Втрата дому через війну: місце, пам’ять і психологічна належність
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 13 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Втрата дому через війну охоплює значно більше, ніж утрату будівлі, майна або адреси. Людина може втратити знайомий простір, щоденні маршрути, сусідів, відчуття безпеки, можливість повертатися до власних речей і звичний спосіб відчувати себе частиною світу. Дім залишається важливим навіть тоді, коли житло фізично вціліло, але доступ до нього втрачено через окупацію, обстріли, небезпеку чи вимушений виїзд.
Психологія пояснює цей досвід через прив’язаність до місця, ідентичність, автобіографічну пам’ять, стосунки та переживання втрати. Він може супроводжуватися сумом, тугою, гнівом, тривогою, відчуженням, провиною за облаштування нового життя або складністю уявити майбутнє. Такі переживання мають різні траєкторії й самі собою не становлять психічного розладу. Міжнародний огляд ВООЗ про психічне здоров’я біженців і мігрантів підкреслює одночасну роль безпеки, базових потреб, ідентичності, соціальної підтримки й доступу до допомоги.
Що означає втратити дім з психологічного погляду
Слово «дім» об’єднує кілька різних, взаємопов’язаних реальностей. Воно позначає житловий простір, де людина спить і зберігає речі; місце біографії, з яким пов’язані дитинство та важливі події; коло людей, з якими склалися стосунки; і простір власного вибору, де можна визначати повсякденні правила.
Для когось домом є конкретна квартира з характерним світлом у вікні. Для іншого — вулиця, двір, подвір’я, міська площа, село, мова сусідів або відчуття знайомості, коли не потрібно пояснювати, хто ти. Дім може означати ще й можливість запросити гостей, залишитися наодинці, зберігати сімейні традиції, піклуватися про тварин чи займатися звичною справою.
Дослідники Bunn, Samuels і Higson-Smith (2023) за результатами інтерв’ю із сирійськими біженцями описали чотири взаємопов’язані виміри втрати дому: безпека, соціальні зв’язки й ідентичність, зв’язок із місцем, а також мрії та уявлюване майбутнє. Це якісна модель, побудована на досвіді конкретної групи, яка допомагає помітити складові втрати, але не встановлює універсальних стадій або діагностичних критеріїв.
Втрата житла і втрата належності
Знищення житла — матеріальна подія з юридичними, фінансовими й побутовими наслідками. Втрата психологічної належності — зміна зв’язку з місцем і спільнотою. Вони можуть відбуватися разом або окремо. Людина, що виїхала з неушкодженої квартири, може страждати від неможливості повернутися; людина, що залишилася у своєму місті після руйнувань, може не впізнавати знайомого середовища.
Тому питання «У вас же є де жити, чого ви сумуєте?» не враховує, що наявність даху над головою розв’язує одну важливу проблему, а зв’язок із попереднім життям і відчуття належності формуються з багатьох складових.
Втрата права вибору
Вимушений переїзд часто відбувається за браку часу та можливостей: треба рятуватися, залишати речі, розлучатися з близькими, шукати транспорт і житло. Після евакуації людина може довго залежати від тимчасового помешкання, правил приймаючої сторони або рішень установ. Саме цей зменшений контроль посилює тягар втрати, навіть якщо фізична безпека вже покращилася. У настановах IASC житло, захист, участь громади та базові послуги розглядаються як складові психосоціальної відповіді на кризу.
Прив’язаність до місця: як простір стає частиною життя
Прив’язаність до місця — це емоційні, когнітивні та поведінкові зв’язки людини з певним середовищем. У психології середовища її досліджують поряд з ідентичністю місця, відчуттям місця та практиками створення дому. Ці поняття описують споріднені, але різні аспекти стосунків людини з простором.
Прив’язаність виникає через повторювані дії: дорогу до школи, знайомі голоси за вікном, власну кімнату, роботу в саду, щорічні свята, сусідську взаємодопомогу. Простір поступово стає передбачуваним, а людина накопичує відчуття компетентності: знає, куди йти, кого попросити про допомогу, як усе влаштовано.
Огляд Albers та співавторів (2021) пов’язує становлення нових зв’язків із місцем із потребами в автономії, взаєминах і можливості діяти. Автори водночас вказують на обмеженість спеціальних досліджень серед біженців: загальні психологічні моделі не можна автоматично вважати перевіреним протоколом допомоги людям, які втратили дім через війну.
