Естетичні вподобання і смак: чому нам подобаються різні твори, стилі та форми

7 жовт.

Читати 12 хв

Оновлено: 8 жовт.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 7 жовтня 2026 · Редакційна політика

Коротка відповідь

Естетичні вподобання — це закономірності того, що людина частіше обирає, оцінює як приємне, красиве, цікаве або варте уваги у мистецтві та інших естетичних об’єктах. Естетичний смак у повсякденній мові позначає відносно стійкіший профіль таких виборів: які форми, стилі, рівні складності, теми й способи вираження нам зазвичай ближчі. У науковій психології це не одна окрема «здатність» і не шкала від поганого до доброго смаку. Дослідники вимірюють конкретні судження — подобається чи ні, красиво чи ні, цікаво чи ні, наскільки хочеться дивитися далі — і вивчають, як вони виникають.

Сучасна емпірична естетика описує смак як результат взаємодії щонайменше чотирьох груп чинників: властивостей твору, особливостей і попереднього досвіду глядача або слухача, історії знайомства з певними формами та поточного контексту. Огляд психології мистецтва 2026 року прямо підкреслює цю взаємодію «стимул — людина — контекст» як центральний принцип пояснення індивідуальних відмінностей у вподобаннях. Wagemans, 2026.

Тому відповідь на запитання «чому мені це подобається?» майже ніколи не зводиться до однієї причини. Та сама картина може спочатку здаватися незрозумілою, після знайомства зі стилем — цікавою, у музеї — сильнішою, а через кілька років — менш привабливою. І навпаки: форма, що легко читається з першого погляду, може швидко сподобатися, але так само швидко набриднути.

Що саме психологія називає естетичним вподобанням

Вподобання, краса, інтерес, задоволення та розуміння пов’язані, але це різні психологічні показники. Людина може вважати твір красивим, але не хотіти бачити його вдома; може не назвати його красивим, проте вважати надзвичайно цікавим; може розуміти задум і водночас не любити результат. Саме тому дослідження естетики використовують різні типи оцінок і не зводять їх до одного універсального бала. Огляд Palmer, Schloss і Sammartino показує, що естетичну реакцію вивчають через різні поведінкові та суб’єктивні методи, а теоретичні моделі пояснюють її через кілька механізмів одночасно.

Механізми того, як формується саме судження «це красиво» й відчуття прекрасного, розглянуто окремо у статті Психологія краси: як формуються естетичні судження і відчуття прекрасного.

У межах психології мистецтва естетичний смак доцільно розуміти не як внутрішній «суддю», який безпомилково розпізнає якість, а як відносно стійкий спосіб оцінювання, що формується в історії взаємодії людини з мистецтвом. Він має індивідуальну послідовність, але зберігає пластичність.

Карта смаку: твір × людина × досвід × контекст

Найкорисніша модель для пояснення різних смаків — розглядати кожну естетичну оцінку як результат перетину чотирьох рівнів. Перший рівень — сам об’єкт: його колір, ритм, контури, симетрія, композиція, складність, репрезентативність, темп, тембр або інші властивості. Другий — людина: її попередній досвід, знання, очікування, риси особистості, увага та поточний стан. Третій — історія контакту: наскільки форма знайома, скільки разів ми з нею зустрічалися, чи навчилися її «читати». Четвертий — контекст: де, як і з якою інформацією ми зустріли твір.

Ці рівні не працюють незалежно. Складність, яка для новачка є перевантаженням, для знавця може бути джерелом інтересу. Знайомість, яка полегшує сприймання, іноді підвищує симпатію, а іноді зменшує її через насичення. Культурний контекст впливає на те, які форми стають звичними, а експертність змінює спосіб їх інтерпретації.

Властивості твору справді важливі, але вони не диктують смак

Лінії, контури, симетрія, колір, пропорції, контраст і складність можуть систематично впливати на оцінювання. Проте жодна окрема властивість не є універсальним законом «краси». Сильний приклад — вигнуті контури. Систематичний огляд і метааналіз Chuquichambi та співавторів охопив 61 дослідження, 106 незалежних вибірок і 309 ефектів та виявив загальну перевагу вигнутих над гострокутними формами помірної величини. Водночас ефект змінювався залежно від типу стимулу, часу показу, завдання й експертності. Отже, навіть відносно надійна закономірність не перетворюється на універсальне правило.

Так само немає однієї оптимальної складності для всіх. Частина класичних моделей припускала, що приємність найвища за помірної складності, але сучасні дані показують складнішу картину: уподобання до простого, середнього або складного залежить від досвіду, жанру, знайомості й того, чого людина очікує від зустрічі з твором. Song, Kwak і Kim показали, що знайомість і новизна взаємодіють із візуальною складністю, репрезентативністю та мистецьким досвідом глядача.

