Громадянська участь: форми, мотиви та психологічні бар'єри
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 17 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Громадянська участь — це добровільне долучення людей до справ спільноти та публічних рішень, завдяки якому вони висловлюють потреби, пропонують зміни, співпрацюють, контролюють діяльність установ і впливають на умови спільного життя. Вона охоплює як повсякденну взаємодопомогу й діяльність громадських об’єднань, так і участь у консультаціях, місцевих ініціативах, громадському контролі та колективних діях. Її психологічними передумовами є відчуття власного впливу, довіра, належність до спільноти, особисті цінності, соціальні зв’язки й доступні можливості діяти.
На запитання «чому одні люди беруть участь, а інші — ні?» психологія відповідає через взаємодію мотивів, здібностей, ресурсів і суспільних умов. Людина може щиро перейматися проблемою своєї громади й водночас не мати часу, безпечного доступу до обговорення або підстав очікувати, що її почують. У настановах ОЕСР щодо громадянської участі якісна участь пов’язана з прозорим предметом обговорення, доступністю процесу, реальним простором для впливу та поясненням того, як використано внесок учасників.
Що означає громадянська участь у психології
Поняття має щонайменше три взаємопов’язані рівні. Поведінковий рівень охоплює конкретні дії: допомогу сусідам, відвідування громадських зборів, участь у консультації, підготовку звернення чи спільного проєкту. Психологічний рівень описує переконання про власну дієздатність, досвід поваги, громадянську ідентичність, емоції та мотиви. Інституційний рівень визначає, чи існують зрозумілі процедури, доступні приміщення, зворотний зв’язок і реальні можливості вплинути на результат.
У широкому значенні громадянське залучення охоплює діяльність заради спільного блага. У вужчому значенні громадянська участь у публічному врядуванні означає долучення мешканців до формування, виконання й оцінювання рішень органів влади. Ці значення перетинаються, але їх варто уточнювати в кожному дослідженні: участь у прибиранні парку та участь у затвердженні правил його використання потребують різних навичок і відкривають різні способи впливу.
Громадянська участь пов’язана з політичною участю, проте ширша за партійну або виборчу діяльність. Голосування, участь у політичній кампанії та звернення до представників влади є політичною участю. Волонтерська допомога, сусідська самоорганізація або співпраця з бібліотекою можуть мати громадянський зміст і без партійної належності. Поняття соціальної участі зазвичай охоплює ще ширше коло міжособистісних, культурних і дозвіллєвих практик. А організаційна громадянська поведінка стосується передусім добровільних дій працівників на користь організації й має іншого канонічного власника.
Основні форми громадянської участі
Повсякденна співпраця та взаємодопомога
Мешканці можуть організовувати спільний догляд за простором, допомагати тим, хто потребує підтримки, обмінюватися інформацією, підтримувати місцеві культурні ініціативи. Такі дії зміцнюють горизонтальні зв’язки та можуть слугувати першим досвідом спільного розв’язання проблем. Однак доброзичлива взаємодопомога сама по собі ще не означає, що учасники отримали вплив на рішення установ.
Волонтерство та діяльність громадських організацій
Волонтерство ґрунтується на добровільному внеску часу, знань, навичок або матеріальних ресурсів. Люди допомагають заради цінностей, солідарності, професійного розвитку, нових зв’язків або відчуття змісту. У класичному дослідженні Clary та співавторів описано різні функції добровільної діяльності, які можуть поєднуватися в однієї людини. Систематичний огляд Luo, Li та Liu 2026 року також показує багатоманітність мотивів і зауважує, що значна частина досліджень має поперечний дизайн, який обмежує висновки про зміни мотивації з часом.
Участь у консультаціях і місцевих рішеннях
Громадські слухання, консультації, місцеві ініціативи, обговорення бюджету та дорадчі органи дають змогу висловити позиції щодо послуг, інфраструктури й правил співжиття. Для психології принциповим є зв’язок між висловленою думкою та процедурою її розгляду. Формальна можливість подати пропозицію має інше психологічне значення, ніж процедура, у якій учасники отримують мотивовану відповідь і можуть простежити подальше рішення.
