Карен Хорні: біографія, теорія особистості та внесок у психологію
Оновлено: 3 дні тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 3 вересня 2026 · Редакційна політика
Карен Хорні (Karen Horney; 16 вересня 1885, Гамбург, Німеччина — 4 грудня 1952, Нью-Йорк, США) — німецько-американська лікарка, психоаналітикиня і психотерапевтка, одна з ключових постфройдівських авторок XX століття. Вона переглянула низку положень класичного психоаналізу, перенісши центр уваги з біологічних потягів на культуру, міжособистісні стосунки, переживання безпеки та способи, якими людина захищається від тривоги.
У вузькому історичному значенні Хорні належить до кола авторів, яких пов’язують із неофрейдизмом. Водночас її доробок утворює самостійну теорію особистості й невротичного розвитку, тому зводити Хорні лише до ярлика «неофрейдистка» означає втратити головний зміст її роботи.
Чому Карен Хорні важлива для психології
Хорні починала всередині психоаналізу, але поступово сформулювала власну відповідь на питання, звідки беруться стійкі психологічні конфлікти. Для неї визначальним було не саме існування несвідомих процесів, а те, як особистість розвивається у конкретному людському середовищі — у стосунках, культурних очікуваннях, досвіді прийняття, ворожості, залежності, конкуренції та безпеки.
Її основна лінія мислення виглядає так: якщо дитина не відчуває достатньої безпеки у важливих стосунках, формується базальна тривога; у відповідь людина виробляє захисні способи взаємодії з іншими; коли ці способи стають ригідними й компульсивними, вони починають організовувати невротичний конфлікт і віддаляти людину від її реальних потреб та можливостей.
Це історична психодинамічна модель, а не сучасна діагностична система. Її поняття не є критеріями Діагностичного і статистичного посібника з психічних розладів (DSM) або Міжнародної класифікації хвороб (МКХ) і не використовуються для встановлення діагнозу. Водночас окремі елементи теорії Хорні, особливо її три міжособистісні тенденції, пізніше стали предметом психометричних досліджень.
Біографія: від медицини до психоаналізу
Карен Даніельсен народилася 16 вересня 1885 року в Гамбурзі. Авторитетні джерела розходяться щодо точнішої локалізації: історико-медична база Charité вказує Eilbek, а Асоціація сприяння розвитку психоаналізу (Association for the Advancement of Psychoanalysis) — Blankenese. Для енциклопедичної ідентифікації безпечним є ширше визначення «Гамбург».
У 1906 році вона почала вивчати медицину у Фрайбурзі, згодом навчалася в Геттінгені та Берліні. Архівний реєстр Charité дає важливу хронологічну деталізацію: державний медичний іспит Хорні склала взимку 1911 року, лікарську апробацію отримала 1913 року, а докторську дисертацію захистила в Берліні 1915 року. Її дисертація мала назву Ein kasuistischer Beitrag zur Frage der traumatischen Psychosen.
У 1909 році Карен Даніельсен одружилася з Оскаром Хорні. У 1910 році вона почала психоаналіз у Карла Абрагама, одного з провідних представників раннього фройдівського руху. З 1911 року брала участь у його берлінських психоаналітичних зустрічах, а пізніше працювала в Берлінському психоаналітичному товаристві та інституті.
На початку кар’єри Хорні працювала всередині фройдівської традиції, лікувала пацієнтів, викладала й писала про техніку психоаналізу. Особливо її цікавила жіноча психологія. Саме в цій сфері почали проявлятися її перші принципові розбіжності із Зиґмундом Фройдом.
У 1932 році Хорні переїхала до США й працювала в Чиказькому інституті психоаналізу. У 1934 році оселилася в Нью-Йорку, де викладала, вела приватну практику і розвивала дедалі самостійнішу теоретичну позицію. У 1941 році разом із Кларою Томпсон та іншими колегами вона взяла участь у створенні Асоціації сприяння розвитку психоаналізу (Association for the Advancement of Psychoanalysis). Того самого року почав виходити «Американський журнал психоаналізу» (American Journal of Psychoanalysis), редакторкою-засновницею якого була Хорні.
Померла Карен Хорні 4 грудня 1952 року в Нью-Йорку у віці 67 років.
Від Фройда до власної теорії
Хорні не відмовлялася від самої ідеї несвідомої мотивації, внутрішнього конфлікту чи значення раннього досвіду. Її розрив із класичним психоаналізом полягав у тому, як саме ці явища пояснювати.