Чому знайоме часто подобається більше

Повторна зустріч зі стимулом може підвищувати симпатію — це відомо як ефект простого пред’явлення. Один із можливих механізмів полягає в тому, що знайомий об’єкт стає легше обробляти: його структура швидше розпізнається, менше ресурсів витрачається на первинне розшифрування, а суб’єктивна легкість може бути пережита позитивно. Класична теорія Reber, Schwarz і Winkielman пов’язала естетичне задоволення з легкістю обробки інформації.

Проте формула «чим знайоміше, тим більше подобається» є надто простою. Метааналіз Montoya та співавторів узагальнив 268 кривих із 81 публікації та показав, що ефект повторного пред’явлення часто має нелінійну форму: після зростання симпатії подальші повтори можуть давати менший виграш або навіть зниження. У мистецтві знайомість також конкурує з пошуком новизни.

Сучасний перегляд теорій легкості обробки підкреслює, що позитивною може бути не просто абсолютна «легкість», а відповідність очікуванням, відчуття прогресу в розумінні або навіть продуктивна складність. Yoo, Jasko і Winkielman, 2024 показують, що оцінка залежить від прогнозів і пізнавальних цілей: іноді людина шукає легке й знайоме, а іноді саме складність, неоднозначність і потреба розгадувати підсилюють цінність досвіду.

Новизна може приваблювати не менше, ніж знайомість

Мистецтво часто цінується за те, що порушує очікування, пропонує нову форму або примушує перебудувати спосіб бачення. Тому знайомість і новизна не є взаємовиключними «кнопками» симпатії. Найчастіше вони працюють разом: знайомі елементи дають опору, а нові створюють інтерес. Для однієї людини оптимальна точка буде ближче до передбачуваності, для іншої — до складності й ризику.

У дослідженні Song та співавторів новизна виявилася важливим чинником, але її вплив змінювався залежно від змісту картини, її складності й досвіду глядача, особливо для абстрактного мистецтва. Це пояснює, чому універсальні поради на кшталт «щоб розвинути смак, треба просто дивитися більше класики» або «складніше мистецтво завжди краще» не мають достатньої психологічної основи.

Знання й досвід змінюють те, що ми бачимо у творі

Мистецька експертність — це не лише великий запас назв і дат. Вона змінює категоризацію, увагу до формальних рішень, очікування щодо стилю та здатність будувати значення з неоднозначного матеріалу. Тому експерт і новачок можуть буквально вирішувати різні перцептивні й смислові завдання, дивлячись на те саме полотно.

У пререєстрованих дослідженнях індійських і західних учасників Darda і Cross виявили, що перевага репрезентативного мистецтва над абстрактним та культурна «своя» перевага залежали від виду мистецтва й експертності. Експертиза не зробила оцінки однаковими; вона модифікувала закономірності. Це важливе обмеження для ідеї, ніби навчання веде всіх до одного «правильного» смаку.

Контекстуальні знання також можуть змінювати досвід. У дослідженні Casteau і Smith, 2024 додаткова інформація про задум або формальну побудову підвищувала оцінки й змінювала спосіб розглядання абстрактних творів, тоді як для фігуративних робіт ефект був слабшим. Отже, пояснення особливо допомагає там, де значення неочевидне, але саме по собі не гарантує симпатії.

Особистість пов’язана зі смаком, але не визначає конкретний вибір

Індивідуальні відмінності також мають значення. Найпослідовніше в дослідженнях мистецьких інтересів і складніших естетичних уподобань фігурує відкритість до досвіду — одна з широких рис особистості. Люди з вищою відкритістю в середньому частіше цікавляться мистецтвом, новизною та складними культурними формами. Але зв’язок статистичний, а не діагностичний: за особистісним профілем неможливо надійно вгадати, яку саме картину, фільм чи композицію полюбить конкретна людина.

Огляд ролі особистості в емпіричній естетиці показує, що риси пояснюють лише частину варіативності, а ефекти залежать від виду мистецтва, способу вимірювання та проміжних чинників. У практичному сенсі це означає: «ваш улюблений стиль розкриває ваш характер» — значно сильніше твердження, ніж дозволяє наукова база.

Культура формує очікування, але не програмує смак

Культура задає репертуар форм, до яких людина часто має доступ, навчає жанрових кодів, створює канони й соціальні значення. Водночас кроскультурні дослідження знаходять і спільні закономірності — наприклад, чутливість до симетрії, контрасту, пропорцій або складності. Огляд Jacobsen ще раніше підкреслював, що естетичне оцінювання виникає на перетині перцептивних, історичних, культурних, освітніх та індивідуальних чинників.

