Самоконструювання: незалежне і взаємозалежне Я в культурному контексті
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 5 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Самоконструювання (англ. self-construal) — це спосіб, у який людина психологічно організовує уявлення про себе у зв’язку з іншими людьми та соціальним контекстом. Воно описує, наскільки центральними для відчуття Я є автономність, особисті риси й цілі, а наскільки — стосунки, ролі, належність, взаємні обов’язки та чутливість до ситуації. Класичну відмінність між незалежним і взаємозалежним Я сформулювали Гейзел Маркус і Шинобу Кітаяма; їхня стаття 1991 року стала однією з основ сучасної культурної психології.
Незалежне Я акцентує автономію, відмінність від інших, власні переконання, уподобання та особисті цілі. Взаємозалежне Я акцентує взаємозв’язки, значущі стосунки, соціальні ролі, відповідальність перед близькими та пристосування поведінки до контексту. Ці орієнтації не є двома взаємовиключними типами особистості. Людина може бути дуже самостійною в одній сфері й водночас глибоко орієнтованою на взаємність і зв’язок з іншими в іншій.
Сучасна доказова картина значно складніша за популярну формулу «Захід = незалежність, Схід = взаємозалежність». Великі кроскультурні дослідження показують кілька різних способів бути незалежним і кілька різних способів бути взаємозалежним, а культурні групи поєднують їх у різних конфігураціях. Тому самоконструювання корисне як модель психологічної організації Я, але непридатне як ярлик для національності, етнічності, релігії або окремої людини.
Що саме означає самоконструювання
У психології Я-концепція охоплює широку систему уявлень людини про себе: хто вона, якими рисами себе наділяє, які ролі, цінності й характеристики вважає своїми. Самоконструювання відповідає на вужче питання: у який спосіб це Я співвідноситься з іншими людьми та соціальним середовищем. Загальний психологічний зміст Я-концепції належить окремому канонічному вузлу ХАБу; тут розглядається саме культурно варіативна організація Я.
Огляд Сьюзен Кросс, Ерін Гардін і Берни Герчек-Свінг підсумовує три пов’язані лінії досліджень: незалежне, реляційне та взаємозалежне самоконструювання, способи їх вимірювання й експериментальної активації, а також зв’язки з пізнанням, емоціями, мотивацією та соціальною поведінкою. Саме слово «конструювання» тут не означає свідоме вигадування себе. Йдеться про відносно стійкі, але контекстно чутливі способи організовувати досвід Я.
Самоконструювання також не є клінічним діагнозом, симптомом, шкалою психічного здоров’я чи показником зрілості. Високий рівень взаємозалежності не означає патологічної залежності, а незалежність не означає емоційної відстороненості, егоїзму чи нездатності до близькості.
Незалежне Я: автономність, внутрішні орієнтири та самовираження
За класичною моделлю незалежне самоконструювання робить психологічно центральними відносно стійкі внутрішні характеристики людини: її здібності, переконання, бажання, уподобання, цілі та особистий вибір. Людина схильна пояснювати себе через формулу «я такий/така», а не передусім через формулу «я є частиною цих стосунків або цієї групи».
У такій організації Я важливими стають самостійне прийняття рішень, право відрізнятися від інших, узгодженість поведінки з власними поглядами та можливість прямо висловлювати внутрішню позицію. Це не означає відсутності соціальних зв’язків. Незалежна людина може бути турботливою, лояльною до спільноти й глибоко прив’язаною до близьких; різниця полягає в тому, яке місце ці зв’язки займають у психологічному визначенні Я та як вони співвідносяться з автономними цілями.
Класичний опис незалежного Я часто пов’язували з Північною Америкою та частиною Західної Європи. Сучасні дослідження зберігають частину цього спостереження, але відмовляються від уявлення про єдиний «західний тип». Один культурний контекст може підтримувати самовираження, інший — самостійність у розв’язанні проблем, ще інший — послідовність поведінки між ситуаціями; ці характеристики не зобов’язані рухатися разом.
