Що робити, якщо у людини психоз: безпека, спілкування та коли потрібна невідкладна допомога

4 дні тому

Читати 15 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 2 жовтня 2026 · Редакційна політика

Якщо людина, ймовірно, переживає психоз, головне завдання близьких у перші хвилини — не довести їй, що вона помиляється, а зменшити ризик, зберегти спокійний контакт і організувати професійну оцінку. Психоз — це синдром, за якого можуть порушуватися сприйняття, переконання, мислення та здатність відрізняти внутрішні переживання від зовнішньої реальності; він може виникати при різних психічних, неврологічних, соматичних або речовинно-індукованих станах і сам по собі не є синонімом шизофренії. NIMH підкреслює, що людина може пережити психотичний епізод і ніколи не отримати діагнозу шизофренії.

Ця стаття — практичний алгоритм для ситуації, коли поруч із вами людина з можливими психотичними симптомами. Вона не замінює клінічної оцінки. Якщо є безпосередня загроза життю чи здоров’ю, тяжке порушення свідомості, судоми, виражена дезорганізація з неможливістю подбати про базові потреби, небезпечна поведінка або підозра на гостру медичну причину, в Україні слід телефонувати 103 або 112. Правила виклику бригад екстреної медичної допомоги та законодавче визначення виклику екстреної медичної допомоги передбачають обидва номери.

Що робити при психозі: короткий алгоритм на перші хвилини

Оцініть безпеку. Подивіться, чи є зброя, вогонь, висота, транспорт, доступ до великої кількості ліків або інші безпосередні небезпеки. Якщо вам самим небезпечно залишатися поруч, відійдіть у безпечне місце і телефонуйте 112.
Зменште кількість подразників. Якщо це можливо без примусу, перейдіть у тихіше місце, попросіть сторонніх відійти, вимкніть гучну музику чи телевізор.
Нехай говорить одна людина. Представтеся, якщо потрібно, говоріть повільно, короткими реченнями, спокійним тоном і залишайте достатньо особистого простору.
Не сперечайтеся з маренням і не підтверджуйте його як факт. Визнайте переживання: «Я бачу, що тобі дуже страшно. Я цього не бачу так само, але хочу допомогти тобі бути в безпеці».
Запитайте про нагальні потреби: «Що зараз допоможе тобі почуватися трохи безпечніше?», «Чи можу я подзвонити людині, якій ти довіряєш?».
Якщо це перший психотичний епізод або стан швидко погіршується, організуйте професійну психіатричну й медичну оцінку без зволікання. NICE рекомендує оцінювати перший епізод психозу без затримки.
Якщо є безпосередній ризик самопошкодження, нападу, тяжкої фізичної небезпеки, порушення свідомості, судом або іншого невідкладного стану — телефонуйте 103 або 112 і описуйте конкретну поведінку та симптоми, а не лише слово «психоз».

Такий порядок узгоджується з принципами деескалації: безпека, повага, один основний співрозмовник, особистий простір, неконфронтаційна комунікація та мінімізація примусу. Ці принципи закріплені в NICE NG10 і консенсусі Project BETA. Водночас доказова база для окремих технік деескалації слабша, ніж для багатьох медичних втручань: Cochrane-огляд не знайшов рандомізованих випробувань саме для психоз-асоційованої агресії, а систематичний огляд Gaynes та співавторів оцінив доказовість більшості окремих стратегій як обмежену. Тому нижче йдеться про усталену клінічну практику та настанови, а не про гарантований «прийом, який завжди працює».

Спочатку визначте, чи є ситуація невідкладною

Сам факт галюцинацій, марення, підозрілості або незвичної поведінки не означає автоматично, що людина небезпечна або потребує примусових дій. Ризик оцінюють за конкретною поведінкою, намірами, здатністю контролювати дії, доступом до небезпечних засобів, фізичним станом і контекстом. NICE прямо рекомендує об’єктивну оцінку ризику й застерігає від стереотипних припущень, а WHO наголошує на поширеній стигматизації людей із шизофренією.

