Індивідуалізм і колективізм у психології: що означають і де модель спрощує культуру
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 5 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Індивідуалізм і колективізм у психології — це спосіб описувати, яку відносну вагу в певному культурному середовищі мають автономія людини, особистий вибір і універсальні права, з одного боку, та належність до значущих груп, взаємні обов’язки й групові норми — з іншого. Ця модель стала однією з найвпливовіших у кроскультурній психології, але її коректне застосування потребує чіткого розрізнення рівнів аналізу: показник країни або суспільства не є психологічним портретом кожної людини, яка там живе.
Сучасні дані одночасно підтверджують наукову цінність цього виміру і показують, наскільки небезпечно перетворювати його на схему «індивідуалістичний Захід — колективістський Схід». Метааналізи давно виявили, що відмінності залежать від конкретного компонента індивідуалізму чи колективізму, вибірки та способу вимірювання. Метааналіз Oyserman, Coon і Kemmelmeier показав значно складнішу картину, ніж популярні культурні стереотипи.
У 2026 році Plamen Akaliyski, Vivian Vignoles, Christian Welzel і Michael Minkov опублікували масштабну реконструкцію суспільного виміру індивідуалізму–колективізму. Автори дійшли висновку, що старі національні індекси можуть підтримувати хибні уявлення про культурні відмінності, а сучасне вимірювання має спиратися на теоретично обґрунтовані й актуальні дані. Дослідження 2026 року в Journal of Personality and Social Psychology стало важливим оновленням поля.
Що означає індивідуалізм у психології
У культурно-психологічному сенсі індивідуалізм описує середовище, у якому люди частіше мисляться як автономні особи з власними цілями, вибором і правами. Особисті рішення, приватність, самостійність і можливість відрізнятися від групи отримують високу нормативну цінність. Йдеться про культурну орієнтацію, а не про оцінку моральності окремої людини.
Індивідуалізм не дорівнює егоїзму. Егоїзм описує пріоритет власної вигоди без належного врахування інших; індивідуалізм у кроскультурних моделях стосується насамперед автономії, способу організації соціальних зв’язків і правомірності особистого вибору. У реконструкції 2026 року вищий суспільний індивідуалізм не був пов’язаний із вищими рівнями егоїзму, аномії чи конкурентних переконань як необхідними складниками самого виміру.
Людина може високо цінувати автономію і водночас бути щедрою, солідарною, відповідальною перед близькими та активно працювати для спільного блага. Саме тому моральне рівняння «індивідуалізм = байдужість до інших» не відповідає тому, як конструкт використовується в сучасній науці.
Що означає колективізм у психології
Колективізм описує культурну орієнтацію, у якій значущі групові зв’язки, взаємні зобов’язання, лояльність, узгодження дій та збереження стосунків мають велику нормативну вагу. Групою може бути сім’я, родина, локальна спільнота, релігійна громада, професійне коло або інша спільнота, залежно від конкретної теорії й дослідження.
Саме питання «який колектив?» виявилося принциповим. Brewer і Chen показали, що слово «колективізм» часто об’єднує різні явища: близькі міжособистісні зв’язки, реляційне Я, членство в ширших групах і нормативну відданість групі. Коли ці рівні зливаються, один показник починає означати надто багато різних речей.
Колективізм також не дорівнює автоматичній покорі групі. Орієнтація на взаємозалежність може поєднуватися з рівністю, взаємодопомогою та горизонтальними зв’язками, а може існувати в ієрархічному середовищі з сильними рольовими обов’язками. Це одна з причин, чому проста вісь від «індивідуалізму» до «колективізму» часто втрачає важливі відмінності.
Культурний рівень і індивідуальний рівень — це різні речі
Найважливіше правило для читання досліджень індивідуалізму й колективізму звучить так: спочатку потрібно з’ясувати, на якому рівні вимірюється конструкт. На суспільному рівні дослідники порівнюють агреговані патерни цінностей, норм і соціальних орієнтацій між країнами або іншими культурними одиницями. На індивідуальному рівні вони вимірюють, наскільки конкретна людина підтримує автономію, групові обов’язки, рівність, конкуренцію чи інші компоненти моделі.
