Як переносити доказові втручання між країнами та громадами

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 р. · Редакційна політика

Перенесення доказового втручання між країнами та громадами — це послідовне встановлення того, чи може програма, яка вже дала певні результати в одному середовищі, досягти потрібних результатів в іншому, які її складники необхідно зберегти, що слід адаптувати та як перевірити наслідки після впровадження. Практичне рішення ґрунтується на зіставленні вихідного й нового контекстів, поясненні механізму дії, залученні місцевих учасників, документуванні змін і незалежному оцінюванні. Саме таку логіку пропонують міжнародні рекомендації ADAPT та систематичний огляд критеріїв переносимості.

Доказ, здобутий у першій громаді, визначає обґрунтовану вихідну гіпотезу для другої. Остаточне рішення залежить від того, чи збігаються умови, від яких залежить ефект, чи здатні місцеві установи виконати програму і чи не зміниться розподіл користі й ризиків. Особливу увагу приділяють правовому статусу втручання, доступності послуг, мовним і культурним особливостям, матеріальним ресурсам, довірі до інституцій та реальним можливостям людей діяти.

Що означає переносимість доказового втручання

У державній політиці доказовим називають втручання, для якого існують належно отримані дані про результати, механізми, здійсненність або прийнятність. Оцінка сили цих даних залежить від поставленого запитання: рандомізований експеримент може переконливо встановлювати причинний ефект у місці проведення, а спостереження за практичним упровадженням — виявляти кадрові, організаційні й культурні умови його досягнення. Застосування в новому місці вимагає поєднання цих знань.

Переносимість означає обґрунтовану можливість отримати результат у цільовій популяції за її фактичних умов. Адаптація означає свідоме змінювання форми, змісту, способу надання або організації програми для кращої відповідності місцевому контексту. Упровадження означає організацію її реального виконання, а масштабування — поширення охоплення, ресурсів та інституційної відповідальності на більшу кількість людей або установ. Ці процеси взаємопов’язані, але відповідають на різні практичні запитання. Визначення адаптації й послідовність дій закріплені в ADAPT.

Для прикладу, нагадування про профілактичне обстеження може збільшити кількість записів до лікаря там, де є вільні місця. У громаді, де бракує лікарів, транспорту або доступного запису, те саме повідомлення може збільшити кількість спроб звернутися, але не кількість завершених обстежень. Психологічний компонент залишиться подібним, тоді як інституційний ланцюг, який має забезпечити результат, буде іншим. Отже, для перенесення може знадобитися зміна графіка прийому, транспортної доступності та маршруту запису, а не лише переклад тексту нагадування.

Перенесення, масштабування та відтворення результату

Відтворення результату перевіряє, чи повторюється спостережуваний ефект за нових вимірювань або виконань. Перенесення ставить додаткове запитання: як саме відмінності між двома контекстами можуть змінити ефект. Масштабування досліджує, що відбувається, коли програму виконують інші команди, у нових установах, з іншими бюджетами та для ширшої сукупності людей. Методологічні підстави такого розрізнення висвітлено в огляді причинної узагальнюваності й переносимості.

Практичні проблеми масштабування окремо розглядає українська стаття «Масштабування поведінкових втручань: чому результати змінюються». Поточний матеріал присвячений насамперед вибору, адаптації та перевірці програми під час переходу між контекстами, включно з переходом між державами, регіонами та територіальними громадами.

Чому результати змінюються після перенесення

Програма діє через механізм, який пов’язує її складники з поведінкою людей, організаційними діями та кінцевими суспільними наслідками. На цей зв’язок впливають численні умови. Оновлена рамка оцінювання комплексних втручань Medical Research Council пропонує вивчати втручання разом із контекстом, взаємодією компонентів і системою, в якій їх застосовано.

Різниця між людьми й групами населення

У вихідному дослідженні можуть переважати мешканці великих міст, люди з високою цифровою грамотністю або користувачі з постійним доступом до інтернету. У новій громаді інакшими можуть бути вік, мови спілкування, стан здоров’я, дохід, досвід переміщення, доступність зв’язку й довіра до установ. Ці відмінності можуть змінювати охоплення, готовність долучитися та наслідки втручання. Тому необхідно перевіряти не лише середній результат, а й те, які групи були представлені у вихідному дослідженні та кого належить охопити в новому місці.

