Насильство щодо людей з психосоціальними порушеннями: ризики та підтримка
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Насильство щодо людей з психосоціальними порушеннями охоплює фізичні напади, погрози, сексуальний примус, психологічне приниження, експлуатацію, нехтування потребами, обмеження свободи та інші дії, які завдають шкоди людині або підпорядковують її чужій волі. Особливу небезпеку створюють ситуації, коли кривдник контролює доступ до житла, грошей, лікування, документів чи сторонньої підтримки, а свідчення постраждалої людини знецінюють через її психічний стан.
Психосоціальні порушення самі по собі не визначають здатності людини розуміти насильство, повідомляти про нього й ухвалювати рішення. Правозахисний підхід починається з поваги до голосу людини, забезпечення доступної комунікації, конфіденційності в законних межах і реальних можливостей отримати захист. Ці принципи закріплені у Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю та деталізовані в настановах ВООЗ і Управління Верховного комісара ООН з прав людини.
Якщо загроза існує зараз, пріоритетом є вихід із безпосередньої небезпеки настільки, наскільки це можливо без додаткового ризику, та звернення по екстрену допомогу. В Україні поліцію можна викликати за номером 102, екстрену медичну допомогу — 103. Якщо телефон, місцеперебування або повідомлення контролює кривдник, спосіб звернення слід обирати з урахуванням цього контролю.
Що означають психосоціальні порушення
Термін «психосоціальні порушення» використовують у правозахисному та соціальному контексті для опису труднощів, пов’язаних із психічним здоров’ям, які у взаємодії з бар’єрами середовища можуть обмежувати повноцінну участь людини в житті суспільства. У міжнародних документах також уживають поняття «психосоціальна інвалідність». Воно акцентує значення дискримінації, недоступних послуг, примусу та соціального виключення поряд із індивідуальними потребами людини.
Це широкі поняття. Їх не можна ототожнювати з певним психіатричним діагнозом, інтелектуальними порушеннями, нездатністю давати свідчення або автоматичною потребою в опіці. Люди з однаковими діагнозами можуть мати різні життєві обставини, рівень підтримки, досвід насильства й способи комунікації. Статус інвалідності, медичний висновок і юридична дієздатність також належать до різних процедур та правових питань.
Стосовно людей із психосоціальними порушеннями насильство може проявлятися у звичних міжособистісних формах, а також через зловживання специфічною залежністю від допомоги, дискредитацію показань посиланням на діагноз, погрози примусовою госпіталізацією чи позбавленням підтримки. Відповідно, ця стаття зосереджена на доступності захисту та безпечному реагуванні, а загальні форми насильства пояснюються в матеріалі «Психологія насильства, примусового контролю, віктимізації та безпеки».
Наскільки поширене насильство і що показують дослідження
Дослідження засвідчують підвищене навантаження насильницької віктимізації серед окремих груп людей із тяжкими психічними розладами. У систематичному огляді та метааналізі Rocha та співавторів було об’єднано результати 30 досліджень клінічних вибірок дорослих. Сукупна оцінка досвіду віктимізації за період до дванадцяти місяців становила 33,3%. Автори наголосили на значній різнорідності методів вимірювання й результатів.
Ця цифра описує конкретні досліджені клінічні групи, а не частку всіх людей із психосоціальними порушеннями в Україні чи світі. В оглядах можуть відрізнятися визначення насильства, доступність опитування, умови життя, час спостереження та склад вибірки. Повідомлена частота також залежить від того, чи має людина безпечну можливість розповісти про пережите. Тому оцінки не можна механічно переносити на будь-який діагноз або на окрему людину.
Наукові роботи дозволяють упевнено говорити про проблему вразливості до насильства й про необхідність доступних механізмів захисту. Водночас дослідження не дають універсальної формули, яка за психіатричним діагнозом передбачає майбутній напад або достовірно визначає надійність свідчення. Важливі конкретні дії інших людей, умови середовища, історія загроз і доступні ресурси.
