Кримінальний профайлінг: що він може, чого не може і яка доказова база

Q: Чим профайлінг відрізняється від оцінювання ризику насильства?

Профайлінг формує гіпотези про невідомого правопорушника за вже вчиненими діями. Оцінювання ризику насильства стосується імовірності майбутнього насильницького результату для конкретної людини або ситуації у визначеному контексті й часовому горизонті.

13 годин тому

Читати 13 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 6 жовтня 2026 · Редакційна політика

Кримінальний профайлінг — це група методів поведінкового аналізу, за допомогою яких із відомих обставин правопорушення намагаються сформулювати ймовірні характеристики невідомого правопорушника, звузити або впорядкувати слідчі версії та підказати напрями подальшої перевірки. Його науково коректний статус — допоміжний інструмент формування гіпотез. Профіль не є психологічним «відбитком пальця», не встановлює особу злочинця, не доводить вину і не замінює криміналістичні, процесуальні чи експертні докази.

У популярній культурі профайлер часто постає людиною, яка «читає» злочинця за кількома деталями місця події. Реальна практика значно прозаїчніша: вона залежить від якості вихідних даних, базових частот, конкретного типу правопорушення, прозорості логіки висновку та можливості перевірити альтернативні пояснення. Систематичний огляд і метааналіз 40 років досліджень показали, що емпірична база профайлінгу неоднорідна: сильних досліджень, які створюють і перевіряють профілі, небагато, а реальних оцінок ефективності ще менше. Водночас окремі вузькі завдання, передусім зв’язування серій правопорушень, мають кращу статистичну підтримку. Fox & Farrington, 2018.

Ця межа є центральною для кримінальної психології: профайлінг може допомогти організувати невизначеність, але не перетворює поведінкові закономірності на факт про конкретну людину.

Що саме називають кримінальним профайлінгом

Термін «кримінальний профайлінг» використовують для кількох споріднених практик. У вузькому значенні це offender profiling — виведення ймовірних характеристик невідомого правопорушника з особливостей його дій. У ширшій професійній практиці до поведінкової підтримки розслідування можуть входити аналіз місця події, оцінка послідовності дій, зв’язування епізодів, географічний аналіз, поради щодо інтерв’ювання та пріоритизації ресурсів.

Саме тому сучасні правоохоронні системи дедалі частіше використовують ширші назви. Федеральне бюро розслідувань США описує роботу своїх Behavioral Analysis Units через criminal investigative analysis, interview strategy, investigative strategy, threat assessment та case-linkage services. FBI Behavioral Analysis. У Великій Британії National Crime Agency використовує поняття behavioural investigative advice; сама NCA прямо зазначає, що behavioural investigative advisers історично називали offender profilers. National Crime Agency.

Для українського читача важливо ще одне термінологічне розрізнення. У законодавстві та документах із захисту персональних даних слово «профілювання» може означати автоматизоване опрацювання даних для оцінювання характеристик особи. Це інший предмет. У цій статті йдеться саме про кримінальний профайлінг невідомого правопорушника в контексті розслідування.

Яке питання профайлінг може вирішувати

Коректне питання профайлінгу звучить приблизно так: «Які гіпотези про невідомого правопорушника найкраще узгоджуються з доступними поведінковими й ситуаційними даними, і які з них варто перевірити наступними?» Це питання про організацію пошуку, а не про встановлення особи.

Відповідь має бути імовірнісною. Висновки на кшталт «правопорушник напевно має таку професію», «це людина з певним діагнозом» або «особа з цією рисою і є злочинцем» виходять далеко за межі того, що дозволяє доказова база. Профайлінг працює з неповною інформацією, а одна й та сама поведінка може мати різні причини.

Практична цінність виникає тоді, коли профіль формулює перевірювані припущення: які версії пріоритетніші, які дані можуть їх підтвердити або спростувати, які альтернативи залишаються відкритими та яка невизначеність кожного висновку.