Взаємозалежне Я: зв’язок, ролі та чутливість до контексту
Взаємозалежне самоконструювання робить центральними зв’язки з іншими, значущі соціальні ролі та взаємну координацію. Людина частіше визначає себе через стосунки й належності — наприклад, як члена родини, друга, учасника спільноти або носія певної культурної традиції — і сильніше враховує, як її рішення впливають на близьких та як конкретна ситуація задає доречний спосіб дії.
Для взаємозалежного Я важливими можуть бути гармонія у стосунках, взаємні обов’язки, здатність враховувати очікування інших, готовність змінювати форму самовираження залежно від контексту та підтримувати значущі зв’язки. Це не тотожне конформізму. Людина може заперечувати групі, захищати власні межі й приймати самостійні рішення, водночас переживаючи стосунки як важливу частину власного Я.
Взаємозалежність має різні культурні форми. У частині суспільств вона сильніше пов’язана з гармонією й пристосуванням, в інших — із родинною солідарністю, емоційною виразністю, честю, взаємодопомогою або відповідальністю перед близькими. Сучасний огляд культурної психології Kitayama і Salvador прямо підкреслює різноманіття форм взаємозалежності та необхідність виходити за межі простого порівняння «Схід — Захід».
Незалежність і взаємозалежність можуть співіснувати
Одна з найважливіших поправок до популярного викладу цієї теорії полягає в тому, що незалежність і взаємозалежність не слід автоматично ставити на одну лінію як два кінці єдиного вимірювання. У класичній Шкалі самоконструювання Теодора Сінгеліса незалежний і взаємозалежний компоненти вимірювалися окремо, а автор прямо виходив із того, що обидва способи Я можуть співіснувати в однієї людини.
Пізніший психометричний аналіз із контролем схильності погоджуватися з твердженнями показав складнішу картину: незалежність і взаємозалежність можуть бути трохи негативно пов’язані, але не є повними психологічними протилежностями. Дослідження Kam та співавторів на вибірках від 524 до 22 402 учасників підтримало двовимірне трактування й показало, що відповідний стиль відповідей може спотворювати видиму факторну структуру.
Практичний наслідок простий: у людини можуть одночасно бути виражені самостійність і сильна орієнтація на стосунки. Наприклад, вона може самостійно обирати професію, прямо висловлювати переконання, не чекати схвалення в побутових рішеннях і водночас ставити сімейні зобов’язання вище за частину індивідуальних вигод. Такий профіль не є суперечністю.
Сім вимірів сучасної моделі самоконструювання
Особливо важливою стала робота Vivian Vignoles та великої міжнародної групи дослідників. У двох багатонаціональних дослідженнях — спочатку серед 2924 студентів із 16 країн, а потім серед 7279 дорослих із 55 культурних груп у 33 країнах — автори показали, що загального поділу на незалежне й взаємозалежне Я недостатньо. Вони запропонували сім вимірів, кожен із яких має незалежний і взаємозалежний полюси.
1. Відмінність — подібність
Перший вимір описує, чи людина схильна визначати себе через унікальність і відмінність від інших або через подібність і спільність із ними. Відчувати себе унікальним і водночас цінувати належність цілком можливо, тому цей вимір не слід змішувати з усіма іншими аспектами незалежності.
2. Відокремленість Я — пов’язаність з іншими
Цей вимір стосується того, наскільки власні переживання й благополуччя психологічно відокремлені від переживань близьких. На взаємозалежному полюсі чужа радість, смуток або успіх сильніше входять у власне відчуття ситуації.
3. Самоспрямованість — сприйнятливість до впливу
Йдеться про прийняття рішень: наскільки людина спирається на власні бажання й критерії та наскільки вважає доречним враховувати поради, очікування й позицію значущих інших. Сприйнятливість до впливу не означає нездатності вирішувати самостійно; вона може бути культурно нормативною формою координації.