Громадський контроль і підзвітність
Моніторинг якості послуг, спостереження за використанням публічних ресурсів, звернення із запитаннями та оцінювання виконаних обіцянок перетворюють участь на тривалий процес. Тут важливі знання процедур, колективна координація, незалежність оцінювання та безпека людей, які звертають увагу на проблеми.
Колективні кампанії, петиції та мирні зібрання
Петиції, кампанії підтримки змін, мирні демонстрації й інші колективні дії виражають спільні вимоги. Психологічні закономірності таких дій докладно досліджує метааналіз van Zomeren, Postmes і Spears, у якому важливими предикторами виступають переживання несправедливості, групова ідентифікація та очікування колективної ефективності. Мирний протест, громадянська непокора та насильницькі дії мають різні правові, моральні й психологічні механізми, тому потребують окремого розгляду.
Цифрова участь
Онлайн-обговорення, електронні звернення, цифрові консультації та координація волонтерських ініціатив можуть знизити часові й просторові витрати. Проте результат залежить від мети використання технологій, доступу, цифрової грамотності та того, чи має онлайн-внесок реальний зв’язок із рішеннями. Метааналіз Boulianne і Theocharis виявив позитивні зв’язки між політично орієнтованою цифровою активністю молоді та офлайновою участю; аналіз панельних досліджень Oser і Boulianne водночас показав, що активні учасники самі частіше звертаються до цифрових засобів, тобто причинний напрямок може бути зворотним.
Від присутності до реального впливу
Відома концептуальна модель Шеррі Арнстайн розміщує практики громадянської участі на «драбині» за ступенем впливу людей на рішення. У публікації 1969 року авторка підкреслила, що інформування, консультація, партнерство та делегування повноважень означають різні рівні участі. Це історично впливова аналітична схема, а не універсальна психологічна шкала, придатна для механічного оцінювання кожної громади.
Інформування потрібне для відповідального рішення, консультація дає змогу зібрати аргументи, а партнерські формати відкривають можливість спільного визначення пріоритетів. Водночас навіть добре організована консультація може викликати розчарування, коли межі впливу учасників спочатку приховано. ОЕСР рекомендує проводити процеси участі там, де існує справжня можливість використати внесок людей, і повертатися до них із відповіддю про підсумок відповідно до методології 2022 року.
Для психологічного добробуту та довіри мають значення не лише підсумкове рішення, а й процедура: чи людину вислухали, чи пояснили правила, чи надали однакову можливість висловитися різним групам і чи не створили прихованого примусу до демонстративної участі. Відчуття голосу у публічних справах тісно пов’язане з довірою до інституцій у порівняльних дослідженнях ОЕСР, хоча сам зв’язок не встановлює односторонньої причинності.
Психологічні мотиви: чому люди долучаються
Відчуття впливу та громадянська ефективність
Людина охочіше вкладає зусилля, коли вважає, що розуміє проблему й здатна зробити корисний внесок. У політичній психології розрізняють внутрішню ефективність — упевненість у власній компетентності — та зовнішню ефективність — очікування, що установи реагуватимуть на громадян. Можна мати високу компетентність і низьку довіру до можливості бути почутим; можна також вірити в доступність інституцій, але потребувати допомоги з документами та процедурою.
Згідно з теорією запланованої поведінки Айзена, поведінкові наміри пов’язані зі ставленням до дії, сприйнятими соціальними нормами та відчуттям контролю. У громадянській сфері це допомагає зрозуміти, чому однієї суспільної значущості питання часто замало: людині також потрібні прийнятна форма дії, підтримка оточення та відчуття, що участь практично здійсненна. Перенесення моделі на конкретні політичні дії потребує емпіричної перевірки.
