Відмова від психіатричного лікування: права, винятки й підтримка рішення
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 11 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Що означає відмова від психіатричного лікування
Відмова від психіатричного лікування — це рішення людини не розпочинати запропоноване психіатричне втручання, не погоджуватися з окремим методом, препаратом чи умовами допомоги або припинити раніше погоджене лікування. Це рішення належить до сфери тілесної недоторканності, приватності, автономії та усвідомленої згоди. Право відмовитися має практичний зміст лише тоді, коли людина отримала зрозумілу інформацію й має можливість висловити власну волю без погроз і тиску.
В Україні загальне право відмовитися від лікування закріплене у статті 43 Основ законодавства про охорону здоров’я, а спеціальне право відмовлятися від психіатричної допомоги з передбаченими законом винятками — у статті 25 Закону «Про психіатричну допомогу». Конкретна відповідь залежить від виду втручання, віку, наявності усвідомленої згоди, правового режиму надання допомоги та обставин кризи.
Людина може відмовитися від певного препарату й погодитися на консультації, психологічну підтримку або інший метод. Вона також може просити змінити дозування, перевірити діагностичний висновок, обговорити побічні реакції чи отримати другу професійну думку. Відмова від одного варіанта допомоги сама по собі не є відмовою від усіх можливих форм підтримки.
Щоб докладно розібратися, як виникає і відкликається добровільна згода, дивіться «Інформована згода на психіатричну допомогу: права та рішення людини». Відмова розглядається з урахуванням інформації, яку людина отримала до рішення.
Які права гарантує законодавство України
Усвідомлена згода та право сказати «ні»
Усвідомлена згода означає добровільне рішення після отримання інформації про мету, характер, тривалість, можливі наслідки, побічні ефекти та альтернативи психіатричної допомоги. Ці вимоги закладено у визначенні усвідомленої згоди та положеннях Закону України «Про психіатричну допомогу». Інформація повинна бути доступною конкретній людині: за потреби її повторюють простими словами, пояснюють письмово, дають час для запитань і використовують підтримку у спілкуванні.
Стаття 43 Основ передбачає, що пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності, усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування. Якщо відмова може спричинити тяжкі наслідки, лікар повинен це пояснити; після повторної відмови лікар має право отримати письмове підтвердження або за неможливості оформити відповідний акт у присутності свідків. Медичний запис фіксує обговорення й рішення, але сам по собі не перетворює добровільну допомогу на примусову.
Особливе правило для психіатричної допомоги
Стаття 25 профільного Закону прямо гарантує право відмовлятися від психіатричної допомоги, окрім установлених законом випадків її надання в примусовому порядку. Та сама стаття передбачає попередню письмову згоду або письмову відмову в будь-який час щодо нових методів діагностики й лікування та лікарських засобів, а також право на інформацію про свої права, поважне ставлення і допомогу в найменш обмежувальних можливих умовах.
Формулювання «маю психіатричний діагноз» не є правовою підставою для автоматичної втрати права голосу. Результат психіатричного огляду, рівень потреби у допомозі, наявність встановленого розладу та цивільна дієздатність — різні правові й клінічні питання. Питання про примусові заходи потребує окремої перевірки визначених законом умов.
Що означає згода на один метод
Згода на консультацію не повинна трактуватися як автоматична згода на будь-які препарати, процедури чи перебування в закладі. Коли пропонується суттєва зміна плану, необхідно пояснити новий варіант і з’ясувати рішення людини. Якщо вже надану добровільну згоду відкликають, медичний працівник має оцінити правовий режим, повідомити про клінічні наслідки й організувати подальший безпечний маршрут відповідно до закону.
Коли відмова може бути обмежена законом
Українське законодавство передбачає окремі процедури психіатричного огляду без усвідомленої згоди, амбулаторної допомоги в примусовому порядку, госпіталізації в примусовому порядку та примусових заходів медичного характеру за рішенням суду. Кожна має власні підстави й порядок. Їх не можна підміняти загальними фразами про «необхідність лікування» або рішенням родичів. Норми містяться, зокрема, у статтях 11–19 Закону «Про психіатричну допомогу».
