Психологія музики: як музика пов’язана зі сприйманням, емоціями, пам’яттю та поведінкою
Оновлено: 8 жовт.
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 7 жовтня 2026 · Редакційна політика
Психологія музики — це галузь психології, яка вивчає, як люди сприймають і організовують музичний звук, формують очікування щодо того, що прозвучить далі, переживають музично викликані емоції, пов’язують музику зі спогадами, спрямовують під неї увагу й рух, формують музичні вподобання, навчаються музиці та взаємодіють з іншими через слухання і виконання.
Її предмет значно ширший за запитання «як музика впливає на мозок». Сучасна психологія музики розглядає музику як складний часовий стимул і як культурну практику, у якій одночасно працюють сприймання, увага, пам’ять, емоції, навчання, рухове прогнозування, соціальна координація та культурно засвоєні очікування. Огляд музичного пізнання в когнітивних науках підкреслює саме цю багатокомпонентність: сприймання і створення музики залучають складні перцептивні, когнітивні та емоційні процеси, а не одну ізольовану «музичну здатність» [Pearce & Rohrmeier, 2012].
Коротка відповідь на головний запит така: музика пов’язана зі сприйманням через розпізнавання висоти, тембру, ритму й структури; з емоціями — через кілька різних механізмів, серед яких очікування, асоціації, епізодична пам’ять і емоційна виразність; з пам’яттю — як матеріал для навчання і як потужна підказка для автобіографічних спогадів; з поведінкою — через збудження, рухову синхронізацію, вибір, соціальну взаємодію та контекст діяльності. Жоден із цих зв’язків не працює однаково для всіх людей, усіх завдань і всіх музичних творів.
Що саме вивчає психологія музики
Психологія музики формує окрему дослідницьку область на перетині когнітивної психології, психології емоцій, нейронауки, психології розвитку, соціальної психології, психофізики, музикознавства та досліджень виконання. Її питання можна згрупувати за кількома рівнями.
Сприймання: як слухова система виділяє висоту звуку, тембр, гучність, ритм, метр, мелодійний контур і гармонійні відношення.
Пізнання: як слухач групує звуки у фрази, вчиться статистичним закономірностям музичної системи, формує очікування і помічає порушення структури.
Емоції та винагорода: чому музика може викликати задоволення, напруження, смуток, захоплення, трепет, ностальгію або бажання рухатися.
Пам’ять: як запам’ятовуються мелодії та ритми, як знайома музика стає ключем до автобіографічних спогадів і чому впізнавання не тотожне довільному пригадуванню.
Увага і діяльність: коли музика стає фоном, коли вона відволікає, а коли допомагає підтримувати темп або суб’єктивну залученість.
Індивідуальні відмінності: музичний досвід, здібності, навчання, чутливість до винагороди, особисті асоціації та відмінності у вподобаннях.
Культура і соціальний контекст: як музичні системи засвоюються, як норми й знайомство змінюють очікування, та як спільне музикування координує людей.
Виконання: моторне планування, помилки, сценічна увага, імпровізація, координація ансамблю та психологічні умови художнього виконання.
Ця сторінка є кореневою картою музичної підмережі ХАБу. Вона пояснює спільні механізми й межі доказів, а окремі феномени — музично викликані емоції, музичні вподобання, фонова музика, музична ангедонія, нав’язливі мелодії, сценічна тривога, імпровізація та ефект Моцарта — потребують власних сторінок, щоб не змішувати різні дослідницькі питання в одну категорію.
Як музика стає психологічним досвідом
Фізично музика починається як зміни звукового тиску в часі. Психологічно слухач отримує не «готову мелодію», а послідовність сигналів, які нервова система аналізує, групує, зіставляє з попереднім досвідом і прогнозує. Класичний нейрокогнітивний огляд Стефана Кьольша описує кілька взаємопов’язаних процесів: акустичний аналіз, слухову пам’ять, розділення звукових потоків, опрацювання інтервальних відношень, музичного синтаксису й смислових асоціацій, а також активацію премоторних уявлень дії [Koelsch, 2011].
