Політична психологія України: контекст війни, демократії та дослідницькі обмеження
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 17 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Політична психологія України досліджує, як люди в українському суспільстві сприймають владу, демократію, суспільні загрози, війну, політичні інституції та власну громадянську дієвість. Для розуміння цих процесів необхідно враховувати досвід незалежності, політичної конкуренції, громадянської мобілізації, російської агресії з 2014 року та повномасштабного вторгнення з 24 лютого 2022 року. Український контекст дає змогу перевіряти загальні теорії політичної психології в умовах великої суспільної загрози, переміщення населення, змін інституційного середовища й тривалої невизначеності.
Центральне дослідницьке питання полягає в тому, як коректно тлумачити політичні установки та поведінку людей під час війни: кого саме представляє опитування, що означає виміряна підтримка демократії, як змінюються довіра й групова належність, що можна пов’язати з досвідом насильства і які висновки потребують додаткової перевірки. Праці Alexseev і Dembitskyi (2024), Bakke, Dahl і Rickard (2025) та Rickard та співавторів (2025) показують, чому українські дані слід досліджувати одночасно як свідчення політичних змін і як результат конкретного способу вимірювання.
Що означає «політична психологія України» як науковий предмет
Це дослідження політичних суджень, почуттів, ідентичностей і дій у визначеному історичному та інституційному контексті України. Об'єктами аналізу можуть бути громадяни на підконтрольній території, внутрішньо переміщені люди, українці за кордоном, військовослужбовці й ветерани, жителі тимчасово окупованих територій, місцеві громади, політичні організації та інституції. Кожна з цих сукупностей має власні умови доступності для дослідника та власні ризики помилкового узагальнення.
Предмет охоплює політичні установки, довіру до окремих інституцій, оцінки демократичних процедур, політичні емоції, національну й громадянську ідентифікацію, уявлення про зовнішні загрози, громадянську солідарність і форми участі. Водночас історія державності, конституційні процедури та воєнна стратегія залишаються окремими предметами права, історії й безпекових студій. Політична психологія пояснює, як люди осмислюють ці обставини і як вони пов'язані з поведінкою.
Визначення галузі, її методів та основних теорій подано в статті «Політична психологія: предмет, методи та ключові напрями». Український напрям доповнює цей загальний предмет окремим питанням: які психологічні закономірності справді відтворюються в українському суспільстві, а які набувають іншої форми під дією війни, інституційних змін та історичного досвіду?
Історичний контекст і межі порівняння
Незалежність, суспільні зміни та громадянська мобілізація
Політичні установки формуються в процесі особистої соціалізації, сімейних розмов, навчання, взаємодії з державними установами, спостереження за політичними подіями та участі в колективному житті. В Україні ці процеси проходили через зміну політичних інституцій після відновлення незалежності, хвилі суспільних протестів, розвиток громадських організацій, виборчу конкуренцію, російську агресію та довготривалу воєнну мобілізацію. Для порівняльного дослідження важливо встановлювати, у який саме період сформовано вибірку та поставлено питання.
Показник «довіри до держави» в одному десятилітті не обов'язково означає той самий психологічний конструкт в іншому. Змінюються самі інституції, рівень загрози, критерії оцінювання їхньої діяльності та вагомість безпекових очікувань. Подібним чином висловлена готовність брати участь у виборах за мирних умов відрізняється за практичним змістом від відповіді на питання про вибори під час воєнного стану.
Російське вторгнення як зміна політичного середовища
Повномасштабне вторгнення змінило повсякденний досвід людей, рівень небезпеки, географію розселення, структуру медійного споживання, форми колективної взаємодії та пріоритетність політичних питань. Одна й та сама відповідь, наприклад підтримка посилених заходів безпеки, може відображати різні поєднання оцінки безпосередньої загрози, довіри до інституцій, досвіду втрат та уявлень про тимчасовість обмежень.
Важливо розрізняти часові відрізки: реакцію перших тижнів 2022 року, адаптацію наступних років і зміни, зафіксовані в опитуваннях 2025–2026 років. Об'єднання всіх цих періодів під назвою «психологія українців під час війни» приховує реальні траєкторії та індивідуальні відмінності.
