Фізична активність населення: поведінкові програми й середовище

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 р. · Редакційна політика

Фізична активність населення — це сукупність рухової діяльності людей у повсякденному житті, зокрема під час пересування, праці, навчання, домашніх справ, відпочинку та занять спортом. На рівні суспільства її визначають доступність безпечних маршрутів, організація робочого й навчального часу, якість громадських просторів, транспортна політика, доходи, здоров’я, соціальні норми та інституційні рішення. Державна й місцева політика здатна впливати на ці умови, поєднуючи перебудову середовища з добровільними поведінковими програмами.

Головне практичне питання полягає в тому, які рішення збільшують реальну рухову активність населення, для кого вони працюють, чи зберігається результат і якою ціною він досягається. Відповідь потребує розрізнення ефектів окремої програми, доступності фізичної активності в повсякденному житті та кінцевих наслідків для здоров’я, безпеки й соціальної справедливості. Глобальний план ВООЗ щодо фізичної активності пропонує працювати одночасно із суспільними установками, просторовим середовищем, можливостями для участі та управлінськими системами.

Що означає фізична активність населення і чому це питання державної політики

Фізична активність охоплює рух, який здійснюють скелетні м’язи і який потребує витрат енергії. Фізичні вправи становлять її спеціально організовану частину; спорт — лише одну з багатьох форм. Ходьба до зупинки, поїздка велосипедом, рухлива гра дитини, садівництво, робота, що передбачає переміщення, та адаптовані рухові заняття можуть робити внесок у загальну активність. Розробник політики має враховувати різні види руху, їхню інтенсивність, тривалість, доступність і безпеку, а також час, який людина проводить сидячи.

За настановами ВООЗ 2020 року, дорослим загалом рекомендовано 150–300 хвилин аеробної активності помірної інтенсивності або 75–150 хвилин високої інтенсивності протягом тижня, а також заняття для зміцнення м’язів щонайменше двічі на тиждень. Для дітей і підлітків віком 5–17 років орієнтир становить у середньому щонайменше 60 хвилин активності помірної або високої інтенсивності на день протягом тижня. Рекомендації враховують вік, функціональні можливості й особливі стани здоров’я; будь-яка посильна активність є змістовною відправною точкою, особливо для раніше малорухливих людей.

Поширеність недостатньої активності є показником стану населення, а не характеристикою моральних якостей окремих громадян. У міжнародному об’єднаному аналізі Strain та співавторів оцінена віково стандартизована частка дорослих, які не досягали мінімальних рекомендацій, становила 31,3% у 2022 році з інтервалом невизначеності 28,6–34,0%. Оцінку отримано за матеріалами 507 популяційних опитувань; це модельна глобальна оцінка, а не результат обстеження кожної людини чи прямий показник для України.

Рухова активність, фізична підготовленість і сидяча поведінка

Фізична підготовленість описує спроможність виконувати навантаження, тоді як фізична активність — фактичні дії протягом певного часу. Людина може тренуватися кілька разів на тиждень і водночас багато годин сидіти. Зменшення сидячого часу та збільшення активності помірної або високої інтенсивності є пов’язаними, але окремими цілями. Під час оцінювання програми потрібні різні показники для кроків, тривалості сидіння, активних поїздок і цілеспрямованих фізичних вправ.

Політика, яка збільшує відвідуваність спортивних заходів, ще не обов’язково підвищує фізичну активність усього населення. Додаткова година занять може заміщувати іншу активність, а учасники програми можуть від початку бути активнішими за тих, хто не долучився. Саме тому для суспільної політики важливі вимірювання загального руху й охоплення, а не лише кількість зареєстрованих учасників.

Чому люди рухаються менше: поведінкова діагностика та системні бар’єри

Зрозуміти причини недостатньої активності означає дослідити повний шлях від наміру до можливості діяти. Людина може знати про користь ходьби й хотіти більше рухатися, але не мати безпечного переходу через дорогу, часу після роботи, доступного громадського транспорту до парку або коштів на платні заняття. У таких ситуаціях інформаційна кампанія змінює знання, але залишає основну перешкоду незмінною.