Недобровільна госпіталізація
Відповідно до статті 14 Закону, госпіталізація без усвідомленої письмової згоди можлива, коли обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах і встановлено тяжкий психічний розлад із визначеними законом наслідками: людина вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї або інших осіб, або неспроможна самостійно задовольняти основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Це спеціальна сукупність юридичних критеріїв, а не покарання за незгоду з лікарем.
Після госпіталізації в примусовому порядку застосовують установлену процедуру огляду комісією лікарів-психіатрів та судового розгляду. Зокрема, стаття 16 Закону регулює направлення заяви до суду у передбачені строки. Людина має право на правовий захист і оскарження. Факт перебування у стаціонарі не скасовує обов’язку забезпечувати гідність, доступну інформацію, контакт із захисником і обґрунтоване обмеження свободи.
Окремий розбір підстав, судової процедури та прав під час госпіталізації містить стаття «Недобровільна госпіталізація до психіатричного закладу в Україні: підстави й права». Цей матеріал зосереджується на праві відмовитися від лікування.
Амбулаторна допомога в примусовому порядку
Стаття 12 Закону передбачає окремий порядок надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за визначених умов і з судовим контролем. Такий режим слід відрізняти від добровільних амбулаторних консультацій і від недобровільного стаціонарного лікування. Якщо медичний заклад посилається на примусовий режим, доцільно письмово з’ясувати точну правову підставу, рішення уповноваженого органу, строк дії й порядок його перегляду.
Невідкладне втручання та безпосередня загроза життю
Частина друга статті 43 Основ допускає медичне втручання без згоди лише за наявності ознак прямої загрози життю пацієнта і неможливості з об’єктивних причин отримати згоду від нього або його законного представника. Невідкладність не означає загальний дозвіл ігнорувати виражену волю будь-якої людини. Щодо психіатричної допомоги застосовуються також спеціальні законні процедури.
Слова «психоз», «манія», «суїцидальні думки» або «загострення» описують клінічні явища різної тяжкості. Для вирішення питання про конкретну правову процедуру необхідні фактичні обставини, оцінка стану й критерії чинного законодавства. Діагноз, окрема поведінка чи незгода з медичними порадами самі по собі не встановлюють автоматично підстав для примусового втручання.
Примусові заходи медичного характеру за кримінальним провадженням
Стаття 19 Закону відсилає щодо примусових заходів медичного характеру до судового рішення та норм кримінального і кримінального процесуального законодавства. Ця процедура має самостійну правову природу. Її не слід переносити на людину, яка проходить звичайну психіатричну консультацію або бажає змінити ліки.
Чи можна відмовитися від препаратів або припинити їх приймати
Людина має право обговорювати припинення чи зміну медикаментозного лікування, очікувану користь, небажані ефекти та варіанти подальшої допомоги. Безпечність зміни залежить від конкретного препарату, дози, тривалості приймання, стану здоров’я і попереднього перебігу захворювання. Тому рішення про зміну схеми доцільно поєднувати з індивідуальним планом, складеним разом із лікарем.
Раптове припинення окремих психотропних препаратів здатне спричинити симптоми відміни, повернення або посилення симптомів і потребу в терміновій допомозі. Рекомендації NICE щодо депресії пояснюють необхідність поступового зниження антидепресантів з урахуванням реакції людини; рекомендації NICE щодо психозу та шизофренії радять поступове припинення антипсихотичної терапії з наглядом за можливими ознаками рецидиву. Ці британські клінічні настанови є джерелом практичних рекомендацій, а не нормами права України.
Якщо препарат спричиняє виражені побічні ефекти, важливо прямо описати їх, запитати про інші ліки або немедикаментозну підтримку та погодити спосіб спостереження. За появи тяжких нових симптомів, різкого погіршення стану чи невідкладної фізичної реакції слід оперативно звернутися по медичну допомогу. Точні схеми зменшення доз встановлюють індивідуально, а не за універсальним шаблоном з інтернету.
Як оформити відмову: практичний порядок
Крок 1. Уточнити, від чого саме людина відмовляється
Перед розмовою корисно сформулювати конкретний предмет рішення: госпіталізація, певний лікарський засіб, метод, процедура, доза, тривалість або весь запропонований план. Зафіксувати, яка допомога залишається прийнятною. Така визначеність дозволяє розділити правове питання з клінічними альтернативами.
