Фрейдизм: що це, основні ідеї та відмінність від психоаналізу
Оновлено: 3 дні тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 16 липня 2023 · Редакційна політика
Фрейдизм — це історичне позначення системи ідей, практик і напрямів, безпосередньо пов’язаних із теоретичною спадщиною Зиґмунда Фройда. У вузькому значенні під фрейдизмом зазвичай мають на увазі класичну, фройд-центричну форму психоаналізу; у ширшому — вплив його концепцій на психологію, психотерапію, гуманітарні науки й культуру.
Водночас термін не має абсолютно жорсткої межі. Американська психологічна асоціація у словниковій статті про психоаналіз прямо наводить англійське Freudianism як одне з його альтернативних найменувань. Тому коректніше говорити не про дві повністю ізольовані системи, а про історичне перекриття термінів. На Українському психологічному ХАБі вони розведені за смислом і пошуковим інтентом: ця сторінка пояснює саме фрейдизм як історико-теоретичне явище, а ширший психоаналіз і еволюція теорій Фройда мають окремі канонічні матеріали.
Що таке фрейдизм простими словами
Простими словами, фрейдизм — це коло поглядів, у центрі яких стоїть фройдівська модель психічного життя: значна роль несвідомих процесів, внутрішнього конфлікту, витіснення, раннього розвитку, потягів, сновидінь, перенесення та інших процесів, що стали фундаментальними для класичного психоаналізу. Це не одна коротка «теорія Фройда», сформульована в певний рік. Погляди самого Фройда змінювалися протягом десятиліть, а навколо них виник рух, професійні організації, школи, суперечки та ревізії.
Українські словники фіксують форму «фрейдизм» як нормативну. Словник української мови у 20 томах описує її як загальну назву шкіл і течій, що спираються на психологічне вчення Фройда. У міжнародній психологічній термінології межа може бути вужчою: APA окремо визначає класичний психоаналіз як напрям, прототипом якого є теорія Фройда з особливою увагою до лібідо, психосексуального розвитку та потягів.
Фрейдизм, психоаналіз і теорія Фройда: у чому різниця
Три близькі формулювання легко змішати, але вони відповідають на різні питання.
Фрейдизм — історична назва фройд-центричної традиції, класичного комплексу ідей і його культурно-інтелектуального впливу.
Психоаналіз — ширше поняття: метод дослідження психічних процесів, теоретична традиція, психотерапевтична практика та історичний рух. Після Фройда він розвинув численні напрями, які істотно переглянули його вихідні припущення.
Теорія Фройда — інтегрована карта власних моделей Фройда в їхній еволюції: від ранніх уявлень про конфлікт і витіснення до топографічної та структурної моделей, теорій потягів, розвитку, тривоги й захисту.
Окремо читайте: «Психоаналіз: що це», «Теорія Фройда» та персональний хаб Зиґмунда Фройда.
Як сформувався фрейдизм як рух
Фройд не оголосив одного дня про створення окремої «школи фрейдизму». Історичний рух формувався навколо психоаналізу. У 1902 році в його віденській квартирі почала збиратися невелика група лікарів, відома як Психологічне товариство середи. Метою було обговорення, вивчення й поширення нових психоаналітичних ідей. У 1908 році група стала Віденським психоаналітичним товариством.
Того ж 1908 року в Зальцбурзі відбувся перший міжнародний конгрес, присвячений новому напряму. У 1910 році в Нюрнберзі була заснована Міжнародна психоаналітична асоціація. Її першим президентом став Карл Густав Юнг. Це показує важливу річ: ранній психоаналітичний рух від самого початку був ширшим за коло людей, які назавжди залишилися ортодоксальними прихильниками Фройда.
Офіційна історія Міжнародної психоаналітичної асоціації підтверджує цю послідовність: товариство 1902 року, міжнародна зустріч 1908-го, заснування асоціації 1910-го та подальші розходження з Адлером і Юнгом. Саме тому фрейдизм доречніше описувати як історичне позначення ядра спадщини Фройда й традицій, що зберігали до неї найбільшу теоретичну близькість, а не як формально проголошену ним організацію.
Чому Адлер і Юнг відійшли від Фройда
Ранні суперечки показали, що психоаналіз не залишиться єдиною доктриною. Альфред Адлер відійшов від фройдівського наголосу на сексуальній мотивації та розробив індивідуальну психологію. Карл Густав Юнг також переглянув лібідозну концепцію Фройда й створив аналітичну психологію з власною моделлю психіки. Їхні школи історично походять із раннього психоаналітичного середовища, але мають самостійні теорії, поняття й канонічні лінії.
У деяких підручниках Адлера та Юнга називають неофрейдистами у дуже широкому сенсі — як колишніх послідовників, що істотно змінили Фройда. У вузькішій історичній класифікації поняття «неофрейдизм» частіше пов’язують із культурно-інтерперсональною лінією Карен Хорні, Еріха Фромма та Гаррі Стек Саллівана. Тому перелік «представників неофрейдизму» залежить від того, яке визначення терміна використовує автор.