Ідентичність місця та питання «де я свій»
Знайоме середовище підтримує частину особистої історії. У ньому є свідчення важливих ролей: тут людина була дитиною, другом, працівником, батьком чи матір’ю, сусідом, учасником громади. Після втрати дому може виникати розрив між тим, ким людина звикла себе відчувати, і ролями, доступними в теперішніх обставинах.
Відчуття «я більше ніде не свій» інколи посилюється, коли навколишні називають людину лише переселенцем або біженцем. Повага до її попереднього досвіду, професії, мови, культурних звичок і права брати участь у житті нової громади допомагає підтримувати багатшу ідентичність. Це узгоджується з висновками огляду Ermansons, Kienzler і Asif (2023): психічне здоров’я людей після переміщення пов’язане також із матеріальними, соціальними та інституційними властивостями місця проживання.
Пам’ять про дім: чому звичайні деталі мають велику вагу
Згадка про дім може виникати через запах їжі, світлину, звуки трамвая, назву вулиці, пісню, особливе слово, сезонне світло або дитячу іграшку. Такі нагадування здатні водночас підтримувати відчуття зв’язку з минулим і викликати смуток. Змішані почуття не свідчать про неправильне горювання.
Автобіографічна пам’ять пов’язує події з контекстом життя. Коли звичне середовище зникає або стає недосяжним, людині інколи складніше відчути безперервність між минулим, теперішнім і майбутнім. Це психологічна інтерпретація, сумісна з дослідженнями ідентичності та місця, а не твердження про однаковий механізм у всіх людей.
Важливе розрізнення стосується добровільного згадування і нав’язливих спогадів. Перегляд сімейного альбому, коли людина сама цього хоче, може бути способом підтримати зв’язок. Неконтрольовані повторні образи небезпеки з вираженим страхом, униканням і порушенням повсякденного функціонування потребують окремої уваги, особливо після пережитих загроз. Самі фотографії зруйнованого житла не доводять наявності посттравматичного стресового розладу.
Чи потрібно зберігати речі зі старого дому
Для одних людей ключ, чашка, вишивка, книжка або фотографія підтримують пам’ять і зв’язок із близькими. Іншим надто боляче тримати такі речі на видноті. Універсального психологічного правила щодо збереження, перегляду чи прибирання пам’ятних предметів немає. Доцільно обирати темп і спосіб взаємодії зі спогадами, який людина може витримати, а також враховувати безпеку й доступне місце зберігання.
Коли дім існує, але повернутися неможливо: невизначена втрата
Невизначеною втратою називають переживання, у якому відсутність і присутність об’єкта втрати психологічно переплітаються, а завершеність ситуації залишається незрозумілою. У досвіді війни будинок може стояти, але перебувати на небезпечній або окупованій території; рідне місто може залишатися частиною ідентичності, хоча доступу до нього немає. Людина не знає, чи побачить його знову і яким воно буде.
У дослідженні Bunn та колег (2023) сирійські біженці описували втрату дому як тривалий процес, у якому змінюються безпека, соціальні ролі, зв’язок із місцем і майбутні сподівання. Ці спостереження допомагають зрозуміти досвід очікування та повторних змін, але не означають, що кожна людина переживатиме його однаково.
Невизначеність ускладнює планування: купувати речі для нового помешкання чи берегти гроші на повернення; вчити іншу мову чи чекати; чи дозволено собі радіти новим знайомствам, коли рідні залишилися вдома. Допомагає розрізнення того, що відомо сьогодні, що залежить від обставин і які рішення можна прийняти без остаточної відповіді про повернення.
Горювання, туга за домом і психічні розлади: де проходять межі
Горювання — широке людське переживання у відповідь на втрату, яке може охоплювати емоції, думки, стосунки, тілесні реакції та зміни повсякденних звичок. Втрата дому може спричиняти сум, злість, несправедливість, безсилля, гіркі спогади, втому або коливання між надією й розчаруванням. Горе через місце не вимагає смерті близької людини для того, щоб бути значущим.
Туга за домом пов’язана з відстанню від знайомого середовища. Вона може виникати і за добровільного переїзду, і під час вимушеного переміщення. Переживання втрати дому через війну часто має додаткові складові: небезпеку, руйнування, порушення права вибору, розлуку й неможливість безпечного повернення.
