Ларрі Сквайр: системи пам’яті, декларативне знання і нейронаука
Оновлено: 21 вер.
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 21 вересня 2026 · Редакційна політика
Ларрі Сквайр (Larry R. Squire) — американський нейронауковець і психолог, один із дослідників, які перетворили ідею про «пам’ять» як єдину здатність на експериментально перевірювану модель множинних систем пам’яті. Його роботи з амнезією, навичковим навчанням, медіальною скроневою часткою та консолідацією допомогли показати, що людина може втрачати здатність формувати нові свідомо доступні спогади й водночас зберігати інші форми навчання. Сучасна нейронаука пам’яті багато в чому виросла з цієї логіки дисоціацій.
Найвідоміший внесок Сквайра пов’язаний із розрізненням декларативної та недекларативної довготривалої пам’яті. Декларативна пам’ять охоплює факти й події, які можуть бути свідомо пригадані та гнучко використані; недекларативні форми включають навички, звички, праймінг і деякі форми обумовлення. У сучасному викладі самого Сквайра це не дві «коробки» в мозку, а різні типи навчання, що спираються на частково різні нейронні системи й можуть взаємодіяти. Огляд Squire & Dede (2015) є одним із найзручніших підсумків цієї архітектури.
Хто такий Ларрі Сквайр
Ларрі Р. Сквайр народився 4 травня 1941 року в Черокі, штат Айова. Він закінчив Oberlin College у 1963 році, здобув PhD у Massachusetts Institute of Technology у 1968 році, після чого працював постдокторантом в Albert Einstein College of Medicine у 1968–1970 роках. Від 1970 року його наукова кар’єра пов’язана з University of California, San Diego, а від 1980 року — також із Veterans Affairs у Сан-Дієго. Ці дати й етапи зафіксовані в автобіографічному профілі Society for Neuroscience.
Станом на 2026 рік Department of Psychology UC San Diego подає Сквайра як Emeritus Distinguished Professor. Його дослідницька програма прямо описується через питання, чи існує один вид пам’яті чи багато, де і як зберігається інформація, які мозкові системи беруть участь у пам’яті та які функції вони виконують. Важливо, що ця програма поєднувала нейропсихологію людей з амнезією, дослідження тварин, нейроанатомію, функціональну візуалізацію і когнітивні експерименти. Профіль UC San Diego добре показує цей міжрівневий стиль роботи.
Фактологічний паспорт
Ім’я в науковій літературі: Larry R. Squire; у бібліографіях також L. R. Squire.
Народився: 4 травня 1941 року, Cherokee, Iowa, США.
Освіта: BA, Oberlin College, 1963; PhD, Massachusetts Institute of Technology, 1968.
Постдокторська підготовка: Albert Einstein College of Medicine, 1968–1970.
Основні афіліації: University of California, San Diego; Veterans Affairs San Diego Healthcare System.
Головні напрями: системи пам’яті, амнезія, медіальна скронева частка, гіпокамп, декларативне й недекларативне навчання, консолідація, пам’ять розпізнавання.
Ключові книги: Memory and Brain (1987); Memory: From Mind to Molecules, разом з Eric Kandel; видання 2009 року згадує офіційний профіль UCSD.
Головний поворот: пам’ять не є однією неподільною здатністю
Для повсякденної мови слово «пам’ять» звучить так, ніби йдеться про одну функцію: людина або «пам’ятає», або «не пам’ятає». Нейропсихологічні випадки показали іншу картину. Після певних уражень мозку один тип пам’яті може бути різко порушений, тоді як інший залишається відносно збереженим. Саме такі дисоціації дали можливість перейти від загальних описів до питання про окремі системи пам’яті.
Сквайр не був першим, хто припустив множинність пам’яті. Історія цього підходу значно старша, а Ендель Тулвінг ще 1972 року систематично розрізнив епізодичну і семантичну пам’ять. Внесок Сквайра полягав в іншому: він допоміг зв’язати психологічні відмінності між формами пам’яті з нейропсихологічними дисоціаціями та конкретними мозковими системами, а потім побудувати з цих даних біологічно орієнтовану таксономію.
