top of page

Психологічна енкциклопедія

Сегментація аудиторій суспільного втручання: як уникати стигми

17 годин тому
Читати 13 хв

Сегментація аудиторій суспільного втручання дає змогу спроєктувати державну програму відповідно до різних умов життя, потреб, досвіду та можливостей людей. Її практична мета — з’ясувати, кому потрібен інший спосіб отримання послуги, додаткова підтримка, зрозуміліша інформація чи усунення інституційної перешкоди. Етично відповідальна сегментація зберігає гідність людей, відкриває рівний доступ до допомоги й перевіряє можливу стигматизацію на кожному етапі.

Що таке сегментація аудиторій суспільного втручання

Сегментація аудиторій суспільного втручання — це дослідницький і проєктувальний процес розподілу неоднорідної сукупності людей або ситуацій на аналітично корисні групи за характеристиками, що пов’язані з конкретною суспільною проблемою, доступом до послуг і реакцією на можливе втручання. Результат сегментації має пояснювати, чому різним людям потрібні різні умови підтримки, та допомагати обирати обґрунтовані, доступні й справедливі способи дії.

Сегмент — це умовна одиниця аналізу, визначена для певної програми й періоду. Належність людини до сегмента не є діагнозом, оцінкою її особистості, моральних якостей або незмінною характеристикою. Та сама людина може належати до різних сегментів залежно від мети програми, досвіду взаємодії з установою, ресурсів, життєвих подій і доступних шляхів отримання послуги.

У науковій літературі розрізняють сегментацію, адресування повідомлень певній групі та індивідуальне пристосування інформації. Систематичний огляд Lapinski та співавторів, присвячений культурному пристосуванню комунікації, показує, що ці підходи часто змішують навіть у дослідницьких публікаціях. Для державної програми таке розрізнення принципове: виявлення групи ще не доводить, що окреме повідомлення їй допоможе, а персоналізована комунікація не замінює фізичної доступності послуги.

Яку проблему розв’язує сегментація

Уявімо програму профілактичного обстеження. Частина людей відкладає запис через незрозумілу процедуру, частина не може дістатися до закладу, інші побоюються розголошення результату, а ще інші не знають, чи мають право отримати послугу. Якщо всім надіслати однакове нагадування, програма не усуне транспортні, інформаційні, фінансові чи конфіденційні перешкоди. Сегментація потрібна, щоб відрізнити ці механізми й обрати належні рішення.

ВООЗ у настановах щодо поведінкових і соціальних чинників вакцинації рекомендує систематично з’ясовувати причини недостатнього охоплення й використовувати дані для коригування програм, а не пояснювати всі відмінності між людьми їхніми переконаннями. Цей підхід придатний як приклад поведінкової діагностики, однак конкретні чинники вакцинації не слід автоматично переносити на оподаткування, освіту чи адміністративні послуги.

Чому сегментація може спричинити стигматизацію

Стигматизація виникає, коли певній ознаці, стану або належності до групи надають принизливого соціального значення, а пов’язані з ним стереотипи впливають на ставлення, поведінку й можливості людей. У суспільній програмі її можуть посилювати назви груп, спосіб відбору учасників, публічні повідомлення, непрозорі алгоритми та навіть окремі правила доступу до допомоги.

Наприклад, внутрішня класифікація «люди, які не завершили заяву через технічні труднощі» описує досвід взаємодії із сервісом. Публічний ярлик «безвідповідальні заявники» приписує людям негативну рису й приховує можливі недоліки самого сервісу. У другому випадку адміністрація водночас погіршує довіру й ризикує втратити важливі дані про реальні бар’єри.

ВООЗ, ЮНІСЕФ і Міжнародна федерація товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця у практичному документі про соціальну стигму під час COVID-19 наголошують на ролі мови, страху, стереотипів і комунікації. Ці принципи важливі для гуманного публічного спілкування, хоча документ присвячений конкретній епідемічній ситуації, а не експериментальній перевірці кожного способу сегментації.

