Розлука з родиною через війну та переміщення: психологічні наслідки
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 13 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Розлука з родиною через війну та вимушене переміщення змінює повсякденні стосунки, відчуття безпеки й способи підтримки одне одного. Люди можуть переживати тугу, тривогу за близьких, самотність, провину, виснаження та конфлікти через відстань. Для дітей розлука з батьками або іншими значущими дорослими може позначатися на поведінці, сні, навчанні й почутті захищеності. Сила та тривалість цих реакцій залежать від обставин розлуки, безпеки, якості зв’язку, попередніх стосунків і доступної підтримки. Систематичний огляд впливу сімейної розлуки на психічне здоров’я біженців показує стійкий зв’язок між розлукою та психологічними труднощами, водночас результати окремих досліджень різняться.
Найважливіше завдання родини — зберігати передбачуваний, безпечний і посильний зв’язок та організувати підтримку там, де живе кожен її член. Коли відстань вимушена й дата возз’єднання невідома, потреби людей змінюються з часом. Допомога має враховувати одночасно переживання, умови життя й реальні обмеження, пов’язані з війною. Ширший контекст переїзду розкриває стаття «Вимушена міграція: психологічна адаптація, ідентичність і підтримка»; тут зосереджуємося саме на родинних стосунках і наслідках тривалої розлуки.
Що означає вимушена розлука з родиною
Вимушена родинна розлука — це перебування близьких людей окремо через загрозу життю, евакуацію, переміщення всередині країни або за кордон, військову службу, обмеження пересування чи інші обставини війни. Мати з дітьми може виїхати до іншої країни, поки партнер залишається в Україні; дитина може тимчасово проживати з родичами; літні батьки можуть залишатися у небезпечному населеному пункті. Інколи родина знає, де перебуває людина, але можливість зустрічі невизначена. В інших ситуаціях зв’язок переривається, а інформації про безпеку близької людини бракує.
Психологічні наслідки різняться залежно від характеру зв’язку. Розлука подружжя порушує спільні рішення та емоційну близькість; розлука дитини з основним піклувальником впливає на щоденну турботу й підтримку; розлука з літніми родичами може створювати тривогу через їхню самостійність і доступ до допомоги. Важливо також відокремлювати фізичну відстань від емоційного відчуження: близькі інколи підтримують теплі стосунки на відстані, а постійна напруга й брак можливостей спілкуватися здатні послаблювати зв’язок.
Чому родинна розлука стає джерелом тривалого стресу
Невизначеність і постійне очікування новин
У звичайному житті родина спільно організовує побут, обмінюється новинами й може швидко помітити, що комусь потрібна допомога. Під час війни ці звичні механізми порушуються. Нерегулярні повідомлення, повітряні тривоги, поганий зв’язок, зміни маршруту або розкладу служби здатні підтримувати настороженість. Людина перевіряє телефон, важко зосереджується, прокидається вночі й намагається передбачити події, на які майже не впливає. Рівень напруги зростає особливо тоді, коли немає зрозумілої домовленості, як діяти після переривання контакту.
Дослідження постміграційних чинників показують зв’язки між сімейною розлукою, соціальною ізоляцією, невизначеністю та симптомами тривоги, депресії й посттравматичного стресу. Ці фактори часто діють разом; тому неможливо з одного лише спостережного зв’язку визначити частку впливу саме фізичної відстані. Систематичний огляд постміграційних чинників і огляд ВООЗ 2023 року наголошують на значенні базової безпеки, спільнот і доступу до послуг.
Втрата повсякденної близькості й нерівномірний тягар обов’язків
Спільне життя складається з невеликих повторюваних дій: допомоги з дитиною, вечері, дотиків, розмов, спонтанної підтримки після важкого дня. Коли партнери або покоління родини опиняються в різних місцях, саме ці форми близькості стають недоступними. Людині, яка залишилася з дітьми, доводиться ухвалювати багато рішень самостійно. Той, хто перебуває далеко, може почуватися усунутим із сімейного життя або непотрібним, хоча прагне допомогти. Обидві сторони часто відчувають втому, але бачать лише частину навантаження іншої.
Відсутність побутової взаємодії змінює уявлення про справедливість: один партнер може сприймати мовчання як байдужість, інший — прохання розмовляти щодня як додатковий обов’язок. Ці непорозуміння потребують конкретних домовленостей про час, допомогу, фінанси, догляд і способи повідомляти про потреби. Сімейні ролі та взаємозалежність пояснює також стаття «Сім’я як психологічна система».
