Нейронаука релігійного досвіду: що показує мозкова активність
Український психологічний ХАБ · 17 жовтня 2026 р. · Редакційна політика
Нейронаука релігійного досвіду досліджує, які процеси в мозку супроводжують молитву, відчуття присутності Бога, духовне піднесення, містичні переживання, медитацію та інші стани, яким людина надає релігійного або духовного значення. Вона вимірює активність нейронних мереж, пов’язаних з увагою, емоціями, сприйняттям себе, пам’яттю, винагородою та уявленнями про інших істот. Результати свідчать про участь багатьох взаємопов’язаних систем, а не одного відокремленого «центру віри».
Найповніший на час підготовки статті систематичний огляд 105 нейрофізіологічних і нейровізуалізаційних досліджень, оприлюднений 2026 року, виявив спільні та відмінні мозкові процеси під час молитви, медитації, співу, декламації й містичних станів. Через неоднорідність методів автори виконали описовий синтез, а не загальний метааналіз. Огляд Єдлічки та Гавеніт також пропонує розуміти ці явища як динамічну роботу мозку на кількох рівнях. Нейробіологічний опис встановлює закономірності переживання; істинність богословських і метафізичних тверджень оцінюється іншими способами.
Що саме досліджує нейронаука релігійного досвіду
Релігійний досвід — це особисте переживання, яке людина пов’язує з Богом, священним, трансцендентним, духовною присутністю або зміною власного ставлення до світу. Його форми охоплюють тиху зосередженість під час молитви, почуття вдячності, благоговіння, незвичайну виразність сенсу, екстатичне піднесення й переживання єдності. Детальнішу психологічну типологію та культурні значення описує матеріал про релігійний досвід.
Нейронаукове питання звучить конкретно: які мозкові процеси змінюються в певної людини під час певного завдання або переживання порівняно з визначеною контрольною умовою? Під час особистої молитви контрольним завданням може бути промовляння знайомого тексту або звернення до уявного співрозмовника. Під час медитації — спокійне сидіння або інша вправа на увагу. Якість відповіді залежить від відповідності порівняння дослідницькому питанню.
Важливо розрізняти релігійне переконання, релігійну практику, короткочасний духовний стан і довготривалу особистісну характеристику. Людина може регулярно молитися без яскравих переживань, а нерелігійна людина — відчувати глибоку єдність із природою. Сама наявність подібних нейронних процесів не робить різні переживання однаковими за змістом. Для їх розуміння потрібні також психологічні інтерв’ю, культурний контекст і самозвіти.
Як вимірюють мозкову активність
Функціональна магнітно-резонансна томографія
Функціональна магнітно-резонансна томографія (фМРТ) виявляє зміни сигналу, пов’язаного з насиченням крові киснем. У дослідженнях його часто називають BOLD-сигналом. Він відображає судинну відповідь, пов’язану з нейронною діяльністю, із часовою затримкою; це опосередкований показник, а не прямий запис думки чи віри. Дослідники порівнюють сигнали між умовами і групами, використовуючи статистичні моделі.
ФМРТ дає змогу досліджувати просторовий розподіл активності та узгоджені зміни між ділянками мозку. Водночас шум сканера, необхідність лежати нерухомо, очікування учасника та штучне завдання можуть змінювати сам духовний досвід. Зміна сигналу в певній ділянці також може супроводжувати багато психологічних процесів. Із активації префронтальної кори не можна без додаткових перевірок зробити висновок, що людина саме молилася, відчувала Бога чи переживала просвітлення.
Електроенцефалографія, інші методи й самозвіти
Електроенцефалографія (ЕЕГ) реєструє електричні сигнали на поверхні голови, має високу часову роздільну здатність і допомагає вивчати коливання нейронної активності та їхню узгодженість. Проте висновки про точне джерело сигналу в глибині мозку потребують додаткових методів. Позитронно-емісійна томографія, структурна МРТ, спостереження за змінами після локальних ушкоджень та дослідження з неінвазивною стимуляцією відповідають на інші запитання.
Найінформативніші дослідження поєднують фізіологічний запис із ретельно визначеним завданням, часовими позначками, описом суб’єктивного стану, характеристиками учасників і адекватними контрольними умовами. Коли дослідник вивчає релігійний досвід лише за томограмою, він не знає всього про те, що саме відчувала людина. Коли використовує лише самозвіт, він не може встановити нейронний механізм. Співставлення різних видів даних зменшує обидва обмеження.
