Олександр Лурія: нейропсихологія, мова, афазія та функціональні системи мозку
Оновлено: 1 годину тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 19 вересня 2026 · Редакційна політика
Олександр Лурія (1902–1977) — психолог, лікар і дослідник мозку, один із ключових творців нейропсихології XX століття. Його роботи поєднали клінічне спостереження за людьми з локальними ураженнями мозку, психологічний аналіз складних функцій і культурно-історичне розуміння розвитку психіки. Найвідоміші поняття, пов’язані з його школою, — функціональні системи, системна динамічна локалізація вищих психічних функцій, синдромний аналіз, три функціональні блоки мозку та детальна нейропсихологічна класифікація афазій. Сучасні огляди розглядають Лурію як одного з фундаторів нейропсихології, водночас уточнюючи й переглядаючи окремі анатомічні та мовні моделі його часу. Огляд Mikadze, Ardila та Akhutina підкреслює тривалу роль його підходу в нейропсихологічному оцінюванні й реабілітації.
Для Українського психологічного ХАБу Лурія важливий також через прямий український етап його наукової біографії. У 1931–1934 роках він очолював сектор психології Української психоневрологічної академії у Харкові. Енциклопедія Сучасної України прямо пов’язує цей період із розвитком психологічних досліджень в Україні, а історичне дослідження Харківської школи показує, що навколо цієї програми формувалося середовище, з якого виросли важливі напрями культурно-історичної та діяльнісної психології. Yasnitsky і Ferrari, 2008
Ця стаття присвячена саме Олександру Лурії як ученому й історичній постаті. Загальні питання про те, що вивчає нейропсихологія, як мозок обробляє мову в межах нейролінгвістики, що таке афазія і як працює внутрішнє мовлення, мають окремі канонічні матеріали.
Хто такий Олександр Лурія
Олександр Романович Лурія народився 16 липня 1902 року в Казані й помер 14 серпня 1977 року в Москві. Він здобув психологічну й медичну підготовку, працював у психології, неврології, дефектології та дослідженнях мозку. Енциклопедія Сучасної України наводить його педагогічний і медичний докторські ступені, професорське звання, роботу в Харкові, нейрохірургічному госпіталі під час Другої світової війни та подальшу університетську діяльність.
Стислий ярлик «засновник нейропсихології» передає масштаб впливу Лурії, але приховує важливу деталь: його нейропсихологія виникла не як ізольований проєкт анатомічного картування мозку. Вона виросла з питання про організацію складної людської діяльності — мовлення, письма, рахунку, пам’яті, довільної уваги, планування й контролю дії — і про те, як ця організація змінюється після локального ураження мозку. Саме тому в його роботах психологічна теорія, клінічний аналіз і неврологія постійно взаємодіють.
Історик психології Luciano Mecacci показав, що інтерес Лурії до нейропсихологічних проблем сформувався ще до воєнних досліджень поранених. Перші документовані кроки в цьому напрямі належать до початку 1930-х років і були пов’язані з теоретичним впливом Виготського. Mecacci, 2024
Пов’язані статті
Лурія і Лев Виготський: спільне інтелектуальне джерело
Для розуміння Лурії центральне значення має його співпраця з Левом Виготським. Виготський розглядав вищі психічні функції як такі, що формуються в історії та розвитку людини через соціальну взаємодію, знаки, мову й опосередкування. Лурія переніс цю рамку в дослідження мозку: складна функція не мислилася як готова «здібність», яка просто зберігається в одній анатомічній точці. Вона формується, перебудовується, використовує різні психологічні операції й спирається на взаємодію кількох мозкових ланок.
Akhutina та Pylaeva описують теоретичні основи Виготсько-Луріївського підходу як спільне підґрунтя для нейропсихології та подальшої нейропсихології розвитку. Akhutina & Pylaeva, 2011. У сучасній термінології це не означає, що всі положення культурно-історичної школи автоматично підтверджені нейронаукою. Історично важливим є інше: Лурія поставив проблему мозкової організації психічних функцій у контекст розвитку, структури діяльності та взаємодії компонентів.