Демократичні цінності під час війни: що встановлено дослідженнями
Підтримка демократії має кілька вимірів
Підтримка демократичного устрою, свободи слова, прав меншин, чесних виборів, підзвітності посадовців і права на політичну незгоду становлять пов'язані, але окремі установки. Позитивна відповідь на загальне питання «Чи підтримуєте ви демократію?» не гарантує однакової відповіді щодо кожної конкретної демократичної гарантії. Також оцінка практичної можливості виборів під час війни не тотожна ставленню до принципу виборності влади.
У дослідженні Bakke, Dahl і Rickard (2025), побудованому на телефонних опитуваннях на підконтрольних Україні територіях у жовтні 2022 року та липні 2024 року, аналізували три конкретні принципи: захист прав меншин, свободу слова та вільні й чесні вибори. Найпослідовніший статистичний зв'язок полягав у тому, що особи, які зазнали фізичних ушкоджень або втратили близьку людину, дещо рідше підтримували захист прав меншин. Зв'язки зі свободою слова були слабшими, а систематичного зв'язку між особистим досвідом воєнного насильства й ставленням до гарантування чесних виборів дослідники не виявили.
Це означає, що різні складові демократичного мислення можуть реагувати на пережиту небезпеку по-різному. Вибіркове опитування не встановлює індивідуального психологічного механізму для кожної людини, а виявлений зв'язок між досвідом втрат і відповіддю щодо прав меншин не доводить, що саме травматична подія спричинила зміну її поглядів.
Громадянська ідентичність і демократична орієнтація
Alexseev і Dembitskyi (2024) використали опитування Інституту соціології НАН України 2017 та 2018 років, а також панельні дані 2021–2022 років, у яких 475 людей опитали до та після початку повномасштабного вторгнення. Автори пов'язали посилення підтримки демократії з громадянською національною ідентичністю, громадянською гордістю та усвідомленням зовнішньої загрози. Вони описують цей механізм як геосуспільну підтримку демократії: колективне самовизначення набуває політичного змісту в контексті міжнародної безпекової загрози.
Це результат конкретного дослідницького дизайну й набору показників. Панель підсилює часовий аналіз, оскільки дає змогу порівнювати відповіді тих самих осіб. Водночас її розмір, вибуття учасників між хвилями й можливі невиміряні фактори вимагають обережності щодо причинних тверджень. Поняття громадянської ідентичності також не слід зводити до мовної практики, регіону проживання або підтримки певної політичної сили.
Опис психології демократичних норм, процедур і прийняття незгоди розгорнуто в матеріалі «Психологія демократії». Українські дані особливо корисні для перевірки того, як демократія співвідноситься з відчуттям спільної політичної долі в умовах зовнішньої агресії.
Вибори як цінність і вибори як практична процедура
Стаття 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачає заборону проведення відповідних виборів і референдумів в умовах воєнного стану. Цей юридичний факт формує контекст опитувань про доцільність голосування. Дослідник має відокремлювати ставлення до демократичної періодичності виборів від оцінки безпеки виборців, можливостей участі військовослужбовців, переміщених осіб та громадян за кордоном, рівності доступу до кампанії й належного адміністрування процесу.
Опитування групи «Рейтинг», проведене 11–15 січня 2026 року, показало поєднання підтримки демократичної орієнтації та обережного ставлення до загальнонаціональних виборів під час війни. Вибірка складалася з 2100 повнолітніх респондентів, яких опитали телефоном за випадковими мобільними номерами; окуповані території й місцевості без доступного мобільного зв'язку до рамки вибірки не входили. За таких умов висновок має стосуватися саме охопленої опитуванням сукупності та конкретного формулювання запитання.
Довіра до інституцій, легітимність та підзвітність
Довіра до Збройних Сил, органів місцевого самоврядування, уряду, парламенту, волонтерських організацій і судів є набором окремих оцінок. Для кожного інституту можуть бути різними критерії компетентності, доброчесності, справедливості, результативності й очікуваної відповідальності. Тому середня оцінка «держави загалом» здатна приховати суттєво неоднорідну структуру громадської довіри.