Тому одна й та сама звукова послідовність може бути для досвідченого слухача структурованою гармонійною подією, для іншої людини — просто знайомою піснею, а для слухача, вихованого в іншій музичній традиції, — менш передбачуваною системою. Психологічне значення виникає у взаємодії властивостей сигналу, навчання, пам’яті та контексту.
Ритм, мелодія, тембр і групування
Ритм дає часову структуру, висота та інтервали утворюють мелодійні відношення, тембр допомагає розрізняти джерела звуку, а повторення і контрасти створюють групи та фрази. Ці процеси спираються на загальні механізми слухового сприймання, проте музичний досвід змінює те, які закономірності слухач очікує і наскільки тонко їх розрізняє.
Музика також тісно пов’язана з дією. Навіть пасивне слухання ритму може залучати системи, пов’язані з рухом і часовим прогнозуванням. Сучасний огляд нейронауки музики розглядає сприймання, дію, емоцію та навчання як взаємопов’язані процеси, в яких важливу роль відіграє прогнозування майбутніх звукових подій [Vuust et al., 2022].
Очікування і передбачення
Коли ми слухаємо знайому музичну систему, мозок не лише реагує на вже почуте: він формує очікування щодо продовження. Це узгоджується із ширшими моделями предиктивного опрацювання. У музиці передбачення досліджують на рівні ритму, мелодії, гармонії та часової структури.
Критичний огляд моделей музичного прогнозування показує, що очікування справді є центральним механізмом музичного пізнання, але можливості формальних моделей різняться: простіші послідовності описуються краще, ніж поліфонічні та багаторівневі структури [Rohrmeier & Koelsch, 2012]. Саме тому популярне пояснення «музика подобається, бо мозок любить передбачення» є лише частиною картини.
Передбачуваність пов’язана і з винагородою: очікування, його підтвердження або кероване порушення можуть взаємодіяти з системами мотивації та задоволення. Огляд Салімпур та співавторів описує, як розпізнавання закономірностей і коркові процеси можуть інтегруватися з системами винагороди під час музичного задоволення [Salimpoor et al., 2015]. Це нейрокогнітивна модель, а не формула, яка дозволяє передбачити смак конкретної людини за одним параметром композиції.
Музика й емоції: не один механізм і не одна «емоційна кнопка»
Музика здатна супроводжувати або змінювати суб’єктивний емоційний стан, але словосполучення «музика викликає емоції» приховує різні процеси. Патрик Юслін і Даніель Вестфелл запропонували розглядати щонайменше кілька механізмів: реакції на акустичні властивості, оцінне зумовлення, емоційне зараження, уяву, епізодичну пам’ять і музичні очікування [Juslin & Västfjäll, 2008]. Пізніші моделі розширювали цей перелік, але головний принцип зберігається: одна й та сама емоційна відповідь може мати різні шляхи виникнення.
Наприклад, повільна пісня може сприйматися як сумна за її виразними ознаками, але слухач водночас може відчувати задоволення, ностальгію або спокій. Розпізнана емоція в музиці й власний емоційний стан слухача — пов’язані, але не тотожні явища.
Нейровізуалізація підтверджує, що музично викликані емоції пов’язані з розподіленими системами, а не з одним «центром музичної емоції». Координатний метааналіз 47 нейровізуалізаційних досліджень виявив узгоджені кластери в слуховій корі, мигдалеподібному тілі, передньому гіпокампі та структурах мережі винагороди [Koelsch, 2020]. Такі дані показують нейронні кореляти переживання; вони самі по собі не доводять, що активація конкретної ділянки є єдиною причиною емоції.
Свіжий огляд 2026 року підкреслює ще один вимір: музика передає емоційні сигнали у взаємодії з контекстом, словами, рухом і соціальною ситуацією, а її емоційна комунікація є культурно пластичною [Putkinen, Rassouli & Nummenmaa, 2026]. Отже, темп, лад або гучність не визначають переживання незалежно від досвіду слухача.