Туга за близькими, невизначена втрата й провина
Людина може сумувати за тими, хто живий, але зараз недоступний. Це переживання інколи описують поняттям невизначеної втрати: близька людина залишається частиною життя, однак її фізична присутність, доступність або безпека непевні. Поняття допомагає описати особливу форму переживання, а не встановлює клінічний діагноз. Коли є ризик для життя чи відсутні відомості про місцеперебування людини, емоційна напруга може ставати особливо сильною.
Провина виникає з різних причин. Той, хто виїхав, може думати, що залишив інших самих; той, хто залишився, — що замало допомагає сім’ї; батьки — що дитина росте без них. Подібні думки часто спираються на уявлення про відповідальність, які не враховують вимушених обставин. У розмові корисно розділяти конкретні посильні дії та події, на які родина не має впливу. Прагнення постійно доводити любов власним виснаженням погіршує можливість підтримувати стосунки.
Що відомо науці про психічне здоров’я під час сімейної розлуки
Ali-Naqvi та співавтори (2023) об’єднали кількісні та якісні дослідження приблизно 8,7 тисячі біженців віком від 15 років. Сімейна розлука в цих дослідженнях була пов’язана із симптомами депресії, тривоги, посттравматичного стресу та іншими психологічними труднощами. Такий результат означає підвищений ризик у досліджених групах, а не неминучий розлад у кожної людини. Огляди часто спираються на неоднорідні вибірки, різні способи вимірювання стану та дані, зібрані в один момент часу.
Gewirtz та співавтори (2022) в огляді досліджень родин біженців у Європі повідомляють про важливість пережитих загроз, стресорів після переміщення та умов виховання дітей. Автори зазначають, що значна частина досліджень ґрунтувалася на самооцінюванні, а безпосередніх досліджень родинних пар і батьківської взаємодії було мало. Це суттєво для інтерпретації: психічний стан батьків, умови житла, зайнятість, мова, школа та безпека можуть взаємно впливати на стосунки.
У систематичному огляді Dasen та співавторів (2026) описані різні траєкторії психічного здоров’я біженців у часі. У частини людей симптоми залишаються тривалими, інші демонструють поступове відновлення або зміни стану на пізніших етапах. Тому оцінка лише в перші тижні після виїзду не дає повної картини. Огляд Tamming та співавторів (2026) додатково розглядає значення житла й умов приймаючої громади для батьків і дітей. Ці праці стосуються ширшого досвіду переміщення, а не ізольованого причинного ефекту сімейної розлуки.
Дані про вимушене переміщення не можна механічно переносити на кожну українську сім’ю. Різняться тривалість розлуки, безпека, можливість зв’язку, вік дітей, наявність родичів і підтримка державних та громадських служб. Показники в дослідженнях також залежать від того, чи вимірювали окремі симптоми за анкетою, чи встановлювали діагноз у клінічному оцінюванні. У цій статті ми описуємо підтверджені зв’язки, науково правдоподібні механізми й практичні дії окремо.
Психологічні наслідки для дорослих
Тривога, сон, увага й повсякденне функціонування
Постійна тривога за безпеку родичів може супроводжуватися напруженням м’язів, труднощами засинання, повторюваними думками, дратівливістю та відчуттям, що людина повинна бути постійно на зв’язку. Після ночі з тривожними новинами важче працювати, навчатися, піклуватися про дітей і ухвалювати рішення. Частина людей намагається контролювати тривогу нескінченними перевірками повідомлень. Іншим складно відповідати навіть на добрі повідомлення, тому що спілкування нагадує про невизначеність.
Такі прояви можуть бути стресовою реакцією в складних умовах. Потреба в професійному оцінюванні виникає, коли стан істотно порушує життя, наростає, триває або супроводжується небезпечними симптомами. Визначити депресивний, тривожний чи посттравматичний розлад за самим фактом розлуки неможливо. Для оцінювання важливі сукупність симптомів, їхня інтенсивність, тривалість, функціональні наслідки та інші можливі причини; практичні маршрути підтримки в умовах гуманітарної кризи описує клінічний посібник ВООЗ.
