Шеррі Теркл: цифрова ідентичність, стосунки з технологіями та психологія онлайн-життя
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 21 вересня 2026 року · Редакційна політика
Шеррі Теркл — психологиня, соціологиня та дослідниця науки й технологій, яка протягом кількох десятиліть вивчає те, що сама називає «суб’єктивним боком» стосунків людини з технологіями. Її головне питання стосується не продуктивності комп’ютера чи смартфона, а того, як цифрові об’єкти входять у самосприймання, близькість, розмову, самотність, турботу та уявлення про іншу людину. Сьогодні ця лінія простягається від ранніх персональних комп’ютерів до соціальних роботів і генеративного ШІ. Офіційний профіль MIT описує Теркл як професорку Social Studies of Science and Technology, засновницю MIT Initiative on Technology and Self, докторку соціології та психології особистості й ліцензовану клінічну психологиню.
Для сучасної кіберпсихології Теркл важлива тим, що дуже рано перенесла фокус із питання «що ми робимо з комп’ютерами?» на питання «ким ми стаємо у взаємодії з ними?». Її праці допомогли зробити психологію онлайн-життя окремим предметом аналізу: цифрова ідентичність, множинні способи самопрезентації, стосунки через екрани, роль пристроїв у розмові, прихильність до соціальних роботів та, у 2026 році, емоційні зв’язки з чатботами.
Водночас Теркл потрібно читати на двох рівнях. Частина її роботи — етнографія, інтерв’ю, клінічно інформоване спостереження та аналіз культурних змін. Частина — ширші інтерпретації про те, що технології роблять із близькістю, емпатією чи здатністю бути на самоті. Такі інтерпретації можуть бути впливовими й концептуально сильними, але кожне причинне або кількісне твердження потребує окремої перевірки експериментальними, лонгітюдними та метааналітичними даними.
Хто така Шеррі Теркл
Шеррі Теркл (Sherry Turkle) працює в Массачусетському технологічному інституті (MIT), де є Abby Rockefeller Mauzé Professor of the Social Studies of Science and Technology та засновницею MIT Initiative on Technology and Self. Її академічна підготовка поєднує соціологію, психологію особистості, клінічну психологію, психоаналіз та дослідження науки й технологій. Ця міждисциплінарність пояснює характерний для її робіт масштаб: вона одночасно слухає індивідуальну історію людини, описує конкретний технологічний об’єкт і запитує, які культурні норми цей об’єкт робить звичними. MIT подає її актуальну біографію та напрями роботи тут.
Першою великою темою Теркл була психоаналітична культура. Її книжка Psychoanalytic Politics досліджувала французький психоаналіз і Жака Лакана; MIT Press перевидав її у 2024 році. Згодом Теркл перенесла психоаналітичну уважність до фантазій, перенесення, самоопису й значущих об’єктів у дослідження комп’ютерної культури. Це дало їй мову для аналізу технології як психологічно навантаженого об’єкта, а не лише технічного засобу.
Головна ідея: технологія входить у психологічне життя
У The Second Self, уперше виданій у 1984 році, Теркл описувала комп’ютер як частину соціального та психологічного життя. Вона досліджувала дітей, студентів, інженерів, програмістів і користувачів персональних комп’ютерів, звертаючи увагу на те, як машини стають моделями для розмови про мислення, пам’ять, емоції та власне «я». MIT Press підкреслює, що для Теркл комп’ютер розташовується на психологічній межі між неживим об’єктом, розширенням себе та соціально значущим партнером.
Ця оптика залишається корисною й сьогодні. У цифровому середовищі технологія впливає не лише через зміст на екрані. Значення мають форма інтерфейсу, доступність, персоналізація, історія взаємодії, соціальні сигнали, алгоритмічна видимість і те, які дії система робить легкими або звичними. Психологічний ефект тому часто виникає з усієї конфігурації «людина — інтерфейс — соціальний контекст», а не з однієї функції пристрою.
Life on the Screen і цифрова ідентичність
У Life on the Screen: Identity in the Age of the Internet Теркл звернулася до того, як ранні мережеві середовища дозволяли людям експериментувати з образом себе. Вона описувала онлайн-простір як місце, де ідентичність може переживатися як множинна, рухома й децентрована. Опис MIT STS підкреслює її інтерес до переговорів між «я», тілом, віртуальним середовищем і машиною.