Коли телефонувати 103 або 112

В Україні екстрену допомогу викликають за номером 103 або 112. МОЗ відносить до підстав для виїзду бригади гострі психічні розлади з поведінкою, небезпечною для життя пацієнта або людей поруч, а також порушення свідомості та інші стани, що загрожують життю чи здоров’ю.

Людина прямо говорить, що збирається вбити або тяжко поранити себе чи когось іншого, уже робить небезпечні дії або не може гарантувати безпеку.
Вона має доступ до зброї чи іншого небезпечного засобу і поводиться так, що ризик застосування виглядає безпосереднім.
Вона настільки дезорганізована, розгублена або збуджена, що виходить на проїжджу частину, вистрибує з висоти, розпалює вогонь, тікає в небезпечне місце або створює іншу реальну фізичну загрозу.
Є тяжке порушення свідомості, непритомність, судоми, раптові неврологічні симптоми, висока температура зі сплутаністю, тяжка травма голови, підозра на отруєння, передозування або небезпечний синдром відміни.
Людина не їсть, не п’є або не рухається настільки, що виникає ризик зневоднення, виснаження чи інших фізичних ускладнень; виражена нерухомість, ступор або інші ознаки кататонії потребують медичної оцінки. Британська асоціація психофармакології розглядає кататонію як синдром, для якого важливі швидке розпізнавання, пошук причин і лікування через можливі тяжкі ускладнення.
Гострий психотичний стан виник уперше і супроводжується різким погіршенням функціонування, вираженою дезорганізацією або неможливістю безпечно залишатися вдома.
Є підозра, що психотичні симптоми пов’язані з гострим медичним станом, а не лише з відомим психіатричним діагнозом. NICE включає до первинної оцінки медичний анамнез, фізичний огляд, перевірку можливих органічних причин і впливу призначених та непризначених речовин.

Якщо ви телефонуєте 103 або 112, скажіть диспетчеру, що саме відбувається: «людина чує голоси і намагається вистрибнути з вікна», «має ніж і говорить, що мусить захищатися», «дві доби майже не п’є і не реагує», «після високої температури стала сплутаною і бачить людей, яких немає». Конкретний опис поведінки, часу початку, фізичних симптомів, ужитих речовин і наявних ліків корисніший за сам ярлик «психоз».

Коли допомога потрібна швидко, але ситуація не виглядає безпосередньо небезпечною

Перший психотичний епізод, нові стійкі маревні переконання, повторні галюцинації, різке порушення мислення або суттєве падіння здатності працювати, навчатися чи доглядати за собою потребують професійної оцінки навіть без агресії. NICE рекомендує доступ до служб раннього втручання для всіх людей із першим епізодом або першою презентацією психозу та оцінювання без затримки.

В Україні спеціалізовану психіатричну допомогу можна отримувати амбулаторно, стаціонарно, через центри ментального здоров’я та мобільні мультидисциплінарні команди. МОЗ України зазначає, що психіатричні послуги в межах відповідних пакетів Програми медичних гарантій є безоплатними, а направлення для звернення до психіатра не є обов’язковим. У 2026 році МОЗ окремо повідомляло про мережу центрів ментального здоров’я, до яких можуть звертатися, зокрема, люди з першим психотичним епізодом та їхні родини.

Як говорити з людиною під час психозу

Психотичний досвід може бути для людини суб’єктивно безсумнівним. Якщо вона впевнена, що за нею стежать, чує голос, якого не чує ніхто інший, або бачить загрозу там, де ви її не бачите, пряме «це дурниці» часто не створює спільної реальності — воно може перетворити вас на ще одне джерело загрози. WHO mhGAP радить близьким не намагатися переконати людину, що її переконання чи переживання «несправжні», а залишатися нейтральними й підтримувальними.