На яких даних будується профіль

Поведінковий аналіз може враховувати послідовність дій, спосіб проникнення або контакту, вибір місця й часу, взаємодію з потерпілою людиною, використання знарядь, ступінь підготовки, дії до і після події, спроби приховати сліди, географію епізодів, а також надійно встановлені обставини попередніх схожих правопорушень. Усе це є вихідними даними, а не готовими психологічними висновками.

Якість профілю обмежена якістю даних. Якщо слідова картина неповна, частина відомостей походить із неточних спогадів, епізоди помилково вважаються пов’язаними або важливі контекстні фактори невідомі, помилка переноситься в наступні інтерпретації. Тому доказово орієнтований підхід вимагає відокремлювати спостереження від висновку: «двері були відчинені певним способом» — факт; «правопорушник професійний» — інтерпретація, яка потребує окремого обґрунтування.

Основні підходи до профайлінгу

Історично сформувалися різні традиції. Досвідово-інтуїтивний підхід спирається на професійний досвід слідчих або профайлерів і порівняння з відомими випадками. Клінічний підхід використовує психологічні або психіатричні концепції для інтерпретації поведінки. Статистичний та дослідницько-психологічний підхід намагається будувати висновки на емпірично встановлених закономірностях у вибірках правопорушень. Сучасна behavioural investigative advice прагне поєднувати різні типи даних, але робити ланцюг аргументації видимим і перевірюваним. Alison та співавт., 2010.

Ці підходи не мають однакової доказової сили. Сам факт використання статистики не гарантує валідності, якщо вибірка мала, нерепрезентативна або модель не перевірена на незалежних даних. Так само великий досвід фахівця не перетворює інтуїцію на надійний вимірювальний інструмент. Ключове питання завжди одне: наскільки конкретний висновок був перевірений і з якою частотою він помиляється.

Від місця події до гіпотези: де виникає найбільший ризик помилки

Класичний профайлінг часто передбачає перехід від спостережуваної поведінки до стійких характеристик людини: віку, способу життя, соціального статусу, досвіду, особистісних рис. Саме цей перехід є найвразливішим. Він потребує припущення, що схожі дії в подібних злочинах систематично пов’язані зі схожими характеристиками правопорушників.

Дослідження так званої гомології показують, що це припущення не можна приймати автоматично. У відомому дослідженні 100 випадків зґвалтування незнайомих осіб схожість дій на місці події не мала позитивного лінійного зв’язку зі схожістю віку, соціально-демографічних характеристик або кримінальної історії правопорушників. Автори назвали просте припущення гомології надто спрощеним для основи профайлінгу. Mokros & Alison, 2002.

Це не означає, що поведінкові дані марні. Вони можуть бути інформативними для окремих завдань і змінних. Висновок інший: перехід «ця поведінка → така людина» потребує конкретного емпіричного мосту, а не загальної психологічної правдоподібності.

Що показує доказова база профайлінгу

Найширший сучасний синтез поля — систематичний огляд і метааналіз Bryanna Fox і David Farrington — охопив 426 публікацій 1976–2016 років. Автори зафіксували поступове підвищення наукової строгості досліджень, але водночас встановили, що лише невелика частина робіт використовувала сильний емпіричний підхід для розробки нових профілів, а оцінок практичної ефективності було ще менше. Fox & Farrington, 2018.

Окремий систематичний огляд валідності кримінального профайлінгу проаналізував вісім досліджень і дійшов висновку, що техніка в цілому ще не має достатньої статистичної валідації; автори окремо підкреслили методологічні проблеми попередніх спроб перевірки. Ribeiro & Soeiro, 2021.

Метааналіз експериментів із порівнянням профайлерів та інших груп також не підтвердив образ «особливої здатності» професійного профайлера. Самопроголошені профайлери або досвідчені слідчі не перевершували групи порівняння в передбаченні когнітивних процесів, фізичних характеристик, поведінки під час правопорушення чи соціальної історії; перевага за загальною точністю характеристик була лише незначною. Snook та співавт., 2007.

Сукупний висновок доказової бази чіткий: універсальний профіль, який надійно перетворює сліди поведінки на точний психологічний портрет невідомої конкретної людини, не має тієї емпіричної підтримки, яку йому приписує масова культура.

