Правила чергування реплік: перебивання, паузи та право на голос
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Чому люди перебивають співрозмовників? Найчастіше перехоплення слова виникає через помилкове передбачення завершення репліки, бажання негайно відреагувати, різні звички розмови або конкуренцію за можливість висловитися. Іноді одночасне мовлення підтримує розмову: коротке «так», спільний сміх або допомога із забутим словом не обов’язково позбавляють людину права говорити. Значення має те, чи зберігається можливість завершити думку, як співрозмовники реагують на накладання голосів і чи повторюється одностороннє захоплення слова.
Правила чергування реплік — це способи, якими учасники розмови узгоджують, хто говорить зараз, коли його висловлювання може завершитися й хто отримує наступну можливість відповісти. Вони діють у звичайній бесіді, складній дискусії, робочій зустрічі та відеозв’язку. Ця стаття пояснює саме причини перебивань, психологічне значення пауз, розподіл права на голос і способи відновити справедливу участь. Детальна наукова модель механізму наведена в окремій статті про чергування реплік у розмові.
Як у розмові визначають, чия черга говорити
У повсякденній бесіді люди здебільшого говорять почергово, хоча суворого регламенту немає. Співрозмовник може поставити запитання конкретній людині, новий мовець може сам узяти слово у відповідному місці, а попередній — продовжити, якщо ніхто не почав. У класичній моделі Сакса, Шеглоффа і Джефферсон така організація створюється самими учасниками в кожній конкретній ситуації, а не діє як наперед розписана черга. Класичне дослідження чергування реплік описує, як ці локальні дії упорядковують вільну розмову.
Право на слово в цьому контексті означає тимчасову, визнану іншими можливість розгорнути певний мовленнєвий хід. Воно не дорівнює юридичному праву, постійному привілею чи дозволу говорити безмежно. Наприклад, коли людина починає розповідати важливу подію, слухачі зазвичай надають їй простір завершити основну думку. Коли вона ставить запитання конкретному співрозмовнику, очікувана черга переходить до адресата.
Можливе завершення репліки та справжнє завершення думки
Слухачі передбачають кінець ходу за змістом, граматикою, інтонацією та послідовністю діалогу. Знання того, що людина вимовила граматично завершене речення, ще не означає, що вона закінчила розповідь або передала слово. Фраза «Я погоджуюся з ідеєю» може звучати завершено, але наступні слова «…за умови, що ми перевіримо витрати» змінюють її зміст. Початок відповіді після першої частини іноді позбавляє співрозмовника можливості висловити важливе уточнення.
Огляд Левінсона і Торрейри пояснює, чому такі помилки природно виникають: учасники часто починають планувати власну відповідь ще під час чужої репліки. Типові проміжки між мовленнєвими ходами можуть становити лише сотні мілісекунд, хоча мовне планування триває довше. Швидкість розмови підтримується прогнозуванням, яке часом виявляється неточним.
Чотири ситуації, які зовні можуть здаватися перебиванням
Перша — короткий сигнал слухання. «Угу», «так», «розумію» або співчутливий вигук можуть означати, що слухач стежить за змістом і пропонує продовжувати. Такі сигнали зазвичай не претендують на повний новий хід.
Друга — передчасний початок наступної репліки. Слухач вважає, що співрозмовник уже завершив висловлювання, і починає відповідати на останніх словах. Коротке накладання виникає через невдалий прогноз, навіть без прагнення когось заглушити.
Третя — співпраця у формулюванні. Двоє людей разом пригадують слово, доповнюють очевидний приклад чи одночасно сміються. Така взаємодія може свідчити про спільну залученість, але завершення чужої фрази варто перевіряти: не кожна людина хоче, щоб за неї добирали слова.
Четверта — конкурентне перехоплення ходу. Один учасник починає довшу власну думку, змінює тему, підвищує голос або продовжує говорити, коли попередній мовець намагається завершити сказане. Саме тут постає питання обмеження участі іншої людини. Аналіз накладання мовлення Шеглоффа показує, що функцію одночасних реплік потрібно встановлювати за перебігом взаємодії, а не за самим фактом двох голосів.
Чому люди перебивають співрозмовників
Поведінка, яку співрозмовник сприймає як перебивання, має кілька можливих механізмів. У конкретній ситуації вони можуть поєднуватися. Опис цих механізмів допомагає шукати пояснення, але сам по собі не встановлює мотивів, характеру чи діагнозу людини.
