top of page

Психологічна енкциклопедія

Повторна віктимізація: чому насильство або злочин можуть повторюватися і як знижують ризик

14 годин тому
Читати 16 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 6 жовтня 2026 · Редакційна політика


Повторна віктимізація — це новий епізод злочину, насильства або іншої віктимізуючої події після того, як людина вже зазнала попередньої віктимізації. Йдеться про повторення самої події шкоди: її може вчинити та сама особа або інша особа, а вид насильства чи злочину може збігатися з попереднім або відрізнятися.


У сучасній віктимології повторна віктимізація розглядається як імовірнісний феномен. Попередній досвід віктимізації в багатьох дослідженнях пов’язаний із підвищеним ризиком нової віктимізації, але цей зв’язок не означає, що постраждала людина «спричинила» наступний злочин, що повторення неминуче або що за одним психологічним показником можна передбачити майбутню подію.


Для цієї статті важливе канонічне розрізнення: повторна віктимізація означає нову віктимізуючу подію; вторинна віктимізація означає додаткову шкоду через реакції інституцій або інших людей; ретравматизація означає повторну активацію або посилення травматичного переживання. Ці явища можуть траплятися одночасно, проте мають різні механізми й потребують різних способів профілактики.


Базове поняття віктимізації описує процес або факт зазнання шкоди. Окрема сторінка про повторну віктимізацію зосереджена на тому, чому ризик може повторюватися, як оцінюють пов’язані з ним чинники та які заходи можуть цей ризик знижувати.


Коротко: що означає повторна віктимізація


Актуальна Рекомендація CM/Rec(2023)2 Ради Європи визначає repeat victimisation як ситуацію, коли та сама людина є потерпілою від більш ніж одного кримінального правопорушення протягом певного періоду. Визначення прямо охоплює як повторні правопорушення тієї самої особи, так і правопорушення подібного характеру, вчинені різними особами.


Таке визначення допомагає уникнути двох помилок. Перша — зводити повторну віктимізацію лише до повернення в ті самі стосунки або контакту з тим самим кривдником. Друга — називати повторною віктимізацією будь-який дистрес після злочину. Для поняття повторної віктимізації центральною є нова подія шкоди, а не сам факт того, що наслідки першої події тривають.


У кримінології повторюватися можуть не лише епізоди міжособистісного насильства. Повторна віктимізація описана для крадіжок, пограбувань, домашніх і комерційних крадіжок зі зломом, переслідування, сексуального насильства, домашнього насильства та інших правопорушень. Систематичний огляд O та співавторів, 2017 показав, що віктимізація в багатьох наборах даних концентрується в порівняно невеликій частині людей, домогосподарств або інших цілей, які зазнають подій повторно. Конкретний ступінь концентрації істотно залежить від виду злочину, вибірки, країни та способу вимірювання.


Повторна віктимізація, вторинна віктимізація і ретравматизація


Рада Європи в CM/Rec(2023)2 окремо визначає вторинну віктимізацію як шкоду, що виникає не безпосередньо внаслідок нового злочину, а через реакцію державних або приватних інституцій та інших людей на потерпілу людину. Це може стосуватися принизливої взаємодії, безпідставного звинувачення, непотрібного повторення процедур, порушення приватності або іншого поводження, яке створює додаткову шкоду.


Ретравматизація належить до психологічного рівня. Людина може пережити сильне повторне загострення травматичних реакцій через нагадування, контакт із кривдником, медичну чи слідчу процедуру, нову небезпечну подію або інший тригер. Водночас ретравматизація не вимагає нового злочину, а новий злочин не обов’язково призводить до однакової травматичної реакції в усіх людей.


У фахових і правових текстах ці слова іноді використовувалися непослідовно. Український психологічний ХАБ застосовує чітке робоче розрізнення, узгоджене з актуальним визначенням Ради Європи: новий епізод злочину або насильства — повторна віктимізація; додаткова шкода від реакцій людей та інституцій — вторинна віктимізація; повторне посилення травматичного переживання — ретравматизація.


