Когнітивна наука про релігію: гіпотези та межі пояснення віри
Український психологічний ХАБ · 17 жовтня 2026 р. · Редакційна політика
Когнітивна наука про релігію — міждисциплінарний напрям, який досліджує, як людське сприйняття, пам’ять, уявлення про інших істот, причинне мислення, навчання та культурне передавання впливають на появу, поширення й збереження релігійних ідей та практик. Її основне запитання: чому певні уявлення про богів, духів, надприродні сили, посмертне існування й ритуальну дію виявляються зрозумілими, переконливими або такими, що легко передаються між людьми. Напрям поєднує експериментальну психологію, когнітивну антропологію, дослідження розвитку, культурної еволюції та нейронауку. Огляд Джастіна Барретта описує його як дослідницьку програму з кількома рівнями пояснення й різними методами.
Сучасний висновок полягає в тому, що когнітивні схильності створюють можливості для певних релігійних уявлень, а культурне навчання, соціальне середовище, життєва історія та практики визначають, які саме переконання людина засвоює і як живе з ними. Огляд Вайт, Баймела й Норензаяна показує важливість спільного аналізу когніції та культури. Психологічне пояснення формування віри описує доступні для спостереження процеси; питання про істинність богословських і метафізичних тверджень має інші способи аргументації.
Що вивчає когнітивна наука про релігію
Предмет дослідження — психологічні й культурні умови, за яких релігійні уявлення стають можливими, запам’ятовуються, поширюються, набувають особистого значення й впливають на поведінку. Це включає формування образів надприродних агентів, довіру до свідчень про невидиме, приписування подіям наміру, інтуїтивні пояснення походження світу, ритуальне навчання, моральний нагляд, переживання священного та зміну переконань.
Напрям відрізняється за акцентом від загальної психології релігії. Психологія релігії та духовності охоплює також ідентичність, духовне благополуччя, підтримку, конфлікти й психічне здоров’я; когнітивна наука зосереджується на механізмах представлення, засвоєння та передавання релігійного змісту. Еволюційні пояснення стосуються історичних умов виникнення та відбору певних характеристик, а нейронаука вивчає мозкові процеси, пов’язані з досвідом і судженнями. Ці рівні доповнюють один одного. Ширше запитання про психологічні причини надприродних переконань окремо розглянуто в статті «Чому люди вірять у надприродне: психологічні пояснення».
Поняття «релігія» охоплює неоднорідні традиції. У різних суспільствах на перший план можуть виходити віра в персонального Бога, взаємини з предками, ритуальна правильність, спільнотна належність, священні тексти, медитація, моральний порядок чи переживання трансцендентного. Дослідження, яке вимірює лише віру в єдиного Бога, висвітлює частину ширшого поля. Це має значення для кожної спроби сформулювати універсальний психологічний закон про релігію.
Як виникла дослідницька програма
Когнітивний підхід сформувався на перетині психологічних досліджень категоризації, пам’яті, пояснення дій інших людей та антропологічного вивчення релігійних традицій. Замість єдиної причини дослідники почали розглядати поєднання звичайних пізнавальних процесів. Барретт у ранньому огляді 2000 року описав те, як повсякденні когнітивні механізми підтримують засвоєння релігійних ідей, розуміння ритуалів і побудову дитячих уявлень про Бога.
Важливий крок зробили дослідження пам’яті про незвичні поняття, соціального пізнання та культурного передавання. Подальший розвиток напряму пов’язаний із перевіркою ранніх гіпотез на різних вибірках, зіставленням лабораторних ефектів із реальною релігійною поведінкою, пререєстрацією планів аналізу та інтеграцією культурних даних. Макколі описує сучасне поле як дослідницький простір, у якому співіснують когнітивні, нейронаукові й еволюційні моделі та тривають суперечки щодо їхньої пояснювальної сили.
Гіпотеза виявлення агентності: чому ми шукаємо діяча
Люди схильні помічати ознаки цілеспрямованої дії: рух за предметом, голос, слід, незвичний збіг, зміну в середовищі. У невизначених обставинах припущення про наявність діяча іноді виникає раніше, ніж з’являється достатня інформація про причину події. У когнітивній науці про релігію це стало підґрунтям для гіпотези посиленої чутливості до агентності, яку часто називають гіпотезою надчутливого виявлення агентів.
