не лише бажання навчитися, а й імпульс знецінити? Чому залежність від доброго іншого може переживатися як приниження? Як здатність визнавати отримане добро пов’язана з довірою, любов’ю й творчістю?
Ці питання не належать лише Кляйн. Їх можна досліджувати іншими теоріями й сучасними методами. Але книга зробила їх центральними для певної лінії психоаналітичного мислення.
Ризик морального читання
Особливої обережності потребує моральна мова навколо заздрості й вдячності.
Якщо аналітик або читач автоматично ставить вдячність на бік «здоров’я», а заздрість — на бік «поганості», концепція легко перетворюється на моральний вирок. Людині можна приписати заздрість лише тому, що вона не погоджується, відмовляється від допомоги або критикує авторитет.
Психологічна інтерпретація має залишатися перевірюваною у конкретному контексті й відкритою до альтернатив. Інакше теорія стає самопідтверджувальною: будь-яке заперечення оголошується доказом заздрості.
Саме цей ризик є одним із важливих уроків пізнішої критики кляйніанської традиції.
Книга і клінічна практика
У кляйніанській практиці ідеї книги вплинули на те, як аналітики слухали знецінення, руйнування доброго досвіду, труднощі отримувати допомогу, напади на зв’язок і зміни у перенесенні.
Але клінічна корисність поняття не гарантує його буквальної онтологічної істинності. Концепція може допомагати організовувати увагу терапевта і водночас залишатися теоретично спірною.
Сучасний клініцист має уникати ситуації, коли пацієнта «вписують» у Кляйн незалежно від того, що він насправді повідомляє. Історична концепція повинна бути інструментом мислення, а не готовим діагнозом.
Зв’язок із дитячим психоаналізом
Пізня книга Кляйн виросла з десятиліть її роботи в дитячому психоаналізі. Її уявлення про найраніші об’єктні відносини значною мірою формувалися через інтерпретацію дитячої гри та перенесення, а також через аналіз дорослих, у якому ранні процеси реконструювалися ретроспективно.
Саме тому сучасний читач повинен розрізняти джерело теорії і сучасні методи дослідження розвитку. Клінічна реконструкція може бути інтелектуально продуктивною, але вона не еквівалентна прямому спостереженню або експериментальній перевірці психічного життя немовляти.
Не плутати роботу Кляйн із загальними сторінками про заздрість і вдячність
Якщо ви шукаєте сучасне психологічне пояснення самої емоції заздрості — її зв’язок із соціальним порівнянням, самооцінкою, мотивацією й поведінкою — читайте окремий матеріал Українського психологічного ХАБу «Чому я заздрю іншим і що з цим робити: психологія заздрості».
Для загального поняття вдячності існує окрема сторінка «Вдячність».
Ця сторінка має інший предмет: конкретну історичну працю Мелані Кляйн і систему понять, яку вона в ній розгорнула.
Як читати «Заздрість і вдячність» сьогодні
Найпродуктивніший спосіб — не обирати між двома крайнощами: «Кляйн усе довела» і «це просто застаріла фантазія».
Книгу варто читати як документ пізнього британського психоаналізу, як концентроване формулювання кляйніанської метапсихології та як джерело клінічної мови, яка сильно вплинула на наступні покоління психоаналітиків.
Одночасно потрібно пам’ятати, що твердження про психічне життя немовляти, конституційну деструктивність і інстинкт смерті не відповідають сучасному стандарту емпірично встановлених механізмів розвитку.
Інтелектуальна цінність історичної теорії не вимагає перетворювати її на сучасний факт.
Що читати разом із цією книгою
Для контексту почніть із персонального хаба Мелані Кляйн та сторінки теорії об’єктних відносин.
Щоб зрозуміти теоретичний каркас книги, окремо прочитайте матеріали про параноїдно-шизоїдну позицію, депресивну позицію, розщеплення та проєктивну ідентифікацію.
Для історії клінічної техніки корисна сторінка «Дитячий психоаналіз».
Висновок
«Заздрість і вдячність» — пізня велика праця Мелані Кляйн, у якій її система ранніх об’єктних відносин отримала одну з найрадикальніших форм. Кляйн припустила, що заздрість до доброго первинного об’єкта може виникати дуже рано й підривати здатність приймати добро, тоді як вдячність підтримує внутрішній добрий об’єкт, любов, інтеграцію та репарацію.
Ця модель суттєво вплинула на кляйніанський і посткляйніанський психоаналіз, але від початку викликала заперечення щодо спостережуваності первинної заздрості, ролі конституційної деструктивності й недостатньої ваги реального середовища.
Сучасна психологія має розвинену емпіричну літературу і про заздрість, і про вдячність. Проте сучасні дослідження соціального порівняння, доброзичливої та злоякісної заздрості або інтервенцій вдячності не є прямою перевіркою теорії Кляйн про немовля.
Тому канонічне місце книги — між історією психоаналізу, клінічною теорією й сучасною критичною психологією: її важливо знати, але не слід плутати її впливовість із емпіричною доведеністю.
Основні джерела
Klein, M. Envy and Gratitude: A Study of Unconscious Sources. London: Tavistock Publications, 1957. 101 p. Google Books bibliographic record: https://books.google.com/books/about/Envy_and_Gratitude.html?id=9dB9AAAAMAAJ
WorldCat. Envy and gratitude; a study of unconscious sources. OCLC 1110128. https://search.worldcat.org/title/1110128
Open Library. Envy and gratitude, 1957 edition. OL6219655M; LCCN 57004030. https://openlibrary.org/books/OL6219655M/Envy_and_gratitude
Melanie Klein Trust. Envy and Gratitude. https://melanie-klein-trust.org.uk/resources/test-resource-3/
Melanie Klein Trust. Reading list: Envy. https://melanie-klein-trust.org.uk/resources/envy/
Melanie Klein Trust. 1945–1960: Building for the future. https://melanie-klein-trust.org.uk/timeline/1945-1960/
Wellcome Collection. Envy and Gratitude, PP/KLE/C.16-18. https://wellcomecollection.org/works/cqz8756q
Winnicott, D. W. Review: Envy and Gratitude: By Melanie Klein (London: Tavistock, 1957). In The Collected Works of D. W. Winnicott, Volume 5. Oxford University Press. https://academic.oup.com/book/1054/chapter-abstract/138206425
Smith, H. F. Vicious Circles of Punishment: a Reading of Melanie Klein’s Envy and Gratitude. The Psychoanalytic Quarterly. 2008;77(1):199–218. DOI 10.1002/j.2167-4086.2008.tb00339.x.
Lear, J. Gratitude, freedom and refusal. The International Journal of Psychoanalysis. 2024;105(2):127–141. DOI 10.1080/00207578.2023.2258966.
Lange, J., Weidman, A. C., Crusius, J. The painful duality of envy: Evidence for an integrative theory and a meta-analysis on the relation of envy and schadenfreude. Journal of Personality and Social Psychology. 2018;114(4):572–598. DOI 10.1037/pspi0000118. PMID 29376662. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/29376662/
Choi, H., Cha, Y., McCullough, M. E., Coles, N. A., Oishi, S. A meta-analysis of the effectiveness of gratitude interventions on well-being across cultures. Proceedings of the National Academy of Sciences. 2025;122(28):e2425193122. DOI 10.1073/pnas.2425193122. PMID 40627390. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/40627390/