Цінності, солідарність і моральна відповідальність
Частина громадянських дій виростає з переконання, що певна проблема заслуговує спільної уваги: доступність міського простору, підтримка вразливих сусідів, захист довкілля або справедливий розподіл допомоги. Цінності надають зусиллям значення, а бачення конкретного результату допомагає підтримувати участь у триваліших проєктах. У волонтерських дослідженнях поряд із ціннісними мотивами описано також соціальні, пізнавальні та особистісно-розвиткові мотиви Clary та ін., 1998.
Належність до громади та соціальна ідентичність
Спільна ідентичність дає людині відповідь на запитання, із ким вона діє та заради чого. Почуття належності полегшує координацію, пошук однодумців і підтримку в умовах невизначеності. Метааналітичні результати щодо колективної дії пов’язують соціальну ідентифікацію з відчуттям несправедливості й групової ефективності van Zomeren та ін., 2008. При цьому сильна групова належність може підтримувати співпрацю всередині групи й потребує відкритих процедур, щоб уникати виключення тих, хто не належить до її ядра.
Емоції: надія, обурення, тривога, вдячність
Обурення несправедливістю може мобілізувати колективну дію, а надія на зміни підтримувати тривалу роботу. Тривога іноді спонукає шукати інформацію та обережні форми залучення, іноді посилює відкладання дії. Емоційний вплив залежить від особистої ситуації, оцінки ризику, підтримки оточення та відчуття, що існує доступний шлях дій. Жодна окрема емоція не визначає автоматично рівень участі; ці закономірності потребують урахування контексту.
Запрошення та соціальні зв’язки
Люди нерідко беруть участь тому, що хтось пояснив процедуру, запросив до конкретного завдання й запропонував підтримку. Для таких дій важливі мережі довіри, навички комунікації та попередній досвід спільних справ. Ресурсна модель Brady, Verba і Schlozman наголошує на ролі часу, грошей і громадянських навичок, які розподілені нерівномірно й можуть розвиватися також у позаполітичних організаціях. Тож «не запросили» іноді є вагомішим поясненням за припущення про відсутність інтересу.
Головні психологічні бар’єри
«Від мене нічого не залежить»
Відчуття марності виникає, коли минулі звернення лишалися без відповіді або процедура ухвалення рішень сприймається як закрита. Коли установи проводять формальні обговорення без зрозумілого зворотного зв’язку, вони можуть посилювати недовіру й розчарування. ОЕСР описує ці ризики як поєднання недостатнього впливу, низької підзвітності та непрозорих процедур.
Страх осуду, конфлікту та публічного виступу
Для частини людей виступити на зборах означає ризик осуду, конфлікту із сусідами або критики в мережі. Ці побоювання посилюються, коли дискусію ведуть агресивно, участь обмежено лише публічними виступами або незгоду трактують як нелояльність. Альтернативні способи подати пропозицію — письмово, через модератора чи невелику групу — збільшують доступність процесу без вимоги змінювати особистісні риси учасників.
Брак часу, грошей, інформації та навичок
Робоче навантаження, догляд за дітьми чи родичами, вартість проїзду й потреба в допоміжних технологіях безпосередньо впливають на можливість долучитися. Ресурсна теорія політичної участі Brady та ін. пояснює, чому формально однакові права не гарантують однакової фактичної участі. Розклад зустрічей, доступність матеріалів, простота форм і супровід новачків стають частиною психологічно дружнього середовища.
Низька довіра й досвід символічних консультацій
Довіра до людей і довіра до інституцій пов’язані, але мають різні підстави. Мешканець може покладатися на сусідів і не довіряти органу влади, який систематично не пояснює своїх рішень. Відкритий протокол, зрозумілий критерій відбору пропозицій та оприлюднена відповідь зменшують невизначеність. Позитивні наслідки таких процедур залежать від того, чи сприймають їх учасники як справедливі й змістовні OECD, 2022.
