Справедливість процедур у державних установах і готовність співпрацювати
Український психологічний ХАБ · 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Процедурна справедливість у державній установі — це якість способу, яким орган влади розглядає звернення, вислуховує людину, збирає й оцінює інформацію, пояснює рішення та забезпечує можливість його перегляду. Для громадянина мають значення як результат адміністративної справи, так і досвід взаємодії: чи були правила зрозумілими, чи застосовувалися вони послідовно, чи врахували його пояснення, чи поставилися до нього з повагою. Ці ознаки пов’язані з довірою до установи, сприйняттям її правомірності та готовністю звертатися знову, надавати необхідні відомості, повідомляти про проблеми й брати участь у законних спільних діях. Зміст цих зв’язків підтверджують дослідження легітимності влади та міжнародні обстеження довіри, хоча сила ефектів залежить від контексту й вимірюваного результату (Tyler, 2006; OECD, 2026).
Коли орган влади ухвалює непопулярне або несприятливе рішення, процедура особливо помітна. Людина оцінює, чи мала реальну нагоду викласти обставини своєї справи, чи посадовець діяв без упередження, чи є обґрунтування і як захистити права. Водночас ввічливе спілкування за відсутності законних підстав, доступних послуг або дієвого оскарження залишає фундаментальні проблеми невирішеними. Для державної політики процедурна справедливість означає інституційний стандарт роботи, а психологічні наслідки є одним із результатів його виконання.
Що означає справедливість процедури
Процедура, рішення та розподіл благ
Справедливість процедури описує правила й практики ухвалення рішення: чи можна бути почутим, чи є критерії послідовними, чи перевіряють факти та чи існує механізм виправлення помилки. Справедливість результату стосується того, що людина фактично отримала: допомогу, дозвіл, послугу, відмову або обов’язок. Розподільна справедливість ширше оцінює, кому дістаються ресурси, витрати й можливості у суспільстві. Ці виміри взаємопов’язані: без належних ресурсів процедура може залишитися формально правильною, але фактично недоступною; без чесної процедури навіть законний результат викликатиме сумніви.
Наприклад, двом людям відмовляють у наданні певної допомоги з однакової законної підстави. Якщо одній пояснили критерії, надали доступ до матеріалів, виправили технічну помилку та роз’яснили порядок оскарження, а іншій видали незрозумілу стандартну відповідь, їхній досвід процедурної справедливості відрізнятиметься. У цьому прикладі однаковість результату ще нічого не говорить про якість розгляду.
Чотири основні складники
У психологічних дослідженнях взаємодії громадян із представниками державної влади часто виділяють можливість висловитися, нейтральність, гідне ставлення і мотиви, що заслуговують довіри. Ці компоненти описані в дослідницькій традиції процедурної справедливості та використовуються в оцінюванні контакту громадян із правоохоронними органами (Mazerolle та ін., 2013). У державних послугах їх потрібно перекласти на перевірювані організаційні практики.
Можливість бути почутим: громадянин може повідомити релевантні факти, поставити запитання, подати докази та отримати відповідь по суті.
Нейтральність: однакові критерії діють для подібних випадків, а рішення спирається на перевірені факти й закон, а не особисту прихильність чи соціальний статус.
Повага та гідність: спілкування зрозуміле, коректне, без приниження; передбачені способи взаємодії для людей з різними потребами.
Надійність мотивів і підзвітність: установа відкрито пояснює мету дій, конфлікти інтересів, межі повноважень та способи виправлення помилок.
Це аналітичні характеристики, а не готовий універсальний перелік юридичних обов’язків. Конкретні права, строки, винятки й компетенцію визначає чинне законодавство для відповідного адміністративного провадження.
Чому справедливе ставлення пов’язане з готовністю співпрацювати
Сприйняття легітимності установи
Легітимність у соціальній психології означає переконання, що влада має належні підстави ухвалювати рішення та здійснювати свої повноваження. Люди беруть до уваги законність, компетентність і моральну прийнятність влади. Коли посадові особи дотримуються справедливої процедури, це може зміцнювати очікування, що рішення ухвалюють за правилами, а владу можна контролювати. Теоретичне пояснення цього зв’язку сформулював Том Тайлер (Tyler, 2003; Tyler, 2006).