Передбачення відповіді випереджає слухання
Людина може зрозуміти загальну тему раніше, ніж прозвучить повна думка. Вона починає конструювати відповідь, добирає приклад, готує заперечення або намагається швидко допомогти. У певний момент готова власна репліка конкурує за увагу з тим, що співрозмовник продовжує говорити. У результаті відповідь стосується першої, неповної версії повідомлення.
Нейрокогнітивне дослідження Бьоґельс та колег виявило ознаки підготовки відповіді ще до завершення запитання. Воно підтримує висновок, що слухання і планування говоріння можуть перекриватися в часі. Проте це не дає підстав пояснювати кожне побутове перебивання єдиною нейронною причиною або автоматично вважати ранню відповідь порушенням поваги.
Звичка до швидкого темпу і різні стилі участі
У деяких компаніях жвава розмова передбачає швидке підхоплення фраз, короткі коментарі й частий спільний сміх. В інших звично чекати помітнішого завершення, робити довші паузи й уникати накладання голосів. Зіткнення цих звичок легко створює асиметрію: один учасник вважає, що розмова йде енергійно, а інший майже не знаходить моменту для відповіді.
Міжмовне дослідження Стайверс та колег, яке охопило десять мов, показало спільні закономірності швидкого переходу між репліками поряд із відмінностями в середньому темпі. Це дані про групові закономірності, а не таблиця «ввічливих» і «неввічливих» культур. Індивідуальні стилі також різняться всередині будь-якої спільноти.
Емоційне збудження й потреба негайно відповісти
Коли обговорюють важливу, несправедливу або болісну тему, бажання відповісти може посилюватися. Людина боїться забути аргумент, прагне швидко виправити помилку, відчути визнання своєї позиції чи повернути розмову до ключової для неї обставини. За цих умов переривання інколи є реакцією на інтенсивність ситуації, хоча воно може додатково ускладнити розуміння.
Такий опис є психологічно правдоподібним поясненням конкретних випадків, а не універсально доведеною формулою. Щоб установити, чому саме людина втрутилася, потрібні контекст, її власне пояснення та спостереження за тим, що відбувається після прохання дати договорити. Підвищений голос, швидке мовлення або коротка пауза окремо не розкривають намірів.
Конкуренція за увагу, вплив і порядок денний
У груповій розмові мати більше мовленнєвого часу іноді означає впливати на те, які теми будуть розглянуті, чиї аргументи запам’ятають і хто підсумує рішення. Люди можуть перебивати, щоб повернути слово собі, випередити заперечення або нав’язати власну послідовність обговорення. Та сама форма втручання може мати іншу функцію, якщо ведучий зупиняє образу, уточнює порядок виступів або припиняє небезпечну ескалацію.
Розмовний аналіз дозволяє досліджувати, хто починає одночасне мовлення, хто поступається, чию тему продовжують інші й чи змінюється ситуація після заперечення. Дослідження конкурентних і кооперативних розмов показало відмінності в тривалості пауз між відповідями залежно від типу взаємодії. Проте окремий випадок перебивання не є самостійним доказом владної мотивації.
Невдале бажання допомогти або підтримати
Співрозмовник може вставити пораду до того, як його попросили; завершити речення замість людини, якій потрібен час; відреагувати на переживання готовим поясненням або перейти від слухання до вирішення проблеми. Намір допомогти й фактичне переживання іншої людини при цьому можуть розходитися. Найкраща перевірка — запитати, чи потрібна допомога, і повернути слово, якщо відповідь негативна.
Поруч стоять навички активного слухання й уточнення змісту розмови. Вони допомагають зосередитися на розумінні, але ефективність окремої техніки в конкретному конфлікті залежить від обставин, добровільності та взаємної участі.
Коли одночасне мовлення стає проблемою
Саме накладання голосів — акустичний факт. Перебивання в соціальному сенсі передбачає, що чийсь мовленнєвий хід обмежується або змінюється всупереч його поточній можливості висловитися. Для оцінки варто розглядати сукупність запитань: чи намагалася людина продовжити; чи інша сторона поступилася; чи повернулася тема до попереднього мовця; чи був цей випадок поодиноким; чи систематично певному учаснику не дають завершувати думки.