Цей інтелектуальний зв’язок окремо розглянуто у матеріалі про культурно-історичну психологію. Для біографії Лурії він пояснює, чому мова, довільна дія, пам’ять і свідомість у його працях постають не відокремленими «модулями», а системами, що мають історію розвитку й перебудовуються при ушкодженні.
Харківський період: Лурія в Україні
У 1931–1934 роках Лурія очолював сектор психології Української психоневрологічної академії у Харкові. Це не побічний епізод його біографії. Харків став одним із місць, де перетнулися рання культурно-історична програма, дослідження розвитку, психологічний аналіз діяльності та перші кроки до нейропсихології. Енциклопедія Сучасної України фіксує Лурію як керівника сектору психології академії, а історичний аналіз Yasnitsky і Ferrari реконструює Харківську школу та мережу дослідників, пов’язаних із Виготським, Лурією, Олексієм Леонтьєвим та їхніми колегами.
Саме в цей період Лурія дедалі ближче підходив до проблеми локальних мозкових уражень. Нові історичні роботи важливі тут тому, що виправляють спрощену біографічну схему, ніби нейропсихологія Лурії раптово виникла лише з досвіду воєнного госпіталю. Mecacci показує документовану тяглість від ранніх клінічних і теоретичних пошуків до пізнішої системи.
Що Лурія змінив у розумінні мозку
Найглибша ідея Лурії полягала в тому, що складну психічну функцію треба аналізувати як функціональну систему. Читання, мовлення, письмо, запам’ятовування або розв’язання задачі вимагають кількох операцій: підтримання стану активації, сприйняття й розпізнавання інформації, утримання цілі, вибору програми дії, контролю помилок, моторного виконання та зворотного зв’язку. Якщо порушується одна ланка, зовні схожий симптом може мати іншу психологічну структуру, ніж при порушенні іншої ланки.
У книзі Higher Cortical Functions in Man Лурія систематизував підхід до локальних мозкових уражень і окремо описав синдромний аналіз. Історичне значення цієї роботи в тому, що локалізація переноситься з питання «де міститься функція?» на питання «який компонент функціональної системи порушений і які вторинні наслідки виникають через це?»
Системна динамічна локалізація
Термін «системна динамічна локалізація» передає два принципи. «Системна» означає, що вища психічна функція здійснюється взаємодією кількох мозкових зон і психологічних операцій. «Динамічна» означає, що внесок компонентів може змінюватися залежно від віку, навчання, автоматизації навички, способу виконання завдання та перебудови після ушкодження.
Ця ідея історично протистояла надто прямій схемі «одна складна функція — один корковий центр». Сучасна нейронаука використовує інші методи, математичні моделі та мережеву термінологію, але загальна увага до розподілених систем, зв’язків між вузлами та контексту завдання робить частину інтуїцій Лурії впізнаваною й сьогодні. Водночас сучасні мережеві моделі не є просто новими назвами для його схеми: вони спираються на значно ширшу емпіричну базу і детальнішу нейроанатомію.
Нейропсихологічний фактор і синдромний аналіз
У Лурії окремий симптом — наприклад, труднощі називання, письмо з помилками або нездатність виконати послідовність рухів — не мав тлумачитися ізольовано. Дослідник шукав спільний механізм, який міг пояснити групу первинних і вторинних порушень. Так виник синдромний аналіз: зіставлення якісної структури помилок у різних завданнях, щоб встановити, яка функціональна ланка найбільш імовірно порушена.
Огляд Mikadze, Ardila та Akhutina наголошує, що якісний аналіз помилок, функціональні системи та синдромний підхід є центральними рисами Луріївської нейропсихологічної оцінки. Ardila, 1992 так само описує індивідуалізовану логіку цього підходу.
Це важливо відрізняти від сучасної клінічної нейропсихологічної оцінки як професійної процедури. Сьогодні якісний аналіз може доповнювати стандартизовані тести, нормативні дані, анамнез, оцінювання валідності та медичну інформацію. Історичний метод Лурії не слід перетворювати на аргумент проти психометрії або на домашню «діагностику локалізації» за кількома завданнями.