Які форми насильства можуть виникати
Психологічне насильство та контроль
Приниження, залякування, ізоляція від друзів, контроль листування, заборона працювати, погрози відібрати документи чи заявити, що людині «ніхто не повірить», можуть підтримувати системний примус. Особливо небезпечним є використання діагнозу як інструменту контролю: «тобі все здалося», «через твій стан твої слова нічого не варті», «я доб’юся, щоб тебе забрали до лікарні».
Окремий конфлікт або незгода щодо лікування самі по собі ще не описують усю картину насильства. Для її розуміння враховують повторюваність дій, погрози, нав’язування страху, нерівність можливостей і фактичні обмеження свободи людини. Загальні механізми примусового контролю розкриває відповідна канонічна стаття Українського психологічного ХАБу.
Фізичне та сексуальне насильство
Напади, удари, небезпечне утримування, позбавлення їжі чи води, примус до сексуальних дій та використання неможливості вільно відмовити — серйозні порушення безпеки. Сексуальна згода має бути вільною й стосуватися конкретної дії. Діагноз, лікування, сімейний статус, перебування у закладі або попередня згода не дають іншій людині дозволу на сексуальний контакт. Мовчання, завмирання під загрозою чи залежність від кривдника не є надійними ознаками добровільної згоди.
Після сексуального насильства медичні потреби можуть бути невідкладними навіть за відсутності помітних травм. Людині потрібні повага, зрозуміла інформація про варіанти огляду та допомоги, а також можливість приймати рішення в межах чинного законодавства. Клінічний посібник ВООЗ пропонує орієнтири підтримувальної першої відповіді після насильства з боку партнера й сексуального насильства.
Економічна експлуатація та залежність від догляду
Насильство може полягати у привласненні пенсії чи соціальних виплат, примусі підписувати документи, забороні користуватися банківськими коштами або створенні перешкод для незалежного проживання. Людині можуть не давати доступу до власного телефону, транспортних можливостей, особистих речей або медичної інформації.
Іноді той, хто забезпечує повсякденний догляд, одночасно вчиняє насильство. У такій ситуації звернення по допомогу потребує окремого планування: постраждала людина може залежати від цієї особи щодо їжі, пересування, ліків чи житла. Відсторонення кривдника без організації альтернативної підтримки здатне створити нові ризики. Детальніше цей контекст розглянуто в статті «Насильство у відносинах догляду: контроль, нехтування та допомога».
Насильство та зловживання владою в установах
Закриті або ізольовані середовища можуть ускладнювати повідомлення про насильство. Йдеться про фізичні покарання, погрози, приниження, неналежні умови проживання, сексуальну експлуатацію, відмову в необхідній допомозі, необґрунтоване обмеження зв’язку з людьми поза установою та перешкоджання скаргам.
Питання обмежувальних практик у психіатричній допомозі потребує окремої правової й клінічної оцінки кожного випадку. Сам факт лікування чи медичного втручання не визначає його правомірності або неправомірності. ВООЗ та Управління Верховного комісара ООН з прав людини рекомендують перехід до допомоги, заснованої на правах людини, та усунення примусу як системної практики. Їхні настанови 2023 року є міжнародним нормативним орієнтиром, а конкретні юридичні процедури в Україні визначає чинне українське право.
Спеціалізований матеріал про безпеку мешканців та незалежний нагляд за установами — «Насильство в закладах догляду: права мешканців та безпека». Він доповнює питання безпеки людей із психосоціальними порушеннями інституційними процедурами захисту.
Цифровий контроль і використання медичних відомостей
Кривдник може читати повідомлення, перевіряти геолокацію, мати доступ до облікових записів, погрожувати оприлюднити діагноз чи історію лікування. Цифровий контроль особливо небезпечний, коли телефон є єдиним способом отримати допомогу. Різка зміна паролів або видалення програм на контрольованому пристрої іноді може бути помічена і спровокувати ескалацію. Планувати захист цифрової приватності безпечніше разом із компетентною особою, використовуючи незалежний пристрій лише тоді, коли він справді недоступний кривднику.