Музика й пам’ять: чому пісня може раптово повернути минуле
Музика взаємодіє з кількома системами пам’яті. Ми можемо впізнавати мелодію, пам’ятати текст, очікувати наступний такт, навчатися моторній послідовності під час гри на інструменті й відновлювати автобіографічну подію, пов’язану з певною піснею. Ці форми пам’яті не слід зводити до одного механізму.
Особливо виразний феномен — музично викликані автобіографічні спогади. У дослідженні Джанати, Томіка та Раковскі уривки популярної музики нерідко викликали особисті спогади, які часто супроводжувалися сильними емоціями та ностальгією [Janata, Tomic & Rakowski, 2007]. Знайома композиція може працювати як складна підказка: вона одночасно містить часові, емоційні, соціальні та ситуаційні асоціації.
Це не означає, що прослуховування будь-якої музики загалом «покращує пам’ять». Ефект залежить від того, яку саме пам’ять вимірюють, чи була музика частиною кодування події, наскільки вона знайома, що людина робить одночасно і чи стає звук додатковим навантаженням. У психології коректніше ставити конкретне питання: чи полегшує певна музична підказка пригадування певного матеріалу за певних умов. Докладно про музично викликані автобіографічні спогади, музичні мнемоніки та межі тверджень про поліпшення запам’ятовування дивіться у статті «Музика і пам’ять: чому мелодії викликають спогади і як музика пов’язана із запам’ятовуванням».
Фонова музика, увага і продуктивність
Популярне твердження «під музику я працюю краще» може описувати різні речі: вищу мотивацію, кращий настрій, менше відчуття монотонності, швидший темп роботи або справді вищу точність виконання. Суб’єктивне відчуття продуктивності й об’єктивний результат не завжди збігаються.
Систематичний огляд 95 публікацій і 154 експериментів із фоновою музикою показав неоднорідну картину. Для багатьох завдань ефект був відсутній; коли негативний ефект з’являвся, він частіше стосувався пам’яті, мовних завдань і складнішої когнітивної роботи, а музика зі словами частіше заважала, ніж інструментальна [Cheah et al., 2022].
Практичний висновок не звучить як універсальне «працюйте в тиші» або «слухайте класику». Для читання, письма, запам’ятовування слів і складного міркування варто перевіряти власну точність та швидкість у кількох умовах. Якщо завдання мовне, музика з текстом має більший шанс конкурувати за обробку інформації. Якщо робота рутинна, інша музична умова може суб’єктивно підтримувати темп або залученість — але це окремий результат, який не треба автоматично називати покращенням когнітивних здібностей.
Музичні вподобання: чому людям подобається різна музика
Музичний смак формується не однією причиною. На нього впливають властивості музики, попереднє знайомство, навчання, вік, соціальна ідентичність, культурний контекст, ситуація слухання, цілі людини та індивідуальні відмінності. Тому твердження на кшталт «цей жанр означає такий тип особистості» майже завжди надмірно спрощують дані.
Великі міжкультурні дослідження показують одночасно спільність і варіативність. У вибірках із 53 країн реакції на західну музику можна було організувати у відносно стабільні виміри вподобань, а деякі зв’язки з рисами особистості повторювалися між країнами [Greenberg et al., 2022]. Водночас це не означає, що жанровий плейлист є надійним тестом особистості або що західна категоризація описує всі музичні культури.
Ширший кроскультурний корпус пісень показав, що пісенна музика присутня в усіх досліджених суспільствах і часто пов’язана з такими контекстами, як догляд за немовлятами, танець, кохання чи лікувальні ритуали, але конкретні музичні форми істотно варіюють [Mehr et al., 2019]. Саме поєднання загальнолюдських перцептивних можливостей із культурним навчанням є продуктивнішою моделлю, ніж пошук одного «природного» музичного смаку.
Музика і поведінка: рух, вибір та соціальна координація
Музика пов’язана з поведінкою не як команда, що автоматично змушує людину діяти, а як частина ситуації, яка може змінювати темп, збудження, увагу, очікування, рухову координацію та соціальну взаємодію.