Готовність співпрацювати має декілька різних проявів: надати правдиві документи, відповідати на запити, повідомляти про порушення, брати участь у консультаціях, дотримуватися законних правил або повторно звернутися по послугу. Ці дії потрібно вимірювати окремо. Декларована підтримка органу влади чи намір співпрацювати не є автоматичним доказом реальної поведінки.
Голос громадянина і відчуття впливу
Право пояснити свою позицію працює психологічно тоді, коли людині зрозуміло, як саме її відомості можуть вплинути на встановлення фактів і рішення. Організаційна практика передбачає фіксування пояснень, відповідь на суттєві аргументи та опис підстав їх прийняття або відхилення. Формальне запрошення до участі, за яким наперед не передбачено розгляду пропозицій, може породжувати недовіру.
Міжнародні дані OECD виявляють стійкий зв’язок між відчуттям впливу на державні рішення та довірою. У третій хвилі обстеження 2026 року різниця в рівнях довіри до національного уряду між людьми, які вважають, що мають політичний голос, і тими, хто так не вважає, становила 47 відсоткових пунктів. Це описова різниця між групами, а не оцінка ефекту однієї адміністративної процедури (OECD, 2026).
Нейтральність і передбачуваність
Послідовні правила зменшують потребу здогадуватися, чи залежить рішення від знайомств, настрою працівника або прихованих вимог. Публічний перелік підстав, зрозуміле пояснення винятків і документування причин відступу від типової практики підвищують можливість перевірити рішення. Проте передбачуваність процедури вимагає також стабільності нормативних вимог, інформаційних систем, кваліфікації працівників та реального доступу до оскарження.
Повага та соціальна належність
Спосіб спілкування сигналізує, чи визнає інституція людину повноправним учасником суспільства. Дослідження в поліційній сфері пов’язують процедурну справедливість із соціальною ідентичністю й легітимністю. Метааналіз Chan, Bradford і Stott охопив 123 дослідження та 200 966 учасників; він виявив позитивні зв’язки, але наголосив на варіативності між групами та країнами й обмеженнях причинних висновків із кореляційних даних (Chan та ін., 2025).
Для працівників державних установ із цього випливає конкретний стандарт: однаково серйозно розглядати звернення людей різного віку, статі, майнового становища, рівня освіти, мови спілкування, стану здоров’я та інших характеристик, не створюючи додаткових бар’єрів для тих, хто вже має менше ресурсів.
Що саме доводять наукові дослідження
Систематичні огляди втручань
Систематичний огляд Campbell Collaboration, оприлюднений Mazerolle та колегами у 2013 році, узагальнив 30 досліджень втручань поліції, у яких використовували діалог із компонентами процедурної справедливості. Метааналіз виявив позитивний результат щодо задоволеності й довіри до поліції, а також співпраці та дотримання вимог. Для співпраці й дотримання вимог узагальнене відношення шансів становило 1,62 із 95-відсотковим довірчим інтервалом 1,13–2,32. Водночас оцінка впливу саме на легітимність мала ширший інтервал невизначеності, а висновки щодо повторних правопорушень залежали від способу вимірювання (Mazerolle та ін., 2013).
Це вагомі дані на користь належного спілкування в конкретному секторі. Відношення шансів не можна безпосередньо читати як збільшення ймовірності на 62 відсотки. Результати роботи поліції також не можна автоматично переносити на центри надання адміністративних послуг, податкові органи чи соціальні служби: інші повноваження, ризики та критерії співпраці.
Кореляція, механізм і причинність
Метааналіз Chan та колег 2025 року на основі 123 досліджень підтвердив, що оцінка справедливості процедури й соціальна ідентичність статистично пов’язані з легітимністю поліції. Вивчення посередницької ролі ідентичності спиралося переважно на спостережні дані; автори прямо відзначили, що причинну послідовність механізму перевіряли рідко (Chan та ін., 2025).