Сьогодні поняття онлайн-ідентичності охоплює значно ширший набір практик, ніж у 1990-х: профілі, фото, аватари, стрими, короткі відео, професійні акаунти, ігрові світи та рекомендаційні системи. Важливо, що сучасні дані не підтримують просту формулу «більше часу онлайн — гірша ідентичність». Систематичний огляд 32 досліджень розвитку ідентичності підлітків показав, що важливішими за саму кількість часу були способи використання: активна участь пов’язувалася з дослідженням ідентичності, автентичніша самопрезентація — з більшою ясністю Я-концепції, а соціальне порівняння — одночасно з інтенсивнішим дослідженням ідентичності та більшим дистресом. Це асоціативні дані, специфічні для молодих вибірок, тому вони не доводять універсальної причинної дії соцмереж.
Терклівська інтуїція про екран як простір психологічного експерименту з «я» таким чином зберігає значення, але сучасна наука робить її точнішою. Цифрове Я формується через конкретні практики: що людина публікує, що приховує, яку аудиторію уявляє, як порівнює себе з іншими, які ролі пробує і які сигнали платформа винагороджує видимістю.
Від цифрового самовираження до «самотності разом»
У ранніх роботах Теркл було більше уваги до можливостей цифрового експериментування. У Alone Together, виданій у 2011 році, її фокус змістився: вона описала парадокс постійної з’єднаності, у якій люди можуть мати безліч каналів контакту й водночас переживати дефіцит уваги, близькості та спокійної присутності. MIT STS характеризує книжку як результат майже п’ятнадцятирічного дослідження цифрового життя, заснованого на сотнях інтерв’ю.
Назву «Alone Together» корисно розуміти як опис психологічної можливості, а не універсального закону. Постійний онлайн-контакт може підтримувати стосунки, особливо коли люди фізично розділені, але сам факт підключення не гарантує відчуття взаємності або близькості. Саме це питання сьогодні розвивається в дослідженнях цифрової самотності, де важливими є якість взаємодії, соціальна підтримка, активність чи пасивність користування, офлайн-мережа людини та її вихідний психологічний стан.
Тому Теркл не варто використовувати як доказ тези, що «інтернет робить людей самотніми». Її внесок сильніший в іншому: вона сформулювала питання про те, коли технологічна з’єднаність стає стосунком, коли — лише сигналом контакту, а коли — способом уникнути складнішої взаємодії.
Розмова, смартфон і конкуренція за увагу
У Reclaiming Conversation Теркл розвинула ідею, що цифровий контакт часто дозволяє контролювати темп, редагувати відповідь і уникати незручних пауз, тоді як безпосередня розмова вимагає терпіння до невизначеності, помилок і чужої автономії. MIT STS зазначає, що книжка базувалася на п’яти роках досліджень та інтерв’ю в домівках, школах і на робочих місцях.
Деякі конкретні передбачення цієї лінії отримали емпіричну підтримку. У польовому експерименті під час спільної трапези учасники, яким дозволяли тримати телефони поруч, повідомляли про більше відволікання й менше задоволення від взаємодії; подібний патерн з’явився в дослідженні досвіду в повсякденному житті. Dwyer, Kushlev і Dunn показали локальний причинний ефект саме для умов своєї експериментальної ситуації, а не загальну шкоду смартфонів.
Ширша література про фабінг — ігнорування співрозмовника через увагу до телефона — також пов’язує таку поведінку з нижчою якістю романтичних стосунків, близькості та задоволеності. Метааналіз 52 досліджень і майже 20 тисяч учасників виявив послідовні негативні зв’язки з низкою показників якості стосунків, але більша частина цієї бази є кореляційною. Найновіший систематичний огляд 2026 року також підкреслює роль контексту, норм, FOMO та суб’єктивного переживання того, що людину «відсунули» заради екрана.
Ці результати уточнюють тезу Теркл: психологічний ризик пов’язаний не з самим існуванням смартфона, а з тим, як він перерозподіляє увагу під час конкретної взаємодії.
Соціальні роботи і «реляційні артефакти»
Ще до сучасної хвилі генеративного ШІ Теркл досліджувала об’єкти, створені так, щоб викликати соціальну реакцію: роботизованих домашніх улюбленців, іграшки та соціальних роботів. Вона називала їх relational artifacts — реляційними артефактами. У роботі з дітьми та літніми людьми Теркл і колеги описували, як користувачі приписують таким системам потреби, емоції та статус партнера. Стаття 2006 року про cybercompanionship стала одним із ранніх психологічних аналізів цієї теми.
У статті про автентичність цифрових компаньйонів Теркл поставила етичне питання: що відбувається, коли система переконливо викликає турботу, хоча сама не переживає турботи у людському сенсі? Її текст 2007 року є насамперед концептуальною та етичною аргументацією, а не доказом того, що всі соціальні роботи мають однаковий психологічний ефект.