Найочевидніший приклад — синхронізація руху з ритмом: ходьба в темп, танець, плескання, спільне співання або гра в ансамблі. Музична структура створює часову рамку, в якій люди можуть координувати дії. Теоретичний синтез Севіджа та співавторів пов’язує повторення, синхронізацію, прогнозування і соціальну винагороду з формуванням соціальних зв’язків, але еволюційна теза про соціальне зв’язування залишається теоретичною моделлю, а не доведеним єдиним походженням музики [Savage et al., 2020].
У повсякденних ситуаціях музика також може впливати на вибір через асоціації, атмосферу й активацію певних цілей, але розмір і напрям таких ефектів залежать від контексту. Некоректно робити з окремого лабораторного ефекту загальне правило на кшталт «цей темп змушує всіх купувати більше» або «ця музика робить людей агресивними».
Що відбувається в мозку під час музики
Музику досліджує когнітивна нейронаука, але нейронаукові знахідки потребують точної інтерпретації. Немає одного «музичного центру», який окремо відповідає за все — від ритму до ностальгії.
Слухова кора бере участь в аналізі звукових характеристик; фронтальні й тім’яні мережі можуть залучатися до уваги, робочої пам’яті та структурних очікувань; моторні системи — до ритму й передбачення руху; гіпокампальні структури — до пам’яті та контекстних асоціацій; системи винагороди — до переживання задоволення. Але ці структури виконують багато функцій і поза музикою. Той факт, що ділянка активується під час музичного завдання, не означає, що вона «створена для музики» або самостійно породжує досвід.
Нейровізуалізація особливо корисна, коли поєднується з поведінковими експериментами, обчислювальними моделями, дослідженнями розвитку, даними про індивідуальні відмінності та реальні музичні взаємодії. Саме така багаторівнева картина лежить в основі сучасних оглядів музичного мозку [Vuust et al., 2022].
Музичне навчання, інтелект і проблема перенесення навичок
Навчання музиці безперечно розвиває музичні навички: точність виконання, слухове розрізнення, моторну координацію, читання нотації, ансамблеву взаємодію та репертуарні знання. Значно складніше питання — чи переноситься це навчання далеко за межі музики, наприклад на загальний інтелект, математику або всі виконавчі функції.
Великий багаторівневий метааналіз програм музичного навчання в дітей показав, що після урахування якості дизайну загальний ефект на широкі немузичні когнітивні й академічні результати наближався до нуля [Sala & Gobet, 2020]. Це вагома підстава не рекламувати музичні заняття як спосіб гарантовано «підвищити IQ».
Водночас література не закрита одним висновком. Новіші метааналізи окремих виконавчих функцій, наприклад гальмівного контролю в дітей, повідомляють позитивні ефекти музичного тренування [Jamey et al., 2024]. Розбіжність пояснює, чому треба розрізняти близьке перенесення, конкретну когнітивну функцію, широкий «інтелект» і якість контрольної групи. Позитивний результат в одній вузькій функції не доводить універсального когнітивного посилення.
Окрема популярна історія — «ефект Моцарта». Перші експерименти стосувалися короткочасних змін у конкретних просторових завданнях після слухання музики, а масова культура перетворила це на твердження про стійке зростання інтелекту. Детальний розбір цього міфу й історії терміна дивіться у матеріалі «Вольфганг Амадей Моцарт: біографія, ефект Моцарта, музика, інтелект та психологія».
Слухання, виконання й імпровізація — різні психологічні задачі
Психологія музики досліджує не лише слухача. Виконавець постійно прогнозує, планує рух, контролює помилки, координує час із партнерами, керує увагою та інтерпретує художню структуру. У живому ансамблі люди одночасно є джерелами й споживачами сигналів одне одного.
Імпровізація додає ще одну вимогу: створення музичного матеріалу в реальному часі в межах засвоєної системи й конкретної взаємодії. Це робить музичну імпровізацію цінною моделлю для дослідження творчого контролю, швидкого прогнозування та координації, але її не варто використовувати як універсальний еквівалент творчості взагалі.
