«Мистецтво любові» Еріха Фромма: теорія любові, зрілість і сучасна оцінка
Оновлено: 3 дні тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 3 вересня 2026 · Редакційна політика
Коротко
«Мистецтво любові» — книга Еріха Фромма, уперше видана 1956 року. Її головна теза суперечить популярному уявленню про любов як подію, яка просто «трапляється» з людиною. Для Фромма любов — це людська здатність і спосіб ставлення до світу, які потребують зрілості, знання, уваги, дисципліни та практики.
Це не сучасний посібник із терапії стосунків і не науково валідована модель любові. Фромм писав як психоаналітик, соціальний психолог і гуманістичний мислитель середини ХХ століття. Тому його ідеї важливо читати у двох площинах: як історично впливову концепцію любові та як набір тез, частину яких можна зіставляти із сучасними дослідженнями близькості, чуйності партнера й автономії, але не називати їх прямим емпіричним підтвердженням Фромма.
Ця сторінка присвячена саме книзі «Мистецтво любові». Загальне питання про любов як психологічне явище розглядаємо окремо в матеріалі «Що таке любов?».
Бібліографічний паспорт книги
Оригінальна назва — The Art of Loving: An Inquiry into the Nature of Love. Перше видання вийшло в Нью-Йорку 1956 року у видавництві Harper & Brothers як дев’ятий том серії World Perspectives, яку планувала й редагувала Рут Нанда Аншен. Саме Harper & Brothers є історично коректною назвою видавця для першого видання: назва Harper & Row з’явилася лише 1962 року після злиття Harper & Brothers із Row, Peterson & Company. Тому сучасні каталожні записи, що нормалізують видавця як Harper & Row, не слід переносити в бібліографічний опис видання 1956 року.
Українською книга виходить під назвою «Мистецтво любові». Перевірене паперове видання Клубу сімейного дозвілля 2017 року переклала з англійської Віра Кучменко; обсяг — 192 сторінки, ISBN 978-617-12-3141-2. Пізніші перевидання з тим самим перекладачем мають інший ISBN, зокрема 978-617-12-8656-6. Це важливо не змішувати з бібліографією першого англомовного видання.
Як побудована «Мистецтво любові»
Книга має чотири основні частини. Спочатку Фромм ставить питання, чи можна вважати любов мистецтвом. Далі викладає власну теорію любові, окремо аналізує її проблеми в сучасному йому західному суспільстві та завершує розділом про практику любові.
У теоретичній частині він розглядає любов як відповідь на переживання людської відокремленості, аналізує стосунки батьків і дітей та описує кілька форм любові: братерську, материнську, еротичну, любов до себе й любов до Бога. Це категорії самого Фромма, а не сучасна наукова класифікація типів любові.
Чому Фромм називає любов мистецтвом
Фромм починає з критики установки, за якої головна проблема людини — знайти того, хто її полюбить, або зробити себе достатньо привабливою для любові. На його думку, така логіка зміщує увагу з власної здатності любити на пошук «правильного об’єкта».
Звідси й метафора мистецтва. Як музика, медицина чи будь-яка складна майстерність потребують теорії та практики, так само, вважає Фромм, любов не зводиться до сильного почуття. Вона передбачає розвиток особистості та здатність активно бути у стосунку з іншою людиною.
Цей підхід важливий ще й тому, що Фромм відрізняє закоханість від стійкої здатності любити. Початкова інтенсивність переживання сама по собі не гарантує зрілого зв’язку. Для нього центральним є не питання «наскільки сильне почуття», а те, як людина ставиться до іншої — чи бачить її окремою особистістю, чи піклується про неї, чи здатна відповідати за власну участь у стосунку й чи прагне справді її знати.
Любов як відповідь на людську відокремленість
У центрі теорії Фромма стоїть екзистенційна проблема: людина усвідомлює себе окремою істотою, власну скінченність і дистанцію між собою та іншими. Це усвідомлення може переживатися як самотність, тривога й безсилля.
Фромм описує різні способи подолання цього переживання — від конформізму та залежного злиття до творчої діяльності. Зрілу любов він вважає особливим способом єдності, за якого зв’язок з іншою людиною не вимагає втрати власної окремості.
Саме тут «Мистецтво любові» продовжує одну з головних тем «Втечі від свободи»: як бути пов’язаним з іншими й водночас не відмовлятися від автономії. У любові ця проблема набуває інтимної форми — близькість не повинна перетворюватися на володіння, підкорення або розчинення одного партнера в іншому.