«Знати що» і «знати як»: експеримент Коена і Сквайра 1980 року
Однією з поворотних робіт стала стаття Neal Cohen і Larry Squire Preserved learning and retention of pattern-analyzing skill in amnesia, опублікована в Science 1980 року. Пацієнти з амнезією навчалися дзеркального читання приблизно з такою самою швидкістю, як контрольні учасники, і зберігали цю навичку щонайменше три місяці, хоча їхня здатність свідомо пам’ятати навчальні епізоди була порушена.
Цей результат став сильним аргументом на користь того, що «пам’ятати, як виконати дію» і «пам’ятати факт або подію» можуть мати різні нейрокогнітивні основи. Важливо не перетворювати один експеримент на універсальний закон: саме сукупність досліджень пацієнтів, тварин і здорових людей у наступні десятиліття зміцнила модель множинних систем. Проте робота 1980 року стала одним із найбільш упізнаваних експериментальних вузлів цієї історії.
Декларативна пам’ять у системі Сквайра
У сучасному словнику Сквайра декларативна пам’ять приблизно відповідає тому, що часто називають експліцитною пам’яттю: пам’яті про факти й події, доступні усвідомленому пригадуванню. Усередині цього класу важливе розрізнення між епізодичною пам’яттю про конкретні пережиті події та семантичною пам’яттю про факти, поняття й значення.
Тут потрібне точне авторське розрізнення. Епізодичну й семантичну пам’ять як окремі системи запропонував Тулвінг. Сквайр не «винайшов» цю пару, а включив її в ширшу нейробіологічну рамку декларативної пам’яті. У його моделі факти й події об’єднані тим, що їх початкове формування критично залежить від медіальної скроневої системи та що набуте знання може бути доступним свідомому відтворенню.
Декларативне знання у цій традиції також характеризують як відносно гнучке. Якщо людина справді засвоїла відношення між об’єктами, місцями чи подіями, вона може використати його в новій конфігурації. Це відрізняє декларативне знання від деяких поступово сформованих звичок, які можуть бути точними в навчальному форматі, але погано переносяться, коли формат задачі змінюється.
Недекларативна пам’ять: не одна система, а сімейство форм навчання
Недекларативна пам’ять у Сквайра — це не одна протилежна система. Це парасолькова категорія для кількох форм навчання, яким не потрібне свідоме пригадування попереднього епізоду. До неї відносять процедурні навички і звички, імпліцитні прояви пам’яті на кшталт праймінгу, а також прості форми обумовлення та деякі неасоціативні зміни поведінки.
Різні компоненти цього сімейства пов’язані з різними системами мозку. Навички та звички часто залучають стріатум; емоційне обумовлення — мигдалеподібне тіло; деякі моторні форми обумовлення — мозочок; праймінг значною мірою пов’язаний з корковими системами. У огляді 2004 року Сквайр підкреслював саме цей перехід: від простої дихотомії до біологічного уявлення про множину окремих систем.
Праймінг як доказ: пам’ять може впливати без свідомого впізнавання
Робота Cave і Squire 1992 року показала, що пацієнти з амнезією могли демонструвати довготривалий перцептивний праймінг після одноразового показу зображень, навіть коли їхня пам’ять розпізнавання була суттєво порушена. Дослідження в Journal of Experimental Psychology дало ще одну дисоціацію: попередній досвід змінював подальшу обробку стимулу без необхідності успішно відповісти «я це бачив раніше».
Це важливе уточнення до побутового розуміння пам’яті. Вплив минулого досвіду на поведінку не завжди означає наявність доступного спогаду. Людина може швидше обробляти знайомий стимул, краще виконувати відпрацьовану навичку або демонструвати інші наслідки навчання без явного відтворення епізоду, у якому навчання відбулося.
Медіальна скронева система пам’яті
У 1991 році Squire і Stuart Zola-Morgan опублікували в Science огляд The medial temporal lobe memory system. У ньому медіальна скронева система була описана як комплекс, що включає гіпокамп і тісно пов’язані з ним енторинальну, периринальну та парагіпокампальну кору. Ці структури розглядалися як критично важливі для встановлення довготривалої декларативної пам’яті про факти й події.
Це не означає, що «спогад зберігається в гіпокампі» як файл на диску. Уже класична схема Сквайра передбачала розподілене коркове представлення інформації та особливу роль медіальної скроневої системи у зв’язуванні компонентів досвіду. Сучасна нейронаука ще сильніше змістила акцент на мережеву організацію: функції залежать від взаємодії гіпокампа, прилеглих коркових зон та широких неокортикальних мереж.