Ідея полягає в тому, що механізми, корисні для розпізнавання інших істот і потенційної небезпеки, можуть у деяких контекстах підтримувати сприйняття невидимої присутності або пояснення незрозумілої події чиїмось наміром. Такий механізм міг би допомагати зрозуміти психологічну доступність уявлень про духів, предків або надприродних діячів. Огляд когнітивних гіпотез у Oxford Handbook of Cultural Evolution аналізує переваги й обмеження пояснень через антропоморфізм, соціальне пізнання та інші загальні пізнавальні схильності.
Водночас помітити можливу агентність, повірити в існування конкретного Бога та прийняти релігійну доктрину — різні психологічні події. Перша може бути коротким перцептивним припущенням; друга потребує оцінки й надання значення; третя зазвичай передбачає навчання, традицію та соціальну участь. Сам механізм пошуку діяча не визначає, чи буде людина релігійною, яку традицію обере і як тлумачитиме власний досвід.
Релігійний контекст також впливає на тлумачення подій. Один і той самий незвичний звук людина може пов’язати з фізичною причиною, втомою, діяльністю іншої людини або духовною присутністю залежно від досвіду, очікувань і культурно доступних пояснень. Тому гіпотези про виявлення агентності потребують досліджень, які відокремлюють сприйняття, інтерпретацію та стійке переконання.
Менталізація: як люди уявляють думки надприродних істот
Менталізація — здатність приписувати іншим істотам переконання, знання, наміри й емоції. У релігійному контексті вона допомагає людині уявляти, що Бог знає про її вчинки, дух має певне бажання, предок пам’ятає про нащадків або надприродна істота реагує на прохання. Менталізація також використовується під час звичайної розмови, художнього читання, гри й осмислення людських взаємин.
У дослідженні мозкових та когнітивних основ релігійних переконань Капоянніс та співавтори виявили залучення мереж, пов’язаних з уявленням про наміри й емоції, абстрактною семантикою та образами. Це підтримує тезу про використання загальних когнітивних систем у релігійному мисленні. Нейровізуалізаційна відповідність між задачею та мережею дає інформацію про механізми оброблення, а її тлумачення залежить від дизайну дослідження.
Менталізація пояснює, як люди можуть створювати й утримувати уявлення про агентів із внутрішнім світом. Вона не встановлює релігійної позиції. Людина здатна добре розуміти чужі наміри й бути атеїстом, а релігійне життя може містити переважно практики, спільнотну належність або неперсональні уявлення про священне.
Особливо важливо уникати узагальнень щодо аутизму. Спрощене припущення, начебто відмінності соціального пізнання автоматично ведуть до меншої духовності чи віри, суперечить неоднорідній картині досліджень. Огляд емпіричних праць про релігійність аутичних дорослих описує непослідовні результати та обмеження традиційних моделей. Релігійні й нерелігійні світогляди доступні людям із різними когнітивними профілями.
Інтуїтивна телеологія: пояснення через мету
Телеологічне мислення пов’язане з поясненням властивостей речей через функцію або мету. Наприклад, дитина може запитати, для чого існують гори чи чому з’явилися певні тварини, навіть коли наукове пояснення стосується фізичних процесів та еволюційної історії. Деякі когнітивні моделі припускають, що звичка бачити призначення в природі полегшує сприйняття задуму й наміру поза людською діяльністю.
Ця гіпотеза корисна для аналізу конкретних суджень, особливо коли дослідники порівнюють пояснення через фізичні механізми, функції та цілі. Вона не означає, що будь-яке запитання «навіщо?» свідчить про релігійність. Наукові описи функцій організмів, життєві цілі, моральні цінності й богословські уявлення про задум спираються на різні типи обґрунтування. Сучасний критичний огляд універсальних когнітивних схильностей розглядає телеологічне мислення поряд з іншими можливими передумовами надприродних переконань.
Інтуїції про свідомість, тіло та життя після смерті
Людина може уявляти думки, пам’ять або особистість як щось відмінне від тілесних процесів. У когнітивних дослідженнях релігії це пов’язують із повсякденними уявленнями про розум, тіло та особисту неперервність. Такі інтуїції можуть робити психологічно доступними історії про душу, духів або існування після смерті.