Які мережі мозку беруть участь у релігійних переживаннях
Мережа пасивного режиму роботи мозку та переживання себе
Мережа пасивного режиму роботи мозку охоплює взаємопов’язані ділянки, зокрема медіальну префронтальну кору, задню поясну кору та прилеглі медіальні тім’яні ділянки. Вона бере участь в автобіографічній пам’яті, самореференційному мисленні, уявленні майбутнього та міркуваннях про інших людей. За певних практик медитації активність окремих її компонентів знижується, а конфігурація зв’язків може змінюватися.
Зміни цієї мережі обговорюють у зв’язку з переживанням ослаблення звичних меж власного «я» або самоперевершення. Такий зв’язок залишається залежним від завдання й індивідуального стану: зниження активності мережі саме по собі не означає духовного досвіду. Огляд ван Елка й Алемана пропонує розглядати ці механізми в межах ширшої моделі передбачувальної обробки інформації.
Мережі уваги, значущості та когнітивного контролю
Передньоострівцева кора та передня поясна кора належать до систем, які беруть участь у виявленні значущих подій і внутрішніх сигналів тіла. Лобово-тім’яні мережі допомагають утримувати мету, спрямовувати увагу й контролювати дії. Ці процеси можуть бути залучені, коли молитва або споглядання супроводжуються сильним емоційним змістом, зосередженістю, зміною самосприйняття чи відчуттям особливої присутності.
Макнамара і Графман у синтезі 2024 року розглядають взаємодію мережі пасивного режиму, мережі значущості та лобово-тім’яної мережі як перспективну пояснювальну модель різних духовних станів. Це теоретичне узагальнення, а не доведена універсальна послідовність їх виникнення. Одночасно діють пам’ять, навчання, тілесне сприйняття й соціальні очікування.
Системи винагороди, емоцій і соціального пізнання
Вентромедіальна префронтальна кора й прилеглі системи оцінювання значущості можуть брати участь у переживанні цінності релігійних ідей. Прилегле ядро пов’язане з процесами мотивації та винагороди. Скронево-тім’яне з’єднання, медіальна префронтальна кора та інші компоненти соціально-когнітивних мереж допомагають уявляти наміри іншого, вести внутрішній діалог і сприймати звернення як особисте.
Ці мережі виконують різноманітні функції поза релігією: вони активні під час спілкування з близькими, слухання зворушливої музики, переживання вдячності або ухвалення особисто значущих рішень. Тому наявність відповідного нейронного сигналу описує механізм, який може бути спільним для різних переживань, але не визначає їхнього світоглядного змісту.
Що показали відомі нейровізуалізаційні дослідження
Особиста молитва й мозкові процеси соціального спілкування
У дослідженні Шйодта та колег 2009 року данські християни виконували формалізовані й особисті молитви під час фМРТ. Імпровізована особиста молитва, порівняно з контрольними умовами, супроводжувалася сильнішою відповіддю в ділянках, залучених до соціального пізнання: скроневому полюсі, медіальній префронтальній корі, скронево-тім’яному з’єднанні та передклинні. Автори пов’язали результат із тим, що учасники розуміли Бога як особистого співрозмовника, здатного відповідати на звернення.
Дослідження показало, що за конкретної форми молитви люди можуть залучати мозкові механізми уявлення про наміри та стосунки. Воно не вимірювало відповідь Бога і не означає, що будь-яка молитва має такий самий профіль. Читання завченого молитовного тексту, мовчазна споглядальна практика, суфійський зікр або нерелігійна медитація можуть мати іншу структуру уваги, рухів і значень.
Почуття духовного піднесення й система винагороди
У дослідженні Фергюсона та колег за участю 19 відданих членів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів переживання, які самі учасники розпізнавали як духовно важливі, пов’язувалися з активністю прилеглого ядра, вентромедіальної префронтальної кори та систем уваги. У цьому експерименті зміна сигналу в прилеглому ядрі передувала піку самооціненого почуття приблизно на одну–три секунди.
Отже, релігійні ідеї, музика, свідчення та інші значущі стимули можуть залучати мотиваційні й емоційні системи. Результат отримано в невеликій, релігійно однорідній вибірці. Він не дає підстав ототожнювати духовне піднесення з «викидом дофаміну» в кожної людини або переносити параметри експерименту на всі конфесії.