Від аналітичної категорії до соціального ярлика

Небезпека зростає, коли технічний сегмент перетворюють на суспільну ідентичність, приписують усім його учасникам однакові мотиви або повідомляють про належність до нього без потреби. Категорії на кшталт «ризикова сім’я», «несвідомий громадянин», «проблемний район» чи «ті, хто ухиляється від профілактики» потребують перегляду: за ними можуть стояти взаємопов’язані інституційні, економічні та історичні чинники.

Важливо також розділяти статистичний ризик і моральну оцінку. Якщо певна група частіше стикається з несприятливим результатом, це не означає, що її представники є причиною проблеми. Огляд структурної стигми Lattanner та співавторів пояснює, чому соціальне середовище, політики й інституційні практики самі можуть породжувати нерівність у здоров’ї. Специфіка цього огляду пов’язана з дослідженнями здоров’я ЛГБТК+ людей; висновки щодо структурних механізмів корисні для постановки запитань, але оцінку конкретної української програми потрібно проводити окремо.

Коли формально нейтральний критерій шкодить

Навіть сегментація «за поведінкою» може породжувати непряму дискримінацію. Прикладом є програма, що надає підтримку лише тим, хто регулярно користується цифровим кабінетом: такий критерій може систематично виключати людей із поганим зв’язком, недоступними інтерфейсами, обмеженою цифровою грамотністю або неможливістю приватного доступу до пристрою. Оцінювати слід реальні наслідки відбору та доступність альтернативних шляхів.

Що саме варто сегментувати

Найкорисніші для практики ознаки пов’язані з механізмом проблеми й можуть підказати дієве рішення. Відбір лише за віком, статтю, місцем проживання або доходом часто дає грубий опис населення, але не пояснює, яка перешкода заважає скористатися послугою. Демографічні дані можуть бути важливими для перевірки рівності доступу, проте їх недостатньо для висновків про мотиви окремої людини.

Ситуаційні й інституційні бар’єри

Враховують наявність транспорту, графік роботи установи, вартість дороги, доступність приміщення, можливість скористатися послугою без інтернету, потребу в перекладі або супроводі, складність документів, можливість безпечного збереження конфіденційності. Часто саме ці характеристики визначають, чи дійде людина до завершення процедури.

Поведінкові й інформаційні обставини

До них належать конкретний етап взаємодії з програмою, знання про право на послугу, попередній досвід відмови, зрозумілість наступної дії, очікувана користь, довіра до установи, зручний канал зв’язку та вже використані способи отримати допомогу. Питання формулюють про ситуацію і процес, а не про «хороших» і «поганих» учасників.

Ресурси, підтримка й контекст

Доступ до допомоги родини чи громади, оплачуваної відпустки, житла, засобів зв’язку та необхідних документів може пояснювати поведінку не гірше за ставлення чи наміри. Огляд ВООЗ про поведінкові науки та соціальні детермінанти здоров’я закликає поєднувати індивідуальні та системні рівні аналізу. Тому сегмент, визначений через брак можливостей, часто потребує змін в організації послуги, фінансуванні або доступності, а не переконувальної кампанії.

Особливо чутливі ознаки

Відомості про здоров’я, етнічне походження, релігійні та політичні переконання, інвалідність, сексуальне життя чи сімейні обставини можуть бути необхідними для аналізу нерівності або відповідної підтримки, але їх обробка потребує конкретної законної підстави, мінімізації, захисту та підзвітності. Для більшості організаційних рішень достатньо знеособлених агрегованих даних і добровільного повідомлення про потребу в доступному форматі послуги.

Від діагностики до сегментів: робочий алгоритм

1. Визначити суспільний результат і межі програми

Команда формулює, яку доступну дію має бути простіше виконати: записатися на консультацію, завершити заяву, отримати компенсацію, дізнатися про пільгу або пройти безпечну профілактичну процедуру. Показник має стосуватися фактичного результату, а не кількості охоплених повідомленням людей. Поряд із цим фіксують державні повноваження, бюджет, часові рамки й нормативні обмеження.