Основні ідеї класичного фрейдизму
Фрейдизм не зводиться до одного поняття. Його класичне ядро утворює система взаємопов’язаних моделей, причому сам Фройд неодноразово їх змінював. Тому нижче — карта, а не спроба перетворити десятиліття розвитку психоаналізу на кілька гасел.
Несвідоме, конфлікт і витіснення
Для Фройда психічне життя не вичерпується тим, що людина безпосередньо усвідомлює. Він розвинув динамічну модель несвідомого, в якій думки, бажання й афекти можуть бути витіснені, але продовжувати впливати на психічні процеси. Симптом, сновидіння, помилкова дія або асоціація в такій моделі розглядалися як можливий результат конфлікту між різними тенденціями психічного життя.
Важливо відрізняти цю історичну теорію від сучасних досліджень неусвідомлюваної обробки інформації. Сучасна когнітивна наука підтверджує, що значна частина обробки відбувається без усвідомлення, але це саме по собі не доводить фройдівську модель витіснених бажань або кожну його інтерпретацію симптомів.
Докладніше: «Несвідоме за Фройдом» і «Витіснення».
Лібідо, сексуальність і розвиток
Інфантильна сексуальність і психосексуальний розвиток стали одними з найвідоміших і водночас найспірніших елементів фройдівської системи. Фройд використовував поняття лібідо ширше, ніж сучасне побутове «сексуальне бажання», і пов’язував розвиток із послідовними формами організації потягів. Популярне твердження «за Фройдом усе зводиться до сексу» спрощує його пізнішу систему: згодом теорія потягів істотно змінювалася, а конфлікт описувався не лише через сексуальність.
Класичні психосексуальні стадії мають велике значення для історії психології, однак сьогодні їх не варто подавати як установлену універсальну схему розвитку. Їхня наукова оцінка відрізняється від сучасних емпіричних моделей розвитку дитини.
Пов’язані матеріали: «Лібідо» та «Стадії психосексуального розвитку».
Потяги, принцип задоволення і принцип реальності
У фройдівській метапсихології потяг — теоретичне поняття, яке описує постійну вимогу до психіки, пов’язану з тілесним джерелом. Фройд не залишав одну незмінну класифікацію потягів: ранні моделі відрізнялися від пізнього протиставлення потягів життя і потягу до смерті. Останній залишився однією з найбільш спекулятивних частин його пізньої теорії.
Принцип задоволення описував тенденцію зменшувати психічну напругу та шукати задоволення, а принцип реальності — здатність відкладати негайне задоволення з урахуванням умов зовнішнього світу. Це історична мова конкретної теоретичної системи, а не сучасні нейробіологічні закони.
Воно, Я і Над-Я
У 1920-х роках Фройд сформулював структурну модель психіки: Воно, Я і Над-Я. Її часто спрощують до формули «Воно — несвідоме, Я — свідоме, Над-Я — мораль». Це неточно. У фройдівській моделі частини Я і Над-Я також можуть бути несвідомими; структурна модель описує функціональні інстанції та конфлікти між ними, а не три поверхи свідомості.
Докладніше: «Структурна модель психіки: Воно, Я і Над-Я».
Сновидіння, вільні асоціації та перенесення
Сновидіння посідали особливе місце в ранній теорії Фройда, але психоаналітична техніка не зводилася до «словника символів». Вільні асоціації, аналіз опору, перенесення, робота зі сновидіннями й поступове опрацювання матеріалу утворювали клінічну практику. Ідея, ніби один сон або одна обмовка дають прямий і надійний доступ до прихованої істини про людину, є популярним спрощенням.
Фройдівська інтерпретація завжди була частиною ширшої теоретичної моделі. Сучасна наука про сон, пам’ять і несвідомі процеси використовує інші методи перевірки гіпотез і не потребує приймати класичну теорію сновидінь як буквальний опис роботи мозку.
Чого фрейдизм не означає
Фрейдизм не означає, що «вся поведінка пояснюється сексом». Сексуальність була центральною темою, але система Фройда включала конфлікт, тривогу, захисти, нарцисизм, агресію, потяги, культуру та інші проблеми.
Фрейдизм не є синонімом будь-якої сучасної психодинамічної терапії. Сучасні підходи часто зберігають інтерес до несвідомих процесів і стосунків, але можуть майже не використовувати класичну теорію потягів або структурну модель.
Фрейдизм не є сучасною діагностичною системою. Поняття Фройда мають історичний і теоретичний статус та не замінюють сучасні клінічні критерії.
Фрейдизм не гарантує «самопізнання» або лікувальний результат сам по собі. Ефективність конкретної психотерапії оцінюють за дослідженнями конкретних методів, проблем і популяцій, а не за відданістю історичній доктрині.