Окремий розбір того, як додаткову шкоду можуть створювати реакції установ, фахівців і оточення, див. у статті «Вторинна віктимізація: як реакції людей та інституцій можуть посилювати шкоду».


Як вимірюють повторну віктимізацію — і чому цифри різняться


Поширеність повторної віктимізації не має одного універсального числа. Результат залежить від того, що саме дослідники назвали повторенням, який період спостереження обрали, які події включили, чи вимагали того самого виду злочину, чи враховували нового правопорушника і з якого джерела отримували дані. Саме тому два якісні дослідження можуть давати різні оцінки й при цьому не суперечити одне одному.


Огляд Metcalfe, Brame, Martin і Gover, 2025 в Annual Review of Criminology показує, що дослідження повторної віктимізації обмежують варіативні операційні визначення, характеристики доступних даних, вибіркові й невибіркові похибки та пропущені дані. Автори пропонують чіткіші операціоналізації, оскільки неточність вимірювання безпосередньо впливає на те, які фактори вважають ризиковими і як оцінюють профілактичні втручання.


Що саме вважають «повторенням»


В одному дослідженні повторенням може бути другий епізод того самого виду насильства протягом року; в іншому — будь-яка нова міжособистісна віктимізація протягом кількох років; у третьому — новий злочин щодо того самого домогосподарства або об’єкта. Частина робіт вимагає, щоб подія була того самого типу, частина об’єднує різні види насильства, а частина розрізняє повторну, множинну, хронічну та полівіктимізацію.


Тому терміни revictimization, repeat victimization, recurrent victimization і poly-victimization у міжнародній літературі не завжди взаємозамінні. Для цієї сторінки «повторна віктимізація» використовується в широкому значенні нової віктимізуючої події після попередньої, узгодженому з актуальною рекомендацією Ради Європи. Під час читання конкретного дослідження вирішальним залишається його власне операційне визначення.


Поліцейські дані і самозвіти вимірюють різні частини реальності


Поліцейська статистика фіксує події, про які стало відомо поліції та які були зареєстровані відповідно до конкретної системи обліку. Опитування самозвіту можуть охоплювати незаявлені епізоди, але залежать від пам’яті, формулювання запитань, готовності повідомляти про насильство, втрат учасників у поздовжньому спостереженні та інших джерел похибки.


Через це збільшення кількості повторних повідомлень поліції не обов’язково означає збільшення самого насильства. Воно може означати, що постраждалі частіше звертаються по допомогу. І навпаки, зниження зареєстрованих викликів не доводить, що небезпека зникла, якщо змінилися бар’єри до повідомлення.


Поширеність, частота і концентрація — різні показники


Поширеність відповідає на запитання, яка частка людей або об’єктів зазнала принаймні одного повторення. Частота показує, скільки епізодів припадає на тих, хто зазнав повторної віктимізації. Концентрація описує, наскільки велика частка всіх подій припадає на відносно невелику групу потерпілих або цілей. Змішування цих показників створює хибне враження, ніби всі дослідження вимірюють один і той самий результат.


Ця методологічна відмінність має практичний наслідок: програма може не змінити частку людей, які зазнали хоча б одного повторного епізоду, але зменшити кількість епізодів серед найбільш часто віктимізованих; або навпаки. Оцінювати ефективність потрібно за тим результатом, для якого втручання було створене.


Чому попередня віктимізація пов’язана з майбутнім ризиком


Попередня віктимізація є одним із найстійкіших статистичних маркерів майбутньої віктимізації, але вона не є єдиною причиною. У різних видах злочинів повторення може виникати через різні поєднання факторів: доступ того самого кривдника, характеристики місця або ситуації, соціальну та економічну залежність, примусовий контроль, повторювану експозицію до небезпечного середовища, наслідки травми, вживання психоактивних речовин, нестачу ефективного захисту, житлову нестабільність або інші обставини.


