Віктимність: що це, віктимізація, фактори ризику та звинувачення жертви

27 вер. 2024 р.

Читати 7 хв

Оновлено: 13 годин тому

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 27 вересня 2024 · Редакційна політика

Віктимність — це термін віктимології, яким описують підвищену вразливість людини або групи до віктимізації, тобто до зазнання шкоди внаслідок злочину, насильства, зловживання чи іншої віктимізуючої дії. Це не психіатричний діагноз, не окремий тип особистості й не доказ того, що людина сама спричинила насильство.

Сучасний аналіз ризику виходить із того, що насильство й інші форми віктимізації виникають у взаємодії багатьох чинників: індивідуальних, стосункових, спільнотних і суспільних. Фактор ризику означає статистичний зв’язок із більшою ймовірністю події, а не провину людини, яка постраждала, і не неминучість майбутньої шкоди.

Якщо насильство є навмисною дією, відповідальність за нього належить тому, хто його чинить. Оцінювання ризиків потрібне для профілактики, безпеки та допомоги, а не для пошуку «рис жертви», які нібито пояснюють злочин.

Віктимність і віктимізація: у чому різниця

Ці поняття близькі, але не тотожні. Віктимність описує вразливість або ймовірність опинитися в ситуації віктимізації. Віктимізація — це сам процес або факт зазнання шкоди. Людина може пережити віктимізацію без будь-якого сенсу називати її «віктимною особистістю».

Віктимність — поняття про вразливість або ризик у певному контексті.
Віктимізація — подія або процес, унаслідок якого людина зазнає шкоди.
Повторна віктимізація, або ревіктимізація, — новий епізод віктимізації після попереднього.
Вторинна віктимізація — додаткова шкода, яку може спричинити реакція установ, фахівців або оточення на вже пережиту подію.

Таке розрізнення важливе ще й тому, що воно не дозволяє непомітно перетворити досвід людини на характеристику її особистості. Подія, ризик і наслідки — різні рівні аналізу.

Як дисципліна, віктимологія досліджує ширше коло питань: людей і групи, які зазнали шкоди, процеси віктимізації, фактори ризику, наслідки та реакції інституцій.

Звідки взялося поняття віктимності

Віктимологія формувалася як галузь, що повернула постраждалу людину в поле кримінологічного аналізу. Ранні підходи часто запитували, яку роль поведінка потерпілої особи могла відігравати в розвитку конкретної події. Звідси виникли концепції «внеску жертви» та victim precipitation — участі певних обставин або взаємодій у перебігу злочину.

Цей напрям дав змогу досліджувати ситуацію ширше, ніж лише через характеристики правопорушника, але водночас створив серйозну проблему: опис взаємодії легко перетворювався на моральне звинувачення постраждалої людини. Історичні огляди віктимології прямо фіксують, що надмірний фокус на «внеску жертви» послаблював аналітичну й суспільну цінність напряму.

Тому сучасна доказова рамка відділяє два питання. Перше: які умови змінюють статистичний ризик? Друге: хто відповідає за насильницьку або злочинну дію? Відповідь на перше може бути складною й багаторівневою; відповідальність за навмисне насильство залишається за кривдником.

Що в сучасній науці вважають факторами ризику

Всесвітня організація охорони здоров’я описує насильство щодо жінок як результат взаємодії факторів на індивідуальному, сімейному, спільнотному та суспільному рівнях. WHO окремо підкреслює, що гендерна нерівність і норми, які підтримують насильство, є фундаментальними суспільними чинниками.

Так само CDC у матеріалах про насильство з боку інтимного партнера застерігає: фактори ризику можуть підвищувати ймовірність насильства, але не обов’язково є його прямими причинами. Один фактор не пояснює подію сам по собі.

Індивідуальний рівень

Залежно від виду віктимізації дослідження можуть знаходити зв’язки з віком, попереднім досвідом насильства, вживанням психоактивних речовин, станом психічного здоров’я або іншими обставинами. Ці асоціації не перетворюють людину на «носія віктимності». Частина таких характеристик може бути наслідком попереднього насильства, а причинний напрямок не завжди можна встановити.