Чотири елементи продуктивної любові
Описуючи зрілу, або продуктивну, любов, Фромм постійно повертається до чотирьох взаємопов’язаних елементів: турботи, відповідальності, поваги та знання.
Турбота означає активну зацікавленість у житті й розвитку того, кого людина любить. Для Фромма любов без турботи перетворюється на декларацію, не підкріплену ставленням і діями.
Відповідальність у нього не означає зовнішній обов’язок чи контроль. Ідеться про готовність відповідати на реальні потреби іншої людини та усвідомлювати власну участь у стосунку.
Повага передбачає здатність бачити іншу людину такою, якою вона є, а не як продовження себе. Саме повага не дає турботі й відповідальності перетворитися на опіку, привласнення чи домінування.
Знання означає прагнення розуміти іншу людину глибше за поверхові уявлення про неї. У Фромма ці чотири елементи утворюють єдину концептуальну рамку.
Важлива межа: це не чотири фактори стандартизованого психологічного тесту. «Турбота — відповідальність — повага — знання» є теоретичною схемою Фромма. Сучасні дослідження можуть вивчати близькі за змістом явища, але не доводять, що саме ці чотири компоненти є повним або універсальним науковим визначенням любові.
Любов і зрілість
Для Фромма зрілість у любові пов’язана зі здатністю бути близьким, не перетворюючи іншу людину на засіб задоволення власних потреб. Він протиставляє продуктивний зв’язок залежності, володінню, підкоренню та ідеалізації.
Зріла любов у його системі не скасовує потреби людини в іншому, але змінює характер цієї потреби. Інший не повинен заповнювати внутрішню порожнечу ціною власної автономії. Любов передбачає взаємність двох окремих людей, кожна з яких зберігає здатність діяти, відповідати й розвиватися.
Ця думка залишається однією з найбільш плідних у книзі: близькість і автономія не обов’язково є протилежностями. Водночас конкретні пояснення Фромма щодо того, як формується зрілість, значною мірою спираються на психоаналітичну й гуманістичну теорію його епохи, а не на сучасні лонгітюдні моделі розвитку стосунків.
Які форми любові описує Фромм
Фромм не обмежує любов романтичними стосунками. Він описує кілька її форм, через які намагається показати різні способи людського зв’язку.
Братерська любов
Братерську любов Фромм розглядає як базову форму турботи про іншу людину як рівну. Її сенс не в родинному зв’язку між братами, а в ширшому переживанні людської солідарності та відповідальності за інших.
Це найбільш універсальна за задумом Фромма форма любові: вона не залежить від винятковості однієї конкретної людини й пов’язана з визнанням спільної людської гідності.
Материнська любов
Материнську любов Фромм пов’язує з турботою про життя й розвиток дитини та здатністю підтримати її поступове відокремлення. У його ідеальній моделі зріла материнська любов не утримує дитину біля себе, а допомагає їй стати автономною.
Однак опис материнської та батьківської функцій у книзі значною мірою побудований на гендерних уявленнях середини ХХ століття. Сьогодні такі функції не слід автоматично прив’язувати до біологічної статі чи традиційного поділу сімейних ролей.
Еротична любов
Еротична любов у Фромма — прагнення до особливої близькості й єдності з конкретною людиною. Він наполягає, що сексуальний потяг і сильне романтичне захоплення самі по собі ще не є зрілою любов’ю.
Його критика спрямована проти зведення близькості до інтенсивності пристрасті. Еротичний зв’язок, за Фроммом, має включати ті самі загальні принципи турботи, відповідальності, поваги й знання.
Водночас частина міркувань автора про статеву полярність і «чоловіче» та «жіноче» відображає бінарні й гетеронормативні припущення свого часу. У сучасній психології сексуальності та гендеру ці твердження не можуть використовуватися як нормативна наукова модель.
Любов до себе
Фромм різко відрізняє любов до себе від егоїзму. У його логіці людина, яка здатна турбуватися, поважати й знати іншу, не повинна виключати з цього ставлення саму себе.
Тому любов до себе не є конкурентом любові до інших. Навпаки, презирство до себе, постійне самознецінення або нездатність визнавати власні потреби не створюють автоматично більш «самовідданої» любові.
Ця теза була однією з причин широкого впливу книги. Біограф Лоуренс Фрідман окремо підкреслює, що для Фромма здатність любити себе була необхідною умовою повноцінного любовного зв’язку.
Любов до Бога
Окремий великий блок Фромм присвячує любові до Бога. Він розглядає її через історію релігійних уявлень і власну гуманістичну інтерпретацію духовності.