Поняття «соластальгія» дослідники запропонували для опису дистресу через несприятливі зміни в дорогому людині середовищі, коли зв’язок із ним зберігається; початкові дослідження стосувалися, зокрема, посухи та видобування корисних копалин (Albrecht та співавтори, 2007). Застосування терміна до зруйнованих війною місць може бути корисною аналогією, але потребує концептуальної точності. «Соластальгія», «туга за домом» і «втрата психологічної належності» не є самостійними клінічними діагнозами.
Депресивний розлад, посттравматичний стресовий розлад або інші психічні стани визначаються за окремими клінічними критеріями, тривалістю, вираженістю симптомів і порушенням функціонування. Людина може горювати, не маючи психічного розладу; вона також може одночасно переживати втрату дому та потребувати клінічної допомоги. Потрібна індивідуальна оцінка, а не висновок на підставі самої події.
Що показують дослідження про дім, переміщення та благополуччя
Наукові дані підтверджують значущість місця для психічного благополуччя, але результати залежать від типу переміщення, доступу до житла, підтримки, історії загроз і методів вимірювання.
Дослідження українців у Польщі
У роботі Wnuk, Toruńczyk-Ruiz і Bonanno (2025) дослідили 1016 українських біженців у Польщі. Сильніша прив’язаність до рідного міста в Україні була пов’язана з більшою вираженістю симптомів ПТСР і нижчою задоволеністю життям, тоді як зв’язок із новим місцем проживання в Польщі — з вищою задоволеністю життям і показниками посттравматичного зростання. Схожість, яку учасники помічали між старим і новим містом, також була пов’язана з новою прив’язаністю.
Це спостережні зв’язки. З них не випливає, що любов до рідного міста спричиняє ПТСР або що людині слід послаблювати пам’ять про дім заради одужання. Напрямки впливу, невиміряні чинники та індивідуальні відмінності потребують подальших досліджень. Висновок для практики стосується можливості поступово розвивати зв’язки з новим місцем, зберігаючи повагу до попередньої історії.
Що кажуть огляди досліджень
Albers та співавтори (2021) узагальнили літературу про прив’язаність до місця та облаштування життя біженців, звернувши увагу на недостатність спеціально перевірених втручань. Ermansons та колеги (2023) у картографічному огляді 34 досліджень показали важливість характеристик житла, районів, громад і політичних умов для психічного здоров’я людей після вимушеного переміщення.
Отже, розмова про дім має включати реальні умови проживання. Підтримка належності не замінює безпечного житла, стабільного доходу, недискримінаційного ставлення та доступу до послуг. Водночас наявні дослідження не дають однієї універсальної кількісної оцінки того, наскільки саме втрата місця підвищує ризик конкретного діагнозу.
Чому люди, які втратили схожі домівки, реагують по-різному
На переживання впливають спосіб втрати, тривалість небезпеки, наявність інформації про житло, можливість підтримувати контакт із людьми зі свого міста, досвід попередніх втрат, фінансова стабільність, особливості здоров’я та доступ до нового безпечного простору.
Важить і значення дому в особистій історії. Для людини, яка провела в одному будинку все життя, руйнування може означати втрату кількох поколінь сімейної пам’яті. Для того, хто часто переїжджав, осердям дому можуть бути насамперед люди й переносні традиції. Обидва способи переживання мають право на визнання.
Суттєві також нерівність та зовнішні обмеження. Сім’я з фінансовими ресурсами й підтримкою може швидше знайти житло, тоді як людині з інвалідністю, літній людині або родині з малими дітьми можуть знадобитися доступне середовище, транспорт, допомога в догляді та додаткові послуги. Ці умови не зводяться до індивідуальної сили волі, що відповідає багаторівневому підходу ВООЗ (2023).
Діти й підлітки: що саме вони можуть втрачати разом із домом
Для маленької дитини дім тісно пов’язаний із передбачуваністю догляду, знайомими дорослими, іграшками, місцями для гри та щоденним ритмом. Після переїзду дитина може частіше шукати близькості з батьками, ставити повторні запитання про повернення, сумувати за твариною або звичним ліжком, мати труднощі зі сном чи розлукою. Такі реакції оцінюють з урахуванням віку, загрози, сімейних обставин і тривалості змін.
Систематичний огляд Bernhardt та співавторів (2024) охопив 32 дослідження про розвиток дітей віком до шести років після вимушеного переміщення. Автори виявили різноманітні результати у сферах емоційно-соціального та когнітивного розвитку і наголосили на важливості сімейного та середовищного контексту. На підставі переміщення самого по собі не можна прогнозувати стан конкретної дитини.
