top of page

Психологічна енкциклопедія

Невизначена втрата після переміщення: дім і близькі на відстані

4 дні тому
Читати 11 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 13 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Після вимушеного переїзду людина може знати, де її дім, підтримувати зв’язок із близькими й водночас переживати втрату, якій важко дати остаточну назву. Квартира може стояти цілою, але залишатися недоступною. Рідні можуть бути живими, та дата зустрічі невідома. Знайоме місто продовжує існувати на мапі, хоча звичне життя в ньому вже змінилося. Таку суперечливу ситуацію допомагає зрозуміти поняття невизначеної втрати.

Невизначена втрата після переміщення — це переживання часткової, тривалої або непевної втрати зв’язку з домом, важливими людьми, соціальними ролями та звичним життям, коли об’єкт прив’язаності залишається значущим, а можливість повернення чи відновлення стосунку залишається невідомою. Дослідження сирійських біженців описує цю втрату як багатовимірний процес, пов’язаний із безпекою, стосунками, місцем та уявленням про майбутнє (Bunn та співавт., 2023).

Тема цієї статті — саме переживання втрати в умовах вимушеного переміщення. Загальне визначення поняття й випадки зникнення безвісти докладніше розглядає стаття «Невизначена втрата». Для втрати житла й прив’язаності до місця є окрема стаття «Втрата дому через війну», а для сімейної розлуки — «Розлука з родиною через війну та переміщення».

Що таке невизначена втрата в умовах переміщення

Поняття невизначеної втрати, запропоноване дослідницею сім’ї Полін Босс, описує ситуації, у яких межа між присутністю та відсутністю залишається нечіткою. Класичний приклад — близька людина фізично відсутня, але психологічно присутня в думках, планах і щоденних рішеннях родини. Інша форма виникає, коли людина фізично поряд, однак психологічний контакт із нею істотно змінився. Босс наголошує на необхідності визнавати саму невизначеність, а не вимагати штучного «завершення» втрати (Boss, 2017).

Після переміщення цей концепт застосовують також до дому як сукупності простору, стосунків, культурної належності й життєвих можливостей. Людина зберігає пам’ять, документи, ключі, звички та уявлення про повернення, хоча її колишній спосіб життя більше недоступний. Це розширення початкової теорії підтримують якісні дослідження біженців, але емпірична база щодо втрати дому залишається значно вужчою, ніж дослідження сімейного розлучення й загального психологічного дистресу (Bunn та співавт., 2023).

Не кожна географічна відстань є невизначеною втратою. Якщо тривалість розлуки відома, близькі перебувають у безпеці й мають реалістичний план зустрічі, людина може сумувати за ними без характерної невизначеності. Для цього поняття визначальне те, що стан зв’язку, час його відновлення або сама можливість повернення залишаються відкритими питаннями.

Як можна одночасно мати дім і почуватися бездомним

У повсякденній мові дім часто означає приміщення, але психологічний досвід дому містить набагато більше: звичні звуки, запахи й маршрути, відчуття контролю над простором, сусідів, рідну мову, сімейні ритуали та впевненість, що завтра життя матиме зрозумілу форму. У дослідженні 31 сирійського біженця в Йорданії виділено чотири пов’язані виміри втрати дому: безпека, соціальні зв’язки та ідентичності, прив’язаність до місця, мрії й уявлюване майбутнє. Результати описують досвід конкретної групи й не є оцінкою поширеності серед усіх переселенців (Bunn та співавт., 2023).

Дім існує, але повернутися туди неможливо

Вимушено переміщена людина може мати житло у власності й навіть отримувати від знайомих повідомлення, що будинок вцілів, проте через воєнну небезпеку, окупацію або інші зовнішні обставини не мати змоги ним користуватися. У такому разі невизначеність стосується доступу, безпеки й тривалості розриву. Збережена власність не усуває втрати повсякденного дому.

Місце фізично збережене, але його соціальний світ змінився

Після від’їзду сусідів, руйнування шкіл чи підприємств і зміни звичних маршрутів повернення до тієї самої адреси може означати входження в іншу соціальну реальність. Втраченим стає колишнє поєднання людей, занять і відчуття належності. Через це бажання повернутися іноді співіснує зі страхом, що знайомого життя там уже немає.

Новий простір поступово стає своїм

Людина може облаштовувати житло після переїзду й одночасно залишатися емоційно прив’язаною до попереднього дому. Формування нової належності не потребує відмови від пам’яті про стару. Якісне дослідження Bunn та співавторів описує взаємопов’язані процеси втрати й повторного творення відчуття дому; у практичній підтримці важливо забезпечити можливість для обох процесів (Bunn та співавт., 2023).

