Моральна агентність і моральний статус: кого ми вважаємо відповідальним за вчинки і кого — таким, кому можна завдати шкоди
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 24 вересня 2026 року · Редакційна політика
Моральна агентність описує те, як ми бачимо здатність когось діяти навмисно, розуміти значення власних учинків, керувати поведінкою і бути адресатом вимог про відповідальність. Моральний статус стосується іншого запитання: кого ми включаємо до кола моральної уваги, чиї інтереси, благополуччя, біль або можливу шкоду вважаємо такими, що мають значення. У психології ці поняття досліджують як людські судження й атрибуції, а не як остаточну відповідь на філософське питання про те, хто насправді «заслуговує» певного морального статусу.
Фраза «кому можна завдати шкоди» у заголовку означає, кого люди сприймають як можливого носія переживання шкоди або як того, чиї інтереси можуть бути порушені. Вона не означає морального дозволу шкодити. Це важливе розрізнення: емпірична моральна психологія описує, як люди розподіляють агентність, відповідальність, провину, турботу та захист, але сама по собі не встановлює, яка моральна система є правильною.
Класичне дослідження сприймання психіки показало, що люди часто розрізняють приписану здатність діяти — agency — і приписану здатність переживати — experience. Ці виміри по-різному пов’язані з моральними судженнями: agency частіше спрямовує увагу до відповідальності, а experience — до вразливості, шкоди й захисту. Gray, Gray & Wegner, 2007. Водночас ця двовимірна модель є впливовою рамкою, а не універсальною формулою для всіх моральних оцінок.
Коротко: моральний агент, моральний пацієнт і моральний статус
Моральний агент
Моральним агентом у психологічному сенсі називають того, кому приписують здатність бути джерелом морально значущої дії: мати намір, розуміти ситуацію, обирати між альтернативами, контролювати поведінку або діяти з причин. Таке сприймання створює підставу ставити питання «хто це зробив?», «чи знав він про наслідки?», «чи міг діяти інакше?» і «за що саме його можна вважати відповідальним?».
Моральна агентність не дорівнює загальній активності, інтелекту, юридичній правосуб’єктності чи свідомості. Система може виконувати складні дії, тварина може переслідувати ціль, організація може ухвалювати рішення, а люди можуть сприймати їх як агентів — але висновок про моральну відповідальність потребує окремого аналізу умов, контролю, знання, ролей і норм.
Моральний пацієнт
Моральний пацієнт (moral patient) — це не медичний термін. У моральній психології й етиці так називають того, кого розглядають як можливий об’єкт моральної турботи, захисту або шкоди. Психологічно тут особливо важливі уявлення про здатність відчувати біль, страх, задоволення, втрату, дискомфорт або інші стани, що роблять наслідки дії значущими для самого носія цих станів.
Моральний статус
Моральний статус — ширше поняття. У нормативній етиці воно стосується того, чи має певна істота або сутність моральне значення заради самої себе і які вимоги це створює до її трактування. Філософська література не має єдиного критерію морального статусу; обговорюються, зокрема, свідомість, інтереси, автономія, агентність, стосунки та інші підстави. Jaworska & Tannenbaum, 2023. Психологія досліджує інше, хоча пов’язане питання: за якими ознаками люди фактично надають або не надають комусь моральну вагу.
Одна подія породжує кілька різних моральних суджень
Коли стається морально значуща подія, люди не формують одного неподільного «морального висновку». Вони можуть окремо визначати, чи була порушена норма, хто спричинив наслідок, чи дія була навмисною, чи міг агент передбачити результат, наскільки він відповідальний, чи заслуговує осуду, наскільки тяжкою є шкода і кому вона була завдана.
Моральне судження (moral judgment) — оцінка дії, рішення, особи або ситуації як морально допустимої, недопустимої, правильної чи неправильної. Судження про провину або осуд (blame judgment) — оцінка того, наскільки конкретний агент заслуговує осуду. Приписування відповідальності (responsibility attribution) — висновок про те, наскільки агент є належним носієм відповідальності за подію. Судження про норму (norm judgment) — висновок про те, яке правило або очікування діє у ситуації і чи було його порушено.