Це означає, що пояснення повторної віктимізації має бути багаторівневим. Воно охоплює поведінку правопорушника, структуру стосунків, властивості середовища, доступність захисту, соціальні ресурси та індивідуальні наслідки попередньої шкоди. Зосередження лише на поведінці потерпілої людини створює неповну модель причинності й легко перетворюється на звинувачення жертви.


Той самий кривдник, той самий доступ і примусовий контроль


У домашньому та партнерському насильстві повторення часто відбувається не як серія незалежних випадкових подій, а всередині тривалих стосунків, де кривдник зберігає доступ до постраждалої людини. Контроль над грошима, житлом, документами, дітьми, пересуванням, комунікаціями або соціальними контактами може обмежувати реалістичні можливості уникнути наступного епізоду.


Тому питання «чому людина не пішла?» погано описує механізм ризику. Вихід зі стосунків може залежати від житла, доходу, безпеки дітей, доступу до правової допомоги, переслідування після розриву, погроз, стану здоров’я та багатьох інших умов. Оцінювання ризику має включати поведінку кривдника і контекст доступу, а не перетворювати рішення постраждалої людини на головне пояснення насильства.


Повторювані умови середовища й можливості для злочину


Для майнових злочинів, пограбувань або злочинів щодо підприємств важливими можуть бути характеристики місця, охорони, режиму доступу, видимості, зберігання цінностей і повторюваних маршрутів. Попередній злочин іноді повідомляє правопорушнику, що конкретна ціль доступна, або залишає незмінними умови, які полегшують нове правопорушення.


Ця логіка пояснює, чому частина профілактики повторної віктимізації є ситуаційною: змінюють не «особистість жертви», а умови доступу, спостереження, захисту та реагування. Систематичний огляд Grove та співавторів, 2012 охопив 31 оцінювання програм і виявив загальне зменшення повторних злочинів у профілактичних умовах приблизно на одну шосту; найпереконливіші результати стосувалися належно реалізованих ситуаційних заходів проти повторних крадіжок зі зломом. Ці дані не слід автоматично переносити на міжособистісне або сексуальне насильство.


Досвід насильства в дитинстві та подальша віктимізація


Систематичний огляд Fereidooni, Daniels і Lommen, 2024 включив 71 дослідження із загальною вибіркою понад 31 тисячу учасників і підтвердив зв’язок між жорстоким поводженням або віктимізацією в дитячому чи підлітковому віці та віктимізацією в дорослому житті. Автори водночас підкреслили, що психологічні механізми цього зв’язку залишаються неповністю з’ясованими.


Це принципова межа доказів. Статистичний зв’язок між раннім насильством і подальшою віктимізацією не означає існування універсального «сценарію жертви», не доводить неминучості повторення і не перетворює дитячий досвід на причину дій майбутнього кривдника. Він показує групову закономірність, яку потрібно пояснювати через сукупність психологічних, міжособистісних і структурних механізмів.


ПТСР та інші психологічні наслідки: асоціація не дорівнює простій причині


Посттравматичні симптоми можуть бути наслідком насильства і водночас у частині досліджень пов’язані з подальшим ризиком. Метааналіз Bellot та співавторів, 2024 для повторної віктимізації в контексті партнерського насильства виявив асоціації з жорстоким поводженням у дитинстві, недавнім фізичним насильством, тяжкістю насильства, вживанням алкоголю чи інших речовин та симптомами ПТСР. Огляд включав 22 дослідження і був обмежений переважно даними про повнолітніх гетеросексуальних жінок.


Новіші синтези показують, що картина складніша. Kühner та співавтори, 2025, у метарегресійному аналізі 19 поздовжніх досліджень оцінили повторну міжособистісну віктимізацію як поширений феномен у досліджених вибірках, але тяжкі симптоми ПТСР не пояснювали відмінності в частоті повторної віктимізації між дослідженнями. Автори наголосили на суттєвій методологічній неоднорідності та нестачі валідованого єдиного вимірювання ревіктимізації.