Аналітичний огляд Nagin і Telep відділяє стійкі асоціації між оцінками справедливості, легітимності та дотриманням закону від значно складнішого питання: чи спричинюють конкретні реформи процедур стійке зростання фактичного дотримання законів. Автори наголошують, що причинний ланцюг потребує окремої експериментальної перевірки (Nagin & Telep, 2017).
Опитування про довіру до держави
OECD вимірює сприйняття надійності, реагування на потреби, доброчесності, відкритості та справедливості державних установ. Опитування 2024 року у 30 країнах показало, що задоволеність повсякденними адміністративними послугами й очікування справедливого розгляду заяв пов’язані з довірою до державної служби та місцевої влади. У новому звіті 2026 року обстеження охопило 33 країни OECD і п’ять країн — кандидатів на вступ (OECD, 2024; OECD, 2026).
Опитування відображають громадські оцінки та допомагають виявляти вразливі місця державних систем. Вони самі по собі не доводять, що запровадження певної форми зворотного зв’язку спричинить конкретне підвищення довіри. Для таких тверджень потрібні оцінювання конкретної реформи з належною контрфактичною основою.
Адміністративні бар’єри як обмежувальний чинник
Людина може прихильно ставитися до працівника установи й водночас залишатися поза програмою через неможливість подати документи, потребу в повторних відвідуваннях, вартість проїзду або недоступність цифрового інтерфейсу. У польовому експерименті з 65 тисячами заявників програми SNAP у Лос-Анджелесі гнучкі співбесіди, які люди могли ініціювати самі, підвищили частку схвалених заяв на шість відсоткових пунктів. Це результат зміни реальної адміністративної процедури у визначеному американському контексті, а не дослідження універсального ефекту ввічливості (Giannella та ін., 2024).
Важливий практичний висновок: оцінювання справедливості процедур має враховувати доступність послуги та фактичний результат. Окремий вузол ХАБу про адміністративний тягар розглядає витрати навчання, дотримання вимог і психологічне навантаження під час звернення по державну допомогу.
Процедурна справедливість у різних державних установах
Центри надання адміністративних послуг
Для адміністративних послуг суттєвими є однакові критерії приймання документів, пояснення законних підстав, передбачувані строки, доступне спілкування, підтвердження отримання заяви та зрозумілий порядок оскарження. Час очікування, складність форми й потреба в особистій присутності можуть впливати на оцінку справедливості навіть за належного спілкування працівника. Відповідні інституційні вимоги потрібно аналізувати в межах чинного Закону України «Про адміністративні послуги».
Соціальні служби та програми підтримки
Рішення про призначення або відмову в допомозі впливають на матеріальну безпеку людей. Тут процедурна справедливість потребує зрозумілих критеріїв, доступного представництва, мінімізації повторного доведення вже встановлених фактів, можливості виправляти помилки, а також конфіденційного поводження з відомостями. При цьому держава повинна забезпечувати самі послуги й ресурси. Пояснення відмови не компенсує помилкового рішення або системної нестачі допомоги.
Контрольні, податкові та правоохоронні органи
Під час перевірок, застосування санкцій або примусових заходів асиметрія влади особливо велика. Гарантії неупередженості, право знати підстави дій, документування, доступ до захисту й незалежне оскарження мають самостійну правову цінність. Механізми, вивчені в поліцейських дослідженнях, пропонують корисні гіпотези про довіру та співпрацю, але реальне дотримання вимог визначають також законність дій органу, співмірність санкцій та матеріальні умови.
Цифрові державні послуги
У цифрових каналах «поважне ставлення» проявляється через доступність інтерфейсу, зрозумілі повідомлення про помилки, можливість зберегти заяву, доступ до людини-працівника та пояснення автоматизованого рішення. Важливо документувати правила обробки даних і передбачати способи виправлення неправильних відомостей. Психологічна оцінка доброзичливості цифрового повідомлення є другорядною щодо можливості реально отримати послугу, захистити дані й оскаржити наслідки.