Фрейдизм і неофрейдизм
Неофрейдизм виник із впливу фройдівської традиції, але не означає просте повторення Фройда. У вузькому історичному сенсі до неофрейдистської культурно-інтерперсональної лінії найчастіше відносять Карен Хорні, Еріха Фромма та Гаррі Стек Саллівана. Вони зберігали частину психодинамічного бачення, але значно посилювали роль культури, міжособистісних стосунків, соціального середовища та почуття безпеки, відходячи від біологічного й психосексуального акценту класичної теорії.
У широких оглядових курсах словом «неофрейдисти» іноді охоплюють також Адлера, Юнга та інших мислителів, які починали поруч із психоаналізом і потім створили власні системи. Академічний енциклопедичний огляд Springer спеціально зауважує, що термін уживається у широкому й вузькому значеннях. Це одна з причин, чому списки «головних неофрейдистів» у підручниках не завжди збігаються.
Окремий матеріал: «Неофрейдизм».
Що сталося з фрейдизмом після Фройда
Після смерті Фройда психоаналіз не перестав розвиватися й не залишився єдиною ортодоксальною системою. Его-психологія, теорії об’єктних відносин, кляйніанська традиція, психологія самості, інтерперсональний та реляційний психоаналіз зміщували акценти й створювали власні поняття. Деякі напрями залишалися ближчими до класичного корпусу, інші переглядали його радикально.
Саме тому сучасний психоаналіз не варто називати суцільним «фрейдизмом». APA підкреслює, що сучасні форми, зокрема теорія об’єктних відносин, психологія самості та реляційний психоаналіз, можуть зберігати ідею динамічного несвідомого, водночас приділяючи мало або зовсім не приділяючи уваги класичній теорії потягів чи структурній моделі. Це вже історично розгалужена традиція, а не одна доктрина.
Сучасна наукова оцінка: що збереглося, а що лишилося історичною моделлю
Наукову спадщину Фройда потрібно оцінювати поелементно. Сучасна психологія визнає важливість неусвідомлюваної обробки інформації, автоматичних процесів, раннього досвіду, емоційної регуляції, захисного функціонування та міжособистісних закономірностей. Але сучасні поняття не тотожні фройдівським і не підтверджують автоматично його конкретні пояснення.
Інші елементи класичної системи — універсальна психосексуальна стадійність, окремі твердження про Едіпів комплекс, буквальна економічна модель психічної енергії, потяг до смерті — залишаються передусім історичними або спекулятивними конструкціями. Їх не слід подавати як сучасні встановлені механізми психіки.
Окремо стоїть питання психотерапії. Систематичний огляд оглядів, опублікований у журналі World Psychiatry 2023 року оцінив сучасну психодинамічну психотерапію як емпірично підтримуваний підхід для низки поширених психічних розладів. Метааналіз 2024 року показав статистичну еквівалентність мануалізованої психодинамічної терапії та когнітивно-поведінкової терапії щодо симптомів депресії одразу після лікування, при недостатніх даних для висновку про еквівалентність на подальшому спостереженні.
Ці результати стосуються сучасних психодинамічних методів. Вони не є перевіркою всієї теоретичної системи Фройда й не перетворюють кожне класичне положення фрейдизму на доведений факт.
Сучасні огляди: Leichsenring та ін., 2023; Smith і Hewitt, 2024.
Як коректно вживати слово «фрейдизм» сьогодні
Найзручніше використовувати термін у двох чітко позначених значеннях. У вузькому — для класичної фройдівської версії психоаналізу та традицій, які прагнули зберігати її основне ядро. У ширшому історико-культурному — для впливу Фройда та його концепцій на психологію, психотерапію, літературу, мистецтво й гуманітарну думку ХХ століття. Якщо мова йде про сучасну психоаналітичну або психодинамічну практику, краще називати конкретний напрям, а не автоматично позначати його «фрейдизмом».
Таке розрізнення дозволяє одночасно зберегти історичне значення терміна й не стирати понад століття розвитку психоаналізу після Фройда.
Коротко
Фрейдизм — нормативний український термін для фройд-центричної історичної традиції та комплексу ідей, пов’язаних зі спадщиною Зиґмунда Фройда.
У частині джерел Freudianism уживається як синонім психоаналізу, тому межу між термінами потрібно пояснювати, а не вигадувати як абсолютну.
Класичне ядро пов’язане з несвідомим, витісненням, психосексуальним розвитком, лібідо й потягами, структурною моделлю, сновидіннями та психоаналітичною технікою.
Неофрейдизм — не просте продовження Фройда, а різні ревізії його спадщини; у вузькому значенні особливо важлива культурно-інтерперсональна лінія Хорні, Фромма й Саллівана.
Сучасний психоаналіз і психодинамічна психотерапія значно ширші за класичний фрейдизм; доказовість сучасних методів не є доказом кожного положення метапсихології Фройда.