Сценічна тривога також має власний предмет: вона виникає в контексті оцінювання, виконання та вимог до контролю. Наявність хвилювання перед виступом сама по собі не є психічним розладом; клінічна оцінка залежить від тяжкості, стійкості, порушення функціонування та ширшої картини симптомів.
Музична ангедонія, «мурашки» і нав’язливі мелодії
Деякі явища особливо добре показують індивідуальність музичного досвіду. Частина людей переживає сильний естетичний фрисон — короткі хвилі тілесного збудження або «мурашки» під час музики. Інші можуть отримувати мало задоволення саме від музики при збереженій здатності відчувати винагороду в інших сферах; це описують терміном «специфічна музична ангедонія». У когось у свідомості мимоволі повторюється фрагмент мелодії — так звана нав’язлива музична образність або «вушний черв’як». Докладніше: Нав’язлива мелодія: чому пісня застрягає в голові і як працює мимовільне музичне уявлення.
Ці терміни описують дослідницькі феномени. Вони не є окремими діагнозами DSM або ICD самі по собі. Особливо важливо не робити клінічних висновків за одним переживанням: частота, контрольованість, дистрес, порушення повсякденного функціонування й супутні симптоми мають значення, якщо людина звертається по професійну оцінку.
Психологія музики і музикотерапія — різні речі
Звичайне слухання музики, участь у концерті, спів для задоволення або гра на інструменті не стають психотерапією лише тому, що впливають на настрій. Музикотерапія — це окрема професійна й клінічна практика зі структурованими цілями, методами, терапевтичними відносинами та власною доказовою базою.
Тому результати метааналізу музикотерапії при певному клінічному стані не можна переносити на висновок «достатньо слухати улюблені пісні». І навпаки, дані про повсякденне використання музики для регуляції настрою не доводять ефективності клінічного втручання. Для кожного твердження потрібна доказова база саме для того класу діяльності, про який ідеться.
Що наука про музику встановила достатньо надійно
Музичне сприймання є багаторівневим процесом, що включає слуховий аналіз, пам’ять, структурне очікування й взаємодію зі схемами дії [Koelsch, 2011].
Музично викликані емоції мають кілька механізмів; їх не можна пояснити лише темпом, ладом або «активацією емоційного центру» [Juslin & Västfjäll, 2008].
Музика може бути сильною підказкою для автобіографічних спогадів, особливо коли вона знайома й пов’язана з особистим минулим [Janata et al., 2007].
Фонова музика не дає універсального приросту когнітивної продуктивності; результат залежить від завдання, складності та характеристик музики, а тексти пісень часто заважають мовним і пам’яттєвим завданням [Cheah et al., 2022].
Музичні вподобання мають як повторювані міжкультурні закономірності, так і великі індивідуальні та культурні відмінності [Greenberg et al., 2022].
Музичне навчання надійно розвиває музичні навички; твердження про широке й стійке підвищення загального інтелекту значно слабше і залежить від дизайну досліджень [Sala & Gobet, 2020].
Що залишається неоднозначним або залежить від контексту
У психології музики багато ефектів реальні, але невеликі, залежні від умов або погано переносяться з лабораторії в повсякденне життя. Особливої обережності потребують твердження про «музику для концентрації», універсальні жанри для навчання, причинний вплив музичного смаку на особистість, далеке перенесення музичного навчання та нейронні пояснення складних естетичних переживань.
Основні джерела невизначеності — різні способи вимірювання, невеликі вибірки, переважання студентських і західних вибірок, використання коротких лабораторних уривків замість природного слухання, різний рівень музичної підготовки учасників і сильний вплив знайомства з конкретною музичною системою. Кроскультурні огляди наголошують, що частина процесів узагальнюється між культурами, а інша суттєво залежить від слухового середовища та навчання [Stevens, 2012].