H.M., Бренда Мілнер і місце Сквайра в цій історії
Найвідоміший клінічний випадок у науці про пам’ять — Генрі Молейсон (H.M.). Після двобічної операції 1953 року з приводу тяжкої епілепсії в нього виникла глибока антероградна амнезія. Класичну нейропсихологічну картину описали William Scoville і Бренда Мілнер у 1957 році. Оригінальна стаття Scoville & Milner передувала ключовим роботам Сквайра.
Тому твердження «Сквайр відкрив H.M.» було б історично неправильним. Його внесок полягає в тому, що він розвинув і систематизував принципи, які стали видимими завдяки H.M. та іншим пацієнтам, а також перевіряв їх у ширшому наборі нейропсихологічних, тваринних і нейровізуалізаційних досліджень. У The legacy of patient H.M. for neuroscience Сквайр сам описував H.M. як випадок, з якого були виведені фундаментальні принципи організації пам’яті.
Огляд Milner, Squire & Kandel (1998) добре символізує наступний етап: клінічна нейропсихологія, системна нейронаука та молекулярне дослідження пам’яті почали складатися в єдине поле когнітивної нейронауки.
Пацієнт E.P. і межі навчання без декларативної пам’яті
Особливо важливими для лабораторії Сквайра стали пацієнти з добре охарактеризованими ураженнями медіальної скроневої частки. Один із них, відомий як E.P., мав надзвичайно тяжку амнезію після вірусного енцефаліту. Його випадок дав змогу перевіряти не лише те, що втрачено, а й те, що може залишатися можливим без нормально функціонуючої декларативної системи.
У дослідженні Bayley і Squire 2002 року E.P. протягом 12 тижнів багаторазово вивчав нові фактичні твердження. Він засвоїв частину відповідей, але навчання було повільним, жорстко прив’язаним до конкретної форми матеріалу й не супроводжувалося звичайним усвідомленням правильності. Автори інтерпретували це як поступове набуття інформації недекларативним шляхом, а не як відновлення нормального декларативного знання.
Навчання звичок без усвідомлення
Ще виразніший результат отримали Bayley, Frascino і Squire 2005 року. Два пацієнти з великими ураженнями медіальної скроневої частки поступово навчилися вибирати правильний об’єкт у восьми парах, хоча на початку кожної сесії не могли описати ані саму задачу, ані попередні тренування. Стаття в Nature показала водночас силу й обмеження такого навчання: навичка була стійкою в знайомому форматі, але різко погіршувалася після зміни структури завдання.
Саме тут добре видно функціональний сенс слова «гнучкість». Декларативне знання зазвичай можна перенести на нові формулювання та ситуації. Поступово сформована звичка може ефективно керувати поведінкою, не надаючи людині доступної моделі того, що саме вона знає. Це не робить один тип пам’яті «кращим» за інший: вони розв’язують різні задачі.
Системна консолідація: чому гіпокамп не вважався постійним сховищем
Ще одна впливова лінія Сквайра стосується консолідації пам’яті. У класичній стандартній моделі нові декларативні спогади спочатку особливо залежать від гіпокампа та пов’язаних медіально-скроневих структур. Із часом взаємодія з неокортексом приводить до такої реорганізації, що віддалені спогади можуть дедалі менше залежати від цієї системи.
Squire і Alvarez у огляді 1995 року пов’язали дані про ретроградну амнезію з поступовим встановленням коркових представлень. Це стало одним із найвідоміших формулювань standard systems consolidation: медіальна скронева система потрібна для початкового формування й раннього утримання декларативного спогаду, але її роль для певної інформації може бути часово обмеженою.
Чи є стандартна модель консолідації остаточно доведеною
Ні. Саме тут класична схема потребує найважливішого сучасного уточнення. Дані про віддалену пам’ять неоднорідні, а різні типи спогадів можуть змінювати свою нейронну залежність по-різному. Особливо дискусійним є питання, чи стають докладні автобіографічні епізоди повністю незалежними від гіпокампа.