Ця частина книги є філософською та релігієзнавчою, а не емпірично-психологічною. Її варто читати як елемент світогляду Фромма й ширшої гуманістичної концепції людини, а не як науково перевірену теорію релігійного досвіду.
Чому Фромм критикує романтичну ідею «правильної людини»
Одна з наскрізних тем книги — критика споживацької логіки у стосунках. Фромм вважав, що ринкова культура заохочує людей оцінювати себе й потенційних партнерів як набори привабливих якостей, які мають вигідно «обмінюватися» на шлюбному чи романтичному ринку.
У такій системі проблема любові легко перетворюється на проблему вибору найкращого партнера або підвищення власної «вартості». Фромм натомість переносить центр ваги на здатність самої людини любити.
Це соціально-критична теза, а не встановлений універсальний психологічний закон. Проте вона важлива для розуміння місця книги в ширшій творчості Фромма: «Мистецтво любові» продовжує його аналіз ринкової орієнтації характеру, відчуження й того, як соціальні структури можуть проникати в найособистіші сфери життя.
Любов як активність, а не володіння
Фромм описує любов як активну орієнтацію. Її активність не означає постійну дію чи самопожертву. Йдеться про внутрішню участь людини у власному житті й житті іншого.
Саме тому він надає великого значення здатності давати. Але «давати» у його концепції не означає втрачати себе, поступатися всім або виконувати чужі вимоги. Він пов’язує це з проявом життєвості, інтересу, знань, радості та власної продуктивності.
Ця відмінність важлива й для сучасного читання книги. Турбота не тотожна контролю, відповідальність — не тотожна відповідальності за чужі рішення, а любов не вимагає відмови від особистих меж чи безпеки.
Що Фромм називає практикою любові
Остання частина книги присвячена не набору готових вправ, а умовам, без яких, на думку Фромма, людина не може розвивати любов як мистецтво. Серед них він називає дисципліну, зосередженість, терпіння, серйозне ставлення до майстерності, раціональну віру та подолання нарцисизму.
Фромм підкреслює, що любов неможливо ізолювати від решти особистості. Не можна систематично ставитися до людей як до засобів, уникати відповідальності у всіх інших сферах життя, а потім очікувати, що в романтичному зв’язку автоматично з’явиться зріла любов.
Тому його «практика» — передусім етична й характерологічна програма. Це не клінічний протокол, не програма парної терапії і не набір технік із доведеною ефективністю.
Любов і суспільство
Для Фромма проблема любові не є суто приватною. У третій частині книги він аналізує те, як капіталістичне споживче суспільство, конкуренція, відчужена праця та ринковий характер впливають на людські зв’язки.
Він вважає суперечливим суспільство, яке вимагає від людей постійної конкуренції, самопросування й інструментального ставлення одне до одного, але водночас очікує від них глибокої безкорисливої любові в приватному житті.
Цей аргумент є частиною соціальної теорії Фромма. Сучасна соціальна психологія не використовує його як готову модель причин любовних труднощів. Проте сама постановка питання — як економічні, культурні й технологічні умови змінюють близькість — залишається предметом сучасних досліджень.
Що сучасна психологія може зіставити з Фроммом
Через сім десятиліть після виходу книги психологія стосунків працює з іншими теоріями й методами. Дослідники вимірюють конкретні конструкти, спостерігають пари в часі, використовують щоденникові дизайни, експерименти та лонгітюдні дані.
Одним із добре досліджених понять є сприймана чуйність партнера — відчуття, що близька людина розуміє тебе, визнає твої переживання й дбає про твоє благополуччя. Огляд Бейзанур Аріджан-Дінч і Шеллі Ґейбл 2023 року називає таку чуйність фундаментальним процесом формування й підтримання інтимності.
Змістовно тут легко побачити перегук із фроммівськими турботою, повагою та знанням. Але це не означає, що дослідження чуйності «довели теорію Фромма»: конструкти мають інші операціоналізації, іншу теоретичну історію та власну емпіричну базу.
Інша сучасна лінія досліджень стосується підтримки автономії. У трьох багатоаспектних дослідженнях, оприлюднених онлайн 2024 року та надрукованих у журнальному випуску 2026 року, сприймана підтримка сексуальної автономії з боку партнера була пов’язана із задоволенням базових психологічних потреб, сексуальною та загальною задоволеністю стосунками навіть з урахуванням загальної чуйності партнера.
Це також концептуально близько до вимоги Фромма поважати окремість іншого. Але знову ж таки йдеться про сучасну самостійну дослідницьку традицію, а не прямий тест книги 1956 року.