Війна може тимчасово посилювати суспільне згуртування навколо інституцій, відповідальних за виживання та оборону. У політичній науці це інколи аналізують через ефект згуртування навколо прапора. Проте підтримка оборони, довіра до війська, схвалення конкретного посадовця та згода з усіма рішеннями влади — різні явища. Розподіл довіри за інституціями в українських опитуваннях 2022–2025 років розглянуто в огляді Кондова (2025); автор зіставляє опитування різних дослідницьких організацій, що потребує додаткового контролю зіставності методів.
У січневому дослідженні «Рейтингу» (2026) серед організацій з найвищою довірою названо оборонні інституції, волонтерські ініціативи та ветеранські спільноти. Ця характеристика не є довічною властивістю жодної групи: рівень довіри змінюється залежно від дати, вимірюваного об'єкта, питання й вибірки. Статистичний показник довіри також не є доказом законності або якості конкретного владного рішення.
Докладніше теоретичне розрізнення довіри, схвалення й легітимності подає стаття «Політична довіра». Окремий вимір психології державного управління становить сприйняття можливості критично оцінювати рішення посадовців і вимагати їхнього пояснення.
Національна ідентичність, солідарність і межі однорідності
Воєнна загроза може активізувати переживання належності до спільноти, символічну значущість державності та готовність підтримувати інших людей. Водночас спільний контекст війни не робить всіх громадян психологічно однаковими. На уявлення про спільноту впливають покоління, біографічний досвід, місце проживання, досвід переміщення, військова служба, родинні зв'язки, мова спілкування, освіта, культурні практики та особисті переконання. Жодна з цих характеристик сама по собі не визначає рівень патріотизму або політичну позицію конкретної людини.
У дослідженні Alexseev і Dembitskyi особливе значення має громадянська ідентичність — відчуття належності до політичної спільноти та відповідальності за її майбутнє. Воно пов'язане з підтримкою певних демократичних норм, але його зміст слід вимірювати окремо від етнічної самоідентифікації й мовних звичок. Розгорнуті загальнопсихологічні механізми належності та символічних меж належать до канонічної статті «Національна ідентичність».
Солідарність може виявлятися через догляд за близькими, взаємодопомогу, місцеві ініціативи, громадський контроль, пожертви, професійну підтримку та інші форми суспільної участі. Щоб визначити, як поширені ці практики, необхідно вимірювати поведінку, а не виводити її з декларації цінностей. Для різних груп існують різні обмеження часу, здоров'я, доходу, безпеки та доступності організацій.
Політичні емоції, досвід втрат і сприйняття загрози
Емоційні реакції на війну охоплюють страх за майбутнє, гнів у відповідь на агресію, горе через втрати, надію, солідарність і виснаження. Їхній психологічний зміст залежить від того, на кого або на що спрямована емоція, яку відповідальність людина приписує учасникам подій і які можливості дії вона бачить. Наявність сильної емоції сама по собі не визначає політичної ідеології та не свідчить про психічний розлад.
Ash і Shapovalov (2025) порівняли чотири українські опитування щодо емоційного ставлення до громадян Росії. Автори зафіксували суттєве зростання частки респондентів, які називали гнів, ненависть або зневагу, після початку повномасштабного вторгнення та пов'язали ці реакції, зокрема, з уявленнями про відповідальність за агресію. Це емпіричне дослідження конкретних запитань, часових хвиль і груп респондентів. Його висновки не означають, що всі українці мають однакові почуття, і не дозволяють приписувати окремій людині певну емоцію за мовою, регіоном або громадянством.
Зв'язок пережитого насильства з політичними судженнями має декілька можливих пояснень: підвищена чутливість до загрози, зміна групових меж, порушене відчуття безпеки, посилення солідарності або переоцінка інституційних гарантій. Конкретний причинний механізм потребує окремої перевірки. Праця Bakke та співавторів (2025) демонструє, що результати відрізняються залежно від того, чи оцінюють права меншин, свободу слова або вибори.
Політична тривога, гнів щодо агресії, відчуття загрози й суспільне виснаження — описові психологічні категорії. Клінічні висновки про депресію, посттравматичні симптоми або інші стани потребують окремих належних вимірювань та професійної оцінки. Суспільний опитувальник політичних ставлень не є інструментом психіатричної діагностики.
