Намір і надприродна дія: як люди пояснюють незрозумілі події
Український психологічний ХАБ · 17 жовтня 2026 р. · Редакційна політика
Коли після тривалих сумнівів людина отримує несподіване повідомлення, переживає дивовижний збіг або виходить неушкодженою з небезпечної ситуації, вона прагне зрозуміти, чому це сталося. Одні пояснення звертаються до випадковості, попередніх умов і дій людей; інші вбачають у події знак, відповідь на молитву, дію долі, духовної істоти чи надприродної сили. Психологія досліджує, як виникають такі пояснення, чому вони здаються переконливими, як впливають на переживання та поведінку і за яких обставин змінюються.
Приписування події надприродної причини — це спосіб причинного тлумачення, за якого людина пов’язує те, що сталося, із дією Бога, духів, долі, карми або іншої сили, якій її світогляд надає відповідні можливості. Особливий випадок — приписування наміру: припущення, що за подією стоїть хтось, хто щось знав, хотів, вирішив або прагнув повідомити. Таке пояснення може бути частиною зрілої релігійної віри, особистої духовності, родинної традиції або тимчасової спроби осмислити незвичний досвід. Сучасний огляд Джулі Екзлайн і Джошуа Вілта показує різноманіття таких атрибуцій та їхніх психологічних наслідків.
Що саме люди пояснюють: причину, намір і сенс
Запитання «чому це сталося?» може мати кілька значень. Причинне запитання стосується подій, умов і механізмів: через що зламалася техніка, чому людина захворіла, як виник збіг. Запитання про намір стосується можливого діяча: хто хотів, щоб це сталося, і з якою метою. Запитання про сенс стосується значення події для біографії, цінностей і світогляду: що пережите означає для мене і як я маю з ним жити.
Ці три запитання можуть співіснувати. Людина може знати медичне пояснення одужання й одночасно дякувати Богові за підтримку; пояснювати аварію технічною несправністю та водночас сприймати власний порятунок як духовно значущий. Дослідження Легаре та співавторів описують співіснування природних і надприродних пояснень у різних культурних середовищах та вікових групах. Визначення фізичного механізму саме по собі не встановлює, яке особисте значення людина надає події.
Намір також має різні рівні. Людина може припустити, що за шумом уночі стоїть інша людина; що незнайомець залишив повідомлення навмисно; що низка збігів містить звернення до неї; або що певна подія здійснилася згідно з божественним задумом. Перші два припущення можна перевіряти звичайними фактичними засобами. Останнє належить до релігійної або метафізичної інтерпретації, а психологічне дослідження зосереджується на її формуванні й наслідках.
Від незрозумілої події до пояснення: психологічна послідовність
Пошук причин зазвичай починається з розбіжності між очікуванням і результатом. Якщо подія очевидна й передбачувана, людина може майже не замислюватися над нею. Якщо вона рідкісна, емоційно сильна або важлива для подальшого життя, увага затримується, людина згадує контекст, пов’язує факти та висуває припущення. У цю роботу входять наявні знання, культурні образи, попередні переживання, відчуття контролю й уявлення про можливих діячів.
Невизначеність відкриває простір для багатьох гіпотез. Уявлення про невидиму діяльну силу може здаватися доступним, якщо людина виросла в традиції, що використовує такі пояснення, нещодавно чула відповідну історію або сама мала подібний досвід. Натомість у середовищі, де звично обговорювати ймовірність, технічні помилки та природні механізми, першими можуть виникнути інші версії. Це загальна схема формування пояснень, а не універсальний порядок думок кожної людини.
Окремі дослідження відрізняють три характеристики надприродної гіпотези: наскільки легко вона спадає на думку, наскільки вона здається правдоподібною та наскільки допомагає людині осмислити ситуацію. У двох вибірках студентів Вілт, Екзлайн і Стаунер (2024) виявили зв’язки цих характеристик із приписуванням незвичним подіям надприродних причин. Передбачений вплив стресовості події дослідження не підтвердило. Ця деталь важлива: емоційна напруга сама по собі не пояснює всіх надприродних інтерпретацій.