2. Провести первинну поведінкову діагностику

Зіставляють адміністративні дані, добровільні опитування, спостереження за шляхом користувача, інтерв’ю, звернення громадян і досвід працівників установи. З’ясовують, на якому етапі та за яких обставин виникає бар’єр. Окрема стаття про поведінкову діагностику суспільної проблеми докладно пояснює цей дослідницький процес.

3. Висунути кілька перевірюваних пояснень

Для кожної можливості ставлять запитання: що люди знають, що вони реально можуть зробити, як на них діє процедура, кому доступний канал, де виникає недовіра, яку ціну помилки несе учасник? Однаковий результат може мати різні причини. Людина, яка не з’явилася на прийом, могла змінити рішення, захворіти, не мати транспорту, отримати повідомлення запізно або зіткнутися з бар’єрами безбар’єрності.

4. Обрати найменшу потрібну кількість сегментів

Сегмент доцільний, коли для нього можна сформулювати окрему гіпотезу й відповідну зміну програми. Надмірна деталізація створює випадкові відмінності в малих вибірках, збільшує ризик розкриття особистих даних та ускладнює оцінювання. Команди мають описати правила входження до сегментів, невизначеність класифікації, пропущені дані й можливість переходу між групами.

5. Перевірити сегменти з людьми, яких вони описують

Проводять обговорення доступними мовами й форматами, залучають громадські організації, людей із досвідом користування послугою та фахівців із прав людини. Показують нейтральні описи бар’єрів і запитують, чи відповідають вони реальності. У посібнику ВООЗ про залучення громад у програмах вакцинації участь спільнот є частиною діагностики, розроблення та оцінювання заходів.

6. Перетворити сегмент на зміну умов підтримки

Якщо бар’єр пов’язаний із графіком, рішенням стає ширший час прийому. Якщо проблема у складній процедурі, потрібні менше полів, зрозумілі інструкції та допомога в заповненні. Якщо люди бояться розголошення чутливих відомостей, програма має гарантувати приватність. Повідомлення добирають лише тоді, коли саме інформаційний механізм обґрунтовує втручання.

7. Протестувати та переглянути класифікацію

Випробовують рішення в обмежених умовах із заздалегідь визначеними показниками користі, охоплення, витрат, скарг та можливих побічних наслідків. Зміни життєвих умов і доступності послуг означають, що сегменти потрібно періодично переглядати. Людині не має доводитися назавжди залишатися в класифікації, створеній адміністрацією для минулої ситуації.

Як називати сегменти без стигми

Внутрішня назва має повідомляти про перевірювану обставину, яку можна змінити організаційним рішенням. Замість «соціально пасивні» доречніше «люди, які не отримали зрозумілого запрошення»; замість «несумлінні заявники» — «заявники, які припинили подання на етапі підтвердження документів»; замість «важкодоступні групи» — «групи, для яких чинний спосіб надання послуги є малодоступним».

Такі формулювання є прикладами редакційної практики, а не шкалою, експериментально підтвердженою для кожної програми. У реальному повідомленні слід разом із представниками аудиторії перевіряти зрозумілість, прийнятність, можливі непередбачені значення та ризики розголошення належності людини до певної групи.

Описуйте бар’єр, а не оцінюйте характер

Нейтральний опис «потребує інструкції простою мовою» зберігає можливість допомогти; опис «недостатньо освічений» створює ярлик. Перевагу слід надавати формулюванням, які визнають компетентність і досвід людини та вказують, що саме у процедурі можна поліпшити.

Публічне повідомлення не повинно розкривати внутрішню класифікацію

Надсилання спеціального повідомлення може мимоволі повідомити стороннім про діагноз, фінансові труднощі чи інший чутливий стан адресата. Варто тестувати тему листа, повідомлення на екрані блокування, конверт, спосіб доставки й можливість обрати безпечний канал. Особливої уваги потребують невеликі громади, спільні телефони та домогосподарства, де приватність обмежена.