Підлітки можуть особливо болісно переживати втрату друзів, звичних соціальних ролей, місць зустрічей і можливості самостійно пересуватися знайомим містом. Замість вимоги швидко «вписатися» до нової компанії корисно допомагати підтримувати старі дружні зв’язки, відкривати нові заняття та домовлятися про посильну автономію.
Практична підтримка дітей охоплює правдиві пояснення відповідно до віку, стабільний зв’язок із надійними дорослими, регулярні прийоми їжі та сон, доступ до гри й освіти, можливість зберігати пам’ятні речі, а також право не говорити про втрату в певний момент. Дитині варто прямо пояснити, що рішення про безпеку й переїзд належать дорослим, а її почуття можна висловлювати різними способами.
Старші люди, тривала осілість і міжпоколінна пам’ять
Для багатьох старших людей дім пов’язаний із роками праці, сусідами, родинними подіями, похованнями близьких, садом, місцевими звичаями й опанованою незалежністю. Переїзд інколи порушує практичні навички самостійного життя, якщо нове житло, транспорт і цифрові послуги незнайомі або недоступні.
Підтримка включає повагу до власних рішень людини, зрозумілу інформацію, доступність помешкання, допомогу зі зв’язком із близькими та можливість залишатися корисним членом спільноти. Важливо залучати старших людей до рішень щодо речей, побуту і сімейних історій, а не поводитися з ними як із пасивними отримувачами допомоги.
Чи можна створити відчуття дому на новому місці
Психологічна належність може поступово формуватися там, де людина має безпеку, певний контроль над побутом, сталі зв’язки та простір для власних звичок. Вона іноді виникає в орендованому помешканні, гуртожитку, приймаючій родині чи новій громаді, хоча матеріальні умови й тривалість проживання різко відрізняються.
Новий дім не потребує відмови від попереднього. Людина може одночасно називати домом рідне місто й місце, де тепер живе. Відчуття прихильності до нового району не є доказом, що попереднє життя перестало мати значення. Таку можливість подвійної належності слід поважати без тиску обрати лише одне місце.
Водночас належність не виникає за наказом. При частих переїздах, погрозі виселення чи дискримінації від людини недоречно вимагати «просто відчути себе вдома». Зміни в житлі, доступі, ставленні громади та можливостях участі можуть бути передумовою психологічного відновлення; саме на взаємодії особистих та середовищних чинників наголошують огляди про місце і психічне здоров’я біженців.
Практичні кроки: як підтримувати зв’язок із минулим і відбудовувати теперішнє
Визнати, які саме складові дому втрачені
Спробуйте без поспіху назвати кілька конкретних речей: житло, можливість запросити друзів, щоденну дорогу, приватність, сусідів, сімейні свята, знайомі краєвиди або впевненість у завтрашньому дні. Таке розрізнення допомагає побачити, де потрібна матеріальна допомога, де — відновлення зв’язків, а де — час для переживання суму.
Якщо записування загострює напруження, його можна відкласти. Це спосіб осмислення, а не терапевтична процедура з гарантованим результатом.
Зберегти пам’ять у посильній формі
Хтось створює фотоархів із підписами й сімейними історіями. Хтось готує знайому страву, слухає музику свого міста або розповідає дітям, як виглядала вулиця. Іншим важливіше на певний час обмежити перегляд світлин зруйнованого дому. Обирайте формат самостійно, зважаючи на власний стан та приватність інших людей.
Для дітей можна зберігати зв’язок через історії й малюнки, не нав’язуючи повторного перегляду травматичних зображень. Пам’ять про місце має співіснувати з теперішньою безпекою.
Повернути невеликі елементи вибору
Навіть у тимчасовому житлі інколи можливо домовитися про місце для своїх речей, змінити розташування настільної лампи, створити ритуал чаювання, знайти знайомий маршрут або визначити особистий час. Такі кроки не компенсують втрату житла, але можуть підтримувати відчуття керованості повсякденністю.
За браку базових ресурсів пріоритетом стають стабільне помешкання, доступність, документи, медичні та соціальні послуги. Настанови IASC прямо включають захист, житло та залучення громади до психосоціальної відповіді.