Виснаження, небезпека й надмірна відповідальність
У кризових умовах громадянська й волонтерська активність можуть супроводжуватися втомою, моральними конфліктами та перевантаженням. Учасник має право на межі, відпочинок і зміну ролі. У систематичному огляді Tschäschke і Thielsch, опублікованому онлайн у 2026 році стійкість залучення пов’язувалася з командною довірою, ясністю ролей, автономією та якістю організаційного керівництва; висновки стосуються переважно окремих служб і не описують усіх форм громадянської участі.
Нерівність участі та бар’єри включення
Однакове запрошення до участі може створювати різні можливості для різних людей. Формат лише у робочий час обмежує тих, хто має негнучкий графік. Приміщення зі сходами без альтернативи виключає частину людей з інвалідністю. Складна юридична мова, слабкий зв’язок, відсутність перекладу або надто короткі строки подання пропозицій відсікають тих, хто має менше часу й ресурсів. Системні перешкоди не слід пояснювати психологічною «пасивністю» самих учасників.
Гендер, вік, стан здоров’я, місце проживання, матеріальне становище та досвід переміщення можуть корелювати з видами участі, але співвідношення залежать від конкретної країни, інституцій і способу вимірювання. Громадянська активність молоді не зводиться до офіційних зборів, а дистанційна участь не обов’язково замінює особисту присутність. Питання доступності можна поглибити в матеріалі «Соціальна участь людей з інвалідністю у громаді».
Участь потребує також репрезентативності: якщо до обговорення систематично приходять лише найбільш вільні, ресурсні та обізнані мешканці, підсумок не може автоматично вважатися голосом усієї громади. Відкритий набір, цілеспрямоване залучення недостатньо представлених груп, доступні формати й прозоре визначення меж представництва знижують таке викривлення. Настанови ОЕСР рекомендують проєктувати включення на початку, а не виправляти його після завершення консультації.
Громадянська участь в Україні: соціальний та правовий контекст
Український досвід громадянської участі охоплює волонтерські мережі, місцеві ініціативи, громадські організації, участь мешканців у проєктах відновлення та громадський контроль. Під час повномасштабної війни на рішення людини впливають безпекові обставини, переміщення, нерівний доступ до ресурсів і зміни звичного життя. Психологічні висновки, отримані в умовах стабільних мирних демократій, потребують перевірки в цих умовах; українська громадянська активність не може бути повністю описана результатами американських чи західноєвропейських вибірок.
Правові можливості участі мешканців у місцевих справах визначає, зокрема, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». Він передбачає форми участі територіальної громади, пов’язані з громадськими слуханнями, місцевими ініціативами, публічними консультаціями та іншими механізмами. Конкретна процедура залежить від чинної редакції законодавства та актів відповідної громади; перед практичними діями потрібно перевірити офіційні правила на відповідну дату. Психологічна стаття пояснює мотиви й бар’єри, а не замінює правової інструкції.
Особливу увагу слід приділяти участі людей, які втратили дім, мають обов’язки догляду, живуть далеко від адміністративних центрів, потребують безбар’єрного середовища або змушені першочергово дбати про безпеку. Їхній менший публічний голос може бути наслідком нерівних умов доступу. Для відновлення громад важливі прозорий розподіл ресурсів, пояснення критеріїв та громадський діалог щодо суперечок під час відбудови.
Що показують наукові дослідження
Доказова база поєднує теоретичні моделі, опитування, експерименти, панельні дослідження та систематичні огляди. Для різних видів участі ці методи дають різні відповіді. Наприклад, намір прийти на консультацію ще не дорівнює фактичній присутності; самооцінка впливу не тотожна зміні рішення; кількість підписів не засвідчує якість обговорення.
Метааналіз van Zomeren та співавторів (2008) об’єднав результати щодо колективної дії й показав важливість трьох механізмів — соціальної ідентичності, переживання несправедливості та колективної ефективності. Він насамперед стосується колективної мобілізації; використовувати його як прямий доказ щодо всього спектра громадянської участі було б некоректно.
