Біженці: психічне здоров’я та підтримка після вимушеного виїзду
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 13 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Людина, яка залишила країну через війну, переслідування або загрозу життю, потребує не лише безпечного місця. Після вимушеного виїзду доводиться заново організовувати щоденне життя, відновлювати соціальні зв’язки, орієнтуватися в іншій системі допомоги та ухвалювати рішення в умовах невизначеності. Психічне здоров’я біженців залежить від особистого досвіду, стану родини, правових гарантій і реальних умов проживання. Всесвітня організація охорони здоров’я розглядає ці чинники як взаємопов’язані складові здоров’я під час переміщення.
Вимушений виїзд сам по собі не є психічним розладом. Смуток за домом, тривога за близьких, втома від незнайомих процедур або тимчасове безсоння можуть бути зрозумілими реакціями на значні життєві зміни. Водночас у частини людей розвиваються депресивні, тривожні або посттравматичні стани, які потребують фахової оцінки. Мета підтримки — допомогти людині відновити безпеку, повсякденне функціонування, зв’язки й можливість визначати власне майбутнє.
Хто такі біженці: психологічне поняття і правовий статус
У міжнародному праві поняття «біженець» пов’язане з перебуванням за межами країни громадянства або звичайного проживання та потребою в міжнародному захисті. Конвенція 1951 року насамперед визначає підстави, пов’язані з обґрунтованим страхом переслідування за визначеними ознаками; регіональні механізми можуть передбачати ширші форми захисту. УВКБ ООН пояснює, що конкретне застосування визначення залежить від міжнародних, регіональних та національних правових норм.
У повсякденному мовленні «біженцями» часто називають усіх людей, які рятувалися за кордоном від війни. Для отримання послуг важливо знати власну правову категорію. Шукач притулку очікує рішення щодо міжнародного захисту; особа з тимчасовим захистом користується окремим механізмом колективного захисту; внутрішньо переміщена особа залишається всередині державного кордону. Ці категорії відрізняються правовими процедурами та обсягом гарантій, але не визначають психологічний стан, цінність або потреби людини. Визначення УВКБ ООН дозволяють розрізняти такі групи коректно.
Чим біженець відрізняється від шукача притулку, особи з тимчасовим захистом та ВПО
Біженець у вузькому правовому значенні відповідає умовам відповідного правового режиму захисту. Шукач притулку звернувся за міжнародним захистом, а рішення ще розглядають. Тимчасовий захист може надаватися групі переміщених людей без проходження кожною особою звичайної індивідуальної процедури визначення статусу біженця. ВПО — людина, яка вимушено залишила домівку, але залишилася у межах своєї країни. Усі ці ситуації можуть супроводжуватися втратою житла, звичних ролей, доходу і близьких контактів; відмінності в документах, правах та доступності послуг створюють різні післяміграційні умови.
Для українців, які виїхали до держав Європейського Союзу після початку повномасштабної війни, особливо значущим є механізм тимчасового захисту ЄС. Рада ЄС 15 липня 2026 року повідомила про погодження продовження цього механізму до 4 березня 2028 року; у повідомленні також зазначено, що формальне ухвалення рішення й набрання ним чинності передбачають окремі процедури. Умови перебування, документи та доступні послуги потрібно перевіряти за чинними правилами конкретної держави на дату звернення. Детально про потреби людей із таким статусом — Тимчасовий захист за кордоном: невизначеність і планування життя.
В Україні визначення статусів осіб, які шукають захисту на території України, встановлює Закон «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Він стосується іноземців і осіб без громадянства, які потребують захисту в Україні. Правила ЄС щодо українців, які виїхали за кордон, належать до іншої правової системи. Правовий статус варто з’ясовувати з офіційними установами та профільними правниками; психологічний фахівець допомагає працювати з наслідками невизначеності, а не замінює юридичну консультацію.
Як вимушений виїзд впливає на психічне здоров’я
Досвід вимушеного переміщення має кілька часових шарів. До виїзду людина могла пережити обстріли, загибель або поранення близьких, загрозу переслідування, тривалий страх, втрату доходу й контрольованості життя. Під час дороги додаються ризики небезпечного маршруту, фізичне виснаження, розлука, залежність від чужих рішень і непередбачуваність. Після прибуття виникають нові завдання: житло, мова, школа, лікування, документи, робота, сімейні ролі. Глобальний огляд ВООЗ 2023 року підкреслює значення базових потреб, безпеки, належності до спільноти та можливості звертатися по допомогу.
