Абстрактне мистецтво і психологія сприймання: чому ми бачимо в ньому сенс, емоції та красу
Оновлено: 8 жовт.
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 7 жовтня 2026 · Редакційна політика
Абстрактне мистецтво не прибирає сенс із зображення. Воно послаблює або усуває очевидну предметну підказку — впізнавану людину, будинок, дерево, сюжет — і через це збільшує роль форми, кольору, ритму, просторових відношень, попереднього досвіду, пам’яті, асоціацій і контексту. Психологічно глядач не просто «дивиться на плями»: він організовує побачене, висуває гіпотези, перевіряє їх, відчуває емоційну тональність і формує оцінку. Сучасні моделі естетичного досвіду описують це як взаємодію перцептивних, когнітивних та емоційно-оцінних процесів, а не як один механізм або один «центр мистецтва» в мозку.
Саме тому двоє людей можуть побачити в одній абстрактній роботі різні образи й сенси, але це не означає, що інтерпретація цілком довільна. Її обмежує сам твір: розташування елементів, колірні відношення, напрям ліній, масштаб, повтори, контрасти, фактура, назва та інша доступна інформація. У дослідженні 2025 року абстрактні картини справді викликали більшу міжіндивідуальну варіативність словесних інтерпретацій і патернів активності у вищих асоціативних мережах, ніж фігуративні твори; ранні зорові ділянки такої різниці не показали Durkin та співавт.. Це сильний аргумент на користь активної ролі особистого досвіду, але нейронна кореляція сама по собі не доводить єдиної причинної схеми.
Що психологія називає сприйманням абстрактного мистецтва
У психологічних експериментах «абстрактне мистецтво» зазвичай означає твори, в яких немає однозначного зображення знайомих предметів або в яких предметна впізнаваність істотно зменшена. Це робоча дослідницька категорія, а не повна історія абстракціонізму. Реальні твори утворюють континуум: від майже фігуративних зображень із деформаціями до безпредметних композицій. Тому результати одного набору картин не слід механічно переносити на все, що в мистецтвознавстві називають абстракцією.
Психологію тут цікавить конкретне питання: що відбувається між візуальною структурою твору та досвідом глядача. Батьківська сторінка ХАБу про сприймання образотворчого мистецтва пояснює загальний процес бачення, інтерпретації й оцінювання художнього твору. Ця стаття звужує фокус до ситуації, коли впізнаваний сюжет уже не може бути головною опорою для розуміння.
Українська психологічна література також розглядала цей механізм. У теоретичній роботі Віри Жовтянської сприймання абстрактного мистецтва описується через формування суб’єктивних гіпотез і репрезентацій, пов’язаних із досвідом та емоційною сферою Жовтянська, 2019. Ця праця корисна як локальний концептуальний контекст, а емпіричні висновки статті нижче спираються насамперед на міжнародні експериментальні дослідження й огляди.
Чому ми шукаємо сенс там, де немає очевидного сюжету
Зорова система постійно структурує інформацію. Вона групує елементи, виділяє контури, співвідносить частини з цілим і порівнює поточний сигнал із тим, що вже відоме. У звичайній сцені багато гіпотез швидко знімаються: контур, текстура й контекст узгоджуються з категорією «обличчя», «автомобіль» або «дерево». В абстрактній композиції предметна категорія часто не дає такого швидкого завершення. Через це зростає простір для повторного перегляду, асоціацій і альтернативних прочитань.
Впливова модель естетичної обробки Leder та співавт. описує взаємопов’язані рівні від перцептивного аналізу й класифікації до когнітивного опанування та оцінювання Leder et al., 2004. Пізніші порівняльні огляди підкреслюють, що різні моделі по-різному описують послідовність і зворотні зв’язки, але сходяться в одному: мистецький досвід формується через взаємодію того, що дано у творі, і того, що глядач приносить із собою Pelowski та співавт., 2016.
Неоднозначність створює простір для гіпотез
Неоднозначність — один із ключів до абстрактного досвіду. Вона означає, що зображення підтримує кілька можливих організацій або тлумачень і жодне не знімає всі інші миттєво. У дослідженні Jakesch і Leder оцінки цікавості та вподобання змінювалися залежно від рівня неоднозначності; автори дійшли висновку, що певний рівень невизначеності може бути складником привабливості сучасного мистецтва Jakesch & Leder, 2009. Це не універсальна формула «чим незрозуміліше, тим краще»: надто легка й надто важка інтерпретація можуть працювати по-різному для різних людей і творів.