Крок 2. Отримати доступне пояснення
Попросіть назвати мету втручання, очікуваний результат, часті та серйозні ризики, альтернативи, можливі наслідки відмови, ознаки погіршення і способи звернутися по допомогу згодом. Якщо інформації забагато, попросіть письмову версію, перекладача, повторну консультацію чи час для обговорення. Норми щодо усвідомленої згоди передбачають змістовне інформування, а не формальну процедуру підпису.
Крок 3. Висловити рішення і попросити його зафіксувати
Заява може бути короткою: «Після отримання інформації про запропоноване лікування, його ризики й альтернативи я відмовляюся від [назва втручання] станом на [дата]. Прошу внести моє рішення до медичної документації та обговорити доступні альтернативи». За бажанням людина додає запитання, умови згоди на інші послуги й спосіб контакту. Це приклад зрозумілого формулювання, а не затверджена законом універсальна форма.
Медичний працівник може запропонувати письмове підтвердження відмови за статтею 43 Основ. Варто попросити копію власної заяви з відміткою про отримання або іншим підтвердженням її передання. Якщо заклад відмовляється прийняти документ, можна зареєструвати звернення через офіційний канал закладу й зберегти дату та зміст повідомлення.
Крок 4. Домовитися про безпечні наступні дії
Уточніть, за яких ознак потрібен повторний огляд, як швидко можна змінити рішення, хто забезпечить спостереження, до кого звернутися в неробочий час, що робити у випадку погіршення та який план можливий без відкинутого методу. Підтримка після відмови може включати повторний візит, інший препарат, психологічну або соціальну допомогу відповідно до потреб людини.
Приклад заяви про відмову від лікування
Керівникові [назва закладу] / лікарю [ПІБ]. Від [ПІБ, дата народження або інший ідентифікатор, контакт].
Я, [ПІБ], повідомляю про своє рішення відмовитися від [конкретна процедура, препарат, втручання] з [дата]. Мені надано інформацію щодо мети запропонованої допомоги, можливих наслідків і доступних альтернатив / прошу надати додаткову інформацію щодо [питання]. Прошу задокументувати моє рішення, надати інформацію про інші можливі види допомоги та повідомити про порядок подальшого спостереження. Дата. Підпис.
Заяву слід адаптувати до фактичних обставин. Якщо людина перебуває у режимі примусової допомоги, сам документ не припиняє дію судового рішення чи визначеної законом процедури; водночас її позиція має бути належно зафіксована і врахована, а правові підстави втручання можуть бути предметом оскарження.
Відмова у стаціонарі та право на виписку
Відмова від окремого втручання і прохання виписати зі стаціонару — два різні рішення. Стаття 18 Закону «Про психіатричну допомогу» передбачає виписку добровільно госпіталізованої особи за її письмовою заявою або заявою законного представника, а також за рішенням лікаря-психіатра. Людина може попросити зареєструвати письмову заяву й пояснити строк та порядок розгляду.
Якщо комісія лікарів-психіатрів встановила передбачені статтею 14 підстави госпіталізації в примусовому порядку, стаття 18 дозволяє відмовити у виписці добровільно госпіталізованої людини та вимагає застосувати відповідну законну процедуру. У такій ситуації необхідно з’ясувати правову підставу, факт і висновок комісії, звернення до суду, забезпечення участі самої людини й правової допомоги.
Стаття 17 пов’язує тривалість примусової госпіталізації з наявністю підстав, за якими її здійснили, і передбачає механізми контролю та звернення до суду. Для людини, до якої застосовано примусові заходи медичного характеру у кримінальному провадженні, діє окремий порядок за рішенням суду. Питання про виписку слід вирішувати за фактичним правовим статусом госпіталізації.
Відмова, дієздатність та вік
Психічний розлад і правова дієздатність
Наявність психічного розладу не дорівнює визнанню особи недієздатною. В Україні питання цивільної дієздатності регулюють, зокрема, Цивільний кодекс та судові процедури; психіатрична допомога має окремі правила щодо усвідомленої згоди. Людина може потребувати допомоги в розумінні інформації, спілкуванні або зважуванні ризиків і водночас мати власну волю щодо лікування.
Навіть коли юридичні правила передбачають участь законного представника, необхідно з’ясувати думку самої людини, пояснити їй рішення доступним способом і застосувати наявні засоби підтримки. Стаття 12 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю закріплює рівне визнання перед законом і доступ до підтримки в реалізації правоздатності та дієздатності. Цей міжнародний стандарт задає напрям правозахисного підходу, а конкретні процедури України слід перевіряти за чинними національними нормами.
