Волонтерство як громадянська участь: мотиви та суспільна користь
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 17 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Волонтерство як громадянська участь — це добровільна, соціально спрямована діяльність, через яку люди відповідають на потреби інших, беруть відповідальність за спільні справи та підтримують здатність громади діяти. Його психологічні мотиви охоплюють турботу, цінності, солідарність, відчуття громадянського обов’язку, належність, навчання й бажання бути корисними. Суспільна користь виникає тоді, коли ці наміри перетворюються на реальну, відповідальну й організовану допомогу.
Волонтерство є однією з форм громадянської участі, але громадянська участь охоплює також громадські обговорення, місцеве самоврядування, участь у виробленні рішень та інші способи впливу на спільне життя. Волонтерство зосереджується передусім на безпосередньому внеску працею, часом, знаннями, турботою та організаційними зусиллями. Воно може бути пов’язане з політичними подіями, проте потреба допомогти іншій людині сама по собі не визначає партійних чи ідеологічних поглядів волонтера.
Що таке волонтерство в психології та суспільному житті
У соціальній психології волонтерство розглядають як особливий різновид просоціальної поведінки: людина свідомо надає ресурси для підтримки інших або спільної справи без звичайної оплати за відповідну працю. На відміну від одноразової спонтанної допомоги, організоване волонтерство часто передбачає вибір ролі, домовленість із командою, повторювану участь і відповідальність за результат. Такий погляд розвинув Луїс Пеннер у моделі тривалого волонтерства.
Український Закон «Про волонтерську діяльність» визначає її як добровільну, соціально спрямовану, неприбуткову діяльність, що здійснюється шляхом надання волонтерської допомоги. Це правове визначення важливе для організації конкретної роботи. Психологічне визначення ширше аналізує мотиви, емоції, соціальні зв’язки, взаємодію волонтера й отримувача допомоги та вплив досвіду на подальшу громадянську поведінку.
Волонтерство, благодійність, активізм і громадянська участь
Благодійна пожертва насамперед передає гроші, речі або інший ресурс. Волонтерський внесок часто передає час, компетентність і безпосередню працю, хоча в одному проєкті люди можуть поєднувати обидві дії. Громадський активізм може прагнути інституційних змін або впливати на суспільний порядок денний. Мирний протест відкрито висловлює колективну позицію щодо певного питання. Ці форми діяльності можуть взаємодіяти, однак їхні найближчі цілі, ризики й механізми різняться.
Наприклад, сортування гуманітарної допомоги, переклад інструкцій, підтримка евакуйованих людей, турбота про тварин, навчання дітей, робота громадської кухні, координація доступності або участь у місцевій толоці можуть становити волонтерство. Коли та сама група одночасно пропонує владі змінити порядок надання послуг, вона вступає також у сферу публічної адвокації та участі в місцевому самоврядуванні.
Добровільність, автономія та відповідальність
Добровільність означає реальну можливість погодитися, обрати форму внеску, встановити межі й завершити участь. Соціальне схвалення допомоги не повинно перетворюватися на примус, постійне моральне оцінювання чи вимогу жертвувати здоров’ям. Автономія учасника поєднується з обов’язком виконувати взяті на себе завдання безпечно, конфіденційно й відповідно до узгоджених правил.
Для психологічного розуміння добровільності корисна теорія самодетермінації Десі й Раяна: стійкіша якість мотивації формується там, де люди відчувають автономію, компетентність і зв’язок з іншими. Ця загальна модель не є спеціальним тестом волонтерства, але допомагає пояснювати, чому спосіб організації допомоги впливає на готовність продовжувати її.
Чому люди стають волонтерами: основні психологічні мотиви
Люди зазвичай приходять до добровільної діяльності з кількома мотивами водночас. Початковий імпульс може виникнути з конкретної події, особистої історії або прохання знайомих; згодом причини продовження роботи змінюються. Мотивація є процесом, який формується в стосунках із людьми, завданнями та організаціями.