Сучасніші дані ускладнюють будь-яку просту розповідь про «універсальну красу». Darda і Cross показали, що культурне походження та експертність взаємодіють, а результати не однаково переносяться між живописом і танцем. Це означає, що культура не є декоративним фоном: вона входить у сам спосіб кодування й оцінювання мистецьких форм.

Чому в мистецтві люди часто не погоджуються між собою

Ступінь згоди залежить від того, що саме оцінюють. Vessel та співавтори порівняли кілька візуальних доменів і виявили більше спільного смаку для облич і природних ландшафтів та значно сильніші індивідуальні відмінності для мистецтва й архітектури. Тобто сама категорія об’єкта змінює баланс між спільними й особистими компонентами оцінки.

Нове дослідження близнюків Bignardi та співавторів також показало надійні індивідуальні відмінності в оцінках абстрактних зображень, сцен і облич. У конкретних показниках автори оцінили генетичний внесок у частину міжіндивідуальної варіативності, але самі наголошують: спадковість є характеристикою варіації в певній популяції й середовищі та не означає існування «гена смаку» чи біологічної напередвизначеності конкретних уподобань.

Контекст може змінити оцінку того самого твору

Місце, підпис, рамка подання, інформація про автора, сусідні роботи й очікування щодо жанру можуть змінити те, як людина оцінює об’єкт. Це не означає, що контекст «обманює» глядача. Естетична оцінка за своєю природою включає інтерпретацію: той самий сенсорний матеріал отримує різне значення залежно від того, до якої категорії його віднесено й що людина про нього знає.

Модель Leder і Nadal описує естетичний епізод як послідовність взаємопов’язаних перцептивних, когнітивних та емоційних процесів, де контекст і знання беруть участь у формуванні судження. Саме тому естетичне сприймання не є пасивним копіюванням властивостей твору.

Смак і мозок: немає одного «центру краси»

Нейроестетика досліджує, як естетичні оцінки пов’язані з роботою мозку, але сучасні дані не підтримують спрощену картину одного центру, який «вмикається на красу». Chatterjee і Vartanian запропонували розглядати естетичний досвід як взаємодію сенсомоторних, емоційно-оцінювальних та систем знання і значення.

Метааналіз Hu та співавторів об’єднав 49 нейровізуалізаційних досліджень із 982 учасниками та не виявив спільної ділянки, яка б однаково пояснювала красу облич і візуального мистецтва. Для різних типів стимулів виявлялися різні патерни конвергентної активації. Це сильний аргумент проти популярної метафори універсального «центру краси».

Чи можна розвивати естетичний смак

Смак може змінюватися. Повторні контакти створюють знайомість; навчання відкриває нові категорії й способи бачення; знання про контекст полегшує інтерпретацію; практика порівняння робить помітними деталі, які раніше проходили повз увагу. Але розвиток смаку не означає рух до одного обов’язкового набору правильних уподобань.

Практично корисніше говорити про розширення репертуару сприймання. Людина може навчитися розуміти, чому працює певна композиція, відрізняти стилі, помічати ритм, структуру або цитати, витримувати більшу неоднозначність — і після цього її оцінки можуть змінитися. Та сама людина може водночас зберегти щиру нелюбов до конкретного жанру. Розуміння й симпатія не тотожні.

Якщо хочеться дослідити власний смак, корисно не питати лише «подобається чи ні», а розкласти реакцію на кілька запитань: що саме привернуло увагу; наскільки це знайоме; чи зрозуміла структура; що стало цікавішим після пояснення; чи змінилася оцінка після повторної зустрічі; чи подобається твір як красивий, цікавий, зворушливий або інтелектуально складний. Такий спосіб спостереження ближчий до того, як естетичний досвід реально вивчає психологія.

Що наука встановила достатньо надійно

По-перше, естетичні оцінки мають і спільні, і індивідуальні компоненти. Люди не оцінюють мистецтво випадково, але й не приходять до єдиного результату. По-друге, формальні властивості стимулу впливають на оцінювання, однак їхній ефект залежить від людини та ситуації. По-третє, знайомість, попередній досвід і легкість обробки часто підсилюють симпатію, але не монотонно й не за будь-яких умов. По-четверте, знання та експертність змінюють спосіб сприймання, особливо складного й неоднозначного мистецтва. По-п’яте, культура й контекст є частиною механізму оцінки, а не зовнішнім шумом.