Близькі на відстані: чому зв’язок не скасовує переживання втрати

Відеодзвінок може дати змогу почути голос рідної людини, але він не замінює спільного побуту, фізичної присутності, можливості допомогти під час хвороби або розділити щоденні турботи. Родина продовжує існувати як система близьких стосунків, водночас її звичні правила й ролі змінюються. Дослідження біженців показують, що сімейна розлука пов’язана з психологічним дистресом навіть за врахування попереднього травматичного досвіду (Miller та співавт., 2018).

Невизначена тривалість розлуки особливо важлива. Люди можуть говорити «ми скоро зустрінемося», хоча реальних строків немає; планувати возз’єднання й одночасно боятися нових обмежень. Ця невизначеність здатна утримувати родину між кількома можливими сценаріями. У дослідженні Miller та співавторів учасники описували страх за безпеку віддалених рідних, безсилля й змішані почуття щодо власного облаштування після переїзду (Miller та співавт., 2018).

Психологічна реакція залежить від того, хто саме розлучений: партнери, батьки й діти, дорослі брати та сестри, людина та її літні батьки. На неї також впливають безпека близьких, доступність зв’язку, конфлікти до переїзду, турбота про дітей і можливості реального возз’єднання. Систематичний огляд досліджень сімейної розлуки, пов’язаної з міграційною політикою США, виявив зв’язки зі стресом, тривожними й депресивними проявами, порушеннями сну та емоційними труднощами дітей. Ці дані стосуються специфічного правового контексту й не описують усіх випадків українського переміщення (Naseh та співавт., 2024).

Чому невизначеність посилює переживання

Неможливість побудувати одну завершену історію

Коли є підтверджена подія й зрозумілі наслідки, людина поступово може перебудовувати очікування та повсякденні рішення. За невизначеної втрати реальність змінюється без остаточної відповіді: чи буде повернення, коли відбудеться зустріч, чи залишиться доступним майно, чи збережеться сімейний спосіб життя. Плани постійно потребують перегляду, а надія й тривога можуть змінювати одна одну. У теорії Босс цю ситуацію пояснюють складністю визначити межі втрати й сімейної системи (Boss, 2017).

Неоднозначність сімейних ролей

Коли один із батьків далеко, обов’язки щодо дітей, грошей і побуту можуть тимчасово перерозподілятися. Невизначеність строків перетворює тимчасовий порядок на тривалий. Людина на відстані залишається членом родини, бере участь у рішеннях, але іноді має обмежений вплив на повсякденні ситуації. Труднощі виникають і тоді, коли родичі очікують від кожного повернення до попередньої ролі одразу після зустрічі.

Провина, суперечливі почуття та лояльність

Радість від нової роботи чи безпечного житла може супроводжуватися соромом перед тими, хто залишився. Туга за домом поєднується з полегшенням від перебування в безпеці. Любов до близької людини може співіснувати з образою через тривалу відстань. Ці одночасні переживання відображають складність обставин і самі по собі не означають порушення психічного здоров’я. У психосоціальній моделі Босс визнання суперечливих емоцій є важливою складовою підтримки (Boss, 2017).

Зовнішні умови невизначеності

Пошук житла, нестабільні доходи, недоступність транспорту, труднощі з документами та правовим статусом, мовні бар’єри й дискримінація можуть посилювати напруження. ВООЗ розглядає ці обставини як соціальні та структурні чинники здоров’я біженців і мігрантів, тому психологічна допомога потребує поєднання з доступом до реальної практичної підтримки (ВООЗ, 2022). Докладніше про повсякденні стресори — у статті «Постміграційний стрес».

Як може проявлятися невизначена втрата після переїзду

Переживання може виражатися тугою за місцем, повторним переглядом фотографій, сильним бажанням дізнатися новини про рідне місто, труднощами з довгостроковими рішеннями, дратівливістю, відчуттям провини, сумом або втомою від постійного очікування. Іноді людина відкладає купівлю меблів, налагодження дружніх зв’язків чи професійні плани, оскільки сприймає кожен крок як зраду попереднього життя. Для інших облаштування й активне планування стають способом зберегти стійкість.

