Діадична мораль: як уявлення про морального агента, жертву і шкоду структурує моральне сприймання
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 24 вересня 2026 року · Редакційна політика
Діадична мораль (dyadic morality) — це теоретична рамка моральної психології, яка пояснює значну частину морального сприймання через когнітивну структуру «агент → моральний пацієнт»: хтось сприймається як джерело морально значущої дії, а хтось або щось — як сторона, здатна зазнати добра, шкоди чи страждання. У розвиненій версії теорії моральне засудження пов’язане не просто з фактом фізичної шкоди, а з тим, як люди конструюють уявлення про норму, намір, причинність, вразливість і негативний наслідок. Schein & Gray, 2018.
Діадична мораль є впливовою дослідницькою програмою, але не завершеною універсальною теорією моралі. Частина її центральних механізмів має експериментальну підтримку: люди пов’язують морально значущі ситуації з уявленнями про агента, постраждалу сторону, намір і шкоду; у деяких «безжертвових» порушеннях вони добудовують можливу жертву або негативний наслідок. Водночас існують важливі контрприклади, зокрема ситуації передбачуваної й навмисної шкоди, які учасники не оцінюють як морально неправильні. Тому найточніше розглядати цю модель як сильну, але суперечливу рамку морального сприймання. Gray, Schein & Ward, 2014; Royzman & Borislow, 2022.
Психологічна теорія описує, як люди бачать моральні ситуації. Вона не встановлює, яка мораль є «правильною», хто є «кращою людиною» і яке покарання є справедливим. Моральне судження, приписування відповідальності, оцінка провини, рішення про покарання, моральна мотивація та фактична поведінка — пов’язані, але різні психологічні явища.
Що таке діадична мораль
Ідея моральної діади виникла на перетині досліджень морального судження та сприймання психіки. У ранній роботі про моральне типування Курт Грей і Деніел Вегнер показали, що моральні ролі можуть змінювати те, як спостерігач приписує людям агентність і здатність переживати наслідки. Пізніше Курт Грей, Ліан Янг і Адам Вайц запропонували ширшу тезу: моральне сприймання часто організується навколо двох «умів» — навмисного агента та того, хто здатен страждати. Gray & Wegner, 2009; Gray, Young & Waytz, 2012.
У версії Челсі Шайн і Курта Грея 2018 року теорія стала конструкціоністською. Вона стверджує, що люди не просто знаходять у світі готову категорію «шкода», а будують сприймання шкоди з інформації про порушення норми, негативний афект, намір, причинність, можливе страждання та вразливість сторони, на яку спрямована дія. Саме тому одна й та сама подія може бути морально представлена по-різному залежно від контексту, знань спостерігача та культурного середовища. Schein & Gray, 2018.
Слово «діадична» означає, що базовий шаблон містить дві функціональні позиції. Це не твердження, що кожна реальна подія має лише двох учасників. У складній ситуації може бути кілька агентів, кілька постраждалих сторін, інституції, розподілена причинність, відкладені наслідки й невизначений контроль. Діада тут є когнітивною схемою, за допомогою якої спостерігач стискає складну морально значущу інформацію.
Моральна діада: агент → моральний пацієнт
У найпростішій формі моральна діада позначається як A → P: agent → patient. Агент — це сторона, яку сприймають як джерело дії; моральний пацієнт — сторона, яку сприймають як здатну отримати добро або зазнати шкоди. Стрілка позначає причинно й морально значущий зв’язок між ними. Така схема організовує увагу: хто діяв, що він знав, чого хотів, чи міг діяти інакше, кому стало гірше, наскільки серйозним був наслідок і чи була сторона вразливою.
Моральний агент
Моральним агентом у психологічному дослідженні є не «морально добра» людина. Це роль потенційного джерела морально значущої дії. Коли спостерігач бачить агента, на передній план виходять намір, вибір, контроль, знання, передбачення та причинний внесок. У ширшій моральній психології ці ознаки впливають на різні види оцінки по-різному. Наприклад, дослідження Кушмана показало, що судження про неправильність або допустимість дії особливо чутливі до психічних станів агента, тоді як звинувачення та покарання залежать і від психічних станів, і від причинного зв’язку з наслідком. Cushman, 2008.
