Нейропсихологія: що це, що вивчає і як працює нейропсихологічна оцінка

16 лип. 2023 р.

Читати 8 хв

Оновлено: 2 дні тому

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 16 липня 2023 · Редакційна політика

Нейропсихологія — це галузь психології та нейронауки, що досліджує зв’язки між роботою мозку та психікою: тим, як людина сприймає інформацію, запам’ятовує, говорить, планує дії, контролює поведінку та переживає емоції. Її центральне питання звучить не «де в мозку міститься певна риса», а «як стан і робота мозкових систем пов’язані з конкретними когнітивними, емоційними та поведінковими функціями».

У клінічній практиці ці знання застосовують для нейропсихологічної оцінки: фахівець поєднує історію людини, спостереження і стандартизовані завдання, щоб описати сильні й уразливі сторони когнітивного функціонування, перевірити клінічні гіпотези та сформувати рекомендації. Нейропсихологічна оцінка доповнює медичне обстеження, але не є його заміною.

Нейропсихологія: що це за наука

Професійне визначення клінічної нейропсихології виходить із наукового вивчення зв’язків між поведінкою людини та нормальним і порушеним функціонуванням центральної нервової системи. Тому нейропсихологія працює на стику кількох рівнів опису: мозкових систем, когнітивних процесів, поведінки та повсякденного функціонування.

Важливо розрізняти нейропсихологію як широку наукову галузь і клінічну нейропсихологію як професійну спеціалізацію. Дослідницька нейропсихологія вивчає закономірності зв’язків між мозком і поведінкою у здоров’ї та при різних ураженнях або станах мозку. Клінічна нейропсихологія застосовує ці знання до оцінювання, консультації та, залежно від системи допомоги й підготовки фахівця, реабілітаційних втручань.

Що вивчає нейропсихологія

Об’єктом нейропсихології є не окрема «ділянка характеру» чи «центр пам’яті», а функціональні системи й мережі, завдяки яким виникає та підтримується складна поведінка. Один і той самий результат тесту може залежати від уваги, зору, мови, швидкості обробки інформації, мотивації та стратегії виконання, тому інтерпретація завжди потребує контексту.

увага, концентрація та швидкість обробки інформації;
навчання і різні системи пам’яті;
мовлення, розуміння мови, читання та письмо;
сприймання, розпізнавання об’єктів і просторове опрацювання інформації;
праксис — планування та організація цілеспрямованих дій;
виконавчі функції: планування, гнучкість, гальмування автоматичних реакцій, контроль помилок і розв’язання задач;
соціальне пізнання, емоційна регуляція та зміни поведінки;
те, як когнітивні труднощі впливають на навчання, роботу, побутову самостійність і взаємодію з іншими.

Свідомість також належить до складних явищ, для яких мозкові механізми мають значення, але вона не є синонімом усіх когнітивних функцій. Людина може мати збережений рівень свідомості й водночас виражене порушення пам’яті, розпізнавання або програмування дій.

Наприклад, агнозія показує, що збереженого зору або слуху недостатньо для повноцінного розпізнавання, а апраксія — що збережена м’язова сила сама по собі не гарантує правильної організації складної дії. Саме такі розбіжності між елементарною функцією та складною поведінкою історично були одним із джерел розвитку нейропсихології.

Дослідницька і клінічна нейропсихологія

Дослідницька нейропсихологія

У дослідженнях нейропсихологи зіставляють особливості виконання когнітивних завдань із відомостями про мозок, перебіг захворювання або експериментальні умови. Сучасний підхід дедалі рідше зводить складну функцію до одного «центру»: пам’ять, мова, увага чи мислення підтримуються взаємодією розподілених мереж, а пошкодження одного вузла може порушувати роботу ширшої системи.

Клінічна нейропсихологія

Клінічна нейропсихологія є спеціалізованою частиною психологічної практики. Її завданням може бути опис когнітивного профілю, диференційна діагностична оцінка, визначення функціональних обмежень, відстеження змін у часі, оцінка перед окремими медичними втручаннями та планування реабілітації. Вона перетинається з клінічною психологією, неврологією, психіатрією та реабілітаційною медициною, але має власний фокус — системний аналіз зв’язку між мозком і поведінкою.

Як проходить нейропсихологічна оцінка

Нейропсихологічна оцінка — це не набір випадкових «тестів на мозок» і не онлайн-анкета. Професійні настанови розглядають її як інтегровану клінічну процедуру: результати стандартизованих завдань інтерпретують разом з анамнезом, метою направлення, спостереженням, медичними даними та інформацією про повсякденне функціонування.