Немає єдиного «правильного» набору симптомів невизначеної втрати. Це психологічний конструкт, а не окремий клінічний діагноз. Він описує структуру життєвої ситуації й може бути корисним для розуміння переживань. Якщо виникають виражені симптоми депресії, тривожного розладу, посттравматичного стресового розладу або інших станів, їх оцінюють за самостійними клінічними критеріями.

У дослідженні Renner та співавторів вивчали психологічний дистрес серед сирійських біженців у Німеччині, які зверталися по лікування, мали посттравматичні симптоми та переживали невизначену втрату значущих людей. Це специфічна клінічна вибірка, тому встановлені в ній асоціації не можна переносити на всіх переселенців. Робота демонструє значення поєднання сімейної невизначеності з іншими стресорами, а не окремий діагностичний тест на невизначену втрату (Renner та співавт., 2021).

Невизначена втрата, звичайна туга, горювання та травматичний стрес

Туга за домом зосереджена на відсутності знайомого середовища й потребі повернутися до нього. Невизначена втрата додає тривалу непевність щодо того, чи можна відновити попередній зв’язок і в якій формі. Горювання є ширшим процесом емоційної та життєвої адаптації до втрати. Травматичний стрес може виникати після загрозливих подій, але встановлюється за власними психологічними й клінічними ознаками. Людина може одночасно мати кілька цих переживань.

Невизнане горе описує ситуацію, коли суспільство чи оточення недостатньо визнають втрату людини, тоді як невизначена втрата стосується непевності самої ситуації. Наприклад, знайомі можуть говорити переселенцю: «Твій будинок же цілий, отже, ти нічого не втратив». Таке знецінення є окремим соціальним виміром переживання. Про нього — стаття «Невизнане горе».

Якщо доля близького невідома через зникнення безвісти або полон, невизначеність має ще один принципово важливий зміст: відсутність достовірних відомостей про життя, місцеперебування й можливість контакту. Психосоціальна модель для родин зниклих людей не вимагає приймати смерть без підтвердження й визнає право підтримувати надію, продовжуючи жити (Boss, 2017). Географічна розлука з людиною, чия безпека відома, має інші інформаційні й практичні умови.

Діти та підлітки: інший спосіб переживання відстані

Дитина може сприймати дім передусім як людей, запахи, іграшки, звичний шлях до школи й ритуали перед сном. Після переїзду вона інколи сумує за предметами чи місцем, які дорослим здаються другорядними. Особливо важливими є доступність стабільного дорослого, передбачуваний побут, безпечне середовище та можливість підтримувати важливі стосунки. Міжвідомчі настанови з психічного здоров’я та психосоціальної підтримки в надзвичайних ситуаціях рекомендують поєднувати захист, сімейні й громадські ресурси з цільовою допомогою за потреби (IASC, 2007/2008).

Молодші діти

Для молодших дітей розповідь про повернення потребує зрозумілих слів і посильних часових орієнтирів. Корисно чесно пояснювати, що дорослі поки не знають точної дати, але повідомлять про зміни. Збереження звичних ритуалів і регулярного контакту з рідними, якщо це безпечно та можливо, створює передбачуваність. Необхідність приховувати постійні зміни або обіцяти конкретну дату без підстав може посилити недовіру.

Підлітки

Підліток може переживати втрату друзів, відчуття місця у класі, можливості самостійно пересуватися знайомим містом та уявлення про власне майбутнє. Важливо залишати простір для вибору, спілкування з однолітками та поступового входження у нові групи. Переживання підлітка не слід зводити лише до суму за рідними або конфліктів із батьками: соціальна належність і автономія є важливими складовими його розвитку.

Коли дитина розлучена з одним із батьків

Регулярність зв’язку, зрозумілі домовленості щодо спілкування та співпраця дорослих підтримують відчуття сімейної безперервності. Водночас для деяких дітей часті розмови можуть бути емоційно виснажливими, особливо якщо після них посилюється плач або страх. Формат контакту варто узгоджувати з віком, бажанням дитини, безпекою й реальними можливостями родини. Систематичні огляди міграційно зумовленої сімейної розлуки пов’язують її з різними психологічними труднощами дітей, але висновки залежать від обставин та дослідницького дизайну (Naseh та співавт., 2024).

Що допомагає жити з невизначеною втратою

Називати реальні втрати без вимоги поставити крапку

Практичний початок — описати, що саме змінилося: доступ до дому, можливість бачити батьків, відчуття власного місця, професійна роль, щоденні звички. Це дозволяє визнати досвід конкретно й уникнути примусу до одного пояснення. Слова «я сумую за життям, яке було» можуть бути точнішими за вимогу негайно визначитися, чи людина залишиться назавжди. Такий підхід узгоджується з принципами психологічної роботи з невизначеністю в моделі Босс (Boss, 2017).