Перенесення середнього показника країни безпосередньо на окрему людину створює екологічну помилку. Brewer і Venaik детально показали, чому зв’язки, отримані на національному рівні, не можна автоматично приписувати людям або організаціям усередині цих країн.
Якщо певна країна має вищий середній показник колективізму, це означає лише відмінність у центральній тенденції конкретного вимірювання. Усередині неї залишаються великі індивідуальні, регіональні, поколіннєві, класові, мовні, релігійні та субкультурні відмінності. Розподіли між країнами можуть значно перекриватися, а двоє людей з різних суспільств можуть бути психологічно ближчими одне до одного, ніж до середніх показників власних груп.
Сучасна дискусія про національну культуру тому рухається не до заперечення групових закономірностей, а до точнішого багаторівневого аналізу. Smith і Bond підкреслюють, що культурні характеристики можуть допомагати пояснювати варіативність, якщо дослідник не підміняє ними індивідуальні дані.
Чи є індивідуалізм і колективізм двома кінцями однієї шкали
У різних теоріях відповідь різниться. Частина суспільних індексів моделює індивідуалізм–колективізм як єдиний культурний вимір. Водночас індивідуально-психологічні підходи часто розкладають його на кілька відносно самостійних орієнтацій. Людина може підтримувати особисту автономію в одній сфері життя і сильні взаємні обов’язки в іншій.
Так само культура може одночасно заохочувати особисту ініціативу, сімейну взаємодопомогу, рівність у дружніх стосунках і жорстку ієрархію в інших інституціях. Коли все це стискається до одного числа, модель стає зручною для порівняння, але втрачає частину психологічної структури.
Горизонтальний і вертикальний індивідуалізм та колективізм
Впливова модель Singelis, Triandis, Bhawuk і Gelfand додала до індивідуалізму–колективізму другий вимір — ставлення до рівності та ієрархії. Так з’явилися чотири орієнтації, які допомагають побачити відмінності всередині загальних категорій.
Горизонтальний індивідуалізм
Людина мислиться як автономна й відмінна від інших, але рівна їм за статусом. Наголос робиться на самостійності, унікальності та праві діяти по-своєму без необхідності доводити перевагу над іншими.
Вертикальний індивідуалізм
Автономність поєднується з прийняттям нерівності статусів і більшою значущістю змагання, досягнення та ранжування. Тут особиста незалежність не виключає ієрархії.
Горизонтальний колективізм
Належність до групи та взаємозалежність поєднуються з наголосом на рівності її членів. Кооперація й спільність важливі, але не обов’язково передбачають жорстку підлеглість чи ієрархічні ролі.
Вертикальний колективізм
Сильна групова належність поєднується з прийняттям статусної нерівності, рольових обов’язків та ієрархії. Відданість групі може включати готовність ставити її потреби вище за власні в певних ситуаціях.
Ця чотиричастинна модель важлива саме тому, що руйнує популярне уявлення про «індивідуалізм» і «колективізм» як два однорідні психологічні типи. Дві культури з подібним середнім рівнем колективізму можуть суттєво відрізнятися за ставленням до рівності, авторитету, конкуренції та взаємних обов’язків.
Як індивідуалізм і колективізм пов’язані з уявленням про Я
Культурні орієнтації пов’язані з тим, як люди описують себе, але це окремий рівень теорії. У моделях незалежного й взаємозалежного Я незалежність означає, що самоопис сильніше спирається на внутрішні риси, вибір і автономні цілі; взаємозалежність — що важливішими стають стосунки, ролі та зв’язки з іншими.
Це не тотожність «індивідуалізм = незалежне Я» і «колективізм = взаємозалежне Я». Дослідження Vignoles та співавторів показало, що глобальна варіативність моделей Я багатовимірна і не вкладається в одну дихотомію «Схід — Захід».