Сучасні дані показують, чому тут потрібна точність. Метааналіз рандомізованих досліджень у мешканців закладів довготривалого догляду виявив зниження самотності й депресивних симптомів під час втручань із фізично втіленими соціальними роботами. Це дані про конкретні інтервенції, популяції та типи роботів. Їх не можна автоматично переносити на дітей, на загальнопопуляційне використання чатботів або на генеративні ШІ-компаньйони.
Психологічна реакція людини на соціальну машину може бути реальною навіть тоді, коли взаємність є лише властивістю інтерфейсу. Це розрізнення стало ще важливішим після появи великих мовних моделей.
ELIZA, антропоморфізація і чому інтерфейс відчувається «соціальним»
Теркл неодноразово поверталася до того, як легко люди використовують психологічну мову щодо машин. Рання програма ELIZA показала, що навіть дуже проста текстова система може створювати відчуття розуміння, якщо інтерфейс і контекст підтримують соціальне прочитання. Сучасні мовні моделі роблять цю ситуацію значно інтенсивнішою завдяки зв’язності мовлення, персоналізації, пам’яті контексту й стилю відповіді.
У психології це пов’язано з антропоморфізацією ШІ — схильністю приписувати небіологічній системі людські наміри, риси або внутрішні стани. Соціальна присутність також може виникати без фізичної присутності партнера: людина реагує на сигнали взаємності, звертання, синхронності та уваги. Саме тому соціальна присутність є окремим психологічним механізмом і не тотожна доказу свідомості системи.
Огляд і метааналіз 2026 року, який порівнював 162 дослідження взаємодії «людина — агент» із відповідними взаємодіями «людина — людина», показав складну картину. Люди в середньому приписували агентам менше агентності, відповідальності, компетентності, симпатичності та соціальної присутності, але довіра до партнера, соціальне узгодження, виконання завдань і загальний досвід взаємодії в багатьох умовах були подібними. Цей результат не підтримує ані ідею повної психологічної еквівалентності машині, ані припущення, що соціальна реакція на неї є «нереальною».
Artificial Intimacy: Теркл про стосунки з чатботами у 2026 році
У 2026 році Теркл переносить свою багаторічну лінію досліджень на генеративний ШІ. Її нова книжка Artificial Intimacy: Who We Become When We Talk to Machines присвячена чатботам, які використовують як співрозмовників, друзів, партнерів, помічників у переживанні втрати та джерело емоційної підтримки. MIT описує книжку як продовження її дослідження психологічних наслідків людських стосунків із технологіями.
Теркл формулює сильну культурно-психологічну тезу: система, яка завжди доступна, терпляча та налаштована на користувача, може зробити «безтертєву» взаємодію привабливішою за складні людські стосунки. У цій тезі є два різні питання. Перше — чи відчуває людина підтримку, близькість або прив’язаність. Друге — чи має ШІ власне переживання, емпатію або взаємну прив’язаність. Психологічна наука може досліджувати перше без автоматичного висновку про друге.
У 2026 році з’явилися інструменти для вимірювання людської емоційної прихильності до чатботів. Cheng і Yu валідизували багатовимірну шкалу, що охоплює переживання емоційної підтримки, дистрес при розділенні та функцію «безпечної бази»; антропоморфізація була одним із сильних предикторів таких зв’язків. Це показує реальність психологічного зв’язку для користувача, а не внутрішній стан системи.
Дані про наслідки поки що неоднорідні. У великому дослідженні користувачів Character.AI менші офлайн-соціальні мережі були пов’язані з частішим використанням чатбота саме як компаньйона, а таке використання — з нижчим самопочуттям; асоціації були сильнішими за інтенсивної та дуже саморозкривальної взаємодії. Автори Nature Human Behaviour прямо описують ці результати як залежні від офлайн-середовища та способу використання. Спостережний дизайн не дає права сказати, що ШІ-компаньйон сам по собі спричинив нижчий добробут: люди з меншою підтримкою можуть частіше шукати такого компаньйона.
Інше дослідження 2026 року використало природні експерименти після змін у Replika та переходу ChatGPT на GPT-5 і зафіксувало збільшення негативних реакцій, мови втрати та бажання «повернути» попередній варіант системи. Результати Nature Human Behaviour демонструють, що зміна цифрового партнера може переживатися користувачем як подія розриву. Такий distress є психологічно реальним для людини, але не встановлює двосторонньої прихильності з боку ШІ.
