«Невроз і зростання людини» Карен Хорні: ідеї, самореалізація та сучасна оцінка
Оновлено: 2 дні тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 3 вересня 2026 · Редакційна політика
Карен Хорні у книзі «Невроз і зростання людини» описує невротичний процес як викривлений напрям людського розвитку: енергія, яка могла б підтримувати реальні здібності, стосунки та самореалізацію, починає обслуговувати ідеалізований образ себе, пошук слави, жорсткі внутрішні вимоги й захист від переживання власної вразливості.
Це зріла праця Хорні. Оригінал Neurosis and Human Growth: The Struggle Toward Self-Realization уперше вийшов у Нью-Йорку у видавництві W. W. Norton 1950 року. У сучасних українських виданнях твір має кілька назв, тому його важливо ідентифікувати за оригіналом, авторкою та роком першої публікації, а не за одним конкретним перекладом.
Яка це книга
Neurosis and Human Growth: The Struggle Toward Self-Realization — одна з головних праць Карен Хорні і найповніший виклад її зрілої моделі невротичного розвитку. Перше видання позначене у WorldCat як First edition: Norton, New York, 1950. Бібліографічний запис Open Library для першого видання також фіксує 1950 рік, 391 сторінку, LCCN 50009644 та OCLC 285408.
У цій книзі Хорні зміщує акцент із питання «які симптоми має невроз?» на інше: що відбувається з розвитком особистості, коли людина дедалі більше віддаляється від власних переживань, потреб і можливостей та починає жити відповідно до створеного нею ідеалізованого образу.
Саме тому назва містить не лише слово «невроз», а й human growth — людське зростання. Для Хорні здоровий розвиток пов’язаний із розгортанням реальних можливостей людини, тоді як невротичний процес спрямовує її сили на підтримання уявної величі, бездоганності, влади, самопожертви або недоторканності.
Один твір — кілька українських назв
Український читач може зустріти щонайменше два сучасні видання того самого твору.
Видання 2025 року подається під назвою «Невроз і особистісне зростання. Боротьба за самореалізацію», ISBN 978-611-01-3501-6. У книжкових каталогах воно пов’язане з видавничою маркою «Сварог» / Центром навчальної літератури.
Інше українське видання від видавництва VERBA виходить під назвою «Невроз і зростання людини: тернистий шлях самореалізації», ISBN 978-617-8662-41-7. Каталоги 2026 року вказують 544 сторінки та переклад Євгена Мірошниченка.
Це не дві різні праці Хорні. Це різні українські видання й перекладні назви одного англомовного твору 1950 року. Тому в «Каноні психології» Українського психологічного ХАБу існує одна сутність твору і одна канонічна сторінка.
Місце книги в розвитку теорії Хорні
Щоб зрозуміти цю працю, корисно бачити її після «Невротичної особистості нашого часу».
У книзі 1937 року Хорні систематизувала культурні та міжособистісні джерела невротичних конфліктів, значення тривоги, ворожості, потреби в любові, владі, престижі та безпеці. У «Наших внутрішніх конфліктах» 1945 року центральною стала несумісність ригідних способів ставлення до інших людей — руху до людей, проти людей і від людей.
У Neurosis and Human Growth модель стає ще глибшою. Хорні описує вже не тільки те, як людина взаємодіє з іншими, а й те, як невротична організація перебудовує її ставлення до самої себе.
Центральна лінія книги така:
людина відчужується від власних реальних переживань і можливостей;
створює ідеалізований образ себе;
починає прагнути підтвердити цей образ;
формує систему внутрішніх вимог до себе;
переживає гордість, провину, сором, самопрезирство або самоненависть залежно від того, чи відповідає вона цим вимогам;
дедалі сильніше втрачає контакт із реальним розвитком.
Це історична психодинамічна модель особистості. Її поняття не є сучасними діагностичними критеріями.