Реакція залежить також від того, наскільки людина сама ухвалювала рішення про виїзд, чи має змогу підтримувати зв’язок з рідними, чи отримує зрозумілу інформацію і чи сприймає теперішнє місце як відносно безпечне. Один і той самий зовнішній переїзд може супроводжуватися полегшенням, горем, вдячністю, розгубленістю та тривогою одночасно. Ці почуття можуть змінюватися впродовж місяців без прямої залежності від терміну перебування за кордоном.
Післяміграційні стресори, які підтримують тривале напруження
Навіть після виходу з безпосередньої небезпеки стрес може зберігатися через невпевненість у праві на проживання, тимчасове житло, безробіття, борги, нестачу місць у школі, перерви в лікуванні, мовні труднощі й дискримінацію. Для багатьох сімей додаються хвилювання за близьких в Україні та потреба постійно відстежувати новини. ВООЗ описує такі соціальні умови як важливі детермінанти психічного здоров’я, тому допомога має поєднувати роботу з переживаннями та вирішення практичних проблем. Огляд ВООЗ. Окремо розглянуто Постміграційний стрес: причини, прояви та умови відновлення.
Особливо виснажує стан, коли майбутнє залежить від кількох установ і рішень, терміни яких людина не контролює. За таких умов складніше планувати навчання, працевлаштування, лікування або возз’єднання родини. Зрозуміла правова інформація, допомога з документами, переклад, стабільне житло й можливість самостійно обирати наступні кроки стають безпосередніми ресурсами психологічного відновлення.
Смуток, тривога, безсоння і відчуття втрати дому
Поширеними переживаннями після виїзду є туга за домом, дратівливість, неспокій, швидка втомлюваність, труднощі концентрації, повторні думки про події, коливання настрою, напруження в тілі та порушення сну. Інтенсивність цих реакцій залежить від безпеки й поточних стресорів. ВООЗ зазначає, що багато реакцій дистресу з часом слабшають, особливо за наявності підтримки. Інформаційний матеріал ВООЗ.
Втрата дому має матеріальний і символічний вимір. Людина сумує за кімнатами, вулицями, сусідами, мовним середовищем, власною професійною роллю, щоденними звичками та відчуттям тяглості життя. Якщо будинок існує, але повернення неможливе або його стан невідомий, переживання може набувати рис невизначеної втрати. Підтримка починається з визнання цієї реальності, можливості говорити про значущі зв’язки та збереження способів контакту з культурою і людьми, до яких людина належить. Докладніше про цей досвід — Втрата дому через війну: місце, пам’ять і психологічна належність.
Переживання втрати, горювання та акультураційний стрес можуть перетинатися, але мають різні основні механізми. Горювання стосується переживання значущої втрати; акультураційний стрес пов’язаний із вимогами культурної адаптації; післяміграційний дистрес охоплює ширший контекст життя після переміщення.
Які психічні розлади можуть виникати і що показують дослідження
У систематичному огляді Blackmore та співавторів (2020) 26 досліджень із 5143 дорослими біженцями та шукачами притулку дали об’єднані оцінки близько 31,5% для посттравматичного стресового розладу і 31,5% для депресії. Для тривожних розладів оцінка становила 11%. Ці числа описують сукупність відібраних дослідницьких вибірок у різних країнах і періодах; вони не означають, що кожна третя людина після виїзду має певний діагноз.
Інший систематичний огляд із метааналізом 40 досліджень і 11 053 учасників оцінив поширеність великого депресивного розладу на рівні 32%, а ПТСР — 31%; неоднорідність досліджень була дуже високою, що обмежує перенесення цих оцінок на окремі групи та країни. Метааналіз 2022 року. Результати залежать від того, кого залучали до дослідження, коли саме проводили оцінювання, якими інструментами користувалися та яку популяцію вивчали.
Депресивний розлад може супроводжуватися стійким зниженням настрою або втратою інтересу з помітними труднощами повсякденного функціонування; ПТСР пов’язаний з певними реакціями після травматичних подій; тривожні розлади мають власні діагностичні критерії. Наявність окремого симптому, пережита війна або результат анкети не встановлюють діагноз. Для висновку потрібне професійне клінічне оцінювання з урахуванням мови, культури, фізичного здоров’я, ліків, тривалості й впливу симптомів на життя.