Роботи Boulianne (2015), Boulianne і Theocharis (2020) та Oser і Boulianne (2020) демонструють, що зв’язок цифрових практик з участю існує, але залежить від виду активності й може відображати взаємне підсилення, коли вже залучені люди активніше користуються мережами. Тому універсальне твердження, що будь-яке використання соціальних мереж автоматично збільшує громадянську активність, не випливає з доказів.
У дослідженнях дорадчих процесів важливими є дизайн дискусії, склад учасників, можливість отримувати якісну інформацію та зв’язок між рекомендаціями й рішеннями. Огляд Delli Carpini, Cook і Jacobs (2004) показує як очікувані переваги обговорення, так і труднощі їхнього емпіричного оцінювання. Свіжі порівняльні дані щодо підтримки дорадчих асамблей у 15 країнах свідчать про значущість політичного невдоволення та очікувань щодо результату Pilet та ін., 2023; ці дані вимірюють ставлення до інституції, а не ефективність її роботи в Україні.
Як оцінюють участь і чому показники можуть вводити в оману
Кількість учасників або відвідувань — лише один вимір. Варто окремо оцінювати різноманітність представлених груп, тривалість залучення, доступність процедури, зрозумілість матеріалів, досвід поваги, якість аргументів, зміни в рішенні та доступність зворотного зв’язку. Велика кількість коментарів може бути наслідком гострого конфлікту, тоді як невелика, але репрезентативна дорадча група здатна виробити змістовні рекомендації.
Опитування про громадянську ефективність, політичну довіру чи громадянську ідентичність вимірюють психологічні конструкції через відповіді людей. Зміни середніх оцінок після заходу можуть відображати добір найбільш мотивованих учасників або короткочасний ефект новизни. Щоб говорити про причинний вплив програми, потрібні відповідна контрольна група, випадковий розподіл там, де він можливий, або переконливий квазіекспериментальний підхід. Переносимість результатів залежить від країни, історичного моменту й характеру процесу.
Особливо важливо розрізняти три результати: учасник мав можливість висловитися; внесок було обґрунтовано розглянуто; внесок фактично вплинув на рішення. Усі вони мають значення, але показують різні ступені громадянського впливу. OECD Guidelines for Citizen Participation Processes передбачають оцінювання процесу та публічне пояснення подальшої долі пропозицій.
Як громадам і установам зменшувати бар’єри
Перший принцип — сформулювати конкретне питання й чесно назвати межі рішення. Людині легше долучитися, коли вона розуміє, яку проблему можна змінити, хто ухвалює остаточне рішення та як саме буде розглянуто пропозиції. Невизначене запрошення «проявити активність» не замінює зрозумілої процедури.
Другий принцип — зробити кілька доступних шляхів участі: короткі письмові пропозиції, особисті зустрічі, дистанційні канали, невеликі групи й можливість попросити роз’яснення. Матеріали бажано подавати простою українською мовою, завчасно, у форматах, сумісних із допоміжними технологіями. Організатори мають враховувати транспорт, час, безпеку, можливості догляду та конфіденційність.
Третій принцип — запрошувати різні групи без тиску. Особисте звернення, підтримка новачків і пояснення, що досвід мешканця має цінність, підвищують зрозумілість процедури. Участь залишається добровільною; можливість утриматися від публічного виступу є частиною поваги до людини.
Четвертий принцип — забезпечити професійну модерацію та правила дискусії. Учасникам потрібні час на аргументи, захист від приниження, чесне представлення альтернатив і зрозумілий спосіб фіксації розбіжностей. Погано структуровані обговорення можуть відтворювати нерівність голосу: найбільш упевнені чи статусні учасники говорять більше за інших.
П’ятий принцип — завжди завершувати цикл участі зворотним зв’язком: оприлюднити, що запропоновано, що прийнято, що відхилено й чому, коли відбудеться наступна перевірка. Навіть відмова може підтримувати процедурну довіру, якщо її аргументація послідовна й поважна. Ці підходи відповідають принципам якості громадянської участі ОЕСР.