Можливості, середовище й мотивація за моделлю COM-B

Модель COM-B, описана Michie, van Stralen і West, розглядає поведінку як результат взаємодії спроможності людини, можливостей, які створює середовище, та мотивації. Фізична спроможність охоплює стан здоров’я й рухові навички; психологічна — знання, увагу, планування; фізичні можливості — дороги, освітлення, доступний транспорт, час і обладнання; соціальні — підтримку, суспільні правила та прийнятні форми участі. Мотивація включає усвідомлені цілі, звички, очікування й емоційні реакції.

Для поведінкової діагностики корисно окремо з’ясувати, чи люди знають про маршрути, чи вміють ними користуватися, чи маршрути насправді доступні та чи відповідають вони потребам користувачів. Інтерв’ю, спільні прогулянки з мешканцями, аудит доступності, транспортні дані, опитування про безпеку й вимірювання активності дозволяють перевіряти різні гіпотези. Модель допомагає впорядкувати питання, але сама по собі не доводить ефективності обраного заходу.

Інфраструктура, час і безпека

Просторові чинники мають безпосередні поведінкові наслідки. Неперервний тротуар, короткий перехід, місце для відпочинку, громадський туалет, вуличне освітлення й доступний вхід до парку зменшують зусилля, потрібні для повсякденної ходьби. Швидкий автомобільний рух, небезпечні перехрестя, зимове слизьке покриття, забруднення повітря та загроза насильства підвищують реальні й очікувані ризики. Для людей з інвалідністю навіть один недоступний сегмент маршруту може зробити всю мережу непридатною.

Час також є суспільним ресурсом. Позмінна праця, тривалі поїздки, догляд за дітьми та родичами, нестабільний графік і економічний тиск обмежують вибір. Політика активного пересування працює краще там, де повсякденні пункти призначення досяжні, а переміщення не вимагає додаткового вільного часу. Оцінювання лише особистої мотивації без урахування цих умов помилково пояснює структурні обмеження індивідуальними рисами.

Соціальні норми, довіра та попередній досвід

Люди орієнтуються на те, як їхні друзі, колеги й сусіди проводять дозвілля, що прийнято в місцевій спільноті та чи почуваються вони бажаними учасниками спільних занять. Групова ходьба або заняття в громаді можуть забезпечувати підтримку і регулярність. Разом із тим повідомлення про «норму» не має стигматизувати малорухливих людей чи створювати хибне враження, що всі мають однакові можливості. Механізми й ризики таких повідомлень розглянуто в матеріалі про соціальні норми в суспільних втручаннях.

Довіра до організатора також впливає на участь: мешканці оцінюють справедливість розміщення майданчиків, якість обслуговування, безпеку зібраних даних і те, чи дослухалася влада до їхніх потреб. Місцева участь у проєктуванні та прозоре пояснення критеріїв відбору районів підтримують легітимність програми. Поведінкова державна політика починається саме з перевірки таких реальних механізмів.

Які втручання використовують для підвищення фізичної активності

У практиці громадського здоров’я застосовують середовищні зміни, організовані програми, навчальні заходи, підтримку через заклади охорони здоров’я, цифрові засоби та міжсекторальні рішення. Їх доцільно добирати за визначеною причиною недостатньої активності та перевіряти на конкретному результаті. Глобальний план дій ВООЗ на 2018–2030 роки структурує політику навколо активного суспільства, активного середовища, активних людей та активних систем.

Міські маршрути, активне пересування й громадські простори

Пішохідні й велосипедні мережі, зниження швидкості руху поблизу шкіл, безпечні перехрестя, освітлення, доступні зелені зони та зручне поєднання ходьби з громадським транспортом створюють можливості для регулярного руху без окремого спортивного розкладу. Рішення важливо проєктувати як зв’язану мережу: ізольована велодоріжка, що закінчується небезпечним перехрестям, має іншу поведінкову цінність, ніж безперервний маршрут до місць навчання, роботи та послуг.

Метааналіз Fast та співавторів 2025 року природних експериментів із новими міськими маршрутами виявив невелике середнє збільшення фізичної активності серед людей, що мешкали поряд, порівняно з контрольними територіями: стандартизована різниця середніх 0,12, 95% довірчий інтервал 0,04–0,20. Водночас неоднорідність становила I² = 73%, а всі включені дослідження мали високий ризик систематичних помилок. Підсумок підтримує перспективність інфраструктури й одночасно обмежує точність прогнозу для конкретного міста.