Моральне рішення (moral decision) — вибір між альтернативами, які мають морально значущі наслідки. Моральне міркування (moral reasoning) — процес пояснення, порівняння причин і обґрунтування оцінки або рішення. Моральна інтуїція (moral intuition) — швидке оцінне відчуття або судження, яке може виникнути до розгорнутого обґрунтування; швидкість не робить його автоматично ірраціональним. Моральна мотивація — сили, що спонукають діяти відповідно до морально значущої мети, а моральна поведінка — фактична дія. Жодна з цих ланок не гарантує наступної.
Це розрізнення підтверджується експериментальними даними. У дослідженнях Fiery Cushman оцінка неправильності дії сильніше залежала від інформації про психічні стани агента, тоді як провина й покарання додатково залежали від причинного зв’язку з наслідком. Cushman, 2008. Теорія провини Malle, Guglielmo і Monroe також розглядає blame як окреме соціально-когнітивне судження, яке спирається на структуру події, намір, причини, обов’язки й можливість запобігти порушенню. Malle, Guglielmo & Monroe, 2014.
Як люди приписують моральну агентність
Приписування агентності починається з уявлення про джерело дії. Спостерігач намагається зрозуміти, чи була поведінка навмисною, чи мав агент певну мету, чи знав про обставини, чи передбачав наслідки, чи контролював ключові кроки і чи мав реальну можливість діяти інакше. Ці компоненти пов’язані, але не взаємозамінні.
Намір
Навмисність часто різко змінює моральну оцінку. Шкода, завдана навмисно, і та сама шкода як непередбачений побічний наслідок можуть викликати дуже різні судження про провину. Однак намір не є єдиним критерієм. Людина може не хотіти конкретного наслідку, але знати про високий ризик, мати обов’язок його врахувати або мати можливість запобігти йому.
Знання і передбачуваність
Якщо спостерігач вважає, що агент знав про ризик або мав достатні підстави його передбачити, це може посилити приписування відповідальності навіть без прямого наміру завдати шкоди. Якщо інформація була недоступною або результат справді неможливо було передбачити, оцінка може змінитися. Такі судження залежать не лише від фактичної інформації, а й від того, що спостерігач вважає «належним знанням» для конкретної ролі.
Контроль і можливість запобігти
Контроль стосується того, чи мав агент достатню владу над процесом, щоб змінити перебіг подій. Для ненавмисних порушень особливо важливим може бути питання запобіжності: чи міг агент уникнути наслідку, якби діяв уважніше або виконав очікувані процедури. У дослідженнях моделі двох шляхів до провини навмисні й ненавмисні порушення запускали різні акценти обробки: причини дії ставали центральними для навмисного порушення, а запобіжність — для ненавмисного. Monroe & Malle, 2017.
Роль, обов’язок і норма
Однаковий причинний внесок не завжди веде до однакової відповідальності. Важить те, хто мав повноваження ухвалювати рішення, хто мав професійний або організаційний обов’язок контролювати ризик, хто міг зупинити процес, а хто лише виконував обмежену функцію. Тому питання агентності не можна зводити до простого «хто фізично натиснув кнопку».
Відповідальність, провина, осуд і покарання — різні речі
У повсякденній мові «відповідальний» і «винний» часто звучать як синоніми. Для психологічного аналізу це надто грубо. Людину можуть вважати причинно причетною, але мало винною; відповідальною за виправлення наслідків, але не за їхнє виникнення; морально винною, але такою, для якої суворе покарання здається недоцільним; або, навпаки, формально відповідальною за роль, хоча її особистий намір був нейтральним.
Саме тому шкали «наскільки це неправильно?», «наскільки агент відповідальний?», «наскільки він винен?» і «якого покарання заслуговує?» не слід змішувати. Вони корелюють, але вимірюють різні компоненти моральної оцінки. Cushman, 2008. Це особливо важливо для досліджень технологій, організацій і колективних рішень, де причинний внесок розподілений між багатьма учасниками.
Як люди приписують моральну пацієнтність і статус
Якщо агентне питання звучить «хто може бути відповідальним за дію?», пацієнтне питання звучить «хто може зазнати морально значущої шкоди?». У класичній літературі mind perception моральна пацієнтність тісно пов’язана з приписаною здатністю переживати. Коли об’єкт сприймається як здатний відчувати біль, страх, задоволення або втрату, спостерігачеві легше уявити його як носія інтересів і як адресата захисту. Gray, Gray & Wegner, 2007.