Як людині знайти посильну форму участі
Корисно почати з питання, яка проблема справді важлива і яку конкретну дію можна виконати без шкоди для власної безпеки, роботи та здоров’я. Для когось це одна письмова пропозиція щодо доступності вулиці, для когось — волонтерська зміна раз на місяць, для іншого — участь у дорадчій групі або організація сусідської ініціативи. Невеликі, але регулярні внески можуть бути стійкішими за короткі періоди надмірного навантаження.
Перед залученням варто з’ясувати, хто організовує процес, які правила участі, чи можна ознайомитися з документами й що станеться з поданими пропозиціями. Якщо незрозуміло, який вплив має конкретна дія, доречно попросити організаторів уточнень. Якщо виникає виснаження, можна скоротити навантаження, змінити завдання або зробити перерву. Громадянська відповідальність сумісна з турботою про власні межі.
Поширені запитання
Чим громадянська участь відрізняється від політичної?
Політична участь стосується впливу на владу, політичні рішення та представництво. Громадянська участь охоплює також співпрацю заради суспільного блага, взаємодопомогу, волонтерство й роботу місцевих об’єднань. Конкретна дія може належати до обох категорій.
Чи можна брати участь, не вступаючи до партії або організації?
Так. Мешканці можуть долучатися до консультацій, громадських слухань, місцевих ініціатив, волонтерських проєктів, подавати пропозиції та співпрацювати з іншими людьми. Умови окремих юридичних процедур визначають чинні правила, які варто перевіряти в офіційних джерелах.
Чому людина цікавиться суспільними справами, але нічого не робить?
Між інтересом і дією можуть стояти низьке відчуття впливу, нестача часу, страх конфлікту, складні процедури, відсутність запрошення або небезпека. Така поведінка сама собою не свідчить про байдужість чи психологічний розлад.
Чи допомагають електронні петиції та соціальні мережі?
Вони можуть полегшувати доступ і координацію. Їхній вплив залежить від правил розгляду, реальної процедури реагування та готовності переносити онлайн-активність у змістовну співпрацю. Наукові огляди знаходять зв’язок цифрових практик з участю, але встановлюють обмеження для односторонніх причинних висновків.
Чи обов’язково активна людина більше довіряє владі?
Ні. Участь може спиратися на довіру до інституцій, солідарність із громадою або прагнення виправити несправедливість через критичний контроль. Довіра до сусідів і ставлення до державних органів також можуть суттєво відрізнятися.
Як визначити, що участь справді впливає на рішення?
Потрібні заздалегідь визначені межі впливу, доступні результати обговорення, мотивовані відповіді на пропозиції та відстежувані зміни в рішенні. Одна лише кількість учасників не показує глибину впливу.
Чи потрібно брати участь постійно?
Інтенсивність участі залежить від можливостей, безпеки та цілей людини. Посильний, добровільний і тривалий внесок може бути кориснішим за виснажливу активність. Людина має право підтримувати спільні справи різними способами й змінювати ступінь залучення.
Висновки
Громадянська участь виникає на перетині особистих мотивів і суспільних можливостей. Відчуття впливу, належність, солідарність і цінності можуть спонукати людину діяти; довіра, доступні процедури та справедливе ставлення допомагають підтримувати таку діяльність. Головні бар’єри часто створюються нерівністю ресурсів, обмеженою доступністю процесів і недостатнім зворотним зв’язком від установ.
Якість участі визначається можливістю людей зробити осмислений внесок і зрозуміти, як його враховано. Для громад це означає потребу в чесному визначенні меж впливу, інклюзивному запрошенні, безпечній дискусії та підзвітності. Для конкретної людини — право обирати змістовну, посильну форму співпраці, яка відповідає її цінностям і життєвим обставинам.
Пов’язані статті
Громадянська освіта дорослих: участь, діалог і критичне мислення — як розвивають знання й навички для усвідомленої участі.
Соціальна участь людей з інвалідністю у громаді — доступність середовища та право на рівну участь.
Соціальна участь і волонтерство людей старшого віку — віковий контекст громадської активності.