Сенс не дорівнює відгадуванню авторського задуму
Коли глядач каже «ця картина нагадує мені холодне місто» або «я бачу тут зіткнення двох сил», він описує власну інтерпретацію. Вона може збігатися з наміром автора, частково перетинатися з ним або виникнути незалежно. Психологічно це все одно реальний зміст досвіду. Наукове питання полягає не в тому, чи «вгадав» глядач єдину приховану відповідь, а в тому, які ознаки твору, знання й асоціації зробили певне прочитання доступним.
Нове дослідження Durkin та співавт. показало, що зі зростанням рівня абстрактності словесні описи тих самих картин ставали більш різними між людьми Durkin et al., 2025. Це узгоджується з думкою, що абстрактний твір залишає більше місця для індивідуальної побудови значення. Водночас дослідження було спеціально спроєктоване для порівняння абстрактних і фігуративних картин; воно не доводить, що будь-яка особиста асоціація однаково обґрунтована самим твором.
Чому в абстракції раптом з’являються обличчя, фігури й сюжети
Людське сприймання чутливе до знайомих конфігурацій. Іноді кількох плям і контурів достатньо, щоб побачити обличчя, тварину або сцену там, де автор не зображав їх буквально. Це близько до парейдолії — упізнавання значущого образу в неоднозначному стимулі. У мистецтві така поява образу може бути частиною гри між предметністю й безпредметністю, але парейдолія не пояснює весь досвід абстракції.
Ми можемо не бачити жодного предмета й усе одно сприймати напрям, напруження, вагу, рівновагу, густоту, ритм або рух. Тобто значущість виникає не лише через розпізнавання об’єкта. Візуальні відношення самі можуть організовувати увагу й створювати відчуття структури. Саме тому загальна перцепція залишається фундаментом, а абстрактне мистецтво дає особливий випадок, у якому добре видно внесок організації, очікувань і знань.
Звідки беруться емоції, якщо картина нічого не «зображує»
Емоційна реакція на абстрактний твір може виникати кількома шляхами одночасно. Частина сигналу міститься у формальних властивостях — кольорах, контрастах, напрямі й густоті ліній, ритмі, масштабі та композиційному напруженні. Частина походить із особистих асоціацій і пам’яті. Ще частина залежить від ситуації: назви, музейного контексту, очікування, попередньої інформації та настрою глядача.
Експеримент Damiano та співавт. дав художникам і людям без художньої освіти завдання створювати абстрактні кольорові та лінійні зображення шести емоцій. В окремому дослідженні 242 спостерігачі розпізнавали емоційні категорії вище випадкового рівня; певні кольорові й лінійні характеристики систематично пов’язувалися з окремими емоціями Damiano et al., 2023. Це показує, що форма й колір можуть нести спільно прочитувані емоційні сигнали.
Звідси не випливає універсальний словник на кшталт «червоний завжди означає гнів, синій завжди означає смуток». У тому самому дослідженні йшлося про статистичні тенденції в конкретному наборі завдань, емоцій і учасників. Реальне мистецтво значно складніше: один колір змінює значення залежно від сусідніх кольорів, форми, культурних конвенцій, назви та особистої історії.
У 2026 році Zhou і Leder провели три розвідувальні дослідження переживання «зворушеності» сучасним абстрактним мистецтвом. Вони виявили, що абстрактні картини без кураторського пояснення можуть викликати справжнє, хоча здебільшого помірне переживання зворушеності; важливими корелятами були особиста значущість, зміст, який людина вибудовувала сама, і когнітивне опанування Zhou & Leder, 2026. Автори прямо називають результати розвідувальними, тому їх варто читати як перспективний сучасний напрям, а не як завершену теорію естетичних емоцій.
Чому абстрактне мистецтво може здаватися красивим
Краса в абстракції не зводиться до симетрії, «гарних кольорів» або простоти. Естетична оцінка формується на перетині властивостей твору та процесу його опрацювання. Легко організована композиція може подобатися завдяки відчуттю плавності й узгодженості; складна композиція — завдяки інтересу, новизні або задоволенню від того, що спочатку неясна структура раптом стала зрозумілішою.
