Релігійний транс і екстаз: психологічні механізми та контекст

6 днів тому

Читати 14 хв

Український психологічний ХАБ · 17 жовтня 2026 р. · Редакційна політика

Релігійний транс — це змінений стан переживання й організації уваги, який виникає або осмислюється в релігійному середовищі та може супроводжуватися звуженням зосередженості, зміною відчуття часу й тіла, зменшенням звичного самоконтролю, незвичайними образами чи почуттям присутності священного. Релігійний екстаз позначає особливо інтенсивне переживання піднесення, захоплення, єдності, радості або виходу за межі повсякденного відчуття себе. Транс та екстаз можуть поєднуватися, але описують різні виміри досвіду: характер перебігу свідомості та емоційно-смислову якість переживання.

Релігійний транс трапляється під час молитви, співу, повторення священних формул, ритмічного руху, тривалих обрядів, зосередженої медитації, спільних богослужінь та інших практик. Його конкретні прояви залежать від традиції, очікувань, навичок учасника й ситуації. Психологія досліджує увагу, емоції, тілесну регуляцію, соціальну взаємодію та культурне тлумачення цих станів. Сучасний огляд феноменології та мозкових корелятів трансу показує різноманітність способів переживання трансу й обмеженість спроб звести його до одного нейрофізіологічного механізму.

Що означають транс, екстаз і змінений стан свідомості

Словом «транс» у науковій та повсякденній мові називають різні стани. Спільними рисами можуть бути поглиненість певним стимулом, послаблення уваги до сторонніх подій, зміна доступності спогадів, переживання автоматичності рухів або незвичайне відчуття власної участі в тому, що відбувається. Одні люди зберігають ясне сприйняття навколишнього, інші повідомляють про віддаленість від нього. Сприйняття може бути тихим і зосередженим або насиченим рухом та емоціями.

Екстаз найчастіше описує якість надзвичайного піднесення: захват, блаженство, відчуття повноти, єднання, безпосередньої близькості до Бога або священного. Таке переживання може виникати у трансі, у стані звичайної пильності, під час музики чи молитви. Тому «екстаз» не становить психологічного синоніма трансу і не визначає наявності конкретного розладу.

Поняття «змінені стани свідомості» об’єднує ширший спектр переживань, зокрема деякі форми медитації, гіпнотичної поглиненості, сновидних станів і змін, пов’язаних із фізіологічними чи медичними чинниками. Спільна назва не доводить спільного походження всіх цих явищ. Релігійний контекст надає стану конкретного змісту через слова, образи, ритуальну послідовність, життєву історію й систему переконань.

Чим транс відрізняється від містичного досвіду

Містичний досвід зазвичай визначають через суб’єктивне переживання єдності, невимовності, священного значення або особливого знання. Транс визначають переважно через перебіг уваги й усвідомлення. Людина може перебувати у трансі без містичного змісту, а переживання єдності іноді відбувається без помітної зміни поведінки. Відмінність розгорнуто пояснює стаття «Містичний досвід: переживання єдності та межі наукових пояснень».

Чи завжди транс супроводжується втратою контролю

Ні. Поширені описи коливаються від довільно підтримуваної поглиненості молитвою до переживання рухів або слів як таких, що відбуваються самі собою. Важливо окремо питати про можливість зупинити дію, пам’ять про подію, добровільність участі, стан після завершення ритуалу та наслідки для життя. Сам опис «наче не я говорив» може передавати релігійну метафору, зміну відчуття дієвості або іншу психологічну особливість; його значення встановлюють у конкретному контексті.

Як релігійний транс переживається зсередини

Деякі учасники описують звуження поля уваги до звуку, ритму, молитви або образу; інші відзначають розширення чутливості й посилення відчуття зв’язку зі світом. Час іноді здається прискореним або сповільненим, змінюється відчуття ваги тіла, меж між собою та середовищем, простору чи сили емоцій. У певних традиціях прийнятним є рух, тремтіння, плач, спів, незвичний голос або мовлення незрозумілими складами. В інших цінують нерухомість, тишу й внутрішню ясність.