Формулюють клінічне питання. Важливо зрозуміти, навіщо потрібна оцінка: описати наслідки травми чи інсульту, з’ясувати причини стійких когнітивних змін, оцінити динаміку або спланувати реабілітацію.
Збирають анамнез і контекст. Ураховують освіту, професію, мову, попередній рівень функціонування, неврологічні й психіатричні стани, сон, біль, втому, ліки, сенсорні та моторні обмеження.
Проводять стандартизовані завдання. Набір методик залежить від питання і може охоплювати увагу, пам’ять, мову, швидкість обробки, просторові функції, виконавчий контроль та інші домени.
Оцінюють якість і валідність даних. Фахівець аналізує не лише бали, а й спосіб виконання, помилки, послідовність результатів і чинники, що могли вплинути на продуктивність.
Інтегрують результати. Висновок будується з усього профілю, а не з одного низького показника; за потреби формують рекомендації щодо подальшого медичного обстеження, навчальних або робочих адаптацій і реабілітації.

Що означають результати тестів

Бали порівнюють із відповідними нормативними даними, але «нижче середнього» не дорівнює автоматично «ураженню мозку». На результат впливають вік, освіта, мовний і культурний досвід, якість сну, тривога, депресивні симптоми, біль, втома, ліки, порушення зору чи слуху та інші фактори. Тому професійна інтерпретація шукає узгоджений патерн сильних і слабких сторін, а не діагноз у одній цифрі.

Чи замінює нейропсихологічна оцінка МРТ, фМРТ або ЕЕГ

Ні. МРТ та інші методи нейровізуалізації дають інформацію про структуру мозку або, залежно від методу, про фізіологічні сигнали й активність. ЕЕГ реєструє електричну активність мозку. Нейропсихологічна оцінка відповідає на інше питання: як людина фактично виконує завдання, які потребують пам’яті, уваги, мови, планування, швидкості обробки чи інших функцій.

Ці джерела інформації можуть доповнювати одне одного. NINDS, наприклад, зазначає, що після черепно-мозкової травми нейропсихологічні тести можуть використовувати разом із нейровізуалізацією, а навіть сучасні методи візуалізації не завжди виявляють усі наслідки легкої травми. Нейрофізіологія, своєю чергою, вивчає фізіологічні механізми роботи нервової системи; нейропсихологія зосереджується на зв’язках цих систем із когнітивним і поведінковим функціонуванням.

Коли нейропсихологічна оцінка може бути корисною

Показання визначає клінічна ситуація. Нейропсихологічну оцінку використовують тоді, коли потрібно об’єктивніше описати когнітивне та поведінкове функціонування, зіставити скарги з результатами стандартизованих завдань або відстежити зміни в часі.

після інсульту, черепно-мозкової травми або іншого набутого ураження мозку;
при епілепсії, зокрема в межах передопераційного й післяопераційного оцінювання в окремих клінічних програмах;
при пухлинах мозку та інших станах, коли важливо оцінити когнітивні функції до і після лікування;
при підозрі на нейродегенеративний процес або для уточнення профілю вже виявлених когнітивних змін;
коли після неврологічного захворювання залишаються стійкі труднощі з пам’яттю, увагою, мовленням, просторовою орієнтацією, плануванням або поведінковим контролем;
для планування індивідуальної когнітивної чи комплексної нейрореабілітації та оцінювання динаміки.

Схожі скарги можуть виникати з різних причин. Наприклад, концентрація може погіршуватися через мозкове ураження, недосипання, біль, тривогу, депресивний стан, побічну дію ліків або поєднання кількох факторів. Саме тому нейропсихологічна оцінка не повинна підміняти комплексне медичне й психологічне обстеження.

Що нейропсихологічна оцінка може і чого не може встановити

Вона може описати когнітивний профіль, допомогти перевірити клінічні гіпотези, оцінити функціональні наслідки захворювання, травми чи лікування, створити базову точку для подальшого порівняння та сформувати практичні рекомендації. У певних ситуаціях вона робить важливий внесок у диференційну діагностику, але її висновок завжди має читатися разом з іншими клінічними даними.

Вона не визначає «точну ділянку пошкодження» лише за одним тестом, не читає думки, не вимірює особистість у кількох балах і не підтверджує неврологічний чи психіатричний діагноз автоматично. Так само домашній онлайн-тест не відтворює професійну оцінку: без нормативів, контролю умов, аналізу валідності й клінічного контексту результат легко неправильно витлумачити.

Чим нейропсихологія відрізняється від суміжних галузей

Нейропсихологія досліджує зв’язки мозку з когнітивними, емоційними та поведінковими функціями й у клінічній практиці використовує спеціалізоване психологічне оцінювання.
Нейрофізіологія досліджує функціональні механізми нервової системи — електричні й хімічні процеси в нейронах, синапсах, мережах і системах.
Неврологія є медичною спеціальністю, що діагностує та лікує захворювання нервової системи.
Психіатрія є медичною спеціальністю, що займається психічними розладами та може використовувати біологічні, психологічні й соціальні дані для діагностики та лікування.
Клінічна психологія охоплює ширший спектр психологічного оцінювання та втручань у контексті психічного й фізичного здоров’я; клінічна нейропсихологія має спеціалізований фокус на зв’язках між мозком і поведінкою.