Слід розрізняти інтуїтивну можливість уявити безтілесну свідомість, особисту віру в посмертне існування та сформоване філософське вчення про природу свідомості. Наявність першої передумови не передбачає автоматичного прийняття другої й третьої. У багатьох традиціях уявлення про особу, свідомість і посмертну долю також істотно відрізняються. Огляд розвитку релігійного пізнання підкреслює взаємодію когнітивного розвитку, свідчень дорослих і культурних уявлень про існування.
Чому незвичні релігійні образи добре запам’ятовуються
Гіпотеза мінімальної контрінтуїтивності стверджує, що поняття, які переважно узгоджуються зі звичайними очікуваннями, але містять одну або кілька несподіваних властивостей, можуть мати перевагу під час запам’ятовування й передавання. Наприклад, уявлення про істоту з людськими намірами, яка водночас невидима, легко підтримує численні соціальні висновки й привертає увагу незвичною ознакою.
У п’яти експериментах із матеріалами у Франції, Габоні та Непалі Буає і Рембл виявили переваги пригадування окремих типів контрінтуїтивних описів і роль можливості робити висновки про них. Ці результати стали важливою підставою для гіпотези, але дослідження пам’яті саме собою не демонструє віри учасників у запропоновані істоти.
Пізніші перевірки уточнили межі ефекту. У пререєстрованому експерименті Соммера та співавторів після контролю дивності й можливості робити висновки запам’ятовуваність контрінтуїтивних та просто незвичних понять виявилася подібною. Це підтримує альтернативне пояснення через загальні механізми вирізнення незвичайного матеріалу. Отже, перевага деяких релігійних сюжетів у пам’яті залежить від змісту, контексту й методики; спеціальний «модуль пам’яті для надприродного» залишається непідтвердженим.
Є ще одне принципове розрізнення. Запам’ятати розповідь, передати її іншому, довіряти її джерелу й вважати її буквально істинною — чотири різні результати. Когнітивна привабливість може підтримувати циркуляцію історії, проте стійка релігійна віра формується у складнішому соціальному та біографічному середовищі.
Аналітичне й інтуїтивне мислення: що насправді показують великі дослідження
Одна з найвідоміших гіпотез пов’язує релігійні переконання зі співвідношенням швидких інтуїтивних суджень і рефлексивного аналізу. У частині досліджень люди, які частіше перевіряють першу відповідь і розв’язують задачі на когнітивну рефлексію, у середньому повідомляють про слабшу віру в Бога. Втім, рефлексія охоплює різні процеси, а її вимірювання короткими завданнями має обмеження.
Особливо показове пререєстроване дослідження в 19 країнах за участю 7771 студента: рефлексивні відповіді були негативно пов’язані з вірою в Бога або богів, а інтуїтивні — позитивно. Водночас експериментальна перевірка порядку виконання завдань не виявила доказу того, що саме попереднє виконання тесту рефлексії зменшує віру. Отже, виявлений зв’язок між індивідуальними відмінностями не дорівнює ефекту втручання.
Масштабне дослідження Станьяро і Пеннікука за даними 50 827 осіб із 16 країн встановило зв’язок аналітичного стилю з повідомленими змінами релігійних переконань. Зміна могла відбуватися в різних напрямках; автори наголошують на кореляційному дизайні та ретроспективних повідомленнях учасників. Тому науково точніше говорити, що схильність до рефлексії пов’язана з переглядом переконань, а її роль залежить від початкової позиції й умов мислення.
Уявлення «віруючі мислять інтуїтивно, а невіруючі — аналітично» є надмірним узагальненням групових статистичних відмінностей. Люди користуються обома способами мислення, мають різну освіту, культурний досвід і критерії переконливості. Рефлексія може підтримувати зважене обґрунтування релігійної позиції, переосмислення традиції, агностицизм або відмову від певного переконання.
Культурне навчання: чому самого пізнання недостатньо
Когнітивні схильності не визначають, чому дитина засвоює саме ту традицію, яка поширена в її родині, школі чи громаді, або чому в різних суспільствах змінюються уявлення про надприродне. Для цього потрібні моделі культурного навчання: спостереження за поведінкою значущих людей, довіра до свідчень, участь у спільних практиках, наслідування, комунікація й оцінка соціальної надійності джерел. Індивідуальні шляхи засвоєння й зміни релігійних поглядів детально висвітлює стаття «Як формуються релігійні переконання: досвід, навчання й соціальне середовище».