Правові засади в Україні
Закон «Про адміністративну процедуру»
Закон України «Про адміністративну процедуру» № 2073-IX закріплює, зокрема, засади законності, обґрунтованості, пропорційності, неупередженості, добросовісності, відкритості, своєчасності та права особи на участь у провадженні. Закон регулює відповідні адміністративні провадження з урахуванням установленої ним сфери дії та винятків. Тому перевіряти права особи потрібно стосовно конкретної справи, а не виводити універсальне правило для всіх контактів із державою.
Закон передбачає право особи бути заслуханою перед адміністративним актом, який може негативно вплинути на її права, свободи або законні інтереси, у визначених законом межах. Серед інших гарантій — інформування, можливість ознайомлення з матеріалами відповідної справи та оскарження адміністративних актів. Практичний сенс для органу влади полягає в тому, що право висловити позицію потребує реальної процедури прийняття та розгляду пояснень; формальна позначка в інформаційній системі не замінює такого розгляду (Верховна Рада України, Закон № 2073-IX).
Відкритість і захист інформації
Закон України «Про доступ до публічної інформації» встановлює правила доступу до публічної інформації. Закон України «Про захист персональних даних» визначає правові засади захисту відповідних відомостей. Організації, що збирають зворотний зв’язок про процедури, повинні встановлювати правову підставу обробки даних, обсяг необхідних відомостей, режим доступу та строки зберігання згідно з чинним законодавством.
Публікація статистики скарг, часу розгляду та результатів апеляцій може підсилювати підзвітність. Публічне розкриття деталей індивідуальної справи, за якими можна встановити особу, має зовсім інші правові та етичні наслідки. Прозорість державної процедури організовують так, щоб вона підтримувала права громадян і не перетворювалася на оприлюднення їхньої приватної інформації.
Як оцінити справедливість процедури в конкретній установі
Діагностика шляху громадянина
Спочатку визначають ситуацію: хто звертається, для чого, які документи подає, з ким контактує, де виникають очікування або відмови та які способи оскарження існують. Важливо охопити людей, які не завершили звернення або взагалі відмовилися від послуги, адже опитування лише успішних отримувачів дає викривлену картину. Методологічний вузол «Поведінка громадян у взаємодії з державними послугами» розкриває повний шлях звернення до держави.
На стадії діагностики корисно поєднувати аналіз нормативних документів, спостереження, анонімізовану статистику звернень, інтерв’ю з працівниками та громадянами. Кожен метод відповідає на інше запитання. Інтерв’ю допомагає зрозуміти, чому людина сприйняла ситуацію як несправедливу; журнал справ показує строки й частоту результатів; експериментальна оцінка потрібна для з’ясування причинного ефекту зміни процедури.
Показники процесу, сприйняття і результату
Необхідно відстежувати щонайменше три групи показників. Процес: чи надано інформацію про права, чи є підтвердження розгляду пояснень, чи мотивовані рішення, скільки триває провадження, як часто виправляють помилки. Сприйняття: чи розуміють люди підстави рішення, чи відчувають повагу, чи можуть висловитися та довіряють механізму оскарження. Результат: чи завершено звернення, чи реалізовано законне право, чи виникли повторні візити, скарги або необґрунтовані відмови.
Варто запитувати про конкретний досвід: «Чи пояснили вам, чому потрібен документ?», «Чи розглянули подані вами пояснення?», «Чи знаєте ви, як оскаржити рішення?». Загальне запитання «Наскільки справедлива держава?» вимірює ширше ставлення і слабше допомагає встановити дефект конкретного процесу.
Розподіл ефектів між групами
Середні значення приховують нерівність. Оцінювання треба проводити окремо для груп, які можуть стикатися з особливими бар’єрами: людей з інвалідністю, старших людей, переселенців, мешканців віддалених територій, людей із низькою цифровою грамотністю та тих, хто залежить від термінового рішення. Таке групування потребує правомірного поводження з чутливими даними та достатнього обсягу вибірки. Важливий показник — чи скорочуються відмінності у доступі та результатах, а не тільки чи поліпшується середня оцінка ввічливості.