Водночас наука не має універсальної формули, яка за набором властивостей твору точно передбачить смак конкретної людини. Навіть сучасні моделі, що успішно прогнозують частину оцінок на основі візуальних ознак, не перетворюють естетичний вибір на повністю детерміновану задачу. Це узгоджується з ширшою картиною естетичного досвіду як взаємодії сприймання, значення, емоцій і контексту.

Естетичні вподобання, краса й естетичні емоції — не одне й те саме

Вподобання відповідає на питання «що я обираю або люблю більше?». Судження про красу — «наскільки це для мене красиве?». Інтерес — «наскільки це хочеться досліджувати далі?». Естетичні емоції охоплюють захоплення, зворушення, трепет, фрисон та інші переживання, які можуть виникати навіть тоді, коли об’єкт не називають красивим.

Це розрізнення пояснює парадоксальні на перший погляд реакції. Людина може любити похмуру музику, трагічний фільм або тривожну картину не тому, що прагне звичайного позитивного настрою, а тому, що мистецький досвід дає іншу структуру переживання — інтерес, значення, емоційну інтенсивність, формальну майстерність або можливість безпечно взаємодіяти зі складною темою. Такі процеси належать до психології мистецтва, а не до терапевтичних методів.

Чому музичний смак може відрізнятися від загального естетичного смаку

Різні мистецькі домени мають власні закономірності. У музиці важливими стають ритм, тембр, гармонічні очікування, знайомість із жанром, автобіографічні асоціації та соціальний контекст слухання. Тому людина може любити мінімалізм у живописі й водночас віддавати перевагу насиченій складній музиці. Загальна сторінка про естетичні вподобання описує спільні механізми, а специфіку слухання розкриває психологія музики. Специфічні закономірності вибору жанрів і стилів розкрито також у статті «Музичні вподобання».

Поширені запитання

Чому смак змінюється з віком?

Тому що змінюються досвід, коло доступних стилів, знання, соціальне середовище, цілі й сам спосіб сприймання. Частина вподобань може бути досить стабільною, але нові контакти й нове розуміння перебудовують систему очікувань. Вік сам по собі не є єдиною причиною; важлива історія досвіду.

Чому те, що спочатку дратувало, згодом може сподобатися?

Одна з причин — зростання знайомості та легкості обробки. Інша — те, що з повторенням людина починає розпізнавати структуру, стиль і закономірності, які спочатку були приховані. Але надмірне повторення може дати протилежний ефект, тому звикання не є нескінченною прямою.

Чому люди з мистецькою освітою часто інакше оцінюють абстрактне мистецтво?

Освіта дає категорії, знання про стиль і практику роботи з неоднозначністю. Це підвищує можливість побачити формальну структуру й сенс там, де новачок бачить лише незрозумілий набір елементів. Дослідження експертності показують, що відмінності особливо помітні для абстрактних і складних стимулів.

Чи існують універсально красиві форми?

Деякі тенденції повторюються в різних вибірках — наприклад, помірна перевага вигнутих контурів. Але навіть такі ефекти мають модератори й не є універсальними для кожної людини, кожного стимулу та кожного контексту. Тому коректніше говорити про статистичні тенденції, а не про абсолютні закони краси.

Чи можна за улюбленим мистецтвом визначити особистість?

Окремі риси, особливо відкритість до досвіду, статистично пов’язані з мистецькими інтересами та деякими стилістичними вподобаннями. Але точність недостатня, щоб робити психологічний висновок про конкретну людину за однією улюбленою картиною, жанром або плейлистом.

Чи потрібно «вчитися любити» мистецтво?

Вчитися можна бачити більше: розпізнавати композицію, стиль, цитати, історичний контекст і логіку форми. Це часто розширює діапазон того, що стає зрозумілим і цікавим. Любов до конкретного твору залишається окремою оцінкою й не є обов’язковим результатом навчання.

Висновок

Естетичний смак формується не в одному місці й не з однієї причини. Він виникає з повторюваної взаємодії між властивостями мистецьких об’єктів, способом їх сприймання, попереднім досвідом, знаннями, особистісними схильностями, культурою та ситуацією. У цій системі є спільні для багатьох людей закономірності, але достатньо простору для стійких індивідуальних відмінностей.

Саме тому різні смаки є не перешкодою для психології, а одним із її головних предметів. Наукове завдання полягає в тому, щоб пояснити, які компоненти оцінки є відносно спільними, які залежать від історії конкретної людини, як вони змінюються з досвідом і чому один твір може бути водночас простим для одного глядача, складним для іншого й цінним для обох з різних причин.