Чому ризик насильства може посилюватися
Стигматизація та недовіра до повідомлень
Коли свідчення людини заздалегідь оцінюють через психіатричний ярлик, виникає ризик пропустити реальні факти. Досвід галюцинацій, тривоги, труднощів із концентрацією чи незвичного мовлення сам по собі не встановлює достовірності або недостовірності розповіді про напад. Повідомлення потребує уважного, конкретного, безпечного збирання фактів з урахуванням потреб комунікації.
Для працівників служб критично важливо відділяти симптоми, які можуть вимагати клінічної уваги, від перевірки конкретних подій, травм, погроз, повідомлень і свідчень. Віра людині як гідному співрозмовнику поєднується з професійною перевіркою фактів без упередженого відкидання її слів.
Залежність від житла, грошей і послуг
Коли житло, лікування, харчування, транспорт чи документи контролює інша людина, вибір способу реагування звужується. Тому питання «чому ви не пішли раніше?» не допомагає оцінити небезпеку. Важливіші питання: хто забезпечує щоденні потреби, що станеться після повідомлення, чи є безпечне місце та чи можливо зберегти безперервність необхідної допомоги.
Недоступність інформації та процедур
Довгі юридичні інструкції, недоступні телефони, потреба багаторазово переповідати травматичні події, відсутність приватної розмови або відповідної форми звернення знижують реальну доступність захисту. ВООЗ у програмі QualityRights акцентує практичні навички поваги до прав, підтримуваного прийняття рішень і запобігання насильству в психічному здоров’ї та соціальних службах.
Небезпека помилкових пояснень
Психічне здоров’я постраждалої людини не є причиною рішення кривдника застосувати насильство. Психічні розлади також не пояснюють насильницьку поведінку всіх людей, які їх мають. Встановлення відповідальності за конкретну дію потребує аналізу обставин, доказів та права. Діагноз жодної зі сторін не можна використовувати як готовий висновок про винуватість, ризик або правдивість повідомлення.
Ознаки, на які варто звернути увагу
Можливими сигналами небезпеки є незрозумілі травми, регулярний страх перед конкретною особою, раптове припинення контактів, зникнення особистих коштів, обмеження доступу до телефону, погрози примусовим лікуванням, примус до сексу, нав’язаний контроль пересування, повідомлення про побиття або нехтування базовими потребами.
Зміни сну, настрою, поведінки чи самообслуговування можуть супроводжувати травматичний досвід, але мають різні можливі причини. Їх недостатньо для встановлення насильства без додаткових відомостей. Якщо людина повідомляє про погрози, її розповідь потрібно вислухати окремо від особи, яку вона називає кривдником, наскільки це можливо безпечно. Необхідно оцінювати конкретну небезпеку, а не складати висновок за набором «типових симптомів».
Найвищої терміновості потребують безпосередні погрози життю, небезпечні фізичні травми, насильницьке стиснення шиї, значні кровотечі, порушення дихання, загрози зброєю, утримування проти волі, сексуальне насильство та ситуації, коли людину позбавляють необхідної життєво важливої допомоги. Після стискання шиї небезпечні ускладнення можуть виникнути навіть без очевидних зовнішніх слідів — потрібне невідкладне медичне оцінювання.
Психологічні та фізичні наслідки
Насильство може супроводжуватися страхом, соромом, відчуттям безсилля, порушеннями сну, недовірою, труднощами з повсякденними справами, болем, травмами та погіршенням загального здоров’я. Для людини, яка вже отримує психіатричну або психологічну допомогу, загрози й нестабільність можуть ускладнювати доступ до підтримки та перебіг наявних симптомів.
Водночас реакції постраждалих дуже різняться. Дехто продовжує працювати й спілкуватися без видимих змін; інші уникають контакту або потребують значної підтримки. Відсутність сліз, послідовна розповідь з окремими прогалинами, пізнє звернення або повернення до кривдника не спростовують пережитого насильства. Психіатричний діагноз, посттравматичний стресовий розлад чи інший клінічний висновок встановлює лише відповідний фахівець у процесі оцінювання, а не читач за описом реакцій.