Подружні стосунки: близькість, конфлікти й різні темпи змін
Партнери переживають різні події: один вибудовує нове повсякдення за кордоном чи в іншому місті, інший живе в умовах тривог, праці, служби або догляду за родичами. Через відстань складно побачити, як саме змінився побут іншої людини. У розмовах можуть з’являтися взаємні претензії: «ти не розумієш, що зі мною», «ти живеш іншим життям», «ти мало телефонуєш». За цими словами часто стоять потреби у визнанні, спільності та реальній допомозі.
Корисно домовлятися, які розмови потрібні для емоційної близькості, а які — для організації справ. Складні рішення про переїзд, кошти, дітей чи повернення краще обговорювати тоді, коли обидва можуть приділити увагу темі. Не кожна суперечка свідчить про руйнування стосунків; однак погрози, контроль спілкування, примус, приниження або насильство вимагають передусім турботи про безпеку. Особливості родин військових окремо розглянуто в матеріалі про сім’ї військовослужбовців і ветеранів.
Людина, яка залишилася сама з турботою про інших
Той із дорослих, хто щодня доглядає дітей, літніх родичів або людей із підвищеними потребами, може відчувати одночасно відповідальність, втому, самотність і брак часу на власне відновлення. Родині потрібна карта конкретних ресурсів: хто може забрати дитину зі школи, допомогти з покупками, підмінити у догляді, поговорити в складний день, супроводити до лікаря. Така підтримка важлива незалежно від того, наскільки часто віддалений партнер телефонує.
Як переживають розлуку діти різного віку
Для дитини значення має передусім якість і передбачуваність турботи та доступність значущих дорослих. Вік, попередні стосунки, спосіб пояснення подій, стабільність повсякдення та поведінка тих, хто перебуває поруч, впливають на реакцію. Огляд родин біженців у Європі наголошує на ролі родинного середовища й постміграційних стресорів. Дитина може водночас сумувати за відсутнім батьком чи матір’ю та почуватися в безпеці з іншим піклувальником.
Дошкільний вік
Малі діти сприймають час і причини подій інакше, ніж дорослі. Вони можуть частіше питати про відсутнього дорослого, прагнути тілесної близькості, важче відпускати піклувальника, повертатися до попередніх способів заспокоєння, мати складніший сон. Допомагають прості правдиві пояснення, повторюваний режим і знайомі ритуали. Фраза «тато далеко, він про тебе пам’ятає, сьогодні ми надішлемо йому малюнок» є зрозумілішою за обіцянку конкретної дати повернення, коли її неможливо підтвердити.
Молодший шкільний вік
Дитина може переживати тугу, гнів, страх за близьких і питання про власну провину: «мама поїхала через мене?», «якби я краще поводився, тато був би вдома?». Потрібно прямо пояснити, що рішення про безпеку й обставини війни належать до відповідальності дорослих. Добре працюють передбачувані контакти, можливість ділитися буденними подіями та підтримка зв’язків зі школою й друзями. Різкі зміни успішності, конфлікти, уникнення школи та тривалі труднощі зі сном заслуговують уважного обговорення з дитиною і за потреби з фахівцем.
Підлітковий вік
Підлітки потребують приватності, самостійності й можливості підтримувати дружбу. Вони можуть приховувати переживання, щоб захистити дорослих, роздратовано реагувати на надмірні перевірки або брати на себе більше домашніх обов’язків, ніж можуть витримати. Доцільно узгоджувати форму й частоту спілкування з відсутнім батьком чи матір’ю, поважати особисті межі та залишати простір для власного життя. Підлітка не варто перетворювати на посередника між дорослими чи вимагати звітувати про особисті розмови одного з батьків.
У всіх вікових групах важлива правдива, посильна для віку інформація. ЮНІСЕФ рекомендує говорити з дітьми про війну, зважаючи на їхні запитання й потребу в захищеності. Якщо ситуація загрожує безпеці, дорослим слід також визначити, які відомості не можна передавати в повідомленнях або поширювати публічно. Дитині не потрібно знати небезпечних подробиць військових завдань, маршрутів чи місцеперебування.
Зв’язок на відстані: що допомагає родині зберігати близькість
Домовлятися про ритм контакту, який реально виконати
Родина може визначити основний спосіб зв’язку, приблизний час розмов і запасний варіант на випадок збоїв. Для одних працюють короткі щоденні повідомлення, для інших — кілька триваліших розмов на тиждень. За військової служби, нестабільного інтернету чи небезпечних умов графік буде гнучким. Суть домовленості — зменшити зайві тривожні припущення, а також уникнути перетворення кожної пропущеної розмови на доказ байдужості.