Модель шести функцій волонтерства
Класичне дослідження Clary та співавторів (1998) запропонувало функціональний підхід і опитувальник Volunteer Functions Inventory. Його шість функцій описують різні особистісні потреби, які може задовольняти участь: вираження цінностей, здобуття знань і досвіду, розвиток соціальних контактів, професійний розвиток, захист самооцінки від складних переживань та особистісне зростання.
Ціннісний мотив проявляється в бажанні діяти відповідно до переконання, що допомога іншим має значення. Пізнавальний мотив пов’язаний із навчанням і новими навичками. Соціальний мотив охоплює спільність, знайомства й належність до команди. Професійний мотив стосується практичного досвіду. Захисний мотив може включати прагнення впоратися з почуттям безпорадності або провини. Мотив особистісного зростання пов’язаний із відчуттям власної дієвості, самоповаги й розвитку.
Ця класифікація описує функції діяльності, а не моральну цінність людей. Волонтер, який одночасно допомагає постраждалим і набуває професійних умінь, здійснює реальний внесок. Намір отримати досвід не скасовує суспільної користі; оцінювати слід також якість, безпечність і відповідність допомоги потребам адресатів.
Що підтверджують огляди та метааналізи
Систематичний огляд Chacón та співавторів (2017) об’єднав 48 досліджень із 67 незалежними вибірками. Мотив цінностей мав найвищі середні оцінки серед шести функцій, проте співвідношення інших мотивів змінювалося залежно від віку та характеристик вибірок. Це свідчить про важливість ціннісної складової в досліджених групах, а не про існування одного універсального «типу волонтера».
Метааналіз Zhou та Kodama Muscente (2023) об’єднав 61 вибірку з 57 досліджень і 38 327 учасників. Усі шість мотивів були статистично пов’язані з показниками задоволеності волонтерством, відданості діяльності та поведінкової участі; найсильнішим сукупним предиктором виявився ціннісний мотив. Оскільки більшість первинних робіт були спостережними, це насамперед дані про зв’язки, а не доказ того, що посилення окремого мотиву автоматично збільшить участь.
Новий систематичний огляд Luo, Li та Liu (2026) проаналізував 26 емпіричних статей 2010–2025 років і запропонував групувати мотиви в п’ять ширших категорій: отримання певних результатів, саморегуляцію, соціальний зв’язок, саморозвиток і вираження цінностей. Автори окремо підкреслили нестачу довготривалих досліджень. Ця класифікація є новішою синтезованою схемою, яку ще потрібно перевіряти в різних культурах, видах волонтерства й умовах війни.
Емпатія, солідарність і громадянський обов’язок
Емпатія допомагає помічати чужі потреби, уявляти наслідки страждання та співвідносити їх із власними можливостями. Водночас інтенсивне співпереживання може супроводжуватися виснаженням, особливо під час постійного контакту з тяжкими історіями. Ефективна допомога потребує не лише емоційного відгуку, а й компетентності, розподілу завдань та узгодження дій з отримувачами.
Солідарність формує переживання спільної відповідальності: потреба іншої людини стає проблемою, на яку спільнота здатна відповісти. Громадянський обов’язок додає нормативний компонент — уявлення про те, що члени суспільства можуть підтримувати одне одного і спільні інституції. Таке почуття обов’язку може підтримувати участь, проте безумовна вимога постійної самопожертви створює організаційні та психологічні ризики.
Особисті цінності часто стають дієвими через конкретне прохання, видимий приклад іншої людини або відчуття, що власний внесок справді потрібен. Тому організації мають пояснювати сенс завдання, показувати результат і давати людям можливість бачити відповідність між їхньою роботою та задекларованою метою.
Особиста дієвість: чому відчуття результату має значення
Участь легше підтримувати, коли волонтер розуміє, яку зміну спричиняє його робота. Практичні ознаки дієвості — зрозуміла задача, достатні інструменти, зворотний зв’язок, можливість повідомити про помилку і спостережуваний результат. Це особливо важливо для складних великих проєктів, де окремий внесок легко губиться у масштабі потреб.
Відчуття громадянської дієвості пов’язане з переконанням, що люди здатні впливати на спільні справи. Волонтерський досвід може дати нагоду навчитися координувати дії, домовлятися та співпрацювати з установами. Проте зв’язок між волонтерством і подальшою політичною участю має перевірятися дослідженнями, а не припускатися наперед.