1. Говоріть спокійно, коротко і передбачувано

Знизьте гучність голосу, сповільніть темп, використовуйте прості речення і давайте достатньо часу для відповіді. Якщо людей поруч кілька, домовтеся, хто говорить. NICE NG10 рекомендує, щоб у разі збудження одна людина брала основну роль у спілкуванні, оцінювала безпеку й намагалася вирішити ситуацію неконфронтаційно.

Замість «Заспокойся, ти поводишся ненормально» краще: «Я бачу, що тобі зараз важко. Я буду говорити повільно. Можемо сісти тут або перейти в тихіше місце — як тобі безпечніше?»

2. Визнайте емоцію, не підтверджуючи марення як факт

Можна одночасно поважати переживання людини й не погоджуватися з її поясненням. Формула проста: назвіть емоцію або потребу, скажіть про власне сприйняття без спору і поверніться до безпеки.

«Я бачу, що ти дуже наляканий. Я не бачу людей, про яких ти говориш, але розумію, що для тебе це зараз реально й страшно».
«Я не можу підтвердити, що телефон прослуховують. Я бачу, що ця думка тебе виснажує. Давай подумаємо, що допоможе тобі почуватися безпечніше».
«Я не чую цього голосу, але вірю, що ти його чуєш. Він щось наказує тобі робити? Чи є зараз ризик, що ти можеш нашкодити собі або комусь?».

Такий стиль відповідає загальному принципу: не висміювати й не знецінювати досвід, але й не «входити» в маревну систему як співучасник. Він узгоджується з WHO mhGAP, принципами поваги й емпатії NICE та деескалаційним підходом Project BETA.

3. Ставте питання про безпеку прямо

Якщо є підстави хвилюватися за безпеку, запитуйте про ризик прямо. Якщо людина чує голоси або відчуває переслідування, запитайте конкретно: «Голос наказує тобі зробити щось небезпечне?», «Ти думаєш, що мусиш захищатися?», «Ти боїшся, що можеш нашкодити собі?», «Є хтось, кому ти можеш завдати шкоди?». NIMH вказує, що під час психозу інколи виникають загрози самопошкодження або насильства, і в таких випадках потрібне звернення по допомогу; це не означає, що така поведінка є типовою для всіх людей із психозом.

4. Запитуйте, що допомагало раніше

Якщо людина вже мала психотичні епізоди, запитайте про її власний план: кому вона довіряє, який лікар або команда її веде, які ознаки погіршення вона сама розпізнає, що зазвичай зменшує збудження. NICE рекомендує враховувати деескалаційні стратегії, які працювали для конкретної людини в минулому, а не застосовувати один універсальний сценарій.

Як реагувати на різні психотичні прояви

Марення

Марення — це стійке переконання, яке для людини має характер реальності й не змінюється звичайним наведенням контраргументів. Під час гострого стану ваша мета — не провести логічний диспут, а зрозуміти рівень страху, ризику та потреби в допомозі. Не погоджуйтеся з твердженням «так, за тобою справді стежать», якщо ви цього не знаєте, і не переходьте до «я доведу тобі, що це вигадка». Нейтральна відповідь зберігає контакт: «Я бачу це інакше, але бачу, як сильно це на тебе впливає».

Галюцинації

Якщо людина чує голоси або бачить те, чого не сприймають інші, не вимагайте «просто припинити це чути». Запитайте, чи переживання лякає, чи дає накази, чи заважає людині залишатися в безпеці. NIMH описує галюцинації як один із типових психотичних симптомів, але психотичні симптоми можуть виникати в різних станах, тому сам факт галюцинації не встановлює діагноз.

Параноя та сильна підозрілість

При вираженій параної зайва близькість, шепіт між іншими людьми, раптові рухи, кілька співрозмовників або спроба фізично заблокувати людину можуть посилити відчуття загрози. Залишайте особистий простір, пояснюйте свої дії простими словами й не робіть таємних рухів, які можуть бути неправильно витлумачені. NICE окремо підкреслює значення особистого простору, спокійної невербальної поведінки та уникнення провокації.