Чинники ризику і чинники захисту
До чинників, що можуть підвищувати ризик тривалого дистресу, належать повторні травматичні події, вимушена розлука, самотність, нестабільне житло, низький дохід, безробіття, недоступність медичної допомоги, дискримінація, невизначеність щодо перебування й попередні психічні розлади. Частина зв’язків у дослідженнях є спостережними асоціаціями: це означає, що вони співіснують, а прямий причинний вплив окремого чинника може вимагати додаткової перевірки. ВООЗ, огляд ризиків та захисних чинників.
Захисними ресурсами можуть бути безпечне житло, зрозумілі права, регулярний дохід, доступ до навчання й праці, підтримка родичів і друзів, взаємодопомога в громаді, якісні медичні послуги, культурно зрозуміле спілкування з фахівцями. Відчуття належності до спільноти та збереження власної мови можуть співіснувати з поступовим опануванням мови приймаючої країни. Підтримка працює на кількох рівнях: від побутової стабільності до лікування конкретних розладів. Рекомендації УВКБ ООН.
Діти та підлітки: розвиток, школа, родина і безпека
Для дітей вимушений виїзд означає зміну одразу кількох середовищ розвитку: дому, класу, друзів, мови, щоденних ритуалів і доступу до значущих дорослих. Молодші діти можуть сильніше реагувати на розлуку, порушення сну та зміни поведінки; підлітки — на втрату друзів, приналежності, автономії й освітніх планів. Оцінювати самопочуття потрібно з урахуванням віку й конкретних обставин, без автоматичного приписування кожній реакції психопатологічного значення.
Метааналіз Salari та співавторів (2026) об’єднав 44 спостережні й поперечні дослідження дітей та підлітків із досвідом біженства. Автори виявили високі показники ПТСР, тривожних і депресивних станів; серед пов’язаних чинників відзначено пережиту травму, розлуку з родиною та дискримінацію, а серед захисних — соціальну підтримку і життєстійкість. Методологічні відмінності між дослідженнями обмежують точність узагальнень для конкретної дитини.
Практична підтримка дітей охоплює безпечний зв’язок із близькими дорослими, можливість відвідувати школу або інше стабільне освітнє середовище, підтримку дружби, зрозумілий розклад, доступ до ігор, спорту й відпочинку, а також допомогу батькам, які самі переживають виснаження. Розмова з дитиною має відповідати її віку й запитанням; не потрібно вимагати докладної розповіді про травматичні події. УВКБ ООН наголошує на значенні освіти й соціально-емоційного навчання для дітей із досвідом вимушеного переміщення. Позиція УВКБ ООН.
Родинна розлука, зміна ролей і стосунки
Коли частина родини залишилася в країні походження, щоденне життя може включати очікування повідомлень, тривогу за безпеку близьких, складні рішення щодо дітей і почуття провини за власну захищеність. Змінюються сімейні ролі: один дорослий може одночасно забезпечувати дохід, догляд, навчання дітей і всі адміністративні контакти. Напруження в парі або між поколіннями часто пов’язане з нерівномірним навантаженням, втратою приватності та різним темпом адаптації.
Сім’ї можуть підтримувати регулярний, посильний ритм зв’язку, домовлятися про розподіл справ, залишати час для власних потреб кожного й залучати зовнішню допомогу. Для дітей важливо, щоб відповідальні дорослі повідомляли перевірену, зрозумілу інформацію без перекладання на них дорослих проблем. За конфліктів, насильства чи загроз безпеці пріоритетом є захист людини та звернення до відповідних служб, а не вимога зберігати стосунки будь-якою ціною.
Культура, мова, ідентичність та належність
Після переселення людина може втратити звичний професійний статус і відчуття компетентності: навіть досвідченому фахівцеві доводиться заново вчитися заповнювати заяви, спілкуватися з лікарем і шукати роботу. Культурні відмінності впливають на способи вираження емоцій, очікування щодо допомоги та ставлення до психологічних послуг. Підтримка має бути доступною за мовою, враховувати культурний контекст і поважати вибір людини.
Збереження української мови, сімейних традицій, релігійних або світоглядних практик, свят і контактів із громадою може допомагати підтримувати неперервність особистої історії. Одночасно людина може формувати нові зв’язки й участь у місцевому житті. Акультураційний стрес описує саме напруження, пов’язане з міжкультурними вимогами, тоді як цей матеріал охоплює загальну систему потреб біженців, включно з правовим захистом і медичною підтримкою.