Як змінювати процедури без імітації участі
Встановити стандарти фактичного розгляду
Для кожного типового провадження варто зафіксувати, де особа отримує інформацію, в який спосіб подає пояснення, хто їх розглядає, як вони відображаються в мотивувальній частині рішення і як виправляють помилки. Відповідальність за дотримання стандарту повинна мати визначеного носія в установі. Самі шаблони повідомлень і тренінги з ввічливості не створять справедливого процесу без належних повноважень, часу та нагляду.
Забезпечити змістовне пояснення рішення
Зрозуміле пояснення містить фактичні обставини, правову підставу, основні причини застосування норми, наслідки та доступні способи подальших дій. Якщо людині відмовлено, важливо повідомити, які обставини стали визначальними, які відомості бралися до уваги та що можна перевірити чи оскаржити. Пояснення повинне відповідати справжнім підставам рішення; декоративний текст про «турботу» за непрозорої логіки підриває довіру.
Надати безпечні та доступні канали участі
В установі потрібні канали для письмових пояснень, особистого спілкування, представництва, звернень людей з інвалідністю та підтримки тих, хто не користується цифровими засобами. Якщо консультація проводиться щодо правила, а не індивідуальної справи, доцільно публікувати, які пропозиції надійшли й чому їх прийнято або відхилено. Для учасників повинні бути зрозумілими межі впливу. Вибір способу участі не повинен створювати ризик втрати послуги або негативних наслідків за критику.
Навчати працівників і перевіряти реальну практику
Підготовка персоналу має охоплювати юридичні гарантії, роботу з доказами, ясну мову, доступність, конфіденційність, розгляд конфліктів та поводження зі складними випадками. Результативність навчання оцінюють за реальною практикою: якістю мотивування рішень, помилками, повторними зверненнями й досвідом громадян. Установі також потрібні достатня кількість працівників, підтримувальні інформаційні системи та час на якісний розгляд справи.
Методи впровадження таких змін належать до окремої теми проєктування поведінкових втручань у державних послугах. Тут головним предметом залишається якість процедури та її зв’язок із готовністю людей співпрацювати.
Як перевірити, чи реформа справді працює
Визначення причинного питання
Коректне питання для оцінювання: «Чи збільшила зміна способу розгляду заяв частку своєчасно завершених законних звернень і чи скоротила нерівність між групами порівняно з тим, що сталося б без реформи?» Довіра може бути важливим проміжним результатом, проте суспільна цінність також залежить від доступу до права й фактичної якості послуги.
Дизайн оцінювання
Якщо допустимо й етично, можна випадково розподіляти установи або черги запровадження додаткової практики між порівнюваними групами, зберігаючи обов’язкові законні гарантії для всіх. Експеримент не повинен позбавляти людей уже гарантованих прав. Якщо випадковий розподіл неможливий, використовують належним чином обґрунтовані квазіекспериментальні методи, наприклад порівняння змін у часі із зіставною контрольною групою. Для кожного підходу потрібно перевіряти припущення, зміни складу заявників та паралельні інституційні реформи.
Заздалегідь визначають первинний результат, спосіб вимірювання, тривалість спостереження, мінімально суспільно значущий ефект і план аналізу відмінностей між групами. Статистична значущість невеликої зміни оцінки «мене поважали» ще не означає відчутного скорочення невиправданих відмов, очікування чи витрат людей.
Перевірка впровадження та масштабування
Результати пілотного проєкту залежать від того, чи справді працівники дотримувалися нової процедури, чи мали достатньо часу, наскільки представницькими були установи та чи збереглися правові гарантії. Під час масштабування збільшуються навантаження, різноманітність випадків і ризик формального виконання. Тому слід вимірювати як підсумкові показники, так і точність впровадження, витрати, скарги, небажані наслідки й стійкість результатів.
Етика: справедливість як право, а не спосіб домогтися покори
Суспільна користь процедурної справедливості виникає з того, що державна влада діє обґрунтовано, відкрито та з повагою до прав людини. Підвищення готовності співпрацювати може бути бажаним наслідком такої практики. Однак мета установи полягає у законному й належному здійсненні повноважень, включно з правом громадянина заперечувати, оскаржувати й відмовлятися від необов’язкової участі.