Ще одна межа стосується причинності. Якщо музиканти в середньому відрізняються від немузикантів за певним показником, це може відображати тренування, попередні відмінності, сімейні ресурси, мотивацію, відбір або їх поєднання. Поздовжні рандомізовані дослідження дають сильніші підстави говорити про причинний ефект, ніж одноразове порівняння вже сформованих груп.
Як застосувати ці знання в повсякденному житті
Для повсякденного використання музики корисніше ставити конкретну задачу, ніж шукати «найкращу музику для мозку».
Для концентрації порівняйте тишу, інструментальну музику й музику зі словами на тому самому типі завдань. Оцінюйте не лише відчуття, а й помилки, швидкість і запам’ятовування.
Для емоційної саморегуляції враховуйте мету: підсилити переживання, заспокоїтися, активуватися, відволіктися чи осмислити стан. Одна й та сама композиція може виконувати різні функції в різні моменти.
Для пам’яті використовуйте музику як контекст або особисту підказку там, де вона справді пов’язана з матеріалом чи подією; не очікуйте загального «тренування пам’яті» від пасивного слухання.
Для навчання музики цінуйте прямі результати — музичну майстерність, слух, координацію, репертуар і досвід спільного виконання — без потреби виправдовувати заняття обіцянкою підвищити IQ.
Для групової взаємодії спільне співання, гра або танець можуть створювати синхронізацію й спільний досвід; психологічний ефект залежить від добровільності, контексту та відносин у групі.
Поширені міфи про психологію музики
«Класична музика робить людину розумнішою»
Стійке підвищення загального інтелекту від пасивного слухання класичної музики не підтверджене. Короткочасні зміни виконання окремих завдань не дорівнюють довготривалій зміні IQ, а дані про музичне навчання треба відокремлювати від даних про слухання.
«У мозку є один центр музики»
Музичне сприймання, рух, пам’ять, очікування і задоволення спираються на мережі, що частково перекриваються з іншими функціями. Формула «центр музики» надто груба для сучасної нейронауки.
«За улюбленим жанром можна точно визначити характер»
Між особистістю та музичними вподобаннями існують статистичні зв’язки, але вони не перетворюють плейлист на діагностичний тест. Вподобання також залежать від культури, віку, ситуації, знайомства й функції, яку музика виконує для конкретної людини.
«Якщо музика допомагає мені заспокоїтися, це музикотерапія»
Самостійне використання музики для настрою є повсякденною поведінкою. Музикотерапія — окреме структуроване втручання. Плутання цих понять призводить до перенесення клінічних доказів туди, де вони не досліджувалися.
Поширені запитання
Чи справді музика може змінити настрій?
Так, музика може бути пов’язана зі змінами емоційного стану, але напрям і сила ефекту залежать від композиції, ситуації, очікувань, особистих асоціацій, мети слухання та стану людини. Дослідження розглядають кілька механізмів, а не один універсальний шлях.
Чому одна й та сама пісня викликає різні емоції в різних людей?
Бо емоційний досвід створюється не лише акустичними властивостями. Важливі знайомство, автобіографічна пам’ять, культурні очікування, навчання, контекст і те, чого людина прагне від слухання.
Чи допомагає музика запам’ятовувати інформацію?
Іноді — за конкретних умов. Музика може бути мнемонічною або контекстною підказкою, але фонова музика також може конкурувати за увагу й робочу пам’ять, особливо в мовних і складних завданнях. Універсального ефекту «музика покращує пам’ять» немає.
Яку музику краще слухати під час навчання?
Наукові дані не дають одного жанру для всіх. Для читання, письма й вербального запам’ятовування музика зі словами частіше створює перешкоди. Інструментальна музика може не мати ефекту або по-різному діяти залежно від складності завдання та людини. Найкраща практична перевірка — порівняти власний результат у тиші та кількох музичних умовах.
Чи роблять уроки музики дитину розумнішою?
Музичне навчання розвиває музичні навички й може бути пов’язане з окремими когнітивними змінами, але доказів універсального стійкого підвищення загального інтелекту недостатньо. Результат залежить від того, що саме вимірюють і наскільки якісним є дизайн дослідження.
Чому музика змушує рухатися в ритм?