Відмінності у правилах та послугах

Вплив нагадування, спрощеної заяви чи зміни стандартного варіанта вибору залежить від адміністративних процедур, правових повноважень, швидкості розгляду звернень і можливості отримати послугу. Якщо нова громада має іншу систему фінансування, чергу, вимоги до документів або доступ до транспорту, скопійований інструмент може впливати на проміжну дію, не змінюючи бажаного кінцевого результату.

Мова, норми та інституційна довіра

Повідомлення, що сприймається як зрозуміла допомога в одному місці, в іншому може викликати недовіру через тон, досвід дискримінації або попередні невдалі контакти з установою. Переклад слів не встановлює однакового розуміння, особливо якщо відрізняються назви послуг, значення адміністративних категорій та очікування щодо приватності. Посібник ВООЗ з адаптації програм до поведінкових і культурних умов передбачає вивчення конкретної спільноти та участь людей у формуванні рішень.

Виконавці, ресурси й повсякденні процедури

У пілотному проєкті спеціалізована команда може дотримуватися протоколу завдяки постійній підтримці дослідників. Звичайна установа має інші навантаження, порядок закупівель, кадрову плинність і вимоги до звітності. Дві програми з однаковими інструкціями фактично можуть відрізнятися частотою контакту з людьми, якістю навчання фахівців або можливістю усувати помилки. Оновлена рамка CFIR допомагає описувати такі чинники реалізації.

Які наукові докази дозволяють прогнозувати переносимість

Систематичний огляд або метааналіз може показати, що певний тип втручань давав результати в багатьох дослідженнях. Водночас середній узагальнений ефект не визначає наперед результат конкретної громади: різні дослідження можуть охоплювати несхожі популяції, умови й способи виконання. Потрібно з’ясовувати діапазон ефектів, неоднорідність, якість первинних робіт, ризик упередження та відповідність досліджених умов новому місцю.

Рандомізоване випробування за належного проведення допомагає відокремити причинний вплив програми від інших причин змін. Поширення цього причинного висновку за межі дослідженої вибірки потребує додаткових підстав: чи однаково діють модифікатори ефекту, чи є потрібна інфраструктура, чи не змінився стандарт послуг. Цю проблему докладно розглядають Degtiar і Rose та Deaton і Cartwright.

Спостережні дослідження, оцінювання процесу, інтерв’ю та дані установ допомагають зрозуміти контекст і механізми. Їхня цінність велика для побудови програми, хоча самі по собі вони не завжди встановлюють причинний ефект. Квазіекспериментальні підходи можуть стати відповідною альтернативою, коли рандомізація недоцільна або неможлива, якщо дизайн дозволяє переконливо обґрунтувати контрфактичне порівняння.

Статистична та практична значущість

Невелика статистично значуща зміна показника може мати обмежену цінність для громади, якщо не змінює завершення послуги, стан здоров’я або доступ до допомоги. І навпаки, помірний за точністю ефект може бути суспільно важливим, коли стосується великої групи або запобігає тяжким наслідкам. Потрібно оцінювати абсолютні зміни, інтервали невизначеності, вартість результату, навантаження на установи та розподіл ефектів між групами.

Що говорить систематичний огляд про критерії перенесення

Schloemer і Schröder-Bäck систематизували критерії оцінювання переносимості втручань у громадському здоров’ї, зосередившись на популяції, самому втручанні, середовищі та процесі перенесення. Ця модель допомагає визначити, яких саме даних бракує перед рішенням. Вона є засобом структурованого передбачення, тоді як фактичну переносимість остаточно підтверджує оцінювання після впровадження.

Покроковий алгоритм перенесення втручання до іншої громади

Наведена послідовність поєднує логіку ADAPT, критерії переносимості та принципи оцінювання комплексних програм. Кожен крок завершується конкретним документом або рішенням, якими можуть користуватися працівники органів влади, закладів охорони здоров’я, дослідницькі команди та представники громад.

Крок 1. Сформулювати суспільну проблему та очікуваний результат

Опишіть, чию поведінку або який етап отримання послуги потрібно змінити, чому це важливо та за яким кінцевим показником буде оцінено успіх. Відокремте потребу людей від адміністративної метрики: кількість відкритих повідомлень, заповнених форм або зареєстрованих заяв не тотожна кількості людей, які реально одержали допомогу.