Після ритуалу людина може відчувати заспокоєння, вдячність, втому, піднесення, розгубленість чи необхідність переосмислити пережите. Інтенсивність події сама по собі не встановлює її тривалих наслідків. Досвід набуває значення через подальші розповіді, стосунки з громадою, особисті рішення й спосіб його осмислення. Культурно-нейропсихологічний огляд дисоціативних переживань наголошує, що зміни переживання себе варто розглядати разом із культурними історіями та практиками, які допомагають людям описувати свій досвід.

Вивчаючи релігійний транс, дослідники розрізняють щонайменше п’ять площин: що людина безпосередньо відчувала; яку назву дала події; чого очікувала від ритуалу; як її поведінку спостерігали інші; які зміни настали після завершення. Такий підхід дозволяє точно порівнювати досвід людей, які вживають різні богословські та культурні пояснення.

Механізм уваги: поглиненість, повторення та образи

Під час тривалого повторення звуків, ритмів або молитов увага може дедалі міцніше утримуватися на обмеженому колі стимулів. Зовнішні відволікання відступають на другий план, а внутрішні образи й тілесні сигнали стають помітнішими. Це один зі способів опису психологічного механізму трансу; конкретний результат залежить від людини, практики й середовища.

У дослідженнях духовного досвіду важливе поняття «поглиненість» (absorption) — індивідуальна схильність глибоко занурюватися в уяву, відчуття, музику або внутрішні образи. В огляді Lifshitz, van Elk і Luhrmann показано, що вища поглиненість пов’язана з частішими яскравими духовними переживаннями в різних умовах. Цей зв’язок є дослідницьким узагальненням, а не тестом на релігійність, духовну зрілість або достовірність особистого одкровення.

Значення мають також навчання і практика. Коли людина багаторазово зосереджується на внутрішній молитві, вона може краще розпізнавати образи й почуття, які її спільнота вважає духовно значущими. У етнографічному та емпіричному дослідженні молитви Luhrmann та колег індивідуальна поглиненість, релігійне навчання і спосіб практики були пов’язані з різницею в інтенсивності переживань. Досвід не стає менш особисто значущим від того, що його психологічні умови піддаються дослідженню.

Емоції, тіло й відчуття власної дії

Релігійні обряди можуть одночасно залучати дихання, голос, рух, позу, м’язову активність, емоційне збудження й очікування кульмінації. Учасники іноді повідомляють про піднесення, тремтіння або відчуття тілесної легкості. Такі прояви потребують опису конкретних умов; однаковий жест чи тілесний сигнал здатний набувати різних значень у різних традиціях.

Окрема дослідницька тема — відчуття власної дії, тобто наскільки людина переживає рух, слово або намір як свої. У ритуалі іноді змінюється це відчуття: дія сприймається як натхненна, спрямована чи здійснювана іншою силою. Культурна модель підказує людині слова для опису такого переживання. Bhavsar, Ventriglio і Bhugra підкреслюють необхідність культурно чутливого розуміння переживань одержимості та трансу, оскільки значення «дієвості» й «контролю» різниться між соціальними контекстами.

Фізіологічні зміни під час молитви чи ритмічного руху можна вимірювати, але вони зазвичай відображають одразу кілька процесів: навантаження, збудження, концентрацію, спів та взаємодію. Саме тому зміна пульсу чи дихання не є специфічним показником «релігійного екстазу».

Ритм, музика і спільне виконання обряду

Повторюваний барабанний ритм, спів, плескання, колективні рухи та зміна темпу допомагають організувати увагу учасників і спільний час. Під час групового ритуалу люди отримують сигнали про те, коли почати, посилити або завершити дію, і відчувають себе частиною скоординованої події. Синхронність може сприяти відчуттю спільності, хоча сама собою не пояснює весь релігійний зміст переживання.

У польовому експерименті з дев’ятьма типами обрядів синхронні рухи та сакральне значення були пов’язані з просоціальними показниками, а висновки авторів розрізняли роль спільних дій і приписування священної цінності. У дослідженні синхронного танцю синхронність і фізичне зусилля мали окремі позитивні зв’язки з показниками групової близькості. Ці роботи досліджують соціальні механізми, а не доводять, що кожен ритуал спричиняє транс або що всі учасники переживають однаковий стан.

Польове дослідження релігійної процесії 2024 року виявило зв’язок близькості між учасниками з узгодженням автономного збудження під час емоційно насиченого обряду. Це спостереження доповнює дослідження синхронності, але не дає можливості вичерпно пояснити індивідуальний духовний досвід. Поглиблено психологічні функції колективної практики описано в статті «Релігійні ритуали: психологічні функції та соціальне значення».