Рівень стосунків

Тут важливими стають поведінка кривдника, контроль, погрози, ізоляція, залежність ресурсів, нерівність влади та попередні епізоди насильства. Якщо йдеться про близькі стосунки, корисніше оцінювати конкретний патерн контролю й небезпеки, ніж шукати «тип жертви». Докладніше про це — у матеріалі «Аб’юз у стосунках: як розпізнати насильство, контроль і небезпеку».

Рівень спільноти

Ризик можуть змінювати доступність служб допомоги, рівень насильства в районі, соціальна ізоляція, економічна нестабільність, умови праці або навчання, доступність алкоголю чи зброї — залежно від конкретної форми насильства та середовища.

Суспільний рівень

До цього рівня належать дискримінаційні норми, толерування насильства, нерівність, слабкий захист прав, стигматизація постраждалих і практики інституцій, які ускладнюють звернення по допомогу. Саме ця рамка показує, чому пояснення на кшталт «людина надто довірлива» або «має низьку самооцінку» не можуть бути повним поясненням віктимізації.

Чи означає тривога, депресія або низька самооцінка «віктимність»

Ні. Тривога, депресивні симптоми, низька самооцінка або посттравматичні реакції не утворюють клінічного «портрета жертви». У дослідженнях повторної віктимізації окремі психологічні змінні іноді пов’язані з подальшим ризиком, але результати залежать від виду насильства, вибірки, часу спостереження й інших факторів.

Систематичні огляди повторної віктимізації після партнерського насильства знаходять сильніші й послідовніші зв’язки з попереднім або тяжчим насильством, дитячим досвідом насильства, деякими формами вживання речовин та посттравматичними симптомами. Для інших змінних результати змішані. Це не дає підстав робити з психологічного стану людини причинне або моральне пояснення нового насильства.

Є ще одна причина для обережності: психологічні труднощі часто самі виникають після насильства. Якщо тривога, сором чи депресивні симптоми з’явилися після травматичної події, нелогічно використовувати їх як просте пояснення того, чому ця подія сталася.

Повторна віктимізація: чому одного психологічного пояснення недостатньо

Повторна віктимізація — реальний емпірично досліджуваний феномен: люди, які вже зазнали певних форм насильства або злочинів, у частині досліджень мають вищий ризик нового епізоду. Але це не означає, що вони «несвідомо шукають» небезпечні ситуації.

На повторний ризик можуть одночасно впливати тяжкість і тривалість попереднього насильства, продовження контакту з кривдником, економічна залежність, житлові умови, ізоляція, переслідування, соціальне середовище, доступ до захисту, наслідки травми та інші фактори. Одна універсальна психологічна причина тут не працює.

Тому психоаналітичне «нав’язливе повторення» можна розглядати як окреме історичне поняття, але не як універсальне наукове пояснення ревіктимізації. Факт повторення насильства не доводить, що постраждала людина його обрала або спричинила.

Вторинна віктимізація: коли додаткової шкоди завдає реакція системи

Вторинна віктимізація виникає не через сам первинний злочин чи насильство, а через те, як на постраждалу людину реагують інші. Європейський інститут гендерної рівності наводить серед прикладів повторне й надмірне розпитування про подію, нечутливу мову, примусове повторне переживання деталей або інші практики, що поглиблюють шкоду.

До цього також може належати недовіра, приниження, перекладання відповідальності, вимога «довести», що людина достатньо постраждала, або ігнорування її потреб у безпеці й приватності. Для психологів, медиків, правоохоронців, журналістів і близьких це принципово важлива межа: допомога не повинна повторно позбавляти людину контролю над власною історією.

Що таке звинувачення жертви

Звинувачення жертви — це перенесення частини моральної відповідальності за насильство або злочин на людину, яка від нього постраждала. Воно може звучати як «сама спровокувала», «не треба було туди йти», «чому не пішла раніше», «треба було поводитися інакше» або «з таким характером це закономірно».

Психологічні дослідження пов’язують схильність до такого оцінювання, зокрема, з вірою у справедливий світ — прагненням бачити події як заслужені й передбачувані. Коли реальність порушує це уявлення, спостерігач може несвідомо шукати пояснення в поведінці постраждалої людини.