Де докази сильніші: зв’язування серій правопорушень

Важливий нюанс полягає в тому, що «профайлінг» охоплює різні задачі. Fox і Farrington виявили помірну або високу точність у метааналізі досліджень case linkage — визначення того, чи могли кілька правопорушень бути вчинені однією особою. Fox & Farrington, 2018. Це значно конкретніше питання, ніж побудова широкого психологічного портрета.

Case linkage спирається на дві ідеї: поведінка правопорушника має бути достатньо послідовною між епізодами й водночас достатньо відмінною від поведінки інших правопорушників. Огляд практики зв’язування злочинів знаходить емпіричну підтримку цих принципів, але підкреслює, що підтримка теоретичних передумов ще не дорівнює доказу практичної корисності в реальних розслідуваннях; досліджень реальної практики все ще бракує. Davies & Woodhams, 2019.

Отже, успіх вузької процедури не можна переносити на весь профайлінг. Якщо алгоритм або аналітик достатньо добре розрізняє, чи належать два епізоди до однієї серії, це не означає, що він так само добре визначить професію, сімейний стан, особистісні риси або психічний стан невідомого правопорушника.

Сучасна поведінкова слідча порада: ширше й дисциплінованіше за «портрет злочинця»

У британській практиці зміщення від традиційного offender profiling до behavioural investigative advice було спробою зробити допомогу розслідуванню прозорішою. Аналіз 47 звітів 2005 року показав, що 96% тверджень мали зазначені підстави, 70% були перевірюваними після розкриття справи, але лише 43% були сформульовані так, щоб їх можна було об’єктивно спростувати; формальне обґрунтування або backing мало 34% тверджень. Almond, Alison & Porter, 2007.

Новіше дослідження 77 звітів National Crime Agency за 2016–2021 роки знайшло значно вищу структурованість: майже всі твердження мали зазначені підстави, а близько 73% мали warrant або backing. Автори оцінили потенційну корисність як високу для інформативного поведінкового аналізу місця події і значно нижчу для створення нових напрямів розслідування. Sigurdardóttir та співавт., 2024.

Ці результати важливо тлумачити правильно. Вони показують якість аргументації й потенційну корисність поради, а не доводять, що поведінковий аналітик здатен точно назвати характеристики конкретного невідомого правопорушника. Корисна професійна консультація і валідний інструмент ідентифікації — різні твердження.

Що кримінальний профайлінг реально може дати розслідуванню

Найобґрунтованіша роль профайлінгу — структурувати інформацію й невизначеність. Він може допомогти сформулювати кілька конкуруючих гіпотез, виділити поведінкові ознаки, які потребують окремої перевірки, визначити, які дані відсутні, та запропонувати порядок перевірки версій.

В окремих задачах поведінкова інформація може бути корисною для пріоритизації великої кількості потенційних напрямів, аналізу можливого зв’язку між епізодами, оцінки просторово-часових закономірностей і підготовки стратегії інтерв’ювання. Саме в такій широкій ролі поведінковий аналіз описують сучасні FBI та NCA. FBI NCA.

Найбільша практична користь виникає не тоді, коли профіль звучить яскраво, а коли він створює перевірювані рішення: «якщо ця гіпотеза правильна, ми очікуємо побачити X; якщо неправильна — Y». Така форма зменшує ризик перетворити психологічну історію на самопідтверджувальну версію.

Чого профайлінг не може встановити

Кримінальний профайлінг не встановлює особу правопорушника. Навіть якщо певна характеристика статистично частіше трапляється серед людей, які вчиняють конкретний тип правопорушення, вона зазвичай також трапляється в багатьох людей, не пов’язаних із конкретною справою. Без урахування базових частот така характеристика легко створює величезну кількість хибних збігів.

Профайлінг не встановлює клінічний діагноз. Діагноз потребує належного клінічного оцінювання конкретної людини; поведінка на місці події не є достатньою процедурою діагностики. Профіль також не встановлює осудність, процесуальну компетентність, деєздатність або інший юридично значущий психічний стан.