Громадянська участь, волонтерство та колективна дія
Участь у публічному житті охоплює голосування в доступних законних процедурах, місцеву самоорганізацію, волонтерську працю, допомогу переміщеним людям, звернення до органів влади, суспільні дискусії, захист прав та мирні колективні ініціативи. У воєнний час окремі форми участі стають складнішими або юридично обмеженими, а інші набувають більшої значущості. Дослідник має описувати конкретну поведінку, її мету, можливості та перешкоди для здійснення.
Висока оцінка волонтерства не дорівнює персональній участі кожного респондента. Самозвіт «допомагаю» потребує уточнення частоти, тривалості, виду допомоги й бази порівняння. Видима медійна активність також не репрезентує всю громадянську участь, адже офлайнові форми допомоги часто не залишають цифрового сліду.
Для аналізу мотивів необхідно розрізняти солідарність, відчуття громадянського обов'язку, взаємність, моральне обурення, очікувану результативність дії та підтримку локальної спільноти. Ті самі практики можуть мати різні мотиви. Універсальна формула «війна робить людей більш активними» потребує уточнення щодо групи, виду участі, періоду й критеріїв активності.
Загальні психологічні механізми участі представлені в матеріалі «Політична поведінка». Наукове вивчення громадянської мобілізації включає право на мирну незгоду й підзвітність інституцій; воно не ототожнює громадянські ініціативи з насильницькою діяльністю.
Поляризація та політичні розбіжності в умовах війни
Поняття поляризації має визначатися через вимірювання конкретного розходження. Ідеологічна поляризація стосується дистанції між політичними позиціями. Афективна — ставлення до політичних опонентів. Групова поляризація у класичному соціально-психологічному значенні описує зсув оцінок після взаємодії в групі. Відмінності між цими процесами детально пояснено в статті «Політична поляризація».
Під час війни сильна згода щодо захисту держави може співіснувати з розбіжностями щодо місцевого управління, справедливості розподілу ресурсів, повноважень інституцій, соціальної політики й майбутнього відновлення. Високий консенсус в одному питанні не свідчить про відсутність політичної різноманітності. Так само гучні конфлікти в цифровому середовищі не доводять, що більшість населення поділена на два несумісні табори.
Українське дослідження Сіверс (2024) обговорює політичне відчуження та поляризацію в умовах війни. Такі роботи важливі для побудови локальних гіпотез, але зіставлення з міжнародними результатами вимагає однакових визначень, вимірювальних шкал і характеристик вибірки. Регіональні, мовні або вікові категорії слід досліджувати як різноманітні соціальні групи, а не як наперед задані політичні табори.
Як досліджують політичні установки під час війни
Рамка вибірки і реальне охоплення населення
Перше запитання до будь-якого опитування — хто міг потрапити до вибірки. Телефонні опитування за випадковими номерами мобільних телефонів здатні охоплювати велику частку доступного дорослого населення, але без додаткових процедур зазвичай не представляють однаково людей на окупованих територіях, осіб без стабільного зв'язку, громадян за кордоном і деякі групи з особливими умовами життя. Воєнні руйнування та переміщення населення ускладнюють і визначення загальної сукупності, відносно якої розраховують ваги.
У дослідженні Rickard, Toal, Bakke й O’Loughlin (2025) розглянуто дві фундаментальні проблеми воєнних опитувань: неповне охоплення груп та упередження, пов'язані з відповідями. Використавши панельні дані України до й після вторгнення, автори виявили, що втрата респондентів і пропуски відповідей на політично чутливі питання пов'язані з попередньо виміряними політичними орієнтаціями. Отже, навіть добре організоване дослідження на доступній території може мати систематичні викривлення, яких звичайна похибка випадкової вибірки не відображає.
Приклад реальної рамки: «Рейтинг» у січні 2026 року опитав 2100 людей за телефонною методикою, виключивши окуповані території й місцевості без українського мобільного зв'язку. Автори навели статистичну похибку вибірки приблизно 2,1 відсоткового пункту за визначених умов, але цей показник не охоплює всіх потенційних похибок неучасті, неохоплення чи формулювання питань. Формула «похибка ±2,1%» не вирішує проблему відсутності певних груп у рамці вибірки.