Соціальна ідентичність, довіра та відчуття належності
Команда створює соціальний простір, у якому люди набувають спільних практик, взаємних очікувань та досвіду координації. Відчуття «ми можемо це зробити» полегшує подолання труднощів і підтримує тривалу участь. Водночас замкнуті групові норми можуть обмежувати доступ нових учасників, пригнічувати критику або утверджувати недоречні ієрархії.
Волонтерські стосунки можуть розвивати довіру між конкретними людьми, проте загальний причинний висновок «волонтерство підвищує суспільну довіру» емпірично складніший. У чотирирічному панельному дослідженні Bekkers (2012) зміни волонтерської участі не пояснювали змін узагальненої довіри; вищі показники довіри серед волонтерів значною мірою пов’язувалися з відбором людей, які залишалися в діяльності.
Схожий методологічний висновок випливає з лонгітюдного дослідження добровільних об’єднань: сам факт вступу до них не гарантує зростання політичного інтересу чи громадянської дієвості. Отже, суспільний ефект залежить від того, які взаємини, навички й практики насправді створює конкретна організація.
Як волонтерство приносить суспільну користь
Суспільна користь волонтерства має кілька вимірів: безпосереднє задоволення потреб, посилення локальних спроможностей, координацію ресурсів, взаємодопомогу та створення каналів співпраці між громадянами й установами. Обґрунтована оцінка повинна дивитися на зміни в житті отримувачів допомоги, справедливість розподілу ресурсів і довготривалу стійкість діяльності.
Безпосередня допомога й заповнення прогалин у підтримці
Волонтери можуть швидко виявляти потреби, доставляти речі, забезпечувати супровід, навчання або інформаційну підтримку. Перевага місцевих ініціатив часто полягає в знанні середовища й здатності встановлювати контакт. Одночасно потрібні стандарти якості, захист персональних даних, правила роботи з уразливими людьми та механізм перенаправлення до фахових служб.
Оцінювати внесок лише кількістю зібраних коштів чи годин некоректно. Дві години кваліфікованої консультації, тривала логістична робота та підтримка людини після евакуації мають різну організацію та результати. Справедливі показники враховують фактично вирішену потребу, відповідність допомоги запиту, безпеку, доступність і використані ресурси.
Соціальна згуртованість і взаємодопомога
Спільна дія може створювати нові канали взаємності між сусідами, громадами й організаціями. Однак зміцнення згуртованості залежить від включення різних груп, передбачуваності правил і можливості співпрацювати без дискримінації. Систематичний огляд Orazani та співавторів (2023) розглядає втручання, спрямовані на соціальну згуртованість, і підкреслює важливість розуміння механізмів та контексту, у якому такі втручання працюють.
Накопичений соціальний капітал має різні форми. Близькі зв’язки забезпечують взаємну підтримку всередині групи; мости між різними спільнотами полегшують обмін інформацією та допомогою; відносини з інституціями дозволяють узгоджувати складні послуги. Волонтерська організація може підтримувати ці канали, якщо її практики відкриті, прозорі та орієнтовані на потреби людей.
Навички співпраці й практичне громадянство
Добровільна діяльність дає змогу вправлятися в організації зустрічей, розподілі ролей, ухваленні спільних рішень, розв’язанні конфліктів, обліку ресурсів і відповідальному повідомленні про результати. Ці навички мають значення для громадського життя. Проте емпіричні перевірки причинності дають неоднакові результати: Dahl і Abdelzadeh (2017) не виявили загального соціалізаційного впливу волонтерства на політичний інтерес у своєму трьоххвильовому дослідженні підлітків, хоча окремі типи об’єднань були пов’язані з іншими змінами.
Таким чином, громадянський розвиток слід вимірювати безпосередньо, зважаючи на попередній досвід учасників, зміст діяльності, тривалість і середовище. Волонтерство може надавати можливості для такого розвитку, але сама кількість годин не є доказом демократичної соціалізації.