Профайлінг не встановлює правдивість. Невідповідність очікуваному «типу» поведінки, хвилювання, незвична реакція, стиль мовлення або окрема невербальна ознака не є прямим індикатором брехні. Так само профіль не може замінити перевірку показань і доказів.

Профайлінг не встановлює небезпечність і не прогнозує з точністю майбутню насильницьку подію. Для окремого питання про ймовірність насильства існує власна дисципліна — оцінювання ризику насильства — з іншими цілями, інструментами, часовими горизонтами та правилами інтерпретації.

Нарешті, профайлінг не доводить вину. Психологічна відповідність профілю не є доказом участі в конкретному правопорушенні.

Чому влучний профіль може здаватися точнішим, ніж він є

Оцінювати профіль після того, як особу вже встановлено, психологічно складно. Люди схильні помічати збіги, надавати гнучким формулюванням зміст заднім числом і менше пам’ятати помилкові або неперевірювані передбачення. Це створює враження точності навіть тоді, коли профіль міг би так само добре «підійти» іншій людині.

Експериментальні дослідження показали, що професіонали могли оцінювати неоднозначні профілі як досить точні навіть тоді, коли їм давали різні описи правопорушників. Автори пов’язали це з механізмами, близькими до ефекту Барнума: загальні й еластичні твердження легко пристосовуються до відомого результату. Alison, Smith & Morgan, 2003.

Snook та колеги описали ширший «ефект ілюзії профайлінгу»: віру можуть підтримувати яскраві анекдоти, повторення історій успіху, авторитетний статус «експерта», вибіркова увага до правильних прогнозів і схильність створювати сенс із неоднозначних тверджень. Snook та співавт., 2008.

Тому справжня перевірка точності має бути проспективною й повною: до встановлення правопорушника потрібно зафіксувати всі передбачення, їхню конкретність, імовірність і критерії перевірки, а після розкриття справи врахувати не лише збіги, а й помилки, невизначені твердження та базову частоту кожної характеристики.

Базові частоти: арифметика, яка руйнує магію

Уявімо, що профіль стверджує: невідомий правопорушник, імовірно, чоловік певного вікового діапазону, живе неподалік і має доступ до автомобіля. Навіть якщо всі ці характеристики виявляться правильними, вони можуть описувати тисячі людей. Інформаційна цінність профілю залежить не від того, наскільки характеристика звучить психологічно переконливо, а від того, наскільки вона змінює ймовірності порівняно з тим, що було відомо до аналізу.

Рідкісна, добре верифікована й незалежна ознака може суттєво звузити пошук. Поширена характеристика майже не звужує його. І саме тому профіль не можна оцінювати за кількістю «влучань» без порівняння з базовими частотами і простішими альтернативними прогнозами.

Профайлінг, географічне профілювання і зв’язування справ — не одне й те саме

Географічне профілювання працює з просторовими даними: місцями правопорушень, маршрутами, відстанями й можливими «якірними» точками. NCA описує Geographic Profiler як окрему спеціалізовану функцію поряд із Behavioural Investigative Advisers. National Crime Agency. Це важлива ознака професійної диференціації: не кожен метод, який допомагає звузити пошук невідомого правопорушника, є психологічним портретуванням.

Аналіз зв’язування справ відповідає на питання, чи могли різні епізоди належати одному правопорушнику. Профілювання характеристик невідомої особи відповідає на інше питання. Їх не слід змішувати, особливо коли обговорюється доказовість: метод може мати пристойні показники в одному завданні й слабкі — в іншому.

Профайлінг і оцінювання загроз — різні задачі

Оцінювання загроз цілеспрямованого насильства починається не з питання «яка людина могла вчинити цей злочин?», а з питання «чи є в поведінці конкретної особи або ситуації ознаки руху до цілеспрямованого насильства, і що можна зробити для зменшення небезпеки?». Воно орієнтоване на запобігання та управління ситуацією.