Окремі обстеження переміщення мають іншу мету та іншу рамку. Методологічна записка Міжнародної організації з міграції щодо загального обстеження населення України, 2026 описує спеціалізоване оцінювання переміщення й умов життя. Його методи не можна автоматично переносити на вимірювання політичних переконань, однак вони нагадують про необхідність окремо враховувати мобільність населення.
Хто мовчить і хто змінює відповідь
Неучасть в опитуванні, відмова відповідати на конкретне питання та соціально бажана відповідь — різні джерела викривлення. Людина може не мати зв'язку, не довіряти незнайомому інтерв'юеру, вважати питання небезпечним, втомитися від опитувань або свідомо приховувати позицію. У кожному випадку дослідник має різну інформацію про можливе спотворення результату.
Дослідження Rickard та співавторів наводить особливо важливий приклад: характеристики неучасті в панелі були пов'язані зі ставленням до членства України в НАТО, виміряним ще 2019 року. Це підстава вивчати політично залежне вибуття респондентів, а не припускати, що незадоволені або менш популярні погляди просто відсутні в суспільстві.
Для чутливих тем можуть бути корисними самостійне заповнення анкети, експерименти з формулюваннями, непрямі методи опитування, якісні інтерв'ю та порівняння режимів збору даних. Кожен метод має власні обмеження, тому підтвердження з незалежних дизайнів цінніше за повторення одного показника в однаково побудованих опитуваннях.
Ваги, пропуски, похибка і невизначеність
Статистичне зважування допомагає скоригувати відомі диспропорції за віком, статтю, типом поселення або іншими наявними характеристиками. Воно залежить від якості зовнішніх оцінок чисельності населення і не гарантує виправлення невиміряної систематичної неучасті. Якщо певна група взагалі не має шансу потрапити до дослідження, її політичні установки неможливо надійно відновити лише множенням відповідей інших людей на вагові коефіцієнти.
У науковому матеріалі бажано подавати дату польового етапу, спосіб відбору, цільову популяцію, територіальне охоплення, кількість опитаних, показники відповіді, процедуру зважування, точне формулювання запитань і спосіб оброблення пропусків. Для порівняння в часі потрібні також відомості про зміни процедури та тексту питання.
Панелі, експерименти й причинні твердження
Одноразове опитування може показати, що два показники пов'язані. Повторні незалежні вибірки краще описують суспільну динаміку, але зміна середнього значення частково може виникати через зміну складу доступного населення. Панельні дослідження, де опитують тих самих людей, дають змогу аналізувати індивідуальну зміну, проте страждають від вибуття учасників. Природні експерименти й експериментальні методики здатні посилити причинну аргументацію, якщо виконані їхні припущення і дотримано етичних умов.
Для України після 2022 року особливо складно відокремлювати вплив бойового досвіду, переміщення, зміни доходів, медійного середовища й загального перебігу війни. Подія може впливати одночасно на склад вибірки, емоційний стан людини, її доступ до інформації та оцінку інституцій. Тому фраза «війна спричинила зміну всіх установок» приховує багато можливих механізмів.
Порівняння України з іншими країнами: перевірка переносності теорій
Міжнародні моделі політичного мислення часто виникали на основі досліджень усталених партійних систем і стабільних процедур голосування. Їхня придатність для України має перевірятися емпірично. Партійна ідентифікація в умовах однієї виборчої системи може відрізнятися від ідентифікації за іншої; «ліві» та «праві» шкали не обов'язково відтворюють ту саму структуру економічних, культурних і безпекових питань.
Для повноцінного порівняння потрібна вимірювальна інваріантність: переконливі свідчення, що питання, перекладені на різні мови й поставлені в різних країнах, вимірюють порівнянні психологічні конструкти. До аналізу також залучають характеристики інституцій, інтенсивність загрози, історичну пам'ять, медійне середовище й економічні умови.
Український матеріал є цінним тому, що дає можливість перевірити теорії солідарності, демократичної стійкості, загрози й довіри за незвичайних умов. Але він не встановлює єдиного «національного психологічного типу». Висновок про психологію суспільства завжди прив'язаний до виміряної змінної, дослідженої популяції та дати.