Містичні переживання в дослідженнях черниць-кармеліток
Борегар і Пакетт досліджували мозкові кореляти стану, який черниці-кармелітки описували як містичне єднання з Богом. ФМРТ продемонструвала зміни в декількох лобових, скроневих, тім’яних і підкіркових ділянках. У подальшій ЕЕГ-роботі 2008 року за участю 14 черниць зафіксовано зміни потужності й узгодженості різних частотних діапазонів.
Важлива методична деталь: лабораторне відтворення або пригадування незвичайного стану може відрізнятися від початкового переживання. Крім того, результати ЕЕГ про коливання не можна безпосередньо перекладати на конкретні психічні значення. Дослідження підтримали уявлення про розподілену нейронну організацію таких переживань, проте самі по собі не визначили єдиний мозковий механізм містики.
Мозкові ушкодження й релігійність
Окремий напрям вивчає людей із локальними ураженнями мозку. У дослідженні мереж, пов’язаних з ушкодженнями використали дві незалежні вибірки: 88 і 105 осіб. Ділянки ушкоджень, пов’язаних із самооціненою духовністю та релігійністю, через функціональні зв’язки сходилися до мережі, центрованої біля навколоводопровідної сірої речовини середнього мозку.
Це показує, що зміни релігійності можуть бути пов’язані з певними мозковими шляхами. Проте дослідження не знайшло «місця розташування Бога»: мережеве картування ушкоджень не означає, що кожна людина формує духовність у цій ділянці, і не дозволяє визначати віру за скануванням. Ушкодження можуть одночасно змінювати емоційну регуляцію, поведінку, увагу та соціальне функціонування.
Віра і звичайні переконання
Гарріс та співавтори зіставляли нейронні кореляти релігійних і нерелігійних суджень. Деякі відмінності стосувалися змісту тверджень, але оцінювання їх як істинних або хибних включало процеси, які не обмежуються релігією. Такий підхід важливий для запобігання помилці, коли загальне прийняття певного твердження за істинне оголошують особливим «мозковим модулем віри».
Зв’язок між загальними когнітивними механізмами та формуванням надприродних переконань докладніше розглянуто в статті «Когнітивна наука про релігію». У цьому матеріалі увагу зосереджено на вимірюваних нейронних процесах під час конкретних завдань і станів.
Молитва, медитація, спів і ритуал: чому результати різняться
Молитва охоплює прохання, подяку, сповідь, повторення тексту, внутрішній діалог і мовчазне споглядання. Медитація може передбачати концентрацію на диханні, відкритий моніторинг переживань, повторення мантри або культивування доброзичливості. Ритуальний спів поєднує дихання, слухові сигнали, рухи, синхронізацію та колективну емоційну увагу. Кожний із цих компонентів здатен змінювати мозкову активність, тому однакова назва «духовна практика» не означає однакового нейрофізіологічного завдання.
Систематичний огляд Гусейна та співавторів 2026 року узагальнив дослідження різних традицій та форм практики. Автори описали неоднакові профілі змін для медитації, особистої молитви, співу й містичних станів. Водночас ця неоднорідність не дозволила коректно отримати один спільний кількісний ефект для всієї «духовності». До публікації огляду було видано офіційне виправлення, яке також необхідно враховувати при цитуванні.
Спеціалізований метааналіз Бейтен та колег 2026 року охопив 34 дослідження фМРТ і 700 учасників із кількох різновидів медитації. Він виявив спільні мозкові залучення, зокрема острівцевої кори, верхньої скроневої звивини й гіпокампа, а також відмінності між практиками. Цей результат стосується медитативних завдань і не може автоматично трактуватися як нейронний профіль релігійної віри. Окремі підгрупи були малими, а для практик культивування доброзичливості недостатніми для надійного окремого зіставлення.
Релігійні ритуали можуть додатково змінювати переживання через спільний ритм, символічний контекст, знайомі слова, музику й очікування. На рівні нейронауки ці чинники варто розділяти експериментально, а їхні суспільні й психологічні функції висвітлено в матеріалі «Релігійні ритуали».