Проте моральний статус не можна механічно вивести з однієї психологічної змінної. Люди враховують спорідненість, близькість, групову належність, вид, вік, роль, уявну вразливість, людяність, здатність до переживання, взаємність, соціальні норми й культурні уявлення. Дослідження моральної експансивності показують, що межі моральної турботи справді варіюють: люди по-різному поширюють моральне піклування на близьких, незнайомців, тварин, рослини та інші категорії. Crimston et al., 2016.
Емпатія може підтримувати турботу, але не є синонімом морального статусу і не визначає його автоматично. Емпатійна відповідь може бути вибірковою, залежати від близькості та контексту, а моральне рішення може спиратися також на норми, права, обов’язки, справедливість і правила. Тому «я сильніше співпереживаю» не означає «ця істота об’єктивно має вищий моральний статус».
Agency та experience: корисна карта, а не діагноз сутності
У відомій роботі Heather Gray, Kurt Gray і Daniel Wegner учасники оцінювали психічні здібності різних людських і нелюдських персонажів. Факторний аналіз виокремив два широкі виміри — Experience та Agency. Gray, Gray & Wegner, 2007. Пізніше Kurt Gray, Liane Young і Adam Waytz пов’язали agency з роллю морального агента, а experience — з роллю морального пацієнта. Gray, Young & Waytz, 2012.
Цю модель зручно використовувати як карту людського сприймання. Вона не є тестом, який установлює фактичну свідомість, свободу волі або «справжній» моральний статус об’єкта. Оцінки учасників показують, що вони приписують іншому, а не те, які метафізичні властивості цей інший має незалежно від спостерігача. Саме це розрізнення особливо важливе щодо тварин, організацій, роботів і ШІ.
Докладніше про те, як люди приписують agency та experience різним об’єктам, дивіться у матеріалі «Сприймання психіки і моральний статус».
Чому агентність і пацієнтність не утворюють одну шкалу
Висока агентність не означає низької пацієнтності, а висока пацієнтність не означає низької агентності. Дорослу людину зазвичай можна одночасно сприймати як того, хто відповідає за власні рішення, і як того, кому можна завдати серйозної шкоди. Саме ця комбінація показує, чому «агент» і «пацієнт» — ролі у моральному представленні, а не два взаємовиключні класи істот.
З іншого боку, у певних ситуаціях спостерігач може сильніше бачити одну роль. Немовля або людина з істотно обмеженою здатністю ухвалювати конкретне рішення можуть сприйматися як менш відповідальні за певну дію, водночас потреба враховувати їхній добробут нікуди не зникає. Це принципове розрізнення: знижена відповідальність у конкретній ситуації не означає нижчої людської цінності чи «меншого права» на захист.
Організації, навпаки, можуть сприйматися як здатні планувати, приймати рішення та мати цілі, але їхня здатність до суб’єктивного переживання оцінюється інакше. Такі контрасти допомагають дослідникам розкладати моральне сприймання на окремі компоненти замість того, щоб вимірювати єдину абстрактну «моральність».
Моральне типування: коли ролі агента і пацієнта починають витісняти одна одну
Теорія moral typecasting описує тенденцію, за якої в певних контекстах сильне сприймання когось як морального агента зменшує готовність бачити його як пацієнта, а сильне сприймання як жертви може зменшувати приписану агентність. У серії семи досліджень Gray і Wegner показали таку взаємодію між ролями агента й пацієнта. Gray & Wegner, 2009.
Цей ефект не слід перетворювати на типологію людей. «Агенти» і «пацієнти» не є незмінними психологічними типами, а moral typecasting не дає підстав ранжувати людей за моральністю. Роль може змінюватися залежно від події, опису ситуації, інформації про намір і шкоду, відносин між сторонами та дослідницької процедури.
Розгорнутий розбір цього ефекту є в окремій статті «Моральне типування (moral typecasting)».
Діадична мораль: агент → дія → шкода → пацієнт
У межах впливової теорії діадичної моралі моральне сприймання часто організується навколо простого шаблону: агент із наміром завдає шкоди пацієнтові, який її переживає. Gray, Waytz і Young запропонували, що така діада може слугувати когнітивним прототипом багатьох моральних подій. Gray, Waytz & Young, 2012.
Пізніша Theory of Dyadic Morality розвинула цю ідею, пов’язуючи моральну оцінку з нормами, негативним афектом і репрезентацією шкоди. Schein & Gray, 2018. Це впливова теоретична рамка, який добре пояснює, чому намір, страждання та причинний зв’язок так часто опиняються в центрі морального мислення.