Чи справді пристосовані повідомлення ефективніші

Відповідь залежить від поведінки, аудиторії, середовища та того, з чим саме порівнюють втручання. Метааналіз Noar, Benac і Harris охопив 57 досліджень друкованих матеріалів і виявив невеликий середній ефект пристосованої комунікації (r = 0,074), зі значною залежністю від типу поведінки, країни, способу добору учасників та інших характеристик. Це свідчить про потенціал точнішої комунікації, але не підтверджує автоматичної ефективності кожної сегментації.

Метааналіз Krebs, Prochaska і Rossi розглянув 88 комп’ютеризованих втручань щодо здорової поведінки. Огляд Bartolucci та співавторів виявив лише 15 придатних для детального аналізу праць із сегментації ризикової комунікації серед великого масиву знайдених публікацій: їхні результати підтримують доречність урахування неоднорідності аудиторій, однак узагальнення обмежує різноманітність контекстів та способів вимірювання результатів.

Показовий новіший приклад — рандомізоване дослідження D’Atri та співавторів (2026) повідомлень для шести груп людей в Австралії. Автори виявили відмінності у відповідях на форму подання повідомлення, але вимірювали насамперед наміри після ознайомлення з матеріалом у невеликій вибірці; перенесення таких результатів на реальне користування державними послугами потребує додаткової перевірки.

Водночас систематичний огляд випробувань персоналізованої інформації про онкологічний ризик не виявив поліпшення охоплення скринінгом загалом. Це корисне застереження: більша особиста релевантність повідомлення не гарантує зміни дії, якщо головні бар’єри залишаються поза комунікацією.

Чому статистичний ефект ще не є суспільним успіхом

Навіть статистично переконливе збільшення переходів за посиланням може не означати, що більше людей отримали послугу. Потрібно розрізняти відкриття повідомлення, намір, реальне звернення, завершення процедури та зміни добробуту. Практична значущість визначається розміром ефекту, абсолютною різницею, витратами, тривалістю й тим, кому програма допомогла або зашкодила.

Чотири приклади сегментації в державній практиці

Адміністративна послуга: сегменти за етапом труднощів

Універсальний електронний сервіс має різні точки втрати користувачів: вхід, пошук потрібної послуги, заповнення заяви, прикріплення документів, підтвердження відправлення та отримання результату. Можна аналізувати не «типи громадян», а етапи виникнення труднощів і причини припинення дії. Рішеннями стають зрозуміліші назви кроків, менш обтяжлива процедура, підтримка офлайн і надійний зворотний зв’язок. Проєктування поведінкових втручань у державних послугах охоплює ширшу логіку такого процесу.

Громадське здоров’я: сегменти за бар’єрами доступу

Для профілактичного заходу можна розділити ситуації недостатньої поінформованості, незручного часу, страху порушення приватності й відсутності медичного маршруту. Працювати лише з «групами ризику» небезпечно, якщо це породжує осуд і небажання звертатися. Потрібна реальна перевірка якості послуг і зрозуміла можливість отримати допомогу без публічного маркування.

Надзвичайні ситуації: сегменти за каналом і можливістю діяти

У повідомленні про безпеку важливі різні можливості почути сигнал, евакуюватися, прочитати інструкцію, дістатися укриття чи отримати підтримку. Людей з порушеннями слуху, зору або мобільності варто залучати до перевірки способів сповіщення й доступності. Замість припущення про «низьку готовність» досліджують конкретний бар’єр і наявність безпечної альтернативи.

Соціальна підтримка: сегменти за невикористаним правом

Якщо люди не звертаються по передбачену допомогу, програма може виявити нерозуміння правил, брак документів, страх публічного осуду, недоступний графік і негативний попередній досвід. Корисним результатом сегментації стане усунення бюрократичних вимог або конфіденційний спосіб звернення, а не стигматизувальний перелік «неблагополучних» сімей.