Очікування, віра, культурний сценарій і навчання

Те, як людина входить у ритуал, пов’язано з її очікуваннями: вона знає, на які слова звертати увагу, що роблять досвідчені учасники, які переживання вважаються цінними та як прийнято свідчити про них. Соціальне навчання впливає на форму події, на готовність помічати зміни й на її подальше пояснення. У спільноті, де стан розуміють як дар благодаті, людина може описувати його саме так. В іншому середовищі подібні зміни уваги й тіла назвуть глибокою медитацією, духовною присутністю або внутрішнім очищенням.

Психологічна інтерпретація охоплює навчання, уяву, культурні очікування й соціальні відносини. Філософське або богословське питання про існування й дію надприродного становить окремий тип питання. Емпіричні вимірювання розповідають про умови та кореляти переживання; вони не вирішують метафізичних суперечок за учасника.

Релігійний досвід може бути цінним для віруючої людини незалежно від того, чи переживає вона транс. Відсутність екстазу так само не свідчить про недостатню віру. У практиці допомоги важливо підтримувати право людини на власне пояснення пережитого, одночасно залишаючи доступним психологічний і медичний аналіз його наслідків.

Транс і екстаз у різних релігійних традиціях

У харизматичних християнських середовищах учасники можуть описувати особливе молитовне піднесення, плач, інтенсивний спів, глосолалію — мовлення, яке громада пов’язує з дією Святого Духа. В інших християнських традиціях духовне переживання частіше пов’язують із мовчазною молитвою, літургією, спогляданням і тривалим внутрішнім зосередженням. У межах одного віросповідання існує значне розмаїття, тому узагальнювати поведінку всіх вірян за окремим обрядом недоречно.

У частині суфійських практик ритмічне поминання Бога та музичні форми участі можуть супроводжуватися сильним афективним піднесенням. В інших мусульманських контекстах наголос роблять на стриманості, молитві, знанні та дисципліні. У низці шаманських і медіумічних традицій транс описують мовою подорожі, контакту з духами або тимчасової зміни агентності. Дослідники мають вивчати власні поняття учасників і роль спеціально підготовлених провідників, замість автоматичного перенесення термінів однієї культури на іншу.

Споглядальні традиції буддизму, індуїзму та споріднених практик також знають глибоку концентрацію, незвичні переживання тіла й «я», інтенсивну радість або ясність. При цьому місце переживання у вченні, етичні цілі й способи перевірки досвіду відрізняються. Паралелі на рівні уваги та емоцій корисні для дослідження, але кожну традицію потрібно розглядати в її власній термінології. Про практики зосередження докладніше йдеться у статті «Релігійна медитація: практики, механізми й дослідження».

Для нерелігійної людини схоже інтенсивне поглинення може відбуватися на концерті, під час танцю, спортивної діяльності чи контакту з природою. Подібність опису не робить усі ці події однією практикою. Вона показує, що людські механізми уваги, емоцій та групової взаємодії діють у різних світоглядних середовищах.

Що показують дослідження мозку під час трансу

Нейронаукові дослідження вимірюють активність або кровопостачання мозку під час певного завдання, а потім співвідносять ці показники із суб’єктивними звітами. Для трансу застосовують електроенцефалографію (ЕЕГ), методи нейровізуалізації та психофізіологічні показники. Кожен метод має власну часову й просторову роздільну здатність, а також обмеження, пов’язані з рухами, невеликими вибірками та відтворенням природних ритуалів у лабораторії.

У дослідженні шаманського трансу з ЕЕГ порівнювали 24 практиків і 24 учасників контрольної групи під час спокою, прослуховування барабанного ритму та класичної музики. Групи відрізнялися за низкою самоописів стану й показників мозкової активності. Це конкретні результати невеликого дослідження з підготовленими учасниками, які не утворюють універсального «підпису трансу» для всіх релігій і культур.

Невелике попереднє дослідження глосолалії методом однофотонної емісійної комп’ютерної томографії описало зміни регіонального кровопостачання, зокрема в лобових і тім’яних ділянках та лівому хвостатому ядрі. Автори досліджували конкретну молитовну форму. З такого вимірювання не випливає ні загальна нейронна модель усіх екстатичних станів, ні висновок про їхнє надприродне походження.