Загальна психологічна будова самоопису належить до ширшої теми Я-концепції. У межах C05 культурні моделі потрібні для пояснення того, як соціокультурний контекст змінює ймовірність певних способів конструювання Я, а не для присвоєння людині культурного типу.
Що насправді показують метааналізи
Один із ключових уроків великого метааналізу Oyserman, Coon і Kemmelmeier полягає в тому, що ефекти індивідуалізму й колективізму залежать від того, який саме компонент вимірюють. Автори не отримали простої картини, у якій усі групи, що традиційно називають «західними», послідовно розташовуються на одному полюсі, а всі «східні» — на іншому.
Інший великий метааналітичний огляд Taras, Kirkman і Steel об’єднав 598 досліджень і понад 200 тисяч учасників щодо культурних вимірів Гофстеде та організаційно значущих результатів. Загалом культурні цінності були пов’язані з емоціями, установками й поведінкою, але їхня прогностична сила залежала від результату, вибірки й контексту; для частини наслідків риси особистості та демографічні змінні були сильнішими предикторами.
Тому коректний висновок звучить так: культурні орієнтації можуть пояснювати статистичну частину відмінностей між групами та людьми, але не працюють як універсальний алгоритм прогнозування конкретної особи. Саме ця різниця між ймовірнісним поясненням і стереотипним ярликом визначає якісне використання моделі.
Де класична модель спрощує культуру
1. Вона легко перетворює середній показник країни на опис людини
Найпоширеніша помилка виникає, коли національний індекс читають як паспортний психологічний тест. Формула «ця країна колективістська, отже її громадянин ставить групу вище за себе» виходить за межі того, що доводять групові дані. Вона ігнорує внутрішню неоднорідність суспільства та екологічну помилку.
2. Вона приховує різні види групової належності
Сімейні обов’язки, близька дружба, професійна солідарність, релігійна громада, локальна спільнота й абстрактна національна група — різні соціальні структури. Висока орієнтація на одну з них не гарантує такої самої орієнтації на інші. Тому дослідник має вказувати, яку саме форму групової пов’язаності вимірює.
3. Вона може створювати хибну вісь «Схід — Захід»
Довга традиція порівняння США або Західної Європи зі Східною Азією зробила цю дихотомію інтуїтивною. Проте глобальні вибірки показують інші конфігурації. Культурні патерни в Латинській Америці, Африці, Південній Азії, на Близькому Сході, у Східній Європі та всередині самих західних і східноазійських суспільств не зводяться до двох блоків.
Саме цю проблему емпірично розкриває робота Vignoles та співавторів про глобальні моделі Я: незалежність і взаємозалежність складаються з кількох вимірів, а їхні поєднання не повторюють просту географічну межу.
4. Один вимір не описує силу норм
Суспільства відрізняються не лише тим, як співвідносять особисту автономію та групові зв’язки. Gelfand та співавтори показали окремий вимір жорсткості–гнучкості культурних норм: у «жорсткіших» культурах норми сильніші, а відхилення від них менш терпимі; у «гнучкіших» — діапазон прийнятної поведінки ширший. Це не те саме, що індивідуалізм–колективізм.
5. Один вимір не описує структуру соціальних зв’язків
Ще один окремий параметр — реляційна мобільність: наскільки легко люди можуть формувати нові стосунки й залишати старі. У дослідженні Thomson та співавторів у 39 суспільствах реляційна мобільність була пов’язана з довірою, близькістю, саморозкриттям та іншими формами соціальної поведінки. Вона пояснює частину міжкультурної варіативності, яку недоцільно автоматично приписувати індивідуалізму.
6. Культура змінюється в часі
Національні індекси часто сприймають як постійні характеристики, хоча цінності та практики змінюються разом з економічними, інституційними й демографічними умовами. Santos, Varnum і Grossmann проаналізували 51 рік даних у 78 країнах і виявили зростання індивідуалістичних практик і цінностей у більшості досліджених суспільств, хоча міжкраїнні відмінності залишалися значними.