Як працювати із сегментацією на основі алгоритмів

Автоматичне групування великих наборів даних може знаходити повторювані комбінації ознак, але алгоритм відтворює обмеження вихідних даних, доступності послуг і прийнятих дослідником критеріїв. Необхідно документувати походження даних, мету обробки, якість вибірки, помилки класифікації та різницю наслідків між групами. Кластеризація, прогнозна модель і правило індивідуального рішення мають різні функції й потребують різних перевірок.

Алгоритмічний сегмент не слід сприймати як достовірну психологічну характеристику людини. Особливо високий ризик виникає, коли непрозора класифікація впливає на доступ до послуги, частоту перевірок, пріоритет розгляду заяви або ставлення працівника. За таких умов потрібні правовий аналіз, людиноцентричний нагляд, можливість пояснення, перевірка помилок і процедура оскарження відповідно до характеру рішення та застосовного законодавства.

Мінімізація даних і конфіденційність

В Україні Закон «Про захист персональних даних» визначає вимоги до мети, законності та умов обробки персональних даних, включно з особливими вимогами до чутливих категорій. Підстава й обсяг обробки залежать від конкретної програми; сам факт корисності сегментації не є окремою правовою підставою збирати чутливі відомості. Згода також не може підміняти аналізу законної підстави й реальної добровільності в умовах залежності людини від державної послуги.

Безпечний підхід передбачає спочатку використання агрегованої статистики, обмеження збору даних необхідними полями, визначення строку зберігання, розмежування доступів і перевірку ризику повторної ідентифікації в малих групах. Якщо індивідуальна класифікація не потрібна, її краще не створювати.

Недискримінація і доступність альтернатив

Закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначає пряму й непряму дискримінацію, засади рівності можливостей і правові способи захисту. Сегментація для розширення доступу може бути обґрунтованим інструментом підтримки, однак правила розподілу ресурсів мають законну мету, належні засоби та перевірювані наслідки. Особливо важливо переконатися, що допомога одній групі не створює невиправданої перешкоди для іншої.

Етичні запобіжники для установ і дослідників

Принципи ОЕСР щодо етики поведінкової науки в державній політиці пропонують оцінювати легітимність мети, прозорість, автономію, згоду, конфіденційність, справедливість і розподіл наслідків від постановки проблеми до масштабування. Для сегментації це означає, що етичну оцінку потрібно проводити ще до вибору змінних і побудови моделі.

Питання, які потрібно поставити до запуску

Чому групування необхідне саме для цієї мети? Чи можна поліпшити послугу для всіх без індивідуальної класифікації? Які дані потрібні, хто матиме доступ і як їх захищатимуть? Хто з представників груп залучений до проєктування? Чи може людина отримати послугу альтернативним способом? Що відбудеться в разі помилкового віднесення до сегмента? Хто розглядатиме скарги? Як команда виявлятиме стигму й непряму дискримінацію?

Відповіді варто оформити як частину проєктної документації, а не залишати на рівні внутрішніх домовленостей. Публічно пояснюють мету програми й загальні правила доступу без оприлюднення персональних класифікацій. Для досліджень за участю людей обирають належні процедури інформування, погодження та незалежного етичного розгляду з урахуванням правового режиму конкретного дослідження.

Як оцінити користь, шкоду та справедливість результатів

Оцінювання починається з базового стану: хто сьогодні має доступ, хто не завершує процедуру, які бар’єри підтверджені та як результати розподілені між групами. Окремо вимірюють охоплення, фактичне використання послуги, завершення дії, задоволеність, витрати установи й користувача, приватність, скарги та досвід осуду.