Українське волонтерство в умовах війни та відновлення
В Україні волонтерська діяльність набула особливого значення в умовах тривалої російсько-української війни й повномасштабного вторгнення 2022 року. Допомога людям, які були змушені залишити домівки, підтримка цивільних громад, медичних та інших необхідних служб, логістика, закупівля обладнання, місцеві ініціативи та цифрова координація стали важливими практиками суспільної самоорганізації.
У дослідженні Інституту соціології НАН України (Жульоньова, 2025) волонтерство й благодійність розглядаються на матеріалах українських соціологічних опитувань 2014–2025 років як чинники згуртованості під час війни. Це свідчення конкретної історичної та інституційної ситуації; оцінки масштабу участі залежатимуть від того, чи враховують дослідники разову допомогу, пожертви, регулярне волонтерство або неформальні практики.
Дослідження Hoch, Pondorfer і Shkola (2025) виявило різні зв’язки об’єктивної та суб’єктивно пережитої воєнної експозиції із просоціальною поведінкою й довірою до інституцій. Об’єктивно зафіксовані насильницькі події пов’язувалися зі зниженням просоціальності та інституційної довіри, а суб’єктивний досвід війни — з вищою просоціальністю та нижчою довірою. Це кореляційні результати, що застерігають від простих формул на кшталт «війна завжди посилює солідарність».
Порівнювати українські практики з дослідженнями добровільної праці у стабільних мирних суспільствах потрібно з урахуванням безпекових умов, вимушених переміщень, інституційних прогалин, тривалого стресу та специфіки допомоги. Участь у підтримці громад не дає підстав автоматично приписувати волонтерам певну партійну прихильність або однорідну політичну ідентичність.
Довіра до інституцій і самодопомога громад
Волонтерські мережі можуть співпрацювати з органами самоврядування, державними установами, лікарнями та громадськими організаціями, а можуть діяти через власні канали, коли формальні процедури є повільними чи недоступними. Співпраця потребує зрозумілого розподілу відповідальності. Визнання ролі волонтерів не скасовує обов’язків держави у сферах, за які вона відповідає.
Досвід допомоги іноді підтримує довіру до партнерів, а іноді виявляє інституційні недоліки та породжує критичне ставлення. Для пояснення цих відмінностей потрібно враховувати політичну довіру, справедливість процедур, прозорість і якість конкретної взаємодії.
Хто стає волонтером і чому можливості нерівні
Вік, освіта, зайнятість, стан здоров’я, доглядові обов’язки, доходи, місце проживання й доступ до інформації впливають на те, скільки часу та ресурсів люди можуть присвятити добровільній роботі. Різниця в рівнях участі не повинна тлумачитися як різниця моральної гідності. Людина, яка самостійно доглядає близького або працює багато годин для забезпечення сім’ї, може мати високі просоціальні цінності та дуже обмежену можливість формально волонтерити.
Систематичний огляд 70 досліджень соціально-економічної нерівності й громадянської залученості показав, що вищу нерівність часто пов’язують зі слабшою громадянською участю, але результати варіюють за умовами та індивідуальними ресурсами. Важливе завдання організаторів — створювати різні формати внеску: короткі зміни, віддалені завдання, доступні місця, наставництво, чітку інформацію й можливість тимчасової паузи.
Мотиви також змінюються з життєвим етапом. Молодші учасники можуть приділяти більше уваги навчанню, досвіду й майбутнім можливостям; інші люди — передачі знань, взаємодопомозі, підтримці громади. Ці відмінності описують тенденції досліджених вибірок, а не універсальні характеристики поколінь.
Чому волонтери залишаються або припиняють участь
Вступити до волонтерської групи та працювати в ній роками — різні поведінкові завдання. Початковий ентузіазм може підтримуватися гострою подією, тоді як тривала діяльність потребує ясної ролі, реалістичного навантаження, компетентного керівництва, поваги до особистих меж та відчутного результату.
Систематичний огляд і метааналіз Forner та співавторів (2024) виявив, що наміри припинити участь пов’язані не лише з індивідуальними установками, а й із характеристиками організації: комунікацією, підтримкою, стосунками з керівником і якістю організації праці. Це підкреслює відповідальність координаторів за умови роботи, а не лише очікування особистої витривалості від учасників.