Психологічна підтримка біженців: які рівні допомоги потрібні
Міжнародні гуманітарні рекомендації пропонують багаторівневий підхід. Його основа — безпечні умови й базові послуги, на наступному рівні — родинна та громадська підтримка, далі — цілеспрямована психологічна допомога, а для людей з тяжкими або тривалими станами — спеціалізоване лікування. Це взаємодоповнювальні рівні, між якими має діяти зрозуміле скерування. Міжвідомчі настанови IASC та практична схема УВКБ ООН описують цю систему.
Базова безпека, соціальна підтримка і допомога громади
Людині важко користуватися психологічними вправами, коли вона не знає, де спатиме наступного тижня, як оплатити ліки або як зарахувати дитину до школи. Тому перша лінія підтримки часто включає житло, харчування, медичну допомогу, юридичну інформацію, переклад, соціальні виплати та доступ до освіти. Організації мають надавати ці послуги з повагою до гідності й приватності, а люди — отримувати зрозумілі пояснення своїх прав та можливостей.
Громадські центри, школи, бібліотеки, групи взаємодопомоги та мережі земляків можуть зменшувати ізоляцію й підтримувати повсякденні зв’язки. Соціальна підтримка включає емоційну, інформаційну та практичну допомогу. Для однієї людини важливі регулярні розмови з друзями, для іншої — допомога з дітьми, а для третьої — участь у місцевій спільноті або повернення до роботи. Потреби варто з’ясовувати у самої людини, враховуючи її право прийняти або відхилити запропоновану допомогу.
Фокусована психологічна допомога і лікування
Якщо стрес помітно порушує сон, навчання, роботу або догляд за собою, можуть бути корисними індивідуальні чи групові психологічні втручання, які відповідають стану й обставинам людини. До підтримки при дистресі належать структуровані підходи до вирішення проблем, навички регуляції напруження та доступні програми психологічної допомоги. За наявності клінічного розладу фахівець визначає відповідний план лікування, включно з психотерапією і, за показаннями, медикаментозною допомогою.
У мережевому метааналізі Turrini та співавторів (2024) проаналізовано 103 рандомізовані дослідження з 19 230 учасниками з міграційним досвідом. Окремі психосоціальні втручання, зокрема наративна експозиційна терапія, методи перероблення травматичних спогадів і структуровані програми допомоги, показали перспективні результати для певних симптомів. Утім автори наголосили на неоднорідності даних і загалом обмеженій упевненості в перевагах одного втручання над іншим. Отже, вибір допомоги залежить від конкретних потреб, діагнозу, прийнятності й доступності послуг.
Для систем охорони здоров’я, які працюють в умовах гуманітарної кризи, ВООЗ та УВКБ ООН створили клінічний посібник mhGAP-HIG для медичних працівників неспеціалізованих служб. Він охоплює оцінювання й ведення гострого стресу, депресії, ПТСР, психозів, епілепсії, проблем, пов’язаних із вживанням речовин, та суїцидального ризику. Це посібник для підготовлених працівників, а не інструкція для самостійного встановлення діагнозу.
Як отримати допомогу в країні перебування
Практичний маршрут починається з перевірки прав на медичне обслуговування за вашим статусом у конкретній країні. Зазвичай корисно звернутися до місцевого медичного закладу первинної допомоги, уповноваженої соціальної служби, офіційної служби підтримки переміщених людей або партнерської організації УВКБ ООН. Під час звернення варто уточнити, чи доступний перекладач, чи потрібне направлення, яка вартість послуги, як оброблятимуть особисті дані та чи є можливість обрати фахівця, з яким комфортно спілкуватися.
Коли психологічні симптоми стійкі, повторюються або ускладнюють життя, доцільно звернутися до лікаря чи кваліфікованого фахівця з психічного здоров’я. Під час запису можна коротко описати основні труднощі, їхню тривалість і вплив на повсякденні справи. Якщо доступ до фахівця обмежений, корисно запитати про послуги первинної медичної допомоги, дистанційні консультації належної якості та доступні програми психологічної підтримки вашою мовою. ВООЗ щодо бар’єрів доступу.
Коли потрібна термінова професійна допомога
Негайного звернення по екстрену допомогу потребують безпосередня небезпека для життя, суїцидальні наміри з ризиком їх реалізації, гостра дезорієнтація, тяжке порушення сприйняття реальності, неможливість забезпечити основну безпеку людини чи дитини, а також гострі медичні стани. У такій ситуації слід звернутися до місцевої екстреної служби країни перебування, найближчого відділення невідкладної допомоги або кризової служби, доступної саме в цій місцевості. Порядок і номери допомоги відрізняються між країнами.