4. Опора на себе — опора на інших
Цей вимір описує готовність самостійно справлятися із завданнями або звертатися по допомогу й використовувати взаємну підтримку. Він особливо наочно показує, чому незалежність не можна зводити до відсутності близькості: людина може бути емоційно пов’язаною з родиною, але дуже високо цінувати практичну самостійність.
5. Послідовність — варіативність між контекстами
Незалежний полюс пов’язаний із уявленням, що «справжній я» має проявлятися приблизно однаково вдома, на роботі й серед друзів. Взаємозалежний полюс допускає, що різні стосунки та ролі природно актуалізують різні способи бути собою. Контекстна варіативність не є автоматично нещирістю.
6. Самовираження — гармонія
Цей вимір стосується комунікації: чи важливіше відкрито висловити внутрішню позицію, навіть коли вона порушує згоду, чи зберегти гармонію й адаптувати форму висловлювання до стосунків і ситуації. Обидві стратегії можуть бути функціональними залежно від контексту.
7. Власний інтерес — відданість іншим
Останній вимір описує конфлікт між особистими здобутками та збереженням важливих стосунків. Він не вимірює моральність: орієнтація на власні цілі не дорівнює егоїзму, а відданість іншим не гарантує справедливості чи психологічного благополуччя.
Головний висновок багатовимірної моделі полягає в тому, що одна й та сама людина або культурна група може бути більш незалежною за одним виміром і більш взаємозалежною за іншим. У дослідженні Vignoles та співавторів культурні регіони не складалися в єдину чисту вісь «незалежність — взаємозалежність». Саме тому сучасний аналіз має описувати конфігурацію вимірів, а не призначати групі один психологічний тип.
Як культура формує способи переживати Я
Культура впливає на самоконструювання через повторювані соціальні практики, норми, інституції та значення. Дитина навчається, які способи поведінки схвалюють у родині й школі; доросла людина стикається з очікуваннями щодо автономії, взаємодопомоги, обов’язку, прямоти, скромності, самопрезентації та прийняття рішень. З часом ці практики стають не лише зовнішніми правилами, а й частиною звичного способу розуміти себе.
Сучасна культурна психологія розглядає ці процеси ширше за національні кордони. Kitayama і Salvador пов’язують культурні психологічні відмінності з ширшими еколого-культурними комплексами: історично сформованими системами господарства, мобільності, норм, інституцій і повсякденних практик. Це не означає, що географія або економіка механічно визначає психіку. Йдеться про багаторівневі умови, у яких певні способи взаємодії частіше підтримуються й відтворюються.
На самоконструювання впливають також соціальний клас, покоління, освіта, релігійна традиція, регіон, сімейна культура, міграційний досвід, професійне середовище та конкретні мережі стосунків. Тому двоє громадян однієї країни можуть мати дуже різні профілі Я, а люди з різних країн — виявляти близькі психологічні орієнтації.
Чому країна не є психологічним типом людини
Кроскультурне дослідження може показати, що середній бал певної групи за певною шкалою відрізняється від середнього бала іншої групи. Цей результат описує групові розподіли за конкретних умов дослідження. Він не дозволяє передбачити самоконструювання конкретної людини лише за паспортом, мовою, етнічністю або релігією.
Групи мають внутрішню різноманітність, а їхні розподіли зазвичай перекриваються. Крім того, значення однієї й тієї самої поведінки може відрізнятися між культурними контекстами. Пряма емоційна виразність, наприклад, в одному середовищі може підтримувати індивідуальне самовираження, а в іншому — бути способом підтвердити честь, лояльність або включеність у стосунки.
Саме цю проблему показало глобальне дослідження Vignoles та співавторів: різні регіони підтримують різні комбінації самостійності, подібності, гармонії, пов’язаності, самовираження та відданості іншим. Популярна категорія «колективістська культура» приховує важливі відмінності між способами бути взаємозалежним.