Автономія та право на незгоду
Негативна оцінка рішення або подання скарги не свідчать самі по собі про низьку громадянську відповідальність. У демократичній державі критика, відмова від добровільної програми та законне оскарження є формами відповідальної участі. Індикатор «співпраці» не повинен винагороджувати мовчазну згоду з помилками установи. Слід розрізняти виконання законного обов’язку, добровільне сприяння та вимушену поведінку в умовах залежності.
Прозорість, дані та недискримінація
Установі необхідно пояснювати правила звернення, способи використання персональних даних та організацію зворотного зв’язку. Забезпечення рівного ставлення включає виявлення непрямих бар’єрів: незручний графік роботи, недоступні приміщення, непридатні форми, потребу в електронному підписі або неможливість отримати пояснення. Під час аналізу скарг та експериментів важливо обмежувати доступ до даних і запобігати використанню інформації про вразливість для тиску на заявників.
Коли «справедливе спілкування» приховує проблему
Тренінг зі спілкування може покращити тон розмови, але не усуває незаконне рішення, вибірковий контроль, дефіцит фінансування, корупційні стимули чи недоступну інфраструктуру. Якщо пілот поліпшив задоволеність, а розрив у завершенні звернень між забезпеченими та малозабезпеченими людьми зріс, таку реформу необхідно переглядати. Процедурна справедливість охоплює і якість повноважень та контролю над їх застосуванням.
Практичний приклад: відмова в адміністративній послузі
Уявімо, що заявник отримав відмову через невідповідність поданих відомостей. Початковий процес містить коротке шаблонне повідомлення без чіткого зазначення фактичної помилки. Людина не знає, чи може її виправити, і звертається повторно. Установа вирішує змінити процедуру: працівник перевіряє підстави, повідомлення містить конкретне пояснення, спосіб виправлення та оскарження, а система фіксує, чи розглянули додаткові документи. Одночасно забезпечують доступний спосіб отримати консультацію.
Перед оцінюванням формулюють припущення: зміна скоротить кількість повторних візитів, підвищить частку правильних повторних подань і зменшить розрив між людьми з різним рівнем цифрових навичок. Окремо вимірюють сприйняття справедливості та довіру. Якщо кількість повторних візитів зменшилася, слід перевірити, чи справді заявники отримали законне рішення, а не просто припинили звертатися через втому. Це умовний приклад логіки оцінювання, а не повідомлення про проведений експеримент.
Поширені запитання
Чи означає процедурна справедливість, що всі отримують позитивне рішення?
Ні. Законне рішення може бути несприятливим для заявника. Справедливість процедури означає належний розгляд конкретних обставин, однакові критерії, повагу до прав, зрозуміле обґрунтування та передбачені законом способи перегляду. Водночас помилкова відмова потребує виправлення по суті, а не лише кращого пояснення.
Чи збільшує можливість висловитися довіру до держави?
Можливість змістовно висловити позицію є важливим компонентом справедливого ставлення. Дані про загальну довіру демонструють зв’язок із відчуттям впливу, а дослідження контактів із поліцією пов’язують належний діалог із кращими оцінками взаємодії. Величина причинного ефекту конкретного каналу участі в конкретній установі потребує окремої перевірки (OECD, 2026; Nagin & Telep, 2017).
Чи достатньо навчити працівників ввічливо говорити?
Повага важлива, проте результат залежить від повноти розгляду, законності, ресурсів, доступності інформації, якості цифрових систем і можливості оскарження. Навчання має поєднуватися зі змінами у процедурах і вимірюванням фактичних наслідків.
Як зрозуміти, чи люди готові співпрацювати?
Оцінюють окремі дії: своєчасність відповідей на законні запити, завершення звернень, участь у добровільних консультаціях, повідомлення про порушення та конструктивне використання механізмів зворотного зв’язку. Самооцінку готовності варто зіставляти з поведінковими даними, зберігаючи правову основу їх обробки. Оскарження рішення також може свідчити про залученість, а не про відсутність співпраці.
Чи можна переносити дослідження поліції на всі державні служби?