Що в Теркл є науковим висновком, а що культурною інтерпретацією
Теркл працює на межі психології, соціології, Science and Technology Studies, клінічного слухання та етнографії. У The Inner History of Devices вона прямо описує метод «інтимної етнографії», що поєднує мемуарне письмо, клінічні тексти та етнографічне спостереження. MIT Press подає цей підхід як спосіб досліджувати, як технологічні об’єкти входять у внутрішнє життя.
Сила такого методу полягає в деталях: він помічає переживання, мову, символічні значення та нові форми стосунків раніше, ніж для них з’являються великі стандартизовані вибірки. Саме тому Теркл неодноразово описувала феномени — множинну онлайн-ідентичність, емоційне ставлення до роботів, конкуренцію пристрою за увагу, цифрову близькість — до того, як вони стали масовими темами експериментальної психології.
Обмеження випливає з тієї самої методології. Інтерв’ю, клінічно інформовані кейси та етнографічні спостереження не призначені для оцінки популяційної поширеності або середнього причинного ефекту. Вони не дозволяють із самих кейсів встановити, що певна технологія «знижує емпатію» у всіх користувачів, «породжує самотність» або однаково змінює розвиток дітей. Для таких висновків потрібні незалежні експерименти, лонгітюдні дослідження, систематичні огляди й метааналізи.
Тому найточніше читання Теркл має два шари: її поняття та спостереження задають сильні дослідницькі питання, а ступінь підтвердження конкретного твердження визначається сучасною емпіричною базою.
Які ідеї Теркл сучасні дослідження підтримують, уточнюють або обмежують
По-перше, цифрові середовища справді є контекстом формування ідентичності. Систематичні огляди показують зв’язки між характером онлайн-участі, самопрезентацією, порівнянням та процесами ідентичності. Водночас напрямок і сила ефектів залежать від віку, дії користувача, платформи та вихідного стану, тому «екран» не є єдиним причинним фактором.
По-друге, цифрові пристрої можуть втручатися у безпосередню взаємодію, коли конкурують за увагу. Експериментальні дослідження та метааналізи фабінгу підтримують зв’язок з відволіканням і нижчою якістю частини соціальних взаємодій. Це не означає, що цифрова комунікація в цілому гірша за офлайн-комунікацію.
По-третє, люди можуть формувати емоційно значущі стосунки з системами, які демонструють соціальні сигнали. Це видно і в ранніх дослідженнях соціальних роботів, і в сучасних дослідженнях чатботів. Окремі втручання із соціальними роботами навіть показують позитивні ефекти для самотності старших людей. Отже, соціально сконструйований характер інтерфейсу сам по собі не робить користувацький досвід психологічно «несправжнім».
По-четверте, теза про довгострокове «розучування» емпатії, турботи чи здатності витримувати складність через генеративний ШІ сьогодні залишається значною мірою гіпотезою та культурною інтерпретацією. Є дані про прихильність, саморозкриття, залежність від контексту та дистрес при втраті доступу, але ще недостатньо довготривалих причинних досліджень, щоб описати єдиний траєкторний ефект для всіх користувачів.
По-п’яте, психологічна довіра до ШІ не дорівнює надійності ШІ. Сучасний огляд Nature Reviews Psychology розрізняє trustworthiness, subjective trust і trusting behaviour та наголошує, що доречна мета — не максимальна довірливість, а відповідність довіри реальним можливостям системи. Огляд 2026 року добре доповнює Теркл: привабливий соціальний інтерфейс може підвищувати відчуття близькості, не підвищуючи фактичну точність чи безпечність відповіді.
Саморозкриття, приватність і психологічна асиметрія
У розмові з людиною саморозкриття відбувається всередині відносин, де обидві сторони мають власну вразливість, межі й можливість відмовитися від контакту. У взаємодії з чатботом користувач може переживати подібне відчуття конфіденційності та прийняття, але технічна й інституційна структура інша. Саме тому саморозкриття перед ШІ потрібно відрізняти від взаємності.
Розмова з системою може здаватися приватною, тому що вона відбувається один-на-один і відповідь адаптується до користувача. Проте психологічне відчуття приватності не визначає, як зберігаються, використовуються або модерується дані. Для цієї теми окремий canonical Українського психологічного ХАБу — «Конфіденційність і саморозкриття перед ШІ».
Чому роботи Теркл залишаються важливими для психології онлайн-життя
Найстійкіший внесок Теркл — спосіб ставити питання. Вона пропонує розглядати технологію як середовище, що організовує очікування: скільки уваги ми вважаємо нормальною, як швидко чекаємо відповіді, яку незручність готові переносити, що називаємо присутністю, кому довіряємо особисте, як уявляємо власне «я» і де проводимо межу між симуляцією взаємності та взаємністю.