Дезорганізоване мислення або поведінка

Коли мова уривчаста, відповідь не відповідає запитанню або людина швидко перемикається між темами, не засипайте її уточненнями. Сформулюйте одну просту пропозицію: «Сядьмо тут», «Випий трохи води, якщо хочеш», «Я хочу подзвонити лікарю — це окей?». Якщо дезорганізація настільки виражена, що людина не може безпечно подбати про себе, це вже не лише комунікаційна проблема, а причина для термінової професійної оцінки.

Кататонічні прояви

Нерухомість, ступор, тривале застигання в позі, відсутність або різке зменшення реакції, а також інші кататонічні прояви не слід інтерпретувати як «впертість» чи свідому відмову співпрацювати. Кататонія може супроводжувати різні психічні й медичні стани. Консенсусна настанова British Association for Psychopharmacology наголошує на оцінці причин, фізичного стану та можливих ускладнень. За вираженого ступору, відмови від рідини/їжі або різкого погіршення потрібна невідкладна медична допомога.

Чого не робити

Не кричіть, не принижуйте, не висміюйте й не називайте людину «божевільною».
Не влаштовуйте «суд доказів» проти марення. Логічна суперечка під час гострого психозу рідко є способом швидко відновити контакт.
Не підтверджуйте маревне пояснення як факт, щоб «заспокоїти». Краще підтверджуйте емоцію і потребу в безпеці.
Не оточуйте людину групою людей і не говоріть одночасно. Один основний співрозмовник зменшує комунікаційне навантаження.
Не торкайтеся зненацька і не намагайтеся силою перемістити людину, якщо немає безпосередньої необхідності рятувати життя і ви не є навченим фахівцем.
Не намагайтеся самостійно проводити фізичне стримування. NICE розглядає ручне стримування як спеціалізоване втручання для навчених команд і лише за визначених умов; у громаді при високому ризику пріоритетом є відхід у безпеку та звернення до екстрених служб.
Не давайте людині чужі рецептурні ліки і не змінюйте самостійно дозу її антипсихотика, седативного чи іншого препарату. Для першої презентації стійких психотичних симптомів NICE прямо застерігає від початку антипсихотичної терапії без консультації психіатра.
Не припиняйте призначене лікування різко за власним рішенням і не перетворюйте розмову на ультиматум «ліки або я». Зміни терапії належать до спільного рішення людини й клінічної команди.
Не знімайте кризу на телефон для соцмереж і не розповідайте стороннім подробиці без потреби. Гідність і приватність залишаються важливими навіть у дуже незвичному стані.

Як зробити простір безпечнішим

Якщо ситуація дозволяє, зменште шум, яскраве світло, кількість людей і конфліктних стимулів. Не створюйте відчуття пастки: поважайте дистанцію, не нависайте над людиною, тримайте руки видимими, пояснюйте, що робите. NICE рекомендує використовувати спокійніше середовище для зниження емоційного збудження та зберігати повагу й емпатію протягом деескалації.

Якщо поруч є потенційно небезпечні предмети і їх можна прибрати непомітно та без конфронтації — зробіть це. Якщо спроба забрати ніж, зброю або інший предмет може спровокувати напад, не намагайтеся «обеззброїти» людину самостійно. Відійдіть у безпечне місце і телефонуйте 112.

Що робити, якщо людина відмовляється від допомоги

Під час психозу здатність усвідомлювати стан може бути знижена, але відмова від допомоги сама по собі не дає близьким права застосовувати силу. Почніть із найменш конфронтаційного варіанта: запропонуйте вибір між двома прийнятними діями, наприклад «хочеш, щоб ми подзвонили твоєму психіатру чи поїхали до центру ментального здоров’я?»; запитайте, кого людина готова бачити; запропонуйте супровід.