Три функціональні блоки мозку
Одна з найвідоміших пізніх схем Лурії — поділ мозкової діяльності на три великі функціональні блоки. Вона була способом описати не три ізольовані анатомічні коробки, а три широкі класи внеску в організацію діяльності.
Перший блок: активація і підтримання робочого стану
Перший блок пов’язувався з регуляцією рівня активації, тонусу, неспання та умов, за яких кора може ефективно працювати. У Лурії це були передусім стовбурові та пов’язані з ними системи. Без достатнього рівня активації складна пізнавальна діяльність стає нестійкою незалежно від того, чи збережені спеціалізовані сенсорні або мовні операції.
Другий блок: приймання, опрацювання і зберігання інформації
Другий блок охоплював задні коркові відділи й пов’язувався з аналізом сенсорної інформації, її інтеграцією та формуванням складніших представлень. У цій логіці зорові, слухові, соматосенсорні й міжмодальні операції мають різні рівні організації, а порушення на різних рівнях дають різні синдроми.
Третій блок: програмування, регуляція і контроль
Третій блок Лурія пов’язував насамперед із лобовими системами: формуванням наміру, побудовою програми дії, контролем виконання та корекцією помилок. Саме цей блок став важливим для історії дослідження виконавчих функцій, хоча сучасні моделі виконавчого контролю значно детальніші й не зводяться до одного анатомічного регіону.
Що сучасна наука робить із моделлю трьох блоків
Три блоки залишаються історично впливовою евристикою, але їх не слід читати як сучасний атлас мозку. Великий огляд Peña-Casanova, Sánchez-Benavides та Sigg-Alonso, 2024 спеціально переоцінює цю модель у світлі сучасних даних про розподілену, ієрархічну та багатомасштабну організацію мозку. Автори підкреслюють, що функціональні одиниці є абстракціями всередині одночасних розподілених процесів, а сучасні знання вимагають суттєвого уточнення класичної тричастинної схеми.
Отже, коректна сучасна формула така: модель трьох блоків має велике історичне й концептуальне значення, а конкретна нейроанатомія когнітивних функцій сьогодні описується через значно складніші мережі, провідні шляхи, підкоркові структури, мозочок і динамічну взаємодію систем.
Війна, поранення мозку і становлення клінічної нейропсихології
Під час Другої світової війни Лурія працював із великою кількістю пацієнтів із вогнепальними та іншими локальними ураженнями мозку. Цей клінічний матеріал дав змогу систематично зіставляти місце ураження, структуру помилок і перебіг відновлення. Водночас сучасна історіографія показує, що його воєнна робота була не початком з нуля, а різким розширенням програми, що формувалася раніше. Mecacci, 2024
Важливим результатом став перехід від опису дефіциту до аналізу можливостей відновлення. Якщо складна функція є системою, то після ушкодження її іноді можна перебудувати: змінити послідовність операцій, використати зовнішні опори, залучити збережені канали та поступово сформувати нову організацію дії. Саме тому Лурія одночасно вплинув на діагностику й когнітивну реабілітацію. Mikadze та співавтори називають його піонером нейропсихологічної реабілітації.
Лурія і афазія
Афазія стала однією з центральних тем Лурії. Він намагався класифікувати мовні розлади не лише за поверхневим симптомом, а за тим, яка психологічна операція порушена. У його системі описувалися акустико-гностична, акустико-мнестична, аферентна моторна, еферентна моторна, динамічна та семантична форми афазії. Історичні й критичні огляди показують, що ця класифікація частково перетинається із західними синдромними системами, але виходить з іншої теоретичної логіки. Valdois, Ryalls & Lecours, 1989
Сучасна клінічна неврологія і нейролінгвістика не використовують Луріївську класифікацію як єдину універсальну систему. Профіль афазії може змінюватися з часом, не завжди вкладається в класичний тип, а нейровізуалізація й дослідження білої речовини значно розширили уявлення про мовні мережі. Саме тому окремий матеріал «Афазія: що це, причини, прояви, види та відновлення мовлення» використовує сучасну клінічну рамку, а тут Луріївська типологія розглядається як історично важлива наукова модель.