Права неповнолітніх
Стаття 284 Цивільного кодексу України і стаття 13 Закону «Про психіатричну допомогу» встановлюють особливі правила згоди, зокрема для особи віком від 14 років при добровільній психіатричній госпіталізації. Для дітей до 14 років закон регламентує роль батьків чи законного представника та органів опіки у визначених випадках. Право відмовитися від конкретного лікування й право на госпіталізацію мають різні юридичні передумови, тому в конкретній ситуації потрібна оцінка віку, правового статусу та виду втручання.
Пояснення дитині або підлітку має відповідати її віку, можливостям сприйняття та обставинам. Повага до висловленої думки й залучення до рішень допомагають зменшувати страх і непорозуміння навіть за наявності встановлених законом повноважень представника.
Як підтримати рішення без тиску
Підтримуване прийняття рішень означає, що людина одержує інформацію, час, засоби спілкування і допомогу від обраних нею осіб для формування та висловлення власної волі. Близька людина, фахівець або представник можуть ставити запитання, пояснювати варіанти та допомагати фіксувати рішення, зберігаючи першочерговість волі й уподобань людини. Таку модель викладено у модулі ВООЗ QualityRights щодо підтримуваних рішень і завчасного планування.
Практично це може бути прохання надати інформацію простими словами, дозволити присутність довіреної людини, підготувати письмові запитання, запросити перекладача, провести кілька коротших зустрічей або дати час обміркувати варіанти. Людина сама визначає, хто має брати участь у розмові та яку інформацію можна повідомляти іншим, наскільки це дозволяють правила конфіденційності й конкретний правовий режим.
Тиск виникає, коли згоду пов’язують із погрозами позбавити житла, підтримки чи спілкування; коли родичі відповідають замість людини; коли альтернативи приховують або коли страх використовується для отримання підпису. Добровільність перевіряється змістом комунікації й реальною можливістю обирати. Важливо також усунути конфлікти інтересів осіб, які допомагають із рішенням.
Поняття та інструменти докладно пояснює «Підтримуване прийняття рішень: що це і як людина зберігає право вибору». Юридично важливе розрізнення з вибором за людину висвітлено в статті «Підтримуване і замісне прийняття рішень: принципова різниця».
Що говорять дослідження про підтримувані рішення
Систематичний огляд Francis та співавторів (2024) описує бар’єри впровадження підтримуваних рішень у психіатричній допомозі, зокрема організаційні умови, підходи працівників і складність перенесення принципів у повсякденну практику. Інший систематичний огляд Francis та співавторів (2024) узагальнив 140 публікацій щодо втручань для поліпшення участі людей у плануванні допомоги. Дослідження неоднорідні за дизайном, втручаннями, популяціями та вимірюваними результатами, тому неможливо вивести одну універсально ефективну модель.
Метааналіз de Jong та співавторів (2016) виявив у певних досліджених групах зниження частоти примусових госпіталізацій за використання попередніх заяв і кризових планів. Цей результат підтримує доцільність спільного планування, але не доводить, що будь-який документ або домовленість здатні гарантовано запобігти примусу. Ефект залежить від реалізації, доступності послуг, взаємодії з командою й конкретного правового середовища.
Нормативні рекомендації ВООЗ щодо підтримуваних рішень мають правозахисну основу; систематичні огляди досліджують фактичні результати окремих способів їх реалізації. Це різні види підстав для редакційних висновків. Право на повагу до автономії не залежить від того, наскільки сильним є середній ефект певної програми в експерименті.
Попередні побажання щодо майбутньої кризи
Людина може заздалегідь описати, які ліки раніше допомагали, яких втручань вона побоюється, кого слід запросити для підтримки, як повідомляти про зміни стану та який спосіб контакту є прийнятним. Спільно складений кризовий план допомагає команді почути ці побажання у ситуації, коли спілкуватися складніше. ВООЗ розглядає завчасне планування як складову підтримуваного прийняття рішень у матеріалах QualityRights.