Як мозок шукає діяча
Соціальне пізнання дає нам змогу швидко розпізнавати дії інших істот, припускати їхні цілі та прогнозувати поведінку. Коли гілка рухається в темряві, розум може спершу перевірити версію про присутність когось живого. Такі висновки мають практичну цінність у неоднозначній обстановці. Гіпотеза підвищеної чутливості до виявлення діяча припускає, що за певних умов та сама готовність приписувати дію поширюється на випадкові чи неоднозначні сигнали.
Важливо розрізняти здатність розпізнавати діячів, схильність помилятися в неоднозначних ситуаціях і власне релігійну віру. У дослідженні Міхіля ван Елка (2013) певні помилки розпізнавання руху були пов’язані з паранормальними переконаннями, проте не з традиційною релігійною вірою; результат залежав від складності стимулів. Отже, проста формула «люди вірять у Бога через надмірне виявлення діячів» перебільшує те, що доводять наявні експерименти.
Як люди приписують думки та цілі
Менталізація — здатність міркувати про знання, бажання, очікування й наміри інших — допомагає уявляти як реальних співрозмовників, так і надприродних діячів, описаних у релігійних традиціях. Якщо людина мислить про особистісного Бога, до такого образу можуть належати уявлення про те, що Бог знає про її становище, чує звернення або має намір діяти. Способи мислення про безособову долю чи карму можуть істотно відрізнятися.
Когнітивні дослідження Норензаяна, Жерве й Тшезневскі (2012) розглядали зв’язок соціально-когнітивних характеристик із вірою в особистісного Бога. Це результати про групові статистичні зв’язки, залежні від способу вимірювання. Вони не дозволяють визначати світогляд конкретної людини за її нейророзвитковими особливостями, стилем спілкування чи результатом одного тесту.
Чому ми наділяємо події людськими рисами
Антропоморфізація — надання нелюдським об’єктам або силам людських властивостей, думок і почуттів. Трифакторна теорія Еплі, Вейтца й Качіоппо описує роль доступних знань про людей, прагнення ефективно розуміти середовище та потреби в соціальних зв’язках. У серії експериментів Вейтц та співавтори (2010) виявили, що зміни передбачуваності нелюдських діячів та мотивації контролю впливали на ступінь антропоморфізації.
Антропоморфізація має ширше застосування, ніж релігія: люди можуть сердитися на комп’ютер, називати автомобіль упертим, уявляти наміри тварини або описувати шторм як розгніваний. Водночас релігійні уявлення про Бога чи духів розгортаються в богословських, обрядових і моральних системах, які не зводяться до звичайних побутових порівнянь.
Випадковість, закономірність і пошук прихованого зв’язку
Люди закономірно шукають повторюваність і причинні зв’язки. Проблема виникає тоді, коли обмеженої кількості спостережень достатньо для відчуття стійкого правила, хоча незалежні дані його ще не підтвердили. Три схожі випадки поспіль можуть виглядати як послання; зустріч у день важливого рішення — як знак; випадкова фраза, почута після молитви, — як відповідь. Особисте значення такого досвіду може бути глибоким навіть тоді, коли фактичну причинність встановити неможливо.
В експериментах Вітсон і Ґалінскі (2008) переживання нестачі контролю посилювало сприймання уявних закономірностей у деяких завданнях, пов’язаних із шумом, фінансовими рядами та забобонами. Висновок стосується поведінки в конкретних лабораторних умовах. Він не означає, що кожна людина, яка вбачає духовний сенс у події, втратила контроль або помилилася у сприйнятті.
Важливо враховувати селективність пам’яті. Події, які відповідають важливій для нас історії, запам’ятовуються краще за численні непомітні випадки, коли очікуваного збігу не сталося. Якщо людина згадує лише підтвердження, їй важче оцінювати частоту явища. Для перевірки зв’язку потрібно знати також кількість спостережень, базову ймовірність події, спосіб її фіксації та можливі альтернативні причини. Про ці загальні правила наукової перевірки йдеться у статті про методологію психологічних досліджень.