Водночас науковий статус діадичної моделі залишається дискусійним. Її не слід подавати як доведений універсальний механізм усієї моралі. Наприклад, Royzman і Borislow продемонстрували ситуації «wrongless harms», у яких передбачувана й навіть корислива шкода не обов’язково сприймалася учасниками як морально неправильна, що ставить межі простому правилу «побачив шкоду — побачив аморальність». Royzman & Borislow, 2022.
Отже, діадичний шаблон корисний для опису важливої частини морального сприймання, але він не вичерпує множинність норм, стосунків, обов’язків, прав, культурних смислів і ситуацій, через які люди оцінюють учинки.
Дегуманізація, людяність і зміна морального статусу у сприйманні
Моральний статус може змінюватися не лише через оцінку болю чи агентності. Важливу роль відіграє те, наскільки іншого сприймають як повноцінно людського, індивідуального і здатного мати внутрішнє життя. Огляд Nick Haslam і Steve Loughnan показує, що дегуманізація має кілька психологічних форм і пов’язана з наслідками для морального судження та поведінки. Haslam & Loughnan, 2014.
В окремих експериментах тонкі відмінності в приписуваній людяності впливали на те, наскільки людям приписували моральну цінність, агентність, відповідальність і право на турботу чи реабілітацію. Bastian et al., 2011. Ці результати описують конкретні механізми соціального сприймання. Вони не дають підстав використовувати «дегуманізацію» як універсальний моральний ярлик для будь-якої різкої думки, конфлікту або неприємної поведінки.
Так само moral exclusion — виключення когось із кола, до якого застосовуються звичні правила справедливості та турботи, — потребує аналізу конкретних суджень і дій. Науковий термін корисний тоді, коли він допомагає описати процес, а не тоді, коли ним просто таврують опонента.
Вік, уразливість і обмежена здатність до рішення
Моральна агентність завжди контекстна. Дитина може бути агентною в одних простих діях і не мати достатніх знань, самоконтролю або розуміння наслідків для іншого рішення. Людина під сильним примусом може виконати дію, але мати значно менший контроль над вибором. Людина з когнітивними порушеннями може потребувати підтримки в ухваленні певних рішень, не втрачаючи при цьому моральної значущості та права на повагу.
Тому знижена здатність нести відповідальність за конкретну дію й моральний статус людини мають бути розведені. Психологічна помилка виникає, коли обмежену агентність у певній задачі перетворюють на загальний висновок про «меншу цінність» особи. Такий висновок не випливає ані з моделі agency–experience, ані з емпіричних досліджень відповідальності.
Тварини: сприймання переживань, агентності й морального кола
У ставленні до тварин особливо помітна різниця між психологічним і нормативним рівнем. Психологи можуть вимірювати, наскільки люди приписують різним видам біль, емоції, намір, самоконтроль або соціальність і як це пов’язано з готовністю захищати їх. Філософія окремо сперечається про те, які властивості насправді повинні бути підставою морального статусу. The Moral Status of Animals, Stanford Encyclopedia of Philosophy.
Емпіричний факт, що люди надають різним видам неоднакову моральну вагу, не робить таку ієрархію автоматично правильною. Так само наявність складної поведінки не дає психологові права без додаткових доказів робити остаточний висновок про суб’єктивні переживання конкретного виду. Тут особливо важливо відокремлювати спостережувану поведінку, приписану психіку і нормативний статус.
Організації та групи як агенти у моральному сприйманні
Люди часто говорять, що «компанія вирішила», «комісія проігнорувала» або «організація знала про ризик». Така мова відображає здатність мислити про колектив як про джерело цілей і рішень. Психологічно це може посилювати приписування agency, але воно не скасовує потреби розібрати, які конкретно люди мали інформацію, повноваження, контроль і обов’язок діяти.
Колективна відповідальність також не тотожна однаковій персональній провині всіх членів групи. Для коректного аналізу потрібно розділяти організаційний рівень, рольові обов’язки й індивідуальний внесок. Саме тут спрощена схема «є агент — є один винний» особливо легко дає хибний результат.
