Віктимізація: що це, первинна, повторна та вторинна віктимізація

15 годин тому

Читати 12 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 6 жовтня 2026 · Редакційна політика

Віктимізація — це процес і результат зазнання людиною або групою шкоди внаслідок злочину, насильства, зловживання, експлуатації чи іншої дії, яку в конкретному науковому, правовому або соціальному контексті розглядають як віктимізуючу. У кримінології та юридичній психології термін найчастіше стосується досвіду кримінально значущої шкоди та того, як цей досвід виникає, повторюється, переживається і опрацьовується інституціями.

Віктимізація описує подію або процес, а не «тип людини». Вона не є психіатричним діагнозом, не встановлює правдивість показань, не визначає процесуальний статус і не переносить відповідальність за насильство на постраждалу людину. У ширшій системі понять віктимологія досліджує віктимізацію разом із її умовами, наслідками, соціальними реакціями та профілактикою.

Для практичної орієнтації корисно розрізняти три пов’язані явища. Первинна віктимізація означає початкове зазнання шкоди. Повторна віктимізація означає нову віктимізуючу подію після попередньої. Вторинна віктимізація означає додаткову шкоду, що виникає вже не від первинного правопорушення, а через те, як із постраждалою людиною поводяться інші люди або інституції. Ці процеси можуть поєднуватися, але вони мають різні механізми й потребують різних способів профілактики.

Коротко: що означає віктимізація

У найпростішому сенсі віктимізація відповідає на запитання «що сталося з людиною як із постраждалою стороною і як виникла шкода?». Це поняття фіксує не особистість людини, а зв’язок між шкідливою подією, її контекстом, діями особи, яка завдала шкоди, умовами середовища та наслідками для постраждалої сторони.

У різних дисциплінах межі терміна відрізняються. Кримінологічне дослідження може зосереджуватися на злочинах і незареєстрованих епізодах, психологічне — на переживанні шкоди та поведінкових і соціальних наслідках, а правове — на визначених законом подіях і процесуальних правах. Через це одна й та сама життєва подія може бути психологічно значущою віктимізацією, але її юридична кваліфікація встановлюється окремо відповідно до права.

Термін також не означає, що кожна людина після події переживатиме однакові наслідки. Двоє людей можуть зазнати подібного виду насильства й мати різні психологічні реакції, різний рівень соціальної підтримки, різну безпеку після події та різний досвід контакту з поліцією, медициною або судом. Саме тому сучасний аналіз віктимізації потребує контексту, а не пошуку універсального «портрета жертви».

Віктимізація і віктимність: процес і характеристика ризику

Віктимізацію важливо відрізняти від віктимності. У робочій термінології Українського психологічного ХАБу віктимізація — це процес або факт зазнання шкоди, тоді як віктимність — віктимологічне поняття для опису вразливості чи підвищеного ризику віктимізації в певному контексті. Людина може мати фактори підвищеного ризику й ніколи не зазнати віктимізації; так само віктимізація може статися без будь-яких особливих «рис жертви».

Фактор ризику означає статистичний зв’язок із імовірністю події в певній популяції або ситуації. Він не доводить причину конкретного правопорушення й не встановлює відповідальність постраждалої людини. Навіть коли дослідження виявляє зв’язок між попереднім досвідом насильства, психологічними симптомами, залежністю від кривдника, економічними умовами або характеристиками середовища та майбутнім ризиком, відповідальність за навмисне насильство належить тому, хто його вчиняє.

Підміна аналізу ризику моральним висновком про постраждалу людину є звинуваченням жертви. Вона спотворює причинний аналіз і може сама стати частиною вторинної віктимізації.

Первинна віктимізація

Первинна віктимізація — це початкове зазнання шкоди внаслідок віктимізуючої події. У контексті злочину це може бути фізична, психічна, сексуальна, майнова або інша шкода, яка виникла через саме правопорушення. У контексті насильства — безпосередній досвід примусу, нападу, погроз, контролю, експлуатації чи іншої дії, що завдає шкоди.

Слово «первинна» тут є аналітичним позначенням початкового джерела шкоди. Воно допомагає відрізнити первинну подію від того, що може статися пізніше: нового епізоду насильства або злочину, тобто повторної віктимізації, та додаткової шкоди від негативних реакцій оточення чи інституцій, тобто вторинної віктимізації.