Отже, сприйнята агентність не дорівнює провині. Людина може бути причиною наслідку без наміру завдати шкоди; може діяти під примусом; мати неповну інформацію або обмежений контроль; може мати шкідливий намір, але не спричинити наслідку. Саме тому моральну агентність і моральний статус слід відрізняти від приписування відповідальності та оцінки провини.
Моральний пацієнт, жертва і вразливість
Моральний пацієнт (moral patient) — технічний термін. Він означає того, кого сприймають як можливого адресата добра або шкоди. Це не медичний «пацієнт» і не діагностична категорія. У дослідженнях діадичної моралі роль морального пацієнта тісно пов’язана зі сприйманою здатністю до досвіду: болю, страху, задоволення, втрати, страждання або іншого значущого наслідку. Gray, Young & Waytz, 2012.
Слово «жертва» часто використовується як зрозуміле позначення постраждалої сторони, але воно не повинно перетворюватися на тип особистості. Людина може зазнати шкоди й одночасно залишатися активною, компетентною, автономною та здатною діяти. Вона також може бути агентом в одній частині події й постраждалою стороною в іншій. Діадична рамка описує те, як ролі організовують сприймання; вона не визначає всю особистість учасника.
Що в цій теорії означає «шкода»
Найважливіше уточнення: у теорії діадичної моралі центральною є сприймана шкода. Вона не тотожна об’єктивно виміряній травмі, фінансовій втраті чи медичному ушкодженню. Люди можуть бачити шкоду у приниженні, порушенні довіри, ризику, несправедливому позбавленні можливості, загрозі безпеці або стражданні іншої істоти. Водночас сама наявність негативного наслідку ще не робить подію моральним порушенням.
Пізніша афективна модель шкоди (Affective Harm Account) уточнила цю тезу: сприймання шкоди та емоційна оцінка не обов’язково є конкуруючими поясненнями. У рандомізованому подвійно сліпому фармакологічному експерименті з пропранололом автори показали, що сприймана шкода й афективні оцінки можуть бути взаємопов’язаними складниками морального судження, тоді як зниження тілесного збудження саме по собі не спричинило прямого загального зменшення морального засудження. Gray et al., 2022.
Як працює діадичне моральне сприймання
Теорія описує кілька взаємопов’язаних механізмів. Їх варто розглядати як гіпотези про організацію сприймання, а не як послідовні етапи, які завжди відбуваються в однаковому порядку.
Діадичне порівняння: від шкоди до морального порушення
Коли подія нагадує прототипову шкоду — навмисний агент завдає негативного наслідку вразливій стороні — люди зазвичай легше сприймають її як морально значущу. Що яснішими здаються намір, причинний зв’язок і страждання, то легше ситуація вписується у моральну діаду. У цьому сенсі шкода виконує роль порівняльного шаблону: нові події співвідносяться з уже знайомою структурою агент → постраждала сторона.
Ця теза узгоджується з ширшою літературою про роль наміру й наслідку. Наприклад, Ліан Янг і Ребекка Сакс показали, що намір особливо сильно змінює моральні оцінки у сценаріях шкоди, але його роль може бути іншою для сценаріїв, які дослідники класифікували як порушення чистоти. Це нагадує, що один і той самий компонент не має однакової ваги в усіх моральних контекстах. Young & Saxe, 2011.
Діадичне доповнення: від морального порушення до уявної шкоди
Діадичне доповнення (dyadic completion) — зворотний напрямок. Якщо людина вже сприйняла дію як неправильну, вона може шукати або конструювати відсутній елемент діади: жертву, страждання, небезпеку чи винного агента. У серії експериментів Gray, Schein і Ward учасники приписували більше страждання навіть у сценаріях, спроєктованих як «безжертвові», коли дії подавалися як аморальні. Gray, Schein & Ward, 2014.
Цей результат не означає, що будь-яка моральна незгода є «вигаданою шкодою». Він показує психологічну можливість: моральна оцінка може змінювати саме сприймання наслідків. Людина не завжди спочатку нейтрально вимірює шкоду, а потім робить моральний висновок. Оцінка й сприймання здатні впливати одне на одне.