Сучасний огляд трансових станів 2024 року об’єднує феноменологічні описи, мозкові кореляти та можливі клінічні застосування і наголошує на неоднорідності досліджуваних практик. Важливе методологічне правило: активність мозку є умовою людського переживання, але сам корелят активності не повідомляє нам, чи істинне його богословське тлумачення. Більший огляд нейронаукових методів подано у статті «Нейронаука релігійного досвіду: що показує мозкова активність».

Дисоціація й транс: психологічний зв’язок

Дисоціацією називають сукупність переживань, за яких змінюється звична інтеграція уваги, пам’яті, самоусвідомлення, сприйняття або відчуття власної дії. Деякі трансові стани можуть мати дисоціативні риси: звуження усвідомлення довкілля, зміну суб’єктивного контролю або незвичні переживання ідентичності. Це опис механізмів чи феноменів, який сам по собі не є діагнозом.

Культурно-нейропсихологічна модель Kirmayer та колег описує дисоціативні переживання як результат взаємодії психофізіологічних процесів із соціальними сценаріями й наративами про себе. Вона дозволяє аналізувати обрядовий транс, реакції на стрес та клінічні стани без припущення, що всі вони тотожні. Огляд During та колег зосереджений на клінічних випадках дисоціативного трансу й одержимості; його висновки не можна переносити на загальну поширеність звичних релігійних ритуалів.

У різних культурах слово «одержимість» може позначати духовну роль, соціально визнаний ритуальний епізод, небажане відчуття втрати контролю або спосіб висловлення сильного страждання. Уважне інтерв’ю встановлює, як сама людина розуміє пережите, чи погоджується з участю у практиці й чи порушено її повсякденне життя.

Коли релігійний транс належить до нормальної практики, а коли потрібна оцінка

Міжнародна класифікація хвороб МКХ-11 містить окремі категорії «трансовий розлад» (6B62) та «розлад трансу одержимості» (6B63). Їхні описи принципово враховують, що клінічні епізоди є небажаними, мимовільними, не належать до загальноприйнятої колективної культурної чи релігійної практики, мають істотні наслідки для функціонування та потребують диференційної оцінки. Наявність ритуального трансу або повідомлення про духовний досвід не є підставою автоматично застосовувати ці діагнози. Первинне джерело критеріїв — офіційний клінічний опис МКХ-11 ВООЗ.

Під час клінічного оцінювання спеціаліст зважає на добровільність і прийнятність досвіду для людини; його зв’язок із ритуальною традицією; повторюваність та тривалість; збереження пам’яті й орієнтації; наявність небезпеки; вплив на сон, навчання, роботу, стосунки; інші можливі психічні, неврологічні чи соматичні причини. Окремий симптом без цього контексту не встановлює діагнозу. Міжкультурний огляд Bhavsar та колег обґрунтовує потребу досліджувати культурну прийнятність стану, страждання й порушення функціонування разом.

Чим релігійний транс відрізняється від психозу

Під час релігійного досвіду людина може повідомляти про голос, образ, відчуття присутності Бога або незвичайне переконання. Для професійної оцінки важливий ширший перебіг стану: чи зберігає людина зв’язок із ситуацією, чи спостерігається стійка дезорганізація мислення, як змінився сон, чи є небезпечні наказові переживання, виражений дистрес або тривале порушення функціонування. Також враховують, наскільки переживання узгоджене з культурним середовищем і попереднім досвідом людини.

Систематичний огляд 35 досліджень релігійності та психозу показав неоднорідні зв’язки між окремими формами духовних практик, симптомами й відновленням. Ці асоціації не дають підстав ані вважати релігійність причиною психозу загалом, ані замінювати медичну допомогу духовними практиками. Якщо стан супроводжується стійкими галюцинаціями, тяжкою дезорганізацією, небезпечними імпульсами або різким порушенням сну й поведінки, потрібне клінічне оцінювання.

Екстаз і неврологічні стани

Рідкісні форми фокальних епілептичних нападів можуть починатися з інтенсивного відчуття блаженства, ясності й упевненості, яке людина описує релігійною мовою. Неврологічний огляд про екстатичну епілепсію досліджує роль передньої частини острівцевої кори в появі таких симптомів. Огляд Bone і Dein водночас застерігає від ретроспективної діагностики історичних релігійних діячів за неповними описами та від перебільшення зв’язку між епілепсією і релігійністю.