Первинна віктимізація не дорівнює клінічному діагнозу. Після шкідливої події можливі страх, гострий стрес, порушення сну, сором, гнів, уникання, тілесні симптоми, проблеми з концентрацією або довготривалі травматичні реакції, але конкретний психічний розлад встановлюється за окремими клінічними критеріями. Віктимологічний факт і психіатричний або психологічний діагноз належать до різних рівнів опису.

Віктимізація і процесуальний статус потерпілого

Психологічний або віктимологічний опис не підміняє юридичний статус. За статтею 55 Кримінального процесуального кодексу України потерпілим у кримінальному провадженні може бути, зокрема, фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди; права й обов’язки потерпілого виникають у порядку, визначеному Кодексом.

Отже, твердження «людина зазнала віктимізації» і твердження «особа має процесуальний статус потерпілого» не є взаємозамінними. Перше описує досвід шкоди в межах віктимологічного або психологічного аналізу. Друге є юридичним статусом у конкретному кримінальному провадженні. Психолог не встановлює такий статус своїм висновком, так само як сам факт стресової реакції не доводить юридичні обставини правопорушення.

Повторна віктимізація

Повторна віктимізація означає нову віктимізуючу подію після попередньої. Це може бути повторне насильство з боку тієї самої особи, нове правопорушення з боку іншої особи або інший епізод міжособистісної шкоди. Ключовою ознакою є саме нова подія, а не продовження переживання попередньої.

Дослідження повторної віктимізації показують стійкий зв’язок між попереднім досвідом насильства та підвищеним ризиком подальшої віктимізації в окремих популяціях. Систематичний огляд Fereidooni, Daniels & Lommen, 2024 узагальнив 71 дослідження і підтвердив зв’язок між жорстоким поводженням у дитинстві або підлітковому віці та віктимізацією в дорослому житті, одночасно підкресливши, що механізми цього зв’язку залишаються неповністю з’ясованими.

У контексті насильства з боку інтимного партнера систематичні огляди й метааналізи Bellot та співавторів, 2024 і Ortega Pacheco, Gallo-Barrera & Pozo Muñoz, 2024 виявляють низку пов’язаних із повторною віктимізацією факторів: попередній і недавній досвід насильства, тяжкість насильства, окремі психічні симптоми, вживання алкоголю чи інших речовин, економічні та стосункові умови. Такі асоціації є груповими статистичними закономірностями й не перетворюються на точний прогноз для конкретної людини.

Метааналіз і метарегресія Kühner та співавторів, 2025 також показали суттєву методологічну неоднорідність досліджень повторної міжособистісної віктимізації. Автори прямо наголошують, що явище поширене, але його механізми залишаються недостатньо зрозумілими, а оцінки залежать від вибірки, типу насильства, визначення повторної події та способу вимірювання.

Тому повторна віктимізація не пояснюється формулою «людина знову обрала небезпечну ситуацію». У реальних випадках значення можуть мати продовження доступу кривдника до постраждалої людини, примусовий контроль, залежність, загрози, економічні бар’єри, житлова нестабільність, соціальна ізоляція, дискримінація, особливості місцевого середовища, нестача захисту, а також психологічні наслідки попереднього насильства. Який саме механізм діє, визначається конкретним контекстом.

Докладний розбір факторів ризику, меж прогнозування та профілактики див. у статті «Повторна віктимізація: чому насильство або злочин можуть повторюватися і як знижують ризик».

Вторинна віктимізація

Вторинна віктимізація виникає тоді, коли після первинної шкоди людина зазнає додаткової шкоди через реакції інших людей або інституцій. Європейський інститут з питань гендерної рівності описує її як подальшу шкоду, що виникає не безпосередньо від злочинного діяння, а через спосіб, у який інституції та інші люди поводяться з постраждалою людиною.

Типовими механізмами можуть бути звинувачення або соромлення постраждалої людини, недовіра без належних підстав, принизлива чи нечутлива комунікація, непотрібне багаторазове повторення детального опису події, порушення приватності, примусовий контакт із кривдником, відсутність зрозумілої інформації про процедури, знеособлення, ігнорування потреб безпеки або ставлення, що позбавляє людину відчуття контролю над власною участю.