Теорія перцептивної та когнітивної плавності припускає, що легкість опрацювання часто супроводжується позитивнішою оцінкою Reber, Schwarz & Winkielman, 2004. Однак мистецтво регулярно робить цінним саме ускладнення. В експериментах із неоднозначними зображеннями вподобання зростало після моменту перцептивного «ага», коли учасник знаходив переконливу організацію стимулу Muth & Carbon, 2013. Це не доводить, що кожна абстрактна картина приємна через «ага-ефект», але показує загальний шлях: задоволення може виникати не лише від простоти, а й від успішного опанування складності.
Немає універсальної нейронної формули краси
Дослідження абстрактних картин за допомогою функціональної МРТ знаходять кореляції естетичної оцінки з активністю у зорових і медіальних лобових ділянках, але між учасниками може бути низька згода щодо того, які саме роботи красиві Rasche та співавт., 2023. Ширший огляд нейроестетики описує взаємодію сенсорно-моторних, емоційно-оцінних і смислово-знаннєвих систем Chatterjee & Vartanian, 2014. Коректний висновок полягає в розподіленій участі багатьох систем; дані не дають підстав шукати один універсальний «центр краси».
Чому одна людина любить абстракцію, а інша відчуває лише роздратування
Різниця у вподобаннях не є тестом інтелекту й не має одного пояснення. Важливими можуть бути попередній досвід із мистецтвом, знайомість зі стилем, очікування від того, «що повинна робити картина», інтерес до неоднозначності, особистісні відмінності, культурне навчання й конкретний контекст перегляду. Ці чинники взаємодіють, тому з окремої реакції на одну картину не можна надійно вивести рису особистості або рівень здібностей.
Показовим є дослідження Pihko та співавт. із 20 мистецтвознавцями й 20 людьми без спеціальної підготовки. У непідготовлених учасників оцінки приємності знижувалися зі зростанням абстрактності, тоді як у експертів цей зв’язок був слабшим; відрізнялися й деякі характеристики перегляду Pihko et al., 2011. Невелика вибірка й конкретний набір стимулів не дозволяють зробити з цього правило для всіх експертів і всіх глядачів. Дані радше показують, що навчання й досвід можуть змінювати спосіб роботи з абстрактністю.
Досвід не просто додає енциклопедичні знання. Він може створити нові категорії для бачення: людина починає помічати композиційні рішення, серії варіацій, цитати, матеріальність, відхилення від стилістичної норми. Те, що для новачка виглядає як «випадкові плями», для досвідченого глядача може мати внутрішню структуру. Це не робить смак експерта обов’язковою нормою, але пояснює, чому однаковий візуальний стимул входить у різні системи знань.
Чи допомагають назва, опис і знання про твір
Так, але не завжди однаково. Назва може діяти як семантична гіпотеза: вона не домальовує об’єкт фізично, зате змінює те, які зв’язки глядач шукає і як організовує побачене. У класичних експериментах Leder, Carbon і Ripsas розгорнуті назви підвищували розуміння абстрактних картин, хоча не обов’язково підвищували вподобання Leder, Carbon & Ripsas, 2006. Це важливе розрізнення: зрозуміліше не завжди означає красивіше.
У сучасному дослідженні Casteau і Smith учасники бачили абстрактні та фігуративні твори з різним обсягом контекстної інформації. Для абстрактних робіт додатковий контекст у середньому сильніше підвищував оцінки розуміння, інтересу й уподобання та змінював характер візуального дослідження, ніж для фігуративних Casteau & Smith, 2024. Водночас різні типи пояснень діяли по-різному, тож формула «підпис завжди робить мистецтво кращим» не підтверджується.
Практичний наслідок простий: корисно спочатку сформувати власне враження, а потім прочитати назву чи кураторський текст і перевірити, що саме змінилося. Так глядач бачить не лише твір, а й роботу контексту над власною інтерпретацією.
Що відбувається в мозку під час сприймання абстрактного мистецтва
Нейронаука показує не окремий «модуль абстракції», а участь розподілених систем. Зорові ділянки аналізують колір, контури, просторові відношення й складнішу форму; мережі, пов’язані з пам’яттю та внутрішньо спрямованим мисленням, можуть брати участь у персональних асоціаціях; системи суб’єктивної оцінки — у формуванні цінності й привабливості. Огляд Chatterjee і Vartanian пропонує розглядати естетичний досвід як взаємодію сенсорно-моторних, емоційно-оцінних і знаннєво-смислових компонентів Chatterjee & Vartanian, 2014.