Чому однакові мозкові процеси можуть мати різне духовне значення
Мозок сприймає світ з опорою на попередній досвід, очікування, пам’ять і сигнали тіла. У моделях передбачувальної обробки сприйняття формується через зіставлення поточних сигналів із гіпотезами про їхні джерела. Ван Елк і Алеман запропонували цю рамку для розуміння частини релігійних та духовних явищ. Вона допомагає поставити запитання, як навчені очікування впливають на розпізнавання значущості, агентності, тілесних відчуттів і внутрішніх образів.
Наприклад, тілесне зворушення під час співу може бути осмислене однією людиною як дія Божої благодаті, іншою — як переживання колективної єдності. Інтерпретація впливає на пам’ять про подію, мотивацію і подальші дії. З цього не випливає, що культурне тлумачення повністю породжує початкове відчуття: потрібні дослідження, які окремо вимірюють очікування, фізіологію й зміст повідомлень учасників.
Система соціального пізнання також допомагає пояснювати, чому особиста молитва може набувати характеру розмови. Взаємодіючи з іншими людьми, ми будуємо припущення про їхні наміри; у відповідних релігійних традиціях подібні механізми можуть брати участь в уявленні про Бога. Це опис процесу представлення іншого суб’єкта у свідомості, а не судження про існування цього суб’єкта.
Екстаз, транс, незвичайні стани й клінічні межі
Іноді люди повідомляють про раптове піднесення, інтенсивне світло, зміну відчуття часу, голоси, особливу присутність або втрату звичних меж тіла. Такі описи трапляються в релігійних обрядах, під час сну й засинання, після виснаження, у змінених станах свідомості та за деяких неврологічних і психічних станів. Одна феноменологічна ознака не встановлює причини.
Огляди Макнамари й Графмана та Єдлічки й Гавеніт обговорюють релігійні переживання в контексті сну, епілептичних станів, медикаментозно або психоактивними речовинами спричинених змін та інших механізмів. Ці дослідження дозволяють формувати диференційні гіпотези, але за одним описом переживання не визначають його нейробіологічну природу.
Релігійні переконання, молитва та незвичайні переживання самі по собі не є психіатричними діагнозами. Для клінічної оцінки мають значення тривалість, частота, страждання, втрата контролю, порушення повсякденного життя, сон, неврологічні симптоми, стан після вживання речовин і культурна прийнятність поведінки. Коли переживання супроводжуються судомами, непритомністю, гострою дезорієнтацією, небезпечною поведінкою, тривалим безсонням або різкою зміною функціонування, потрібна відповідна медична оцінка.
Особисте духовне пояснення події може бути важливим для людини. Психолог чи лікар може з повагою вислухати його та одночасно дослідити ознаки станів, що потребують лікування. Релігійна підтримка може бути частиною соціального середовища, тоді як діагностика психозу, епілепсії, афективного розладу або іншої медичної проблеми належить до клінічної компетенції фахівців.
Що означають нейронні кореляти для питання про Бога й надприродне
Нейронний корелят — це спостережуваний зв’язок між мозковим показником і конкретним переживанням, завданням або повідомленням учасника. Якщо під час молитви змінюється активність мереж соціального пізнання, це показує, які мозкові процеси залучені в досліджених умовах. Такий результат не є експериментальною перевіркою богословського твердження про об’єкт молитви.
Порівняймо з іншими переживаннями: зір, слух, любов до людини чи захоплення музикою мають нейрофізіологічні кореляти. Наявність цих корелятів сама по собі не вирішує питань про зовнішні об’єкти, достовірність усіх інтерпретацій або духовний сенс події. З іншого боку, сильне особисте переживання не є самостійним нейронауковим доказом існування його передбачуваного надприродного джерела.
Нейронаука відповідає на запитання про роботу нервової системи, зв’язок переживань із поведінкою, їхні умови та можливі причинні механізми. Філософія релігії й богослов’я розглядають питання про істинність метафізичних положень, які не розв’язуються статистичною картою активації. Це точне розрізнення рівнів пояснення дозволяє коректно описувати емпіричні результати й поважати різні світоглядні позиції.
Як оцінювати якість нейронаукових доказів
По-перше, слід перевіряти розмір і склад вибірки. Дослідження 14 черниць або 19 вірян може бути цінним доказом існування певного зв’язку в конкретних умовах, але не дає статистичної підстави характеризувати всі релігії. Дані людей із тривалим досвідом медитації також не можна прямо переносити на новачків.