Діадичний цикл
У розвиненій версії теорії ці два напрями утворюють цикл. Сприймана шкода підсилює моральне засудження; моральне засудження, своєю чергою, може підсилювати пошук шкоди. Саме цей взаємний зв’язок пояснює, чому суперечки про мораль часто одночасно є суперечками про факти: хто постраждав, наскільки серйозним був наслідок, чи був він передбачуваним і чи можна було його уникнути. Schein & Gray, 2018.
З наукової точки зору тут особливо важливо не робити причинний висновок із простої кореляції. Якщо люди оцінюють певну дію і як шкідливу, і як неправильну, це ще не доводить, що саме сприймана шкода породила моральне судження. Для причинних тверджень потрібні експериментальні маніпуляції, часові дані та реплікації.
Що саме вимірює моральна психологія
Моральне судження (moral judgment) — оцінка правильності, неправильності, допустимості або недопустимості. Оцінка провини (blame judgment) — відповідь на запитання, наскільки когось слід звинувачувати. Приписування відповідальності (responsibility attribution) стосується контролю, причинного внеску, знання та здатності відповідати за наслідок. Оцінка норми (norm judgment) стосується того, яку поведінку вважають обов’язковою, дозволеною чи забороненою.
Моральне рішення (moral decision) — вибір між можливими діями. Моральне міркування (moral reasoning) — процес побудови аргументів і висновків. Моральна інтуїція (moral intuition) — швидка оцінка, яка може виникати без усвідомленого поетапного аргументування; інтуїтивність сама по собі не означає ірраціональності. Моральна мотивація — те, що спонукає діяти відповідно до морально значущої мети, а моральна поведінка — фактична дія або бездіяльність.
Ці рівні не слід ототожнювати. Людина може вважати дію неправильною й не звинувачувати конкретного агента через відсутність контролю. Може сформулювати складне моральне міркування й помилитися у фактах. Може мати моральні цінності, переконання або сильну моральну ідентичність, але діяти інакше під впливом ситуації, стимулів, групових норм або конфлікту мотивів. Діадична мораль передусім пояснює структуру морального сприймання й судження, а не гарантує перехід від переконань до поведінки.
Намір, причинність, наслідок і страждання
Діадична схема стає виразнішою, коли спостерігач може пов’язати чотири компоненти: агент мав певний намір; його дія причинно пов’язана з подією; існує сторона, здатна пережити наслідок; цей наслідок оцінюється як негативний. Проте психологічна вага цих компонентів залежить від того, яке саме судження ставиться перед людиною.
Для судження «це неправильно» може бути центральним намір або порушення норми. Для питання «хто винен?» важливими стають контроль, передбачуваність і причинний внесок. Для рішення про покарання додаються уявлення про заслуженість, небезпеку, стримування, пропорційність та соціальні норми. Тому moral judgment, blame judgment, responsibility attribution і punishment judgment не слід об’єднувати в один показник. Cushman, 2008.
Так само «страждання» не є єдиною можливою формою негативного наслідку. Люди можуть оцінювати втрату автономії, ризик майбутньої шкоди, порушення прав, соціальне виключення або позбавлення ресурсу. Проте що ширше визначати harm, то легше зробити теорію нефальсифікованою: якщо будь-який моральний дискомфорт автоматично назвати шкодою, твердження «мораль завжди про шкоду» перестає бути сильним емпіричним прогнозом. Це одна з концептуальних меж шкодоцентричних моделей.
Діадична мораль і сприймання психіки
Діадична мораль тісно пов’язана з дослідженнями mind perception — того, які психічні здатності люди приписують іншим. У класичній двовимірній моделі Курта Грея та колег agency охоплює здатність планувати, діяти й контролювати себе, а experience — здатність відчувати біль, страх, радість та інші переживання. Діадична мораль відображає цю структуру у моральній площині: сприйнята agency підтримує образ морального агента, а experience — образ морального пацієнта. Gray, Young & Waytz, 2012.
Це зв’язок між двома видами соціального сприймання, а не доказ того, що агентність і здатність страждати є взаємовиключними властивостями. Реальна людина може мати високу здатність діяти й високу здатність переживати. Саме тому моральне типування треба читати як тенденцію спостерігача спрощувати ролі, а не як поділ людей на сталі «типи» агентів і жертв.