Будувати плани з кількома відкритими можливостями

У невизначених умовах корисно розділяти рішення за часовими горизонтами. На найближчі дні — безпечне житло, харчування, сон і контакт із важливими людьми. На наступні місяці — освіта, лікування, робота та фінансова стійкість. Питання довгострокового повернення може залишатися відкритим, не блокуючи поточних кроків. Близька тема — «Невизначеність майбутнього після переміщення».

Підтримувати важливі стосунки в посильній формі

Для деяких родин допомагають заплановані дзвінки, спільне читання дитині, передавання фотографій, обговорення побутових рішень та збереження сімейних традицій на відстані. В інших обставинах потрібні чіткі межі контактів, щоб постійне відстеження новин не поглинало весь день. Підтримка має бути узгодженою й враховувати безпеку кожного члена родини. Дослідження сімейної розлуки серед біженців підтверджують важливість доступних соціальних зв’язків і водночас описують різноманітність переживань (Miller та співавт., 2018).

Повернути відчуття дії там, де це можливо

Частину невизначеності неможливо усунути особистим рішенням. Проте можна відновлювати сфери доступного впливу: організовувати простір, збирати потрібні документи, домовлятися про турботу про дітей, шукати доступні послуги та знайомитися з громадою. Важливо розрізняти зовнішні обмеження й повсякденні кроки, на які людина реально може вплинути. Практичний матеріал «Як допомогти близькій людині після вимушеного переїзду» розкриває таку підтримку докладніше.

Підтримувати нову належність, зберігаючи стару

Нова дружба, відвідування бібліотеки, участь у житті школи чи громади, спільні свята й відновлення професійних занять створюють нові соціальні опори. Людина може зберігати зв’язок із рідним містом і водночас формувати власне місце в іншому. Якісне дослідження переміщених сирійців описує саме процес поступового відтворення дому через стосунки, безпеку та повсякденність (Bunn та співавт., 2023).

Чого уникати в розмові з переселенцем

Фрази «забудь про минуле», «радій, що вижив», «усі вже пристосувалися» або «потрібно вирішити раз і назавжди» можуть знецінювати складну ситуацію. Людині корисніше почути уважне визнання: «Ти можеш любити свій дім і водночас облаштовувати життя тут», «Ти маєш право сумувати за людьми, навіть якщо ви спілкуєтеся», «Ми можемо подумати, що підтримуватиме тебе сьогодні». Психосоціальний підхід рекомендує повагу до різних реакцій і уникнення нав’язаної моделі переживання втрати (IASC, 2007/2008).

Підтримка також означає повагу до особистого рішення щодо повернення. Безпека, здоров’я, потреби дітей, житло, сімейні зв’язки та економічні можливості є реальними умовами вибору. Психологічна робота може допомогти прояснити цінності й переживання, але не підміняє інформації про небезпеку, чинні адміністративні процедури або доступність житла.

Коли потрібна професійна допомога

Звернення до психолога або лікаря доцільне, коли тривалий дистрес суттєво порушує сон, харчування, працездатність, навчання, стосунки або догляд за собою й дітьми; коли з’являється стійкий пригнічений настрій, виражена тривога, панічні напади, виснаження, небезпечне вживання речовин або нав’язливе переживання загрозливих подій. Професійне оцінювання має враховувати обставини переміщення, наявні ресурси, мову, культуру й поточну безпеку. ВООЗ рекомендує системно усувати соціальні та організаційні бар’єри доступу до допомоги (ВООЗ, 2022).

Якщо людина говорить про намір заподіяти собі шкоду, має ознаки гострого порушення контакту з реальністю або не може забезпечити базову безпеку, потрібна невідкладна оцінка стану місцевими медичними чи екстреними службами. Діагноз не встановлюють за самим фактом вимушеного переїзду, невизначеної втрати або результатом короткого опитувальника.

Що відомо науці та де залишаються прогалини

Концепція невизначеної втрати є усталеною теоретичною рамкою досліджень сімейних процесів. Її перенесення на втрату дому й соціального світу після вимушеного переміщення має концептуальні та якісні емпіричні підстави. Зокрема, Bunn та співавтори запропонували багатовимірну модель на основі інтерв’ю із 31 сирійським біженцем в Йорданії. Вона допомагає побачити складність досвіду, однак сама по собі не доводить універсальності моделі чи результативності конкретного методу лікування (Bunn та співавт., 2023).