Особливо цікаві дані 2025 року: абстрактні й фігуративні картини не відрізнялися за міжіндивідуальною варіативністю ранніх зорових відповідей, але абстрактні роботи викликали більш індивідуальні патерни у ділянках, що перекриваються з мережею пасивного режиму мозку, зокрема в структурах, пов’язаних з автобіографічною пам’яттю та внутрішньо побудованими репрезентаціями Durkin et al., 2025. Найобережніше тлумачення: різниця між людьми посилюється на рівні вищої інтерпретації, а не тому, що кожен буквально бачить інші кольори й лінії.
Функціональна МРТ вимірює кореляти кровопостачання, пов’язані з нейронною активністю. Вона не читає «сенс картини» безпосередньо і не встановлює, що певна мережа є єдиною причиною естетичного досвіду. Саме тому нейроестетика має бути доповненням до поведінкових досліджень, а не заміною психологічного пояснення.
Як дивитися на абстрактне мистецтво, якщо воно здається «ні про що»
Наука не дає обов’язкового ритуалу перегляду, але з досліджень неоднозначності, контексту й експертизи можна скласти корисний алгоритм. Його мета — не змусити себе «полюбити» картину, а розділити кілька процесів, які зазвичай зливаються в миттєве «подобається / не подобається».
1. Спочатку опишіть те, що справді бачите
Назвіть без інтерпретації кілька властивостей: великі й малі форми, напрям ліній, повтори, порожні ділянки, контрасти, насиченість кольору, центр ваги композиції. Це повертає увагу до самого стимулу й дає матеріал, на якому пізніше можна перевіряти власні тлумачення.
2. Відокремте емоційну тональність від сюжету
Запитайте, чи відчувається робота спокійною, напруженою, важкою, легкою, холодною, енергійною, тривожною або нейтральною — і які саме ознаки могли це підтримати. Важливо не перетворювати відповідь на універсальний словник кольорів. Це опис вашого досвіду конкретної композиції.
3. Сформулюйте кілька гіпотез, а не одну відповідь
Якщо виник образ, метафора або сюжет, спробуйте запропонувати ще одну можливість. Неоднозначність часто є не перешкодою, а матеріалом абстрактного твору. Кілька конкуруючих інтерпретацій допомагають помітити, які деталі підтримують кожну з них і де починається особиста асоціація.
4. Додайте назву й контекст після першого погляду
Прочитайте назву, рік, коротке пояснення або відомості про серію. Потім поверніться до картини й перевірте: що стало помітним тепер, що втратило вагу, чи зросло розуміння, чи змінилася емоція. Дослідження назв і контексту показують, що такий семантичний ключ може суттєво перебудувати опрацювання абстрактних робіт Leder et al., 2006; Casteau & Smith, 2024.
5. Дозвольте оцінці залишитися негативною або невизначеною
Розуміння не зобов’язує до вподобання. Можна побачити логіку композиції й не любити її; відчути інтерес без краси; отримати сильну емоцію без бажання повторювати досвід. Такий поділ корисний і науково: дослідження естетики вимірюють не лише «подобається», а також інтерес, розуміння, значущість, зворушеність та інші компоненти.
Поширені помилки про психологію абстрактного мистецтва
«Якщо немає предмета, немає й сенсу»
Сенс може будуватися з відношень, емоційної організації, метафор, асоціацій і контексту. Емпіричні дані про назви, неоднозначність та індивідуальні інтерпретації показують, що безпредметність не дорівнює психологічній порожнечі.
«Будь-яке тлумачення однаково правильне»
Особистий зміст справді може бути різним, але твір не перестає бути структурованим стимулом. Одні інтерпретації краще узгоджуються з конкретними ознаками, назвою або відомим контекстом, інші є майже повністю автобіографічними. Психологія може досліджувати обидва типи, не оголошуючи їх тотожними.
«Колір напряму кодує конкретну емоцію»
Деякі статистичні зв’язки між кольором, лінією та емоційними категоріями відтворюються в експериментах, але вони залежать від завдання й контексту Damiano et al., 2023. Універсальна таблиця «колір = емоція» була б надмірним спрощенням.