Потрібні й правила для випадків, коли зв’язок тимчасово перерваний: кого можна запитати, який канал є безпечним, коли варто повторити спробу та яку інформацію не можна поширювати. Не слід вимагати від людини ризикувати безпекою заради підтвердження постійної доступності. Рекомендації ЮНІСЕФ «Як вберегти стосунки на відстані» розглядають прийняття змін у подружніх і родинних взаєминах під час війни.
Спілкуватися про повсякденне, а не лише про небезпеку
Якщо вся розмова зводиться до тривожних новин, перевірок і складних рішень, у стосунках залишається мало простору для радості та звичайного життя. Корисно обмінюватися невеликими подіями: фотографією прогулянки без чутливих геоданих, історією зі школи, рецептом, книгою, аудіоповідомленням. Можна домовитися про спільний ритуал — читати ту саму книжку, грати онлайн або обговорювати один епізод серіалу. Такі дії підтримують відчуття участі в житті іншого, але не замінюють матеріальної та практичної допомоги.
Дорослим важливо питати одне одного, чого саме зараз бракує: вислуховування, співчуття, поради, грошей, часу на відпочинок чи конкретної дії. Відповідь «мені потрібно, щоб ти десять хвилин просто вислухав» зменшує простір для непорозуміння. Підтримка також передбачає право інколи не розмовляти, якщо людина виснажена, за умови поважного пояснення й відновлення контакту, коли це можливо.
Підтримувати дитину через сталі ритуали
Для дитини важливо чути голос значущого дорослого й бачити, що він цікавиться її життям. За можливості віддалений батько чи мати може читати казку через відеозв’язок, записувати привітання, обговорювати малюнки, домашні завдання або важливі події. Якщо прямий контакт неможливий, допомагають листи, фотографії, сімейні історії та зрозуміле пояснення паузи. Водночас піклувальнику не слід примушувати дитину до тривалих розмов, коли вона виснажена або засмучена.
Дорослий, який живе з дитиною, підтримує образ відсутнього близького, не втягуючи її у конфлікт між дорослими. Корисно говорити про взаємну турботу, уникати звинувачень і не вимагати від дитини доказів любові. У матеріалах ЮНІСЕФ про довірливі стосунки з дитиною наголошено на врахуванні вікових особливостей, потреб та підтримки під час криз.
Коли зв’язок із близькою людиною перервався
Відсутність відповіді викликає особливо сильне занепокоєння, якщо людина перебуває в небезпечних умовах. Варто почати з перевірки погоджених каналів і контактних осіб, не поширюючи особистих даних, військових відомостей чи неперевірених припущень. За реальною загрозою життю, зникненням людини або іншими надзвичайними обставинами потрібне звернення до відповідних офіційних служб і спеціалізованих організацій, а не лише психологічні поради.
Для людини, яка чекає новин, корисно розділити завдання: хто здійснює офіційні звернення, хто підтримує дітей, хто забезпечує їжу, сон і побутові потреби, хто може бути поруч у гострі хвилини. Інформаційний хаос часто підсилює страх; домовленість про перевірені джерела й періодичність отримання відомостей допомагає берегти сили. Принципи першої психологічної допомоги ВООЗ включають уважне вислуховування без примусу, практичну підтримку, захист від додаткової шкоди й допомогу у відновленні соціальних зв’язків.
Возз’єднання після тривалої розлуки
Повернення близької людини може супроводжуватися полегшенням, радістю й водночас втомою, ніяковістю, напругою та необхідністю домовлятися про нове спільне життя. За час розлуки дитина дорослішає, один із партнерів звикає сам ухвалювати рішення, інший проходить власні труднощі. Зустріч повертає фізичну присутність, але щоденні ролі й довіру іноді доводиться узгоджувати наново.
Родині допомагають реалістичні очікування: не вимагати миттєвої близькості, давати час на відпочинок, обговорювати розподіл обов’язків і не перетворювати перші дні на перевірку правильності почуттів. Дитина може радіти зустрічі й одночасно триматися звичного піклувальника; це потребує терплячої уваги. Якщо людина повертається після пережитих небезпечних подій або служби, особисті темпи відновлення й потреба у професійній допомозі можуть суттєво відрізнятися.