Інший систематичний огляд Kühner та співавторів, 2025 проаналізував 16 поздовжніх досліджень у людей із посттравматичними симптомами. Загальна тяжкість ПТСР частіше була пов’язана з подальшою віктимізацією, однак для окремих симптомних кластерів, депресії, проблемного вживання алкоголю, соціальної підтримки та копінгу результати були змішаними. Автори прямо застерігають від надто простих причинних висновків.


Практичний висновок полягає в тому, що ПТСР, дисоціація, депресія або інші психічні симптоми не є «поясненням, чому людину знову скривдили». Це клінічні та психологічні явища, які можуть бути частиною загального ризикового контексту й потребувати допомоги, але відповідальність за нове насильство належить тому, хто його чинить.


Вживання алкоголю та інших речовин


У частині досліджень проблемне вживання алкоголю або наркотиків статистично пов’язане з повторною віктимізацією. Такий зв’язок може відображати кілька механізмів одночасно: наслідки травми, середовище, у якому відбувається вживання, зниження ситуативної безпеки, залежність від інших людей, стан здоров’я або спільні фактори ризику.


На рівні окремої людини ця асоціація нічого не доводить про конкретний злочин. Вона також не дає підстав вважати вживання речовин згодою на насильство чи переносити відповідальність із правопорушника. Якщо розлад, пов’язаний із вживанням речовин, наявний, його лікування має сенс для здоров’я і функціонування незалежно від того, чи можна довести прямий вплив на ризик повторної віктимізації.


Економічні та соціальні умови


Економічна залежність, житлова нестабільність, брак доступу до безпечного житла, транспортні обмеження, ізоляція, залежність від кривдника в догляді за дітьми або в медичній підтримці можуть звужувати вибір і продовжувати контакт із небезпечною людиною. Систематичний огляд Ortega Pacheco, Gallo-Barrera і Pozo Muñoz, 2024 у дослідженнях партнерського насильства описав економічну незалежність, розширення можливостей постраждалих і захисні приписи серед факторів, пов’язаних із нижчим ризиком повторної віктимізації. Огляд містив лише 12 включених досліджень, тому ці результати слід трактувати як напрям доказів, а не як універсальну формулу захисту.


Соціальна підтримка інтуїтивно здається очевидним захисним чинником, але емпіричні результати не всюди послідовні. У систематичному огляді Kühner та співавторів соціальна підтримка була значущим захисним фактором лише в частині досліджень. Це не зменшує її цінності для відновлення, а показує, що сам факт наявності підтримки не гарантує припинення насильства без змін у безпеці, доступі кривдника та матеріальних умовах.


Фактор ризику не є причиною, провиною або прогнозом для конкретної людини


Фактор ризику — це характеристика, стан або обставина, яка в певній вибірці статистично пов’язана з більшою імовірністю результату. Такий зв’язок може бути причинним, опосередкованим, зумовленим спільною третьою змінною або частково створеним способом відбору й вимірювання. Тому список корелятів повторної віктимізації не можна перетворювати на психологічний портрет «людини, яка притягує насильство».


Особливо небезпечно читати результати групових досліджень як точний прогноз окремої події. Навіть сильний предиктор не дозволяє сказати, чи станеться конкретний напад завтра, через місяць або взагалі. Прогноз залежить від базової частоти події, часу спостереження, типу насильства, поведінки правопорушника, доступності захисту та великої кількості змінних, які можуть швидко змінюватися.


Так само психологічне оцінювання не встановлює юридичної відповідальності, винуватість або факт злочину. Фахівець може описувати фактори вразливості, стресові реакції, потреби безпеки чи клінічні симптоми. Юридичне встановлення події, доказів і відповідальності належить до компетенції уповноважених органів та суду.


Як оцінюють ризик повторного насильства


Оцінювання ризику має сенс тоді, коли воно веде до конкретних дій із безпеки. Воно включає не пошук «рис жертви», а збір контекстної інформації: чи є актуальні погрози, ескалація, доступ кривдника, переслідування, зброя, порушення приписів, залежність, небезпечні переходи між житлом і роботою, ризики для дітей, можливості негайної підтримки та інші релевантні обставини.