«Якщо мені не подобається абстракція, я її просто не розумію»
Розуміння й уподобання пов’язані не жорстко. Розгорнута назва може підвищувати розуміння без підвищення симпатії Leder, Carbon & Ripsas, 2006. Негативна оцінка після уважного перегляду є нормальною частиною індивідуального естетичного досвіду.
«Нейровізуалізація вже показала, де в мозку живе краса»
Ні. Дослідження знаходять кореляти оцінки у кількох системах, а згода людей щодо краси абстрактних картин може бути невисокою Rasche et al., 2023. Дані підтримують мережеве й контекстне пояснення, а не один універсальний центр.
Що дослідження вже показують достатньо переконливо
Найстійкіший висновок полягає в тому, що абстрактний художній досвід є взаємодією стимулу, глядача й контексту. Візуальна структура обмежує поле можливих прочитань; неоднозначність збільшує роль гіпотез і особистих асоціацій; назви та пояснення можуть змінювати розуміння й оцінювання; художній досвід та експертиза модифікують стратегії перегляду; естетична оцінка не зводиться до одного параметра.
Достатньо переконливо також те, що абстрактні форми можуть передавати емоційну інформацію вище випадкового рівня Damiano et al., 2023, а сучасні дані вказують на більшу індивідуальність інтерпретацій абстрактних порівняно з фігуративними творами Durkin et al., 2025.
Що залишається відкритим і спірним
Наука ще не має універсальної моделі, яка точно передбачає реакцію конкретної людини на конкретну абстрактну картину. Теорії перцептивної плавності, когнітивного опанування, неоднозначності, предиктивної обробки та «частки глядача» описують різні аспекти досвіду, але жодна не вичерпує його повністю. Особливо складно відокремити вплив властивостей твору від знань, музейного контексту, соціальних очікувань і попереднього знайомства.
Нейронаукові результати також потребують стриманого тлумачення. Зв’язок певної активності з високою оцінкою не означає, що ця ділянка «створює красу»; більша міжіндивідуальна варіативність у мережі не означає, що мережа є єдиним джерелом сенсу. Сильне пояснення має поєднувати поведінкові дані, контекст, індивідуальні відмінності та нейронні кореляти.
Обмеження досліджень абстрактного мистецтва
Багато експериментів використовують невеликі або відносно однорідні вибірки, цифрові репродукції, обмежений набір переважно західного мистецтва й короткі лабораторні завдання. Категорія «абстрактне» в різних дослідженнях теж не тотожна: десь це повністю безпредметні роботи, десь — градація від фігуративності до абстрактності. Це ускладнює пряме порівняння ефектів.
Оцінка «подобається» не охоплює всього естетичного досвіду. Людина може бути зворушена, зацікавлена, спантеличена або інтелектуально залучена без високої оцінки краси. Дослідження Zhou і Leder 2026 року спеціально показує, що зворушеність абстрактним мистецтвом має власну структуру й не зводиться до простого вподобання Zhou & Leder, 2026.
Запитання і відповіді
Чи треба «розуміти» абстрактне мистецтво, щоб воно подобалося?
Ні. Розуміння може впливати на оцінку, але це різні результати. Назва або пояснення здатні зробити картину зрозумілішою без обов’язкового зростання вподобання. І навпаки, твір може подобатися завдяки формі, ритму чи емоційній дії ще до розгорнутого тлумачення.
Чи існує правильне тлумачення абстрактної картини?
Може існувати добре документований авторський задум або історичний контекст, але психологічний досвід глядача ним не вичерпується. Інтерпретації різняться за тим, наскільки вони підтримані візуальними ознаками, назвою, контекстом і знанням про твір. Тому корисніше говорити про обґрунтованіші й більш особисті прочитання, ніж про одну універсальну відповідь.
Чому я бачу в плямах обличчя або знайомі предмети?
Тому що сприймання активно шукає знайомі конфігурації в неоднозначній інформації. Коли мінімальний набір ліній або плям нагадує обличчя чи предмет, може виникнути парейдолічне впізнавання. Це нормальний феномен сприймання, а не доказ того, що об’єкт буквально був зображений.
Чи можна навчитися більше цінувати абстрактне мистецтво?
Можна розширити способи його бачення: навчитися помічати композицію, техніку, стилістичні відношення, працювати з неоднозначністю й використовувати контекст. Дослідження експертизи та контекстної інформації показують, що навчання й знання змінюють перегляд і оцінювання Pihko et al., 2011; Casteau & Smith, 2024. Це не гарантує, що конкретна картина почне подобатися.