Великий природний експеримент Althoff та співавторів у Nature простежував зміни рухової активності людей після переїздів між американськими містами. Переміщення з менш придатного для ходьби міста до значно більш придатного асоціювалося приблизно з 1100 додатковими кроками щодня. Поздовжній дизайн сильніший за просте порівняння мешканців різних районів, але переїзд не був випадковим призначенням, а вибірка користувачів смартфонів не представляє автоматично всіх жителів. Тому результат свідчить про важливість середовища, але не дозволяє обіцяти такий самий приріст від кожного нового тротуару.

Школи, дитячі садки й доступні позашкільні заняття

Освітня система може забезпечувати рухливі перерви, фізичне виховання, доступ до шкільного подвір’я, активні способи добирання до школи й позашкільні програми. Поведінковий ефект залежить від тривалості реальної участі, підготовки педагогів, організації розкладу, безпеки маршруту, участі родин та можливості продовжувати активність після уроків.

Систематичний огляд і метааналіз Moeller та співавторів 2024 року, який охопив 189 публікацій, показав невеликий середній позитивний ефект шкільних втручань на активність протягом дня (SMD = 0,27) і в межах шкільного часу (SMD = 0,37), тоді як ефект у вільний час статистично переконливо не встановлено (SMD = 0,07). Автори оцінили загальну визначеність доказів як низьку. Отже, збільшення руху на уроках не слід автоматично трактувати як стійку зміну всього способу життя дитини.

Робочі місця та організація робочого дня

Установи й роботодавці можуть передбачати активні перерви, безпечні сходи, велопарковки, душові, гнучкий розклад, доступні програми ходьби та зміни робочого простору. Умовою участі має залишатися добровільність, а вимоги до активності — відповідати характеру роботи й потребам працівників. Неприпустимо використовувати дані фітнес-пристроїв для прихованого контролю або дискримінації під час оцінювання персоналу.

Огляд оглядів Rouyard та співавторів 2025 року, що узагальнив 36 систематичних оглядів і 214 первинних досліджень, виявив: столи з можливістю працювати стоячи помітно зменшують час сидіння, проте самі собою не забезпечують достовірного збільшення активності помірної або високої інтенсивності. Поєднання самоспостереження з психологічною підтримкою було пов’язане в середньому приблизно з 1056 додатковими кроками на день. Ці результати стосуються насамперед робочих контекстів, представлених у дослідженнях.

Первинна медична допомога й направлення до рухових програм

Медичні працівники можуть обговорювати посильну активність у контексті стану здоров’я, надавати короткі рекомендації, скеровувати до відповідних занять і допомагати долати бар’єри доступу. Для людей із хронічними станами, болем або суттєвими функціональними обмеженнями потрібна індивідуалізація й, за показаннями, клінічний супровід. Направлення має вести до реально доступної послуги, а не завершуватися порадою «більше рухатися».

Метааналіз програм направлення на фізичну активність 2024 року, який охопив 52 дослідження, виявив невеликий ефект порівняно зі звичайною допомогою (Hedges’ g = 0,18; 95% ДІ 0,12–0,25); перевага порівняно з розширеними консультаціями була непереконливою. Висока частка первинного залучення не гарантує довготривалої прихильності до програми. Для державної системи суттєвими залишаються доступність провайдера, вартість, транспорт і наступне спостереження.

Мобільні застосунки, нагадування й самоспостереження

Крокоміри, щоденники активності, короткі повідомлення, постановка реалістичних цілей і добровільні групові виклики можуть підтримувати планування й зворотний зв’язок. Вони особливо доречні там, де людина має фізичну можливість рухатися й прагне регулярності. Технічний засіб сам по собі не усуває нестачі тротуарів, загроз безпеці або необхідності догляду за родичами.

Метааналіз самостійних цифрових поведінкових втручань 2025 року у 18 дослідженнях із даними про активність виявив середній стандартизований ефект 0,324, але оцінив упевненість у цих доказах як низьку через ризики систематичних помилок і публікаційного зміщення. Під час масштабування застосунку слід перевіряти, кого виключають цифрова нерівність, недоступні інтерфейси, дорогі пристрої та вимога постійно передавати персональні дані.