У волонтерів можуть виникати розчарування, суперечки щодо цілей, втома від бюрократії, невизначеність ролей, почуття провини за відпочинок і виснаження. Такі переживання слід розглядати в контексті навантаження. Саме по собі припинення участі не означає байдужості, слабких цінностей чи психологічного розладу.
Допомога без виснаження
Реалістичний розклад, чергування завдань, відпочинок, можливість передати зміну й право сказати «ні» є частиною відповідальної організації. Для роботи з травматичним досвідом потрібні відповідна підготовка, супервізія та механізм звернення по фахову допомогу. Учасників варто інформувати про межі компетенції: волонтерська підтримка не замінює клінічну, юридичну чи іншу спеціалізовану допомогу.
Програма повинна мати правила безпечної взаємодії з отримувачами допомоги, захисту особистих даних, недопущення експлуатації й реагування на скарги. Добре організоване волонтерство захищає і людей, яким допомагають, і тих, хто допомагає.
Чи покращує волонтерство психологічне та фізичне здоров’я
Волонтерська діяльність може надавати відчуття сенсу, структуровану активність, спілкування й досвід компетентності. Її зв’язки з благополуччям досліджували багато років. Проте оцінка переваг залежить від дизайну дослідження: люди з кращим здоров’ям і більшими ресурсами можуть частіше долучатися та довше залишатися у волонтерстві.
Парасольковий огляд Nichol та співавторів (2024) охопив 28 систематичних оглядів і знайшов сприятливі зв’язки в соціальній, психічній і фізичній сферах. Водночас загальна якість включених оглядів переважно була низькою, а учасниками багатьох первинних досліджень були люди старшого віку зі США. Тому твердження про гарантоване лікувальне або профілактичне «оздоровлення» через волонтерство виходять за межі цих доказів.
Висновок для практики полягає в тому, щоб пропонувати добровільну діяльність як один із можливих шляхів соціальної включеності й осмисленої активності, враховуючи уподобання, стан здоров’я, обставини та безпеку конкретної людини.
Роль організацій: як перетворити добру волю на надійну допомогу
Стала волонтерська програма починається з оцінки реальних потреб, а не з припущення, що будь-яка зайнятість уже є корисною. Організатори мають пояснити мету, визначити обсяг відповідальності, забезпечити навчання, перевірити безпеку й підтримувати регулярний контакт. Особливо важливе залучення отримувачів допомоги до визначення пріоритетів.
Для збереження мотивації корисні прозорі правила ухвалення рішень, справедливе ставлення до учасників, доступний канал скарг і зворотний зв’язок про результати. Успіх організації доречно вимірювати якістю допомоги й довірою до процедур поряд з обсягом виконаних завдань.
Ефективна програма визнає різні форми внеску: публічну комунікацію, невидиму організаційну працю, спеціалізовані консультації, транспорт, переклад, фізичну роботу та довготривалий супровід. Такий підхід зменшує ризик культури героїзації лише найбільш помітних ролей.
Етичні межі: гідність отримувачів, прозорість і справедливість
Люди, які отримують підтримку, мають право на гідне ставлення, приватність, поінформовану згоду в доречних ситуаціях та можливість висловити свою потребу. Фотографування отримувачів допомоги, використання їхніх історій для звітності або публічне оцінювання «вдячності» потребують особливої уваги до згоди та потенційної шкоди.
Допомога повинна розподілятися за прозорими й обґрунтованими критеріями, а команди — мати процедури виявлення помилок, конфліктів інтересів і недоброчесності. Незалежність від партійних симпатій отримувачів є важливою для довіри та справедливості гуманітарної підтримки.
Як дослідники вимірюють волонтерство та суспільний результат
Дослідження можуть вимірювати факт участі, частоту, кількість годин, тип діяльності, регулярність, мотивацію, задоволеність, завершення участі й конкретні результати допомоги. Самозвіти можуть відрізнятися від адміністративних даних через особливості пам’яті, соціальну бажаність і різне розуміння слова «волонтерство».