Етика політико-психологічних досліджень
Дослідження політичних установок під час війни повинні враховувати добровільність участі, захист даних, можливі наслідки розкриття позиції та емоційний стан респондента. Інформована згода має пояснювати мету дослідження, можливість відмови, порядок оброблення відповідей і контакт дослідницької організації. Для тимчасово окупованих територій ризики ідентифікації та тиску можуть бути особливо серйозними.
Політична незгода, ставлення до влади, мовний вибір та форми громадянської активності не є клінічними симптомами. Дослідницька анкета не повинна приписувати окремим людям або групам психіатричні діагнози. Неетично також повідомляти начебто універсальні результати про групу, для якої немає достатнього охоплення, або публікувати подробиці, які можуть викрити учасника чутливого інтерв'ю.
Відповідальна інтерпретація включає опис фінансування, можливих конфліктів інтересів, обмежень вибірки, способів формулювання питань та різниці між описом результату і політичною рекомендацією. Якісні інтерв'ю, соціальні медіа, масові опитування і панельні дані можуть доповнювати одне одного лише після оцінювання їхньої якості.
Практичний алгоритм читання українського політичного опитування
Почніть із визначення досліджуваної сукупності. Формулювання «українці вважають» слід замінити точним описом: наприклад, повнолітні люди, доступні для телефонного інтерв'ю на підконтрольній території в певному місяці. Потім прочитайте дослівний текст запитання й варіанти відповіді: слова «демократія», «вибори», «довіра», «безпека» й «мир» можуть мати різні конкретні значення.
Далі перевірте дату польового етапу, розмір і склад вибірки, географічні обмеження, частку відмов, процедуру зважування та величину статистичної невизначеності. Якщо зіставляєте два дослідження, уточніть, чи вони використовували однакові питання, цільову популяцію та метод збору даних. Для панельного дослідження окремо перевірте, скільки людей залишилося між хвилями та чи були вибулі схожими на тих, хто продовжив участь.
Після цього розмежуйте спостережуваний результат та пояснення автора. Твердження «після початку війни підтримка певної ідеї зросла» і «підтримка зросла саме через конкретний психологічний механізм» потребують різної доказової бази. Порівняйте висновок з іншими незалежними роботами, а числовий показник — з його часовими, територіальними та методологічними межами.
Що сьогодні відомо впевнено, а що залишається відкритим
Наявні наукові праці дають підстави розглядати громадянську ідентичність, відчуття зовнішньої загрози та досвід війни як важливі змінні для розуміння демократичних установок в Україні. Водночас емпірично встановлено, що окремі демократичні принципи мають різні зв'язки з досвідом насильства. Сучасні методологічні дослідження також документують політично нерівномірну неучасть в опитуваннях та пропуски відповідей, які можуть змінювати оцінки поширеності поглядів.
Відкритими залишаються траєкторії довіри після припинення бойових дій, зміни політичної участі серед переміщених громадян, довгострокові наслідки воєнних втрат, роль ветеранів у місцевих і національних спільнотах, стійкість демократичних норм за нових інституційних умов і способи включення в національні дослідження людей, яких нинішні методи охоплюють слабо. Найважливіша дослідницька перспектива — поєднання якісного вимірювання, довготривалих панелей, прозорих процедур і репрезентації різних соціальних досвідів.
Політична психологія України розвивається як наука про взаємодію людей, політичних інститутів та історичних обставин. Її сильний результат полягає в точному описі відмінностей, поясненні механізмів і збереженні меж доказовості кожного висновку.
Поширені запитання
Чи зробила війна українців більш прихильними до демократії?
Панельні дані та дослідження громадянської ідентичності зафіксували посилення низки показників підтримки демократії після початку повномасштабного вторгнення. Водночас оцінки свободи слова, прав меншин та виборчих процедур можуть змінюватися неоднаково. Точний висновок залежить від часу, вибірки та змісту запитання (Alexseev і Dembitskyi, 2024; Bakke та ін., 2025).
Чому опитування під час війни не завжди представляють усіх українців?