Невизначеність, здивування та переживання величі
Дивовижна подія може викликати захоплення, страх, полегшення або відчуття причетності до чогось більшого. Такі переживання привертають увагу й змінюють те, які пояснення здаються психологічно значущими. У п’яти дослідженнях Вальдесоло й Ґрема (2014) індуковане переживання благоговійного подиву було пов’язане зі змінами в надприродних переконаннях та сприйманні намірів у випадкових подіях; автори розглядали роль переносимості невизначеності. Це експериментальна модель короткочасних станів, а не твердження про всі релігійні одкровення чи життєві події.
Інколи людина шукає пояснення для відновлення орієнтирів; інколи — тому, що подія підтвердила вже наявну віру. Під час війни, втрати, небезпечної хвороби або вимушеної розлуки питання про причину й сенс можуть ставати особливо гострими. Психологічна підтримка в таких умовах має зважати і на реальні загрози, і на значення світогляду для конкретної людини. Вона також має уникати нав’язування причинних висновків, яких неможливо встановити.
Призначення, задум і телеологічні пояснення
Телеологічним називають пояснення через мету або призначення: «це існує для того, щоб…». Воно доречне, коли ми говоримо про виготовлені речі або цілеспрямовані дії людей. Воно поширюється й на природу, коли дитина, наприклад, каже, що гострі камені існують, аби тварини могли чухатися. У дослідженні Дебори Келемен (1999) діти частіше за дорослих використовували пояснення природних властивостей через призначення.
Розвиток мислення про призначення пов’язаний із питаннями виникнення світу та релігійними уявленнями, але між дитячим поясненням «для чого» і зрілим переконанням про божественний задум лежать навчання, культурне середовище, особистий досвід та рефлексія. Огляд Келемен (2004) обговорює розвиток цих тенденцій. Дитяча схильність бачити мету в природі сама по собі не доводить природжену віру в конкретного Бога.
У дорослих призначення може набувати екзистенційного значення: пережита втрата спонукає переосмислити професію, зустріч — переоцінити життєвий напрям, врятоване життя — сформулювати нові цінності. Дослідження психологічного сенсу запитує, як людина вибудовує цю інтерпретацію та як вона впливає на її рішення; твердження про об’єктивний задум події належить до іншого рівня обґрунтування.
Чому надприродне пояснення здається переконливим
Узагальнення досліджень вказує на взаємодію кількох чинників. Важливі конкретні релігійні уявлення: людина, яка сприймає Бога як особистість, що відповідає на звернення, тлумачитиме події інакше, ніж людина, для якої духовність пов’язана з безособовим порядком світу. Впливають також доступні приклади, впевненість у правдоподібності відповідної версії, емоційне значення події та соціальне оточення. Дані Вілта, Екзлайн і Стаунера дають підстави аналізувати саме поєднання цих чинників.
Пояснення підтримують родинні розмови, тексти, богослужіння, молитви, свідчення інших, розповіді в цифровому середовищі та особисті спогади. Передавання релігійних понять відбувається в контексті довіри до людей і традицій, які про них розповідають. Огляд Ріхерт і Корріво (2022) наголошує на взаємозв’язку когнітивного розвитку й культурної передачі релігійних уявлень. Розгорнуте пояснення цього процесу міститься в матеріалі «Як формуються релігійні переконання».
В одному й тому самому середовищі люди істотно різняться за ступенем буквальності, відкритістю до сумнівів, ставленням до доказів та інтерпретацією конкретних подій. Відчуття впевненості може змінюватися протягом життя, залежати від соціальної підтримки й нових знань. Уявлення про причину нерідко пов’язане з надією, вдячністю, тривогою або провиною, проте ці переживання не визначають однозначно зміст віри.