Семантична афазія: приклад того, як спадщину Лурії перевіряють сьогодні
Семантичну афазію Лурія пов’язував із труднощами розуміння складних логіко-граматичних і просторово-реляційних конструкцій при ураженнях тім’яно-скронево-потиличної зони. Сучасне дослідження десяти нових випадків Dragoy, Akinina та Dronkers, 2017 підтримало значення лівої тім’яно-скронево-потиличної ділянки, але розширило класичну картину, показавши внесок провідних шляхів білої речовини. Це хороший приклад наукової спадщини в дії: історична гіпотеза не просто повторюється, а перевіряється й уточнюється новими методами.
Брока, Верніке і Лурія — три різні рівні історії мовного мозку
Популярна історія афазії часто зводиться до двох імен — Брока та Верніке. Лурія працював уже в іншій теоретичній ситуації. Його цікавило, як різні механізми мовної системи руйнуються при різних ураженнях і як один первинний дефект породжує цілий синдром. Тому його підхід корисно читати поруч із матеріалами про афазію Брока, афазію Верніке та біографію Карла Верніке.
Історичний аналіз Richard Leblanc показує також, що Луріївське розуміння мовлення й афазії розвивалося у складному діалозі з фізіологічними ідеями його епохи, зокрема павловською традицією. Leblanc, 2024. Це ще одна причина не переносити терміни Лурії безпосередньо в сучасну нейробіологію без історичного перекладу.
Мова, мислення і свідомість у працях Лурії
Лурія розглядав мову не тільки як засіб передачі готових думок. У культурно-історичній традиції мовлення стає інструментом перебудови самої діяльності: воно бере участь у формуванні понять, довільній увазі, пам’яті, плануванні та контролі поведінки. У дитини зовнішня мовна взаємодія поступово включається у внутрішню організацію дії; у дорослого мовні засоби можуть підтримувати складне саморегулювання.
Цю історичну рамку важливо відрізняти від сучасних емпіричних моделей мовної мережі й виконавчих функцій. Те, що людина використовує слова для планування, не означає, що все мислення є внутрішньою мовою. І навпаки, дослідження мовних систем мозку не зводять мислення до однієї лінгвістичної мережі. У ХАБі межі цього питання розглянуто в канонічній статті про внутрішній діалог і внутрішнє мовлення.
Лурія також досліджував, як мовні засоби пов’язані з культурним і історичним розвитком пізнавальних процесів. Такі роботи мають велику історичну вагу, але сучасна оцінка конкретних висновків повинна враховувати методологічні стандарти нинішньої культурної психології, лінгвістики та когнітивної науки.
Нейропсихологічне оцінювання за Лурією
Луріївська оцінка будувалася як послідовне висування і перевірка гіпотез. Дослідника цікавило не тільки, чи правильна відповідь, а як людина підійшла до завдання, де саме виникла помилка, чи допомагає підказка, чи переноситься труднощі на інші завдання і які компоненти залишаються збереженими.
Наприклад, труднощі письма можуть виникати через різні механізми: порушення фонематичного аналізу, кінетичної організації послідовностей, просторової організації, утримання програми або мовного пошуку. Один результат «не може написати слово» недостатній для механістичного висновку. Потрібен патерн помилок у системі завдань.
У цьому підході сильна сторона — увага до механізму й структури помилки. Його обмеження як самодостатньої сучасної клінічної процедури — відсутність багатьох психометричних, нормативних і валідизаційних вимог, які стали стандартом пізніше. Тому сучасний нейропсихолог може використовувати Луріївську логіку гіпотез і якісного аналізу, але поєднує її з сучасними нормами, стандартизованими методиками й клінічними даними.
Лурія і батарея Luria–Nebraska — не одне й те саме
У пошукових запитах ім’я Лурії часто з’являється поруч із Luria–Nebraska Neuropsychological Battery. Це стандартизована батарея, створена пізніше іншими дослідниками на основі частини ідей і процедур, пов’язаних із Луріївською традицією. Сам Лурія не є автором Luria–Nebraska Battery. Тому історичний метод Лурії та пізнішу психометричну батарею треба розрізняти.