Український правовий статус такого документа слід розглядати окремо від бажаної міжнародної практики. Особисті записи або попередні побажання корисні для комунікації, але самі по собі не створюють загальної законодавчої заборони застосовувати кожне можливе примусове втручання. У разі конфлікту між зафіксованою волею й рішенням закладу необхідно перевірити конкретну національну норму, правові повноваження та засоби захисту.
Механізми фіксування майбутніх уподобань, їхній правовий статус і практичні обмеження розглянуто окремо: «Попередні розпорядження щодо психіатричної допомоги: як заздалегідь визначити побажання».
Відмова в кризі: повага до волі та безпека
Під час гострої кризи людині може бути важко зосередитися, висловити бажання або переносити інтенсивну розмову. Допомагають спокійна мова, короткі пояснення, зменшення сенсорного навантаження, пропозиція простору, присутність обраної людини та обговорення прийнятних альтернатив. ВООЗ у керівництві з громадських послуг психічного здоров’я рекомендує розвивати підтримку, орієнтовану на потреби людини й права людини.
За безпосередньої небезпеки для життя або іншого невідкладного стану потрібна термінова професійна оцінка й доступ до екстреної допомоги. Якщо ризик не є невідкладним, корисно узгодити план наступного контакту, ознаки, які потребують допомоги, та коло людей, яким людина дозволяє допомагати. Умови застосування невідкладного чи примусового втручання визначають закон, факти й належна процедура.
Як діяти, коли відмову ігнорують або чинять тиск
Спочатку попросіть назвати правову підставу, конкретне втручання, підстави обмеження вибору, ім’я та посаду відповідального фахівця, а також порядок перегляду рішення. Просіть зафіксувати власну позицію в медичній документації. Якщо є рішення суду або лікарської комісії, з’ясуйте, як отримати інформацію про нього та оскаржити у встановленому порядку.
Для захисту прав можна звертатися до керівництва медичного закладу, незалежного адвоката, системи безоплатної правничої допомоги за умовами її надання, уповноважених органів та до суду. Вибір способу захисту залежить від того, чи йдеться про неправомірне втручання, відмову у виписці, обмеження доступу до інформації, тиск, неналежне лікування або невиконання судової процедури. Медична скарга і процесуальне оскарження судового рішення мають різні маршрути.
Корисно зберігати копії письмових заяв, виписок, призначень, відповідей закладу, дату розмови та контактні дані свідків. Передаючи медичні документи третім особам, слід враховувати конфіденційність. Загальні гарантії поваги до гідності, отримання інформації та відмови у законних межах містяться у статті 25 профільного Закону.
Міжнародний стандарт прав людини та українська правова практика
Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю розглядає рівність перед законом, свободу, доступ до підтримки в реалізації прав, життя в громаді та медичну допомогу на основі вільної й усвідомленої згоди як взаємопов’язані права. ВООЗ і Управління Верховного комісара ООН з прав людини у спільному керівництві 2023 року закликають держави реформувати законодавство й послуги з метою усунення примусу, дискримінації та інституційних бар’єрів.
Чинне законодавство України водночас передбачає визначені випадки примусової психіатричної допомоги. Отже, міжнародні рекомендації щодо повної відмови від примусу, договірні міжнародні зобов’язання та доступні сьогодні процедури українського права потрібно читати на різних рівнях. У практичній ситуації особі необхідні точна перевірка застосовної норми і незалежний механізм захисту прав.
Типові запитання
Чи можна просто не приймати призначені психіатром ліки?
Людина може не погоджуватися з конкретним лікуванням за загальним і спеціальним правовими правилами, однак важливо враховувати призначення, ризики швидкого припинення й обставини можливого примусового режиму. Безпечний крок — обговорити альтернативу і план зміни ліків із лікарем та уточнити, які саме підстави застосовують до конкретної ситуації.
Чи може психіатр примусити лікуватися лише через встановлений діагноз?
Сам діагноз не є достатньою юридичною підставою. Закон встановлює окремі критерії для примусового огляду, амбулаторної допомоги та госпіталізації, а також відповідні процедури. Попросіть конкретизувати норму, фактичну підставу й можливість незалежного перегляду рішення за профільним Законом.
Чи обов’язково писати заяву про відмову?
Стаття 43 Основ передбачає право лікаря отримати письмове підтвердження відмови, а якщо це неможливо — оформити акт у присутності свідків. Письмовий документ допомагає уникнути непорозумінь і уточнити межі рішення. Загальне право висловити відмову не зводиться до наявності однієї універсальної друкованої форми.