Такий підхід особливо продуктивний у 2026 році, коли генеративний ШІ може говорити послідовно, імітувати емпатичний стиль, пам’ятати контекст і підтримувати довгі персоналізовані діалоги. Ці властивості інтерфейсу змінюють психологічний досвід користувача. Вони самі по собі не є доказом свідомості, почуттів чи суб’єктивності ШІ.
Тому Теркл найкраще читати не як авторку простого гасла «технології віддаляють людей», а як дослідницю того, як люди надають технологіям психологічного значення і як інтерфейси стають учасниками нашої ідентичності та соціального життя.
Як застосовувати оптику Теркл без технологічного детермінізму
Перше питання — що саме робить людина. Одна платформа може бути місцем творчості, підтримки, конфлікту, порівняння або пасивного споживання. Психологічний ефект залежить від практики, а не лише від назви технології.
Друге питання — що система робить легшим. Кнопка, автопідказка, нескінченний потік, персоналізація чи соціальна відповідь створюють різні поведінкові умови. Користувач має справу не з абстрактним «інтернетом», а з конкретною архітектурою взаємодії.
Третє питання — що відбувається з людськими очікуваннями. Якщо система завжди відповідає одразу й підлаштовується під стиль користувача, людина може почати очікувати такої самої безперервної доступності від інших. Це правдоподібна психологічна гіпотеза; її силу й довгострокові наслідки потрібно перевіряти емпірично.
Четверте питання — чи є зв’язок заміщенням, доповненням або мостом. Цифрова взаємодія може підтримувати наявні людські стосунки, створювати нові контакти, тимчасово компенсувати дефіцит підтримки або витісняти складнішу офлайн-взаємодію. Для оцінки потрібен конкретний контекст, а не універсальна оцінка технології.
Поширені запитання
Хто така Шеррі Теркл?
Шеррі Теркл — професорка MIT, соціологиня, психологиня та клінічна психологиня, засновниця MIT Initiative on Technology and Self. Вона досліджує психологічний і соціальний бік взаємодії людей із комп’ютерами, смартфонами, соціальними роботами, соцмережами та генеративним ШІ.
Що означає «Life on the Screen» у працях Теркл?
Це лінія досліджень про те, як онлайн-середовища дають людям простір для конструювання, випробування й переживання різних аспектів ідентичності. Сьогодні цю тему продовжує емпірична література про онлайн-ідентичність, самопрезентацію, аватари та соціальне порівняння.
Що означає «Alone Together»?
Це формула Теркл для ситуації, коли люди технічно постійно з’єднані, але сам контакт не гарантує уваги, близькості чи відчуття взаємності. Вона не означає, що онлайн-комунікація завжди спричиняє самотність.
Чи Теркл виступає проти технологій?
Її роботи значно точніше описувати як критичне дослідження психологічних наслідків технологічних форм. Ранні праці багато уваги приділяли можливостям цифрового експериментування з ідентичністю; пізніші — ризикам постійної з’єднаності, соціальних роботів і ШІ-компаньйонів.
Що таке реляційні артефакти?
Так Теркл називала соціально спроєктовані технологічні об’єкти — наприклад, роботів чи інтерактивні іграшки — які запрошують людину ставитися до них як до істот із потребами, емоціями або характером. Поняття описує людське ставлення до об’єкта, а не доводить наявність у машини суб’єктивного досвіду.
Що Теркл називає artificial intimacy?
У її новій книжці це близькість, яку людина переживає у взаємодії з людоподібним чатботом або іншою системою, що імітує турботливу, уважну й персоналізовану відповідь. Для психології важливо досліджувати реальний досвід користувача окремо від тверджень про внутрішні стани ШІ.
Чи доводить емоційна прив’язаність до ШІ, що ШІ має почуття?
Ні. Дослідження можуть показувати прив’язаність, саморозкриття, емоційний емоційний дистрес при розриві або відчуття підтримки з боку людини. Ці дані описують психологію користувача. Вони не встановлюють свідомість, почуття або взаємну прихильність системи.
Наскільки роботи Теркл є емпіричними?
Вони спираються на тривалі якісні дослідження, інтерв’ю, етнографію, клінічно інформоване слухання та аналіз технологічної культури. Це сильна база для опису значень і виникнення нових феноменів. Для кількісних, причинних і клінічних висновків потрібна додаткова незалежна доказова база.
Пов’язані статті
Цифрова самотність: чи може постійна онлайн-присутність поєднуватися з відчуттям соціальної ізоляції