Бог, доля, карма і духи: різні моделі причинності
Надприродні пояснення варто розрізняти за тим, як вони описують причинну дію. У персоналістичних релігійних уявленнях подія може приписуватися наміру Бога чи іншої істоти. В інтерпретації долі людина може говорити про наперед визначений перебіг подій, навіть не припускаючи свідомого діяча. Карма в різних філософських і релігійних традиціях має різні значення, пов’язані з дією, наслідком і моральним порядком; її не слід автоматично ототожнювати з винагородою або покаранням від персоніфікованої сили. Поняття духів, предків і священної присутності також залежать від відповідної культури.
Тому слово «намір» точно описує лише частину надприродних атрибуцій. Для інших точнішими можуть бути «порядок», «взаємозв’язок», «наслідок», «доля» або «священний сенс». Огляд Екзлайн і Вілта (2023) охоплює пояснення за допомогою Бога, диявола, демонів, духів, долі та карми й показує, що ці категорії мають різні психологічні функції. Науковий опис має зберігати цю різноманітність.
Пряма й опосередкована дія
Люди можуть вважати певне явище безпосереднім надприродним втручанням, наприклад чудом, або сприймати звичайні події як опосередковану дію священного: своєчасну допомогу іншої людини, лікування, несподівану зустріч. Останній спосіб атрибуції часто сумісний із докладним знанням природного механізму. В огляді Екзлайн і Вілта підкреслено, що переконання про опосередковану дію надприродних сил через звичайні події є важливою частиною повсякденних уявлень.
Це розрізнення допомагає фахівцям ставити точніші запитання. Фраза «мене врятував Бог» може виражати вдячність, світоглядну позицію, переживання чуда або переконання про конкретний ланцюг причин. Зміст висловлювання встановлюється в розмові, а не за одним словом чи попереднім припущенням дослідника.
Чи можуть природні та надприродні пояснення співіснувати
Когнітивне співіснування різних пояснень — один із добре описаних феноменів у психології розвитку та культури. Дослідники Легаре й Ґелман (2008) вивчали уявлення про хвороби в двох південноафриканських спільнотах, де були доступні біомедичні й традиційні моделі. Учасники нерідко використовували обидві моделі для осмислення одного явища. Результат стосується досліджених спільнот і не дозволяє переносити конкретні частоти відповідей на все населення світу.
Співіснування може мати різну логіку. Людина іноді зіставляє два варіанти, іноді називає природний механізм найближчою причиною, а надприродний задум — віддаленою, іноді вважає один опис символічним. Ці варіанти по-різному впливають на поведінку. Особливо важливо, чи підтримує обране тлумачення звернення за необхідною допомогою, чи відвертає від нього.
Психологічна наука може дослідити, які переконання людина має, як їх пов’язує між собою, за яких умов змінює і які рішення з них випливають. Вона не підміняє богословський дискурс про природу Божественної дії або філософське дослідження меж причинності.
Як подію оцінює віруюча, невіруюча й агностична людина
Однакова подія допускає різні світоглядні прочитання. Для віруючої людини порятунок може стати приводом для вдячної молитви й переосмислення життя; для невіруючої — свідченням людської солідарності та роботи служб допомоги; для агностика — ситуацією, у якій фізичні причини зрозумілі, а ширше питання про духовний сенс залишається відкритим. Кожна відповідь може бути психологічно осмисленою для людини, яка її висловлює.
Такі відмінності залежать від попередніх переконань і того, наскільки вони інтегровані в самоопис. Релігійність і нерелігійність охоплюють багато варіантів: від належності до організованої спільноти до індивідуальних духовних практик, від переконаного атеїзму до невизначеної позиції. Детальніше про рамки дослідження таких відмінностей ідеться у статтях «Психологія релігії та духовності» та «Світогляд».
Культурні контексти формують доступні пояснення й способи говорити про них. У середовищі, де родичі сприймають певні знаки як значущі, розповідь може викликати схвалення. В іншому — сумнів чи стриманість. В обох випадках соціальна реакція впливає на те, чи людина розповість про досвід відкрито, чи переживатиме його наодинці. Дослідницьке інтерв’ю має з’ясовувати власні значення людини, а не підставляти готову західну або секулярну категорію.