У Фройда значна частина теоретичної архітектури будувалася навколо потягів, психосексуального розвитку та внутрішньої конфігурації психіки. Хорні дедалі сильніше підкреслювала культурне й міжособистісне походження багатьох конфліктів. Вона вважала, що те, що здається універсальним наслідком біології, часто формується у конкретному соціальному середовищі.
Це особливо помітно в її працях про жіночу психологію. Хорні критикувала пояснення жіночого розвитку через анатомічну «нестачу» та вважала, що частину описаних психоаналізом відмінностей слід розуміти через соціальне становище, виховання, владні відносини й культурні очікування. Для історії психології це був один із ранніх системних кроків до розгляду гендеру не тільки як біологічної даності, а як психологічно й культурно опосередкованого досвіду.
Соціокультурна теорія особистості Карен Хорні
У зрілому вигляді теорія Хорні описує особистість як результат взаємодії природних можливостей людини з її міжособистісним і культурним середовищем. Центральною для неї була здатність людини до розвитку й самореалізації. Психологічна проблема виникає тоді, коли захисні рішення стають настільки жорсткими, що починають підміняти живі потреби людини.
Тому її модель можна читати як послідовність взаємопов’язаних ланок:
• ранній досвід небезпеки або ненадійності у значущих стосунках;
• базальна ворожість і базальна тривога;
• формування компульсивних невротичних потреб;
• закріплення міжособистісних стратегій «до людей», «проти людей» і «від людей»;
• конфлікт між цими стратегіями;
• побудова ідеалізованого образу Я;
• відчуження від реального себе та власних можливостей.
Ця схема є історичною теорією особистості. Вона допомагає зрозуміти логіку Хорні, але не повинна використовуватися як готовий алгоритм клінічної оцінки сучасної людини.
Базальна тривога і базальна ворожість
Поняття базальної тривоги належить до центральних у теорії Хорні. Воно описує глибинне переживання безпорадності, ізольованості й небезпеки у світі, який сприймається як потенційно ворожий.
Хорні пов’язувала таку тривогу не з однією конкретною подією, а з якістю ранніх стосунків. Непослідовність, холодність, приниження, надмірний контроль, фаворитизм, відсутність надійної прихильності або інші форми нестабільного ставлення можуть створювати для дитини відчуття, що близькість одночасно потрібна й небезпечна.
Поруч із базальною тривогою Хорні описувала базальну ворожість — агресивні й протестні почуття до тих, від кого дитина залежить. Відкрите вираження цієї ворожості може бути неможливим, оскільки дитина потребує дорослих. Тому ворожість, страх і залежність утворюють складний вузол, на тлі якого формуються захисні способи взаємодії.
Сучасне поняття тривожних розладів значно ширше й має іншу наукову та діагностичну основу. «Базальна тривога» Хорні — це поняття конкретної історичної теорії, а не синонім генералізованого тривожного розладу чи будь-якої клінічної тривоги.
Невротичні потреби
У ранньому варіанті своєї моделі Хорні описувала низку компульсивних потреб, за допомогою яких людина намагається забезпечити собі безпеку. У популярних викладах часто говорять про «10 невротичних потреб Хорні».
До них відносять, зокрема, надмірну потребу в схваленні, залежність від сильного партнера, прагнення обмежити життя вузькими рамками, потребу у владі, експлуатації, престижі, захопленні, особистих досягненнях, абсолютній самодостатності та недосяжній досконалості.
Ключове слово тут — компульсивність. Для Хорні проблема полягала не в тому, що людина хоче любові, успіху, автономії чи визнання. Ці прагнення самі по собі є звичайною частиною життя. Невротичним рішення стає тоді, коли один із способів здобути безпеку перетворюється на жорстку внутрішню вимогу й починає керувати поведінкою незалежно від ситуації.
Тому цей перелік не слід використовувати як тест. Він є частиною історичного розвитку теорії Хорні.
Три невротичні тенденції: до людей, проти людей і від людей
У книзі Our Inner Conflicts 1945 року Хорні згрупувала різні захисні рішення у три ширші міжособистісні напрями.
Рух до людей
Людина шукає безпеки через близькість, схвалення, поступливість і залежність. Вона може прагнути бути потрібною, уникати конфлікту, підлаштовуватися й підпорядковувати власні бажання очікуванням інших.