Що підтримують емпіричні дані
По-перше, є широка база даних, що моральні оцінки чутливі до психічних станів агента, причинності та наслідків. Це не унікальне передбачення діадичної теорії, але воно підтримує центральність її базових компонентів. Дослідження Кушмана, Янг і Сакс та ширша література про намір і причинність показують, що спостерігачі не реагують на наслідок ізольовано. Cushman, 2008; Young & Saxe, 2011.
По-друге, спеціальні дослідження dyadic completion показали, що моральне засудження може збільшувати сприйману наявність жертви або страждання. У п’яти дослідженнях «безжертвових» порушень автори зафіксували саме таку тенденцію. Це важлива підтримка механізму добудовування діади, хоча вона не робить усі «безжертвові» моральні оцінки проявами одного процесу. Gray, Schein & Ward, 2014.
По-третє, дослідження морального типування показують, що ролі благодійника, правопорушника або постраждалої сторони можуть змінювати приписування агентності та чутливості до болю. Ці результати підтримують тезу, що моральне сприймання і mind perception взаємодіють. Gray & Wegner, 2009.
По-четверте, новіша Affective Harm Account пропонує не протиставляти «раціональну оцінку шкоди» та «емоцію». Сприймана шкода сама може бути швидкою, інтуїтивною і насиченою афектом. Це робить сучасну модель складнішою, ніж формула «люди засуджують лише те, що об’єктивно шкодить». Gray et al., 2022.
По-п’яте, огляд 2025 року, написаний прихильниками цього напряму, розглядає сприймання шкоди як можливий спільний механізм, який інтегрує намір, причинність, страждання, культурні знання та контекст. Це корисний сучасний синтез, але його слід читати як розвиток шкодоцентричної дослідницької програми, а не як доказ консенсусу щодо універсальності однієї теорії. Gray & Pratt, 2025.
Де проходять межі теорії
Шкода не є достатньою умовою морального засудження
Найсильніший прямий виклик ідеї, що навмисна шкода автоматично організує моральне засудження, походить із досліджень «wrongless harms» — шкоди без морального порушення. Royzman і Borislow описали поведінки, які учасники вважали навмисними, корисливими та передбачувано шкідливими, але не обов’язково морально неправильними. Це показує, що сама структура агент → негативний наслідок не є достатньою для морального вироку. Royzman & Borislow, 2022.
Для теорії це означає, що норма, легітимність очікувань, права, рольові обов’язки й інтерпретація контексту мають власну пояснювальну вагу. Якщо модель охоплює їх усі через дедалі ширше поняття «сприйманої шкоди», вона отримує велику гнучкість, але втрачає точність передбачення.
«Безжертвові» порушення залишаються спірною зоною
Діадична теорія прагне пояснити моральні оцінки чистоти, табу та інших нібито безшкідливих порушень через автоматичне або інтуїтивне добудовування шкоди. Деякі експерименти це підтримують. Водночас інші дослідження демонструють відмінності між доменами: наприклад, намір може впливати на оцінку шкоди сильніше, ніж на деякі сценарії чистоти. Тому твердження, що всі такі судження є лише прихованим сприйманням шкоди, залишається теоретично суперечливим. Young & Saxe, 2011; Zhan & Wu, 2019.
Культурна універсальність потребує окремих перевірок
Більшість класичних експериментів моральної психології проводилися на обмежених вибірках. Сучасні кроскультурні дослідження показують і спільні структури, і відмінності у зв’язках між моральними цінностями, поведінкою та соціальним контекстом. Це не спростовує діадичну рамку, але робить необґрунтованим автоматичний перенос результатів однієї країни або університетської вибірки на всі культури. Atari et al., 2023.
Діада спрощує розподілену причинність
У реальному житті шкода часто виникає без одного очевидного агента: через організаційні процедури, колективні рішення, багатоланкові системи, ринки, технічну інфраструктуру або взаємодію багатьох людей. Когнітивний шаблон може підштовхувати спостерігача шукати одного винуватця та одну жертву там, де причинність розподілена. Це корисна гіпотеза для аналізу сприймання, але вона не замінює фактичного встановлення причин і відповідальності.