Якщо безпосередньої небезпеки немає, можна зосередитися на тому, що сама людина визнає проблемою: страх, безсоння, виснаження, неможливість зосередитися, конфлікт із сусідами, голоси, які заважають. Допомога часто починається не зі згоди з діагностичним словом, а зі згоди вирішити конкретну проблему.

Якщо ж є реальна й невідкладна загроза життю чи здоров’ю, тяжке порушення свідомості або небезпечна поведінка, питання перестає бути домашньою суперечкою про згоду на консультацію: телефонуйте 103 або 112, описуйте фактичний ризик і виконуйте інструкції диспетчера. Українські правила екстреної медичної допомоги прямо відносять гострі психічні розлади з небезпечною поведінкою до екстрених ситуацій.

Як підготуватися до приїзду бригади або до огляду

Запишіть приблизний час, коли зміни почалися, і що саме змінилося.
Підготуйте список постійних ліків, якщо він доступний, і відомості про нещодавні зміни доз або припинення терапії.
Повідомте про алкоголь, канабіс, стимулятори, інші психоактивні речовини, нові рецептурні чи безрецептурні препарати, якщо це відомо. Це важлива частина диференційної діагностики, а не привід для осуду.
Згадайте про температуру, травму голови, судоми, сильний головний біль, нові неврологічні симптоми, інфекцію, різку зміну сну або інші фізичні симптоми.
Якщо психотичні епізоди вже були — підготуйте контакти лікаря, попередні виписки, кризовий план і інформацію про те, що раніше допомагало або погіршувало стан.
Якщо людина висловлювала конкретні наміри щодо самопошкодження чи насильства, передайте точні слова й дії фахівцям; не пом’якшуйте інформацію зі страху «поставити клеймо».

Комплексна оцінка першого або гострого психозу повинна охоплювати психіатричні симптоми, ризик, уживання речовин, медичний стан, фізичний огляд, психологічні та соціальні фактори. Саме таку багатодоменну оцінку рекомендує NICE.

Психоз не означає шизофренію

Одна з найважливіших помилок у домашній кризі — одразу назвати людину «шизофреніком». NIMH визначає психоз як сукупність симптомів і перелічує широкий спектр можливих контекстів: шизофренію, біполярний розлад, тяжку депресію, неврологічні хвороби, недосипання, вплив певних ліків, алкоголю або інших речовин. Діагноз встановлюють після клінічної оцінки, а не за одним голосом, одним дивним переконанням чи одним епізодом.

Тому галюцинації, параноя, марення, дезорганізація або кататонія — це клінічно важливі явища, але жодне з них окремо не дорівнює шизофренії. WHO описує шизофренію як окремий розлад із визначеним поєднанням симптомів і функціональних змін, а не як універсальну назву будь-якого психозу.

Чому важливо думати і про медичні причини

Новий психоз може виникнути не лише в межах первинного психотичного розладу. Особливо насторожують дуже раптовий початок, нестабільний рівень свідомості, виражена дезорієнтація, судоми, висока температура, нещодавня травма голови, нові неврологічні симптоми, інтоксикація або відміна речовин. У таких ситуаціях потрібна медична оцінка, а не припущення «це просто психіатрія». NICE вимагає під час оцінювання психотичних симптомів шукати фізичні хвороби, органічні ураження мозку та медикаментозні причини.

Окремі канонічні причини належать іншим розділам ХАБу: речовинно-індукований психоз — до кластера розладів, пов’язаних із речовинами; психоз при біполярному розладі — до кластера біполярних розладів; психотична депресія — до депресивних розладів; післяпологовий психоз — до перинатального кластера. Тут вони важливі як нагадування, чому домашня «діагностика за поведінкою» ненадійна.