Реабілітація: як відновлювати не «центр», а функціональну систему
Для Лурії діагностика мала сенс тоді, коли вона допомагає зрозуміти можливості перебудови діяльності. Якщо ушкоджена одна ланка системи, відновлення може спиратися на збережені ланки, зовнішні опори, свідоме розгортання раніше автоматизованої операції та поступову реорганізацію.
Ця логіка стала важливою для історії когнітивної реабілітації, особливо при афазії та наслідках локального ураження мозку. Mikadze, Ardila та Akhutina описують Лурію як одного з піонерів нейропсихологічної реабілітації. Сучасна реабілітація, однак, оцінює конкретні втручання окремо — за видом порушення, метою, функціональним результатом і якістю доказів. Історичний авторитет не замінює сучасних клінічних випробувань.
«Романтична наука»: історії Шерешевського і Засецького
Лурія писав не лише систематичні наукові праці. Дві його найвідоміші книги побудовані як довгі клінічні історії: The Mind of a Mnemonist — про Соломона Шерешевського з надзвичайно стійкою пам’яттю та синестетичними особливостями, і The Man with a Shattered World — про Лева Засецького, який після тяжкого мозкового поранення намагався відновити цілісність сприймання, читання, письма й власної біографії.
Ці тексти пов’язують із Луріївською ідеєю «романтичної науки»: докладний індивідуальний випадок має показати не лише дефект, а структуру цілого життя людини. Нове історико-текстологічне дослідження Kölbl і Métraux, 2025 аналізує місце таких клінічних біографій у авторському проєкті Лурії та складну історію його автобіографічних текстів.
Для сучасного читача важлива межа: яскравий одиничний випадок може породжувати сильні гіпотези й показувати психологічну структуру досвіду, але не визначає поширеність явища і не замінює групових досліджень. Саме тому клінічні історії Лурії цінні як джерело ідей, спостережень та історії нейропсихології, а узагальнення потребують незалежних даних.
Основні праці Олександра Лурії
Корпус Лурії великий і охоплює психологію розвитку, нейропсихологію, афазіологію, пам’ять, мову, реабілітацію та клінічні історії. Для розуміння його нейропсихологічної програми особливо важливі кілька робіт.
Higher Cortical Functions in Man — англомовне видання 1966 року, в якому систематизовано уявлення про вищі психічні функції, локальні ураження мозку й синдромний аналіз. Springer.
Traumatic Aphasia — праця, що узагальнювала досвід аналізу мовних порушень після локальних мозкових травм і стала одним із ключових джерел його афазіологічної системи.
The Working Brain — стислий виклад нейропсихологічної моделі функціональних блоків і принципів організації мозку. Пізніше історики показали, що англомовна версія не повністю відтворювала задум автора щодо емоцій і правої півкулі. Turnbull та співавтори, 2024
Basic Problems of Neurolinguistics — пізня праця, у якій Лурія розглядав мозкові механізми мовлення, породження висловлювання та різні форми мовних порушень.
Language and Cognition / Language and Consciousness — посмертно видані матеріали про роль мови в організації пізнавальних процесів і свідомої діяльності.
The Mind of a Mnemonist і The Man with a Shattered World — клінічні біографії, що показують іншу сторону його методу: спробу зберегти цілісність особистого досвіду в науковому описі.
Що в спадщині Лурії витримало перевірку часом
Найстійкішим виявився не конкретний список зон або типів афазії, а спосіб ставити питання. Складна когнітивна функція виникає з взаємодії компонентів; одна й та сама зовнішня помилка може мати різні механізми; локальне ушкодження може мати системні наслідки; для клінічного висновку важлива структура помилок, а не тільки підсумковий бал; відновлення залежить від можливості реорганізувати діяльність.
Ці принципи добре узгоджуються з сучасною увагою до розподілених мереж і міжрегіональної взаємодії, хоча термінологія, анатомія й методи сьогодні інші. Огляд Peña-Casanova та співавторів прямо демонструє, що спадщину Лурії можна продуктивно використовувати тільки разом із її оновленням.