Чи означає сильна емоція, що твір об’єктивно кращий?
Ні. Сильна реакція є властивістю взаємодії конкретного глядача з конкретним твором у конкретній ситуації. Вона може бути психологічно значущою, але не перетворюється автоматично на універсальну міру художньої якості.
Чи нормально нічого не відчувати перед відомою абстрактною картиною?
Так. Естетичні реакції істотно варіюють. Репутація твору, ціна або музейний статус не гарантують однакового переживання. Дані про абстрактну красу прямо демонструють невисоку міжіндивідуальну згоду щодо привабливості частини робіт Rasche et al., 2023.
Пов’язані статті
Джерела
Casteau, S., & Smith, D. T. (2024). How does contextual information affect aesthetic appreciation and gaze behavior in figurative and abstract artwork? Journal of Vision, 24(12), 8. https://doi.org/10.1167/jov.24.12.8
Chatterjee, A., & Vartanian, O. (2014). Neuroaesthetics. Trends in Cognitive Sciences, 18(7), 370–375. https://doi.org/10.1016/j.tics.2014.03.003
Damiano, C., Gayen, P., Rezanejad, M., Banerjee, A., Banik, G., Patnaik, P., Wagemans, J., & Walther, D. B. (2023). Anger is red, sadness is blue: Emotion depictions in abstract visual art by artists and non-artists. Journal of Vision, 23(4), 1. https://doi.org/10.1167/jov.23.4.1
Durkin, C., Apicella, M., Baldassano, C., Kandel, E., & Shohamy, D. (2025). The Beholder’s Share: Bridging art and neuroscience to study individual differences in subjective experience. Proceedings of the National Academy of Sciences, 122(15), e2413871122. https://doi.org/10.1073/pnas.2413871122
Jakesch, M., & Leder, H. (2009). Finding meaning in art: Preferred levels of ambiguity in art appreciation. Quarterly Journal of Experimental Psychology, 62(11), 2105–2112. https://doi.org/10.1080/17470210903038974
Leder, H., Belke, B., Oeberst, A., & Augustin, D. (2004). A model of aesthetic appreciation and aesthetic judgments. British Journal of Psychology, 95(4), 489–508. https://doi.org/10.1348/0007126042369811
Leder, H., Carbon, C.-C., & Ripsas, A.-L. (2006). Entitling art: Influence of title information on understanding and appreciation of paintings. Acta Psychologica, 121(2), 176–198. https://doi.org/10.1016/j.actpsy.2005.08.005
Muth, C., & Carbon, C.-C. (2013). The aesthetic aha: On the pleasure of having insights into Gestalt. Acta Psychologica, 144(1), 25–30. https://doi.org/10.1016/j.actpsy.2013.05.001
Pelowski, M., Markey, P. S., Lauring, J. O., & Leder, H. (2016). Visualizing the impact of art: An update and comparison of current psychological models of art experience. Frontiers in Human Neuroscience, 10, 160. https://doi.org/10.3389/fnhum.2016.00160
Pihko, E., Virtanen, A., Saarinen, V.-M., Pannasch, S., Hirvenkari, L., Tossavainen, T., Haapala, A., & Hari, R. (2011). Experiencing Art: The Influence of Expertise and Painting Abstraction Level. Frontiers in Human Neuroscience, 5, 94. https://doi.org/10.3389/fnhum.2011.00094
Rasche, S. E., Beyh, A., Paolini, M., & Zeki, S. (2023). The neural determinants of abstract beauty. European Journal of Neuroscience, 57(4), 633–645. https://doi.org/10.1111/ejn.15912
Reber, R., Schwarz, N., & Winkielman, P. (2004). Processing fluency and aesthetic pleasure: Is beauty in the perceiver’s processing experience? Personality and Social Psychology Review, 8(4), 364–382. https://doi.org/10.1207/S15327957PSPR0804_3
Zhou, X., & Leder, H. (2026). Being moved by modern abstract art. Frontiers in Psychology, 17, 1720357. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2026.1720357
Жовтянська, В. В. (2019). Психологічні механізми сприйняття абстрактного мистецтва. Теорія і практика сучасної психології, 3(1). https://doi.org/10.32840/2663-6026.2019.3-1.8