Рух проти людей
Безпека шукається через силу, контроль, суперництво, перемогу й захист від уразливості. Інші люди починають сприйматися переважно як суперники, загрози або ресурси, а стосунки — як простір боротьби за перевагу.
Рух від людей
Людина намагається зменшити залежність від інших, дистанціюється, підкреслює самодостатність і захищає автономію від емоційного втручання. Близькість може переживатися як загроза свободі чи внутрішній безпеці.
Хорні не вважала, що кожна людина належить лише до одного типу. У психічно гнучкій поведінці всі три напрями можуть бути доречними залежно від ситуації. Проблема починається тоді, коли одна стратегія стає ригідною або коли несумісні стратегії утворюють сильний внутрішній конфлікт.
Саме ця частина теорії отримала найвиразніше пізніше психометричне продовження. У 2022 році дослідники перевірили скорочені шкали опитувальника типів Хорні—Куліджа (Horney–Coolidge Type Inventory, HCTI) на вибірках 514 і 3283 учасників. Результати відповідали передбаченим міжособистісним профілям: поступливий напрям був пов’язаний із теплою підлеглістю, агресивний — із ворожим домінуванням, дистанційований — із холодною або ворожою підлеглістю. Це підтримує емпіричну досліджуваність трьох тенденцій, але не є підтвердженням усієї теорії Хорні як єдиної сучасної клінічної моделі.
Ідеалізований образ Я і відчуження від себе
У пізніх працях Хорні дедалі більше переходила від опису міжособистісних стратегій до структури ставлення людини до самої себе.
Ідеалізований образ Я — це перебільшене, нереалістичне уявлення про те, якою людина нібито повинна бути. Воно може давати тимчасове відчуття цінності й сили, але водночас створює систему жорстких внутрішніх вимог. Людина починає оцінювати себе не за реальними можливостями й потребами, а за недосяжним образом.
У Neurosis and Human Growth Хорні описувала пов’язаний із цим «пошук слави» — прагнення довести власну винятковість і відповідати ідеалізованій версії себе. Чим сильніше людина ототожнюється з таким образом, тим більшим може ставати розрив між ним і реальним досвідом.
Поняття реального Я (real self) у Хорні означає не «приховану справжню особистість», яку достатньо просто знайти, а потенціал живого розвитку, спонтанності, власних почуттів, бажань і здібностей. Це поняття не слід змішувати зі «справжнім Я» і «хибним Я» Дональда Віннікотта: схожість словника не означає тотожність теорій.
Хорні і жіноча психологія
Окреме місце в історії психології посідають ранні праці Хорні про жіночий розвиток. Вона виступила проти тенденції пояснювати психологію жінки як похідну від чоловічої норми та критикувала біологічний детермінізм у психоаналітичних інтерпретаціях статевих відмінностей.
Її тексти 1920–1930-х років порушували питання жіночої сексуальності, материнства, маскулінності, заздрості, соціальних ролей і того, як культура формує уявлення про «жіноче» та «чоловіче». Частина її мови належить своїй історичній епосі, але сам поворот до культурного аналізу жіночого досвіду став важливою лінією подальших дискусій у психоаналізі та психології гендеру.
Сучасні дослідження гендеру спираються на значно ширшу емпіричну базу й інші теоретичні інструменти. Тому роботи Хорні мають передусім історико-теоретичне значення, а не статус актуальної універсальної моделі жіночої психології.
Основні праці Карен Хорні
Перше видання: Нью-Йорк: W. W. Norton & Company, 1937. У цій книзі Хорні системно розгорнула думку про культурні та міжособистісні умови невротичного розвитку. Саме тут особливо виразно формується її відхід від пояснень, зосереджених переважно на біологічних потягах.
New Ways in Psychoanalysis — 1939
Перше видання: Нью-Йорк: W. W. Norton & Company, 1939. Книга є програмним переглядом класичного психоаналізу: Хорні визнає масштаб внеску Фройда, але послідовно критикує ті частини його теорії, які вважає надто біологізованими або відірваними від культурного середовища.
Self-Analysis — 1942
Перше видання: Нью-Йорк: W. W. Norton & Co., 1942. Хорні розглядала можливості й межі психоаналітичного самоаналізу. Сьогодні цю працю варто читати як історичний текст психоаналітичної традиції. Вона не є доказом того, що самоаналіз може замінити професійну психотерапію, коли людині потрібна клінічна допомога.