У розмові друзів коротке «О, я теж!» може бути прийнятим жестом залученості. У медичній консультації, де людина намагається описати симптоми, таке саме втручання іноді призводить до пропуску важливої інформації. На нараді перебивання може обмежувати можливість представити обґрунтування пропозиції. Отже, значення визначають роль мовців, завдання спілкування, наслідок втручання й реакція учасників.
Важливо також розрізняти частоту та асиметрію. Двоє учасників можуть часто накладати репліки один на одного і сприймати це як звичну динаміку. Інша ситуація — коли одна людина регулярно перехоплює хід, а інша після кожної спроби припиняє говорити. У другому випадку ключова ознака — стійко нерівний доступ до участі, особливо якщо прохання дати завершити думку залишаються без відповіді.
Що означають паузи під час розмови
Пауза — це інтервал без мовлення, який може виконувати різні функції. Людина добирає слово, згадує факт, переживає емоцію, перевіряє формулювання, дає іншому можливість відреагувати або справді завершує свою чергу. Розрізняють внутрішню паузу в межах поточного ходу, проміжок між завершеним ходом та відповіддю і довше мовчання, коли учасники тимчасово не відновлюють розмову. Фонетичний аналіз Гельднера й Едлунда показує, що паузи, проміжки та накладання мають різні часові й функціональні властивості.
Чому мовчання після запитання не завжди означає відмову
Довший проміжок може супроводжувати складне обмірковування, добір делікатної відповіді, незгоду, невпевненість або технічну затримку. Інтерпретація залежить від типу запитання й того, як саме сформульовано відповідь. Кількісне дослідження Кендріка й Торрейри продемонструвало, що просте правило «швидке так — згода, довга пауза — відмова» неточне: співвідношення часу та очікуваного типу відповіді стає інформативнішим у поєднанні з формою самого висловлювання.
Отже, після паузи краще залишити можливість подумати або м’яко уточнити: «Можеш узяти час» чи «Тобі зручніше відповісти пізніше?». Категоричні припущення «мовчиш — значить погоджуєшся» можуть спотворювати добровільність рішення.
Чи існує правильна тривалість паузи
Єдиної норми для всіх немає. Огляд Левінсона і Торрейри наводить типовий масштаб проміжків близько 200 мілісекунд для багатьох звичайних переходів, однак групові середні не є нормативом для окремої людини. У дослідженні Темплтон та колег швидші взаємні відповіді асоціювалися з більшим відчуттям зв’язку під час певних розмов. Цей результат описує зв’язок у досліджених умовах і не означає, що повільна відповідь є ознакою байдужості.
Науковий огляд «Listening fast and slow» підкреслює цінність різного темпу: швидка відповідь іноді демонструє залученість, а сповільнення створює простір для осмислення й переживань. Етичне правило практичне: співрозмовники мають право на розумну паузу і можуть домовлятися про темп, який дозволяє кожному сформулювати думку.
Право на голос: час, черга і можливість бути почутим
Рівність участі означає реальну можливість висловлюватися й отримувати відповідь на сказане, а не механічну вимогу рахувати кожному однакову кількість секунд. У різних ситуаціях учасники мають різний обсяг необхідної інформації: людина, яка розповідає про власний досвід, може потребувати більше часу, тоді як інший учасник лише ставить уточнення. Справедливість полягає в тому, щоб розподіл слова відповідав завданню і не виключав менш наполегливого мовця.
Хто призначає наступного мовця
У розмові двох людей пряме запитання зазвичай дає чергу адресатові. У групі ведучий або модератор може призначати послідовність виступів; у дружній бесіді слово часто передається без формального керівника. Перевага модерації полягає в можливості запросити того, хто ще не говорив, зупинити монополізацію обговорення та повернутися до пропущеного питання. Водночас правила повинні бути зрозумілими всім і передбачати винятки для термінових уточнень та питань безпеки.
Коли людина говорить тихо, повільно або потребує більше часу
Повільніший темп, труднощі з добором слів, використання допоміжних засобів комунікації, мовна нерівність, хвилювання чи сенсорне навантаження можуть впливати на час переходу. Оцінювати повагу, здатність до співпраці або компетентність за швидкістю відповіді некоректно. Дослідження розвитку чергування реплік, зокрема робота Фузаролі та колег 2025 року, демонструють складний зв’язок між темпом, віком, індивідуальними відмінностями, мовними навичками та соціальним контекстом. Порівнювати людей за однією «нормальною» затримкою на підставі цих даних не можна.