Для причинного висновку потрібен належний дизайн порівняння. Рандомізований польовий експеримент, якщо він можливий і етично виправданий, допомагає оцінити вплив конкретного рішення; квазіекспериментальні методи можуть бути доречними, коли випадковий розподіл неможливий. Звичайне порівняння сегментів після кампанії не показує, що саме сегментація спричинила зміну: групи могли відрізнятися ще до втручання. Детальні принципи наведено в статті про оцінювання поведінкових суспільних втручань.

Які показники свідчать про стигматизацію

Корисно відстежувати частку скарг на принизливі формулювання, відмови від контакту через побоювання розкриття інформації, різницю в часі очікування, безпідставні відмови, відмінності у завершенні процедур, небажане поширення відомостей і результати якісних інтерв’ю про досвід взаємодії. Це індикатори для аналізу; вони самі по собі не встановлюють причинний зв’язок або правову кваліфікацію дискримінації.

Розподіл користі має значення

Середній позитивний ефект може приховувати ситуацію, коли найбільше виграють уже добре забезпечені люди, а групи з високими потребами отримують дедалі менше підтримки. Слід порівнювати абсолютні зміни та доступність послуги між релевантними групами, зважати на чисельність, довірчі інтервали й малі вибірки, а також документувати непередбачені втрати. Пов’язана стаття про рівність наслідків втручань присвячена саме розподілу користі й шкоди.

Коли від сегментації краще відмовитися

Сегментація створює додаткові витрати й ризики, якщо команда не має перевіреної гіпотези про різні потреби, якщо якість даних низька, якщо рішення однаково корисне для всіх або якщо сам відбір підвищує небезпеку розкриття чутливої інформації. У таких випадках ефективнішою може бути універсальна зміна дизайну сервісу: доступніший графік, спрощені заяви, зрозуміла інформація, можливість отримати послугу різними каналами та захищений спосіб звернення.

Окремого перегляду потребують програми, які класифікують людей за припущеннями про характер, «слухняність» чи «схильність порушувати правила» без належної валідизації. У державній політиці відповідальність за доступність і справедливість процедури належить також установі, яка її проєктує й застосовує.

Поширені запитання

Чи можна сегментувати аудиторію лише за віком або місцем проживання?

Такі змінні можна використовувати для опису охоплення й виявлення територіальних відмінностей. Для вибору втручання слід з’ясувати, чи справді вони пов’язані з релевантними умовами та бар’єрами. Вік або місце проживання самі по собі не пояснюють мотиви людини й не дають права обмежувати доступ до послуг.

Чи є адресна допомога дискримінацією?

Адресна підтримка може сприяти рівності можливостей, якщо має законну й обґрунтовану мету, спирається на реальні потреби та відповідає вимогам прав людини. Потрібно перевіряти критерії відбору, пропорційність і наслідки для інших груп за чинним законодавством України.

Як розрізнити сегментацію та персоналізацію?

Сегментація описує аналітично подібні ситуації або групи. Персоналізація пристосовує рішення чи повідомлення до окремої людини. Адресування може здійснюватися на рівні широкої групи; індивідуальне пристосування потребує іншого обсягу даних та окремого правового й етичного обґрунтування.

Чи гарантує сегментація збільшення участі у програмі?

Дослідження знаходять корисні ефекти деяких пристосованих повідомлень, проте вони залежать від контексту й часто невеликі. Якщо головний бар’єр полягає у вартості, безпеці, доступності або довірі, сама зміна повідомлення може не вплинути на фактичну поведінку.

Як уникнути стигми в малій громаді?

Варто уникати публічних списків та впізнаваних позначок, перевіряти ризик повторної ідентифікації навіть у знеособлених таблицях, пропонувати універсальні або конфіденційні способи звернення і разом з представниками громади тестувати повідомлення до запуску.

Хто має право перевіряти алгоритмічне групування?

Організація, що застосовує модель, має забезпечити належну підзвітність, правову оцінку, захист даних і контроль наслідків. Конкретні механізми доступу, пояснення та оскарження залежать від характеру рішення й чинних норм. Незалежний аудит особливо важливий, якщо класифікація впливає на права або доступ до допомоги.