Діадична мораль і плюралістичні моделі
Одна з головних теоретичних суперечок у моральній психології стосується того, скільки базових психологічних конструкцій потрібно для пояснення моральних суджень. Діадична теорія прагне до парсимонії: дуже різні моральні оцінки можна організувати через сприймання норми, афекту та шкоди в структурі агент → пацієнт. Плюралістичні моделі, зокрема теорія моральних засад (Moral Foundations Theory, MFT), припускають кілька моральних доменів або «основ», які частково відрізняються за психологічним змістом.
MFT залишається впливовою, але її вимірювання та факторна структура продовжують розвиватися й обговорюватися. Оновлений MFQ-2 був перевірений у 25 популяціях і розділяє, зокрема, equality та proportionality; водночас великі психометричні дослідження показують, що альтернативні факторні моделі також можуть краще описувати відповіді, ніж проста первинна структура опитувальника. Atari et al., 2023; Wormley et al., 2025.
Коректне порівняння не звучить як «діадична мораль довела, що foundations не існують» або «MFT спростувала шкоду». Це різні способи моделювати моральну когніцію. Емпіричне питання полягає в тому, яка модель краще передбачає конкретні дані, у яких культурах, за яких завдань і на якому рівні аналізу. MFT слід описувати як впливову, але дискусійну рамку, а не як набір доведених біологічних «модулів» чи універсальних моральних органів.
Моральне судження, звинувачення, відповідальність і покарання — різні оцінки
Діадична мова легко створює ілюзію прямого ланцюга: є агент, є жертва, отже агент винний і заслуговує покарання. Психологічні дані складніші. Moral judgment відповідає на запитання про правильність, неправильність або допустимість. Blame judgment оцінює, наскільки особу слід звинувачувати. Responsibility attribution стосується контролю, причинного внеску й відповідальності. Punishment judgment додає питання санкції. Ці судження корелюють, але мають різні інформаційні вимоги. Cushman, 2008.
Саме тому наявність постраждалої сторони не встановлює автоматично повну відповідальність іншої сторони. І навпаки, відсутність очевидного фізичного постраждалого не робить дію автоматично морально нейтральною. Емпірична психологія описує структуру оцінювання; нормативна етика, право та конкретні факти події ставлять інші питання.
Моральна інтуїція і моральне міркування
Діадичне сприймання може бути швидким і інтуїтивним. Це не робить його ірраціональним. Інтуїція часто стискає великий обсяг попереднього досвіду, знань про норми, причинність і людську вразливість у швидку оцінку. Водночас швидкість не гарантує точності: шаблон може перебільшувати просту двосторонню причинність, добудовувати відсутню шкоду або ігнорувати альтернативні пояснення.
Моральне міркування також не гарантує правильного морального висновку. Розгорнуті аргументи можуть уточнювати намір, факти й наслідки, але можуть і раціоналізувати вже сформовану оцінку. Практичне значення діадичної теорії полягає не в тому, щоб замінити інтуїцію «логікою», а в тому, щоб зробити видимими компоненти судження: кого ми бачимо агентом, кого — постраждалою стороною, яку саме шкоду припускаємо і звідки знаємо, що вона сталася.
Чому одна й та сама подія може виглядати морально по-різному
Різні спостерігачі можуть погоджуватися щодо фізичних фактів і все одно розходитися в моральній оцінці, бо по-різному конструюють елементи діади. Один бачить навмисного агента, інший — людину з обмеженим контролем. Один бачить серйозну шкоду, інший — прийнятний ризик або добровільну ціну. Один включає віддалених постраждалих у моральне поле, інший фокусується на безпосередніх учасниках.
Це не означає, що всі моральні суперечки є «лише суб’єктивними». Факти про намір, причинність, наслідки та згоду можуть бути краще або гірше підтверджені. Діадична модель пояснює, чому саме ці факти стають психологічно центральними і чому сприймання може змінюватися разом із новою інформацією.
Діадична мораль, дегуманізація і моральне виключення
Якщо моральний пацієнт сприймається через здатність переживати, то зменшення приписуваної здатності до болю, страху або внутрішнього досвіду потенційно змінює моральне сприймання шкоди. Це один зі шляхів, через які mind perception пов’язують із моральним статусом. Однак терміни «дегуманізація» або «моральне виключення» не слід використовувати як ярлики для будь-якої жорсткої незгоди. Вони позначають конкретні психологічні процеси, які мають перевірятися окремо.