Що робити після гострої ситуації

Коли безпосередня небезпека минула, робота не закінчується. Після першого епізоду або вираженого загострення важливі подальша психіатрична оцінка, план лікування, моніторинг фізичного здоров’я, психологічна та сімейна підтримка, робота з поверненням до навчання, праці й повсякденного життя. NICE описує раннє втручання як комплекс фармакологічних, психологічних, соціальних, освітніх і професійних компонентів. Подальший клінічний маршрут за причиною, тяжкістю й етапом описано у статті «Лікування психозу».

Для родини корисно разом із людиною, коли стан стабільний, створити кризовий план: ранні ознаки погіршення, контакти лікаря й близьких, бажані способи спілкування, що зазвичай допомагає заспокоїтися, які втручання людина вважає прийнятними, які ліки вона приймає, куди звертатися вночі або у вихідні. Це перетворює наступну кризу з хаотичної імпровізації на заздалегідь узгоджену послідовність дій.

Як підтримувати людину, не перетворюючи підтримку на контроль

Підтримка під час і після психозу має зберігати максимум можливої автономії людини. Запитуйте, а не наказуйте; пропонуйте конкретну допомогу; не робіть за людину те, що вона може робити сама; не використовуйте діагноз як пояснення кожної незгоди чи емоції. WHO наголошує, що люди з шизофренією стикаються з дискримінацією та порушеннями прав, а відновлення й самостійне функціонування є реальними цілями лікування.

Близьким також потрібна підтримка. Гострий психоз у родині може бути виснажливим і страшним. Після кризи варто обговорити з клінічною командою, як розподілити відповідальність, які ознаки рецидиву відстежувати, як діяти вночі, коли звертатися екстрено, а коли — планово. Це зменшує навантаження на одну людину й допомагає уникати постійного гіперконтролю.

Психоз і небезпечність: що важливо не переплутати

Психотичний розлад не робить людину «за визначенням» небезпечною. Більшість практичних рішень у кризі мають ґрунтуватися на тому, що людина робить зараз: чи є конкретні погрози, план, зброя, тяжке збудження, команда голосу, інтоксикація, попередній напад, виражена дезорганізація або неможливість подбати про фізичну безпеку. NICE рекомендує оцінювати індивідуальні та контекстуальні чинники ризику, а не переносити ярлик діагнозу на прогноз поведінки.

Навіть у клінічному середовищі настанови ставлять деескалацію й найменш обмежувальні засоби перед примусовими втручаннями. Project BETA формулює цілі як безпеку, допомогу людині відновити контроль, уникнення стримування де це можливо та недопущення примусу, який сам підсилює збудження.

Шість типових ситуацій і логіка дій

Людина чує голоси, але спокійна і може говорити

Вислухайте без висміювання, запитайте, чи голоси лякають або дають небезпечні накази, запропонуйте професійну оцінку. Якщо немає безпосереднього ризику, акцент робиться на контакті та плановому або швидкому доступі до психіатричної допомоги, а не на екстреному примусі.

Людина переконана, що її переслідують, і дуже налякана

Не доводьте, що переслідування «неможливе», і не погоджуйтеся, що переслідувачі реальні. Визнайте страх, зменште кількість людей і шуму, не робіть раптових рухів, запитайте, що допоможе почуватися безпечніше. Якщо людина починає озброюватися «для захисту» або готується нападати — це вже підстава для екстреного виклику.

Перший психотичний епізод без агресії

Відсутність агресії не робить перший епізод неважливим. Допоможіть організувати оцінку без зволікання, зберіть інформацію про сон, речовини, ліки, медичні симптоми й динаміку. NICE рекомендує раннє втручання незалежно від віку та тривалості нелікованого психозу.

Людина сильно збуджена, кричить і погрожує

Збільшіть дистанцію, не сперечайтеся й не оточуйте її. Нехай говорить одна людина. Якщо погроза реальна, є зброя або поведінка швидко переходить у фізичне насильство, відійдіть у безпечне місце й телефонуйте 112. Не намагайтеся довести власну сміливість фізичним стримуванням.