Що показують систематичні огляди: ефективність залежить від механізму й контексту

Доказова база містить багато позитивних результатів для окремих втручань, але не підтримує загальне твердження, що будь-яка масштабна кампанія підвищує фізичну активність. Кокранівський огляд Baker та співавторів не виявив послідовних доказів, що досліджені багатокомпонентні програми, спрямовані на цілі громади, збільшували середню фізичну активність населення. Автори звернули увагу на методологічні обмеження, неоднорідність програм і неповні дані щодо вартості та стійкості результатів.

Результати Кокранівського огляду слід читати разом із новішими дослідженнями інфраструктури, шкіл, роботи та цифрових засобів. Вони відповідають на різні питання: чи змінила програма середній показник у всій громаді, чи збільшила активність поблизу нової доріжки, чи змінився рух під час уроків, чи зменшився час сидіння. Позитивний ефект в одному показнику не встановлює ефективність для всіх інших.

Чому статистична значущість не дорівнює суспільній користі

Стандартизована різниця середніх характеризує відношення ефекту до розкиду вимірювань, а не безпосередню кількість хвилин ходьби або відвернених захворювань. Коли метааналіз показує невелике SMD, організатору потрібно перекласти його в зрозумілий практичний вимір: хвилини активності на тиждень, додаткові пішохідні поїздки, частку населення, що досягла рекомендацій, доступність маршруту, дорожньо-транспортні травми та витрати. Зміна статистично переконлива може бути малою для окремого учасника, але важливою в масштабі великого населення, якщо вона стабільна, безпечна й справедливо розподілена.

Необхідно розрізняти короткочасне залучення й стале зростання активності. Ефект після двох тижнів програми не є свідченням того, що через рік мешканці більше ходитимуть щодня. Програми, які працюють завдяки інтенсивній підтримці дослідників, можуть слабшати після передавання місцевій установі. Саме тому оцінювання масштабування має передбачати вартість підтримки, кадрову спроможність і тривале спостереження.

Як проєктувати програму: від місцевої проблеми до перевірюваного рішення

Надійне проєктування починається з конкретного формулювання проблеми, визначення груп і місць, де вона проявляється, та попереднього опису результату. «Підвищити культуру здоров’я» є занадто загальним завданням для причинного оцінювання. Натомість «збільшити частку безпечних пішохідних поїздок до шкіл у визначених районах протягом навчального року» задає зрозумілу поведінку, середовище, цільові групи й часовий горизонт.

Діагностика до втручання

На першому етапі громада має зіставити дані про активність із просторовими і соціальними характеристиками. Для цього потрібні репрезентативні опитування, результати доступних об’єктивних вимірювань, карти маршрутів, транспортні потоки, інформація про дорожні інциденти, думки людей з інвалідністю, батьків, старших людей та осіб із різними графіками роботи. Окремо слід перевірити, чи виявлена «неактивність» пов’язана з браком можливостей, безпекою, недовірою до місцевих інституцій або недостатньою підтримкою.

Перш ніж обирати нагадування чи інформаційну кампанію, корисно запитати: що фізично заважає цільовій дії; який момент рішення є вирішальним; хто контролює інфраструктуру; хто нестиме витрати; чи можна усунути бар’єр адміністративним рішенням; як дізнатися, що поведінка змінилася саме завдяки цьому заходу. На практиці після такої перевірки пріоритетом нерідко стає освітлення переходу чи зміна розкладу, а не створення нового інформаційного матеріалу.

Теорія змін і поєднання інструментів

У теорії змін слід прямо пов’язати ресурс і дію з проміжним механізмом та кінцевим результатом. Наприклад: безпечний перехід і безперервний тротуар знижують ризик та часові витрати; більше людей можуть обирати пішохідний маршрут; зростає кількість регулярних активних поїздок. Групові прогулянки можуть доповнити цей ланцюг соціальною підтримкою, а картографування доступних маршрутів — поліпшити поінформованість.

Водночас кожна ланка є перевірюваною гіпотезою. Створена доріжка може виявитися маловикористовуваною через погане обслуговування або відсутність потрібних пунктів призначення. Групові заняття можуть бути зручними лише для людей із вільним часом удень. Потрібно від самого початку запланувати корекцію дизайну за результатами спостереження та участі мешканців.