Кримінальний профайлінг зазвичай ретроспективний: від уже вчинених дій він рухається до гіпотез про невідомого правопорушника. Оцінювання загроз — проспективне й управлінське. Перенесення аргументів із одного напряму на інший створює методологічну плутанину. Майбутня окрема сторінка Українського психологічного ХАБу про оцінювання загроз матиме власний canonical intent; до її публікації активне посилання не ставиться.

Профайлінг і психологічна діагностика

Психологічне або психіатричне оцінювання конкретної людини використовує інтерв’ю, клінічну історію, спостереження, стандартизовані методики та інші джерела даних відповідно до конкретного питання. Профайлінг невідомого правопорушника не має доступу до такого набору інформації й не може відтворити його за слідами поведінки.

Навіть коли профайлер використовує клінічну термінологію, це не надає висновку статусу діагнозу. Формулювання «поведінка може бути сумісною з…» і «людина має розлад…» належать до різних рівнів твердження. Ця межа є частиною ширшої судової психології і захищає як якість розслідування, так і права конкретних людей.

Профайлінг у кримінальному процесі України

Кримінальний процесуальний кодекс України не називає «кримінальний профіль» окремим процесуальним джерелом доказів. Стаття 84 визначає доказами фактичні дані, отримані в передбаченому Кодексом порядку, а процесуальними джерелами доказів — показання, речові докази, документи та висновки експертів. Кримінальний процесуальний кодекс України.

Звідси випливає практична межа: поведінковий профіль сам по собі не є окремою категорією доказу вини й не набуває автоматично статусу висновку експерта. Його можна розглядати як аналітичну або орієнтувальну підтримку розслідування настільки, наскільки конкретне використання відповідає законній процедурі. Якщо певні відомості оформлюються як експертний висновок, до них застосовуються вимоги, які закон встановлює саме для експертного дослідження.

В українській фаховій літературі та навчальних матеріалах поняття профайлінгу використовується, зокрема, у контексті слідчої діяльності й створення психологічного портрета невідомого правопорушника. Наприклад, методичні рекомендації Національної академії внутрішніх справ описують технології профайлінгу як комплекс поведінкових, інформаційно-пошукових і комунікативних підходів. НАВС, 2019. Наявність такого професійного вжитку не змінює процесуальної межі: науковий або аналітичний метод і юридичний статус доказу — різні питання.

Основні ризики помилкового використання

Перший ризик — тунельне бачення. Якщо профіль рано стає «історією справи», нові факти можуть інтерпретуватися через нього, а альтернативні версії — отримувати менше уваги. Профіль тоді перестає бути гіпотезою і починає керувати відбором інформації.

Другий ризик — підтверджувальне упередження. Слідчі й аналітики можуть активніше помічати характеристики підозрюваного, що збігаються з профілем, і недооцінювати розбіжності. Особливо небезпечні широкі характеристики, які легко пояснити постфактум.

Третій ризик — стереотипізація. Статистичний зв’язок на рівні групи не виправдовує висновок про конкретну людину за статтю, віком, соціальним статусом, психічним здоров’ям, етнічністю, стилем життя чи іншою ознакою. Профіль не повинен перетворюватися на підставу для необґрунтованого підозрювання.

Четвертий ризик — змішування точності й корисності. Порада може бути корисною, бо змушує команду систематизувати матеріали або перевірити забутий напрям, навіть якщо передбачення характеристик правопорушника виявиться неточним. І навпаки, кілька правильних характеристик не доводять, що метод загалом покращив розслідування.

Як виглядає доказово орієнтоване використання профайлінгу

Доказово орієнтований профайлінг починається з чіткого питання. Аналітик має вказати, які саме дані використано, що є фактом, що — інтерпретацією, які дослідження підтримують перехід від одного до іншого і наскільки великою є невизначеність.

Кожен істотний висновок бажано формулювати так, щоб його можна було спростувати. «Правопорушник, імовірно, має досвід, який дозволяє зробити X, тому в реєстрах варто перевірити Y» значно корисніше за «це організований і контролюючий тип особистості». Перше твердження створює процедуру перевірки; друге легко перетворюється на еластичний психологічний портрет.