Для кожного результату визначте часовий горизонт, джерело даних і відповідальну установу. Якщо проблема виникає через відсутність транспорту, штатних працівників чи фінансування, це стає частиною постановки завдання. Вивчення таких перешкод докладніше описане в українському матеріалі «Поведінкова діагностика суспільної проблеми».

Крок 2. Описати вихідне втручання як причинну модель

Зберіть протокол, дослідницькі звіти, матеріали для учасників, критерії включення, характеристики виконавців, тривалість, обсяг ресурсів і визначення результатів. Побудуйте послідовність: діяльність установи → зміна умов або знань → дія людини чи організації → отримання послуги → суспільний наслідок. Кожна стрілка цієї моделі означає припущення, яке можна перевіряти.

Відокремте функцію від форми. Функцією повідомлення може бути нагадування про можливість запису, а його формою — текстове повідомлення в телефоні. Функцією організаційної зміни може бути зменшення черги, а формою — онлайн-бронювання. Якщо місцева інфраструктура інша, функцію іноді можна забезпечити іншим інструментом. Зміна форми потребує перевірки збереження потрібного механізму.

Крок 3. Зібрати паспорт вихідного і цільового контекстів

Порівняйте структуру населення, умови життя, чинні правила, організацію послуг, транспорт, цифрову доступність, рівень довіри, кадрові ресурси, бюджет, сезони та місцеві практики. Різницю слід описувати на основі даних, інтерв’ю, спостережень і документації установ. Важливими є саме ті фактори, що потенційно впливають на механізм втручання або кінцевий результат.

У паспорті для кожного чинника зафіксуйте: його значення у вихідній програмі, значення в новій громаді, джерело відомостей, можливий механізм впливу та невизначеність. Позначте прогалини, які треба закрити до прийняття рішення. Такий опис забезпечує прозорий зв’язок між науковими доказами й місцевими рішеннями.

Крок 4. Перевірити правову й етичну допустимість

До перенесення програми необхідно з’ясувати повноваження установи, підстави оброблення даних, порядок отримання згоди там, де вона потрібна, права учасників, законність збору інформації та можливість оскарження рішень. Іноземна процедура або шаблон повідомлення не встановлює повноважень української громади. Правова перевірка здійснюється за чинними українськими актами, зокрема Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» та Законом «Про захист персональних даних».

Розгляньте також способи повідомлення людей про втручання, доступ до альтернативних процедур, можливість відмовитися від необов’язкової участі, ризики стигматизації й справедливість розподілу ресурсів. Коли впровадження зачіпає право на допомогу, інформованість і захист людини стають елементами якості програми, а не додатком після завершення експерименту.

Крок 5. Залучити людей, які отримують і надають послуги

До роботи мають долучатися представники різних груп громади, безпосередні виконавці, керівники установ, профільні фахівці та незалежні оцінювачі. Залучення дає змогу перевірити зрозумілість рішень, виявити приховані витрати часу, побачити недоступні канали комунікації та з’ясувати, чи відповідає план реальним маршрутам людей. Позиції різних груп потрібно документувати окремо, щоб думка найактивніших учасників не витісняла потреби менш представлених.

Згідно з ADAPT, участь зацікавлених сторін супроводжує всі етапи пристосування програми. Для вразливих груп важливо забезпечити реальні умови участі: доступний формат матеріалів, можливість анонімно висловитися, компенсацію необхідних витрат у межах дозволених процедур та зрозумілий зворотний зв’язок.

Крок 6. Визначити, що зберегти, а що адаптувати

Сформуйте перелік необхідних функцій програми, доказів на їхню підтримку та способів виконання у новому середовищі. До можливих змін належать мова повідомлень, канали зв’язку, графік надання послуг, навчання персоналу, організація маршруту звернення, матеріали для людей із різними потребами. Кожну зміну пояснюйте конкретною місцевою перешкодою або потребою.

Варто розрізняти зміну оформлення та зміну механізму. Наприклад, переклад тексту з подальшим тестуванням зрозумілості може зберігати первісну функцію повідомлення; заміна добровільного запрошення автоматичним залученням до програми змінює природу участі й потребує нових правових, етичних і наукових підстав. Рамка FRAME допомагає фіксувати, хто, що, коли й чому змінив, а також відповідність змін початковому задуму.

Крок 7. Перевірити здійсненність і зрозумілість у малому масштабі

Перед широким упровадженням протестуйте прототип матеріалів, реальний маршрут отримання послуги та роботу установи. Залучайте людей із різним досвідом, перевіряйте доступність для осіб з інвалідністю, користувачів без смартфона та тих, хто має обмеження часу або транспорту. Вимірюйте пропущені кроки, зриви запису, тривалість очікування, помилки форм і можливість отримати допомогу.