По-друге, ключовим є контрольне завдання. Якщо порівняти спів із тишею, змінюються слухова обробка, дихання, рухи й емоції. Якщо зіставити молитву із завченим текстом, відмінність може стосуватися вільної мови, особистого звернення або уявлення співрозмовника. Точніше визначені контрольні умови допомагають відділити компоненти явища.
По-третє, необхідно розрізняти кореляцію, причинний вплив та стійку зміну мозку. ФМРТ під час духовного переживання показує співзміну сигналів, експеримент із випадковим розподілом учасників може сильніше перевіряти наслідок конкретної практики, а довготривале спостереження може фіксувати зміни, які ще потрібно відокремити від самовідбору, віку, навчання й способу життя. Структурні відмінності в практиків самі по собі не доводять, що їх спричинила молитва або медитація.
По-четверте, важливі відтворюваність і статистична прозорість. Карти мозкової активації залежать від порогів аналізу, корекції множинних порівнянь і того, які ділянки обрано для аналізу. Висновки потребують незалежних реплікацій та узгодження з даними ЕЕГ, поведінки й самозвітів. Саме тому сучасні систематичні огляди цінні, але навіть вони повинні прямо вказувати на неоднорідність досліджень.
По-п’яте, культурна відповідність вимірювання визначає його зміст. Вислів «відчуваю присутність Бога», поняття духовної єдності або оцінка священного можуть мати різні значення в християнських, мусульманських, індуїстських, буддійських, інших релігійних і нерелігійних контекстах. Переклад шкали та однакова процедура сканування самі по собі не забезпечують еквівалентності переживань.
Що це знання дає психології та людині
Дослідження допомагають пояснити, чому особистісно значуща молитва може активувати механізми соціального звернення, чому духовне піднесення пов’язане з емоційними й мотиваційними системами, а практики зосередження залучають контроль уваги й сприйняття себе. Це дає мову для дослідження переживань без їхнього спрощення до одного психологічного стану.
Практичний висновок для читача полягає в можливості точніше описувати власний досвід: що саме відчувалося, за яких умов, як довго, яке значення це мало, чи змінилася поведінка і чи було переживання підтримувальним або виснажливим. Такі запитання можуть бути корисними і віруючій, і нерелігійній людині. Сильне переживання не зобов’язує робити поспішні висновки про стан мозку або ставити собі діагноз.
Для фахівця корисним є поєднання поваги до світоглядної позиції людини з конкретним оцінюванням її психологічного стану, сну, безпеки та повсякденного функціонування. Наявність духовної практики не гарантує поліпшення психічного здоров’я, а її нейронні кореляти не є доказом лікувальної ефективності. Питання про зв’язок релігійності з благополуччям має окрему доказову базу.
Поширені запитання
Чи знайшли науковці в мозку «центр Бога»?
Дослідження показують участь різних нейронних мереж, а активність залежить від молитви, споглядання, емоцій, навчання й особистого контексту. Навіть результати картування мозкових ушкоджень указують на мережеві зв’язки, а не на єдину ділянку, яка повністю визначає віру.
Чи можна побачити молитву на фМРТ?
Можна виміряти зміни сигналу під час завдання молитви та порівняти їх із контрольними умовами. Це не означає, що сканер читає молитовний текст, визначає щирість віри чи підтверджує надприродне джерело переживання.
Чи пов’язані духовні переживання з дофаміном і серотоніном?
Окремі дослідження пов’язують релігійно значущі емоції із системами винагороди, а деякі змінені стани досліджуються у зв’язку з нейромедіаторними системами. Прямо виміряти концентрацію дофаміну чи серотоніну за звичайним BOLD-сигналом фМРТ неможливо. Твердження про один універсальний «гормон віри» не відповідає методам сучасної нейронауки.
Чи відрізняється мозкова активність віруючих і невіруючих?
У деяких експериментах відмінності між групами виявляють під час конкретних завдань, але загальні операції прийняття або відхилення тверджень виконуються і в релігійних, і в нерелігійних людей. Результати залежать від змісту завдань, культурного середовища та особистого досвіду; на їхній підставі не можна визначати цінність або інтелект людини.
Чи підтверджує нейронаука лікувальний вплив молитви?
Нейровізуалізація встановлює залучення мозкових процесів, а лікувальну ефективність перевіряють клінічними дослідженнями зі змістовними показниками здоров’я та належним порівнянням. Дані про одну духовну практику не переносяться автоматично на іншу, а молитва не замінює медичної чи психотерапевтичної допомоги за її потреби.