Що сучасні дослідження не підтверджують
Немає підстав називати «Мистецтво любові» сучасною доказовою теорією любові в тому самому сенсі, в якому говорять про валідовані психологічні моделі та вимірювальні інструменти.
Фромм не створив стандартизованої шкали, яка вимірює чотири компоненти любові, не перевіряв їх як факторну структуру на репрезентативних вибірках і не демонстрував, що його перелік форм любові є вичерпною універсальною класифікацією.
Книга поєднує психоаналіз, екзистенційну філософію, соціальну критику, етику та релігійні роздуми. Саме ця широта зробила її впливовою, але вона ж означає, що різні твердження книги мають різний епістемічний статус.
Гендер, сексуальність і межі історичної моделі
Частину «Мистецтва любові» сьогодні необхідно читати історично. Фромм часто описує материнське й батьківське, чоловіче й жіноче як полярні принципи та будує частину аналізу еротичної любові навколо гетеросексуальної пари.
Такі уявлення не відповідають сучасному науковому розумінню різноманіття гендеру, сексуальної орієнтації та сімейних ролей. Дослідник Дж. Едгар Бауер показував, що у Фромма поряд із критикою патріархальної влади залишалася сильна прихильність до бінарного поділу статей і гетеронормативності.
Водночас феміністична оцінка Фромма не є однозначно негативною. Соціологиня Лінн Чансер звертає увагу, що його критика домінування й підпорядкування, вимога автономії та взаємного визнання і його неромантизована концепція любові мають виразні точки дотику із сучасною феміністичною теорією стосунків.
Отже, коректніше не оголошувати книгу ані «позачасовою істиною», ані повністю застарілою. Її сильні сторони й історичні обмеження проходять через сам текст одночасно.
Чи вчить книга, як «правильно любити»
Назва може створювати враження практичного посібника, але Фромм не дає алгоритму, який гарантує добрі стосунки. Його вимоги до дисципліни, зосередженості, терпіння, віри й подолання нарцисизму сформульовані переважно як етичні орієнтири.
Саме це є і однією з меж книги. Сучасні критичні прочитання зауважують, що між загальним ідеалом зрілої любові та конкретними способами розвитку цієї здатності залишається значна дистанція. Докторська робота Кевіна Сміта, присвячена «Мистецтву любові», розвиває критику Фромма з позицій психодинамічної, екзистенційної та інтерсуб’єктивної складності реальних стосунків.
Тому читати книгу як моральний наказ «просто навчіться любити краще» було б спрощенням. Людські стосунки залежать не лише від зрілості чи зусиль окремої людини, а й від досвіду прив’язаності, психічного здоров’я, взаємності, безпеки, насильства або його відсутності, соціального контексту та реальної поведінки обох партнерів.
Якщо у стосунках є насильство, примус, переслідування або загроза безпеці, ідеї про терпіння, відповідальність чи працю над любов’ю не повинні використовуватися для виправдання небезпечного зв’язку.
Сучасна академічна рецепція
У 2026 році Лоло Жак Майєр і Клод-Елен Майєр опублікували психобіографічне дослідження про місце любові в житті й творчості Фромма. Автори реконструюють його уявлення про любов як активну здатність, що потребує дисципліни, зосередженості й терпіння, а також виділяють турботу, відповідальність, повагу та знання як чотири центральні аспекти.
Ця робота важлива як свідчення того, що «Мистецтво любові» залишається предметом академічного інтересу через сімдесят років після першого видання. Але метод дослідження — якісна психобіографія однієї історичної постаті. Вона не є емпіричною валідацією універсальної моделі любові й самі автори залишають частину висновків відкритими для подальшого аналізу.
Біограф Лоуренс Фрідман показує інший масштаб впливу книги: саме «Мистецтво любові» вивело Фромма до масової міжнародної аудиторії й зробило тему любові однією з центральних у його публічному образі.
Що в «Мистецтві любові» залишається інтелектуально сильним
Найстійкіша спадщина книги — не конкретна типологія, а кілька великих питань.
Перше: любов — це лише почуття чи також здатність діяти щодо іншого певним чином?
Друге: чи можлива близькість без привласнення, контролю та втрати автономії?
Третє: чи можна по-справжньому поважати іншу людину, не намагаючись переробити її під власні потреби?
Четверте: як культурні й економічні умови впливають на те, що люди вважають любов’ю?
П’яте: чи може людина ставитися з любов’ю до інших, систематично зневажаючи себе?
На ці питання сучасна психологія не відповідає мовою Фромма, але багато з них залишаються живими в дослідженнях близькості, чуйності, автономії, прив’язаності, взаємності й підтримки.