Таке випробування відповідає на питання здійсненності й прийнятності. Воно зазвичай не дає достатньої підстави стверджувати, що програма вже спричинила бажаний суспільний результат. Причинний висновок потребує відповідного окремого плану оцінювання.

Крок 8. Провести місцеве оцінювання впливу та процесу

Коли ризик помилки істотний, а результати вихідних досліджень не дають упевненості щодо нового контексту, плануйте надійне місцеве оцінювання. За відповідних етичних і правових умов це може бути рандомізований експеримент на рівні осіб, установ або громад. В інших випадках застосовують різницю різниць, перервані часові ряди, зіставлення з належною групою порівняння чи інший обґрунтований квазіекспериментальний дизайн. Інструментарій ВООЗ з оцінювання впливу поведінкових втручань допомагає визначати доречні запитання і підходи.

Паралельно досліджуйте процес: чи дотримано протоколу, як часто люди отримували втручання, які зміни було зроблено, скільки ресурсів використано та чому частина цільових груп не отримала послугу. Порівнюйте наслідки за віком, місцем проживання, доступністю зв’язку та іншими релевантними ознаками лише в межах законного і необхідного оброблення даних.

Крок 9. Ухвалити рішення, оприлюднити результати й організувати підтримку

Завершіть цикл рішенням: упровадити у визначеному обсязі, додатково адаптувати, провести сильніше дослідження, обрати іншу програму або припинити застосування. Заздалегідь визначені критерії включають користь, шкоду, справедливість, кошти, здійсненність та ступінь невизначеності. Рішення має містити відповідального виконавця, бюджет, план навчання, спосіб реагування на скарги і дату перегляду результатів.

Оприлюдніть опис програми, змін, методів, абсолютних результатів і меж надійності висновків у формі, доступній громаді. Документація створює основу для подальших перенесень, не перетворюючи жодне окреме випробування на універсальний рецепт.

Матриця порівняння країн і громад: що саме перевіряти

Матриця перенесення перетворює загальне запитання «чи підходить нам ця програма?» на перелік перевірюваних припущень. Її заповнюють окремо для вихідної та цільової територій. Відмінності класифікують за значенням для механізму втручання, наявністю доказів і можливістю усунення перешкоди. Підхід спирається на систематизовані критерії переносимості.

Населення та доступність

Зафіксуйте чисельність і склад цільової групи, територіальне розміщення, вік, мовні потреби, інвалідність, цифрову доступність і матеріальні бар’єри. Визначте, чи представлено в дослідженні людей, яким програма призначається після перенесення. Якщо певна група систематично була відсутня у вихідній вибірці, це окрема зона невизначеності щодо ефекту й безпеки.

Законодавство, управління та фінансування

Порівняйте повноваження виконавців, закупівельні процедури, способи фінансування послуг, правила обміну даними, адміністративні строки та вимоги до інформування людей. Для міждержавного перенесення перевіряйте також нормативне визначення самої послуги: однакові назви програм у різних державах можуть позначати різний набір прав, обов’язків і гарантій.

Умови виконання та якість даних

Уточніть кадрову забезпеченість, регулярність виконання, технічну готовність установ, порядок реагування на помилки та наявні дані про результати. Оцініть, наскільки порівнювані вихідні й нові показники: наприклад, «успішне звернення» може означати створений запис, підтверджену заяву або фактично надану послугу. Для коректного висновку визначення необхідно узгодити.

Локальні норми та досвід взаємодії з державою

Дослідіть, якими каналами люди дізнаються про послуги, кому довіряють, що вважають нав’язливим або незрозумілим, як сприймають конфіденційність та яким є досвід попередніх звернень. Ці дані допомагають адаптувати форму повідомлення або процедуру, а також перевіряти прийнятність втручання до широкого застосування.

Як зберігати дієві складники й змінювати спосіб виконання

Практичне питання адаптації полягає у визначенні функцій, які забезпечують результат. Для деяких програм суттєвим є регулярний контакт із людиною; для інших — усунення зайвого документа, доступне пояснення права на допомогу або підтримка наступного кроку після реєстрації. Саме функції мають бути описані до того, як команда почне змінювати інструкції чи матеріали.