Якщо ви підтримуєте іншу людину, залишайтеся поруч настільки, наскільки це безпечно, допоможіть звернутися до відповідної служби та зменшіть доступ до можливих засобів заподіяння шкоди, коли це можна зробити безпечно. Не обіцяйте зберігати небезпечні наміри в таємниці. Клінічний маршрут оцінювання й допомоги в умовах гуманітарних криз описує посібник ВООЗ та УВКБ ООН.
Що може допомогти в повсякденному житті після виїзду
Почніть із конкретних потреб, на які можна вплинути зараз: безпечне місце, регулярні прийоми їжі, доступні ліки, документи, надійний зв’язок із близькими та зрозумілий план на найближчий час. Розділення великих завдань на невеликі, повернення посильного розкладу, підтримка сну й рухової активності допомагають відновлювати передбачуваність. Коли потрібно ухвалювати багато рішень, корисно визначити одне-два першочергові питання та за потреби попросити практичної допомоги.
Важливо дозувати новини, особливо якщо постійне читання повідомлень посилює напруження і заважає відпочинку. Знайдіть спосіб регулярно підтримувати контакти, які дають відчуття безпеки, і водночас залишайте простір для нових знайомств у країні перебування. Не слід вимагати від себе швидкого пристосування, постійної вдячності або негайного рішення про остаточне місце проживання. Психологічна адаптація має різну тривалість і пов’язана з реальними умовами життя.
Як підтримати близьку людину з досвідом біженства
Насамперед вислухайте, чого людина потребує саме тепер, і запропонуйте посильну конкретну допомогу: супровід до установи, догляд за дитиною, переклад інформації, спільну прогулянку або допомогу в пошуку лікаря. Дозвольте людині визначати, про що й коли говорити. Повага до приватності й права на рішення підтримує автономію, яку вимушені обставини могли суттєво обмежити.
Уникайте припущень, що всі біженці однаково травмовані або мають однакові потреби. Підтримка може враховувати сильні сторони людини: її досвід, навички, плани, стосунки та попередні способи долати труднощі. Якщо ви помічаєте ознаки значного погіршення стану, запропонуйте допомогу з пошуком фахівця, не ставлячи діагноз самостійно.
Повернення, залишення за кордоном і право на власне рішення
Питання повернення може містити прагнення відновити зв’язок із домом, страх нової небезпеки, складні сімейні домовленості й турботу про освіту дітей. Психологічна готовність повернутися, фактична безпека маршруту й місця проживання, правові умови та економічні ресурси — різні компоненти рішення. Важливо аналізувати їх окремо, спираючись на перевірену інформацію й реальні можливості, а також зважати на бажання всіх членів родини. З оцінюванням варіантів допоможе матеріал Невизначеність майбутнього після переміщення: як планувати життя.
Людина може поступово будувати життя в іншій країні й водночас зберігати сильний зв’язок з Україною. Періоди невизначеності не обов’язково означають нездатність ухвалювати рішення: іноді ситуація об’єктивно ще не дає достатніх підстав для остаточного вибору. Підтримка має допомогти визначити власні пріоритети й доступні варіанти без морального тиску щодо повернення або залишення.
Запитання та відповіді
Чи всі люди, які виїхали від війни, юридично є біженцями?
Ні. У різних державах вони можуть мати статус біженця, тимчасовий або додатковий захист, перебувати в процедурі розгляду заяви на притулок чи мати іншу законну підставу для проживання. Для визначення своїх прав слід користуватися офіційними правилами держави перебування. Роз’яснення УВКБ ООН.
Чи означає тривога після виїзду, що в людини ПТСР?
Тривога може бути реакцією на небезпеку, розлуку, житлові проблеми або невизначеність. Діагноз ПТСР визначають за спеціальними критеріями та після клінічного оцінювання; один симптом і сам факт вимушеного виїзду для цього недостатні. Про ПТСР.
Як допомогти дитині, яка сумує за домом?
Зберігайте контакт із важливими для дитини людьми, підтримуйте зрозумілий ритм дня й навчання, дозвольте говорити про втрату друзів і знайомих місць. Допоможіть знайти безпечні заняття та стосунки в новому середовищі. Якщо стан дитини погіршується, порушується сон, навчання чи повсякденна діяльність, зверніться до кваліфікованого дитячого фахівця.