Профілактика ризику і звинувачення жертви — різні речі. Можна обговорювати безпеку, контекст, доступні ресурси й об’єктивні ризики, водночас чітко зберігаючи відповідальність за насильницьку дію за тим, хто її вчинив.

Чи існує «віктимна поведінка»

Термін «віктимна поведінка» трапляється у віктимологічній та популярній літературі, але ним легко зловживати. Деякі дії справді можуть змінювати експозицію до конкретного ризику — наприклад, у певних середовищах або ситуаціях. Проте три твердження не є тотожними: «поведінка пов’язана з ризиком», «поведінка спричинила напад» і «людина відповідальна за напад».

Особливо небезпечно називати «провокацією» реакції людини всередині насильницьких стосунків. Повернення до партнера, труднощі з розривом, мовчання про насильство, суперечливі рішення або затримка звернення по допомогу можуть бути пов’язані зі страхом, погрозами, контролем, фінансовою залежністю, дітьми, житлом, ізоляцією та наслідками травми.

Якщо партнер систематично принижує, ображає або контролює, корисніше оцінювати конкретну поведінку та безпеку. Див. також матеріал «Партнер принижує та ображає: що робити і коли це психологічне насильство».

Як говорити про віктимність коректно

Описувати конкретні фактори ризику, а не перетворювати «жертву» на тип особистості.
Розрізняти статистичний зв’язок, причинність і моральну відповідальність.
Враховувати поведінку кривдника, структуру стосунків, середовище та суспільні умови.
Не плутати первинну, повторну та вторинну віктимізацію.
Не використовувати психологічні симптоми як ретроспективне пояснення того, чому сталося насильство.
Зберігати автономію постраждалої людини: інформація й допомога мають розширювати її можливості, а не диктувати рішення.

Коли потрібна психологічна допомога

Психологічна допомога може бути доречною не тому, що людині потрібно «виправити віктимність», а тому, що пережита віктимізація може залишити страх, сором, самозвинувачення, труднощі зі сном, довірою, межами, близькістю або відчуттям безпеки. Сам факт пережитого насильства не означає автоматично посттравматичний стресовий розлад чи інший діагноз.

Якщо наслідки пережитого психологічного насильства продовжують заважати життю, корисною може бути окрема сторінка «Як оговтатися після психологічного насильства: безпека, симптоми та відновлення».

Для роботи зі стійким страхом, соромом, самозвинуваченням, наслідками травматичного досвіду або труднощами у стосунках можна знайти психолога в каталозі Українського психологічного ХАБу. Якщо небезпека актуальна — є погрози, переслідування, фізичне чи сексуальне насильство, блокування виходу або інший прямий ризик — пріоритетом є безпека та екстрена, медична або правова допомога.

Поширені запитання

Віктимність — це психічний розлад?

Ні. Віктимність не є психіатричним діагнозом. Це поняття віктимології, яке використовують для обговорення вразливості та ризику віктимізації.

Чи можна «позбутися віктимності»?

Як від окремої клінічної риси — ні, бо такої діагностичної риси не існує. Можна працювати з конкретними речами: безпекою, розпізнаванням контролю, особистими межами, соціальною підтримкою, наслідками травматичного досвіду й доступом до ресурсів.

Чим віктимність відрізняється від віктимізації?

Віктимність описує вразливість або ризик, а віктимізація — сам факт чи процес зазнання шкоди. Людина, яка пережила віктимізацію, не стає через це «віктимною особистістю».

Що таке вторинна віктимізація?

Це додаткова шкода, яку спричиняє реакція інших людей або інституцій після первинної події: наприклад, нечутливе ставлення, принизливі запитання, недовіра, перекладання провини або непотрібне багаторазове відтворення травматичних деталей.

Чи означає повторне насильство, що людина сама обирає небезпечних партнерів?

Ні. Повторна віктимізація має багатофакторні пояснення. Дослідження враховують попередню тяжкість насильства, поточний контакт із кривдником, контроль, соціально-економічні умови, наслідки травми, доступ до підтримки та інші змінні. Одне психологічне пояснення не охоплює цей феномен.

Психологічна енкциклопедія