Підтримувати зв’язки та шукати нові без поспіху
Спілкування з колишніми сусідами, родичами та друзями може допомагати зберігати безперервність біографії. Нові знайомства, спільні справи й участь у громаді поступово додають відчуття присутності в теперішньому. Для деяких людей важливо поєднувати ці два кола, а для інших — тимчасово зменшити навантаження спілкування.
Планувати на різні горизонти невизначеності
Корисно розділяти рішення на найближчий тиждень, кілька місяців та питання, які залежать від безпеки й зовнішніх обставин. Можна облаштовувати поточне життя, не приймаючи остаточного рішення про повернення. Такий підхід поважає невизначеність і зменшує тиск вимоги ухвалити незворотне рішення саме зараз.
Якщо житло зруйновано: психологічні й адміністративні потреби
Після повідомлення про руйнування людина може одночасно переживати горе, вирішувати питання тимчасового проживання і збирати документи. Ці процеси потребують різних форм підтримки. Добре, коли близькі або спеціалісти допомагають розділити завдання на послідовні кроки, а людина має можливість перепочити й не повторювати свою історію багато разів.
В Україні існує державна програма «єВідновлення» для компенсації за пошкоджене або знищене житло за встановленими умовами. Актуальний порядок звернення, умови та спосіб подання документів слід перевіряти в офіційних джерелах з огляду на статус об’єкта і заявника. Право на компенсацію та її розмір визначаються чинними правилами й індивідуальними обставинами. Психологічна підтримка доповнює юридичні й житлові рішення та не замінює їх.
Як підтримати людину, яка втратила дім
Почніть із конкретного запитання: «Що зараз найважче — знайти житло, розібратися з документами, поговорити про дім чи просто побути разом?» Дайте людині право змінювати відповідь. Не вимагайте порівнювати втрати, шукати позитивний сенс руйнувань або ділитися подробицями, до яких вона не готова.
Практична допомога може полягати в пошуку тимчасового помешкання, догляді за дитиною, супроводі до установи, допомозі з транспортом, перекладом чи відновленням зв’язку з близькими. За можливості запитуйте дозволу перед тим, як розповідати чужу історію або публікувати світлини зруйнованого житла.
Підхід ВООЗ до психологічної першої допомоги орієнтується на людяну, практичну підтримку з повагою до гідності, культури й можливостей людини. Він не вимагає примусово переповідати травматичні події.
Коли доцільно звернутися по професійну допомогу
Звернення до фахівця має сенс, коли переживання тривало заважають спати, працювати, навчатися, доглядати за собою чи дітьми, коли людина значною мірою уникає необхідної діяльності, має стійкий пригнічений настрій, сильну тривогу або повторні спогади про загрози, з якими важко впоратися. Оцінюють не тільки тривалість від часу втрати, а й тяжкість та зміни функціонування.
Психолог може допомагати працювати з переживанням втрати й адаптацією. Лікар або психіатр оцінює можливі психічні розлади та потребу в лікуванні; вибір доказового втручання залежить від клінічного стану. Немає окремого універсального лікування для всіх людей, які втратили дім.
В Україні початковою точкою звернення може бути сімейний лікар або центр ментального здоров’я. МОЗ України описує можливості первинної та спеціалізованої допомоги й пошуку закладів. Якщо виникає безпосередня небезпека для життя, намір завдати собі шкоди або гострий стан, що потребує невідкладного втручання, необхідно звертатися по екстрену медичну допомогу за місцем перебування.
Питання, які часто виникають після втрати дому
Чому я сумую за квартирою, хоча зараз живу в безпеці?
Безпека задовольняє фундаментальну потребу, а пам’ять, стосунки й прив’язаність до знайомого місця зберігають психологічну вагу. Сум за домом може співіснувати з полегшенням від переїзду. Обидва переживання зрозумілі в контексті вимушеного переміщення.
Чи означає облаштування нового житла зраду рідного дому?
Відновлення побуту не скасовує минулого. Можна берегти історію рідного місця й водночас створювати доступне та безпечне теперішнє середовище. Дослідження Wnuk та колег показує, що прив’язаність до старого й нового місця є різними змінними, пов’язаними з благополуччям, хоча не встановлює причинних правил для окремої людини.
Чи потрібно обов’язково поїхати подивитися на зруйнований будинок?
Такої психологічної вимоги немає. Рішення залежить від безпеки, доступу, бажання, можливостей і стану людини. Для когось важливий огляд місця або пам’ятний ритуал; для іншого це занадто болісно чи небезпечно. Жодна дія не є обов’язковою умовою горювання.