Важливе поняття — демонстрації, які підсилюють довіру до проголошуваного переконання. Коли дорослий не лише говорить про цінність релігійної практики, а й послідовно вкладає у неї час і зусилля, спостерігач може вважати його свідчення переконливішим. Окремо діє соціальне навчання через більшість: поширені в оточенні дії та оцінки можуть ставати орієнтиром.
Пререєстрована реплікація Ішії та Ватанабе, виконана на даних Міжнародної програми соціальних досліджень, виявила статистичні зв’язки між релігійними переконаннями та сигналами навчання як у близькому родинному, так і в ширшому соціальному середовищі. Автори також описали взаємодію цих сигналів. Аналіз опитувань показує закономірності передавання, але не ізолює причинний вплив кожної сімейної практики.
Річерт і Корріво у науковому огляді розвитку релігійного пізнання наголошують на свідченнях і культурному навчанні, зокрема тому, що діти засвоюють уявлення про невидимих агентів, які неможливо перевірити так само, як звичайні спостережувані предмети. Вони водночас розвивають здатність оцінювати джерела, наміри й пояснення. Окремий огляд дитячих переконань щодо невидимих причинних агентів порівнює релігійні та наукові приклади, підкреслюючи здатність дітей вчитися на свідченнях про невидиме незалежно від його релігійної чи природничої категорії.
Культурне навчання допомагає пояснити і релігійність, і нерелігійність, і перехід між ними. У секулярному середовищі дитина так само засвоює мову пояснення світу, критерії авторитету, норми обговорення та способи розуміння життя. Тому розвиток переконань вимагає дослідження реальної історії соціалізації, а не припущення про єдину «природну» життєву траєкторію.
Ритуали, сигнали відданості й співпраця
Релігія включає дії: молитви, свята, піст, спільний спів, паломництва, жертвування, правила поведінки й різні форми участі в громаді. Когнітивна та культурно-еволюційна науки запитують, як повторення дій структурує пам’ять, як спільне виконання синхронізує увагу, чому практики можуть сигналізувати про прихильність групі та за яких умов це пов’язано зі співпрацею.
Гіпотеза витратного сигналу припускає, що поведінка, яка потребує помітних зусиль, може свідчити про відданість спільноті й підвищувати довіру. Огляд 2024 року про релігійні сигнали та просоціальність показує, що релігійних учасників часто сприймають як надійних, проте дані про їхню фактичну довірливість і загальну просоціальність неоднозначні. Ефекти залежать від форми практики, належності до групи та того, кому саме спрямована допомога.
Близька гіпотеза стосується надприродного морального нагляду. У дослідженні Ланга та співавторів із 15 популяціями певні уявлення про богів, які спостерігають і карають, були пов’язані з розподілом ресурсів у поведінкових завданнях. Водночас пререєстрований міжкультурний аналіз не виявив стабільного прямого зв’язку між приписаною богам моральною стурбованістю та співпрацею у досліджуваних іграх. Дослідження розглядають різні аспекти уявлень про богів і різні поведінкові показники, тому їхні висновки потребують точного зіставлення.
Ритуали можуть підтримувати солідарність і водночас окреслювати межі групової належності. Прихильність до спільноти залежить також від правил, інституцій, історії взаємин і соціального контексту. Психологічний аналіз ритуалу має розглядати як індивідуальні переживання учасника, так і конкретні соціальні наслідки, не приписуючи кожній практиці універсальний ефект.
Передбачувальне опрацювання: як очікування впливають на досвід
У моделях передбачувального опрацювання мозок постійно зіставляє очікування з сенсорними сигналами, уточнюючи припущення про причини пережитого. З цього погляду релігійна культура може впливати на те, які пояснення людина вважатиме доступними, як інтерпретуватиме незвичне тілесне відчуття або яким чином описуватиме власний досвід молитви, медитації чи священної присутності.
Ван Елк і Алеман запропонували об’єднавчу теоретичну модель, що поєднує передбачення, соціальне пізнання, мозкові мережі та релігійні переживання. Її цінність полягає у формулюванні перевірюваних гіпотез про роль очікувань і невідповідності між очікуваним та сприйнятим. Окремі нейронні кореляти й модельні інтерпретації ще потребують незалежних досліджень, які перевіряють конкретні причинні механізми.
