Міжособистісна теорія Саллівана: особистість, тривога, Я-система та операції безпеки
Оновлено: 3 дні тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 3 вересня 2026 · Редакційна політика
Міжособистісна теорія психіатрії Гаррі Стек Саллівана — історична теорія особистості й психічного функціонування, у центрі якої не ізольована «внутрішня» людина, а повторювані взаємодії з іншими. Салліван вважав, що значна частина того, що ми називаємо особистістю, формується, підтримується й стає помітною саме в міжособистісних ситуаціях.
Сьогодні цю систему важливо читати історично. Окремі її інтуїції — значення стосунків, міжособистісного функціонування, тривоги та терапевтичного контакту — мають паралелі в сучасних дослідженнях. Але це не означає, що вся теорія Саллівана підтверджена як єдина сучасна наукова модель.
Що таке міжособистісна теорія Саллівана
Для Саллівана психіатрія була передусім дослідженням міжособистісних відносин. Його теорія описує особистість через відносно стійкі способи взаємодії, очікування від інших, переживання безпеки й тривоги та способи, якими людина намагається зберегти самоповагу і зменшити загрозу у стосунках.
Це відрізняє підхід Саллівана від спрощеного уявлення про особистість як набір рис, що існують незалежно від ситуації. У його системі повторюваний міжособистісний патерн важливіший за пошук однієї прихованої внутрішньої причини поведінки.
Як виникла теорія
У 1937 році Салліван опублікував статтю про значення психіатрії як вивчення міжособистісних відносин для соціальних наук. У 1939 році він прочитав перші меморіальні лекції Вільяма Алансона Вайта, які 1940 року вийшли в журналі Psychiatry під назвою Conceptions of Modern Psychiatry. Після смерті Саллівана його лекційний матеріал був систематизований у книзі The Interpersonal Theory of Psychiatry, виданій 1953 року за редакцією Гелен Свік Перрі та Мері Ледд Ґавел.
Тому однойменну книгу 1953 року не слід ототожнювати з самою теорією. Теорія формувалася раніше в клінічній роботі, статтях і лекціях; посмертна книга стала її найвідомішим систематичним викладом.
Особистість як повторюваний міжособистісний патерн
Салліван переносив одиницю аналізу з окремої психіки на міжособистісну ситуацію. Людина, за цією логікою, не просто «має» певну особистість, а знову й знову відтворює характерні способи наближатися, уникати, шукати схвалення, захищатися від тривоги, будувати близькість і тлумачити поведінку інших.
Ця ідея стала одним із містків від класичного психоаналізу до пізніших міжособистісних і реляційних традицій. Проте сучасна міжособистісна психологія значно ширша за теорію Саллівана і використовує інші моделі, методи вимірювання та емпіричні конструкції.
Потреби задоволення, безпека і тривога
У системі Саллівана важливими є дві великі групи потреб. Потреби задоволення пов’язані з тілесним благополуччям і базовим комфортом. Потреби безпеки стосуються зменшення тривоги, збереження почуття прийнятності та уникнення загрози значущим стосункам.
Тривога займає центральне місце. Салліван пов’язував її раннє формування з міжособистісним полем: немовля, на його думку, чутливе до напруження значущого дорослого, а надалі людина навчається розпізнавати ситуації, що загрожують почуттю безпеки. Щоб уникати або послаблювати тривогу, формуються звичні способи поведінки — операції безпеки.
Водночас пряме емпіричне дослідження 1987 року не підтвердило сильну версію гіпотези про виключно міжособистісну природу тривоги. Міжособистісні події були пов’язані з тривожністю, але тривогу не можна звести лише до них. Це хороший приклад того, як історично плідна ідея може бути частково підтримана, але не підтверджена у своїй початковій широті.
Динамізми
Динамізмом Салліван називав відносно стійкий повторюваний патерн перетворення енергії, який організує характерні способи поведінки та взаємодії. Слово «енергія» тут належить до історичної мови теорії, а не до сучасного нейробіологічного вимірювання.
Динамізми можуть бути пов’язані з певними потребами або з організацією поведінки у стосунках. Особливо важливим динамізмом у цій системі є Я-система — комплекс звичних способів підтримувати безпеку і захищатися від тривоги.
Я-система і персоніфікації
Я-система формується в повторюваних ситуаціях схвалення, несхвалення і тривоги. Дитина поступово навчається, які прояви себе підтримують відчуття безпеки, а які асоціюються з напруженням або відкиданням. У такому сенсі Я у Саллівана не є незмінною внутрішньою сутністю: воно організовується через досвід стосунків.
Персоніфікації — це сформовані з повторюваного досвіду образи себе та інших. У навчальних викладах теорії часто описують самоперсоніфікації «хороше Я», «погане Я» і «не-Я». «Хороше Я» пов’язується з досвідом схвалення і низької тривоги, «погане Я» — з несхваленням і тривогою, а «не-Я» — з переживаннями настільки сильної загрози, що вони погано інтегруються у звичний образ себе.