Необхідно порівнювати профіль із базовими частотами та простими альтернативами. Якщо звичайна статистика за конкретним типом правопорушення прогнозує характеристику не гірше, складний профіль не додає інформації. Якщо інтуїтивна версія не має кращої точності, ніж випадковий або базовий прогноз, її слід відповідно знецінити.

Нарешті, результат профайлінгу має вести до незалежної перевірки доказами. Дані ДНК, цифрові сліди, відеозаписи, документи, показання, предмети та інші належно отримані відомості не стають сильнішими через те, що вони «підходять» до профілю. Саме вони перевіряють версію, а не навпаки.

Як оцінювати якість профілю

Якісний профіль можна оцінювати за кількома ознаками: прозорістю джерел даних, чітким відділенням фактів від інтерпретацій, конкретністю прогнозів, зазначенням імовірності, наявністю альтернативних пояснень, можливістю спростування, опорою на релевантні дослідження та обліком базових частот.

Корисно також запитати, що станеться, якщо профіль помиляється. Чи виключить він невинну людину з поля уваги? Чи, навпаки, приверне надмірну увагу до великої групи людей? Чи відверне ресурси від сильнішої доказової лінії? Профіль із високою ціною помилки потребує вищого стандарту обґрунтування.

Кримінальний профайлер: експертність без міфології

Професійна експертність у поведінковому аналізі може мати цінність: досвід роботи з матеріалами складних справ, знання дослідницької літератури, вміння будувати альтернативні гіпотези, розуміння слідчої практики та здатність бачити прогалини в даних. Однак експертність не вимикає когнітивні упередження і не створює доступу до прихованої психіки невідомої людини.

Саме тому сильна професійна модель не повинна залежати від харизми профайлера. Вона має залишати слід аргументації, який інша компетентна людина може перевірити: вихідні дані → правило або емпірична закономірність → висновок → рівень упевненості → спосіб перевірки.

Що варто запам’ятати

Кримінальний профайлінг має реальну, але обмежену роль. Він може бути корисним як спосіб структурувати поведінкові дані, генерувати й ранжувати гіпотези та підтримувати окремі аналітичні задачі. Докази найкраще підтримують не магічний «портрет злочинця», а більш вузькі, формалізовані й перевірювані процедури, зокрема частину методів зв’язування справ.

Головна межа формулюється просто: кримінальний профайлінг ≠ діагноз і ≠ встановлення особи злочинця. Профіль — це гіпотеза для перевірки. Вина, причетність, психічний стан, процесуальний статус і юридичні рішення встановлюються іншими процедурами та на іншій доказовій основі.

Поширені запитання

Чи може профайлер назвати конкретного злочинця?

Ні. Науково обґрунтована роль профайлінгу полягає у формуванні ймовірнісних гіпотез і пріоритизації перевірок. Ідентифікація конкретної особи потребує незалежних доказів.

Чи є кримінальний профайлінг різновидом психологічної діагностики?

Ні. Діагностика оцінює конкретну людину за належною клінічною або психометричною процедурою. Профайлінг робить обмежені поведінкові припущення про невідому особу за даними правопорушення.

Чи можна використовувати профіль як доказ у суді?

КПК України не називає кримінальний профіль окремим процесуальним джерелом доказів. Процесуальний статус конкретної інформації залежить від того, як її отримано й оформлено; сам профіль не є автоматично доказом вини або висновком експерта.

Чи працює профайлінг серійних злочинів краще?

Для вузького завдання зв’язування епізодів однієї серії доказова база сильніша, ніж для широкого передбачення особистісних і демографічних характеристик невідомого правопорушника. Ці задачі потрібно оцінювати окремо.

Чим профайлінг відрізняється від оцінювання ризику насильства?

Профайлінг намагається сформулювати гіпотези про невідомого правопорушника за вже вчиненими діями. Оцінювання ризику насильства стосується імовірності майбутнього насильницького результату для конкретної людини або ситуації у визначеному контексті й часовому горизонті.