Висновок

Етична сегментація суспільного втручання починається з дослідження реальних бар’єрів, а завершується перевіркою того, чи стала послуга доступнішою, безпечнішою та справедливішою. Кожен сегмент повинен мати чітку аналітичну мету, прозорі критерії, обґрунтоване практичне рішення й можливість перегляду. Збереження гідності, конфіденційності та автономії людей визначає якість самої програми.

Пов’язані статті

Джерела

Bartolucci, A., Aquilino, M. C., Bril, L., Duncan, J., & van Steen, T. (2023). Effectiveness of audience segmentation in instructional risk communication: A systematic literature review. International Journal of Disaster Risk Reduction, 103872. https://doi.org/10.1016/j.ijdrr.2023.103872

D’Atri, M., et al. (2026). Effectiveness of tailored public health messages for vulnerable populations: A randomised controlled trial. Public Health, 255, 106251. https://doi.org/10.1016/j.puhe.2026.106251

Krebs, P., Prochaska, J. O., & Rossi, J. S. (2010). A meta-analysis of computer-tailored interventions for health behavior change. Preventive Medicine, 51(3–4), 214–221. https://doi.org/10.1016/j.ypmed.2010.06.004

Lapinski, M. K., Oetzel, J. G., Park, S., & Williamson, A. J. (2025). Cultural Tailoring and Targeting of Messages: A Systematic Literature Review. Health Communication, 40(5), 808–821. https://doi.org/10.1080/10410236.2024.2369340

Lattanner, M. R., McKetta, S., Pachankis, J. E., & Hatzenbuehler, M. L. (2025). State of the Science of Structural Stigma and LGBTQ+ Health: Meta-Analytic Evidence, Research Gaps, and Future Directions. Annual Review of Public Health, 46, 213–231. https://doi.org/10.1146/annurev-publhealth-071723-013336

Noar, S. M., Benac, C. N., & Harris, M. S. (2007). Does tailoring matter? Meta-analytic review of tailored print health behavior change interventions. Psychological Bulletin, 133(4), 673–693. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/17592961/

OECD. (2019). Tools and Ethics for Applied Behavioural Insights: The BASIC Toolkit. OECD Publishing. https://www.oecd.org/en/publications/tools-and-ethics-for-applied-behavioural-insights-the-basic-toolkit_9ea76a8f-en.html

OECD. (2022). Good practice principles for ethical behavioural science in public policy. OECD Public Governance Policy Papers, 20. https://doi.org/10.1787/e19a9be9-en

Usher-Smith, J. A., Silarova, B., Sharp, S. J., Mills, K., & Griffin, S. J. (2018). Effect of interventions incorporating personalised cancer risk information on intentions and behaviour: A systematic review and meta-analysis of randomised controlled trials. BMJ Open, 8(1), e017717. https://doi.org/10.1136/bmjopen-2017-017717

Verkhovna Rada of Ukraine. (2010). Закон України «Про захист персональних даних», № 2297-VI, чинна редакція. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17

Verkhovna Rada of Ukraine. (2012). Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», № 5207-VI, чинна редакція. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17

World Health Organization. (2020). Social stigma associated with COVID-19: A guide to preventing and addressing social stigma. https://www.who.int/publications/i/item/social-stigma-associated-with-covid-19

World Health Organization. (2022). Behavioural and social drivers of vaccination: Tools and practical guidance for achieving high uptake. https://www.who.int/publications/i/item/9789240049680

World Health Organization. (2023). The contribution of behavioural science to addressing the social and wider determinants of health: Evidence review. https://www.who.int/publications/i/item/9789240072473

World Health Organization. Regional Office for Europe. (2026). Cultural considerations for tailoring health programmes. https://www.who.int/europe/publications/i/item/WHO-EURO-2026-13580-53354-83607

 
 
bottom of page