Культурне тлумачення переживання важливе для його суб’єктивного значення. Людина може пережити глибоку єдність, відчуття присутності, благоговіння або раптову зміну сприйняття. Наука може вивчати умови виникнення, фізіологічні та психологічні кореляти, частоту й наслідки цих переживань. Висновок про їхнє метафізичне джерело належить до іншого рівня аргументації.
Чому релігії схожі в одних рисах і настільки різні в інших
Повторювані образи агентів, моральних правил, особливих подій і ритуальних дій свідчать про те, що в багатьох людських суспільствах працюють порівнювані способи розуміння соціального світу. Водночас зміст доктрин, ставлення до божественності, роль інституцій, норми поведінки та індивідуальна інтенсивність практик демонструють масштабні відмінності. Когнітивне пояснення має враховувати обидва факти.
Особливо показове дослідження культурного різноманіття релігії у 117 країнах, опубліковане у 2026 році. Автори проаналізували відповіді 640 110 учасників та порівняли релігійність із кількома іншими вимірами культурних цінностей. У відповідних порівняннях релігія виявилася одним із найвиразніших вимірів міжкраїнних відмінностей; автори окремо аналізували релігійну належність та інтенсивність релігійної залученості. Ці дані характеризують культурний розподіл ставлень і практик, а не вроджену схильність окремих народів до певного світогляду.
Огляд Вайт, Баймела й Норензаяна пропонує розуміти взаємодію загальних когнітивних схильностей, культурного передавання та місцевих умов. Наприклад, одна культура пов’язує духовний світ із сімейною пам’яттю й предками, друга — із моральним наглядом персонального Бога, а третя зосереджує релігійну участь навколо медитативної чи ритуальної практики. Для науки це різні конфігурації пізнання, навчання й соціальної організації.
Український контекст так само потребує власного емпіричного дослідження. Релігійний досвід людей у період війни, міграції, зміни спільнот або зростання світоглядного різноманіття може відрізнятися від результатів студентських вибірок із інших країн. Перенесення загальної гіпотези на конкретних українців потребує валідних вимірювань та локальних даних.
Для розрізнення інтуїтивних причинно-наслідкових припущень і релігійного змісту корисний також окремий огляд «Магічне мислення та релігійні вірування: спільне й відмінне».
Що саме доводять дослідження: карта рівнів пояснення
Корисно розділити шість питань, які часто помилково об’єднують. Перше: які образи легше уявити й запам’ятати? Друге: які свідчення та соціальні сигнали підтримують довіру? Третє: як люди інтерпретують подію й пов’язують її з агентом, причиною або метою? Четверте: як переконання змінюються протягом життя? П’яте: як віра й ритуали пов’язані з поведінкою? Шосте: чи відповідає конкретне метафізичне твердження реальності? Кожне питання має власні методи й межі перевірки.
Експерименти з пам’яттю можуть показати, які сюжети краще пригадуються за контрольованих умов. Опитування допомагають встановити зв’язки між соціалізацією, стилем мислення та переконаннями. Поздовжні дослідження дають змогу відстежувати зміни у часі; за належного дизайну експерименти можуть оцінювати причинний вплив конкретної умови. Етнографія відкриває локальні значення понять і практик, які короткі універсальні анкети часто пропускають. Нейровізуалізація допомагає описати залучені процеси та мережі.
Висновки цих методів відрізняються за масштабом. Виявлена кореляція не встановлює причину. Наявність спільних мозкових мереж для релігійного й нерелігійного мислення не визначає істинність їхнього змісту. Психологічний механізм засвоєння певної думки не є логічним доказом ані істинності, ані хибності цієї думки. Питання про те, чи може природниче пояснення саме по собі «спростувати віру», детально обговорюється у філософському аналізі Джонга й огляді Ліча та Вісали.
Порівняння основних гіпотез
Гіпотеза агентності передбачає, що в умовах невизначеності деякі люди частіше приписуватимуть події дію істоти; перевіряти її слід на завданнях сприйняття й атрибуції, розрізняючи коротке припущення та стійку віру. Менталізаційні моделі прогнозують залучення механізмів уявлення про чужі наміри під час міркувань про персональних надприродних істот; їхній результат залежить від змісту релігійної традиції. Гіпотеза мінімальної контрінтуїтивності передбачає специфічні відмінності в пам’яті; перевірки мають контролювати звичайну незвичність, контекст і можливість робити висновки.