Користь, тривога й моральні наслідки надприродних атрибуцій
Надання подіям духовного сенсу може підтримувати вдячність, надію, відчуття зв’язку з традицією та спільнотою. У складних обставинах такі пояснення іноді допомагають організувати пережитий досвід, прийняти допомогу й відновити щоденні дії. Водночас приписування подіям покарання, ворожого втручання чи власної моральної провини може посилювати страх, сором, безпорадність і конфлікт із духовною спільнотою. Екзлайн і Вілт описують як підтримувальні, так і обтяжливі наслідки надприродних атрибуцій.
Значення має не сама наявність релігійного пояснення, а його зміст, інтенсивність, добровільність, соціальний контекст і наслідки. Висловлювання «я бачу в цьому нагоду подякувати» має іншу психологічну структуру, ніж «мене покарали, тому я не заслуговую на лікування». Особлива увага потрібна, коли хтось використовує духовні пояснення для звинувачення постраждалої людини, вимагання покори, приховування насильства або перешкоджання медичній допомозі.
Під час консультування фахівець може досліджувати, чи допомагає інтерпретація людині жити відповідно до її цінностей, чи звужує можливості, примушує до небезпечних дій або створює нестерпний дистрес. Доцільно запитати, чи існують підтримувальні представники спільноти, чи має людина простір для сумнівів і чи може приймати рішення без тиску.
Коли звичайний пошук причин потребує клінічної уваги
Релігійні переживання, молитва, сприйняття збігів як знаків, сумніви або віра в надприродну дію самі по собі не є психічним розладом. Професійна оцінка враховує культуру, традицію, функціонування людини, тривалість переживань, ступінь дистресу та супутні симптоми. Потрібна особлива увага, коли переконання супроводжуються різким погіршенням сну, дезорганізацією поведінки, відчуттям невідкладної загрози, неможливістю виконувати повсякденні справи або небезпечними вчинками.
Важливі різні можливі клінічні ситуації. Людина з нав’язливими страхами може багаторазово перевіряти, чи не образила вона Бога, і виконувати виснажливі ритуали заради тимчасового полегшення. Інша переживає повторювану тривогу через випадкові знаки, яка помітно обмежує життя. У третій ситуації можуть з’явитися переконання про особливі послання з істотним порушенням перевірки реальності та поведінки. Визначити характер проблеми й потребу в допомозі може лише належне клінічне оцінювання з урахуванням контексту; самі слова про «знаки» чи «голоси» діагнозу не встановлюють.
За відчутного дистресу доречно звернутися до психолога або іншого фахівця з психічного здоров’я, який працює з повагою до переконань людини та застосовує обґрунтовані методи. Якщо виникають суїцидальні думки, гостра сплутаність, небезпечні накази, тяжке порушення сну чи ризик завдати шкоди собі або іншим, потрібна невідкладна професійна допомога. Духовний наставник може бути важливим джерелом підтримки за добровільного вибору людини, проте не замінює психіатричної оцінки, медичного лікування або кризової допомоги.
Як розмовляти про незрозумілу подію без тиску
Корисна розмова починається з уточнення того, що саме сталося і що людина в цьому вбачає. Фрази «Що в цій події було для вас найбільш незвичним?», «Які пояснення ви розглядали?», «Що означає для вас ця інтерпретація?» дають можливість описати власний досвід. Далі можна окремо обговорити факти, невідомі обставини, духовний сенс і наслідки для поведінки.
Коли йдеться про рішення з реальною ціною — лікування, фінанси, безпеку дітей, розрив стосунків, відмову від допомоги, — важливо перевіряти доступні факти й залучати компетентних фахівців. Навіть переконлива внутрішня інтерпретація не дає автоматичної інформації про те, що відбуватиметься далі. Людина може зберігати власний світогляд і водночас досліджувати медичні, фізичні, статистичні й соціальні причини події.