Водночас сама участь у слідчих, медичних чи судових процедурах не є автоматично вторинною віктимізацією. Частина процедур необхідна для розслідування, лікування або реалізації прав сторін. Значення мають спосіб проведення, необхідність конкретної дії, повторюваність без достатньої причини, повага до гідності, доступність інформації, безпека і можливість людини розуміти, що з нею відбувається. Огляд Parsons & Bergin, 2010 показав, що участь у системі кримінального правосуддя може мати як позитивні, так і негативні наслідки, а певні практики здатні посилювати вплив первинного злочину.

Для міжособистісного насильства емпірична база особливо виразно показує значення соціальних реакцій. Систематичний огляд і метааналіз Dworkin, Brill & Ullman, 2019 пов’язав негативні реакції на розкриття досвіду насильства з гіршими показниками психопатології; систематичний огляд Ullman, 2023 додатково показав, що характер реакцій соціального оточення залежить від багатьох факторів і сам може ставати значущою частиною післятравматичного контексту.

У медичному середовищі систематичний огляд Ruiz та співавторів, 2026 описав практики, які можуть сприяти вторинній віктимізації людей після сексуального насильства, зокрема неповноту допомоги, слабку міжвідомчу координацію, недостатню підготовку фахівців і проблеми з упровадженням травма-інформованого підходу. Ці дані стосуються конкретної сфери й не дають підстав механічно переносити висновки на всі інституції або всі види віктимізації.

Повторна і вторинна віктимізація — не одне й те саме

Повторна віктимізація потребує нової події, яка знову завдає первинної шкоди: нового нападу, нового епізоду насильства, нового злочину чи іншої нової віктимізуючої дії. Вторинна віктимізація може виникнути без нового злочину — через реакцію після вже пережитої події.

Це розрізнення закріплене й у сучасній європейській рамці прав потерпілих. Консолідований станом на 20 липня 2026 року текст Директиви 2012/29/ЄС послідовно говорить про захист від вторинної та повторної віктимізації як про окремі ризики. Така термінологія корисна й для психологічного аналізу: повторення події та додаткова шкода від реагування потребують різних пояснень і різних запобіжних заходів.

Вторинна віктимізація і ретравматизація

Вторинна віктимізація також не дорівнює ретравматизації. Ретравматизація описує повторне активування або посилення травматичних реакцій через ситуацію, взаємодію, нагадування чи умови, які переживаються як подібні до попередньої травми або відновлюють відчуття загрози й безпорадності. Вторинна віктимізація описує джерело додаткової шкоди в соціальній або інституційній взаємодії.

Ці явища можуть перетинатися. Принизливе опитування після насильства може одночасно становити вторинну віктимізацію і спровокувати ретравматизацію. Але людина може пережити ретравматизацію через нейтральний тригер, який не пов’язаний із поганим поводженням інших, а вторинна віктимізація може завдати соціальної, моральної чи процесуальної шкоди без розвитку клінічно значущої травматичної реакції.

Як первинна, повторна та вторинна віктимізація можуть поєднуватися

Одна життєва історія може містити всі три процеси. Наприклад, первинна подія насильства створює початкову шкоду. Після звернення по допомогу людина може зіткнутися з недовірою, звинуваченням або непотрібним повторенням болісних подробиць — це потенційна вторинна віктимізація. Якщо пізніше відбувається новий епізод насильства, виникає повторна віктимізація. Кожен етап потребує окремого опису.

Таке розділення має практичне значення. Якщо всі негативні наслідки назвати «повторною віктимізацією», втрачається роль інституційної поведінки. Якщо всі стресові реакції назвати «вторинною віктимізацією», поняття перетворюється на загальну назву будь-якого дискомфорту. Точна термінологія дозволяє побачити джерело шкоди й визначити, де саме потрібні зміни.

Чому повторна віктимізація може виникати

Повторну віктимізацію пояснюють багаторівнево. На одному рівні діє особа, яка чинить насильство: її наміри, доступ до постраждалої людини, контроль, переслідування, порушення заборон або ескалація. На іншому — стосункові та матеріальні умови: спільне житло, фінансова залежність, діти, ізоляція, відсутність безпечного житла, нестача підтримки. На рівні середовища значення можуть мати доступність захисту, робота служб, дискримінація, небезпечне оточення або ситуації масового насильства.