Чи потрібно розповідати психологу про всі події війни?
Людина має право обговорити формат допомоги, мету консультації й межі розмови. Спочатку часто важливіше забезпечити безпеку, пояснити актуальні труднощі та домовитися про план підтримки. Робота з травматичними спогадами потребує відповідної підготовки фахівця, клінічних показань і згоди людини.
Що важливіше: психологічні консультації чи практична допомога?
Вибір залежить від потреб. Безпечне житло, правова визначеність, доходи й підтримка громади можуть бути першочерговими; при тяжких або тривалих симптомах потрібна професійна клінічна допомога. Найкраща система поєднує ці рівні та забезпечує можливість переходу між ними. Підхід УВКБ ООН.
Пов’язані статті
Вимушена міграція: психологічна адаптація, ідентичність і підтримка — центральна стаття про вимушене переміщення, перебудову життя та адаптацію.
Психологія міграції: адаптація, ідентичність, втрати та належність — ширший контекст психології переїзду між країнами й культурами.
Акультураційний стрес: чому міжкультурна адаптація може виснажувати — про культурні вимоги, мову і труднощі пристосування.
Соціальна підтримка: що це, види, як працює і як її зміцнити — про ресурси родини, друзів та спільноти.
Психологічна травма: що це таке і чому не кожна важка подія стає травмою — про наукові межі поняття травми.
Посттравматичний стресовий розлад: що це, симптоми та лікування — клінічні критерії та маршрут допомоги.
Депресія: що це, як проявляється і коли потрібна допомога — про відмінність тривалого депресивного стану від ситуаційного смутку.
Горювання: що відбувається з психікою після втрати — про переживання значущої втрати.
Тимчасовий захист за кордоном: невизначеність і планування життя — про правовий механізм і планування життя в умовах тимчасовості.
Постміграційний стрес: причини, прояви та умови відновлення — про навантаження та потреби після прибуття.
Тривале вимушене переміщення: життя в очікуванні повернення — про життя за тривалої відсутності вдома.
Невизначеність майбутнього після переміщення: як планувати життя — про рішення без передбачуваних строків.
Втрата дому через війну: місце, пам’ять і психологічна належність — про психологічний вимір втрати звичного простору.
Перші тижні після вимушеного переїзду: план підтримки — про конкретні кроки після прибуття.
Адаптація ВПО в новій громаді: люди, житло, робота та участь — про суміжний досвід внутрішнього переміщення.
Джерела
Блекмор, Р., Бойл, Дж. А., Фазел, М. та ін. (2020). The prevalence of mental illness in refugees and asylum seekers: A systematic review and meta-analysis. PLOS Medicine, 17(9), e1003337.
Верховна Рада України. (2011; чинна редакція). Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: Закон України № 3671-VI.
Всесвітня організація охорони здоров’я та Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. (2015). mhGAP Humanitarian Intervention Guide.
Всесвітня організація охорони здоров’я. (2022). World report on the health of refugees and migrants.
Всесвітня організація охорони здоров’я. (2023). Mental health of refugees and migrants: risk and protective factors and access to care.
Всесвітня організація охорони здоров’я. (2025). Refugee and migrant mental health.
Міжвідомчий постійний комітет. (2007). IASC Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings.
Патане, М., Гане, С., Каріотакі, Е. та ін. (2022). Prevalence of mental disorders in refugees and asylum seekers: a systematic review and meta-analysis. Global Mental Health, 9, 250–263.
Рада Європейського Союзу. (2026, 15 липня). EU countries agree to extend temporary protection for those fleeing Ukraine until March 2028.
Саларі, Н., Алілу, Ш., Гашеміан, С. Г. та ін. (2026). Global prevalence and influencing factors, protective factors, and outcomes of anxiety, depression, and post-traumatic stress disorder among refugee children and adolescents. Archives of Psychiatric Nursing.
Турріні, Дж., Пургато, М., Кадорін, К. та ін. (2024). Comparative efficacy and acceptability of psychosocial interventions for PTSD, depression, and anxiety in asylum seekers, refugees, and other migrant populations. The Lancet Regional Health – Europe, 48, 101152.
Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. (б. д.). Refugee definition.
Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. (б. д.). Refugee Data Finder: Definition.
Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. (2024). Mental Health and Psychosocial Support (MHPSS).