Альтернативна transformation hypothesis, яку розвивали Gordon Winocur і Morris Moscovitch, припускає, що з часом змінюється не лише місце підтримки спогаду, а і його характер: контекстно багаті епізодичні представлення можуть залишатися гіпокампозалежними, тоді як узагальнена або семантизована версія дедалі більше підтримується позагіпокампальними мережами. Їхній огляд 2011 року прямо зіставляє цю модель зі стандартною теорією.
Отже, внесок Сквайра в консолідацію варто подавати як впливову й продуктивну теоретичну програму, а не як закриту назавжди картину. Класичні градієнти ретроградної амнезії залишаються важливими, але сучасні дані змушують точніше питати, який саме вид інформації зберігається, наскільки детальним є спогад, як його тестують і які мозкові структури ушкоджені.
Декларативна і недекларативна пам’ять не працюють у повній ізоляції
Класичні діаграми систем пам’яті зручні для навчання, але їх легко прочитати занадто буквально. Вони не означають, що кожен спогад належить одній ізольованій нейронній коробці. Системи можуть конкурувати, підтримувати одна одну та обмінюватися інформацією в процесі навчання.
Сучасний огляд Edwin Robertson Memory leaks: information shared across memory systems узагальнює дані про взаємодію між навичками й фактами, гіпокампальними та іншими системами. Це не скасовує дисоціацій, на яких будувалася модель Сквайра. Воно змінює їхню інтерпретацію: «різні системи» не означає «повністю незалежні системи».
Сучасний перегляд ідеї множинних систем пам’яті
У 2024 році Brynn Sherman, Nicholas Turk-Browne та Elizabeth Goldfarb запропонували рамку multiple memory subsystems. Їхній огляд у Perspectives on Psychological Science визнає величезний вплив класичної моделі множинних систем, але ставить під сумнів просте взаємно-однозначне відображення «тип пам’яті ↔ структура мозку».
Причина зрозуміла: гіпокамп, стріатум і мигдалеподібне тіло мають внутрішні підсистеми й беруть участь у кількох видах репрезентацій. Одна структура може підтримувати різні обчислення залежно від підділянки, мережі, часової фази та задачі. Сучасна картина тому дедалі більше описує взаємодію підсистем і мереж, а не набір анатомічно герметичних модулів.
Це хороший приклад того, як працює наука: сильна класична модель створює експериментальну мову, на якій наступні покоління можуть формулювати точніші заперечення. У цьому сенсі сучасні уточнення не роблять Сквайра «застарілим». Вони показують, наскільки продуктивною виявилася сама постановка питання про архітектуру пам’яті.
Що в моделі Сквайра витримало час
Кілька базових висновків залишаються центральними для сучасної нейронауки. По-перше, довготривала пам’ять є неоднорідною: людина може мати тяжке порушення нової декларативної пам’яті й водночас демонструвати навчання навичок, праймінг або інші збережені форми. По-друге, медіальна скронева частка, особливо гіпокампальна система, має критичне значення для формування багатьох видів нової декларативної пам’яті. По-третє, різні види навчання можуть спиратися на частково різні нейронні системи.
Так само збереглася методологічна цінність нейропсихологічної дисоціації. Амнезія не є просто «дуже поганою пам’яттю». Профіль збережених і порушених функцій залежить від етіології та анатомії ураження. Саме точне порівняння різних компонентів пам’яті дозволяє робити висновки про її організацію.
Що сучасна нейронаука уточнила
Сучасна картина стала менш схематичною в трьох напрямах. Перший — анатомічний: медіальна скронева частка не є єдиним модулем, а гіпокамп і прилеглі коркові області мають внутрішню спеціалізацію та працюють у розподілених мережах. Другий — функціональний: свідомість, гнучкість, швидкість навчання й тип репрезентації не завжди ідеально збігаються в одну дихотомію «декларативне / недекларативне». Третій — динамічний: системи пам’яті взаємодіють, а їхня участь може змінюватися з часом і навчанням.
Навіть пізні роботи самого Сквайра демонструють цю еволюцію. Наприклад, дослідження 2021 року показало одноразове перцептивне навчання без свідомого пам’ятання і незалежно від медіальної скроневої частки. Це важливо, бо недекларативне навчання не обов’язково має бути лише повільним і поступовим. Сильна теорія пам’яті повинна пояснювати не назву категорії, а умови, за яких конкретний ефект виникає.