Самоконструювання та індивідуалізм/колективізм — пов’язані, але різні поняття
Індивідуалізм і колективізм часто використовують для опису культурних цінностей, норм та інституційних орієнтацій на рівні суспільств або груп. Самоконструювання описує психологічну організацію Я на рівні людини, хоча її можна агрегувати й порівнювати між групами. Ці рівні пов’язані, але не взаємозамінні.
Помилка виникає, коли середній національний показник індивідуалізму перетворюють на характеристику кожного громадянина, а потім за ним пояснюють конкретну поведінку. Такий стрибок змішує груповий і індивідуальний рівні аналізу. Людина в середовищі з сильними індивідуалістичними нормами може мати виражене реляційне Я, а людина в середовищі з колективістськими нормами може бути дуже самоспрямованою й самодостатньою.
Дані також показують, що індивідуалізм і колективізм не обов’язково змінюються дзеркально. Метааналіз Sang-Yeon Kim 2024 року охопив 99 досліджень 1988–2023 років із загальною вибіркою 87 735 учасників, які порівнювали США та азійські країни. У частині азійських контекстів зі змінами соціально-економічних умов відмінності в колективізмі зменшувалися, але це не супроводжувалося симетричним зростанням індивідуалізму. Такий результат ще раз показує, що ці орієнтації не варто трактувати як один повзунок.
Що дослідження пов’язують із самоконструюванням
Теорія самоконструювання стала впливовою тому, що передбачає відмінності не лише в словесному описі себе. Огляд Cross та співавторів узагальнює дані про зв’язки самоконструювання з пізнанням, емоціями, мотивацією й соціальною поведінкою. Водночас сила ефектів залежить від способу вимірювання, вибірки, ситуації та конкретного психологічного процесу.
Пізнання й увага до контексту
Взаємозалежна орієнтація частіше пов’язується з більшою увагою до відносин між об’єктами та соціального контексту, тоді як незалежна — з більшою доступністю індивідуальних характеристик і категорій. Це середні тенденції, а не два різні «типи мислення». На пізнання одночасно впливають освіта, професійний досвід, завдання, мова, мотивація та безпосередня ситуація.
Мотивація і вибір
Незалежне Я частіше робить особистий вибір і внутрішні переваги психологічно значущим доказом автентичності. За взаємозалежної орієнтації вибір може сильніше оцінюватися через його наслідки для важливих стосунків, очікування значущих людей або доречність у конкретній ролі. Це не означає, що взаємозалежна людина не має власних цілей; її цілі можуть бути організовані разом із реляційними зобов’язаннями.
Емоції та самооцінювання
Культурний контекст може змінювати те, які емоції підтримують бажаний образ Я і які форми позитивного самооцінювання вважаються доречними. У частині контекстів сильніше заохочується відкрите підтвердження власних якостей, в інших — самокритика, скромність або чутливість до оцінки близьких. Конкретний емоційний прояв не має універсального культурного значення поза контекстом.
Спілкування і стосунки
У спілкуванні незалежність може підтримувати пряму артикуляцію власної позиції, а взаємозалежність — більшу увагу до статусу стосунків, збереження гармонії та непрямих сигналів. Проте реальна комунікація залежить від норм конкретного середовища, влади, близькості, теми й ризику конфлікту. Самоконструювання є одним із чинників, а не універсальним поясненням поведінки.
Контекст може тимчасово змінювати доступний спосіб Я
Самоконструювання має відносну стабільність, але не є незмінною сутністю. Та сама людина може мислити про себе автономніше в ситуації професійного вибору, взаємозалежніше в родинній кризі й по-різному регулювати самовираження залежно від того, чи спілкується з близьким другом, керівником або незнайомцем.
Важливу причинну перевірку цього принципу дали експерименти з тимчасовою активацією індивідуалістичних або колективістських орієнтацій. Метааналіз Oyserman і Lee показав, що такі маніпуляції впливають на реляційність і деякі пізнавальні процеси помірно, а на зміст Я-концепції та цінності — слабше. Автори описали культуру як ситуаційно доступну систему смислів: хронічно засвоєні орієнтації можуть ставати більш або менш помітними залежно від моменту.