Так само Mikadze, Ardila та Akhutina показують життєздатність синдромного й реабілітаційного мислення Лурії, тоді як сучасні дослідження афазії додають дані про білі провідні шляхи, мережеву організацію та індивідуальну варіативність.
Що сучасна наука переглянула
Перше велике уточнення стосується локалізації. Сьогодні немає підстав читати три блоки або класичні мовні зони як жорстку карту, де кожна складна функція належить одному місцю. Функціональні мережі перекриваються, взаємодіють і залежать від провідних шляхів, підкоркових систем, мозочка та стану всієї мережі.
Друге уточнення стосується афазії. Класичні синдроми залишаються корисними описовими орієнтирами, але реальні профілі мовних порушень варіативні, змінюються з часом і не завжди відповідають одній категорії. Критичний огляд Valdois, Ryalls і Lecours ще наприкінці XX століття показував, де Луріївська афазіологія збігається з іншими системами, а де потребує перегляду.
Третє уточнення стосується емоцій і правої півкулі. Сучасний аналіз Turnbull та співавторів показує, що Лурія приділяв їм більше уваги, ніж випливає з найвідомішого англійського видання The Working Brain, але частина його уявлень була випереджальною, а частина — обмеженою знаннями свого часу.
Наукове значення Лурії тому не потребує перетворення його концепцій на незмінну доктрину. Його спадщина сильна саме там, де працює як програма дослідження: аналізувати структуру функції, перевіряти механізм, зіставляти різні симптоми, вивчати перебудову системи й постійно співвідносити психологічну модель із новими даними про мозок.
Чому Олександр Лурія залишається важливим для психології та нейронауки
Лурія посів особливе місце між кількома традиціями. Для психології він показав, що складні функції не можна зрозуміти без аналізу їхньої внутрішньої структури. Для неврології — що опис ураження стає значно інформативнішим, коли поєднується з точним психологічним аналізом поведінки. Для нейролінгвістики — що мовний розлад може розкривати архітектуру мовної системи. Для реабілітації — що важливо бачити не лише втрату, а й можливості системної перебудови.
Його біографія важлива і для історії психології в Україні. Харківський період 1931–1934 років пов’язує Лурію з Українською психоневрологічною академією та ранньою Харківською школою. Це робить його не лише постаттю загальної історії нейропсихології, а й учасником інтелектуальної історії психологічних досліджень в Україні.
Поширені запитання
Олександр Лурія — засновник нейропсихології?
Його коректно називати одним із засновників або фундаторів сучасної нейропсихології. Галузь формувалася з багатьох джерел — неврології, психології, афазіології, психометрії та досліджень мозкових уражень. Вплив Лурії особливо великий у системному аналізі вищих психічних функцій, синдромному підході, афазіології та реабілітації.
Що таке три функціональні блоки мозку за Лурією?
Це історична модель, у якій перший блок пов’язувався з активацією і тонусом, другий — із прийманням та опрацюванням інформації, третій — із програмуванням, регуляцією й контролем дії. Сьогодні її використовують як історичну концептуальну схему, а не як буквальний сучасний анатомічний атлас.
Що таке синдромний аналіз Лурії?
Це спосіб аналізувати не один симптом, а систему помилок у різних завданнях, щоб визначити спільний порушений механізм і відрізнити первинний дефіцит від вторинних наслідків. У сучасній практиці така логіка може доповнювати, але не замінює стандартизовану клінічну оцінку.
Який внесок Лурії в дослідження афазії?
Він створив механістично орієнтовану класифікацію афазій, пов’язуючи мовні симптоми з порушенням конкретних психологічних операцій у функціональній системі мовлення. Частина цієї системи зберігає історичну й клінічну цінність, але сучасні моделі афазії ширше враховують мережі, білу речовину, варіативність і динаміку відновлення.
Чи працював Лурія в Україні?
Так. У 1931–1934 роках він очолював сектор психології Української психоневрологічної академії у Харкові. Цей етап пов’язаний із Харківською школою та раннім розвитком його нейропсихологічних ідей. Енциклопедія Сучасної України
Чи був Лурія автором тесту Luria–Nebraska?