Сквайр і когнітивна нейронаука
Внесок Сквайра виходить за межі однієї таксономії. Його дослідницький стиль допоміг закріпити підхід, у якому когнітивне поняття перевіряють через кілька рівнів: поведінкову задачу, нейропсихологічну дисоціацію, анатомію ураження, експериментальну модель у тварин і, пізніше, нейровізуалізацію. Це одна з причин, чому його роботи часто розглядають у контексті становлення нейропсихології та когнітивної нейронауки.
Офіційний профіль UCSD описує близько 500 його наукових статей, книгу Memory and Brain (1987), книгу Memory: From Mind to Molecules у співавторстві з Eric Kandel, редакторську роботу над Fundamental Neuroscience та The History of Neuroscience in Autobiography. Сквайр також був президентом Society for Neuroscience у 1993–1994 роках. UCSD Profiles фіксує ці біографічні й професійні дані.
Ключові праці Ларрі Сквайра
1980 — Cohen & Squire: навичка без декларативного спогаду
Preserved learning and retention of pattern-analyzing skill in amnesia — експериментальна демонстрація збереженого навчання дзеркального читання в амнезії. Робота стала класичним доказом розмежування «знати як» і «знати що».
1987 — Memory and Brain
Книга Memory and Brain систематизувала нейропсихологічні та нейробіологічні дані про пам’ять у момент, коли модель множинних систем набувала зрілої форми. Офіційний профіль UCSD зазначає Oxford Press, 1987 рік. У бібліографії конкретного видання важливо відрізняти дату першої книги від пізніших оглядів тієї самої теоретичної лінії.
1991 — Squire & Zola-Morgan: медіальна скронева система
The medial temporal lobe memory system сформулювала анатомічну рамку, у якій гіпокамп працює разом із прилеглими корковими структурами для встановлення декларативної пам’яті.
1992 — Memory and the hippocampus
Memory and the hippocampus: a synthesis from findings with rats, monkeys, and humans об’єднала три до того часто розділені літератури — дослідження щурів, мавп і людей — у біологічну модель множинних систем пам’яті.
1995 — Squire & Alvarez: ретроградна амнезія і консолідація
Retrograde amnesia and memory consolidation: a neurobiological perspective стала одним із ключових формулювань стандартної моделі системної консолідації.
2004 — Memory systems of the brain
Memory systems of the brain: a brief history and current perspective показала, як поле перейшло від ранньої дихотомії до багатосистемної схеми з гіпокампом, стріатумом, мигдалеподібним тілом, мозочком і корою.
2011 — Squire & Wixted: пам’ять після H.M.
The cognitive neuroscience of human memory since H.M. підсумувала десятиліття розвитку когнітивної нейронауки пам’яті після класичного випадку H.M.
2015 — Squire & Dede: свідома і несвідома пам’ять
Conscious and unconscious memory systems — пізній синтез, у якому довготривалу пам’ять розподілено на декларативну та кілька недекларативних форм, а робочу пам’ять подано як окремий великий клас.
Що Сквайру часто приписують неточно
Перше поширене спрощення — що Сквайр «відкрив гіпокамп як центр пам’яті». Це стирає попередню історію, насамперед роботи Scoville і Milner з H.M., і водночас робить сучасну картину надто локалістичною. Сквайр радше допоміг визначити медіальну скроневу систему як критичну для певних форм декларативної пам’яті та уточнював межі цієї залежності.
Друге — що Сквайр створив поділ на епізодичну й семантичну пам’ять. Це поділ Тулвінга. Сквайр інтегрував його у ширшу біологічну таксономію декларативної пам’яті.
Третє — що недекларативна пам’ять означає один «несвідомий модуль». У власних оглядах Сквайра це збірна категорія різних систем і механізмів. Навички, праймінг, емоційне обумовлення і звички мають різну нейронну архітектуру.
Четверте — що система пам’яті дорівнює одній структурі мозку. Сучасні дані дедалі краще показують підсистеми й мережеву взаємодію. Класичні дисоціації залишаються корисними, але їх не слід перетворювати на карту «одна функція — одна ділянка».
Чому роботи Сквайра важливі для розуміння навчання
Для learning science головний висновок із робіт Сквайра полягає не в тому, що існує одна «правильна техніка пам’яті». Його дослідження показують інше: результат навчання залежить від того, який тип представлення формується. Навичка, звичка, свідомо доступний факт і конкретний епізод можуть мати різну динаміку, різну гнучкість та різні нейронні залежності.