Спільний розгляд наукових даних і місцевого досвіду дозволяє сформувати реєстр адаптацій. У ньому фіксують початковий компонент, виявлену перешкоду, запропоновану зміну, очікуваний механізм, хто погодив рішення, дату, спосіб перевірки та наслідок. Такий реєстр запобігає поступовій втраті змісту програми внаслідок серії дрібних, окремо непомітних змін.

FRAME забезпечує детальну схему документування адаптацій. Огляд Rabin, Cain і Glasgow показує значення безперервного спостереження за змінами в реальних установах. Наявні дослідження підтримують потребу в систематичній адаптації й прозорому описі, але точний ефект кожної можливої модифікації залежить від умов і не завжди встановлений експериментально.

Коли обґрунтовано відмовитися від перенесення

Відмова є змістовним рішенням, якщо втручання залежить від ресурсу, якого немає і який неможливо забезпечити; якщо втручання суперечить праву чи загрожує приватності; якщо дані свідчать про суттєву шкоду для певних груп; якщо початковий механізм не відповідає місцевій проблемі; або якщо нова процедура потребує непропорційних витрат порівняно з доступними альтернативами. Оцінюють також вартість зволікання: у нагальних ситуаціях рішення про тимчасову програму може прийматися за умов неповних доказів за наявності належних запобіжників і швидкого оцінювання.

Чи можна математично перенести ефект з одного дослідження

Методи статистичної переносимості досліджують, за яких припущень причинний ефект із вихідного дослідження можна оцінити для цільової популяції. Якщо відомі змінні, які модифікують ефект, і їхній розподіл у двох популяціях, дослідники можуть застосовувати зважування, моделювання результатів або комбіновані підходи. Ґрунтовний огляд цих методів подали Degtiar і Rose.

Такі оцінки спираються на умови, які необхідно перевірити. До ключових належать достатнє вимірювання важливих модифікаторів ефекту, придатність даних про цільову популяцію та наявність порівнюваних груп: якщо в новій громаді є категорія людей, повністю відсутня у вихідному дослідженні, статистичне зважування саме собою не створить знання про її результат. Необхідно також узгодити зміст втручання, визначення результатів і часові горизонти.

Розрахований перенесений ефект залишається оцінкою за визначених припущень. Його доречно подавати з інтервалами невизначеності, аналізом чутливості та поясненням, яких даних не вистачає. Статистичні методи доповнюють місцеву перевірку механізмів, виконання та безпеки. Вони особливо корисні, коли цільова популяція відома, виміряні важливі відмінності й є якісні індивідуальні дані з вихідного дослідження.

Як оцінити успіх після перенесення

Результативність нової програми варто вимірювати кількома пов’язаними рівнями. Підхід RE-AIM пропонує оцінювати охоплення, ефективність, прийняття програми установами, якість упровадження та довготривале підтримання. П’ять вимірів допомагають побачити різницю між хорошим результатом серед небагатьох учасників і суспільно значущим результатом для всієї громади.

Охоплення і представництво

Підрахуйте частку цільових людей, яких реально досягло втручання, і порівняйте її з розподілом населення. Окремо визначте, кого програма пропустила через цифрові, транспортні, мовні чи організаційні бар’єри. Якщо участь добровільна, самовідбір може змінити склад охопленої групи та ускладнити оцінку причинного ефекту.

Реальні наслідки для людей

Вимірюйте кінцеву дію або отриману послугу, а за належних умов — зміни здоров’я, добробуту, доступу до прав або адміністративних витрат. Розрізняйте абсолютне зростання показника в процентних пунктах та відносну зміну у відсотках. Завжди називайте період спостереження, вихідний рівень і спосіб побудови порівняння.

Упровадження, витрати та підтримання

Збирайте відомості про підготовку працівників, необхідні години роботи, оновлення програмного забезпечення, витрати на комунікацію, додаткові звернення до установ і довготривалу підтримку. Економічна цінність втручання залежить від повних, а не лише початкових витрат. Через декілька місяців перевіряйте, чи зберігається ефект за звичайного кадрового й фінансового забезпечення.

Небажані наслідки та нерівність

Визначайте, чи не збільшився час очікування, чи не погіршився доступ для людей без цифрових навичок, чи не створила програма нових ризиків розголошення даних, стигми або необґрунтованого тиску. Оцінюйте абсолютні наслідки для підгруп, а не лише загальне середнє значення. Окремі відмінності між групами потребують обережного аналізу, оскільки малі вибірки дають широкі інтервали невизначеності.