Для оцінки причинних наслідків потрібні лонгітюдні спостереження, належні порівняльні групи, природні експерименти або інші дизайни, здатні зменшити вплив самовідбору. Якщо дослідник порівнює вже активних волонтерів із людьми, які не долучилися, різниця може відображати стан здоров’я, соціальний статус, попередню довіру, особистісні ресурси й контекст, а не ефект самого волонтерства.
В українському воєнному контексті методи повинні також враховувати переміщення населення, неоднакову доступність опитувань, безпекові обмеження, неформальну допомогу, нерівномірність умов у регіонах та часові зміни між хвилями досліджень. Вимірювання пожертв, участі у фондах, місцевої взаємодопомоги й регулярної безоплатної праці треба чітко розмежовувати.
Як долучитися до волонтерства свідомо
Вибір практичної ролі починається з власних можливостей, навичок і часу, який можна надійно виділяти. Корисно дізнатися, кому саме потрібна допомога, хто координує роботу, які правила безпеки, як перевіряється результат, чи є навчання та як завершити участь або змінити роль.
Початкова коротка зміна допомагає перевірити відповідність очікувань реальності. Згодом варто обговорювати навантаження й результати, ставити запитання, повідомляти про проблеми та змінювати формат участі разом зі зміною життєвих обставин. Добровільна діяльність стає стійкішою, коли людина має право обирати спосіб внеску та бачить, що її робота справді корисна.
Поширені запитання
Чи є волонтерство політичною участю?
Волонтерство є формою громадянської участі та може набувати політичного значення, коли стосується публічних проблем, відповідальності влади чи суспільної мобілізації. Водночас гуманітарна допомога, освітня підтримка й доглядові практики можуть здійснюватися без партійної мети.
Чи всі волонтери керуються альтруїзмом?
Мотивація зазвичай поєднує цінності з навчанням, соціальними зв’язками, відчуттям сенсу й іншими потребами. Важливий фактичний внесок, етичність роботи й відповідність її результатів потребам людей. Метааналіз мотивів підтверджує роль декількох функцій водночас.
Чи можна бути волонтером лише кілька годин на місяць?
Так, багато завдань виконуються епізодично або короткими змінами. Критично важливо домовитися про конкретний внесок і виконувати прийняті зобов’язання. Регулярність і тривалість повинні відповідати виду діяльності, а не єдиному моральному стандарту.
Чи робить волонтерство людей більш довірливими?
Підвищена довіра серед волонтерів не доводить, що саме участь її спричинила. Панельні дані Bekkers демонструють значення самовідбору. Наслідки залежать від конкретних стосунків, досвіду співпраці й організаційного контексту.
Чи має волонтерство гарантовану користь для здоров’я?
Огляди описують позитивні асоціації, але якість багатьох досліджень обмежена, а частина ефектів може пояснюватися попередніми відмінностями між людьми. Волонтерство не є медичним лікуванням чи обов’язковою умовою психологічного благополуччя.
Чому волонтери вигорають або йдуть з організацій?
Серед чинників — надмірне навантаження, нечіткі ролі, слабка підтримка, конфлікти та невідповідність очікувань досвіду. Метааналіз організаційних чинників показує, що якість організації є суттєвою для збереження учасників.
Як визначити справжню суспільну користь проєкту?
Потрібно встановити потребу, оцінити, чи допомога дійшла до адресатів, чи відповідала їхнім запитам, чи була безпечною та який результат зберігся. Кількість звітів, публікацій або зібраних речей сама по собі не відображає всіх наслідків.
Висновки
Волонтерство як громадянська участь поєднує особисту мотивацію й суспільну відповідальність через конкретну добровільну дію. Наукові дані підтверджують значення цінностей, соціального зв’язку, компетентності та якості організаційного середовища. Водночас довіра, демократична соціалізація й користь для здоров’я потребують окремої причинної перевірки.
Стійка суспільна користь виникає завдяки уважному визначенню потреб, повазі до гідності людей, прозорому управлінню ресурсами та реалістичній підтримці учасників. В українських умовах волонтерська самоорганізація є важливою складовою громадянського життя, а її психологічне вивчення допомагає краще розуміти не тільки мотиви допомоги, а й умови довготривалої співпраці.