Чи можна забрати свою добровільну згоду на госпіталізацію?
Людина, госпіталізована добровільно, може звернутися з письмовою заявою про виписку. Стаття 18 Закону одночасно визначає процедуру на випадок, коли комісія лікарів-психіатрів встановлює законні підстави для примусової госпіталізації. Попросіть офіційно повідомити, який режим застосовується саме до вас.
Що робити, якщо родина наполягає на ліках, а людина проти?
Важливо організувати розмову, у якій сама людина може висловити свої цілі й побоювання та одержати перевірену інформацію про користь, побічні дії й альтернативи. Родичі можуть допомагати, якщо людина цього бажає. Фактичні підстави примусового втручання й повноваження представників визначаються законодавством, а не самою незгодою всередині родини.
Чи означає відмова втрату доступу до інших послуг?
Відмова від окремого втручання зазвичай залишає простір для обговорення інших форм допомоги. Реальний набір доступних послуг залежить від клінічних потреб, організації медичної допомоги та правового режиму. Доцільно прямо попросити письмові рекомендації щодо наступного звернення, альтернатив і підтримки.
Чи можна відмовитися сьогодні, а завтра погодитися?
Людина може переосмислити рішення після нової інформації, зміни стану або появи прийнятної альтернативи. Медичній команді варто пояснити, як відновити контакт та оформити згоду на допомогу. Якщо застосовується примусовий режим, порядок зміни умов лікування визначають відповідні законні процедури.
Хто допоможе оскаржити примусову госпіталізацію?
Питання законності госпіталізації та її продовження розглядають за спеціальною судовою процедурою. Людина може звертатися до адвоката та за доступною правничою допомогою, просити інформацію про судове рішення і визначені законом способи перегляду. Статті 16–18 Закону регулюють значну частину відповідних процедур.
Пов’язані статті
Про участь пацієнта в узгодженні варіантів допомоги: «Спільне прийняття рішень у медицині: як пацієнт і лікар обирають разом». У цій статті йдеться про клінічний діалог, який доповнює, але не замінює правові гарантії згоди та відмови.
Про оцінювання доступності, гідності, інформування й участі: «Пацієнтський досвід у психіатричній допомозі: як його оцінюють». Після публікації суміжних канонічних сторінок H03 будуть додані прямі тематичні переходи.
Джерела
de Jong, M. H., та співавт. (2016). Interventions to Reduce Compulsory Psychiatric Admissions: A Systematic Review and Meta-analysis. JAMA Psychiatry. Повний текст дослідження.
Francis, C. J., та співавт. (2024, березень). Supported decision-making interventions in mental healthcare: A systematic review of current evidence and implementation barriers. Health Expectations. Повний текст.
Francis, C. J., та співавт. (2024, грудень). Supported Decision-Making Interventions in Mental Healthcare: A Systematic Review of Evidence on the Outcomes for People With Mental Ill Health. Health Expectations. Повний текст.
National Institute for Health and Care Excellence. (2014, оновлення). Psychosis and schizophrenia in adults: prevention and management (CG178). Рекомендації.
National Institute for Health and Care Excellence. (2022). Depression in adults: treatment and management (NG222). Рекомендації.
Організація Об’єднаних Націй. (2006). Конвенція про права осіб з інвалідністю, зокрема статті 12, 14, 19, 25. Офіційний текст в Україні.
Україна. (1992). Основи законодавства України про охорону здоров’я, стаття 43. Чинний нормативний текст.
Україна. (2000). Закон України «Про психіатричну допомогу», статті 1, 7, 11–19, 25. Чинний нормативний текст.
Україна. (2003). Цивільний кодекс України, зокрема стаття 284. Чинний нормативний текст.
Всесвітня організація охорони здоров’я. (2019). WHO QualityRights module on supported decision-making & advance planning. Офіційна публікація.
Всесвітня організація охорони здоров’я. (2021). Guidance on community mental health services: Promoting person-centred and rights-based approaches. Офіційна публікація.
Всесвітня організація охорони здоров’я та Управління Верховного комісара ООН з прав людини. (2023). Mental health, human rights and legislation: guidance and practice. Офіційна публікація.