Практична домовленість може звучати так: «Я іноді роблю паузу, коли формулюю думку. Якщо я замовкла, зачекай, будь ласка, поки скажу, що завершила». Учасникам групової зустрічі можна дозволити заявляти про намір продовжити, користуватися письмовим чатом або заздалегідь позначати чергу виступу. Тут ідеться про доступність та узгодження умов, а не про оцінювання чи корекцію особистості.
Що робити, якщо вас постійно перебивають
Спочатку варто розрізнити випадкове накладання й повторювану поведінку, через яку розмова втрачає ваш зміст. У безпечному контакті зручніше назвати спостережувану дію та потрібну умову: «Я ще не завершила думку. Будь ласка, дай мені двадцять секунд, а потім я вислухаю тебе». Це конкретніше за твердження «Ти ніколи мене не слухаєш», оскільки співрозмовник може одразу змінити порядок реплік.
Якщо втручання вже сталося, можна повернути нитку обговорення: «Повернуся до того, на чому зупинилася», «Я хочу завершити відповідь на попереднє запитання» або «Твоє уточнення важливе; зараз закінчу і відповім». У груповій дискусії корисно адресувати прохання ведучому: «Прошу дати завершити цей пункт, після чого передам слово». Ці формулювання — приклади організації діалогу, а не науково доведені універсальні методи впливу на поведінку іншої людини.
Якщо співрозмовник не помічає перебивань
У спокійний момент можна описати один-два конкретні епізоди й наслідок для змісту: «Коли я роблю коротку паузу, ти починаєш відповідати, і я не встигаю сказати другу частину. Давай домовимося, що я позначатиму завершення». Доцільно запитати, як інша людина сприймає темп розмови. Така перевірка допомагає узгодити різні звички, якщо обоє готові співпрацювати.
Якщо прохання дати слово систематично ігнорують
Коли одна сторона знову й знову заглушує іншу, висміює її спроби говорити, погрожує або використовує контроль над розмовою для залякування, звичайні прийоми регулювання черги можуть бути недостатніми й небезпечними. Пріоритетом стають особиста безпека, можливість припинити контакт, незалежна підтримка та вибір захищеного формату звернення. Відповідальність за припинення примусу лежить на тому, хто його чинить. Перехоплення реплік саме собою ще не встановлює психологічне насильство; оцінюють ширший повторюваний контекст дій, наслідків і контролю.
Про висловлювання власних меж в умовах поваги до співрозмовника докладніше йдеться в статті про асертивність. Загальні механізми ескалації та способи реагування на суперечки належать окремій темі вирішення конфліктів.
Як самому менше перебивати людей
Зміна власної звички починається зі спостереження за конкретними моментами, у яких хочеться негайно втрутитися. Особливо корисно помічати, чи перебивання виникає після першої знайомої тези, при незгоді, під час довгих пауз або коли ви боїтеся забути власне запитання. Мета — залишити співрозмовнику простір завершити висловлювання й зберегти власну думку для наступного ходу.
Перевіряйте, чи справді хід завершився
Звертайте увагу на смислову завершеність, а не на саму тишу. Якщо людина замовкла, доречно коротко спитати: «Ти вже закінчив?» або «Можна я відповім?». Після складного питання її пауза може означати обдумування. Формальна затримка на одну-дві секунди не є універсальним правилом: у швидкому дружньому діалозі вона може звучати незвично, а в складній розмові бути замалою.
Зберігайте власну думку, не перехоплюючи чужу
Коли з’явився сильний аргумент, можна занотувати кілька слів, якщо формат дозволяє, або позначити намір говорити коротким «У мене буде запитання, коли завершиш». Цей прийом допомагає відкласти відповідь, але не повинен перетворювати слухання на безперервне накопичення контраргументів. Після завершення чужої репліки корисно відповісти спочатку на те, що справді прозвучало, а вже потім додати свою позицію.
Виправляйте перебивання одразу
Просте «Перепрошую, я перебила. Продовжуй» повертає попередньому мовцеві можливість завершити. Якщо інша людина просить не закінчувати за неї речення, краще прийняти це як пряму інформацію про бажаний формат взаємодії. Не варто вимагати, щоб вона доводила, чому її дратує певна манера говорити.
Оцінюйте зміни за досвідом обох сторін
Корисніше запитати «Чи стало тобі легше завершувати думки?» і перевіряти повторювані ситуації, ніж підраховувати тільки кількість випадків одночасного звучання голосів. Частина накладань може залишатися природною для дружнього спілкування. Мета — узгодженість участі, зрозумілість змісту й добровільність, а не абсолютна відсутність коротких коментарів.