Our Inner Conflicts: A Constructive Theory of Neurosis — 1945
Перше видання: Нью-Йорк: W. W. Norton & Company, 1945. У цій книзі центральною стає модель трьох міжособистісних тенденцій — руху до людей, проти людей і від людей — та конфліктів між ними.
Neurosis and Human Growth: The Struggle Toward Self-Realization — 1950
Перше видання: Нью-Йорк: Norton, 1950. Це зрілий виклад теорії Хорні, у якому особливе значення мають ідеалізований образ Я, невротична гордість, внутрішні вимоги, відчуження від себе та можливість психологічного росту.
Хорні, Фромм і Салліван: спільне коло, різні теорії
Хорні часто ставлять поруч з Еріхом Фроммом і Гаррі Стеком Салліваном. Таке зближення має історичні підстави: усі троє посилювали роль соціального та міжособистісного середовища й відходили від ортодоксального фройдівського біологізму.
Проте це не означає, що вони створили одну спільну теорію. У Хорні центральними стали базальна тривога, невротичні потреби, три напрями взаємодії та структура ідеалізованого Я. Фромм розвинув власну соціально-гуманістичну й соціально-психоаналітичну систему. Салліван створив окрему міжособистісну теорію психіатрії. Їх потрібно розглядати як сусідні, взаємопов’язані, але самостійні траєкторії розвитку постфройдівської думки.
Що з теорії Хорні зберегло наукове значення
Найкраще сучасним дослідженням піддається не вся система Хорні одразу, а окремі її конструкції. Прикладом є три міжособистісні тенденції. Дослідження Карлсон та співавторів у журналі Journal of Personality Assessment показало, що скорочені шкали HCTI мають передбачувані зв’язки з міжособистісним циркумплексом. Це означає, що історичні описи «до», «проти» і «від» людей можна операціоналізувати та емпірично вивчати.
Водночас базальна тривога, невротичні потреби, ідеалізований образ Я та «пошук слави» не є стандартними категоріями сучасних діагностичних класифікацій. Вони залишаються поняттями історичної психодинамічної теорії.
У 2025 році журнал American Journal of Psychoanalysis опублікував нові історико-теоретичні роботи місцю Хорні в історії психоаналізу, її критиці гендерних моделей і процесам маргіналізації дисидентських голосів у ранньому психоаналітичному русі. Це свідчить про живий академічний інтерес до її спадщини, але історична актуальність не дорівнює емпіричному підтвердженню всієї системи.
Критика й обмеження
Головне обмеження теорії Хорні випливає з її історичного походження. Більша частина системи формувалася як клініко-теоретична модель у межах психоаналізу першої половини XX століття, а не як сукупність гіпотез, перевірених сучасними експериментальними та психометричними стандартами.
Її поняття часто мають широку інтерпретаційну місткість. Це робить їх зручними для опису людських конфліктів, але водночас ускладнює чітку перевірку. Пізніші шкали, зокрема Horney–Coolidge Type Inventory, створили інші дослідники й не можуть автоматично вважатися прямою валідацією всього теоретичного корпусу Хорні.
Крім того, частина ранніх праць про стать і жіночу психологію написана мовою та в категоріях своєї епохи. Їхнє історичне значення велике, але сучасна психологія гендеру працює з ширшим спектром ідентичностей, соціальних умов і емпіричних методів.
Вплив Карен Хорні
Хорні посилила соціальний і культурний вимір психодинамічного мислення та стала однією з тих авторок, які змістили фокус від абстрактної метапсихології до реальних міжособистісних відносин і переживання себе.
Її спадщина важлива щонайменше у чотирьох напрямах: історії психоаналізу, розвитку міжособистісних моделей особистості, критики ранніх психоаналітичних уявлень про жіночу психологію та вивчення того, як захисні стратегії можуть ставати ригідними способами організації стосунків.
Вона також залишила інституційну спадщину. Асоціація сприяння розвитку психоаналізу (Association for the Advancement of Psychoanalysis), Американський інститут психоаналізу (American Institute for Psychoanalysis) і «Американський журнал психоаналізу» (American Journal of Psychoanalysis) стали окремим середовищем розвитку психоаналітичної думки в США. Журнал виходить і сьогодні, а Хорні вказується як його редакторка-засновниця.