Безпечне реагування, якщо насильства зазнаєте ви
Найперший орієнтир — ваша поточна безпека та конкретні умови. Якщо є безпосередня загроза, звертайтеся до екстрених служб у спосіб, доступний саме вам. Якщо звернення здатне спричинити помсту кривдника або ви залежите від нього в щоденному догляді, варто за можливості обговорити індивідуальний план з незалежною спеціалізованою службою чи людиною, якій довіряєте. Рішення про час і спосіб зміни місця перебування залежить від обставин.
Корисно продумати, хто може забезпечити альтернативне житло або тимчасовий догляд, як отримувати необхідні ліки за призначенням лікаря, як не втратити доступу до документів і грошей та як зв’язатися з допомогою без контрольованого кривдником телефону. Не потрібно самостійно припиняти призначене лікування заради виходу з небезпечної ситуації: його безперервність слід організувати з медичними працівниками.
Фіксація подій може бути корисною для правового захисту, але лише коли її зберігання не збільшує небезпеку. Пристрої, записи розмов, фотографії, паролі, медичні документи й повідомлення можуть контролюватися іншою особою. Якщо цифрове чи фізичне зберігання доказів ризиковане, пріоритетом залишається безпека, а можливі способи документування краще обговорювати з незалежною правничою або спеціалізованою службою.
Ви маєте право ставити запитання, просити інформацію зрозумілими словами, обирати безпечний формат спілкування та просити підтримку в прийнятті рішень. Якщо особа, яка супроводжує вас, контролює відповіді чи перешкоджає приватному спілкуванню, можна повідомити про це незалежному працівнику служби, коли це безпечно.
Для ситуацій насильства у сім’ї чи партнерських стосунках може знадобитися окремий план безпеки при домашньому насильстві. Його слід адаптувати до реальної залежності від догляду, доступності ліків, приватності зв’язку та можливих дій кривдника.
Як правильно підтримати людину, яка повідомляє про насильство
Почніть із перевірки приватності: чи можна зараз говорити, чи є поруч люди, які контролюють розмову, чи безпечний обраний канал зв’язку. Запропонуйте короткі, зрозумілі запитання та час на відповідь. Не вимагайте повторювати події докладно перед кількома людьми.
Можна сказати: «Я вас слухаю. Я хочу зрозуміти, що сталося та що допоможе вам бути в безпеці». Також доречно запитати: «Чи є хтось, із ким ви хотіли б говорити без присутності інших?», «Яка допомога для вас зараз найбільш потрібна?», «Чи безпечно з вами зв’язуватися?».
Слід обговорювати реальні можливості підтримки, а не брати контроль над життям людини. Не варто самостійно повідомляти кривдника про розмову, примушувати постраждалу людину до конфронтації, негайного розриву стосунків чи формальної скарги без оцінки наслідків. У певних ситуаціях закон встановлює обов’язки повідомлення або інші винятки з конфіденційності; фахівець має чесно пояснювати їх, а не обіцяти абсолютну таємницю.
Підтримка може включати супровід до незалежної служби, допомогу з транспортом, доступ до зрозумілих документів, пошук тимчасових побутових рішень, запит на адаптований формат консультації та забезпечення зв’язку після першого звернення. Важливо запитувати згоду на кожен крок, якщо не йдеться про конкретні невідкладні дії, передбачені законом.
Підтримуване прийняття рішень і питання дієздатності
Підтримуване прийняття рішень означає організацію допомоги, яка дає людині можливість зрозуміти інформацію, зіставити варіанти й висловити власну волю. Це може бути спокійне пояснення невеликими частинами, письмові підказки, додатковий час, обрана людиною довірена особа, альтернативні способи комунікації або повторна розмова в безпечному середовищі.