ШІ як моральний агент: що саме показують дослідження
Штучний інтелект створює показовий випадок, тому що поведінка системи може виглядати цілеспрямованою, автономною й мовно осмисленою. Люди справді можуть приписувати таким системам часткову моральну агентність, відповідальність або намір. Систематичний огляд 36 досліджень показав, що perceived moral agency штучних агентів залежить від людоподібної поведінки, особливостей самої системи, користувача та контексту; автори описують ці атрибуції як часткові й контекстно залежні. Tok, Powell & Guellaï, 2026.
Це дані про людське сприймання. Вони не доводять, що сучасна система ШІ має свідомість, почуття, свободу волі або моральну суб’єктність. Шкала perceived moral agency була спеціально розроблена саме для вимірювання того, як люди сприймають моральну агентність людей і соціальних машин, незалежно від фактичного морального статусу машини. Banks, 2019.
Окремо показано, що люди можуть мати упереджене або стримане ставлення до машин, які самостійно ухвалюють морально значущі рішення. У дев’яти дослідженнях Bigman і Gray учасники загалом гірше сприймали машинне ухвалення рішень у сценаріях водіння, права, медицини й військової сфери; частину ефекту пояснювало сприймання машин як таких, що неповноцінно «мислять і відчувають». Bigman & Gray, 2018. Цей результат стосується досліджених сценаріїв і не є універсальним правилом для кожної технології.
Докладніше про людське приписування відповідальності системам дивіться в матеріалі «ШІ як моральний агент».
ШІ як моральний пацієнт: турбота про систему не доводить її страждання
Люди можуть не лише звинувачувати машину, а й захищати її, співчувати їй або вважати певне поводження з роботом «жорстоким». Це робить можливим дослідження perceived moral patiency — приписаного статусу того, кому можна заподіяти морально значущу шкоду. У якісному дослідженні Jaime Banks учасники описували різні способи, у які соціальні роботи можуть ставати об’єктами моральної турботи. Banks, 2021.
Доказова база щодо моральної пацієнтності машин поки менш зріла, ніж велика література про людське моральне судження. Її слід трактувати як дані про те, як люди конструюють моральні межі довкола технологій. Сам факт, що користувач не хоче «ображати» чатбот або відчуває дискомфорт, коли робота штовхають, не є доказом того, що система переживає біль чи приниження.
Це розрізнення розгорнуто в окремій статті «ШІ як моральний пацієнт».
Рішення за участю ШІ: чотири різні конфігурації відповідальності
Розмови про «рішення ШІ» часто змішують різні ситуації. Для морально-психологічного аналізу корисно розрізняти щонайменше чотири конфігурації.
• Automated decision — результат формується автоматизованою системою за заданим процесом без окремого людського вибору в кожному випадку. Тут важливо досліджувати, хто визначив правила, дані, пороги, сферу застосування та механізми контролю.
• AI recommendation — система пропонує оцінку або варіант, а людина формально зберігає право рішення. Фактична відповідальність залежить від того, чи має людина реальну можливість перевірити рекомендацію, відхилити її та зрозуміти її межі.
• Human–AI joint decision — людина й система послідовно або паралельно формують результат. Тут легко виникає дифузія відповідальності: кожен учасник може сприймати іншого як головне джерело рішення.
• Delegation to AI — люди або організації свідомо передають системі частину функцій вибору. Сам факт делегування не знищує відповідальності за дизайн процедури, вибір меж делегування, моніторинг і реакцію на відомі ризики.
Огляд Bonnefon, Rahwan і Shariff систематизує літературу про машини як моральних агентів, пацієнтів і проксі — інструменти, через які люди здійснюють морально значущу взаємодію. Bonnefon, Rahwan & Shariff, 2024. Важливий висновок для практики: психологічне приписування відповідальності машині може змінювати поведінку людей, але не перетворює технічну систему на єдиного носія відповідальності й не усуває розробників, користувачів, керівників або організації з причинної та соціальної структури рішення.
Моральний статус не дорівнює юридичному статусу
Моральний статус — поняття етики й моральної психології. Юридична правосуб’єктність, деліктоздатність, кримінальна відповідальність, права й обов’язки встановлюються правовою системою. Психологічне дослідження може показати, що люди сприймають компанію, тварину або ШІ як агента чи пацієнта, але з цього не випливає конкретний юридичний статус.
Так само юридичний статус не є прямим виміром людського сприймання. Закон може наділяти організацію правами й обов’язками через інституційну конструкцію, хоча люди не приписують їй людського досвіду. Розведення морального, психологічного й юридичного рівнів допомагає уникати хибних висновків.