Ці експерименти не доводять, що будь-яку культурну орієнтацію можна довільно «перемкнути» одним завданням. Вони показують принцип контекстної чутливості: частина психологічних відмінностей залежить від того, які культурні смисли й способи дії доступні та релевантні саме зараз.
Як вимірюють незалежне і взаємозалежне Я
Найвідомішим раннім інструментом стала 24-пунктова Self-Construal Scale Сінгеліса, створена для окремого оцінювання незалежної та взаємозалежної орієнтацій. Її поява була важливою, бо дозволила перевіряти теорію на індивідуальному рівні, а не просто приписувати людям культурну орієнтацію за країною проживання.
Однак вимірювання самоконструювання має суттєві психометричні труднощі. Kam та співавтори показали вплив схильності погоджуватися з пунктами шкал. Дослідження чеської адаптації Lacko, Čeněk та Urbánek виявило незадовільну факторну відповідність для однієї з багатовимірних моделей і наголосило на проблемі еквівалентності вимірювання між культурами. Це означає, що переклад анкети сам по собі не гарантує, що шкала вимірює той самий конструкт однаково в різних мовних і культурних групах.
Тому результати таких опитувальників потрібно інтерпретувати за правилами психометрії: враховувати надійність, валідність, факторну структуру, можливий стиль відповідей і, для кроскультурних порівнянь, інваріантність вимірювання. Один бал не встановлює «тип культури» людини й не є клінічним тестом.
Багатовимірна модель Vignoles та співавторів частково розв’язує проблему надмірного узагальнення, розділяючи сім способів незалежності/взаємозалежності. Вона точніше показує, що самовираження, самодостатність, послідовність, самоспрямованість і власний інтерес — різні психологічні осі, навіть якщо в популярних описах їх часто об’єднують словом «незалежність».
Самоконструювання в міграції, двомовному та бікультурному житті
Люди, які живуть між кількома культурними середовищами, часто мають доступ до кількох способів організовувати Я. Мова, співрозмовник, сімейна роль, професійне середовище або країна перебування можуть робити різні орієнтації доречними й психологічно доступними. Це не означає «подвійну особистість» і не є ознакою нестабільності.
Міграція може змінювати звичні правила автономії, допомоги, родинного обов’язку, прямоти, приватності й прийняття рішень. Психологічна напруга інколи виникає не через сам факт наявності двох культурних орієнтацій, а через конфлікт очікувань між середовищами, нерівність статусу, дискримінацію, мовні бар’єри або втрату звичних соціальних мереж. Ці процеси належать ширшій темі акультурації та культурної адаптації й не зводяться до одного показника самоконструювання.
Як читати власний профіль без ярликів
Корисніше ставити не запитання «я незалежний чи взаємозалежний?», а серію конкретніших запитань. Чи важливо вам залишатися однаковим у різних компаніях? Чи змінюється спосіб самовираження залежно від ролі? Коли ви приймаєте важливе рішення, думка близьких є інформацією, обов’язком чи перешкодою? Чи легко ви просите допомоги? Чи відчуваєте успіх близької людини частиною власного успіху? Що важливіше в конфлікті — прямо висловити позицію чи зберегти стосунок?
Відповіді можуть утворити змішаний профіль. Наприклад, людина може високо цінувати самоспрямованість, легко просити допомоги, бути послідовною між контекстами й водночас ставити гармонію у близьких стосунках вище за максимальну прямоту. Багатовимірний підхід описує такі поєднання краще, ніж єдиний ярлик.
Самоспостереження може бути корисним для розуміння конфліктів очікувань, але не замінює психологічного оцінювання, якщо людина звертається по допомогу через значний дистрес або порушення функціонування. У клінічному контексті культурні норми потрібні для точнішого розуміння досвіду, а не для автоматичного пояснення симптомів культурою.