Що казати дитині, яка щодня просить повернутися?
Визнайте її бажання, поясніть відомі факти простими словами та не обіцяйте дату повернення, якщо її неможливо знати. Допоможіть підтримувати зв’язок із близькими, друзями і звичними предметами; водночас створюйте передбачувані заняття там, де ви зараз живете. Якщо зміни поведінки чи самопочуття значні й тривалі, варто обговорити їх із фахівцем, який працює з дітьми.
Що робити, якщо дім фізично вцілів, але дорога назад закрита?
Таке переживання можна розуміти через невизначену втрату. Підтримуйте зв’язки й пам’ять у доступній формі, шукайте достовірну інформацію про безпеку, плануйте поточне життя та залишайте відкритим право змінювати рішення. Повернення залежить від реальних умов, а не від сили туги за домом.
Чи може місце, де я тимчасово живу, стати домом?
Так, зв’язки з місцем можуть змінюватися й поглиблюватися. Для цього важливі час, безпечний простір, автономія, стосунки та можливості участі. Темп залежить від конкретної людини; тимчасовість житла й невизначеність часто ускладнюють цей процес.
Пов’язані статті
Вимушена міграція: психологічна адаптація, ідентичність і підтримка — загальна карта психологічних процесів вимушеного переміщення.
Психологія міграції: адаптація, ідентичність, втрати та належність — ширший науковий контекст міграційного досвіду.
Горе, депресія чи ПТСР: як відрізнити горювання від психічного розладу — розрізнення переживання втрати й клінічних станів.
Повернення додому після життя за кордоном: чому рідне місце може відчуватися чужим — зміни належності після повернення.
Джерела
Albers, T., Ariccio, S., Weiss, L. A., Dessi, F., & Bonaiuto, M. (2021). The role of place attachment in promoting refugees’ well-being and resettlement: A literature review. International Journal of Environmental Research and Public Health, 18(21), 11021. https://doi.org/10.3390/ijerph182111021
Albrecht, G., Sartore, G.-M., Connor, L., et al. (2007). Solastalgia: The distress caused by environmental change. Australasian Psychiatry, 15(sup1), S95–S98. https://doi.org/10.1080/10398560701701288
Bernhardt, K., Le Beherec, S., Uppendahl, J. R., et al. (2024). Young children’s development after forced displacement: A systematic review. Child and Adolescent Psychiatry and Mental Health, 18, 20. https://doi.org/10.1186/s13034-024-00711-5
Boğaç, C. (2009). Place attachment in a foreign settlement. Journal of Environmental Psychology, 29(2), 267–278. https://doi.org/10.1016/j.jenvp.2009.01.001
Bunn, M., Samuels, G., & Higson-Smith, C. (2023). Ambiguous loss of home: Syrian refugees and the process of losing and remaking home. Wellbeing, Space and Society, 4, 100136. https://doi.org/10.1016/j.wss.2023.100136
Ermansons, G., Kienzler, H., & Asif, Z. (2023). Refugee mental health and the role of place in the Global North countries: A scoping review. Health & Place, 79, 102964. https://doi.org/10.1016/j.healthplace.2023.102964
Inter-Agency Standing Committee. (2007). Guidelines on mental health and psychosocial support in emergency settings. https://www.who.int/publications-detail-redirect/iasc-guidelines-for-mental-health-and-psychosocial-support-in-emergency-settings
Wnuk, A., Toruńczyk-Ruiz, S., & Bonanno, G. A. (2025). Place cure or place curse? Place attachment and well-being after forced displacement. Applied Psychology: Health and Well-Being, 17(6), e70089. https://doi.org/10.1111/aphw.70089
World Health Organization, War Trauma Foundation, & World Vision International. (2011). Psychological first aid: Guide for field workers. https://www.who.int/publications/i/item/9789241548205
World Health Organization. (2023). Mental health of refugees and migrants: Risk and protective factors and access to care. https://www.who.int/timorleste/publications/i/item/9789240081840
Міністерство охорони здоров’я України. (2026, актуальний вебресурс). Психічне здоров’я. https://moz.gov.ua/mental-health
Міністерство розвитку громад та територій України. (2026). Як отримати компенсацію за пошкоджене або знищене житло. https://mininfra.gov.ua/diialnist/yevidnovlennia/yak-otrymaty-kompensatsiiu