Синтез Beugelsdijk і Welzel також показує, що культурні виміри корисно розглядати разом із культурною динамікою. Культура має історичну інерцію, але не є нерухомою.
7. Порівнювати можна лише те, що вимірюється еквівалентно
Навіть однакова анкета різними мовами не гарантує, що пункти мають однакове психологічне значення в різних культурах. Перед порівнянням середніх необхідно перевіряти вимірювальну еквівалентність. Дослідження Soler-Anguiano, Rivera-Aragón і Díaz-Loving демонструє, як для індивідуалізму й колективізму перевіряють конфігуральну, метричну та скалярну інваріантність.
Методологія такої перевірки належить до окремого canonical owner — кроскультурної валідності психологічних тестів. Для інтерпретації культурних відмінностей достатньо пам’ятати правило: без доказів еквівалентності різниця в балах може частково відображати роботу інструмента, а не саму психологічну відмінність.
Що змінилося у вимірюванні індивідуалізму–колективізму у 2025–2026 роках
Класичні національні оцінки Гофстеде десятиліттями використовувалися як готова карта культур. Однак їхня основа містила старі й нерепрезентативні для населення дані, зокрема первинні опитування працівників IBM. Огляд Komisarof і Akaliyski 2025 року описує масштабне оновлення: пов’язані з моделлю Гофстеде оцінки індивідуалізму–колективізму були переглянуті на основі новіших масивів даних для 102 країн і регіонів.
Подальша реконструкція Akaliyski та співавторів 2026 року перевірила вимір на репрезентативних даних World Values Survey та European Values Study. У новій концептуалізації ядро суспільного індивідуалізму утворюють пов’язані тенденції до більшої особистої свободи замість підпорядкування традиційним груповим нормам, більшої толерантності до відмінностей замість виключення та більшої рівності особи замість дискримінації за груповим статусом.
Це оновлення має практичний наслідок: стару таблицю «балів країн» не варто використовувати як позачасову істину. Дослідник має перевіряти, яка саме версія індексу застосовується, коли й на яких даних вона побудована, яку теоретичну конструкцію вимірює і чи підходить вона до конкретного питання.
Особливо показовим є те, що нові оцінки суттєво змінюють знайому географічну картину. Огляд 2025 року описує послаблення традиційного протиставлення англомовного Заходу та Східної Азії. Це не означає, що культурні відмінності зникли; це означає, що їхня конфігурація залежить від того, як саме операціоналізовано конструкт і якими даними його вимірюють.
Чи можна назвати країну «індивідуалістичною» або «колективістською»
Можна говорити, що за певним інструментом, у певний період і на певній вибірці суспільство має відносно вищий або нижчий груповий показник. Саме таке формулювання зберігає науковий сенс порівняння. Категоричне «ця країна колективістська» стирає метод, дату, невизначеність і внутрішню неоднорідність.
Найкраща практика — називати джерело оцінки, рік даних, рівень аналізу, конкретну шкалу й порівняльну групу. Наприклад, «у вибірці X середній показник горизонтального колективізму був вищим, ніж у вибірці Y» є значно точнішим твердженням, ніж «народ X — колективісти».
Це саме той випадок, коли поняття ментальності та менталітету також потребують обережної операціоналізації: узагальнення про культуру має спиратися на визначений конструкт і дані, а не на інтуїтивний «національний характер».
Індивідуалізм, колективізм і соціальна ідентичність
Колективізм часто пов’язують із соціальною ідентичністю, але ці поняття виконують різні пояснювальні функції. Індивідуалізм–колективізм описує культурні орієнтації щодо автономії, групових зв’язків і зобов’язань. Соціальна ідентичність описує ту частину самоусвідомлення, яка пов’язана з членством у соціальних групах і значенням цього членства.