Суперечки через ресурси під час відбудови: громадський діалог — участь у складних локальних рішеннях.
Відчуття належності: психологічні основи прийняття й участі — психологічний механізм належності до спільноти.
Політична апатія: байдужість, відсторонення та втрата залученості — чому громадяни можуть втрачати політичний інтерес, як відрізнити байдужість від відчуження та нестачі можливостей участі.
Джерела
Ajzen, I. (1991). The theory of planned behavior. Organizational Behavior and Human Decision Processes, 50(2), 179–211. https://doi.org/10.1016/0749-5978(91)90020-T
Arnstein, S. R. (1969). A ladder of citizen participation. Journal of the American Institute of Planners, 35(4), 216–224. https://doi.org/10.1080/01944366908977225
Boulianne, S. (2015). Social media use and participation: A meta-analysis of current research. Information, Communication & Society, 18(5), 524–538. https://doi.org/10.1080/1369118X.2015.1008542
Boulianne, S., & Theocharis, Y. (2020). Young people, digital media, and engagement: A meta-analysis of research. Social Science Computer Review, 38(2), 111–127. https://doi.org/10.1177/0894439318814190
Brady, H. E., Verba, S., & Schlozman, K. L. (1995). Beyond SES: A resource model of political participation. American Political Science Review, 89(2), 271–294. https://doi.org/10.2307/2082425
Clary, E. G., Snyder, M., Ridge, R. D., Copeland, J., Stukas, A. A., Haugen, J., & Miene, P. (1998). Understanding and assessing the motivations of volunteers: A functional approach. Journal of Personality and Social Psychology, 74(6), 1516–1530. https://doi.org/10.1037/0022-3514.74.6.1516
Delli Carpini, M. X., Cook, F. L., & Jacobs, L. R. (2004). Public deliberation, discursive participation, and citizen engagement: A review of the empirical literature. Annual Review of Political Science, 7, 315–344. https://doi.org/10.1146/annurev.polisci.7.121003.091630
Luo, Z., Li, X., & Liu, S. (2026). Understanding volunteer motivation: A systematic review of theoretical frameworks and a categorization of motivations. BMC Psychology. https://doi.org/10.1186/s40359-026-05327-2
OECD. (2022). OECD Guidelines for Citizen Participation Processes. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/f765caf6-en
OECD. (2025a). Exploring New Frontiers in Citizen Participation in the Policy Cycle. OECD Publishing. https://www.oecd.org/en/publications/exploring-new-frontiers-in-citizen-participation-in-the-policy-cycle_77f5098c-en.html
OECD. (2025b). Tackling Civic Participation Challenges with Emerging Technologies: Beyond the Hype. OECD Public Governance Policy Papers, No. 72. https://doi.org/10.1787/ec2ca9a2-en
Oser, J., & Boulianne, S. (2020). Reinforcement effects between digital media use and political participation: A meta-analysis of repeated-wave panel data. Public Opinion Quarterly, 84(S1), 355–365. https://doi.org/10.1093/poq/nfaa017
Pilet, J.-B., Bol, D., Vittori, D., & Paulis, E. (2023). Public support for deliberative citizens' assemblies selected through sortition: Evidence from 15 countries. European Journal of Political Research, 62(3), 873–902. https://doi.org/10.1111/1475-6765.12541
Tschäschke, N., & Thielsch, M. T. (2026). Motivation under pressure: A systematic review of psychological and organizational factors in emergency volunteering. Safety Science, 205, 107425 (випуск 2027, онлайн 2026). https://doi.org/10.1016/j.ssci.2026.107425
van Zomeren, M., Postmes, T., & Spears, R. (2008). Toward an integrative social identity model of collective action: A quantitative research synthesis of three socio-psychological perspectives. Psychological Bulletin, 134(4), 504–535. https://doi.org/10.1037/0033-2909.134.4.504
Верховна Рада України. (1997, зі змінами). Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України № 280/97-ВР. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text