Так само діадична рамка не дає підстав ранжувати культурні, релігійні, політичні чи інші групи за «моральністю». Вона може досліджувати, кого люди включають у коло моральної турботи, кому приписують агентність і вразливість та як ці уявлення впливають на судження, не перетворюючи опис психологічних механізмів на політичний або моральний вирок.
Що діадична рамка може сказати про ШІ
У взаємодії з системами штучного інтелекту люди можуть переносити звичну діадичну схему на небіологічні об’єкти: бачити систему як джерело рішення, як посередника дії або навіть як можливого адресата моральної турботи. Для психології це насамперед дані про людське сприймання. Приписування ШІ moral agency або moral patiency саме по собі не доводить наявність у системи свідомості, почуттів, здатності страждати чи самостійного морального статусу.
Відповідальність у технологічних системах також не зникає через те, що люди сприймають алгоритм як агента. Слід розрізняти автоматизоване рішення, рекомендацію ШІ, спільне рішення людини й системи та делегування рішення ШІ. У кожному випадку причинні й організаційні ролі розробників, користувачів, операторів і установ можуть бути різними. Психологічна схильність персоніфікувати інтерфейс не замінює аналізу фактичного контролю та відповідальності.
Типові помилки в інтерпретації діадичної моралі
Перша помилка — читати теорію як моральне правило «якщо є шкода, дія аморальна». Теорія описує психологічні зв’язки між сприйманою шкодою та моральним судженням; вона не виводить нормативний обов’язок із факту негативного наслідку.
Друга помилка — вважати агента автоматично винним. Агентність, причинність, відповідальність і звинувачення є різними оцінками. Контроль, знання, примус, намір і передбачуваність мають значення.
Третя помилка — вважати постраждалу сторону безпорадною або позбавленою агентності. Роль морального пацієнта описує напрямок можливої шкоди, а не загальну психологічну характеристику людини.
Четверта помилка — прирівнювати сприйману шкоду до об’єктивно доведеної шкоди. Саме сприймання може бути упередженим, неповним або змінюватися разом із моральною оцінкою.
П’ята помилка — вважати, що одна впливова модель скасувала всі інші теорії моральної психології. Діадична мораль, плюралістичні моделі, дослідження наміру, соціальних норм, моральних емоцій та культурної психології пояснюють частково різні рівні одного складного поля.
Як використовувати діадичну рамку для аналізу моральної ситуації
Як аналітичний інструмент діадична модель корисна, якщо розкласти первинне враження на перевірювані запитання. Кого я сприймаю як агента? Які саме дії приписую йому? Який у нього був контроль, намір і доступ до інформації? Хто або що сприймається як моральний пацієнт? Який наслідок я називаю шкодою? Чи цей наслідок встановлений, передбачений або лише уявляється? Яка норма, право або очікування були порушені?
Наступний крок — відокремити види судження. «Це неправильно» не тотожне «ця людина повністю винна». «Вона причинно причетна» не тотожне «вона заслуговує найсуворішого покарання». «Хтось постраждав» не тотожне «відомо, хто єдиний відповідальний». Такий поділ не вирішує моральну дилему автоматично, зате зменшує ризик підмінити складну причинність однією інтуїтивною діадою.
Для дослідника або читача ХАБу це також спосіб перевірити власну інтерпретацію. Якщо висновок тримається лише на тому, що «має бути жертва», варто шукати незалежні дані про наслідок. Якщо висновок тримається лише на негативній емоції, варто уточнити норму й фактичну шкоду. Якщо подія має багато учасників, варто не стискати її передчасно до одного агента та одного пацієнта.
Часті запитання
Чи означає теорія діадичної моралі, що вся мораль зводиться до шкоди?
Це сильна версія шкодоцентричного пояснення, яку підтримують її автори, але вона не є безспірним науковим консенсусом. Емпіричні дані добре показують важливість сприйманої шкоди, наміру й ролей агента та постраждалої сторони, однак існують контрприклади «wrongless harms», доменні відмінності та плюралістичні моделі. Royzman & Borislow, 2022.
Що таке moral patient українською?