Загальні механізми групової категоризації, «ми–вони», внутрішньогрупової ідентифікації та міжгрупових відносин належать до теорії соціальної ідентичності. У цій статті важливий культурний рівень: різні середовища можуть по-різному нормувати автономію, обов’язок, рівність та силу групових зв’язків.
Індивідуалізм, колективізм і культурні упередження
Культурний вимір легко перетворюється на стереотип, коли статистичну тенденцію подають як сутність групи. Це вже питання культурних упереджень: спрощене очікування починає керувати тим, як ми бачимо конкретну людину, а суперечливі приклади ігноруємо.
Науково коректна культурна модель має працювати у протилежний спосіб: не підказувати готовий характер людини, а формувати перевірювані гіпотези про те, які соціальні норми, інституції та способи взаємодії можуть частіше зустрічатися в певному середовищі. Потім ці гіпотези потрібно перевіряти на рівні даних, що відповідає конкретному питанню.
Що відомо про індивідуалізм і колективізм в Україні
Для України існують окремі дослідження й україномовні інструменти, але вони не дають підстави закріпити за всім суспільством одне постійне культурне слово. Україна регіонально, поколіннєво, мовно, релігійно й соціально неоднорідна, а тривалі суспільні зміни додатково роблять позачасові ярлики методологічно слабкими.
Україномовна адаптація шкали Singelis та співавторів, виконана Л. Г. Борисенко, була перевірена на 504 учасниках віком 18–69 років із різних регіонів України. Найкраще даним відповідала чотирифакторна модель горизонтального й вертикального індивідуалізму та колективізму. Публікація про українську адаптацію важлива як психометрична робота з індивідуальними орієнтаціями, але сама по собі не є «національним балом України».
Окремі українські вибірки можуть давати різні співвідношення орієнтацій залежно від року, регіону, віку, освіти, дослідницької процедури й конкретної шкали. Тому відповідь на запитання «Україна індивідуалістична чи колективістська?» має починатися з уточнення: за яким показником, на яких даних, у який період і порівняно з ким?
Як індивідуалізм і колективізм вимірюють
Є два принципово різні класи вимірювання. Суспільні індекси агрегують відповіді великих вибірок, щоб описати міжсуспільні відмінності. Індивідуальні шкали оцінюють особисті орієнтації — наприклад, ставлення до самостійності, групової лояльності, рівності чи ієрархії. Результати одного класу не можна механічно підставляти замість іншого.
Якісний інструмент також має показати, що його структура, навантаження пунктів та пороги порівнювані між мовними й культурними групами. Якщо інваріантність не встановлена, різниця середніх може бути неоднозначною. Саме тому сучасна кроскультурна психологія дедалі частіше поєднує теоретичну модель культури з формальними психометричними тестами.
Як правильно читати культурні рейтинги
Культурні рейтинги варто читати як опис відносних групових тенденцій, створений конкретним методом. Вони найкорисніші, коли допомагають сформулювати питання для дослідження або пояснити макрорівневу закономірність, а не коли замінюють знання про конкретну людину.
Перед інтерпретацією корисно перевірити п’ять речей: що саме визначено як індивідуалізм або колективізм; хто входив до вибірки; коли зібрані дані; чи є показник суспільним або індивідуальним; чи перевірена порівнюваність вимірювання. Якщо хоча б одна з цих відповідей невідома, точність культурного висновку різко зменшується.
Також варто дивитися на інші культурні параметри. Сила норм, реляційна мобільність, ставлення до ієрархії, довіра, історичні інституції, економічна безпека та моделі Я можуть доповнювати або змінювати інтерпретацію того самого показника індивідуалізму–колективізму.
Чому модель усе ще корисна
Критика спрощень не скасовує сам конструкт. Індивідуалізм–колективізм залишається одним із найбільш досліджених способів опису культурної варіативності, має велику емпіричну літературу й допомагає ставити точні питання про автономію, групові обов’язки, соціальні зв’язки та інституційні норми.