Наукові принципи вибору показників і причинного дизайну систематизує українська стаття «Оцінювання поведінкових суспільних втручань: дизайн і показники».

Приклад перенесення: програма нагадувань про профілактичні обстеження

Розгляньмо умовний навчальний випадок, побудований для демонстрації алгоритму, а не як звіт про проведений експеримент. У країні А рандомізоване дослідження встановило, що своєчасне персональне нагадування підвищує частку людей, які приходять на профілактичне обстеження. Українська громада розглядає застосування цього підходу. Початковий висновок стосується саме досліджених умов країни А та зафіксованого в ньому показника.

Першою дією стає перевірка місцевого маршруту: хто має право на обстеження, де воно проводиться, як записатися, чи є вільні години, як люди добираються до закладу і чи доступне повідомлення потрібною мовою. Виявляється, що головний бар’єр для частини мешканців — віддаленість закладу, а для інших — складність телефонного запису. Просте дублювання текстових повідомлень не усуває ці перешкоди.

Команда зберігає функцію своєчасного інформування, але адаптує спосіб реалізації: використовує перевірені україномовні формулювання, додає зрозумілий канал зв’язку, погоджує графік із закладом і створює альтернативу для людей без смартфона. Вона тестує зрозумілість повідомлень та доступність запису, а потім оцінює частку завершених обстежень, охоплення маломобільних груп, витрати та скарги. Підхід відповідає принципу локальної адаптації з посібника ВООЗ.

Якщо кількість записів зростає, а обстежень — ні, програма виявила системне обмеження, яке потрібно усунути. Якщо середній ефект позитивний лише для мешканців центру громади, потрібно окремо вирішувати питання доступу до послуги на віддалених територіях. Така інтерпретація відокремлює зміни поведінки людей від спроможності системи забезпечити кінцевий результат.

Особливості перенесення міжнародних програм до українських громад

В Україні рішення про запровадження місцевої програми має відповідати конкретним повноваженням органів влади та установ. Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає правову основу діяльності територіальних громад і відповідних органів. Для кожної програми потрібна окрема перевірка компетенції, фінансування, порядку ухвалення рішень та можливості залучення партнерів. Закордонні приклади можуть бути джерелом дослідницьких ідей, але реалізуються за українськими юридичними процедурами.

Особливу увагу слід приділяти неоднорідним умовам громад: відмінностям між великими містами та сільськими територіями, доступності громадського транспорту, наслідкам переміщення населення, доступу до цифрових інструментів, кадровій забезпеченості та роботі закладів в умовах безпекових ризиків. Ці обставини змінюються з часом, тому паспорт контексту потребує актуалізації під час програми.

Збирання персональних даних для дослідження або надання послуги вимагає законних підстав, визначеної мети, належної безпеки, обмеження доступу та дотримання прав суб’єктів даних відповідно до Закону «Про захист персональних даних». Наявність публічного інтересу до результатів програми сама по собі не дозволяє збирати необмежений масив відомостей про людей. Де можливо, слід застосовувати агреговану статистику, мінімізацію даних і належні процедури їхнього зберігання та видалення.

Під час адаптації необхідно забезпечити природну українську мову повідомлень, доступні формати для людей із різними потребами, зрозумілий опис добровільних процедур та реалістичну можливість отримати відповідну послугу. Перевагу надають перевіреним даним громади й участі місцевих фахівців; за відсутності таких даних перед масштабуванням проводять попереднє дослідження та пілотне впровадження.

Етика перенесення: автономія, прозорість і суспільна справедливість

Етична якість програми визначається способом впливу на людей та наслідками для їхніх прав. Якщо первинне втручання містило психологічне повідомлення, соціальне порівняння, стандартний варіант вибору або стимул, потрібно з’ясувати, чи зміниться його значення в новій спільноті. Формулювання, прийнятне в одній системі, може виглядати як примус там, де люди залежать від установи в отриманні життєво необхідної допомоги.

Публічні установи мають зрозуміло пояснювати мету й організатора програми, способи використання інформації та можливості людини. Втручання повинне мати визначену суспільну мету, законну процедуру ухвалення і механізм реагування на скарги. Залучення людей до адаптації зменшує ризик рішень, що враховують тільки перспективу адміністрації. Загальні принципи використання поведінкових методів і пов’язані ризики розглядає OECD BASIC.