Правила розмови в групі, на роботі та під час навчання
У групі проблеми чергування стають помітнішими, бо кілька людей одночасно претендують на слово. Неструктуроване обговорення може бути доречним для пошуку ідей, але коли потрібно ухвалити рішення або вислухати учасників із різними можливостями висловлюватися, доцільні домовленості про порядок. Навіть прості правила — завершувати відповідь на питання перед новим запитанням, повертати слово після уточнення, запрошувати ще не почутих учасників — роблять процедуру передбачуванішою.
Ведучий може коротко позначати послідовність: «Спочатку завершує Марія, потім відповідає Олег, після цього дамо слово тим, хто ще не висловився». У навчальній дискусії корисно розділяти час висловлювання, уточнювальні запитання й загальне обговорення. Це організаційні практики, для яких результат залежить від завдання, розміру групи, стосунків між учасниками та якості ведення; окремі формулювання не мають статусу універсально перевіреної психологічної методики.
Розподіл мовленнєвого часу не дорівнює розподілу впливу: слова людини можуть формально прозвучати, але так і не потрапити до підсумкового рішення. Тому варто перевіряти, чи було почуто зміст: «Яку пропозицію ми щойно отримали?», «Чи правильно я підсумувала твій аргумент?». Докладніше про механізм спільного значення — у матеріалі про взаєморозуміння у спілкуванні.
Перебивання та паузи у відеорозмовах
Під час відеозв’язку затримка передавання звуку змінює сприйняття черги: один учасник уже почав відповідати, але інший ще чує тишу й теж починає говорити. У результаті обидва можуть вважати, що саме їм не дали завершити. Аналіз 25 відеоконсультацій Сойрена та колег показав, як затримка створює хибно сприйняті паузи та накладання голосів навіть за відсутності наміру перебити.
Для важливих онлайн-зустрічей допомагає явно називати передачу слова: «Я закінчила, тепер твоя черга», користуватися піднятою рукою або чергою в чаті, залишати невеликий проміжок після запитання й домовлятися, хто веде обговорення. У телефонній розмові, де відсутня частина візуальних підказок, ясне словесне передавання ходу також корисне. Такі правила зменшують невизначеність, але самі по собі не усувають усі технічні затримки.
Що дослідження дозволяють стверджувати
Порівняльні корпусні роботи, експерименти й розмовний аналіз переконливо показують, що розподіл реплік є організованим процесом: учасники прогнозують завершення, коригують накладання, реагують на запитання та змінюють темп відповідно до соціальної дії. Це добре встановлена основа пояснення перебивань. Модель 1974 року, пізніший огляд психологічних механізмів та дослідження реакцій у різних мовах підтримують цю картину з різних методологічних боків.
Водночас наукова база має межі. Більшість досліджень часу переходу аналізує мовленнєву поведінку, а не приховані мотиви кожного учасника. Універсальної «кількості допустимих перебивань» не встановлено. Немає підстав стверджувати, що один прийом — наприклад, навмисна пауза фіксованої тривалості — гарантовано змінить звичку співрозмовника, відновить довіру чи зупинить примус. Навіть швидка відповідь, яка в окремих умовах корелює з відчуттям близькості, може за інших обставин бути поспішним перехопленням теми. Огляд Темплтон і Вітлі показує необхідність враховувати обидві можливості.
З практичного погляду надійніше оцінювати не «ідеальний ритм», а конкретний процес: чи вдалося висловити думку, чи почув співрозмовник її завершення, чи було уточнення, чи приймаються прохання про чергу й чи залишається взаємодія безпечною. Перехід від поміченого непорозуміння до його виправлення потребує перевірки змісту, а не лише контролю секундоміра.
Поширені запитання
Чому мене перебивають навіть тоді, коли я говорю спокійно?
Причина може бути в швидкому темпі іншої людини, її поспішному висновку, звичці спільно завершувати фрази або боротьбі за ініціативу. Манера вашого мовлення сама по собі не визначає чужу поведінку. Важливі повторюваність, контекст і реакція на ясне прохання дати завершити думку.
Чи є перебивання ознакою неповаги?