На практиці ці професії часто працюють не паралельними «коридорами», а командою. Медична діагностика, нейровізуалізація, нейрофізіологічні дані, психологічне оцінювання, мовленнєва терапія, ерготерапія й реабілітаційна медицина відповідають на різні частини одного клінічного питання.

Як формувалася нейропсихологія

Історичні витоки галузі пов’язані з клінічними спостереженнями за тим, як локальні ураження мозку змінюють мовлення, сприймання та інші функції. У XIX столітті дослідження афазії, пов’язані з Полем Брока, Карлом Верніке та іншими авторами, дали важливий матеріал для моделей співвідношення мозку й мови. Сучасні історичні огляди водночас показують, що вже ці ранні моделі були складнішими за популярну схему «одна зона — одна функція».

У XX столітті великий вплив мав Олександр Лурія. Його підхід наголошував на функціональних системах, індивідуальному аналізі та характері помилок, а не лише на підсумковому тестовому балі. Сьогодні нейропсихологія поєднує цю клінічну традицію з психометрією, когнітивною наукою, нейровізуалізацією та мережевими моделями мозку.

Нейропсихологічна реабілітація

Після набутого ураження мозку реабілітація може включати тренування окремих навичок, навчання компенсаторних стратегій, зовнішні підказки, зміни середовища, роботу з поведінковими й емоційними наслідками та поступове повернення до значущих повсякденних задач. Цілі залежать від конкретного профілю людини, причини порушень і того, які функції найбільше впливають на самостійність.

Доказовість не однакова для всіх методів і доменів. Систематичні огляди показують, що для частини програм після набутого ураження мозку є позитивні результати, але Cochrane-огляди окремих втручань для уваги або виконавчих функцій підкреслюють обмеженість і неоднорідність високоякісних даних. Тому коректне питання звучить не «чи працює нейрореабілітація взагалі», а «яке втручання, для якої функції, у якої людини і з якою метою має достатню підтримку».

Коли потрібна медична оцінка

Нові, раптові або прогресуючі зміни пам’яті, мовлення, орієнтації, сили, координації, зору чи поведінки потребують медичної оцінки. Якщо симптоми виникли раптово — особливо разом зі слабкістю чи онімінням однієї сторони тіла, перекосом обличчя, порушенням мовлення, різким сильним головним болем або порушенням рівноваги — це може бути ознакою гострого неврологічного стану, і потрібна невідкладна допомога.

Якщо когнітивні труднощі зберігаються після травми чи неврологічного захворювання, профільна оцінка допомагає зрозуміти їхню структуру та потреби в реабілітації. NICE рекомендує при підтверджених когнітивних труднощах після травми розглядати направлення на спеціалізоване когнітивне оцінювання відповідним фахівцем, зокрема нейропсихологом, залежно від ситуації.

Поширені запитання

Нейропсихологія і нейронаука — це одне й те саме?

Ні. Нейронаука є ширшим комплексом дисциплін про нервову систему — від молекулярних і клітинних механізмів до поведінки. Нейропсихологія спеціально досліджує зв’язки між мозковими системами та когнітивними, емоційними й поведінковими функціями людини.

Нейропсихологічна оцінка — це МРТ мозку?

Ні. МРТ показує анатомічну структуру мозку, тоді як нейропсихологічна оцінка вимірює виконання стандартизованих когнітивних і поведінкових завдань та інтерпретує результати в клінічному контексті. У багатьох ситуаціях ці методи доповнюють одне одного.

Чи можна пройти нейропсихологічний тест онлайн і поставити собі діагноз?

Онлайн-завдання можуть мати освітнє або скринінгове значення, якщо вони валідовані для конкретної мети, але не замінюють професійну нейропсихологічну оцінку. Для інтерпретації потрібні норми, контроль умов, анамнез, аналіз валідності та зіставлення з іншими клінічними даними.

Чи означає низький результат тесту пошкодження мозку?

Ні. Окремий низький показник може залежати від багатьох чинників — від освіти й мовного досвіду до втоми, болю, сну, настрою, ліків або сенсорних обмежень. Значення має узгоджений профіль результатів у поєднанні з клінічною інформацією.

Скільки триває нейропсихологічна оцінка?

Універсальної тривалості немає. Обсяг залежить від клінічного питання, віку, стану людини, кількості доменів, які потрібно оцінити, і необхідності перерв. Тому коректну тривалість визначає фахівець для конкретної оцінки.

Чи займається нейропсихолог реабілітацією?

У клінічній нейропсихології оцінка часто пов’язана з плануванням або проведенням когнітивної й нейропсихологічної реабілітації, але конкретні втручання залежать від кваліфікації фахівця, системи допомоги та потреб людини. Реабілітація після уражень мозку зазвичай є мультидисциплінарною.