Розподільча справедливість означає перевірку того, хто отримує користь, хто бере на себе витрати часу або грошей і хто може зазнати шкоди. Програма, ефективна серед забезпечених людей із постійним зв’язком, потребує адаптації до людей із нижчою цифровою доступністю. Для вразливих груп передбачають альтернативні маршрути допомоги, доступні канали інформування та процедури захисту прав. Ширші етичні засади висвітлено в українській статті «Етика поведінкової державної політики».

Типові помилки під час перенесення

Поширеною помилкою є перенесення лише помітного елемента програми — повідомлення, плаката або форми — без механізму й організаційних умов. Другою помилкою є орієнтація тільки на середній результат вихідного дослідження без перевірки того, кого саме воно охоплювало. Третя виникає, коли команда називає адаптацією незафіксовані зміни, здійснені через брак персоналу чи ресурсів: у такому разі стає неможливо зрозуміти, чим фактичне втручання відрізняється від дослідженого.

Ще одна помилка — оцінювання лише проміжної активності. Кількість переглядів повідомлення чи переходів на сторінку може збільшуватися разом із невдоволенням громадян, якщо послуга залишається недоступною. Показники слід пов’язувати з реальними наслідками, а можливі побічні ефекти вимірювати протягом усього циклу.

Ризик виникає також у разі механічного перенесення іноземних правових процедур, збору надлишкових персональних даних або переведення складної суспільної проблеми в площину «недостатньої мотивації» людини. Належна поведінкова політика перевіряє одночасно рішення людей і дії організацій, які створюють можливості для цих рішень.

Часті запитання

Чи достатньо одного якісного міжнародного експерименту для впровадження в Україні?

Одне якісне випробування може обґрунтувати вибір кандидата для перенесення. Для рішення про реальну програму потрібні перевірка механізму, порівняння контекстів, правова й етична оцінка, аналіз місцевої спроможності та відповідний план перевірки результату. Обсяг повторного оцінювання залежить від відмінностей між умовами та наслідків можливої помилки.

Якщо метааналіз показав позитивний результат, навіщо проводити місцеве дослідження?

Метааналіз узагальнює вивчені контексти, а місцева оцінка перевіряє, чи виконуються потрібні умови й чи отримують користь конкретні мешканці. Якщо вихідні результати однорідні, умови подібні й ризики низькі, обсяг нового дослідження може бути меншим. Якщо відмінності істотні, потрібне ретельніше оцінювання.

Чи обов’язково робити новий рандомізований експеримент?

Потреба в новому експерименті визначається невизначеністю, очікуваною користю додаткових знань, етичними обмеженнями й доступними ресурсами. За певних умов достатні надійний попередній доказ, локальна перевірка здійсненності та сильний моніторинг. В інших випадках рандомізоване або квазіекспериментальне дослідження є необхідною підставою для масштабного рішення.

Чим адаптація відрізняється від спрощення програми для економії коштів?

Адаптація має пояснення через новий контекст і цільовий механізм. Зменшення кількості контактів чи вилучення навчання для персоналу може бути виправданою зміною, але воно також може послабити дію програми. Тому причину, характер і наслідки кожної модифікації слід документувати, а за істотних змін — оцінювати заново.

Чи можна переносити втручання між сусідніми українськими громадами без адаптації?

Географічна близькість підвищує ймовірність певних спільних умов, але не гарантує тотожності послуг, ресурсів, складу населення та управлінських процедур. Рішення ухвалюють після предметного порівняння чинників, від яких залежить результат. Якщо важливі умови збігаються, змін може знадобитися небагато.

Як зрозуміти, що втручання треба припинити?

До початку програми визначають сигнали зупинення: серйозну шкоду, порушення прав, недопустиме погіршення доступу для певних груп, неможливість виконувати ключові функції або стійку відсутність практично значущого результату за непропорційних витрат. Рішення приймають на основі заздалегідь встановлених критеріїв та фактичних даних, із забезпеченням належного захисту учасників.

Хто має відповідати за перенесення програми?

Відповідальність розподіляється між установою, яка має законні повноваження, виконавцями, незалежними дослідниками й учасниками громадського контролю. Потрібно чітко визначити, хто ухвалює рішення про адаптації, хто захищає персональні дані, хто вимірює наслідки і хто реагує на скарги. Участь громадян доповнює, а не замінює інституційну відповідальність.