Моделі культурного навчання передбачають зв’язки переконань із надійністю свідків, практиками родини та середовища; тут особливо важливі поздовжні й міжкультурні дослідження. Гіпотези про аналітичне мислення вимагають відокремлювати індивідуальну відмінність у стилі мислення від експериментального впливу на переконання. Ритуальні та еволюційні моделі перевіряють відносини між практиками, сигналами належності й реальною поведінкою, а не лише повідомленою моральністю учасників.
Ці механізми можуть бути одночасно присутніми в однієї людини. Завдання дослідника — оцінювати, яку додаткову частку пояснення дає кожний із них після врахування соціального контексту та інших змінних.
Головні обмеження й відкриті суперечки
Перше обмеження — культурна репрезентативність. Значна частина класичних експериментів проводилася в університетських або цифрових вибірках. Якщо учасники належать до суспільств із подібними навчальними системами та релігійними поняттями, ефект може не переноситися на інші традиції. Міжкультурне дослідження має перевіряти не лише переклад запитань, а й те, чи однаковий зміст вони мають для учасників.
Друге — вимірювання «віри». Частота відвідування громади, самоідентифікація, впевненість в існуванні Бога, важливість ритуалу, духовний досвід і готовність змінити переконання описують різні явища. Один показник не повинен автоматично представляти їх усі. Вплив середовища на участь у практиках може відрізнятися від впливу на особисте богословське переконання.
Третє — відтворюваність і альтернативні пояснення. Дослідження мінімально контрінтуїтивних понять 2023 року продемонструвало роль контролю додаткових змінних. Пререєстрований аналіз рефлексії у 19 країнах відокремив кореляції від перевірки короткочасного впливу. Ці приклади показують, чому великий розмір вибірки, попередній план аналізу, порівнювані процедури й незалежні повторення змінюють силу висновку.
Четверте — пояснення через наслідок. Те, що релігійна практика в певній групі пов’язана зі згуртованістю, не встановлює, що саме для цієї функції вона історично виникла. Історична еволюція, нинішня користь, культурний добір і свідомі мотиви учасника становлять різні рівні аргументації.
П’яте — нормативні висновки. Когнітивне походження переконання не визначає його моральну цінність чи право людини його сповідувати. Наукове дослідження може оцінювати точність конкретних прогнозів і наслідки поведінки, але повага до свободи світогляду є окремим етичним принципом.
Як використовувати ці знання в освіті та психологічній практиці
Для викладача й популяризатора науки когнітивний підхід дає спосіб пояснювати, як працюють пам’ять, атрибуція наміру, довіра до свідчень і культурне навчання, на прикладах із різних світоглядних традицій. Навчальний матеріал має розділяти дані досліджень, теоретичні припущення та філософські інтерпретації. Важливо давати учням можливість аналізувати обґрунтування власних і чужих поглядів, не перетворюючи завдання на оцінювання релігійності людини.
Для психолога корисно пам’ятати, що релігійне висловлювання має конкретне особисте значення. Питання «що для вас означає ця подія?» часто інформативніше за припущення, ніби всі носії однієї традиції однаково пояснюють незвичні переживання. Психолог може досліджувати тривогу, провину, підтримку, конфлікт переконань і спосіб подолання стресу, зберігаючи ясність щодо меж власної компетентності. Стаття про когнітивні теорії не є інструментом діагностики релігійності або психічного розладу.
У клінічному контексті потрібно окремо оцінювати інтенсивність страждання, порушення сну, ризики, здатність людини до повсякденного функціонування та її культурне пояснення досвіду. Сам факт молитви, віри в Бога, сумнівів чи незвичного духовного переживання не визначає психіатричного діагнозу. Якщо присутні виснажливі нав’язливі ритуали, стійка дезорганізація поведінки, небезпечні наказові голоси, суїцидальні наміри або інші ознаки гострої кризи, пріоритетом стає кваліфікована допомога з відповідним клінічним оцінюванням. Духовна підтримка може мати значення для людини й поєднуватися з медичною допомогою за її згодою.
Часті запитання
Чи доводить когнітивна наука, що релігія є помилкою мозку?