Якщо незвичайні епізоди виникають раптово поза ритуалом, супроводжуються втратою свідомості, судомами, травмами, повторюваними провалами пам’яті або сплутаністю після епізоду, доречне медичне обстеження, зокрема неврологічне. Такі ознаки потребують уваги незалежно від особистого духовного тлумачення.

Травматичний досвід, тривога і маніакальні стани

Інтенсивні зміни відчуття себе можуть також з’являтися на тлі травматичного стресу, дисоціативних симптомів або високого фізіологічного збудження. Тривога може посилюватися, якщо людина побоюється втратити контроль або отримує загрозливе тлумачення пережитого. Виражене зменшення потреби у сні, незвично підвищена активність, прискорення думок та ризиковані рішення потребують оцінки можливого афективного розладу. Зміст релігійних переконань сам по собі не встановлює жодного з цих діагнозів.

Чи може релігійний транс мати користь або ризики

Для деяких людей ритуальне переживання приносить полегшення, відчуття підтримки, емоційне вираження, посилення приналежності до спільноти та нове осмислення складних подій. Для інших воно є виснажливим, тривожним чи суперечливим, особливо якщо від них вимагають певного стану або нав’язують пояснення пережитого. Коректна оцінка відокремлює безпосередню емоційну реакцію від довгострокових наслідків для психічного здоров’я.

Дослідження соціальної синхронності демонструють можливий шлях до відчуття зв’язку; дослідження поглиненості показують індивідуальні відмінності; нейронаука описує фізіологічні кореляти. Жоден із цих напрямів не доводить універсальної лікувальної ефективності трансу. Транс сам собою не є стандартною доказовою психотерапією, а участь в обряді не замінює психіатричного або неврологічного лікування.

Важливо також розрізняти релігійний транс від медитативних втручань, для яких досліджували небажані ефекти. Систематичний огляд Farias та колег описує тривогу, депресивні симптоми та інші небажані реакції у частині учасників медитаційних практик. Ці показники не можна механічно переносити на богослужіння, глосолалію чи шаманський ритуал: методи, відбір учасників і тривалість практик відрізняються. Натомість огляд нагадує, що інтенсивні практики потребують уваги до стану людини та можливості припинити участь.

Межі, добровільність і безпека під час релігійних практик

Безпечне релігійне середовище поважає можливість людини погодитися, відмовитися, вийти з ритуалу, зберегти особисті межі та отримати пояснення того, що відбуватиметься. Відмова від екстатичного переживання не має ставати підставою для сорому, ізоляції чи покарання. Особливу увагу варто приділяти дітям, людям у гострому стресі, учасникам із захворюваннями, а також ситуаціям, де авторитет наставника обмежує свободу вибору.

Небажані наслідки стають імовірнішими за певних умов: надмірного виснаження, зневоднення, тривалого недосипання, примусового ритуалу, застосування психоактивних речовин або переконування людини відмовитися від необхідних ліків. Конкретні медичні ризики залежать від практики й стану здоров’я. Якщо в учасника з’являється запаморочення, біль у грудях, порушення дихання, втрата свідомості чи гостра сплутаність, ритуал слід припинити та організувати належну медичну допомогу.

Особливий випадок — ситуація, коли лідер або група користуються трансовими переживаннями, щоб вимагати гроші, сексуальну згоду, ізоляцію від близьких, відмову від лікування або беззаперечну покору. Тут предметом психологічної оцінки стають контроль, примус і безпека людини. Навіть добровільно описаний «духовний досвід» не робить такі вимоги прийнятними.

Як розмовляти про пережитий транс із психологом, лікарем або близькими

Корисно починати з опису конкретної події: де це сталося, що відбувалося до початку, скільки тривав епізод, що людина пам’ятає, які були відчуття й як вона почувається після нього. Далі варто обережно уточнити власне тлумачення: яке релігійне або особисте значення вона надає пережитому, чи сприймає його як бажане та чи хоче щось змінити. Психологічна допомога передбачає повагу до світогляду людини й увагу до її психічного та фізичного добробуту.