Спільне проєктування й доступність

Представники груп, для яких планують програму, мають брати участь у визначенні проблеми, маршруту та критеріїв успіху. Це стосується людей з інвалідністю, батьків дітей раннього віку, старших людей, підлітків, мешканців периферійних районів і сільських громад. Аудит доступності варто проводити на всьому шляху користувача, зважаючи на якість покриття, ухили, перешкоди, відстань до туалетів, навігацію, місця відпочинку й спосіб отримання інформації.

Формальна рівність означає однакове правило участі, тоді як справедливий результат може потребувати різних способів підтримки. Наприклад, безплатна програма у віддаленому спортивному центрі залишається фактично недоступною для тих, хто не може оплатити транспорт або поєднати заняття з доглядовою працею. Розумна адаптація формату, часу та місця є складовою реального охоплення.

Як оцінювати результат і встановлювати причинний ефект

Оцінювання слід спроєктувати до запуску втручання, визначивши основний результат, джерела даних, групи порівняння, тривалість спостереження, можливі небажані наслідки та спосіб публікації висновків. Методологія оцінювання поведінкових суспільних втручань допомагає відокремити виконання заходу від його наслідків. Важливо реєструвати як участь у програмі, так і рівень активності всіх людей, на яких вона була розрахована, включно з тими, хто не долучився.

Вимірювання: самозвіт, пристрої та показники середовища

Опитувальники дозволяють досліджувати різні види руху й бар’єри, але мають похибки пам’яті та соціально бажаних відповідей. Акселерометри й крокоміри забезпечують більш безпосередні вимірювання окремих типів руху, але можуть неточно відображати велосипедні поїздки, плавання або активність людей із нетиповими руховими патернами. Дані мобільного телефону залежать від того, чи має людина пристрій і чи носить його з собою. Кожен метод потрібно перевіряти на придатність для конкретних груп населення.

Для просторових втручань варто одночасно вимірювати наявність і фактичну якість маршруту, інтенсивність дорожнього руху, освітлення, суб’єктивне відчуття безпеки, пішохідні та велосипедні потоки. Кількість побудованих кілометрів є показником виконання робіт; вона не замінює оцінювання зміни поведінки чи травматизму.

Рандомізація, природні експерименти та контрольні території

Якщо етично та організаційно можливо, випадковий розподіл черговості запуску між подібними школами, установами чи громадами допомагає оцінити причинний ефект. Під час поступового будівництва інфраструктури можуть застосовуватися квазіекспериментальні методи: різниця різниць, перервані часові ряди, відповідні контрольні райони та аналіз до і після впровадження. У кожному варіанті треба перевіряти припущення про порівнюваність груп, паралельні тенденції, зміни складу населення та супутні транспортні проєкти. Для докладнішої методології існує стаття про квазіекспериментальне оцінювання.

Просте збільшення кроків після відкриття парку не доводить, що парк спричинив зміну: погода, сезон, ціни на транспорт, нові робочі місця або міграція населення теж впливають на активність. Аналізу потрібні дані за кілька періодів, відповідна контрольна група та наперед визначені способи обробки пропусків. Якщо ці умови не виконано, висновок має залишатися описовим.

Охоплення, розподіл наслідків і небажані ефекти

Поряд із середнім ефектом слід показувати результати за віком, інвалідністю, статтю, доходом, місцем проживання та іншими доречними, етично зібраними характеристиками. Позитивна загальна динаміка може приховувати ситуацію, коли вигоду отримали переважно мешканці заможніших районів. Можливі небажані наслідки включають дорожні травми, небезпечне перенаправлення пішоходів, зростання транспортних витрат, конфлікти між користувачами простору й витіснення вразливих мешканців після подорожчання території.

Підхід до рівності наслідків суспільних втручань вимагає запитувати, хто отримав вигоду, хто залишився поза програмою та кому дісталися ризики. Публічний звіт має містити і сприятливі, і несприятливі результати. Реєстрація дослідницького плану, перевірка відсутніх даних і прозорий опис змін методики знижують ризик вибіркового звітування.