Вони допомагають сформувати психологічні припущення, але різні сектори мають власні повноваження, цільові групи, санкції та матеріальні бар’єри. Докази конкретного втручання в поліції не є готовою оцінкою ефективності для соціальної допомоги або адміністративних послуг.
Що важливіше: справедливе ставлення чи швидкість послуги?
Якість процедури включає своєчасність, а також законність, обґрунтованість, зрозумілість і доступність. Доцільно оцінювати їх разом: прискорення, що збільшує кількість неправомірних відмов, не є успіхом. Надмірна тривалість навіть дуже докладного розгляду також може позбавити людину своєчасної допомоги.
Висновок
Справедливість процедур у державних установах створюється послідовним застосуванням законних правил, реальною участю особи, неупередженим розглядом, повагою, зрозумілим поясненням та дієвим виправленням помилок. Наукові дані пов’язують ці характеристики з довірою, сприйняттям легітимності та деякими формами співпраці. Найпереконливіші огляди стосуються контактів із поліцією; для інших державних служб потрібні секторні дослідження й належне причинне оцінювання.
Практичний критерій успіху полягає в тому, чи отримує людина доступне, законне й обґрунтоване рішення, чи може реалізувати права та чи зменшуються необґрунтовані бар’єри для різних груп населення. Саме ці результати визначають інституційну якість процедури та створюють підстави для довготривалої співпраці.
Пов’язані статті
Поведінка громадян у взаємодії з державними послугами — батьківський огляд взаємодії людини з державними сервісами.
Адміністративний тягар: психологічні витрати звернення по допомогу — інституційні, процедурні та психологічні витрати доступу.
Проєктування поведінкових втручань у державних послугах — дослідження бар’єрів, розроблення й перевірка змін.
Поведінкова державна політика — загальна предметна карта підходу.
Спрощення форм і заяв — практичний приклад усунення адміністративних бар’єрів.
Джерела
Chan, A., Bradford, B., & Stott, C. (2025). A systematic review and meta-analysis of procedural justice and legitimacy in policing: The effect of social identity and social contexts. Journal of Experimental Criminology, 21, 349–406. https://doi.org/10.1007/s11292-023-09595-5
Giannella, E., Homonoff, T., Rino, G., & Somerville, J. (2024). Administrative burden and procedural denials: Experimental evidence from SNAP. American Economic Journal: Economic Policy, 16(4), 316–340. https://ideas.repec.org/a/aea/aejpol/v16y2024i4p316-40.html
Mazerolle, L., Bennett, S., Davis, J., Sargeant, E., & Manning, M. (2013). Legitimacy in policing: A systematic review. Campbell Systematic Reviews. https://doi.org/10.4073/csr.2013.1
Nagin, D. S., & Telep, C. W. (2017). Procedural justice and legal compliance. Annual Review of Law and Social Science, 13, 5–28. https://doi.org/10.1146/annurev-lawsocsci-110316-113310
OECD. (2024). OECD Survey on Drivers of Trust in Public Institutions – 2024 Results. https://www.oecd.org/en/publications/oecd-survey-on-drivers-of-trust-in-public-institutions-2024-results_9a20554b-en.html
OECD. (2026). OECD Survey on Drivers of Trust in Public Institutions – 2026 Results. https://www.oecd.org/en/publications/oecd-survey-on-drivers-of-trust-in-public-institutions-2026-results_9eb63fec-en/full-report/executive-summary_4319a992.html
Tyler, T. R. (2003). Procedural justice, legitimacy, and the effective rule of law. Crime and Justice, 30, 283–357. https://doi.org/10.1086/652233
Tyler, T. R. (2006). Psychological perspectives on legitimacy and legitimation. Annual Review of Psychology, 57, 375–400. https://doi.org/10.1146/annurev.psych.57.102904.190038
Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17
Верховна Рада України. (2011). Закон України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17
Верховна Рада України. (2012). Закон України «Про адміністративні послуги» № 5203-VI. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5203-17
Верховна Рада України. (2022). Закон України «Про адміністративну процедуру» № 2073-IX. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2073-20