Близьким варто уникати висміювання досвіду, примусового навернення, нав’язування атеїстичного пояснення та заяв про особливе знання надприродної волі. Якщо людина переживає страх або сором через власні переконання, інколи допомагає уважне обговорення без оцінок. Для орієнтації в сусідніх поняттях корисні матеріали про когнітивну науку релігії та про релігійні сумніви.
Що психологія може перевірити, а що залишається світоглядним питанням
Дослідник може виміряти частоту надприродних атрибуцій, пов’язати їх із попередніми переконаннями, провести експеримент із неоднозначними стимулами, вивчити зміну оцінок після отримання нової інформації або дослідити зв’язок із добробутом і поведінкою. Можна перевіряти висловлені емпіричні твердження про перебіг конкретних подій, якщо для цього є придатні дані. Оцінювання причинного ефекту потребує дизайну, який відрізняє вплив припущення від добору учасників, соціального контексту й інших чинників.
Психологічний експеримент про приписування наміру не встановлює існування або неіснування Бога, духів чи метафізичного порядку. Він описує, як люди висувають, приймають і змінюють судження. Психологічний механізм може бути частиною пояснення того, як виникає переконання, але питання про істинність його метафізичного змісту вимагає іншого способу аргументації. Такі межі наукового висновку детально розглядаються в когнітивній науці про релігію.
Наявна література має обмеження: чимало робіт проведено у студентських або переважно західних вибірках, дослідження різняться визначеннями «надприродного», «паранормального» й «релігійного», а лабораторні завдання з випадковими точками чи картинками не відтворюють життєву вагу втрати, війни або релігійного досвіду. У різних традиціях слово «надприродне» взагалі може по-різному описувати те, що люди сприймають як звичайну частину світу. Тому загальні висновки потребують культурної й методичної точності.
Поширені запитання
Чому після сильного збігу здається, що це знак?
Рідкісна подія привертає увагу, викликає емоції та спонукає шукати зв’язок із попередніми очікуваннями. Її тлумачення залежить від світогляду, спогадів та соціального контексту. Щоб перевірити причинність, потрібні дані про альтернативні причини й частоту подібних випадків; особистий духовний сенс можна обговорювати окремо.
Чи є схильність бачити намір причиною релігійної віри?
Розпізнавання намірів є одним із механізмів соціального пізнання, який може брати участь у формуванні уявлень про особистісних надприродних діячів. Проте віра формується також через культурне навчання, життєвий досвід, стосунки, інституції та осмислення традиції. Досліди з ілюзорним виявленням діячів не підтверджують універсальної однопричинної моделі релігійності.
Чи означає наукове пояснення події, що її духовний сенс зник?
Наукове пояснення описує перевірюваний механізм. Людина може додатково надавати пережитому морального, духовного або біографічного значення. Ці рівні відповідають на різні запитання; їхнє співіснування зафіксоване в дослідженнях психології розвитку й культури.
Чому люди іноді бачать надприродну причину саме у важких подіях?
Під час загрози або невизначеності посилюється прагнення розуміти події та знайти опору. Проте прямий зв’язок між стресовістю й надприродною атрибуцією не є універсальним: у дослідженні незвичних подій 2024 року стресовість не підтвердилася як незалежний очікуваний предиктор. Зміст віри та оцінка доступних пояснень мають велике значення.
Чи є віра у знаки, долю або карму психічним симптомом?
Саме по собі таке переконання не є діагнозом або симптомом, який достатній для встановлення розладу. Важливі культурний контекст, ступінь дистресу, функціонування, супутні переживання та ризик небезпечної поведінки. За потреби ці обставини оцінює фахівець.
Як відрізнити інтуїтивне припущення від доведеного причинного зв’язку?
Варто перевірити, які спостереження підтримують гіпотезу, що могло статися без неї, чи є незалежні підтвердження, як часто подібні події трапляються загалом і чи можна відтворити передбачення. Внутрішня впевненість є психологічним переживанням і сама по собі не вимірює надійність причинного пояснення.