Вартість, тривалість і масштабування

Економічне оцінювання охоплює капітальні вкладення, утримання інфраструктури, підготовку персоналу, доступну комунікацію, систему вимірювання, витрати часу користувачів і можливі наслідки для здоров’я та транспорту. Інструмент ВООЗ HEAT допомагає оцінювати окремі економічні наслідки ходьби й їзди велосипедом за визначених припущень. Розраховану модельну вигоду не слід представляти як уже виміряне скорочення захворюваності у конкретній громаді.

Пілотна програма повинна мати умови переходу до більшого масштабу: підтверджений поведінковий результат, прийнятний ризик, здатність установи забезпечити виконання, прозорий бюджет і план тривалого обслуговування. Окремого контролю потребують сезонність, збереження ефекту після завершення фінансування та відмінності між центром міста, передмістям і сільськими територіями.

Український контекст: фізична активність, доступність і безпека в умовах війни

В Україні політика рухової активності повинна враховувати пошкодження інфраструктури, безпекові обмеження, міграцію, зміни транспортних маршрутів, досвід ветеранів, потреби людей з інвалідністю та різні умови громад. Вибір місця для прогулянок і занять залежить від актуальних повідомлень про небезпеку, доступності укриттів, мінної безпеки й реального стану території. Рекомендації щодо активного пересування не можуть підміняти офіційні правила безпеки та місцеві обмеження.

Розпорядження Кабінету Міністрів України № 525-р від 30 травня 2025 року схвалило Концепцію Державної цільової соціальної програми розвитку фізичної культури і спорту на період до 2030 року. Концепція передбачає підвищення рухової активності, відбудову та безбар’єрність інфраструктури, розвиток можливостей для ветеранів і людей з інвалідністю, а також координацію між державними та місцевими органами. Це документ про цілі й майбутній програмний підхід; сам факт схвалення Концепції не засвідчує автоматичного фінансування чи реалізації кожного передбаченого заходу в кожній громаді.

Окремі ініціативи на зразок «Активні парки — локації здорової України» слід оцінювати за чинними нормативними умовами, фактично доступними майданчиками, безпекою, участю різних груп і змінами активності, а не лише за кількістю заходів. Постанова Кабінету Міністрів № 326 від 7 квітня 2021 року містить нормативну основу відповідної ініціативи; її практичне застосування потребує перевірки чинної редакції й місцевих рішень.

Що може зробити громада

Для громади доцільно починати з аудиту безпечного пересування: доступності тротуарів, світлофорних переходів, освітлення, маршрутів до шкіл та медичних закладів, місць відпочинку й громадського транспорту. Далі разом із мешканцями визначають пріоритетні ділянки, узгоджують безпекові вимоги, добирають доступні формати занять та планують оцінювання результатів до початку робіт. Малий бюджет варто спрямовувати на найістотніший підтверджений бар’єр, а не обов’язково на найпомітнішу рекламну кампанію.

Роботу мають координувати органи місцевого самоврядування, фахівці громадського здоров’я, транспорту, архітектури, освіти, охорони здоров’я та представники користувачів. Відповідальність за безпечність вулиць і доступність інфраструктури залишається за тими інституціями, які мають повноваження змінювати ці умови. Людина може обрати рухову активність відповідно до своїх можливостей; її вибір має спиратися на реальну доступність безпечних варіантів.

Етика фізичної активності як суспільного втручання

Етична основа програм включає автономію, інформованість, прозорість, справедливий доступ, захист персональних даних і можливість оскаржити рішення. Добровільна групова участь або відстеження кроків потребують зрозумілого пояснення мети збору даних, термінів їх зберігання, кола осіб, які матимуть доступ, та способу відмови. Відмова від пристрою чи програми не повинна ставати підставою для втрати звичайних послуг або негативної оцінки працівника.

Маніпулятивні повідомлення, які викликають провину, сором або страх перед власним тілом, можуть завдавати психологічної шкоди та віддаляти людей від підтримки. Порівняння з «успішнішими» учасниками не враховує стану здоров’я, рівня доходу й фізичних можливостей. Етичний дизайн використовує точні добровільні запрошення, доступні альтернативи, безпечні норми участі та громадський контроль за результатами. Принципи прозорості й підзвітності розкрито також у матеріалі про етику поведінкової державної політики.