Психологічні наслідки попередньої віктимізації теж можуть бути частиною ризикового контексту: хронічна настороженість або, навпаки, виснаження, уникання, дисоціативні реакції, депресивні симптоми, вживання речовин, порушення довіри чи труднощі з оцінкою небезпеки. Дослідження знаходять асоціації з окремими з цих факторів, але результати різняться між вибірками та видами насильства. Такі дані не дозволяють зробити висновок, що психологічний симптом «спричинив» нове насильство.

Найбільш корисна модель профілактики тому не обмежується зміною поведінки постраждалої людини. Вона включає припинення доступу кривдника до можливості завдавати шкоди, правовий і фізичний захист, безпечне житло, економічні ресурси, соціальну підтримку, доступ до медичної та психологічної допомоги, узгоджену роботу служб і, коли це доречно, індивідуальне планування безпеки.

Наслідки віктимізації

Наслідки віктимізації можуть бути психологічними, фізичними, соціальними, економічними й правовими. Їхня тяжкість залежить від виду та тривалості події, повторюваності, близькості до особи, яка завдала шкоди, віку, попереднього досвіду, доступу до безпеки, соціальної підтримки, матеріальних ресурсів, реакції інституцій і багатьох інших умов.

Психологічні наслідки

Після віктимізації можливі гострий стрес, страх, сором, гнів, порушення сну, уникання, настороженість, труднощі з концентрацією, депресивні або тривожні симптоми. У частини людей розвиваються посттравматичні розлади, у частини — інші клінічні стани, а частина поступово відновлюється без формування психічного розладу. Наявність віктимізації сама по собі не є діагнозом і не передбачає однакової траєкторії відновлення.

Соціальні та практичні наслідки

Шкода може впливати на роботу, навчання, фінансову стабільність, житло, сімейні та дружні стосунки, відчуття безпеки, готовність звертатися по допомогу та довіру до інституцій. Вторинна віктимізація здатна посилювати ці наслідки саме тоді, коли людина шукає підтримки.

Правові та процесуальні наслідки

Якщо подія стає предметом кримінального провадження, до психологічного навантаження додаються процесуальні вимоги: повідомлення про подію, слідчі дії, очікування, оцінювання доказів, участь у суді. Ці процедури мають власну юридичну мету. Психологічно інформована практика прагне зберегти цю мету й водночас зменшувати непотрібну додаткову шкоду.

Як вимірюють віктимізацію і чому цифри різняться

Дані про віктимізацію отримують з опитувань населення, клінічних і соціальних вибірок, поліцейської та судової статистики, медичних даних, лонгітюдних досліджень та спеціалізованих досліджень окремих видів насильства. Ці джерела не є взаємозамінними. Офіційна статистика бачить події, що потрапили до системи, тоді як опитування можуть виявляти досвід, про який ніколи не повідомляли поліції або іншим органам.

На показники сильно впливають визначення. Дослідження можуть по-різному встановлювати, що вважати первинною подією, який часовий проміжок потрібен для «повторної» події, чи рахувати кілька епізодів з одним кривдником окремо, як вимірювати психологічне насильство, переслідування або сексуальне насильство. Саме тому відсоток повторної віктимізації з одного дослідження не можна переносити на іншу популяцію без перевірки методології.

Сучасна метааналітична робота Kühner та співавторів, 2025 показує, наскільки оцінки залежать від типу міжособистісного насильства, вибірки та вимірювання. Практичний висновок полягає в тому, що цифра без визначення події, періоду спостереження і популяції має обмежену інформативність.

Що зменшує ризик вторинної віктимізації

Профілактика вторинної віктимізації починається з організації взаємодії. Людині потрібні зрозуміла інформація про процедури й права, поважна мова, захист приватності, передбачуваність, координація між службами, мінімізація непотрібних повторних опитувань, безпечні умови контакту та можливість ставити запитання. Для дітей і людей у стані гострого стресу особливо важливі підготовлені фахівці й процедури, адаптовані до віку та стану.

Чинна консолідована Директива 2012/29/ЄС прямо передбачає захист від вторинної та повторної віктимізації, залякування і помсти, а також індивідуальне оцінювання потреб у підтримці та захисті. Це є європейською правовою рамкою, а не автоматичною нормою українського кримінального процесу, але вона добре демонструє сучасну логіку підходу, орієнтованого на потерпілу людину: потреби безпеки й гідності мають враховуватися системно.