Що посилює труднощі, а що допомагає відновлюватися
На психологічний стан родини впливають безпека місця проживання, придатність житла, доходи, доступ до школи й медичної допомоги, можливість працювати, мова спілкування, дискримінація, зв’язки з громадою та здоров’я піклувальників. Підтримка не обмежується розмовами про емоції. Практична допомога з документами, житлом, доглядом і навчанням може зменшити частину стресових навантажень. У звіті ВООЗ 2023 року ці умови описані як важливі рівні ризику та захисту для біженців і мігрантів.
Захисними ресурсами можуть бути стабільний догляд за дітьми, можливість зберігати родинні звичаї, підтримка друзів, доброзичлива школа, доступна психологічна допомога та передбачувані домовленості між близькими. Для людей, які залишилися в Україні, та тих, хто перебуває за кордоном, набір доступних послуг і соціальних зв’язків різниться. Відновлення поступово складається з реальних умов безпеки, повсякденних звичок і підтримки, а не з одного універсального способу «правильно пережити» розлуку.
Практична карта підтримки для родини, що живе окремо
Почніть із трьох запитань: що зараз загрожує безпеці кожної людини, які повсякденні завдання залишилися без підтримки та який контакт між близькими реально можливий. Відповіді допоможуть обрати першочергові кроки. Якщо основна проблема — небезпека або відсутність базових умов, потрібні організаційні й соціальні рішення. Якщо людина почувається ізольованою, важливі підтримка громади та регулярне спілкування. Якщо домінують стійкі симптоми, що порушують життя, доцільно організувати професійне оцінювання.
Домовтеся про один зручний спосіб повідомляти, що з людиною все гаразд, і про запасний канал. Узгодьте, хто допомагає з дітьми, витратами та медичними потребами. Заплануйте короткий час для спільних приємних подій. Регулярно переглядайте домовленості, тому що умови служби, роботи, навчання й безпеки можуть змінюватися. Не вимагайте від усіх однакової частоти спілкування чи емоційної відкритості; важлива зрозуміла взаємність і повага до можливостей кожного.
Якщо сім’я конфліктує через відстань, обговорюйте конкретні ситуації замість узагальнень про характер іншої людини: «коли зв’язок зникає без попередження, я хвилююся; чи можемо погодити запасний сигнал?». Для дітей варто визначити стабільного дорослого, до якого можна звернутися, і зберігати контакти зі школою, друзями й родичами. Коли є ознаки насильства, примусу чи небезпечного контролю, план підтримки потрібно будувати навколо безпеки, конфіденційності та спеціалізованої допомоги.
Коли варто звернутися до фахівця
Професійна допомога доречна, якщо тривога, пригнічення, безсоння, панічні прояви, нав’язливі спогади, дратівливість або складнощі у взаєминах тривалий час заважають працювати, навчатися, дбати про себе чи близьких. Для дитини важливими сигналами є стійкі зміни сну, поведінки, навчання, відмова від звичних занять, виражений страх розставання або помітне погіршення повсякденного функціонування. Психолог чи психотерапевт може допомогти оцінити потреби й обрати відповідну підтримку; психіатр або інший лікар проводить медичне оцінювання та визначає лікування, коли воно потрібне.
За безпосередньої загрози життю, намірів завдати шкоди собі або іншим, гострої втрати контакту з реальністю чи нездатності підтримувати базову безпеку потрібна невідкладна медична або екстрена допомога за місцем перебування. Умови війни не скасовують потреби в такій допомозі. Гуманітарний клінічний посібник ВООЗ описує підходи до оцінювання й ведення гострого стресу, депресії, посттравматичного стресу та ризику самогубства у складних умовах.
Сімейні підходи можуть бути корисними, коли потрібно підтримати спілкування та функціонування родини. У систематичному огляді Bunn та співавторів знайдено десять досліджень родинних втручань для біженців; результати обнадійливі щодо деяких дитячих і батьківських показників, але кількість і якість досліджень поки обмежують впевненість у висновках. Вибір допомоги визначають вік, конкретні труднощі, безпека та доступність кваліфікованих фахівців.
Поширені запитання
Чи може тривала розлука зруйнувати сімейні стосунки?
Тривала відстань змінює способи підтримки, розподіл обов’язків і потреби людей. У деяких родинах напруга зростає, інші виробляють нові форми близькості. Важливі умови спілкування, безпека, взаємна повага й готовність переглядати домовленості. Сам факт життя окремо не визначає майбутнього стосунків.
Що робити, якщо дитина відмовляється говорити з батьком або матір’ю на відстані?