Показники активності є особистими даними й можуть непрямо розкривати маршрут, місце проживання, звички, працездатність або особливості здоров’я. Масове відстеження геолокації потребує окремого правового, етичного й безпекового обґрунтування, а знеособлення агрегованих даних слід перевіряти на ризик повторної ідентифікації. Там, де достатньо статистичних підрахунків або добровільних вибіркових вимірювань, суцільне персональне спостереження є надмірним.

Практична схема впровадження програми для міста або громади

Послідовність роботи можна побудувати як цикл з шести пов’язаних рішень. Спочатку визначають конкретну цільову поведінку й наявний рівень активності, відокремлюючи дітей, дорослих, старших людей і групи з особливими потребами. Далі досліджують причини недостатньої активності в кожному контексті: маршрути, час, вартість, соціальні умови, стан здоров’я й бар’єри доступності. Третім кроком обирають інфраструктурне чи організаційне рішення, яке відповідає виявленому механізму, та встановлюють відповідальних за його реалізацію.

Четвертий крок — спільне тестування з користувачами й незалежне оцінювання безпеки. П’ятий — визначення дослідницького дизайну до запуску: результатів, способів вимірювання, контрольної території або черговості впровадження, термінів спостереження та аналізу розподілу користі. Шостий — публікація результатів і рішення про збереження, зміну або зупинення програми. Звіт повинен показувати як досягнуту зміну активності, так і її вартість, охоплення та небажані наслідки.

Наприклад, якщо в районі мало дітей ходить до школи пішки, першими припущеннями можуть бути небезпечне перехрестя, надмірна швидкість автомобілів або незручний початок занять. Після аудиту доречно порівняти вплив безпечного переходу, зміни організації шкільного підвозу й супроводу пішохідних груп. Висновок роблять за зміною безпечних активних поїздок у всіх відповідних сім’ях, дорожніми ризиками та часткою дітей, які отримали реальну можливість користуватися маршрутом.

Поширені запитання

Чи достатньо інформаційної кампанії, щоб населення більше рухалося?

Інформаційна кампанія може поліпшити знання, помітність можливостей і зацікавленість, але її поведінковий ефект залежить від доступності реальних способів руху. Якщо основний бар’єр — небезпечний маршрут або нестача часу, пріоритетом стає зміна середовища чи організації послуг. Кокранівський огляд громадських втручань демонструє, чому сам факт багатокомпонентності програми ще не доводить її ефективності.

Що ефективніше: будівництво маршрутів чи застосунки для підрахунку кроків?

Ці інструменти впливають на різні механізми. Якісний маршрут створює фізичну можливість щоденно рухатися, тоді як застосунок може підтримувати самоспостереження й регулярність уже доступної активності. Вибір визначають місцеві бар’єри, результати попередньої оцінки, справедливість доступу й бюджет. Порівнювати стандартизовані ефекти різних досліджень без урахування їхніх груп, результатів і строків спостереження некоректно.

Як зрозуміти, чи програма справді спрацювала?

Потрібно заздалегідь визначити головний показник активності, провести вимірювання до і після втручання та організувати належне порівняння. Додатково оцінюють, хто скористався програмою, що змінилося в доступності й безпеці, чи зберігся ефект та скільки він коштував. Кількість учасників, майданчиків або завантажень застосунку є даними про виконання, які мають доповнювати, а не замінювати результати.

Чому фізична активність населення є питанням соціальної справедливості?

Можливість регулярно рухатися залежить від доходу, безпечних доріг, типу зайнятості, доглядового навантаження, віку, інвалідності та місця проживання. Політика повинна порівнювати доступність не лише для середнього мешканця, а й для груп, яким важче скористатися новою інфраструктурою чи програмою. Відповідне оцінювання показує, чи скорочується, чи збільшується нерівність у здоров’ї й мобільності.

Чи можна застосовувати міжнародні дані безпосередньо до України?

Міжнародні огляди допомагають визначити перспективні механізми й очікувані діапазони ефектів. Для українських громад окремо слід перевіряти безпекові умови, руйнування інфраструктури, транспорт, сезонність, економічні ресурси та потреби населення. Результат із міста іншої країни є вихідною гіпотезою для місцевого тестування, а не готовою гарантією.