Висновок
Коли люди стикаються з незрозумілими подіями, вони використовують звичайні можливості людського мислення: шукають причинність, розпізнають можливих діячів, приписують наміри, помічають закономірності, звертаються до культурної пам’яті та надають пережитому сенс. Залежно від світогляду ці процеси можуть вести до природних, надприродних або поєднаних пояснень. Психологія досліджує умови появи таких тлумачень, їхню переконливість і наслідки для життя, зберігаючи точне розмежування між переживанням людини, науковими даними та метафізичними твердженнями.
Пов’язані статті
Джерела
Epley, N., Waytz, A., & Cacioppo, J. T. (2007). On seeing human: A three-factor theory of anthropomorphism. Psychological Review, 114(4), 864–886. https://doi.org/10.1037/0033-295X.114.4.864
Exline, J. J., & Wilt, J. A. (2023). Supernatural attributions: Seeing God, the devil, demons, spirits, fate, and karma as causes of events. Annual Review of Clinical Psychology, 19, 461–487. https://doi.org/10.1146/annurev-clinpsy-080921-081114
Kelemen, D. (1999). Why are rocks pointy? Children's preference for teleological explanations of the natural world. Developmental Psychology, 35(6), 1440–1452. https://doi.org/10.1037/0012-1649.35.6.1440
Kelemen, D. (2004). Are children “intuitive theists”?: Reasoning about purpose and design in nature. Psychological Science, 15(5), 295–301. https://doi.org/10.1111/j.0956-7976.2004.00672.x
Legare, C. H., & Gelman, S. A. (2008). Bewitchment, biology, or both: The co-existence of natural and supernatural explanatory frameworks across development. Cognitive Science, 32(4), 607–642. https://doi.org/10.1080/03640210802066766
Legare, C. H., Evans, E. M., Rosengren, K. S., & Harris, P. L. (2012). The coexistence of natural and supernatural explanations across cultures and development. Child Development, 83(3), 779–793. https://doi.org/10.1111/j.1467-8624.2012.01743.x
Norenzayan, A., Gervais, W. M., & Trzesniewski, K. H. (2012). Mentalizing deficits constrain belief in a personal God. PLOS ONE, 7(5), e36880. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0036880
Richert, R. A., & Corriveau, K. H. (2022). Development of religious cognition. Annual Review of Developmental Psychology, 4, 185–206. https://doi.org/10.1146/annurev-devpsych-120920-041303
Valdesolo, P., & Graham, J. (2014). Awe, uncertainty, and agency detection. Psychological Science, 25(1), 170–178. https://doi.org/10.1177/0956797613501884
van Elk, M. (2013). Paranormal believers are more prone to illusory agency detection than skeptics. Consciousness and Cognition, 22(3), 1041–1046. https://doi.org/10.1016/j.concog.2013.07.004
van Elk, M., & Aleman, A. (2017). Brain mechanisms in religion and spirituality: An integrative predictive processing framework. Neuroscience & Biobehavioral Reviews, 73, 359–378. https://doi.org/10.1016/j.neubiorev.2016.12.031
Waytz, A., Morewedge, C. K., Epley, N., Monteleone, G., Gao, J.-H., & Cacioppo, J. T. (2010). Making sense by making sentient: Effectance motivation increases anthropomorphism. Journal of Personality and Social Psychology, 99(3), 410–435. https://doi.org/10.1037/a0020240
Whitson, J. A., & Galinsky, A. D. (2008). Lacking control increases illusory pattern perception. Science, 322(5898), 115–117. https://doi.org/10.1126/science.1159845
Willard, A. K., & Norenzayan, A. (2013). Cognitive biases explain religious belief, paranormal belief, and belief in life's purpose. Cognition, 129(2), 379–391. https://doi.org/10.1016/j.cognition.2013.07.016
Wilt, J. A., Exline, J. J., & Stauner, N. (2024). Supernatural attributions for extraordinary events: Examining cognitive and contextual predictors. Journal for the Scientific Study of Religion, 63, 917–937. https://doi.org/10.1111/jssr.12933