Конкурентне й повторюване перехоплення слова може знецінювати участь іншої людини, особливо якщо її прохання систематично ігнорують. Водночас короткі сигнали уваги, спільний сміх і помилкове передбачення завершення мають інші функції. Висновок роблять за змістом і перебігом взаємодії, а не за одним накладанням голосів.
Чи можна переривати людину, яка говорить надто довго?
У безпечному спілкуванні допустимо домовлятися про часові межі та порядок тем. Краще повідомити про це відкрито: «Маємо п’ять хвилин; чи можеш сформулювати головне, а потім я поставлю запитання?». У ситуації загрози безпеці пріоритети можуть вимагати негайного зупинення висловлювання чи припинення контакту.
Чи означає тривала пауза, що людина приховує правду?
Ні. Тиша може супроводжувати пошук слів, роздуми, хвилювання, втому, особливості мовлення або технічну затримку. За часом паузи неможливо надійно встановити неправдивість відповіді чи намір обманути.
Як повернути слово після перебивання без сварки?
У безпечному діалозі можна назвати конкретний порядок: «Я завершу одну думку і передам слово тобі». Якщо співрозмовник готовий співпрацювати, це створює просту процедуру. Якщо він чинить тиск або погрожує, першочергове завдання — безпека, а не переконування його дотримуватися правил.
Висновок
Правила чергування реплік упорядковують спільний час розмови й допомагають учасникам розуміти, кому належить наступний мовленнєвий хід. Перебивання виникають через різні механізми — від раннього прогнозування завершення фрази та звичок швидкої взаємодії до конкурентного захоплення слова. Пауза може означати роздуми, пошук слів або передачу черги, і її значення встановлюється контекстом. Головний практичний критерій якісної розмови — можливість кожного учасника завершити важливе висловлювання, отримати відповідь на його зміст та домовитися про зрозумілий порядок участі.
Пов’язані статті
Джерела
Bögels, S., Magyari, L., & Levinson, S. C. (2015). Neural signatures of response planning occur midway through an incoming question in conversation. Scientific Reports, 5, 12881. https://doi.org/10.1038/srep12881.
Fusaroli, R., Cox, C., Weed, E., et al. (2025). The development of turn-taking skills in typical development and autism. Cognitive Science, 49(7), e70082. https://doi.org/10.1111/cogs.70082.
Heldner, M., & Edlund, J. (2010). Pauses, gaps and overlaps in conversations. Journal of Phonetics, 38(4), 555–568. https://doi.org/10.1016/j.wocn.2010.08.002.
Kendrick, K. H., & Torreira, F. (2015). The timing and construction of preference: A quantitative study. Discourse Processes, 52(4), 255–289. https://doi.org/10.1080/0163853X.2014.955997.
Levinson, S. C., & Torreira, F. (2015). Timing in turn-taking and its implications for processing models of language. Frontiers in Psychology, 6, 731. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2015.00731.
Sacks, H., Schegloff, E. A., & Jefferson, G. (1974). A simplest systematics for the organization of turn-taking for conversation. Language, 50(4), 696–735. https://doi.org/10.2307/412243.
Schegloff, E. A. (2000). Overlapping talk and the organization of turn-taking for conversation. Language in Society, 29(1), 1–63. https://doi.org/10.1017/S0047404500001019.
Seuren, L. M., Wherton, J., Greenhalgh, T., & Shaw, S. E. (2021). Whose turn is it anyway? Latency and the organization of turn-taking in video-mediated interaction. Journal of Pragmatics, 172, 63–78. https://doi.org/10.1016/j.pragma.2020.11.005.
Stivers, T., Enfield, N. J., Brown, P., et al. (2009). Universals and cultural variation in turn-taking in conversation. Proceedings of the National Academy of Sciences, 106(26), 10587–10592. https://doi.org/10.1073/pnas.0903616106.
Templeton, E. M., Chang, L. J., Reynolds, E. A., Cone LeBeaumont, M. D., & Wheatley, T. (2022). Fast response times signal social connection in conversation. Proceedings of the National Academy of Sciences, 119(4), e2116915119. https://doi.org/10.1073/pnas.2116915119.
Templeton, E. M., & Wheatley, T. (2023). Listening fast and slow. Current Opinion in Psychology, 53, 101658. https://doi.org/10.1016/j.copsyc.2023.101658.
Trimboli, C., & Walker, M. B. (1984). Switching pauses in cooperative and competitive conversations. Journal of Experimental Social Psychology, 20(4), 297–311. https://doi.org/10.1016/0022-1031(84)90027-1.