Поширені помилки в розмові про незалежне і взаємозалежне Я
«Незалежне Я означає егоїзм»
Незалежність описує спосіб організації Я навколо автономії та внутрішніх орієнтирів. Вона нічого автоматично не говорить про моральність, емпатію або готовність допомагати іншим.
«Взаємозалежне Я означає психологічну залежність»
Взаємозалежність у культурній психології стосується включеності стосунків і соціального контексту до структури Я. Вона не є діагностичною категорією і не тотожна безпорадності, порушенню меж або нездатності діяти самостійно.
«Колективістська країна робить усіх її мешканців взаємозалежними»
Культурні середні показники не описують кожну людину. Усередині будь-якої країни існує значна варіативність за регіоном, поколінням, класом, родиною, освітою, міграційним досвідом та індивідуальною історією.
«Незалежність і взаємозалежність завжди протилежні»
Дані підтримують складнішу структуру. Дві орієнтації можуть співіснувати, а сучасні моделі розділяють щонайменше кілька різних вимірів, на яких людина може займати різні позиції.
«Схід і Захід мають два різні типи Я»
Це історично важлива евристика, яка допомогла сформулювати дослідницькі питання, але сучасна база даних її перевищила. Vignoles та співавтори і огляд Kitayama та Salvador показують різноманіття культурних зон і форм незалежності та взаємозалежності всередині них.
«Високий бал за шкалою показує справжню культурну сутність людини»
Опитувальник дає оцінку конструкта в межах конкретної моделі й способу вимірювання. Відповіді залежать від формулювань, мови, стилю відповіді та контексту. Для порівняння груп потрібна доказова еквівалентність вимірювання.
«Один із двох способів Я психологічно кращий»
Універсальної ієрархії тут немає. Функціональність залежить від завдання, соціального середовища, стосунків і можливості гнучко діяти. Автономія може підтримувати ініціативу й захист власних меж; взаємозалежність — координацію, підтримку та відповідальність. Кожна орієнтація має різні наслідки в різних умовах.
Що сьогодні можна вважати встановленим, а що залишається відкритим
Добре підтриманим є сам принцип: культурне середовище пов’язане з тим, як люди організовують Я, стосунки, автономію та соціальний контекст. Також добре підтримано, що простого національного поділу на «незалежних» і «взаємозалежних» недостатньо, а самоконструювання має кілька компонентів і контекстну чутливість.
Значно обережніше слід трактувати точні причинні ланцюги від певної культури до конкретної поведінки. Багато кроскультурних досліджень є порівняльними й кореляційними. Вони демонструють асоціації та групові відмінності, але самі по собі не встановлюють, що саме культура спричинила результат.
Цю межу добре ілюструє метааналіз Oyserman і Lee: кроснаціональні відмінності самі по собі не дають достатньої причинної ідентифікації, тоді як експериментальна активація культурних орієнтацій дає причиннішу, але більш локальну інформацію про окремі процеси. Тому найсильніший висновок виникає тоді, коли сходяться різні методи: великі кроскультурні вибірки, експерименти, психометричні перевірки та дослідження конкретних культурних практик.
Коротко: як розуміти самоконструювання
Самоконструювання — це спосіб організації Я у відношенні до автономії, інших людей і соціального контексту. Незалежне Я робить центральними особисті властивості, вибір і самоспрямованість; взаємозалежне — зв’язки, ролі, взаємні зобов’язання й контекстну координацію. Обидві орієнтації можуть співіснувати, а сучасні моделі розкладають їх на кілька окремих вимірів.
Культура впливає на те, які способи Я частіше заохочуються й стають звичними, але культурна група не визначає психологічний профіль кожного її члена. Самоконструювання змінюється між ситуаціями, поколіннями й культурними середовищами; його не слід використовувати для національних стереотипів, діагностики або оцінювання «зрілості» людини.
Поширені запитання
Що таке незалежне самоконструювання?