Ці поняття мають історичне значення, але їх не слід безпосередньо прирівнювати до сучасних моделей самооцінки, дисоціації чи структури особистості.
Операції безпеки і вибіркова неувага
Операції безпеки — це звичні способи зменшувати тривогу і захищати Я-систему. Вони можуть бути корисними в короткій перспективі, бо допомагають не переживати кожну соціальну загрозу як катастрофу. Але якщо такі способи стають надто жорсткими, людина може дедалі менше помічати інформацію, яка суперечить звичному образу себе або очікуванням від інших.
Вибіркова неувага — один із характерних механізмів цієї системи. Йдеться не про звичайну неуважність, а про тенденцію не помічати або не опрацьовувати те, що підвищує тривогу і загрожує усталеній Я-системі. У Саллівана це частина історичної моделі регуляції безпеки, а не сучасний нейрокогнітивний діагноз.
Три модуси досвіду: прототаксичний, паратаксичний і синтаксичний
Салліван описував три модуси організації досвіду. Прототаксичний модус — ранній, досимволічний і фрагментарний: переживання ще не організовані у зрозумілу послідовність причин і значень. Паратаксичний модус допускає приватні символи й зв’язки, але вони можуть бути дологічними й не перевірятися через спільне узгодження значень з іншими.
Синтаксичний модус пов’язаний зі спільною мовою, послідовними символічними зв’язками та можливістю перевіряти значення у комунікації. Для Саллівана важливою була так звана узгоджена перевірка значень: те, що ми думаємо про себе, інших і події, може уточнюватися у взаємодії, а не залишатися замкненим приватним переконанням.
Ці модуси не є сучасною загальноприйнятою теорією когнітивного розвитку і не повинні подаватися як експериментально встановлені універсальні стадії.
Паратаксичне викривлення
Паратаксичне викривлення виникає, коли людину або ситуацію в теперішній взаємодії сприймають крізь раніше сформовані міжособистісні очікування. Наприклад, нейтральна реакція нової людини може переживатися як відкидання, якщо подібна невизначеність раніше регулярно супроводжувалася критикою або загрозою.
Поняття має спорідненість із психоаналітичним переносом, але не є простим синонімом усього переносу. Так само його не варто прирівнювати до сучасних когнітивних викривлень: це термін із власного поняттєвого апарату міжособистісної теорії.
Розвиток особистості
Посмертна книга The Interpersonal Theory of Psychiatry організовує розвиток через послідовні епохи: немовлячий період, дитинство, ювенільну еру, передпідлітковий період, ранню та пізню юність. У центрі змін — не лише дозрівання окремої дитини, а поява нових типів стосунків, мовлення, співпраці, дружби, інтимності та сексуальності.
Особливого значення Салліван надавав передпідлітковій близькій дружбі: здатність турбуватися про потреби іншої людини, а не лише про власну безпеку, він вважав важливою зміною розвитку. Проте конкретні епохи й вікові межі Саллівана — історична схема, а не сучасний стандарт вікової психології.
Психопатологія у моделі Саллівана
Салліван намагався пояснювати психічні розлади через порушення міжособистісного життя, комунікації, безпеки та способів організації досвіду. Його робота з людьми з психозами була історично важливою тим, що підкреслювала можливість осмислювати переживання пацієнта в людському й міжособистісному контексті та значення терапевтичних стосунків, замість уявлення про психоз як про стан, цілком недоступний для контакту.
Однак сучасна наука не розглядає шизофренію як наслідок «неправильних» стосунків. За даними Національного інституту психічного здоров’я США, ризик шизофренії пов’язаний із поєднанням генетичних чинників, середовища й життєвого досвіду, а також особливостей структури та функціонування мозку. Історичні міжособистісні пояснення не можуть замінювати сучасну багатофакторну модель або доказове лікування.
Психотерапія і позиція учасника-спостерігача
Салліван наголошував, що психіатр або психотерапевт не є нейтральною камерою спостереження. У розмові з пацієнтом фахівець одночасно спостерігає і впливає на ситуацію, тому власна участь терапевта також є джерелом клінічної інформації. Звідси походить відома позиція «учасника-спостерігача».
Це зміщувало увагу від винятково реконструкції минулого до того, що відбувається між двома людьми під час самої зустрічі. Пізніше цей акцент став важливим для інтерперсонального психоаналізу та ширшого реляційного повороту.
Міжособистісна теорія, інтерперсональний психоаналіз та IPT — не одне й те саме
Міжособистісна теорія психіатрії — це система ідей Саллівана про особистість, тривогу, розвиток і психічне функціонування. Інтерперсональний психоаналіз — ширша історична психоаналітична традиція, яку розвивали також Клара Томпсон, Еріх Фромм та інші представники середовища Інституту Вільяма Алансона Вайта.