Його сила зростає, коли модель використовується як один рівень багаторівневого пояснення. Тоді культурний індекс описує середовище, індивідуальні вимірювання — психологічну орієнтацію людини, а конкретна ситуація — умови, у яких певна орієнтація стає релевантною. Така схема дозволяє зберегти культурний контекст без перетворення культури на долю.
Короткий висновок
Індивідуалізм і колективізм — науково корисні, але багаторівневі конструкції. Вони описують відносну вагу автономії, особистого вибору, групових зв’язків та взаємних обов’язків, проте не визначають характер окремої людини за її паспортом, мовою чи походженням.
Сучасна кроскультурна психологія рухається від простих національних ярликів до репрезентативних даних, багатовимірних моделей, перевірки вимірювальної еквівалентності та явного розрізнення суспільного й індивідуального рівнів. Оновлення 2025–2026 років особливо чітко показує: культурні індекси треба переглядати разом із теорією та даними, а не передавати з десятиліття в десятиліття як незмінні властивості народів.
Поширені запитання
Що таке індивідуалізм простими словами?
Це культурна або особиста орієнтація, за якої високо цінуються автономія, власний вибір і право людини діяти як окрема особа. Точне значення залежить від рівня аналізу й конкретної шкали.
Що таке колективізм простими словами?
Це орієнтація, за якої значущими є належність до груп, взаємні обов’язки, лояльність і координація з іншими. Колективізм може бути горизонтальним, із наголосом на рівності, або вертикальним, із сильнішою ієрархією.
Чи є індивідуалізм і колективізм протилежностями?
У частині суспільних моделей їх подають як протилежні полюси одного виміру. На індивідуальному рівні багато підходів розрізняють кілька компонентів, тому людина може проявляти автономію в одних сферах і сильну групову взаємозалежність в інших.
Чи означає індивідуалізм егоїзм?
Ні. Індивідуалізм стосується автономії та способу організації зв’язку між особою і групою. Егоїзм стосується пріоритету власної вигоди. Вони можуть перетинатися в окремих ситуаціях, але не є одним конструктом.
Чи означає колективізм конформізм?
Ні. Частина форм колективізму передбачає сильну нормативну узгодженість, але групова взаємозалежність може існувати і в рівноправному середовищі. Силу норм точніше описує окремий вимір культурної жорсткості–гнучкості.
Чи можна визначити психологію людини за індексом її країни?
Ні. Національний індекс є груповою статистичною характеристикою. Його перенесення на конкретну людину без індивідуальних даних є екологічною помилкою.
Чи всі західні культури індивідуалістичні, а східні — колективістські?
Таке узагальнення надто грубе. Глобальні дослідження показують багатовимірні культурні конфігурації, великі внутрішні відмінності та суттєву залежність висновку від способу вимірювання. Нові індекси 2025–2026 років також помітно змінюють стару географічну картину.
Україна індивідуалістична чи колективістська?
Однозначний ярлик для всієї України методологічно слабкий. Потрібно називати конкретний інструмент, вибірку, рік і рівень аналізу. Україномовні шкали існують, але вони вимірюють визначені орієнтації в конкретних вибірках, а не встановлюють незмінний «тип» суспільства.
Чи змінюється індивідуалізм із часом?
Так, культурні практики й цінності можуть змінюватися. Довготривалі міжнародні дані показують зростання індивідуалістичних тенденцій у багатьох суспільствах, хоча історично сформовані міжкраїнні відмінності не зникають повністю.
Який тип — індивідуалізм чи колективізм — психологічно кращий?
Наукові дані не підтримують універсальну ієрархію, у якій один полюс завжди кращий. Наслідки залежать від конкретної форми орієнтації, соціального контексту, норм, ресурсів і того, що саме оцінюється. Коректніше досліджувати відповідність між культурним середовищем, ситуацією та потребами людей.