Чому книгу досі варто читати
«Мистецтво любові» варто читати не як інструкцію з гарантованого щастя і не як підручник сучасної наукової психології. Її сила — у зміні самого запитання про любов.
Фромм переносить увагу з «як знайти людину, яка мене любитиме» на «якою є моя здатність любити». Він змушує думати про любов як про поєднання близькості й свободи, турботи й поваги, зв’язку й окремості.
Саме цей поворот зробив книгу однією з найвідоміших праць Фромма. Але сучасне читання потребує подвійної оптики: зберегти сильні гуманістичні питання й водночас не переносити без критики у ХХІ століття гендерні, сексуальні, психоаналітичні та соціальні припущення 1950-х років.
Підсумок
«Мистецтво любові» Еріха Фромма — праця 1956 року, у якій любов описується як активна людська здатність і зріла орієнтація особистості, а не лише як почуття або щасливий збіг обставин.
У центрі моделі Фромма — турбота, відповідальність, повага й знання; здатність до близькості без втрати автономії; любов до себе без ототожнення з егоїзмом; критика споживацького й ринкового ставлення до стосунків.
Сучасні дослідження близьких стосунків справді показують значення таких окремих процесів, як чуйність партнера, інтимність і підтримка автономії. Проте вони не роблять фроммівську модель валідованою науковою типологією любові.
Тому найточніше місце «Мистецтва любові» сьогодні — між історією психологічної думки, гуманістичною філософією, соціальною психологією й культурною критикою. Це книга, з якою можна продуктивно сперечатися — і саме тому вона продовжує жити.
Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу
Еріх Фромм — біографія, соціальний характер, гуманістичний психоаналіз і місце любові в його системі.
Втеча від свободи — інша ключова праця Фромма про свободу, автономію, авторитаризм і конформізм.
Що таке любов? — загальна психологічна сторінка про любов; це окремий загальний пошуковий інтент, а не сторінка книги Фромма.
Психоаналіз — історія, базові ідеї та сучасна оцінка психоаналітичної традиції.
Неофрейдизм — напрям, у контексті якого часто розглядають частину спадщини Фромма.
Пов’язані статті
Джерела та література
Erich Fromm. The Art of Loving: An Inquiry into the Nature of Love. New York: Harper & Brothers, 1956. World Perspectives, Vol. 9. WorldCat і Google Books.
Erich Fromm Online / Literary Estate. Catalogue List of the Writings by Erich Fromm: офіційний каталог.
Erich Fromm. The Art of Loving, бібліографічний запис і зміст: Google Books.
«Мистецтво любові». Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2017. Переклад з англійської Віри Кучменко. 192 с. ISBN 978-617-12-3141-2. Каталог ЛОУНБ.
Lawrence J. Friedman. The Lives of Erich Fromm: Love’s Prophet. Розділ 6 «To Love and to Mentor». Columbia University Press, 2014: Oxford Academic.
Lolo Jacques PN Mayer, Claude-Hélène Mayer. «The Art of Loving»: A Psychobiographical Perspective on Erich Fromm’s Life and Love Concepts. Journal for Person-Oriented Research, 2026. DOI 10.17505/jpor.2026.29050: PubMed.
Beyzanur Arican-Dinc, Shelly L. Gable. Responsiveness in romantic partners’ interactions. Current Opinion in Psychology, 2023. DOI 10.1016/j.copsyc.2023.101652: PubMed.
Ariel Shoikhedbrod, Cheryl Harasymchuk, Emily A. Impett, Amy Muise. When a Partner Supports Your Sexual Autonomy. Personality and Social Psychology Bulletin, 2026; оприлюднено онлайн 2024. DOI 10.1177/01461672241279099: PubMed.
Sandra L. Murray. Regulating relationship risk: Partner responsiveness as a safety signal. Current Opinion in Psychology, 2023. DOI 10.1016/j.copsyc.2023.101582: PubMed.
Lynn S. Chancer. Sadomasochism or the Art of Loving: Fromm and Feminist Theory. The Psychoanalytic Review, 2017. DOI 10.1521/prev.2017.104.4.469: PubMed.
J. Edgar Bauer. «The Freak of Nature»: On Erich Fromm’s Vindication of Binomial Sexuality and the Potentials of the «Homosexual Deviation». Journal of Homosexuality, 2017. DOI 10.1080/00918369.2016.1236601: PubMed.
Kevin Smith. Erich Fromm’s «The Art of Loving»: An existential, psychodynamic, and theological critique. PhD thesis, University of Glasgow, 2020: University of Glasgow.