Що добре підтримує доказова база, а що залишається спірним
Добре підтримано
• Люди розрізняють кілька компонентів моральної оцінки; неправильність дії, причинна відповідальність, провина й покарання не є одним судженням. Cushman, 2008.
• Намір, знання, причиновість, запобіжність, норми та причини дії істотно впливають на приписування провини й відповідальності. Malle, Guglielmo & Monroe, 2014; Monroe & Malle, 2017.
• Уявлення про agency та experience пов’язані з тим, кого бачать відповідальним і кого — здатним зазнавати морально значущої шкоди. Gray, Gray & Wegner, 2007.
• Сприймана людяність і включення до морального кола пов’язані з моральною турботою, захистом, провиною та відповідальністю. Haslam & Loughnan, 2014; Crimston et al., 2016.
• Люди можуть приписувати штучним агентам моральну агентність; такі атрибуції залежать від характеристик системи, людини й контексту. Tok, Powell & Guellaï, 2026.
Впливове, але не остаточне
• Двовимірна модель agency–experience є надзвичайно впливовою, але не є єдиною можливою структурою сприймання психіки.
• Moral typecasting відтворює важливі контекстні патерни взаємодії ролей агента й пацієнта, але не визначає стабільні типи людей і не повинен використовуватися для морального ранжування.
• Діадична мораль пропонує сильну теоретичну рамку для ролі шкоди, агента й пацієнта, але претензія на універсальне пояснення всієї моралі залишається предметом наукової суперечки. Royzman & Borislow, 2022.
Обмежене або таке, що розвивається
• Дані про perceived moral patiency сучасних систем ШІ й соціальних роботів розширюються, але ця література поки менш усталена, ніж дослідження людського морального судження. Banks, 2021.
• Експерименти, у яких люди приписують ШІ агентність, провину або моральний статус, не встановлюють фактичної свідомості чи здатності системи страждати. Це окреме питання, для якого потрібні інші види доказів.
Типові помилки у розумінні моральної агентності
«Якщо хтось спричинив наслідок, він повністю винний»
Причинний внесок важливий, але моральна провина також залежить від наміру, знання, контролю, ролі, обов’язків і можливості запобігти наслідку. Множинна причинність означає, що відповідальність може розподілятися.
«Якщо дія була ненавмисною, відповідальності немає»
Ненавмисність зменшує деякі види провини, але не автоматично усуває відповідальність. Увага може перейти до передбачуваності, недбалості, порушення обов’язку або можливості запобігти наслідку.
«Якщо агент менш відповідальний, він має нижчий моральний статус»
Це змішування двох осей. Здатність відповідати за дію і моральна значущість того, кому можна завдати шкоди, не є однією шкалою. Особа може мати обмежену відповідальність у конкретній ситуації й водночас залишатися повноцінним адресатом моральної турботи й захисту.
«Моральний пацієнт — це пасивна або слабка людина»
Ні. Це технічна роль у моральному аналізі, а не характеристика особистості. Один і той самий дорослий може бути агентом власної дії та пацієнтом чужої дії в тій самій ситуації.
«Моральна інтуїція — це ірраціональність»
Швидке судження може бути результатом навчання, соціальних норм і попереднього досвіду. Воно може бути точним або помилковим, як і повільне міркування. Швидкість процесу сама по собі не визначає якість морального висновку.
«Моральне міркування гарантує правильну відповідь»
Міркування допомагає робити причини явними, порівнювати аргументи й переглядати судження, але не надає автоматичного доступу до нормативної істини. Люди можуть послідовно обґрунтовувати різні моральні позиції, використовувати неповну інформацію або помилятися в передумовах.
«Якщо ШІ здається агентом, він уже є моральним суб’єктом»
Перцептивна атрибуція не є онтологічним доказом. Людина може бачити в системі намір, характер або провину, але це насамперед факт про людське сприймання й структуру взаємодії. Докладний розбір є в статті «ШІ як моральний агент».
Практичні наслідки для повсякденних і професійних рішень
Розрізнення агента, пацієнта й морального статусу корисне щоразу, коли конфлікт швидко перетворюється на питання «хто винен?» або «чиї інтереси рахуються?». Замість однієї глобальної оцінки можна послідовно перевірити: яка норма діяла, хто мав інформацію, хто контролював процес, хто міг запобігти наслідку, хто зазнав шкоди, які інтереси були порушені і які ролі мали учасники.