Травма-інформований підхід допомагає зменшувати додаткову психологічну шкоду, однак не скасовує вимог до перевірки фактів, доказів і процесуальних прав усіх сторін. Повага до постраждалої людини сумісна з неупередженим розслідуванням. Підтримати людину означає визнати її переживання, потреби й права; це не означає наперед встановити юридичну достовірність усіх тверджень або винуватість конкретної особи.

Що робити після віктимізації

Першим завданням після актуальної загрози є безпека. Якщо небезпека триває, пріоритетом стає припинення контакту з джерелом загрози, доступ до екстреної допомоги, безпечного місця, медичної допомоги та компетентних служб. Подальші кроки залежать від виду шкоди, віку людини, юридичного контексту й того, чи зберігається ризик повторення.

Психологічна допомога потрібна не для того, щоб «довести» факт злочину або створити правильну версію подій, а для стабілізації, відновлення функціонування, роботи з симптомами, підтримки рішень і повернення відчуття контролю. У юридично значущих ситуаціях терапевтична робота й судово-психологічне оцінювання мають різні цілі й не повинні змішуватися.

Коли справа переходить до ширшого питання відновлення після завданої шкоди, окремим напрямом може бути відновна справедливість. Її застосування має враховувати безпеку, добровільність та правовий контекст і не є універсальною відповіддю для кожної ситуації насильства.

Що не можна встановити лише з факту віктимізації

Сам факт віктимізації не дозволяє визначити характер людини, її психічний діагноз, достовірність усіх спогадів, винуватість іншої особи, ступінь юридичної відповідальності, майбутню небезпечність або точну ймовірність повторної події. Кожне з цих питань має власні методи й стандарти доказування.

Так само окремий тест, симптом або опис поведінки не встановлює, чи була людина жертвою конкретного злочину. Психологічні реакції після насильства варіативні й неспецифічні: подібні симптоми можуть виникати після різних стресових подій, а відсутність виразних симптомів не спростовує факту шкоди.

Для судово-психологічного контексту ця межа принципова. Психологічний факт, клінічний діагноз, результат тесту, судово-психологічне оцінювання, процесуальний статус і юридичний висновок суду є різними категоріями й не замінюють одна одну.

Поширені запитання

Віктимізація і віктимність — це одне й те саме?

Ні. Віктимізація описує процес або факт зазнання шкоди. Віктимність описує вразливість або ризикову характеристику в межах віктимологічного аналізу. Саме тому вислів «людина зазнала віктимізації» не означає, що в неї існує стабільна «віктимна особистість».

Чим повторна віктимізація відрізняється від вторинної?

Повторна віктимізація означає нову віктимізуючу подію після попередньої. Вторинна віктимізація означає додаткову шкоду через реакцію людей або інституцій після первинної події. Вони можуть траплятися в однієї людини, але описують різні процеси.

Чи є первинна віктимізація медичним або психіатричним діагнозом?

Ні. Це віктимологічне позначення початкового зазнання шкоди. Діагноз визначається окремо за клінічними критеріями, якщо для нього є підстави.

Чи означає повторна віктимізація, що постраждала людина сама створює небезпеку?

Ні. Попередня віктимізація може статистично бути пов’язана з підвищеним ризиком нової шкоди, але механізми багаторівневі й часто включають дії кривдника, примусовий контроль, матеріальні та соціальні обмеження, доступність захисту й умови середовища. Ризик не дорівнює відповідальності.

Чи будь-яке повторне опитування є вторинною віктимізацією?

Ні. Повторне опитування іноді процесуально необхідне. Ризик вторинної віктимізації зростає, коли повторення є непотрібним, погано скоординованим, принизливим, небезпечним або проводиться без належного врахування стану й гідності людини.

Чим вторинна віктимізація відрізняється від ретравматизації?

Вторинна віктимізація описує додаткову шкоду від соціальної або інституційної реакції. Ретравматизація описує повторне активування чи посилення травматичних реакцій. Вторинна віктимізація може спричиняти ретравматизацію, але поняття не є тотожними.

Чи є «потерпілий» юридичним синонімом слова «жертва»?

У кримінальному процесі України «потерпілий» є визначеним процесуальним статусом. У психології та віктимології слова «жертва» або «постраждала людина» можуть використовуватися ширше. Тому юридичний статус потрібно встановлювати окремо від психологічного опису досвіду.