Частина громадян проживає за кордоном, на окупованих територіях або поза стабільним зв'язком; окремі люди уникають чутливих запитань чи відмовляються брати участь. Такі викривлення можуть бути пов'язані з політичними установками і тому не завжди усуваються статистичним зважуванням (Rickard та ін., 2025).
Чи означає обережність щодо виборів під час війни відмову від демократії?
Ні. Потрібно розрізняти цінність вільних виборів і оцінку можливості забезпечити їхню безпеку та доступність під час воєнного стану. Українське законодавство встановлює відповідне правове обмеження, а опитування фіксують відмінність між підтримкою демократичного устрою й оцінкою моменту проведення виборів (закон; «Рейтинг», 2026).
Чи однаково змінилося політичне мислення людей у різних регіонах?
Доступні дослідження демонструють і загальні тенденції, і відмінності між окремими групами, однак великі соціальні категорії не пояснюють автоматично поглядів конкретної людини. Для коректного порівняння потрібно враховувати воєнне переміщення, доступність респондентів, зміни складу населення й вимірюваний показник.
Чи може одне опитування довести, що війна спричинила певні політичні погляди?
Одноразовий зріз показує статистичні зв'язки. Для обґрунтованих причинних висновків потрібні сильніші дизайни, наприклад панелі, експерименти або ретельно обґрунтовані природні експерименти, та аналіз альтернативних пояснень.
Пов’язані статті
«Політична психологія: предмет, методи та ключові напрями» пояснює дисциплінарну основу українських досліджень. «Психологія демократії» розкриває демократичні норми й участь, «Політична довіра» — інституційні очікування, «Політична поляризація» — різновиди політичних розмежувань. Зв'язок між громадянською й національною належністю докладніше представлено в статті «Національна ідентичність».
Джерела
Alexseev, M. A., & Dembitskyi, S. (2024). Geosocietal Support for Democracy: Survey Evidence from Ukraine. Perspectives on Politics, 22(4), 1077–1099. https://doi.org/10.1017/S1537592724000422
Ash, K., & Shapovalov, M. (2025). Why most Ukrainians feel anger, hatred, or contempt toward Russian citizens after the 2022 Russian invasion. Political Psychology. https://doi.org/10.1111/pops.13020
Bakke, K. M., Dahl, M., & Rickard, K. (2025). Conflict exposure and democratic values: Evidence from wartime Ukraine. Journal of Peace Research, 62(5), 1376–1392. https://doi.org/10.1177/00223433251347769
International Organization for Migration (Міжнародна організація з міграції). (2026). Ukraine — General Population Survey — Methodological Note (Round 24). https://dtm.iom.int/reports/ukraine-general-population-survey-methodological-note-may-2026
Kondov, K. V. (Кондов, К. В.) (2025). Динаміка довіри українців до політичних інституцій в умовах війни (2022–2025 рр.). Український соціум, 3(94), 99–114. https://doi.org/10.15407/socium2025.03.099
Rating Group (Соціологічна група «Рейтинг»). (2026). Public opinion in wartime: political preferences, trust, and ideological orientations of Ukrainians. https://www.ratinggroup.ua/en/news/wfd-jan2026
Razumkov Centre (Центр Разумкова). (2026). Ukrainian citizens’ support for democratic values, assessment of the level of democracy in the country: November 2025 survey. https://razumkov.org.ua/en/surveys/ukrainian-citizens-support-for-democratic-values-assessment-of-the-level-of-democracy-in-the-country-ideas-of-ukraine-s-future-foreign-policy-preferences-of-citizens-november-2025
Rickard, K., Toal, G., Bakke, K. M., & O’Loughlin, J. (2025). The challenges of surveying in war zones: Lessons from Ukraine. Journal of Peace Research, 62(6), 2128–2135. https://doi.org/10.1177/00223433251321763
Sivers, Z. (Сіверс, З.) (2024). Особливості політичного відчуження та політичної поляризації в українському суспільстві в контексті війни. Проблеми політичної психології. https://doi.org/10.33120/popp-Vol16-Year2024-168
Ukraine, Verkhovna Rada (Верховна Рада України). (2015, зі змінами). Закон України «Про правовий режим воєнного стану», № 389-VIII, ст. 19. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-19#Text