Найзрозуміліший відповідник — «моральний пацієнт»: сторона, яку сприймають як здатну отримати добро або зазнати шкоди. Іноді вживають «постраждала сторона» або «жертва», але вони вужчі. Термін не пов’язаний із медичним статусом пацієнта.
Чи моральний агент автоматично є винним?
Ні. Сприймана агентність означає, що когось бачать джерелом дії. Для висновків про відповідальність і звинувачення додатково важливі намір, контроль, знання, примус, передбачуваність і причинний зв’язок із наслідком. Cushman, 2008.
Чи може одна людина бути і агентом, і жертвою?
Так. Реальні ролі не взаємовиключні. Людина може завдати шкоди в одному епізоді й зазнати її в іншому, а в межах однієї складної події мати частковий контроль і водночас бути вразливою до дій інших. Діадична схема спрощує сприймання, а не визначає незмінний «тип» людини.
Чи буває шкода без морального порушення?
Так. Негативний наслідок може бути передбачуваним або навіть навмисним, але в конкретному контексті не оцінюватися людьми як морально неправильний. Саме такі «wrongless harms» є важливим обмеженням сильної версії діадичної теорії. Royzman & Borislow, 2022.
Чим діадична мораль відрізняється від морального типування?
Діадична мораль — ширша теорія того, як структура агент → моральний пацієнт і сприймана шкода організують моральне судження. Моральне типування — конкретніша гіпотеза про те, як моральні ролі можуть змінювати приписування агентності та вразливості. Moral typecasting є одним із явищ, які діадична програма намагається об’єднати.
Чи доводить сприймання ШІ як морального агента, що ШІ має свідомість?
Ні. Якщо люди приписують системі роль агента або пацієнта, це є фактом про людське сприймання. Саме по собі таке приписування не доводить наявність у ШІ суб’єктивного досвіду, почуттів, страждання або моральної суб’єктності.
Пов’язані статті
Джерела
Atari, M., Haidt, J., Graham, J., Koleva, S., Stevens, S. T., & Dehghani, M. (2023). Morality beyond the WEIRD: How the nomological network of morality varies across cultures. Journal of Personality and Social Psychology. PubMed.
Cushman, F. (2008). Crime and punishment: Distinguishing the roles of causal and intentional analyses in moral judgment. Cognition, 108(2), 353–380. PubMed.
Gray, K., & Wegner, D. M. (2009). Moral typecasting: Divergent perceptions of moral agents and moral patients. Journal of Personality and Social Psychology, 96(3), 505–520. PubMed.
Gray, K., Young, L., & Waytz, A. (2012). Mind Perception Is the Essence of Morality. Psychological Inquiry, 23(2), 101–124. PubMed.
Gray, K., Schein, C., & Ward, A. F. (2014). The myth of harmless wrongs in moral cognition: Automatic dyadic completion from sin to suffering. Journal of Experimental Psychology: General, 143(4), 1600–1615. PubMed.
Gray, K., MacCormack, J. K., Henry, T., et al. (2022). The affective harm account (AHA) of moral judgment: Reconciling cognition and affect, dyadic morality and disgust, harm and purity. Journal of Personality and Social Psychology, 123(6), 1199–1222. PubMed.
Gray, K., & Pratt, S. (2025). Morality in Our Mind and Across Cultures and Politics. Annual Review of Psychology, 76, 663–691. PubMed.
Royzman, E. B., & Borislow, S. H. (2022). The puzzle of wrongless harms: Some potential concerns for dyadic morality and related accounts. Cognition, 220, 104980. PubMed.
Schein, C., & Gray, K. (2018). The Theory of Dyadic Morality: Reinventing Moral Judgment by Redefining Harm. Personality and Social Psychology Review, 22(1), 32–70. PubMed.
Wormley, A. S., Scott, M., Grimm, K. J., & Cohen, A. B. (2025). Measuring Morality: An Examination of the Moral Foundation Questionnaire's Factor Structure. Personality and Social Psychology Bulletin, 51(2), 314–328. PubMed.
Young, L., & Saxe, R. (2011). When ignorance is no excuse: Different roles for intent across moral domains. Cognition, 120(2), 202–214. PubMed.
Zhan, Z., & Wu, B. (2019). Ubiquitous harm: Moral judgment in the perspective of the theory of dyadic morality. Advances in Psychological Science, 27(1), 128–140. Journal page.