Наявність психіатричного діагнозу, інвалідності чи потреби в такій підтримці не означає автоматичного визнання особи недієздатною. Юридичні рішення щодо цивільної дієздатності приймаються за визначеними законом процедурами; відомості про стан здоров’я не є заміною цим процедурам. Навіть за наявності формальних обмежень фахівці мають надавати людині доступну інформацію та враховувати її волю, потреби й інтереси відповідно до застосовного права.
Стаття 12 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю встановлює принцип рівного визнання перед законом і доступу до підтримки у здійсненні правоздатності та дієздатності. Матеріали ВООЗ QualityRights пропонують практичне навчання щодо підтримуваних рішень. Ці міжнародні стандарти слід застосовувати з урахуванням чинних українських правових процедур і конкретної ситуації.
Якщо людина повідомляє, що опікун, родич або інший представник сам є кривдником, автоматичне передавання йому повідомлення створює очевидний конфлікт інтересів і ризик помсти. Потрібна незалежна правнича або захисна консультація та безпечний спосіб врахувати голос постраждалої людини.
Діти та підлітки з психосоціальними труднощами
У дітей і підлітків потреби психічного здоров’я можуть поєднуватися з залежністю від дорослих, складнощами пояснення подій, страхом втрати близьких стосунків та нерівним доступом до захисту. Насильство може вчиняти людина, яка відповідає за виховання, лікування або догляд. Повідомлення дитини потребує серйозного ставлення, безпечного середовища та захисту від тиску. Наявність розладу чи особливостей комунікації не є підставою ігнорувати її слова.
Дорослим і фахівцям важливо уникати навідних запитань, повторних допитів та обіцянок абсолютної таємниці, пояснювати наступні кроки відповідно до віку й дотримуватися обов’язків захисту дитини. Практичні правила реагування описано в матеріалі «Жорстоке поводження з дітьми: види, ознаки та захист». Особливі потреби дитини мають визначати доступний формат допомоги, а не зменшувати довіру до її повідомлення.
Що мають робити фахівці та служби
Доступна комунікація
Розмовляти безпосередньо з людиною, а не лише з її супроводжувачем. Пояснювати мету запитань і хто матиме доступ до відповідей. Враховувати час, необхідний для відповіді, сенсорні й когнітивні потреби, можливу тривогу та побічні ефекти лікування. Перевіряти розуміння без принизливих тестів на «адекватність».
Незалежність оцінки небезпеки
Оцінювати конкретні погрози, попередні напади, доступ кривдника до постраждалої людини, небезпечні предмети, примус, контроль ліків і житла, доступність альтернативної допомоги. Діагноз не використовується як спрощена шкала небезпеки. Клінічне оцінювання психічного стану може проводитися паралельно, не підміняючи розгляд повідомлення про насильство.
Прозорі процедури й конфіденційність
Повідомляти про права, межі конфіденційності, порядок документування та доступні канали скарг. По можливості створювати умови для розмови без присутності можливого кривдника й уникати непотрібного багаторазового переказу подій. Якщо потрібні медична допомога, соціальний супровід і правничий захист, їх слід узгоджувати за участі самої людини, відповідно до законних підстав обміну інформацією.
Підтримка після першого звернення
Однієї консультації може бути недостатньо, якщо людина повертається до контрольованого середовища. Корисні зрозумілі подальші кроки, безпечний канал зворотного зв’язку, можливість повторного звернення, контакт незалежної організації та перевірка, чи справді доступні житло, ліки, транспорт і базові потреби. Настанови ВООЗ щодо послуг із психічного здоров’я в громаді описують підходи, орієнтовані на людину, відновлення та права.
Українське законодавство й права постраждалих
В Україні основою міжнародних зобов’язань щодо захисту людей з інвалідністю є Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю, зокрема стаття 16 про свободу від експлуатації, насильства та зловживань. Закон України «Про психіатричну допомогу» регулює права осіб під час надання психіатричної допомоги, умови відповідних втручань та передбачені законом процедури. Правова кваліфікація конкретних дій залежить від обставин; інституційний статус, родинний зв’язок і медичний діагноз не підміняють юридичного аналізу.