Вона досліджує процеси, завдяки яким люди формують, запам’ятовують, передають і переглядають релігійні переконання. Для висновку про істинність конкретного метафізичного твердження потрібні окремі аргументи. Пояснення походження переконання й оцінка його істинності мають різні логічні завдання.
Чи всі люди від природи вірять у надприродне?
Дослідження свідчать про поширені пізнавальні механізми, які можуть підтримувати уявлення про невидимих діячів, наміри та незвичайні причини. Їхня наявність не гарантує релігійної віри. На реальний світогляд впливають сім’я, освіта, культура, життєвий досвід, особисті міркування й соціальні зміни. Нерелігійність і агностицизм також є звичайними формами людського світогляду.
Чи можна «увімкнути» аналітичне мислення й таким способом змінити віру?
Короткі експериментальні впливи не дають підстав очікувати гарантованої зміни переконань. Велике міжкультурне дослідження 2025 року знайшло зв’язки між стилем мислення та вірою, але не підтвердило ефекту попереднього виконання тесту рефлексії на відповіді про Бога. Осмислена зміна світогляду часто є тривалим індивідуальним процесом.
Чому різні люди по-різному тлумачать однакову подію?
Сприйняття й пам’ять працюють у контексті очікувань, досвіду та доступних культурних пояснень. Одна людина насамперед перевіряє фізичні причини, друга звертається до духовного словника своєї традиції, третя залишає питання відкритим. Для наукового дослідження важливо відокремлювати саму подію, суб’єктивне переживання та подальше тлумачення.
Яка гіпотеза найкраще пояснює релігію?
Сучасна література підтримує багаторівневе пояснення. Когнітивні моделі описують доступність певних уявлень, культурне навчання — їхнє засвоєння й стійкість, а соціальні та історичні моделі — поширення й трансформацію практик та інституцій. Перевага конкретної моделі залежить від запитання, показника та якості даних.
Висновок
Когнітивна наука про релігію досліджує закономірності людського мислення, які підтримують релігійні образи, пояснення й дії. Найкраще підтверджені результати показують важливість загальних когнітивних процесів, культурного навчання та їхньої взаємодії. Відкритими залишаються питання про відносну силу окремих механізмів, культурні межі їхньої дії, причинні зв’язки й історичну еволюцію релігійних систем. Віра, сумнів і невіра постають як різні результати складної взаємодії пізнання, досвіду та соціального життя. Наукова точність вимагає чітко називати рівень кожного пояснення.
Пов’язані статті
Чому люди вірять у надприродне: психологічні пояснення — загальні психологічні механізми надприродних переконань.
Як формуються релігійні переконання: досвід, навчання й соціальне середовище — культурне навчання, сім’я, виховання та особиста історія.
Магічне мислення та релігійні вірування: спільне й відмінне — зіставлення суміжних когнітивних процесів і понять.
Психологія релігії та духовності: що вивчає наука про віру, досвід і практику — предмет ширшої психології релігії та її методи.
Духовне благополуччя: що це і як пов’язане з психічним здоров’ям — значення духовності, благополуччя й дослідницьких показників.
Релігійність, духовність і психічне здоров’я: що показують дослідження — окремий огляд клінічно значущих асоціацій та обмежень доказів.
Релігійний копінг: як віра може підтримувати або ускладнювати подолання стресу — способи використання релігійних ресурсів у стресових обставинах.
Нейронаука релігійного досвіду: що показує мозкова активність — нейровізуалізаційні дослідження молитви, містичних станів та механізмів мозкової активності.