Якщо досвід був приємним і не порушує життя, людина може просто обміркувати його значення, поговорити з близьким наставником або вести записи для себе. Якщо ж з’явилися страх, втрата сну, нав’язливі спогади, конфлікт із близькими чи труднощі з повсякденною діяльністю, варто звернутися по фахову допомогу. За потреби психолог працює разом із лікарем, а духовний наставник може підтримувати людину в межах її переконань і добровільного вибору.

Питання про молитву, увагу та емоції окремо розглянуто в статті «Психологія молитви: увага, емоції, сенс і саморегуляція». Ширшу карту феноменів і меж їхнього вивчення подає «Релігійний досвід: форми, значення та психологічне дослідження».

Як наука досліджує транс і чому висновки залишаються обмеженими

Наукові праці поєднують інтерв’ю з учасниками, спостереження за ритуалами, психометричні шкали, фізіологічні реєстрації та експерименти. Етнографія дозволяє зберегти значення досвіду для традиції, але її результати не завжди можна кількісно переносити на інші групи. Лабораторні методи підвищують контроль за змінними, проте можуть змінювати звичні обставини ритуалу. Самоописи можуть залежати від пам’яті, очікувань і того, які слова прийняті в громаді.

Серед обмежень досліджень залишаються невеликі вибірки досвідчених практиків, неоднакові визначення трансу, відсутність тривалого спостереження та складність відокремити роль ритму від віри, групової підтримки й фізичного навантаження. У наукових статтях часто порівнюють різні практики так, ніби їх можна об’єднати в єдину категорію. Для точних висновків потрібно фіксувати тип обряду, контекст, очікування, тривалість і різні аспекти суб’єктивного досвіду. Огляд 2024 року саме тому розглядає кілька дослідницьких підходів, а не один універсальний нейронний механізм.

Психологічні механізми пояснюють, як переживання може формуватися та які умови роблять його більш імовірним. Особисте свідчення встановлює, як його пережила й зрозуміла конкретна людина. Науково встановлений факт вимагає достатніх методологічних підстав, а причинний висновок — окремого дизайну дослідження. Метафізичне тлумачення перебуває в іншій площині аргументації.

Поширені запитання

Що таке релігійний транс простими словами?

Це стан, у якому під час релігійної практики незвично змінюються зосередженість, усвідомлення себе й довкілля, сприйняття часу або відчуття власних дій. Людина може залишатися орієнтованою та пам’ятати подію. Форма переживання залежить від традиції й особистих особливостей.

Релігійний екстаз і транс — одне й те саме?

Екстаз описує інтенсивний емоційний та смисловий вимір переживання, наприклад блаженство, захват чи єднання зі священним. Транс більше стосується змін уваги, усвідомлення й відчуття контролю. Вони можуть супроводжувати один одного, але один можливий без іншого.

Чи підтверджує нейронаука, що людина спілкувалася з Богом?

Нейронаука може досліджувати зв’язки між активністю мозку, тілесними процесами та описом переживання. Такі дані встановлюють фізіологічні кореляти. Висновок про божественне джерело переживання належить до релігійного й філософського тлумачення.

Чи можна мати духовний досвід без трансу?

Так. Молитва, благоговіння, вдячність, відчуття сенсу або духовної близькості можуть переживатися під час звичайної повсякденної діяльності. Інтенсивний транс не є умовою релігійності.

Чи вважається глосолалія психічним розладом?

Глосолалію описують у конкретних молитовних і релігійних контекстах. Сам факт мовлення незрозумілими складами не визначає психіатричного діагнозу. Фахівець оцінює добровільність, контекст, дистрес, орієнтацію, функціонування та можливі інші симптоми.

Коли після трансу звертатися до лікаря?

Коли виникають повторні раптові епізоди поза ритуалом, втрата свідомості, судоми, стійка сплутаність, помітні порушення сну й поведінки, сильний страх або небезпечні імпульси. При гострій загрозі життю чи здоров’ю потрібна невідкладна медична допомога.

Чи може людина навмисно викликати транс?

Багато традицій містять практики зосередження, співу й ритмічної участі, які учасники пов’язують зі зміненими станами. Наслідки залежать від практики та людини. Будь-яка участь має залишатися добровільною й безпечною; надмірні фізичні навантаження, виснаження або відмова від лікування створюють додаткові ризики.

Чи однаковий релігійний транс в усіх культурах?

Ні. Деякі психологічні механізми повторюються, але переживання, поведінка, слова для його опису, релігійне значення й норми участі різняться. Тому наукове порівняння потребує точного опису традиції та ситуації.