У сфері домашнього насильства в Україні існує окрема нормативна процедура. Чинний Порядок проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, затверджений наказом № 369/180, визначає механізм оцінювання ризиків уповноваженими суб’єктами. Це спеціальна правова процедура, а не загальний психологічний тест і не універсальний інструмент прогнозу всіх форм насильства.


Ризик є динамічним. Переїзд, розрив стосунків, судове рішення, звільнення кривдника, зміна способу контакту, вагітність, конфлікт щодо дітей, втрата роботи, доступ до зброї або нові погрози можуть змінити ситуацію. Тому корисне оцінювання має оновлюватися, коли змінюються обставини, а не завершуватися одноразовим балом.


Як знижують ризик повторної віктимізації


Ефективна профілактика повторної віктимізації не зводиться до поради «бути обережнішою» або «краще обирати людей». Вона змінює умови, які підтримують небезпеку: доступ кривдника, незахищені місця, інформаційну вразливість, соціальну та економічну залежність, нестачу правового захисту, бар’єри до послуг і невилікувані наслідки травми.


Який набір заходів доцільний, залежить від виду ризику. Те, що працює для повторної квартирної крадіжки, не можна переносити на партнерське насильство; стратегія після сексуального насильства відрізняється від стратегії при переслідуванні; заходи для дитини потребують інших процедур, ніж для дорослого. Саме тому універсальна «інструкція проти повторної віктимізації» є слабшою за індивідуальний план безпеки.


Індивідуальне планування безпеки


План безпеки визначає конкретні сценарії небезпеки та дії для кожного з них: куди перейти, кому повідомити, як викликати допомогу, які документи й ліки мати доступними, як захистити цифрові акаунти, як організувати безпечний контакт щодо дітей, кому відома ситуація, які місця або маршрути потребують зміни.


Систематичний огляд Crim Sabuncu та співавторів, 2024 знайшов 15 досліджень втручань із планування безпеки для дорослих. Усі вони стосувалися партнерського насильства, результати були неоднорідними, а доказів для інших видів міжособистісного насильства практично не було. Це підтримує використання планування безпеки як частини допомоги, але не дає підстав представляти його як гарантований спосіб запобігти новому насильству.


Найкращий план безпеки є конкретним і здійсненним. Якщо він вимагає грошей, житла, транспорту, часу, цифрової приватності або допомоги інших людей, ці ресурси мають бути реально доступними. План, який існує лише на папері, не змінює ризикову ситуацію.


Адвокація, доступ до послуг і практичні ресурси


Адвокаційні програми поєднують інформацію, планування безпеки, допомогу в доступі до житла, соціальних, медичних і правових сервісів та підтримку в навігації між установами. Кокранівський систематичний огляд Rivas та співавторів, 2015 виявив певні переваги таких втручань для жінок, які переживають партнерське насильство, але якість доказів і величина ефектів відрізнялися між типами програм і результатами.


Важливий практичний висновок полягає в тому, що консультація працює краще, коли вона з’єднана з реальними ресурсами. Інформація про ризик сама по собі не усуває залежність від кривдника, не створює безпечного житла і не забезпечує виконання захисного припису.


Правові та поліцейські заходи: захист спрямований на небезпеку


Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачає спеціальні заходи протидії домашньому насильству. Зокрема, терміновий заборонний припис спрямований на негайне припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров’я постраждалої людини та недопущення продовження чи повторного вчинення насильства.


На сторінці Національної поліції України про протидію домашньому насильству серед спеціальних заходів також перелічено обмежувальний припис, профілактичний облік кривдника та програму для кривдника. Психологічна оцінка не замінює ці правові інструменти, а правовий інструмент не замінює медичну чи психологічну допомогу: вони вирішують різні частини проблеми.


У серпні 2026 року Дослідницька служба Верховної Ради України окремо назвала вторинну та повторну віктимізацію, індивідуальне оцінювання потерпілих і спеціальні заходи захисту серед ключових понять у контексті наближення українського законодавства до права ЄС у сфері прав потерпілих. Це підтверджує актуальність розрізнення цих ризиків у сучасній українській системі правосуддя.