Від насильства можуть захищати різні механізми — екстрене реагування, медична допомога, заходи протидії домашньому насильству, адміністративне чи кримінальне провадження, захист прав отримувачів соціальних послуг і оскарження рішень медичних установ. Який саме шлях застосовний, залежить від поведінки кривдника, взаємин між сторонами, місця події та інших юридичних фактів.
Практичну консультацію щодо звернення, представництва, скарги на дії посадових осіб або захисту цивільних прав можна отримати через систему безоплатної правничої допомоги. Для юридичних консультацій контакт-центр 0 800 213 103 працює у будні з 08:00 до 18:00; умови отримання подальшої допомоги уточнюють індивідуально.
Куди звертатися по допомогу в Україні
Якщо насильство відбувається зараз або є безпосередня загроза життю чи здоров’ю, можна звернутися до поліції за номером 102 або по екстрену медичну допомогу за номером 103. Якщо ви перебуваєте в установі, до якої має доступ кривдник, спробуйте за можливості зв’язатися з незалежною службою або людиною поза установою у безпечний спосіб.
Урядова лінія 1547 приймає звернення щодо домашнього насильства, насильства за ознакою статі, торгівлі людьми та насильства стосовно дітей. До неї доречно звертатися за тематичною консультацією або маршрутизацією до служб, коли обставини відповідають її компетенції.
Система безоплатної правничої допомоги консультує щодо юридичних шляхів захисту. Якщо потрібна допомога із психічним здоров’ям або забезпеченням ліків, варто звернутися до власного лікаря чи іншого доступного закладу охорони здоров’я; за невідкладних станів — до екстреної служби.
Якщо ви допомагаєте іншій людині, спершу запитайте, який спосіб контакту для неї безпечний, чи може вона говорити без супровідника та які потреби — захист, житло, лікування, правнича консультація або догляд — є першочерговими. Надання телефону без оцінки можливого нагляду іноді становить ризик; спосіб зв’язку варто обирати разом.
Як запобігати насильству
Профілактика включає доступне житло, соціальну підтримку, незалежні канали скарг, правничі консультації, громадські послуги психічного здоров’я, участь людей із психосоціальними порушеннями у прийнятті рішень та підготовку працівників служб. Важливо, щоб людина могла повідомити про насильство поза контролем того, від кого залежить її догляд або проживання.
ВООЗ описує переваги розвитку орієнтованих на людину послуг у громаді, а QualityRights пропонує практичні навчальні матеріали щодо прав, свободи від примусу й підтримуваного прийняття рішень. Ефективність конкретної програми потрібно оцінювати за дизайном досліджень і фактичними результатами. Навчання персоналу, ухвалення політики та створення скаржного каналу самі по собі ще не доводять зменшення всіх видів насильства без незалежної перевірки.
Поширені запитання
Чи може людина з психіатричним діагнозом достовірно розповісти про насильство?
Так. Діагноз сам по собі не визначає достовірності свідчення. Повідомлення оцінюють за конкретними обставинами, а комунікацію за потреби адаптують. Симптоми, які потребують медичної уваги, не є підставою автоматично відкидати розповідь.
Чи означає психосоціальна інвалідність недієздатність?
Ні. Це різні поняття. Наявність психосоціальної інвалідності чи психічного розладу не дорівнює формальному рішенню про цивільну недієздатність, для якого українське право передбачає окрему процедуру. Потреба в підтримці рішень також не є тотожною їх позбавленню.
Що робити, якщо кривдник погрожує примусовою госпіталізацією?
Оцініть безпосередню небезпеку, спосіб приватного зв’язку й можливість незалежної консультації. Погроза госпіталізацією може бути способом залякування; фактичні підстави та порядок психіатричної допомоги визначає закон. Для правового захисту звертайтеся до незалежної правничої служби, а за безпосередньої небезпеки — до екстрених служб.