Спершу з’ясуйте, що саме дитині складно: незручний час, втома, сум, образа, тривога чи сам формат розмови. Запропонуйте коротші й м’якші способи зв’язку — аудіоповідомлення, малюнки, спільну гру. Уникайте примусу й звинувачень. Якщо відмова супроводжується стійким страхом, помітним погіршенням стану або повідомленням про небезпечну взаємодію, зверніться по фахову оцінку.
Чи допомагають щоденні відеодзвінки?
Для частини родин регулярні відеодзвінки підтримують передбачуваність і близькість. Їхня частота має враховувати вік дитини, безпеку, зайнятість, технічні умови та емоційний стан. Відеозв’язок не є універсально доведеним лікувальним втручанням, а пропущена розмова не свідчить сама по собі про погані стосунки. За нестабільного зв’язку можуть бути корисні асинхронні повідомлення.
Чи потрібно приховувати від дитини, що дорослі хвилюються?
Дитина може бачити хвилювання дорослого й отримати спокійне пояснення: «я сумую і хвилююся, зараз ми робимо все можливе, щоб бути в безпеці». Важливо не покладати на неї відповідальність за емоційний стан батьків і не вимагати бути постійним заспокійником. Дорослим потрібні власні джерела підтримки.
Коли після возз’єднання стосунки повернуться до звичного стану?
Універсального строку немає. Повернення передбачає знайомство зі змінами, які відбулися в кожному члені родини, нові домовленості про побут і поступове відновлення спільних звичок. Якщо напруга стає стійкою, посилюється або виникають ознаки небезпеки, потрібна відповідна професійна підтримка.
Пов’язані статті
Вимушена міграція: психологічна адаптація, ідентичність і підтримка — загальний контекст вимушеного виїзду та відновлення.
Психологія міграції: що це — ширші психологічні процеси переїзду й адаптації.
Сім’я як психологічна система: зв’язки, межі, ролі і взаємний вплив — сімейні ролі та зміни взаємодії.
Сім’ї військовослужбовців і ветеранів: служба, розлука, повернення та психологічна адаптація — окремі обставини військової служби та повернення.
Джерела
Ali-Naqvi, O., Alburak, T. A., Selvan, K., Abdelmeguid, H., & Malvankar-Mehta, M. S. (2023). Exploring the impact of family separation on refugee mental health: A systematic review and meta-narrative analysis. Psychiatric Quarterly, 94, 61–77. DOI.
Bunn, M., Zolman, N., Polutnik Smith, C., Khanna, D., Hanneke, R., Betancourt, T. S., & Weine, S. (2022). Family-based mental health interventions for refugees across the migration continuum: A systematic review. SSM – Mental Health, 2, 100153. DOI.
Dasen, L., Morina, N., Akhtar, A., Bonanno, G., Bryant, R. A., & Morina, N. (2026). Mental health trajectories among refugees: A systematic review. Journal of Psychiatric Research, 196, 328–339. DOI.
Gewirtz, A. H., Muldrew, L., & Sigmarsdóttir, M. (2022). Mental health, risk and resilience among refugee families in Europe. Current Opinion in Psychology, 47, 101428. DOI.
Gleeson, C., Frost, R., Sherwood, L., Shevlin, M., Hyland, P., Halpin, R., Murphy, J., & Silove, D. (2020). Post-migration factors and mental health outcomes in asylum-seeking and refugee populations: A systematic review. European Journal of Psychotraumatology, 11(1), 1793567. Повний текст наукової публікації.
Tamming, T., Hume, I., Said, G., & Albert, I. (2026). Link between housing and community factors and mental health and psychological well-being of refugee parents and children in high-income countries: A systematic review. DOI.
ЮНІСЕФ. (б. д.). Як будувати міцні та довірливі стосунки зі своєю дитиною. Рекомендації.
ЮНІСЕФ. (б. д.). Як вберегти стосунки на відстані. Брошура.
ЮНІСЕФ. (2022). Як говорити з дітьми про війну: поради психологів. Рекомендації.
Всесвітня організація охорони здоров’я. (2011). Psychological first aid: Guide for field workers. Офіційна публікація.
Всесвітня організація охорони здоров’я. (2015). mhGAP Humanitarian Intervention Guide. Офіційна публікація.
Всесвітня організація охорони здоров’я. (2023). Mental health of refugees and migrants: Risk and protective factors and access to care. Офіційна публікація.