Практичний підсумок

Перенесення доказового втручання починається з точної постановки суспільної проблеми та відновлення причинної моделі програми. Далі команда порівнює вихідну й цільову громади, перевіряє повноваження й етику, залучає людей, визначає ключові функції, документує адаптації, випробовує здійсненність та оцінює вплив на кінцеві результати. Програма отримує статус придатної для нового контексту на підставі сукупності даних про користь, безпеку, виконання й справедливість.

Для практичного планування корисно тримати поруч три документи: паспорт відмінностей між контекстами, реєстр адаптацій із поясненням механізму та план оцінювання з попередньо визначеними критеріями рішення. Разом вони забезпечують прозорість, дають змогу виправляти помилки й накопичувати знання для наступних громад.

Пов’язані статті

Для уточнення методів і суміжних рішень дивіться «Поведінкова діагностика суспільної проблеми», «Оцінювання поведінкових суспільних втручань», «Масштабування поведінкових втручань», «Поведінкові підходи у громадському здоров’ї» та «Етика поведінкової державної політики». Інституційне підґрунтя перенесення пояснюють «Поведінкова державна політика», «Поведінкові підрозділи в органах влади», «Професійні компетентності команд поведінкової політики» та «Партнерства держави, громад та дослідників у поведінкових програмах». Кожен із цих матеріалів розкриває окремий етап роботи й має власне дослідницьке та пошукове призначення.

Джерела

Damschroder, L. J., Reardon, C. M., Widerquist, M. A. O., & Lowery, J. (2022). The updated Consolidated Framework for Implementation Research based on user feedback. Implementation Science, 17, 75. https://doi.org/10.1186/s13012-022-01245-0.

Deaton, A., & Cartwright, N. (2018). Understanding and misunderstanding randomized controlled trials. Social Science & Medicine, 210, 2–21. https://doi.org/10.1016/j.socscimed.2017.12.005.

Degtiar, I., & Rose, S. (2023). A review of generalizability and transportability. Annual Review of Statistics and Its Application, 10, 501–524. https://doi.org/10.1146/annurev-statistics-042522-103837.

Glasgow, R. E., et al. (2019). RE-AIM planning and evaluation framework: Adapting to new science and practice with a 20-year review. Frontiers in Public Health. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC6450067/.

Moore, G., et al. (2021). Adapting interventions to new contexts—the ADAPT guidance. BMJ, 374, n1679. https://doi.org/10.1136/bmj.n1679.

OECD. (2019). Tools and ethics for applied behavioural insights: The BASIC toolkit. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/9ea76a8f-en.

Rabin, B. A., Cain, K. L., & Glasgow, R. E. (2025). Adapting public health and health services interventions in diverse, real-world settings: Documentation and iterative guidance of adaptations. Annual Review of Public Health, 46, 111–131. https://doi.org/10.1146/annurev-publhealth-071321-041652.

Schloemer, T., & Schröder-Bäck, P. (2018). Criteria for evaluating transferability of health interventions: A systematic review and thematic synthesis. Implementation Science, 13, 88. https://doi.org/10.1186/s13012-018-0751-8.

Skivington, K., et al. (2021). A new framework for developing and evaluating complex interventions: Update of Medical Research Council guidance. BMJ, 374, n2061. https://doi.org/10.1136/bmj.n2061.

Wiltsey Stirman, S., Baumann, A. A., & Miller, C. J. (2019). The FRAME: An expanded framework for reporting adaptations and modifications to evidence-based interventions. Implementation Science, 14, 58. https://doi.org/10.1186/s13012-019-0898-y.

Верховна Рада України. (1997). Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України № 280/97-ВР (чинна редакція). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80.

Верховна Рада України. (2010). Про захист персональних даних: Закон України № 2297-VI (чинна редакція). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17.

Всесвітня організація охорони здоров’я, Європейське регіональне бюро. (2023). A guide to tailoring health programmes: Using behavioural and cultural insights to tailor health policies, services and communications to the needs and circumstances of people and communities. https://www.who.int/spain/publications/i/item/9789289058919.

Всесвітня організація охорони здоров’я, Європейське регіональне бюро. (2024). Evaluating the impact of interventions addressing health behaviour: Considerations and tools for policy-makers. https://www.who.int/europe/publications/i/item/WHO-EURO-2024-10200-49972-75147.