Чи слід негайно забрати постраждалу людину з дому або закладу?
План має враховувати загрозу ескалації, альтернативне житло, догляд, транспорт, ліки й волю людини. Для одних ситуацій потрібна негайна евакуація через безпосередню загрозу, для інших — підготовлений безпечний перехід за підтримки фахівців. Універсальний алгоритм без оцінки обставин може нашкодити.
Чи може опікун або доглядальник бути кривдником?
Так. Насильство може вчиняти людина, від якої залежать житло, фінанси чи догляд. Якщо на неї подають скаргу, механізм допомоги має передбачати незалежний канал звернення і захист від помсти.
Чи обов’язково зберігати фото, листування або інші докази?
Обов’язку ризикувати власною безпекою заради самостійної фіксації подій немає. Докази можуть допомагати, однак їх зберігання на контрольованому пристрої іноді створює додаткову загрозу. Безпечні варіанти варто обговорювати з правничою або спеціалізованою службою.
Чи може людина отримати психологічну допомогу та юридичний захист одночасно?
Так. Медична, психологічна, соціальна та правнича підтримка можуть доповнювати одна одну. Потрібно пояснити, хто за що відповідає, узгодити маршрути з людиною і дотримуватися вимог щодо персональних даних та конфіденційності.
Чи пояснює психічний розлад насильство з боку кривдника?
Ні, діагноз не є достатнім поясненням конкретного насильницького вчинку і не замінює оцінки відповідальності. Важливі поведінка, обставини, намір, примус та встановлені факти.
Пов’язані статті
Психологія насильства, примусового контролю, віктимізації та безпеки — загальна карта форм насильства, ризиків та способів захисту.
Насильство щодо людей з інвалідністю: ризики, безпека та підтримка — ширший контекст доступності захисту для людей із різними видами інвалідності.
Насильство щодо людей старшого віку: види, ознаки й підтримка — віковоспецифічні ризики, зокрема у відносинах догляду.
Насильство у відносинах догляду: контроль, нехтування та допомога — залежність від допомоги, небезпечний контроль і способи реагування.
Насильство в закладах догляду: права мешканців та безпека — незалежні скарги, нагляд і захист у закладах, де люди отримують догляд.
План безпеки при домашньому насильстві: як підготуватися й діяти — індивідуальна підготовка безпечних кроків за загрози з боку близької людини.
Жорстоке поводження з дітьми: види, ознаки та захист — віковоспецифічні правила виявлення й реагування на насильство щодо дітей.
Додаткові матеріали: Насильство щодо ЛГБТК+ людей: форми, бар’єри та звернення по допомогу
Джерела
Rocha, I. C. O., Valença, A. M., Coutinho, E. S. F., Banhara, P. B., & Berger, W. (2025). Prevalence of Victimization Among Adults with Severe Mental Illness Worldwide: A Systematic Review and Meta-Analysis. PubMed.
World Health Organization. (2014). Health care for women subjected to intimate partner violence or sexual violence: A clinical handbook. ВООЗ.
World Health Organization. (2019). QualityRights materials for training, guidance and transformation. ВООЗ.
World Health Organization. (2021). Guidance on community mental health services: Promoting person-centred and rights-based approaches. ВООЗ.
World Health Organization & Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights. (2023). Mental health, human rights and legislation: Guidance and practice. ВООЗ.
Верховна Рада України. (2000, з наступними змінами). Закон України «Про психіатричну допомогу» № 1489-III. Офіційний текст.
Верховна Рада України. (2006; ратифікована Україною у 2009 році). Конвенція про права осіб з інвалідністю. Офіційний текст.
Державна установа «Урядовий контактний центр». (2026). Гаряча лінія 1547 щодо протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, торгівлі людьми та насильству стосовно дітей. Офіційний ресурс.
Система надання безоплатної правничої допомоги. (2026). Контактний центр: способи звернення та графік роботи. Офіційна сторінка.