Інтерперсональна психотерапія IPT — окремий, значно пізніший, структурований метод психотерапії, розроблений Джеральдом Клерманом, Мирною Вайсман та колегами. Салліван є одним із теоретичних попередників IPT, але не її розробником.
Що зберегло наукове значення
Сучасна міжособистісна психологія не є прямим продовженням усіх положень Саллівана, але зберігає одну принципову інтуїцію: характерні труднощі людини можна досліджувати через повторювані патерни взаємодії. Сучасні моделі описують такі патерни за допомогою вимірюваних міжособистісних конструкцій, а не лише історичного словника динамізмів і операцій безпеки.
Метааналіз 2017 року, що охопив 127 досліджень розладів особистості, показав систематичні порушення самофункціонування та міжособистісного функціонування. Метааналіз 2025 року на 66 дослідженнях виявив помітні зв’язки між міжособистісними проблемами та загальним психологічним дистресом, депресивними й тривожними симптомами, негативними емоціями та нижчим благополуччям.
Окремо великий метааналіз психотерапії 2018 року виявив стабільний зв’язок між якістю терапевтичного альянсу та результатами лікування. Такі дані підтримують сучасну значущість міжособистісного контексту, але вони не є ретроспективним доказом усієї теорії Саллівана.
Що не підтверджено або застаріло
Міжособистісна теорія Саллівана не була створена як сучасна операціоналізована модель із набором стандартизованих змінних і наперед визначених експериментальних перевірок. Частина її понять — «перетворення енергії», прототаксичний і паратаксичний модуси, персоніфікації, окремі епохи розвитку — належить до історичної теоретичної мови й не має прямого еквівалента в сучасних діагностичних або нейронаукових моделях.
Найсильніші сучасні паралелі стосуються не підтвердження всієї системи, а окремих питань: значення близьких стосунків, міжособистісних труднощів, соціального контексту, альянсу в терапії та взаємного впливу учасників взаємодії. У цих галузях сучасні дослідження розвивалися власними методами й можуть як збігатися з інтуїціями Саллівана, так і виправляти їх.
Вплив міжособистісної теорії
Теорія Саллівана стала одним із джерел американської міжособистісної психіатрії та інтерперсонального психоаналізу. Через це коло вона вплинула на подальші психодинамічні підходи, у яких відносини між терапевтом і пацієнтом розглядають не лише як перешкоду для «об’єктивного» спостереження, а як частину матеріалу терапії.
Вона також належить до історичних передумов сучасної міжособистісної теорії особистості та стала одним із теоретичних джерел, на які спиралися автори IPT. Водночас кожен із цих напрямів має власну історію, понятійний апарат і доказову базу.
Коротко
Міжособистісна теорія Саллівана розглядає особистість як систему повторюваних способів взаємодії. Її ключові поняття — потреби задоволення і безпеки, тривога, динамізми, Я-система, персоніфікації, операції безпеки, вибіркова неувага, прототаксичний, паратаксичний і синтаксичний модуси досвіду та паратаксичне викривлення. Історично теорія суттєво вплинула на міжособистісну психіатрію і психоаналіз, але сучасна наука підтверджує важливість міжособистісного контексту окремими моделями, а не всю систему Саллівана як єдине ціле.
Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу
Докладніше про життя, клінічний контекст і спадщину автора: Гаррі Стек Салліван.
Для історичного контексту дивіться також неофрейдизм та психоаналіз.
Пов’язані статті
Джерела
Sullivan H. S. A Note on the Implications of Psychiatry, the Study of Interpersonal Relations, for Investigations in the Social Sciences. American Journal of Sociology, 1937, 42(6), 848–861. DOI 10.1086/217588
Sullivan H. S. Conceptions of Modern Psychiatry: The First William Alanson White Memorial Lectures. Psychiatry, 1940, 3(1), 1–117. DOI 10.1080/00332747.1940.11022272
Sullivan H. S. The Interpersonal Theory of Psychiatry. New York: W. W. Norton & Company, 1953; edited by Helen Swick Perry and Mary Ladd Gawel. Каталожний запис першого видання
Roberts C. S. The Psychiatric System. In: Clinical Methods: The History, Physical, and Laboratory Examinations. 3rd ed., 1990. NCBI Bookshelf
American Psychological Association. Interpersonal theory — APA Dictionary of Psychology
Empirical test of Sullivan’s interpersonal theory of anxiety, 1987. PubMed PMID 3598863
The interpersonal core of personality pathology. PubMed Central
Wilson S. et al. Interpersonal dysfunction in personality disorders: A meta-analytic review, 2017. PubMed PMID 28447827
Flückiger C. et al. The alliance in adult psychotherapy: A meta-analytic synthesis, 2018. PubMed PMID 29792475
Interpersonal Problems and Their Mental Health Correlates: A Meta-Analytic Review, 2025. PubMed PMID 40759884
National Institute of Mental Health. Schizophrenia
Lipsitz J. D., Markowitz J. C. Mechanisms of Change in Interpersonal Therapy (IPT). PubMed Central