Пошук слави та ідеалізований образ себе
Перший великий розділ книги присвячений тому, що Хорні називає пошуком слави. Йдеться не лише про буквальне прагнення знаменитості або соціального статусу.
У її моделі людина може сформувати уявлення про те, якою вона повинна бути, щоб мати цінність і безпеку. Цей образ здатний будуватися навколо сили, моральної бездоганності, жертовності, незалежності, інтелектуальної переваги, непохитності або особливої здатності бути потрібною іншим.
Проблема виникає тоді, коли ідеал перестає бути напрямом розвитку і перетворюється на психологічну вимогу: людина вже не просто хоче розвивати певну рису, а мусить відповідати ідеалізованій версії себе.
Саме тут зріла теорія Хорні переходить від опису зовнішніх міжособистісних стратегій до аналізу внутрішньої системи примусу.
Невротичні претензії
Наступний елемент — невротичні претензії. Хорні описувала їх як очікування особливого ставлення від життя та інших людей, які випливають з ідеалізованого образу себе.
Наприклад, якщо людина переконана, що вона завжди справедлива, самовіддана або винятково компетентна, вона може внутрішньо очікувати, що інші неодмінно це визнають, не критикуватимуть її і відповідатимуть взаємністю.
Коли реальність цього не підтверджує, виникають образа, гнів, сором або відчуття приниження. У межах моделі Хорні конфлікт посилюється тому, що людина захищає не просто окрему думку про себе, а всю конструкцію психологічної безпеки.
Тиранія «мусиш»
Один із найвідоміших образів зрілої теорії Хорні — the tyranny of the should, тиранія внутрішніх «треба» і «мусиш».
Людина встановлює для себе абсолютні вимоги: вона мусить завжди бути сильною, люблячою, продуктивною, спокійною, успішною, безпомилковою, незалежною або морально чистою. Такі вимоги відрізняються від реалістичних цілей тим, що майже не враховують обмеження, суперечливість мотивів, втому, обставини й звичайну людську недосконалість.
Коли людина не відповідає власному «мусиш», вона може переживати не просто розчарування, а різке падіння самоцінності.
У сучасній популярній психології цей фрагмент Хорні іноді переказують як універсальну теорію перфекціонізму. Це спрощення. Її «тиранія мусиш» є частиною ширшої психодинамічної конструкції — ідеалізованого Я, невротичної гордості, самовідчуження та пошуку слави.
Невротична гордість
Невротична гордість у Хорні — це не звичайне задоволення реальною працею або досягненням. Вона пов’язана з ідеалізованим образом.
Людина пишається тим, що, на її думку, підтверджує її особливий статус: абсолютною самостійністю, здатністю все витримати, моральною вищістю, владою, самопожертвою, інтелектом або незамінністю.
Таке почуття нестійке. Воно залежить від постійного підтвердження конструкції. Через це критика, помилка або залежність від іншої людини можуть переживатися як загроза самій ідентичності.
Самоненависть і самопрезирство
Зворотний бік ідеалізованого образу — жорстоке ставлення до себе, коли реальна людина не відповідає внутрішнім вимогам.
Хорні описує різні форми цього процесу: невпинні звинувачення себе, самоприниження, внутрішню зневагу, фрустрацію власних потреб, вимогу неможливого та інші способи психологічного тиску на себе.
У логіці книги ці явища не є випадковою «низькою самооцінкою». Вони утворюють систему: чим грандіозніший ідеалізований образ, тим більше реальне Я здається недостатнім.
Відчуження від себе
Розділ про відчуження від себе є одним із центральних у книзі.
Хорні припускає, що людина може настільки зосередитися на тому, якою вона повинна бути, що дедалі гірше розпізнає те, що реально відчуває, хоче, цінує і може. Власні переживання оцінюються не за їхнім змістом, а за відповідністю внутрішньому стандарту.
Звідси виникає фундаментальне протиставлення зрілої теорії Хорні: реальний розвиток проти реалізації ідеалізованої конструкції.