Лікування наслідків травми і психічного здоров’я


Психологічна або психіатрична допомога потрібна тоді, коли є клінічні симптоми, страждання або порушення функціонування. Її мета — лікувати людину, а не «виправляти жертву». Робота з ПТСР, депресією, тривогою, порушенням сну або розладами, пов’язаними з вживанням речовин, може покращувати здоров’я, здатність планувати, підтримувати межі й користуватися ресурсами, але не створює гарантії від чужого насильства.


Клінічні та політичні рекомендації ВООЗ щодо реагування на партнерське й сексуальне насильство наголошують на належній медичній відповіді, підтримці, безпеці й координації послуг. Сучасна допомога має бути орієнтована на постраждалу людину, поважати її автономію та не робити доступ до підтримки залежним від того, чи відповідає її поведінка очікуванням фахівця.


Профілактика на рівні середовища й суспільства


Частина ризику формується вище рівня окремої людини. Безпечне житло, доступні соціальні та медичні послуги, економічна підтримка, робота з кривдниками, швидке реагування, безпечні громадські простори та системи, які не залишають людину сам на сам із загрозою, можуть змінювати саму структуру ризику.


Оновлена рамка ВООЗ RESPECT women, 2-ге видання, 2025 узагальнює профілактику насильства проти жінок на кількох рівнях: стосунки, розширення можливостей, доступ до послуг, зменшення бідності, безпечніше середовище, запобігання насильству щодо дітей і зміна норм, які підтримують насильство. Такий підхід важливий для повторної віктимізації, бо частина її причин лежить у стійких умовах, а не в одиничному рішенні потерпілої людини.


Ситуаційна профілактика для майнових та інших повторних злочинів


Для повторних крадіжок зі зломом, пограбувань або злочинів щодо об’єктів ефективна профілактика може включати зміну фізичного захисту, контролю доступу, освітлення, відеоспостереження, режимів зберігання, роботи охорони, обміну інформацією та швидке усунення вразливості, яку виявив попередній злочин.


Докази з огляду Grove та співавторів показують, що цільові ситуаційні заходи можуть зменшувати повторні майнові злочини, особливо коли їх справді впроваджено. Просте надання поради без можливості змінити середовище було менш переконливим. Цей принцип добре узгоджується з ширшим підходом: ризик знижують через зміну реальних умов, а не через моральну оцінку постраждалої людини.


Чому «профілактична програма» не гарантує зменшення повторного насильства


Сам факт того, що втручання має логічну мету — надати інформацію, підтримку або контакт із сервісами, — не доводить його здатність зменшити нові епізоди насильства. Ефект залежить від дизайну програми, часу реагування, доступності реальних ресурсів, поведінки кривдника, якості виконання і того, який результат вимірюють.


Оновлений систематичний огляд і метааналіз Petersen, Davis, Weisburd і Taylor, 2022 включив 15 досліджень програм «другого реагування», де після первинного звернення поліція працювала разом із соціальними працівниками, адвокатами потерпілих або фахівцями з домашнього насильства. У сукупності такі програми не показали значущого зменшення повторного сімейного насильства ані за самозвітами потерпілих, ані за поліцейськими даними.


Водночас у більш строгих експериментальних дослідженнях зростала ймовірність повторного повідомлення поліції, а в невеликій кількості досліджень — користування сервісами. Це ілюструє ключову проблему інтерпретації: більше зареєстрованих повторних подій може відображати кращу готовність звертатися до поліції, а не погіршення безпеки. Саме тому оцінювання профілактики потребує кількох показників, а не одного лічильника викликів.


Для постраждалої людини з цього випливає практичне правило: допомога має бути конкретною й багатокомпонентною. Інформація про насильство, психологічна підтримка, правові заходи, житло, фінансова допомога, цифрова безпека та лікування можуть бути потрібні одночасно, але їхній склад визначається реальною структурою ризику. Жоден окремий компонент не слід подавати як гарантований захист.