У професійних системах це допомагає бачити розподілену відповідальність. Помилка може бути пов’язана не лише з останнім виконавцем, а й із дизайном процедури, навчанням, нестачею ресурсів, правилами ескалації, інтерфейсом, керівним рішенням або автоматизованою рекомендацією. Морально-психологічний аналіз не замінює юридичне розслідування, але допомагає не плутати видиму агентність із реальною структурою контролю.
Для комунікації важливо інше: мова може непомітно посилювати або послаблювати агентність і пацієнтність. Формула «він вирішив» підкреслює агентність; «з ним це сталося» — пацієнтність; безособова конструкція може приховувати агента; персоніфікація алгоритму — створювати його там, де рішення фактично було розподілене. Тому слова не лише описують моральну подію, а й допомагають структурувати те, кого читач побачить відповідальним і кого — вразливим.
Як аналізувати морально значущу ситуацію без поспішного ярлика
Корисний порядок запитань виглядає так:
1. Яка конкретна дія або бездіяльність сталася, і який наслідок ми оцінюємо?
2. Яку норму, обов’язок або очікування вважають релевантними?
3. Хто причинно вплинув на результат і якою мірою?
4. Якими були намір, знання, передбачуваність і причини дії кожного учасника?
5. Хто мав контроль, повноваження або реальну можливість запобігти наслідку?
6. Хто зазнав або міг зазнати шкоди, і які інтереси були зачеплені?
7. Чи не змішуємо ми причинність із провиною, провину з покаранням, а знижену агентність із нижчим моральним статусом?
8. Чи не приписуємо ми системі, групі або технології психічні властивості, яких доказова база не встановлює?
Такий аналіз не усуває моральних розбіжностей. Він робить зрозумілим, на якому саме рівні люди не погоджуються: щодо фактів, наміру, причинності, норми, статусу пацієнта, меж відповідальності або нормативних принципів.
FAQ
Що таке моральна агентність простими словами?
Це приписувана здатність бути джерелом морально значущої дії: розуміти ситуацію, діяти з наміром, контролювати поведінку і за певних умов нести відповідальність. У психології досліджують, як люди роблять таке приписування.
Хто такий моральний пацієнт?
Це той, кого розглядають як можливий об’єкт моральної турботи або шкоди — тобто як істоту чи сутність, чиї інтереси або переживання можуть мати моральне значення. Термін не означає хворобу або пасивність.
Чи може одна людина бути і моральним агентом, і моральним пацієнтом?
Так. Це звичайна ситуація. Доросла людина може відповідати за власні вчинки й водночас бути тією, кому інші можуть завдати шкоди. Ролі залежать від того, яку сторону моральної події ми аналізуємо.
Чим моральна агентність відрізняється від відповідальності?
Агентність — ширше приписування здатності діяти навмисно й контролювати поведінку. Відповідальність — конкретніший висновок щодо певної події, який додатково враховує причинність, знання, намір, передбачуваність, обов’язки й можливість запобігти наслідку.
Чи є моральний статус тим самим, що права?
Не обов’язково. У філософії моральний статус стосується моральної значущості та підстав, через які чиїсь інтереси мають враховуватися. Юридичні права створює правова система. Психологія ж вивчає, як люди фактично приписують моральний статус.
Чи означає здатність відчувати біль автоматично повний моральний статус?
Емпірична психологія не може встановити таке нормативне правило. Приписана здатність до переживання часто посилює моральну турботу, але філософські теорії по-різному визначають підстави та ступені морального статусу.
Чи може організація бути моральним агентом?
Люди можуть сприймати організацію як агента, якщо бачать у ній цілі, процедури й рішення. Проте відповідальність організації та відповідальність конкретних людей — різні рівні аналізу, які не слід автоматично зливати.
Чи може ШІ бути моральним агентом?
Люди можуть приписувати ШІ моральну агентність і відповідальність, і це емпірично досліджується. Таке приписування не доводить свідомості, почуттів або самостійної моральної суб’єктності системи. Tok, Powell & Guellaï, 2026.
Чи може ШІ бути моральним пацієнтом?
Люди можуть ставитися до системи як до морального пацієнта — наприклад, відчувати турботу або дискомфорт через «жорстоке» поводження з роботом. Це свідчить про людське моральне сприймання, але не встановлює, що система реально відчуває біль або страждає.