Її поняття real self у цьому контексті означає потенціал живого, спонтанного розвитку людини. Це теоретичний концепт Хорні, а не вимірювана «справжня сутність», яку сучасна психологія може безпосередньо визначити тестом.
Три способи розв’язувати внутрішню напругу
У другій половині книги Хорні розглядає кілька великих способів, якими людина намагається стабілізувати невротичну систему.
Експансивне рішення орієнтується на силу, перевагу, контроль, досягнення або перемогу. Людина прагне підтвердити ідеалізований образ через домінування над ситуацією та собою.
Самопринижувальне рішення будується навколо любові, залежності, самопожертви та поступливості. Цінність себе шукається через потрібність іншому, схвалення та відмову від власної агресії або претензій.
Відсторонене рішення пов’язане зі зменшенням залежності від інших людей і потреб, з прагненням бути недосяжним для вимог, конфліктів і сильних прив’язаностей.
Ці зрілі рішення споріднені з раніше описаними Хорні міжособистісними напрямами «проти людей», «до людей» і «від людей», але книга 1950 року розгортає їх уже як частину складнішої внутрішньої структури особистості.
Стосунки, залежність і праця
Хорні не обмежує невротичний процес внутрішньою самооцінкою. Окремі розділи присвячені залежності, людським стосункам і роботі.
Якщо стосунки використовуються для підтвердження ідеалізованого образу, інша людина легко перетворюється на джерело схвалення, безпеки, престижу або підпорядкування. Це робить близькість ригідною: партнер або друг має виконувати психологічну функцію, необхідну для підтримання системи.
Схожа логіка діє у праці. Досягнення можуть перестати бути способом реалізувати здібності й перетворитися на доказ власної винятковості. Або навпаки — людина уникає роботи, де існує ризик помилки, конкуренції чи оцінювання.
Ці описи мають історичну цінність як частина теорії Хорні. Для пояснення конкретних сучасних проблем працездатності, тривоги, депресії або міжособистісних труднощів потрібна окрема клінічна оцінка, а не автоматичне застосування категорій з книги 1950 року.
Самореалізація у Хорні
Підзаголовок оригіналу — The Struggle Toward Self-Realization — принципово важливий.
Хорні розглядає розвиток як рух до реалізації власних можливостей, а невротичний процес — як відхилення цієї енергії на підтримання штучної психологічної системи.
Її самореалізація не тотожна популярній формулі «стати успішною версією себе». Навпаки: гонитва за бездоганним ідеалом у книзі часто є саме тим, що заважає реальному розвитку.
Це відрізняє її від багатьох сучасних мотиваційних трактувань особистісного зростання. Для Хорні зростання починається не з максимізації досягнень, а з послаблення внутрішнього примусу і повернення контакту з реальними почуттями, інтересами та здібностями.
Якою Хорні бачила психотерапію
Один із останніх розділів книги присвячений шляху психоаналітичної терапії.
У межах її моделі терапія має допомагати людині розпізнавати невротичні вимоги, захисні рішення, ідеалізований образ та внутрішню боротьбу, а також відновлювати здатність переживати власні почуття й розвивати реальні можливості.
Це історична концепція психоаналітичної терапії середини XX століття. Вона не є сучасним клінічним протоколом і не замінює методи лікування, ефективність яких оцінюється у сучасних контрольованих дослідженнях та клінічних настановах.
Психоаналіз сьогодні існує в багатьох формах, а сучасна психотерапія загалом охоплює значно ширший спектр підходів, ніж система Хорні.
«Невроз» у книзі та сучасна діагностика
Термін «невроз» у Хорні належить до історичної психодинамічної мови.
Сучасні діагностичні системи організовані інакше. DSM-5-TR Американської психіатричної асоціації містить офіційні категорії та критерії конкретних психічних розладів. ICD-11 Всесвітньої організації охорони здоров’я також перебудувала класифікацію порівняно з ICD-10: широкий старий блок «невротичних, пов’язаних зі стресом і соматоформних розладів» був розділений на клінічно й науково точніші групи.