Чи означають голоси або відчуття присутності психічний розлад?
Значення мають контекст, культурна традиція, контроль над переживанням, страждання, супутні симптоми та зміни функціонування. Одного опису недостатньо для діагнозу. Якщо переживання супроводжується небезпекою, судомами, різкою дезорієнтацією або тривалим порушенням сну, доцільна медична оцінка.
Висновок
Нейронаука релігійного досвіду встановлює, що молитва, духовне піднесення, містичні стани й практики споглядання залучають розподілені мозкові системи уваги, пам’яті, самосприйняття, соціального пізнання й емоційного оцінювання. Конкретний профіль залежить від виду практики, людини й контексту. Найсильніші узагальнення спираються на систематичні огляди, метааналізи окремих практик та перевірку результатів у незалежних вибірках. Наукова карта мозкової активності пояснює умови та механізми людського переживання, залишаючи питання його особистого сенсу й метафізичної істинності в належних їм площинах дослідження.
Емоційні механізми переживань величі й священного докладніше висвітлено у статті про благоговіння перед священним — із дослідженнями подиву, уваги й зміни перспективи.
Пов’язані статті
Джерела
Baten, C., Keller, A. S., Miller, C. H., & Sacchet, M. D. (2026). The functional neuroimaging of meditation: A quantitative whole-brain meta-analysis and systematic review. Neuroscience & Biobehavioral Reviews, 186, 106709. https://doi.org/10.1016/j.neubiorev.2026.106709
Beauregard, M., & Paquette, V. (2006). Neural correlates of a mystical experience in Carmelite nuns. Neuroscience Letters, 405(3), 186–190. https://doi.org/10.1016/j.neulet.2006.06.060
Beauregard, M., & Paquette, V. (2008). EEG activity in Carmelite nuns during a mystical experience. Neuroscience Letters, 444(1), 1–4. https://doi.org/10.1016/j.neulet.2008.08.028
Ferguson, M. A., et al. (2018). Reward, salience, and attentional networks are activated by religious experience in devout Mormons. Social Neuroscience, 13(1), 104–116. https://doi.org/10.1080/17470919.2016.1257437
Ferguson, M. A., Schaper, F. L. W. V. J., Cohen, A., et al. (2022). A neural circuit for spirituality and religiosity derived from patients with brain lesions. Biological Psychiatry, 91(4), 380–388. https://doi.org/10.1016/j.biopsych.2021.06.016
Harris, S., Kaplan, J. T., Curiel, A., Bookheimer, S. Y., Iacoboni, M., & Cohen, M. S. (2009). The neural correlates of religious and nonreligious belief. PLOS ONE, 4(10), e7272. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0007272
Husain, W., Ammar, A., Wusqa, U.-T., et al. (2026). The neuroscience of religious and spiritual practices: A systematic review of neurotheological evidence. Brain and Behavior, 16(9), e71733. https://doi.org/10.1002/brb3.71733
Husain, W., et al. (2026). Correction to “The Neuroscience of Religious and Spiritual Practices: A Systematic Review of Neurotheological Evidence.” Brain and Behavior, 16(9), e71785. https://doi.org/10.1002/brb3.71785
Jedlicka, P., & Havenith, M. N. (2025). Religious and spiritual experiences from a neuroscientific and complex systems perspective. Neuroscience & Biobehavioral Reviews, 177, 106319. https://doi.org/10.1016/j.neubiorev.2025.106319
McNamara, P., & Grafman, J. (2024). Advances in brain and religion studies: A review and synthesis of recent representative studies. Frontiers in Human Neuroscience, 18, 1495565. https://doi.org/10.3389/fnhum.2024.1495565
Schjoedt, U., Stødkilde-Jørgensen, H., Geertz, A. W., & Roepstorff, A. (2009). Highly religious participants recruit areas of social cognition in personal prayer. Social Cognitive and Affective Neuroscience, 4(2), 199–207. https://doi.org/10.1093/scan/nsn050
van Elk, M., & Aleman, A. (2017). Brain mechanisms in religion and spirituality: An integrative predictive processing framework. Neuroscience & Biobehavioral Reviews, 73, 359–378. https://doi.org/10.1016/j.neubiorev.2016.12.031