Висновок

Фізична активність населення формується щоденними можливостями рухатися в безпечному, доступному та соціально прийнятному середовищі. Найзмістовніша політика поєднує інфраструктуру, організацію послуг, участь громад і адресну поведінкову підтримку, починаючи з діагностики реальних бар’єрів. Сучасні систематичні огляди й природні експерименти показують перспективність окремих рішень та суттєві відмінності між контекстами. Відповідальне масштабування спирається на причинне оцінювання, тривалість ефекту, економічну обґрунтованість, право на приватність і справедливий розподіл користі.

Пов’язані статті

Для ширшого суспільного контексту читайте «Поведінкові підходи у громадському здоров’ї: програми та докази» та «Поведінкова державна політика: як психологія допомагає проєктувати суспільні рішення». Методи встановлення ефекту висвітлено в «Оцінювання поведінкових суспільних втручань: дизайн і показники» і «Квазіекспериментальні методи оцінювання суспільних програм». Питання етики й розподілу користі розкривають «Етика поведінкової державної політики: принципи та контроль» та «Рівність наслідків втручань: хто отримує користь і хто зазнає шкоди».

Для порівняння інших напрямів профілактики на рівні населення дивіться «Зміна харчової поведінки на рівні населення: політики й середовище» і «Профілактика тютюнокуріння: поведінкові компоненти суспільних заходів».

Джерела

Althoff, T., et al. (2025). Countrywide natural experiment links built environment to physical activity. Nature. https://www.nature.com/articles/s41586-025-09321-3.

Baker, P. R. A., Francis, D. P., Soares, J., Weightman, A. L., & Foster, C. (2015). Community wide interventions for increasing physical activity. Cochrane Database of Systematic Reviews, CD008366. https://doi.org/10.1002/14651858.CD008366.pub3.

Fast, I., et al. (2025). The effectiveness of new urban trail infrastructure on physical activity and active transportation: A systematic review and meta-analysis of natural experiments. International Journal of Behavioral Nutrition and Physical Activity, 22, 36. https://doi.org/10.1186/s12966-025-01729-4.

Lee, S.-A., & Park, J.-H. (2025). Systematic review and meta analysis of standalone digital behavior change interventions on physical activity. npj Digital Medicine, 8, 436. https://www.nature.com/articles/s41746-025-01827-4.

Michie, S., van Stralen, M. M., & West, R. (2011). The behaviour change wheel: A new method for characterising and designing behaviour change interventions. Implementation Science, 6, 42. https://doi.org/10.1186/1748-5908-6-42.

Mino, E., et al. (2024). Are physical activity referral scheme components associated with increased physical activity, scheme uptake, and adherence rate? A meta-analysis and meta-regression. International Journal of Behavioral Nutrition and Physical Activity, 21, 82. https://doi.org/10.1186/s12966-024-01623-5.

Moeller, N. C., et al. (2024). How to get children moving? The effectiveness of school-based interventions promoting physical activity in children and adolescents. Health & Place, 89, 103333. https://doi.org/10.1016/j.healthplace.2024.103333.

Rouyard, T., et al. (2025). Effects of workplace interventions on sedentary behaviour and physical activity: An umbrella review with meta-analyses and narrative synthesis. The Lancet Public Health, 10, e295–e308. https://doi.org/10.1016/S2468-2667(25)00038-6.

Strain, T., et al. (2024). National, regional, and global trends in insufficient physical activity among adults from 2000 to 2022: A pooled analysis of 507 population-based surveys. The Lancet Global Health. https://doi.org/10.1016/S2214-109X(24)00150-5.

World Health Organization. (2018). Global action plan on physical activity 2018–2030: More active people for a healthier world. https://www.who.int/initiatives/gappa/action-plan.

World Health Organization. (2020). WHO guidelines on physical activity and sedentary behaviour. https://www.who.int/publications/i/item/9789240015128.

World Health Organization. (2024). Health economic assessment tool (HEAT) for walking and cycling. https://www.who.int/tools/heat-for-walking-and-cycling.

Кабінет Міністрів України. (2021). Постанова від 7 квітня 2021 року № 326 «Про реалізацію соціального проекту “Активні парки — локації здорової України”». https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/326-2021-%D0%BF.

Кабінет Міністрів України. (2025). Розпорядження від 30 травня 2025 року № 525-р «Про схвалення Концепції Державної цільової соціальної програми розвитку фізичної культури і спорту на період до 2030 року». https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/525-2025-%D1%80.