Це спосіб організації Я, у якому особливо важливими є автономія, особисті риси, власний вибір, внутрішні переконання та цілі. Він не означає відсутності близьких стосунків або небажання допомагати іншим.
Що таке взаємозалежне самоконструювання?
Це спосіб організації Я, у якому значущі стосунки, соціальні ролі, взаємні обов’язки та контекст входять до того, як людина визначає себе й приймає рішення.
Чи може одна людина бути і незалежною, і взаємозалежною?
Так. Людина може поєднувати самостійність у рішеннях із сильною орієнтацією на родину, бути прямою в роботі й контекстно чутливою у близьких стосунках. Сучасні моделі саме тому описують кілька окремих вимірів.
Чи визначає національність тип самоконструювання?
Ні. Культурне середовище впливає на середні тенденції, але всередині кожної країни й культурної групи є велика індивідуальна варіативність. На профіль також впливають родина, регіон, покоління, освіта, соціальний клас, міграція та конкретний контекст.
Чим самоконструювання відрізняється від індивідуалізму і колективізму?
Індивідуалізм і колективізм часто описують культурні цінності й норми на рівні груп або суспільств. Самоконструювання описує психологічний спосіб організації Я на рівні людини. Поняття пов’язані, але їх не можна механічно підміняти одне одним.
Чи існує тест на незалежне і взаємозалежне Я?
Існують дослідницькі шкали, зокрема Self-Construal Scale Сінгеліса та пізніші багатовимірні інструменти. Їхні результати залежать від психометричної якості й культурної еквівалентності; вони не є клінічною діагностикою.
Яке самоконструювання психологічно здоровіше?
Наукові дані не встановлюють універсально «здоровішого» полюса. Адаптивність залежить від контексту, стосунків, завдань і гнучкості людини. Проблеми не визначаються самим фактом незалежності або взаємозалежності.
Пов’язані статті
Джерела
Cross, S. E., Hardin, E. E., & Gercek-Swing, B. (2011). The what, how, why, and where of self-construal. Personality and Social Psychology Review, 15(2), 142–179. https://doi.org/10.1177/1088868310373752
Kam, C., Zhou, X., Zhang, X., & Ho, M. Y. (2012). Examining the dimensionality of self-construals and individualistic–collectivistic values with random intercept item factor analysis. Personality and Individual Differences, 53(6), 727–733. https://doi.org/10.1016/j.paid.2012.05.023
Kim, S.-Y. (2024). Examining 35 years of individualism-collectivism research in Asia: A meta-analysis. International Journal of Intercultural Relations, 100, 101988. https://doi.org/10.1016/j.ijintrel.2024.101988
Kitayama, S., & Salvador, C. E. (2024). Cultural Psychology: Beyond East and West. Annual Review of Psychology, 75, 495–526. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-021723-063333
Lacko, D., Čeněk, J., & Urbánek, T. (2021). Psychometric Properties of the Independent and Interdependent Self-Construal Questionnaire: Evidence From the Czech Republic. Frontiers in Psychology, 12, 564011. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2021.564011
Markus, H. R., & Kitayama, S. (1991). Culture and the self: Implications for cognition, emotion, and motivation. Psychological Review, 98(2), 224–253. https://doi.org/10.1037/0033-295X.98.2.224
Oyserman, D., & Lee, S. W. S. (2008). Does culture influence what and how we think? Effects of priming individualism and collectivism. Psychological Bulletin, 134(2), 311–342. https://doi.org/10.1037/0033-2909.134.2.311
Singelis, T. M. (1994). The measurement of independent and interdependent self-construals. Personality and Social Psychology Bulletin, 20(5), 580–591. https://doi.org/10.1177/0146167294205014
Vignoles, V. L., Owe, E., Becker, M., Smith, P. B., Easterbrook, M. J., Brown, R., et al. (2016). Beyond the ‘east–west’ dichotomy: Global variation in cultural models of selfhood. Journal of Experimental Psychology: General, 145(8), 966–1000. https://doi.org/10.1037/xge0000175