Джерела
Barrett, J. L. (2000). Exploring the natural foundations of religion. Trends in Cognitive Sciences, 4(1), 29–34. https://doi.org/10.1016/S1364-6613(99)01419-9
Barrett, J. L. (2007). Cognitive science of religion: What is it and why is it? Religion Compass, 1(6), 768–786. https://doi.org/10.1111/j.1749-8171.2007.00042.x
Bendixen, T., et al. (2023). Gods are watching and so what? Moralistic supernatural punishment across 15 cultures. Evolutionary Human Sciences, 5, e18. https://doi.org/10.1017/ehs.2023.15
Bentzen, J. S., Knudsen, A. S. B., Sperling, L. L., & Norenzayan, A. (2026). Cultural diversity of religion across 117 countries. Nature Communications, 17, 938. https://www.nature.com/articles/s41467-025-67671-y
Boyer, P., & Ramble, C. (2001). Cognitive templates for religious concepts: Cross-cultural evidence for recall of counter-intuitive representations. Cognitive Science, 25(4), 535–564. https://doi.org/10.1207/s15516709cog2504_2
Burnos, A. E., & Kopacz, G. (2025). Religiosity of adults on the autism spectrum: A cognitive and empirical analysis. Frontiers in Psychiatry, 16, 1594692. https://doi.org/10.3389/fpsyt.2025.1594692
Ghasemi, O., Yilmaz, O., Isler, O., Terry, J., & Ross, R. M. (2025). Reflective thinking predicts disbelief in God across 19 countries. Psychonomic Bulletin & Review, 32, 2220–2229. https://doi.org/10.3758/s13423-025-02691-9
Ishii, T., & Watanabe, K. (2024). Cultural transmission and religious belief: An extended replication of Gervais and Najle (2015) using data from the International Social Survey Programme. PLOS ONE, 19(6), e0305635. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0305635
Jong, J. (2013). Explaining religion (away?): Theism and the cognitive science of religion. https://ora.ox.ac.uk/objects/uuid:32d1fae5-0195-4f1e-b1aa-b70a5ed7d2dd
Kapogiannis, D., Barbey, A. K., Su, M., Zamboni, G., Krueger, F., & Grafman, J. (2009). Cognitive and neural foundations of religious belief. Proceedings of the National Academy of Sciences, 106(12), 4876–4881. https://doi.org/10.1073/pnas.0811717106
Lang, M., et al. (2019). Moralizing gods, impartiality and religious parochialism across 15 societies. Proceedings of the Royal Society B, 286(1898), 20190202. https://doi.org/10.1098/rspb.2019.0202
Leech, D., & Visala, A. (2011). Naturalistic explanation for religious belief. Philosophy Compass, 6(8), 552–563. https://doi.org/10.1111/j.1747-9991.2011.00414.x
McCauley, R. N. (2020). Recent trends in the cognitive science of religion: Neuroscience, religious experience, and the confluence of cognitive and evolutionary research. Zygon, 55. https://doi.org/10.1111/zygo.12573
Northover, S. B., Quillien, T., Conroy-Beam, D., & Cohen, A. B. (2024). Religious signaling and prosociality: A review of the literature. Evolution and Human Behavior, 45(5), 106593. https://doi.org/10.1016/j.evolhumbehav.2024.06.002
Payir, A., Corriveau, K. H., & Harris, P. L. (2023). Children’s beliefs in invisible causal agents—both religious and scientific. Advances in Child Development and Behavior, 65, 1–34. https://doi.org/10.1016/bs.acdb.2023.05.003
Richert, R. A., & Corriveau, K. H. (2022). Development of religious cognition. Annual Review of Developmental Psychology, 4, 185–206. https://doi.org/10.1146/annurev-devpsych-120920-041303
Sommer, J., Musolino, J., & Hemmer, P. (2023). Counterintuitive concepts across domains: A unified phenomenon? Cognitive Science, 47(4), e13276. https://doi.org/10.1111/cogs.13276
Stagnaro, M. N., & Pennycook, G. (2025). On the role of analytic thinking in religious belief change: Evidence from over 50,000 participants in 16 countries. Cognition, 254, 105989. https://doi.org/10.1016/j.cognition.2024.105989
van Elk, M., & Aleman, A. (2017). Brain mechanisms in religion and spirituality: An integrative predictive processing framework. Neuroscience & Biobehavioral Reviews, 73, 359–378. https://doi.org/10.1016/j.neubiorev.2016.12.031
White, C. J. M., Baimel, A., & Norenzayan, A. (2021). How cultural learning and cognitive biases shape religious beliefs. Current Opinion in Psychology, 40, 34–39. https://doi.org/10.1016/j.copsyc.2020.07.033
Willard, A. K., Turpin, H., & Baimel, A. (2023). Universal cognitive biases as the basis for supernatural beliefs: Evidence and critiques. In The Oxford Handbook of Cultural Evolution (pp. 567–578). Oxford University Press. https://doi.org/10.1093/oxfordhb/9780198869252.013.46