Тому назва книги не означає, що «невротична особистість» або «невротичний процес» Хорні є сучасними медичними діагнозами. Для окремого історичного поняття дивіться матеріал «Невротична особистість».
Що з теорії Хорні досліджується сьогодні
Уся система Neurosis and Human Growth не була перетворена на одну сучасну стандартизовану модель, яку можна було б підтвердити або спростувати одним експериментом.
Проте частина її ідей отримала пізніші операціоналізації. Зокрема опитувальник типів Хорні—Куліджа (Horney–Coolidge Type Inventory, HCTI) був створений іншими авторами для вимірювання тенденцій, натхнених моделлю Хорні. Дослідження 2022 року в Journal of Personality Assessment на двох вибірках — 514 і 3283 учасники — перевіряло скорочені шкали руху до людей, проти людей і від людей та показало очікувані міжособистісні профілі.
Це важлива, але обмежена форма емпіричної підтримки: вона свідчить, що окремі міжособистісні виміри, пов’язані з традицією Хорні, можна операціоналізувати й досліджувати. Вона не доводить автоматично концепції «ідеалізованого Я», «пошуку слави», «тиранії мусиш» або всю психодинамічну теорію неврозу.
Пізніша академічна література про хорніанський психоаналіз переважно розглядає її спадщину як історично важливу систему, що вплинула на міжособистісні, культурні та гуманістичні способи розуміння особистості.
Як книгу оцінювали після виходу
Сприйняття Neurosis and Human Growth від початку було неоднорідним.
Рецензія 1951 року в Archives of Neurology & Psychiatry стисло передавала центральну тезу книги: невротичний процес як протилежність здоровому розвитку та відчуження від реального Я через побудову ідеалізованої системи. Водночас автор рецензії критично поставився до деяких ширших висновків Хорні.
Інша рецензія 1951 року в Journal of Abnormal and Social Psychology була значно жорсткішою і ставила під сумнів оригінальність та психіатричну цінність книги.
Ця розбіжність важлива. Neurosis and Human Growth стала впливовою не тому, що після виходу одразу перетворилася на загальноприйняту наукову модель, а тому, що запропонувала послідовну альтернативну архітектуру особистості всередині постфройдівської традиції.
Значення книги для неофрейдизму
Хорні часто розглядають у контексті неофрейдизму, хоча сам термін охоплює різних авторів і не позначає єдину формально організовану школу.
У цій праці особливо чітко видно, наскільки далеко її система відійшла від біологічного детермінізму ортодоксального фройдизму. Культурне середовище, міжособистісні стосунки, переживання безпеки, способи захисту та ставлення людини до себе стають центральними механізмами розвитку.
Водночас Хорні зберігає психодинамічний спосіб мислення: симптом або поведінка розглядаються як частина ширшої системи внутрішніх конфліктів і захисних рішень.
Як читати «Невроз і зростання людини» сьогодні
Найпродуктивніше читати цю книгу одночасно на трьох рівнях.
Перший — історичний. Це документ розвитку психоаналітичної думки середини XX століття і зрілий етап власної системи Хорні.
Другий — концептуальний. Книга пропонує виразну модель конфлікту між реальним розвитком та ідеалізованими внутрішніми вимогами. Такі поняття, як пошук слави, невротична гордість, самовідчуження і тиранія «мусиш», залишаються впливовими способами опису психологічного досвіду.
Третій — науково-критичний. Необхідно відрізняти історичну силу концепції від сучасної емпіричної доказовості. Частина ідей Хорні має пізніші вимірювальні аналоги, але її теорія в цілому не є сучасною системою діагностики психічних розладів.
Саме в такому прочитанні Neurosis and Human Growth залишається важливою працею: як завершена теоретична конструкція Карен Хорні, як етап історії психоаналізу і як джерело понять, що продовжують впливати на мову психології особистості.