Це застерігає від простих побутових висновків. Якщо людина може виконати процедуру, це ще не означає, що вона здатна пояснити правило. Якщо вона впізнає матеріал під час читання, це не гарантує самостійного відтворення. Якщо знання багато разів відпрацьовувалося в одному форматі, воно не обов’язково буде гнучко перенесене в новий контекст. Архітектура пам’яті задає обмеження, які метод навчання має враховувати.
Ларрі Сквайр і довготривала пам’ять
У класифікації Сквайра ключовим є також розмежування робочої пам’яті і довготривалої пам’яті. Робоча пам’ять підтримує невеликий обсяг інформації в активному стані для поточного завдання. Довготривала пам’ять охоплює системи, в яких наслідки навчання зберігаються значно довше — від декларативних спогадів до навичок і праймінгу.
Це розрізнення особливо важливе при амнезії. Людина може підтримувати інформацію протягом короткого часу, якщо увага не переривається, але не сформувати стійкий новий декларативний спогад. Така дисоціація була одним із доказів того, що короткочасне утримання і довготривале декларативне запам’ятовування не є просто різними рівнями наповнення одного сховища.
Що означає «система пам’яті» сьогодні
Сьогодні термін «система пам’яті» найкраще розуміти як робочу наукову модель, яка поєднує тип інформації, операцію, часову динаміку, поведінковий профіль і нейронну мережу. Система не обов’язково має чітку анатомічну межу, а одна мозкова структура може входити до кількох функціональних контекстів.
Саме тому сучасні огляди не відкидають класичну спадщину Сквайра, а деталізують її. Замість питання «де лежить пам’ять?» дослідники частіше ставлять питання: які представлення формуються, які обчислення виконує конкретна підсистема, як різні мережі взаємодіють і як ця конфігурація змінюється під час кодування, консолідації та відтворення.
Часті запитання
Хто такий Ларрі Сквайр
Ларрі Р. Сквайр — американський нейронауковець і психолог, Emeritus Distinguished Professor UC San Diego, відомий дослідженнями систем пам’яті, людської амнезії, медіальної скроневої частки, декларативної й недекларативної пам’яті та консолідації.
Який головний внесок Ларрі Сквайра в науку про пам’ять
Він допоміг перетворити ідею множинних видів пам’яті на біологічно обґрунтовану дослідницьку програму. Особливо впливовими стали розмежування декларативної та недекларативної пам’яті, опис медіальної скроневої системи й роботи про системну консолідацію.
Чи Сквайр відкрив декларативну пам’ять
Не одноосібно. Розвиток поняття має широку історію. Cohen і Squire у 1980 році експериментально протиставили збережене «знати як» порушеному «знати що» в амнезії, а Сквайр згодом систематизував декларативну / недекларативну рамку. Поділ декларативної пам’яті на епізодичну та семантичну пов’язаний насамперед з Енделем Тулвінгом.
Яка роль гіпокампа за Сквайром
Гіпокамп і пов’язані структури медіальної скроневої частки критично важливі для формування багатьох нових декларативних спогадів. Це не означає, що гіпокамп є єдиним сховищем пам’яті: спогади підтримуються розподіленими мережами, а роль гіпокампальної системи залежить від виду пам’яті та часу.
Чи амнезія стирає всі види пам’яті
Ні. Класичні випадки медіально-скроневої амнезії показують, що тяжке порушення нової декларативної пам’яті може співіснувати зі збереженим навчанням деяких навичок, звичок або праймінгу. Конкретний профіль залежить від причини й анатомії ураження.
Чим декларативна пам’ять відрізняється від процедурної
Декларативна пам’ять дає доступ до фактів і подій, які можна свідомо пригадувати й гнучко використовувати. Процедурна пам’ять підтримує навички й способи дії, які часто виявляються у виконанні, навіть коли людині важко словесно описати, що саме було засвоєно.
Чи декларативна пам’ять те саме, що експліцитна
У багатьох сучасних текстах ці терміни використовують майже як відповідники, а недекларативну часто зближують з імпліцитною. Проте терміни походять із різних дослідницьких традицій: «декларативна / недекларативна» підкреслює тип системи й знання, а «експліцитна / імпліцитна» часто описує спосіб, у який попередній досвід проявляється в конкретному завданні.