Людина раптово стала сплутаною, має температуру, судоми або втратила свідомість

Ставтеся до цього як до медичної невідкладної ситуації. Психотичні симптоми на тлі гострої фізичної хвороби можуть бути частиною іншого стану. Телефонуйте 103 або 112 і повідомте диспетчеру про фізичні симптоми, час їх появи та зміни свідомості.

Людина завмерла, майже не відповідає і перестала їсти чи пити

Не пояснюйте це «характером» або небажанням говорити. Виражений ступор і різке зниження реакції можуть бути проявами кататонії або іншого тяжкого стану. Потрібна невідкладна медична оцінка, особливо за ризику зневоднення, виснаження або інших фізичних ускладнень. BAP guideline описує кататонію як синдром, що може виникати при психіатричних і медичних причинах та потребує спеціалізованого лікування.

Поширені помилки

«Треба просто переконати людину фактами»

Під час гострого марення звичайна дискусія про докази часто не працює так, як у повсякденній суперечці. Значно корисніше зберегти контакт, уточнити ризик і допомогти дістатися до професійної оцінки. WHO mhGAP радить близьким не намагатися переконувати людину, що її досвід «не реальний».

«Якщо людина чує голоси, це точно шизофренія»

Ні. Галюцинації можуть входити до психозу в різних психічних розладах і виникати при деяких медичних або речовинно-індукованих станах. Діагностична логіка спирається на весь клінічний контекст, тривалість, перебіг, супутні симптоми та виключення інших причин. NIMH.

«Психоз означає, що людину треба негайно зв’язати або силоміць утримувати»

Фізичне стримування не є домашньою першою допомогою. NICE розглядає обмежувальні втручання як крайні заходи після деескалації, коли є потенціал шкоди, і вимагає спеціально навченого персоналу. У домашній ситуації близьким важливіше відійти від прямої небезпеки, викликати екстрені служби й не створювати додаткової боротьби.

«Якщо людина не агресивна, можна просто почекати»

Перший психотичний епізод, швидке погіршення самообслуговування, виражена дезорганізація або нові стійкі психотичні симптоми потребують оцінки навіть без агресії. Раннє втручання — окремий клінічний принцип, закріплений у NICE CG178.

Часті запитання

Чи треба казати людині, що в неї психоз?

У гострий момент діагностичний ярлик рідко є найкориснішою першою фразою. Почніть із конкретного стану: «Ти майже не спав, тобі дуже страшно, і ти чуєш голоси. Я хочу, щоб лікар допоміг нам розібратися, що відбувається». Назву стану краще обговорювати в контексті професійної оцінки.

Чи можна сперечатися з маренням?

Краще не робити логічну суперечку головним методом допомоги. Не підтверджуйте марення як факт, але й не принижуйте людину. Нейтральна позиція — «я бачу це інакше, але бачу, що тобі страшно» — підтримує контакт і відповідає порадам WHO mhGAP.

Чи треба залишати людину саму?

Це залежить від ризику. Якщо є загроза самопошкодження, тяжка дезорганізація або небезпечні команди голосів, бажано не залишати людину без підтримки, якщо ви можете бути поруч безпечно. Якщо ж вона агресивна щодо вас або ваша присутність підсилює конфлікт, відійдіть у безпечне місце і зверніться до 112. Власна безпека близького не є другорядною.

Коли саме викликати швидку?

Коли є невідкладний стан: безпосередня загроза життю чи здоров’ю, небезпечна поведінка, порушення свідомості, судоми, тяжкі фізичні симптоми, гостре отруєння або інша ситуація, яку не можна безпечно залишити до планового візиту. МОЗ України окремо називає гострі психічні розлади з поведінкою, небезпечною для життя пацієнта або людей поруч, серед підстав для екстреного виклику.

Що сказати диспетчеру 103 або 112?