Чому важливо не змішувати моральне судження і провину?
Тому що дія може оцінюватися як неправильна, але конкретний учасник може мати різний рівень причинного внеску, знання, контролю або наміру. Оцінка норми, відповідальності, провини й покарання потребує окремих запитань.
Пов’язані статті
Джерела
Banks, J. (2019). A perceived moral agency scale: Development and validation of a metric for humans and social machines. Computers in Human Behavior, 90, 363–371. https://doi.org/10.1016/j.chb.2018.08.028
Banks, J. (2021). From Warranty Voids to Uprising Advocacy: Human Action and the Perceived Moral Patiency of Social Robots. Frontiers in Robotics and AI, 8, 670503. https://doi.org/10.3389/frobt.2021.670503
Bastian, B., Laham, S. M., Wilson, S., Haslam, N., & Koval, P. (2011). Blaming, praising, and protecting our humanity: The implications of everyday dehumanization for judgments of moral status. British Journal of Social Psychology, 50(3), 469–483. https://doi.org/10.1348/014466610X521383
Bigman, Y. E., & Gray, K. (2018). People are averse to machines making moral decisions. Cognition, 181, 21–34. https://doi.org/10.1016/j.cognition.2018.08.003
Bonnefon, J.-F., Rahwan, I., & Shariff, A. (2024). The Moral Psychology of Artificial Intelligence. Annual Review of Psychology, 75, 653–675. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-030123-113559
Crimston, D., Bain, P. G., Hornsey, M. J., & Bastian, B. (2016). Moral expansiveness: Examining variability in the extension of the moral world. Journal of Personality and Social Psychology, 111(4), 636–653. https://doi.org/10.1037/pspp0000086
Cushman, F. (2008). Crime and punishment: Distinguishing the roles of causal and intentional analyses in moral judgment. Cognition, 108(2), 353–380. https://doi.org/10.1016/j.cognition.2008.03.006
Gray, H. M., Gray, K., & Wegner, D. M. (2007). Dimensions of mind perception. Science, 315(5812), 619. https://doi.org/10.1126/science.1134475
Gray, K., & Wegner, D. M. (2009). Moral typecasting: Divergent perceptions of moral agents and moral patients. Journal of Personality and Social Psychology, 96(3), 505–520. https://doi.org/10.1037/a0013748
Gray, K., Waytz, A., & Young, L. (2012). The Moral Dyad: A Fundamental Template Unifying Moral Judgment. Psychological Inquiry, 23(2), 206–215. https://doi.org/10.1080/1047840X.2012.686247
Gray, K., Young, L., & Waytz, A. (2012). Mind Perception Is the Essence of Morality. Psychological Inquiry, 23(2), 101–124. https://doi.org/10.1080/1047840X.2012.651387
Haslam, N., & Loughnan, S. (2014). Dehumanization and Infrahumanization. Annual Review of Psychology, 65, 399–423. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-010213-115045
Jaworska, A., & Tannenbaum, J. (2023). The Grounds of Moral Status. The Stanford Encyclopedia of Philosophy. https://plato.stanford.edu/archives/spr2023/entries/grounds-moral-status/
Malle, B. F., Guglielmo, S., & Monroe, A. E. (2014). A Theory of Blame. Psychological Inquiry, 25(2), 147–186. https://doi.org/10.1080/1047840X.2014.877340
Monroe, A. E., & Malle, B. F. (2017). Two paths to blame: Intentionality directs moral information processing along two distinct tracks. Journal of Experimental Psychology: General, 146(1), 123–133. https://doi.org/10.1037/xge0000234
Royzman, E. B., & Borislow, S. H. (2022). The puzzle of wrongless harms: Some potential concerns for dyadic morality and related accounts. Cognition, 220, 104980. https://doi.org/10.1016/j.cognition.2021.104980
Schein, C., & Gray, K. (2018). The Theory of Dyadic Morality: Reinventing Moral Judgment by Redefining Harm. Personality and Social Psychology Review, 22(1), 32–70. https://doi.org/10.1177/1088868317698288
Tok, A. Y. F., Powell, N. L., & Guellaï, B. (2026). A systematic review of moral agency in artificial agents. Discover Psychology, 6, 9. https://doi.org/10.1007/s44202-025-00537-y