Пов’язані статті
Громадянська участь: форми, мотиви та психологічні бар’єри — ширший контекст способів впливу громадян на спільне життя.
Участь у місцевому самоврядуванні: довіра, вплив і бар’єри — зв’язок між локальними ініціативами, можливостями впливу та інституціями.
Волонтерство і соціальні зв’язки: як спільна справа впливає на належність — соціальні взаємини й відчуття належності під час спільної допомоги.
Соціальна участь і волонтерство людей старшого віку — можливості та контекст участі в старшому віці.
Психологія демократії: участь, норми та прийняття незгоди — ширше пояснення демократичних норм, участі й співпраці.
Джерела
Bekkers, R. (2012). Trust and Volunteering: Selection or Causation? Evidence From a 4 Year Panel Study. Political Behavior, 34, 225–247. https://doi.org/10.1007/s11109-011-9165-x.
Chacón, F., Gutiérrez, G., Sauto, V., Vecina, M. L., & Pérez, A. (2017). Volunteer Functions Inventory: A systematic review. Psicothema, 29(3), 306–316. https://doi.org/10.7334/psicothema2016.371.
Clary, E. G., Snyder, M., Ridge, R. D., et al. (1998). Understanding and assessing the motivations of volunteers: A functional approach. Journal of Personality and Social Psychology, 74(6), 1516–1530. https://doi.org/10.1037/0022-3514.74.6.1516.
Dahl, V., & Abdelzadeh, A. (2017). Self-Selection or Socialization? The Longitudinal Relation Between Civic Engagement and Political Orientations Among Adolescents. Nonprofit and Voluntary Sector Quarterly, 46(6), 1250–1269. https://doi.org/10.1177/0899764017728363.
Deci, E. L., & Ryan, R. M. (2000). The «What» and «Why» of Goal Pursuits: Human Needs and the Self-Determination of Behavior. Psychological Inquiry, 11(4), 227–268. https://doi.org/10.1207/S15327965PLI1104_01.
Forner, V. W., et al. (2024). Predictors of turnover amongst volunteers: A systematic review and meta-analysis. Journal of Organizational Behavior. https://doi.org/10.1002/job.2729.
Hoch, G., Pondorfer, A., & Shkola, V. (2025). Conflict and social capital: Evidence from the Russian War against Ukraine. Journal of Comparative Economics, 53(2), 461–471. https://doi.org/10.1016/j.jce.2025.02.002.
Luo, Z., Li, X., & Liu, S. (2026). Understanding volunteer motivation: A systematic review of theoretical frameworks and a categorization of motivations. BMC Psychology. https://doi.org/10.1186/s40359-026-05327-2.
Nichol, B., Wilson, R., Rodrigues, A., & Haighton, C. (2024). Exploring the Effects of Volunteering on the Social, Mental, and Physical Health and Well-being of Volunteers: An Umbrella Review. VOLUNTAS, 35, 97–128. https://doi.org/10.1007/s11266-023-00573-z.
Orazani, S. N., et al. (2023). What works and why in interventions to strengthen social cohesion: A systematic review. Journal of Applied Social Psychology, 53(10), 938–995. https://doi.org/10.1111/jasp.12990.
Penner, L. A. (2002). Dispositional and Organizational Influences on Sustained Volunteerism: An Interactionist Perspective. Journal of Social Issues, 58(3), 447–467. https://doi.org/10.1111/1540-4560.00270.
Zhou, S., & Kodama Muscente, K. (2023). Meta-analysis of Volunteer Motives Using the Volunteer Functions Inventory to Predict Volunteer Satisfaction, Commitment, and Behavior. Nonprofit and Voluntary Sector Quarterly, 52(5), 1331–1356. https://doi.org/10.1177/08997640221129540.
Верховна Рада України. (2011, зі змінами). Закон України «Про волонтерську діяльність» № 3236-VI. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3236-17.
Жульоньова, О. (2025). Волонтерство і благодійність в Україні як чинники соціальної згуртованості під час війни. Інститут соціології НАН України, с. 297–320. https://doi.org/10.15407/book4.978-617-14-0470-0.13.