Коротко: основні ідеї Карен Хорні
• психологічний розвиток формується у взаємодії природних можливостей людини з культурою та близькими стосунками;
• базальна тривога описує переживання безпорадності й небезпеки у ненадійному міжособистісному світі;
• невротичні потреби є компульсивними способами пошуку безпеки, а не переліком сучасних діагностичних симптомів;
• три основні тенденції — рух до людей, рух проти людей і рух від людей;
• невроз у зрілій теорії Хорні пов’язаний не лише з конфліктом між стратегіями, а й із формуванням ідеалізованого образу Я та відчуженням від реального себе;
• культурні та соціальні умови мають принципове значення для розуміння особистості;
• спадщина Хорні є історично значущою, а окремі її конструкції продовжують емпірично досліджуватися.
Часті запитання
Хто така Карен Хорні?
Карен Хорні — німецько-американська лікарка, психоаналітикиня і психотерапевтка, яка переглянула низку ідей класичного психоаналізу та створила власну культурно й міжособистісно орієнтовану теорію особистості та неврозу.
Що таке базальна тривога за Хорні?
Це поняття її історичної теорії, яке описує фундаментальне відчуття безпорадності, ізольованості та небезпеки у світі, що сприймається як ворожий. Його не слід ототожнювати з сучасним клінічним діагнозом тривожного розладу.
Які три невротичні тенденції описала Хорні?
Рух до людей, рух проти людей і рух від людей. Хорні розглядала їх як базові способи взаємодії, які можуть ставати ригідними й невротичними, якщо використовуються компульсивно та незалежно від ситуації.
Чим теорія Хорні відрізняється від теорії Фройда?
Хорні зберегла психодинамічну увагу до несвідомих процесів і внутрішнього конфлікту, але значно посилила роль культури, стосунків і соціального середовища. Вона також критикувала біологічний детермінізм у фройдівських уявленнях про жіночий розвиток.
Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу
• Психоаналіз: що це — канонічна сторінка про психоаналіз як теорію, метод дослідження і психотерапевтичну традицію.
• Зиґмунд Фройд — персональний хаб засновника психоаналізу та контекст для розуміння розбіжностей Хорні з класичною фройдівською моделлю.
• Неофрейдизм — історичний контекст постфройдівських ревізій і місце Хорні серед авторів культурно-міжособистісного напряму.
Пов’язані статті
Джерела
1. Charité — Ärztinnen im Kaiserreich. Karen Horney, geb. Danielsen: https://geschichte.charite.de/aeik/biografie.php?ID=AEIK00457
2. Association for the Advancement of Psychoanalysis. About Karen Horney, MD: https://amjpa.org/aap/about-karen-horney/
3. Association for the Advancement of Psychoanalysis. AAP History & Mission: https://amjpa.org/aap/aap-history-mission/
4. American Journal of Psychoanalysis. About the AJP: https://amjpa.org/about-the-ajp/
5. Carlson S. E. et al. Moving Toward, Moving Against, and Moving Away: An Interpersonal Approach to Construct Validation of the Horney–Coolidge Type Inventory. Journal of Personality Assessment. 2022;104(5):650–659. DOI 10.1080/00223891.2021.1991358. PubMed: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/34748442/
6. Ingram D. H. The Hofgeismar lectures: a contemporary overview of Horneyan psychoanalysis. American Journal of Psychoanalysis. 2001;61(2):113–141. DOI 10.1023/A:1010242017545. PubMed: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/11446217/
7. Mafra de Amorim P., Kupermann D. Trauma and disavowal: looking at the history of psychoanalysis through the case of Karen Horney. American Journal of Psychoanalysis. 2025;85(2):294–317. DOI 10.1057/s11231-025-09512-x. PubMed: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/40604301/
8. WorldCat. The Neurotic Personality of Our Time. Перше видання, 1937: https://search.worldcat.org/title/The-neurotic-personality-of-our-time/oclc/643475
9. WorldCat. New Ways in Psychoanalysis. 1939: https://search.worldcat.org/title/New-ways-in-psychoanalysis/oclc/193524
10. WorldCat. Self-Analysis. Перше видання, 1942: https://search.worldcat.org/title/Self-analysis/oclc/1139634
11. WorldCat. Our Inner Conflicts: A Constructive Theory of Neurosis. 1945: https://search.worldcat.org/title/Our-inner-conflicts-%3A-a-constructive-theory-of-neurosis/oclc/44782285
12. WorldCat. Neurosis and Human Growth: The Struggle Toward Self-Realization. Перше видання, 1950: https://search.worldcat.org/title/Neurosis-and-human-growth-%3A-the-struggle-toward-self-realization/oclc/285408