Дані про сімейну розлуку вагоміші: кількісні, якісні дослідження й систематичні огляди пов’язують її зі стресом та різними показниками психічного здоров’я. Проте вимушена розлука часто поєднується з війною, матеріальними труднощами, попередніми втратами й недоступністю послуг; багато досліджень спостережні, тому ізольований причинний внесок кожного чинника оцінити складно (Miller та співавт., 2018; Naseh та співавт., 2024).

Практичні рекомендації у цій статті спираються на психосоціальну модель невизначеної втрати, результати досліджень біженців і загальні гуманітарні настанови. Їх слід розуміти як обґрунтовані підходи до підтримки, а не як доведений спеціальний протокол лікування «невизначеної втрати переселенців». Додаткові порівняльні, довготривалі й інтервенційні дослідження необхідні для точнішої оцінки результатів.

Поширені запитання

Чи можна переживати втрату дому, якщо будинок не зруйнований?

Так. Людина може втратити доступ до житла, звичний соціальний простір і можливість бути вдома, навіть якщо будівля фізично існує. Важлива структура прив’язаності та реальна доступність колишнього життя.

Чи означає бажання повернутися, що людина погано адаптувалася?

Ні. Плани повернення, зв’язок із місцем походження та створення нового життя можуть співіснувати. Оцінка адаптації потребує розгляду безпеки, повсякденного функціонування, соціальних зв’язків і добробуту, а не одного рішення про проживання.

Чи обов’язково припинити чекати близьких, щоб рухатися далі?

Надію на зустріч можна зберігати одночасно з турботою про теперішнє. Психосоціальна модель Босс визнає співіснування надії, невизначеності та нових життєвих рішень (Boss, 2017).

Чи є невизначена втрата психічним розладом?

Ні. Це психологічний концепт для опису особливого типу втрати. Клінічні стани, якщо вони виникають, оцінюють окремо з урахуванням симптомів, тривалості, впливу на функціонування та професійних діагностичних критеріїв.

Що робити, коли розмови з родиною на відстані роблять боляче?

Домовтеся про частоту й формат зв’язку, які посильні для обох сторін, залиште місце для повсякденних тем і за потреби попросіть допомоги у фахівця чи довіреної людини. Для дітей важливо врахувати вік і реакцію після спілкування. Якщо розмова пов’язана з небезпекою, примусом або насильством, на першому місці стоїть безпека.

Пов’язані статті

Невизначена втрата: коли людина фізично або психологічно відсутня — основи поняття, родини зниклих та психологічні механізми.

Розлука з родиною через війну та переміщення — сімейні зв’язки й наслідки відстані.

Невизначеність майбутнього після переміщення — планування в мінливих умовах.

Джерела

Boss, P. (2017). Families of the missing: Psychosocial effects and therapeutic approaches. International Review of the Red Cross. https://doi.org/10.1017/S1816383118000140

Boss, P. (2026; онлайн 2025). Quantify or Classify? Recommendations for Ambiguous Loss Versus Boundary Ambiguity. Journal of Family Theory & Review. https://doi.org/10.1111/jftr.70011

Bunn, M., Samuels, G., & Higson-Smith, C. (2023). Ambiguous loss of home: Syrian refugees and the process of losing and remaking home. Wellbeing, Space and Society, 4, 100136. https://doi.org/10.1016/j.wss.2023.100136

Inter-Agency Standing Committee. (2007; вебпублікація 2008). IASC Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. Офіційна публікація

Miller, A., Hess, J. M., Bybee, D., & Goodkind, J. R. (2018). Understanding the mental health consequences of family separation for refugees: Implications for policy and practice. American Journal of Orthopsychiatry, 88(1), 26–37. https://doi.org/10.1037/ort0000272

Naseh, M., Zeng, Y., Ahn, E., Cohen, F., & Rfat, M. (2024). Mental Health Implications of Family Separation Associated with Migration Policies in the United States: A Systematic Review. Social Science & Medicine, 352, 116995. https://doi.org/10.1016/j.socscimed.2024.116995

Renner, A., та співавт. (2021). Traumatized Syrian Refugees with Ambiguous Loss: Predictors of Mental Distress. International Journal of Environmental Research and Public Health, 18(8), 3865. https://doi.org/10.3390/ijerph18083865

World Health Organization. (2022). World report on the health of refugees and migrants. Офіційна публікація ВООЗ

 
 
bottom of page