Що дослідження не дозволяють стверджувати


Дані про повторну віктимізацію не дозволяють стверджувати, що існує стабільний «тип жертви». Поняття віктимності використовується у віктимології для опису вразливості або ризику в певному контексті, але воно не є діагнозом, моральною характеристикою чи доказом того, що людина відповідальна за злочин.


Дослідження також не доводять, що травма змушує людину несвідомо «шукати» нове насильство. Деякі психологічні наслідки можуть бути статистично пов’язані з ризиком у певних вибірках, але сучасні огляди показують неоднорідність механізмів і великі прогалини в доказах.


Не можна робити висновок, що людина бреше про попереднє або нове насильство лише тому, що епізоди повторюються. Так само повторюваність не доводить правдивість кожного твердження автоматично. Достовірність конкретних доказів встановлюється в належній процедурі на підставі всього комплексу інформації.


Нарешті, жоден перелік факторів ризику не дозволяє точно передбачити індивідуальний майбутній напад. Оцінювання ризику створює основу для пропорційних заходів безпеки; воно не перетворюється на пророцтво.


Як говорити про повторну віктимізацію без звинувачення постраждалої людини


Коректна мова починається з причинної точності. Насильство відбувається тому, що конкретна особа або особи чинять насильницькі дії. Фактори вразливості описують умови, за яких захист складніший або доступ кривдника більший. Вони не змінюють авторства дії.


Замість запитання «чому вона знову це допустила?» коректніше досліджувати: хто зберігав доступ до постраждалої людини; які були погрози; що обмежувало можливість безпечно піти; чи були діти або залежні члени сім’ї; чи існувало безпечне житло; як реагували поліція, суд, медицина й соціальні служби; які ресурси були реально доступні.


Таке формулювання дає більше практичної інформації й одночасно зменшує ризик звинувачення жертви. Воно переводить увагу з оцінки характеру людини на структуру небезпеки та можливості її змінити.


Повторна віктимізація в Україні: практична рамка


Для українського контексту важливо розрізняти психологічний аналіз ризику та юридичні механізми. Якщо йдеться про домашнє насильство, спеціальні заходи визначені законом і застосовуються в установленому порядку. Якщо йдеться про інший злочин, релевантними можуть бути інші процесуальні, поліцейські, соціальні або судові механізми.


Людина не повинна самостійно визначати, який саме правовий інструмент їй потрібен. Практично важливо повідомити про актуальну загрозу, надати інформацію про ескалацію, переслідування, доступ кривдника, погрози, зброю, порушення попередніх рішень або інші обставини, які можуть змінювати рівень небезпеки.


Якщо є безпосередня загроза життю чи здоров’ю, Національна поліція України вказує номер 102 для виклику поліції. На її офіційній сторінці також наведено національну гарячу лінію 0-800-500-335, короткий номер 116-123 з мобільного та контакт-центр системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103. Ці контакти стосуються допомоги у випадках домашнього насильства й можуть бути частиною індивідуального плану безпеки.


Якщо небезпека не є невідкладною, але повторення можливе, корисно не чекати нового епізоду для звернення по допомогу. План безпеки, документування погроз або переслідування у безпечний спосіб, консультація з фахівцем, перевірка цифрової безпеки, доступ до правової та соціальної підтримки можуть бути організовані заздалегідь.


Часті запитання


Чи може повторна віктимізація бути з боку іншої людини?


Так. За визначенням Ради Європи повторна віктимізація охоплює як нові правопорушення тієї самої особи, так і подібні правопорушення, вчинені різними особами. У дослідженнях конкретне операційне визначення може бути вужчим, тому порівнювати показники між роботами потрібно обережно.


Чи означає попереднє насильство, що нове насильство неминуче?


Ні. Попередня віктимізація є статистичним маркером підвищеного ризику в багатьох вибірках, але більшість індивідуальних траєкторій не можна передбачити з одного фактора. Ризик змінюється разом із середовищем, доступом кривдника, захисними заходами, підтримкою та іншими обставинами.