Ні. Luria–Nebraska Neuropsychological Battery була створена іншими авторами пізніше й частково спиралася на Луріївську традицію. Це не батарея, яку розробив сам Олександр Лурія.
Чи підтвердила сучасна нейронаука всі ідеї Лурії?
Ні. Частина загальних принципів — системність, розподілена організація, важливість аналізу механізму й реорганізації — залишається впливовою. Конкретні анатомічні схеми, частина афазіології та окремі пояснення були суттєво уточнені або переглянуті. Наукова спадщина Лурії живе через перевірку й оновлення, а не через буквальне повторення.
Яку книгу Лурії читати першою?
Для історії нейропсихологічної теорії найсистемнішим джерелом є Higher Cortical Functions in Man. Для загального концептуального огляду — The Working Brain. Для мови — Basic Problems of Neurolinguistics. Для клінічної оповіді — The Mind of a Mnemonist або The Man with a Shattered World. Важливо читати ці праці як тексти свого часу й зіставляти їх із сучасними оглядами.
References
Akhutina, T. V., & Pylaeva, N. M. (2011). L. Vygotsky, A. Luria and Developmental Neuropsychology. Psychology in Russia: State of the Art, 4, 155–175. https://doi.org/10.11621/pir.2011.0009
Ardila, A. (1992). Luria’s approach to neuropsychological assessment. International Journal of Neuroscience, 66, 35–43. https://doi.org/10.3109/00207459208999787
Dragoy, O., Akinina, Y., & Dronkers, N. (2017). Toward a functional neuroanatomy of semantic aphasia: A history and ten new cases. Cortex, 97, 164–182. https://doi.org/10.1016/j.cortex.2016.09.012
Енциклопедія Сучасної України. (2017). Лурія Олександр Романович. https://esu.com.ua/article-59349
Kölbl, C., & Métraux, A. (2025). Multiple Lurias. Reconstructing Alexander Romanovich’s Life-Writing. Integrative Psychological and Behavioral Science, 59, 21. https://doi.org/10.1007/s12124-024-09872-6
Leblanc, R. (2024). The Pavlovian interpretation of speech and aphasia: Alexander Luria and Wilder Penfield. Frontiers in Psychology, 15, 1404953. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2024.1404953
Luria, A. R. (1966). Higher Cortical Functions in Man. Springer. https://doi.org/10.1007/978-1-4684-7741-2
Luria, A. R., & Hutton, J. T. (1977). A modern assessment of the basic forms of aphasia. Brain and Language, 4(2), 129–151. https://doi.org/10.1016/0093-934X(77)90012-8
Mecacci, L. (2024). Luria’s first steps in neuropsychology. Cortex, 181, 133–139. https://doi.org/10.1016/j.cortex.2024.10.003
Mikadze, Y. V., Ardila, A., & Akhutina, T. V. (2019). A. R. Luria’s Approach to Neuropsychological Assessment and Rehabilitation. Archives of Clinical Neuropsychology, 34(6), 795–802. https://doi.org/10.1093/arclin/acy095
Peña-Casanova, J., Sánchez-Benavides, G., & Sigg-Alonso, J. (2024). Updating functional brain units: Insights far beyond Luria. Cortex, 174, 19–69. https://doi.org/10.1016/j.cortex.2024.02.004
Turnbull, O. H., Salas, C. E., Ardila, A., Bagus, R., & Rosselli, M. (2024). Separated at birth: Rediscovering the lost emotions in Luria’s Working Brain. Cortex, 178, 141–156. https://doi.org/10.1016/j.cortex.2024.06.002
Valdois, S., Ryalls, J., & Lecours, A. R. (1989). Luria’s aphasiology: A critical review. Journal of Neurolinguistics, 4(1), 37–63. https://doi.org/10.1016/0911-6044(89)90004-3
Yasnitsky, A., & Ferrari, M. (2008). From Vygotsky to Vygotskian psychology: Introduction to the history of the Kharkov School. Journal of the History of the Behavioral Sciences, 44(2), 119–145. https://doi.org/10.1002/jhbs.20303