Назвіть адресу, вік або орієнтовний вік, що саме робить людина, чи є зброя або інша небезпека, чи є травма, температура, судоми, порушення свідомості, які речовини або ліки могли бути вжиті, і чи були подібні епізоди раніше. Відповідайте на уточнювальні запитання. Не потрібно самостійно встановлювати діагноз, щоб описати невідкладний стан.

Чи можна дати заспокійливе або антипсихотик?

Не давайте чужих рецептурних препаратів і не підбирайте дозування самостійно. Якщо в людини є заздалегідь узгоджений із лікарем кризовий план із конкретними призначеннями, дійте за цим планом. В інших випадках медикаментозне рішення має приймати клініцист; при першій презентації стійкого психозу NICE рекомендує не починати антипсихотик без консультації психіатра.

Чи означає психоз, що людина втратила можливість самостійно жити?

Ні. Перебіг і рівень підтримки дуже різняться. WHO зазначає, що для шизофренії існують ефективні варіанти допомоги й частина людей досягає повного відновлення; ще ширше поняття психозу охоплює багато різних причин і сценаріїв перебігу. Практична мета допомоги — не забрати автономію, а повернути безпеку, доступ до лікування й функціонування.

Головне, що варто запам’ятати

При психозі близькі найкраще допомагають не «перемагаючи» людину в суперечці, а створюючи міст до безпеки й професійної допомоги. Спокійний голос, один співрозмовник, особистий простір, визнання страху без підтвердження марення, прямі запитання про ризик і своєчасне звернення по допомогу — базові орієнтири. Якщо є невідкладна загроза або тяжкий медичний стан, в Україні телефонуйте 103 або 112.

Пов’язані статті

Джерела

Du, M., Wang, X., Yin, S., Shu, W., Hao, R., Zhao, S., Rao, H., Yeung, W.-L., Jayaram, M. B., & Xia, J. (2017). De-escalation techniques for psychosis-induced aggression or agitation. Cochrane Database of Systematic Reviews, 2017(4), CD009922. Cochrane

Gaynes, B. N., Brown, C. L., Lux, L. J., Brownley, K. A., Van Dorn, R. A., Edlund, M. J., Coker-Schwimmer, E., Weber, R. P., Sheitman, B., Zarzar, T., Viswanathan, M., & Lohr, K. N. (2017). Preventing and De-escalating Aggressive Behavior Among Adult Psychiatric Patients: A Systematic Review of the Evidence. Psychiatric Services, 68(8), 819–831. PubMed PMID 28412887

Міністерство охорони здоров’я України. Безоплатні послуги з охорони психічного здоров’я. МОЗ України

Міністерство охорони здоров’я України. МОЗ роз’яснює: коли викликати «швидку», а коли звертатися до сімейного лікаря? МОЗ України

National Institute for Health and Care Excellence. (2014, current recommendations). Psychosis and schizophrenia in adults: prevention and management (CG178). NICE

National Institute for Health and Care Excellence. (2015, current recommendations). Violence and aggression: short-term management in mental health, health and community settings (NG10). NICE

National Institute of Mental Health. Understanding Psychosis. NIMH

Richmond, J. S., Berlin, J. S., Fishkind, A. B., Holloman, G. H. Jr., Zeller, S. L., Wilson, M. P., Rifai, M. A., & Ng, A. T. (2012). Verbal De-escalation of the Agitated Patient: Consensus Statement of the American Association for Emergency Psychiatry Project BETA De-escalation Workgroup. Western Journal of Emergency Medicine, 13(1), 17–25. PubMed PMID 22461917

Rogers, J. P., Pollak, T. A., Blackman, G., & David, A. S., et al. (2023). Evidence-based consensus guidelines for the management of catatonia: Recommendations from the British Association for Psychopharmacology. Journal of Psychopharmacology, 37(4), 327–369. PubMed PMID 37039129

World Health Organization. mhGAP: Psychoses — management and advice for carers. WHO

World Health Organization. (2025). Schizophrenia. WHO Fact Sheet

Психологічна енкциклопедія