Висновок

Релігійний транс є багатовимірним переживанням, у якому поєднуються увага, емоції, тіло, відчуття власної дії, ритм, соціальні очікування та духовне тлумачення. Релігійний екстаз називає особливу інтенсивність і якість піднесення, що іноді виникає в таких станах. Психологічна наука пояснює механізми та умови, встановлює межі емпіричних висновків і допомагає відрізняти добровільну ритуальну практику від ситуацій, у яких виникають страждання чи медичні ризики. Значення пережитого для конкретної людини залишається невіддільним від її історії, стосунків і світогляду.

Пов’язані статті

Джерела

Bhavsar, V., Ventriglio, A., & Bhugra, D. (2016). Dissociative trance and spirit possession: Challenges for cultures in transition. Psychiatry and Clinical Neurosciences, 70(12), 551–559. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/27485275/
Bone, I., & Dein, S. (2021). Religion, spirituality, and epilepsy. Epilepsy & Behavior. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/34343961/
During, E. H., Elahi, F. M., Taieb, O., Moro, M.-R., & Baubet, T. (2011). A critical review of dissociative trance and possession disorders: Etiological, diagnostic, therapeutic, and nosological issues. The Canadian Journal of Psychiatry, 56(4), 235–242. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/21507280/
Farias, M., et al. (2020). Adverse events in meditation practices and meditation-based therapies: A systematic review. Acta Psychiatrica Scandinavica, 142(5), 374–393. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/32820538/
Fischer, R., Callander, R., Reddish, P., & Bulbulia, J. (2013). How do rituals affect cooperation? An experimental field study comparing nine ritual types. Human Nature, 24(2), 115–125. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/23666518/
Gosseries, O., Marie, N., Lafon, Y., Bicego, A., Grégoire, C., Oswald, V., & Vanhaudenhuyse, A. (2024). Exploration of trance states: Phenomenology, brain correlates, and clinical applications. Current Opinion in Behavioral Sciences, 58, 101400. https://doi.org/10.1016/j.cobeha.2024.101400
Huels, E. R., et al. (2021). Neural correlates of the shamanic state of consciousness. Frontiers in Human Neuroscience, 15, 610466. https://doi.org/10.3389/fnhum.2021.610466
Lifshitz, M., van Elk, M., & Luhrmann, T. M. (2019). Absorption and spiritual experience: A review of evidence and potential mechanisms. Consciousness and Cognition, 73, 102760. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/31228696/
Luhrmann, T. M., et al. (2010). The absorption hypothesis: Learning to hear God in evangelical Christianity. American Anthropologist, 112(1). https://doi.org/10.1111/j.1548-1433.2009.01197.x
Newberg, A. B., Wintering, N., Morgan, D., & Waldman, M. R. (2006). The measurement of regional cerebral blood flow during glossolalia: A preliminary SPECT study. Psychiatry Research: Neuroimaging, 148(1), 67–71. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/17046214/
Picard, F., Bossaerts, P., & Bartolomei, F. (2021). Epilepsy and ecstatic experiences: The role of the insula. Brain Sciences, 11(11), 1384. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/34827383/
Seligman, R., & Kirmayer, L. J. (2008). Dissociative experience and cultural neuroscience: Narrative, metaphor and mechanism. Culture, Medicine and Psychiatry, 32(1), 31–64. https://doi.org/10.1007/s11013-007-9077-8
Tarr, B., Launay, J., Cohen, E., & Dunbar, R. (2015). Synchrony and exertion during dance independently raise pain threshold and encourage social bonding. Biology Letters, 11(10), 20150767. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/26510676/
Westhead, M., & Georgiades, A. (2025). The role of spirituality and religiosity in the maintenance and recovery of psychosis: A systematic review. Early Intervention in Psychiatry, 19(7), e70061. https://doi.org/10.1111/eip.70061
World Health Organization. (2024). Clinical descriptions and diagnostic requirements for ICD-11 mental, behavioural and neurodevelopmental disorders. https://iris.who.int/handle/10665/375767
Xygalatas, D., Lang, M., Maňo, P., Krátký, J., & Fischer, R. (2024). Emotional contagion in a collective ritual. American Journal of Human Biology, 36(12), e24111. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/38838077/

Психологічна енкциклопедія