Чи є ПТСР причиною повторної віктимізації?


ПТСР може бути пов’язаний із повторною віктимізацією в частині досліджень, однак сучасні систематичні огляди показують неоднорідні результати й не підтримують просту модель «ПТСР спричиняє нове насильство». ПТСР є клінічним станом, що потребує належної допомоги, а відповідальність за насильницький акт залишається за тим, хто його вчиняє.


Чим повторна віктимізація відрізняється від вторинної?


Повторна віктимізація — це нова подія злочину або насильства. Вторинна віктимізація — додаткова шкода, що виникає через реакції інституцій або інших людей після первинної події. Наприклад, новий напад є повторною віктимізацією, а принизливе поводження під час звернення по допомогу може бути вторинною.


Чи можна повністю усунути ризик?


Жоден метод не дає нульового ризику для всіх ситуацій. Мета профілактики — виявити конкретні механізми небезпеки та послідовно їх зменшувати: обмежувати доступ кривдника, посилювати захист, змінювати небезпечні умови, забезпечувати ресурси, лікувати наслідки травми та координувати допомогу. Якість плану визначається його відповідністю конкретній ситуації, а не кількістю загальних порад.


Пов’язані статті



Джерела


Bellot, A., Muñoz-Rivas, M. J., Botella, J., & Montorio, I. (2024). Factors Associated with Revictimization in Intimate Partner Violence: A Systematic Review and Meta-Analysis. Behavioral Sciences, 14(2), 103.



Crim Sabuncu, B., Signorelli, M. C., Evans, D. P., et al. (2024). Safety Planning Interventions for Adults Who Experience Interpersonal Violence: A Systematic Review. Journal of Family Violence.


Fereidooni, F., Daniels, J. K., & Lommen, M. J. J. (2024). Childhood Maltreatment and Revictimization: A Systematic Literature Review. Trauma, Violence, & Abuse, 25(1), 291–305.


Grove, L. E., Farrell, G., Farrington, D. P., & Johnson, S. D. (2012). Preventing Repeat Victimization: A Systematic Review. Swedish National Council for Crime Prevention.


Kühner, C., Emmelkamp, J., Goudriaan, A. E., de Waal, M. M., & Thomaes, K. (2025). Revictimisation Across Types of Interpersonal Violence: A Meta-Regression Analysis of PTSD and Associated Factors. Stress and Health, 41(4), e70079.


Kühner, C., Verdaasdonk, I., Christ, C., Goudriaan, A. E., Thomaes, K., & de Waal, M. (2025). Risk and protective factors for interpersonal revictimization in people with post-traumatic stress symptoms: a systematic review. Frontiers in Psychology, 16, 1610030.


Metcalfe, C., Brame, R., Martin, T. E., & Gover, A. R. (2025). Studying Repeat Victimization: A Consideration of Measurement Issues. Annual Review of Criminology, 8, 121–140.


O, S., Martinez, N. N., Lee, Y., & Eck, J. E. (2017). How concentrated is crime among victims? A systematic review from 1977 to 2014. Crime Science, 6, 9.


Ortega Pacheco, Y. J., Gallo-Barrera, Y. D., & Pozo Muñoz, C. (2024). Risk and protective factors for revictimization from intimate partner violence: A systematic review. International Journal of Social Psychiatry, 70(8), 1379–1391.


Petersen, K., Davis, R. C., Weisburd, D., & Taylor, B. (2022). Effects of second responder programs on repeat incidents of family abuse: An updated systematic review and meta-analysis. Campbell Systematic Reviews, 18(1), e1217.


Rivas, C., Ramsay, J., Sadowski, L., et al. (2015). Advocacy interventions to reduce or eliminate violence and promote the physical and psychosocial well-being of women who experience intimate partner abuse. Cochrane Database of Systematic Reviews, 2015(12), CD005043.






Міністерство соціальної політики України, Міністерство внутрішніх справ України. (2019). Порядок проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, наказ № 369/180.


Національна поліція України. Протидія домашньому насильству.

 
 
bottom of page