Пов’язані статті
Джерела
Akaliyski, P., Vignoles, V. L., Welzel, C., & Minkov, M. (2026). Individualism-collectivism: Reconstructing Hofstede’s dimension of cultural differences. Journal of Personality and Social Psychology, 130(2), 308–356. https://doi.org/10.1037/pspp0000580
Beugelsdijk, S., & Welzel, C. (2018). Dimensions and Dynamics of National Culture: Synthesizing Hofstede With Inglehart. Journal of Cross-Cultural Psychology, 49(10), 1469–1505. https://doi.org/10.1177/0022022118798505
Borysenko, L. H. (2017). Україномовна адаптація опитувальника Сінгеліса та ін. (1995) для вивчення культурного синдрому «індивідуалізм – колективізм». Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Психологічні науки», 1(3). Сторінка публікації
Brewer, M. B., & Chen, Y.-R. (2007). Where (Who) Are Collectives in Collectivism? Toward Conceptual Clarification of Individualism and Collectivism. Psychological Review, 114(1), 133–151. https://doi.org/10.1037/0033-295X.114.1.133
Brewer, P., & Venaik, S. (2014). The Ecological Fallacy in National Culture Research. Organization Studies, 35(7), 1063–1086. https://doi.org/10.1177/0170840613517602
Gelfand, M. J., Raver, J. L., Nishii, L., et al. (2011). Differences Between Tight and Loose Cultures: A 33-Nation Study. Science, 332(6033), 1100–1104. https://doi.org/10.1126/science.1197754
Komisarof, A., & Akaliyski, P. (2025). New developments in Hofstede’s Individualism-Collectivism: A guide for scholars, educators, trainers, and other practitioners. International Journal of Intercultural Relations, 107, 102200. https://doi.org/10.1016/j.ijintrel.2025.102200
Oyserman, D., Coon, H. M., & Kemmelmeier, M. (2002). Rethinking Individualism and Collectivism: Evaluation of Theoretical Assumptions and Meta-Analyses. Psychological Bulletin, 128(1), 3–72. https://doi.org/10.1037/0033-2909.128.1.3
Santos, H. C., Varnum, M. E. W., & Grossmann, I. (2017). Global Increases in Individualism. Psychological Science, 28(9), 1228–1239. https://doi.org/10.1177/0956797617700622
Singelis, T. M., Triandis, H. C., Bhawuk, D. P. S., & Gelfand, M. J. (1995). Horizontal and Vertical Dimensions of Individualism and Collectivism: A Theoretical and Measurement Refinement. Cross-Cultural Research, 29(3), 240–275. https://doi.org/10.1177/106939719502900302
Smith, P. B., & Bond, M. H. (2019). Cultures and Persons: Characterizing National and Other Types of Cultural Difference Can Also Aid Our Understanding and Prediction of Individual Variability. Frontiers in Psychology, 10, 2689. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2019.02689
Soler-Anguiano, F. L., Rivera-Aragón, S., & Díaz-Loving, R. (2023). Cross-cultural measurement invariance evidence of individualism and collectivism: from the idiosyncratic to universal. Frontiers in Psychology, 14, 1150757. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2023.1150757
Taras, V., Kirkman, B. L., & Steel, P. (2010). Examining the Impact of Culture’s Consequences: A Three-Decade, Multilevel, Meta-Analytic Review of Hofstede’s Cultural Value Dimensions. Journal of Applied Psychology, 95(3), 405–439. https://doi.org/10.1037/a0018938
Thomson, R., Yuki, M., Talhelm, T., et al. (2018). Relational mobility predicts social behaviors in 39 countries and is tied to historical farming and threat. Proceedings of the National Academy of Sciences, 115(29), 7521–7526. https://doi.org/10.1073/pnas.1713191115
Vignoles, V. L., Owe, E., Becker, M., et al. (2016). Beyond the ‘East–West’ Dichotomy: Global Variation in Cultural Models of Selfhood. Journal of Experimental Psychology: General, 145(8), 966–1000. https://doi.org/10.1037/xge0000175