Чи системи пам’яті незалежні одна від одної
Вони можуть бути функціонально дисоційовані, але не є герметично ізольованими. Сучасні дослідження описують конкуренцію, кооперацію й перенесення інформації між системами. Тому модель множинних систем найкраще працює як карта спеціалізацій та взаємодій.
Чи стандартна теорія системної консолідації Сквайра є загальноприйнятою
Вона залишається однією з головних історичних і сучасних моделей, але її сильна версія є предметом дискусії. Особливо активно обговорюється довготривала залежність детальних епізодичних спогадів від гіпокампа та можливість того, що з часом змінюється сам характер спогаду.
Чим Сквайр відрізняється від Тулвінга і Мілнер у історії науки про пам’ять
Мілнер дала фундаментальні нейропсихологічні докази на матеріалі H.M. та інших пацієнтів; Тулвінг створив впливову когнітивну архітектуру епізодичної й семантичної пам’яті; Сквайр систематично пов’язав множинність пам’яті з нейронними системами, амнезією та медіальною скроневою анатомією. Їхні внески перетинаються, але не є взаємозамінними.
Пов’язані статті
References
Bayley, P. J., Frascino, J. C., & Squire, L. R. (2005). Robust habit learning in the absence of awareness and independent of the medial temporal lobe. Nature, 436, 550–553.
Bayley, P. J., & Squire, L. R. (2002). Medial temporal lobe amnesia: Gradual acquisition of factual information by nondeclarative memory. Journal of Neuroscience, 22(13), 5741–5748.
Cave, C. B., & Squire, L. R. (1992). Intact and long-lasting repetition priming in amnesia. Journal of Experimental Psychology: Learning, Memory, and Cognition, 18(3), 509–520.
Cohen, N. J., & Squire, L. R. (1980). Preserved learning and retention of pattern-analyzing skill in amnesia: Dissociation of knowing how and knowing that. Science, 210(4466), 207–210.
Milner, B., Squire, L. R., & Kandel, E. R. (1998). Cognitive neuroscience and the study of memory. Neuron, 20(3), 445–468.
Robertson, E. M. (2022). Memory leaks: Information shared across memory systems. Trends in Cognitive Sciences, 26(7), 544–554.
Scoville, W. B., & Milner, B. (1957). Loss of recent memory after bilateral hippocampal lesions. Journal of Neurology, Neurosurgery & Psychiatry, 20(1), 11–21.
Sherman, B. E., Turk-Browne, N. B., & Goldfarb, E. V. (2024). Multiple Memory Subsystems: Reconsidering Memory in the Mind and Brain. Perspectives on Psychological Science, 19(1), 103–125.
Squire, L. R. (1992). Memory and the hippocampus: A synthesis from findings with rats, monkeys, and humans. Psychological Review, 99(2), 195–231.
Squire, L. R. (2004). Memory systems of the brain: A brief history and current perspective. Neurobiology of Learning and Memory, 82(3), 171–177.
Squire, L. R. (2009). The legacy of patient H.M. for neuroscience. Neuron, 61(1), 6–9.
Squire, L. R., & Alvarez, P. (1995). Retrograde amnesia and memory consolidation: A neurobiological perspective. Current Opinion in Neurobiology, 5(2), 169–177.
Squire, L. R., & Dede, A. J. O. (2015). Conscious and unconscious memory systems. Cold Spring Harbor Perspectives in Biology, 7(3), a021667.
Squire, L. R., & Wixted, J. T. (2011). The cognitive neuroscience of human memory since H.M.. Annual Review of Neuroscience, 34, 259–288.
Squire, L. R., & Zola-Morgan, S. (1991). The medial temporal lobe memory system. Science, 253(5026), 1380–1386.
Tulving, E. (1972). Episodic and semantic memory. In E. Tulving & W. Donaldson (Eds.), Organization of Memory (pp. 381–403). Academic Press.
University of California, San Diego. Larry Squire — Emeritus Distinguished Professor. Department of Psychology.
Winocur, G., & Moscovitch, M. (2011). Memory transformation and systems consolidation. Journal of the International Neuropsychological Society, 17(5), 766–780.