Ритмічна структура дає часові сигнали, які взаємодіють із системами слухового й моторного прогнозування. У людей виникає тенденція синхронізувати рух із регулярною пульсацією; у спільному виконанні така синхронізація стає частиною координації між учасниками.
Чи є музичний смак вродженим?
Музичні вподобання мають біологічні передумови слухового сприймання, але конкретний смак формується в розвитку та культурі. Досвід, знайомство, соціальне середовище, вік і контекст суттєво змінюють те, що здається передбачуваним, складним, приємним або значущим.
Чи може відсутність задоволення від музики бути діагнозом?
Специфічну музичну ангедонію досліджують як психологічний феномен, але вона не є окремим діагнозом DSM або ICD. Якщо втрата задоволення стосується не лише музики, а багатьох сфер життя й супроводжується іншими симптомами, це вже інше клінічне питання, яке оцінюють у ширшому контексті.
Пов’язані статті
Джерела
Cheah, Y., Wong, H. K., Spitzer, M., & Coutinho, E. (2022). Background Music and Cognitive Task Performance: A Systematic Review of Task, Music, and Population Impact. Music & Science, 5. https://doi.org/10.1177/20592043221134392.
Greenberg, D. M., Wride, S. J., Snowden, D. A., Spathis, D., Potter, J., & Rentfrow, P. J. (2022). Universals and variations in musical preferences: A study of preferential reactions to Western music in 53 countries. Journal of Personality and Social Psychology, 122(2), 286–309. https://doi.org/10.1037/pspp0000397.
Jamey, K., Foster, N. E. V., Hyde, K. L., & Dalla Bella, S. (2024). Does music training improve inhibition control in children? A systematic review and meta-analysis. Cognition, 252, 105913. https://doi.org/10.1016/j.cognition.2024.105913.
Janata, P., Tomic, S. T., & Rakowski, S. K. (2007). Characterization of music-evoked autobiographical memories. Memory, 15(8), 845–860. https://doi.org/10.1080/09658210701734593.
Juslin, P. N., & Västfjäll, D. (2008). Emotional responses to music: The need to consider underlying mechanisms. Behavioral and Brain Sciences, 31(5), 559–575. https://doi.org/10.1017/S0140525X08005293.
Koelsch, S. (2011). Toward a neural basis of music perception — a review and updated model. Frontiers in Psychology, 2, 110. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2011.00110.
Koelsch, S. (2020). A coordinate-based meta-analysis of music-evoked emotions. NeuroImage, 223, 117350. https://doi.org/10.1016/j.neuroimage.2020.117350.
Mehr, S. A., Singh, M., Knox, D., et al. (2019). Universality and diversity in human song. Science, 366(6468), eaax0868. https://doi.org/10.1126/science.aax0868.
Pearce, M., & Rohrmeier, M. (2012). Music cognition and the cognitive sciences. Topics in Cognitive Science, 4(4), 468–484. https://doi.org/10.1111/j.1756-8765.2012.01226.x.
Putkinen, V., Rassouli, M., & Nummenmaa, L. (2026). Expressing emotions through music. Philosophical Transactions of the Royal Society B: Biological Sciences, 381(1959), 20250131. https://doi.org/10.1098/rstb.2025.0131.
Rohrmeier, M. A., & Koelsch, S. (2012). Predictive information processing in music cognition: A critical review. International Journal of Psychophysiology, 83(2), 164–175. https://doi.org/10.1016/j.ijpsycho.2011.12.010.
Sala, G., & Gobet, F. (2020). Cognitive and academic benefits of music training with children: A multilevel meta-analysis. Memory & Cognition, 48(8), 1429–1441. https://doi.org/10.3758/s13421-020-01060-2.
Salimpoor, V. N., Zald, D. H., Zatorre, R. J., Dagher, A., & McIntosh, A. R. (2015). Predictions and the brain: How musical sounds become rewarding. Trends in Cognitive Sciences, 19(2), 86–91. https://doi.org/10.1016/j.tics.2014.12.001.
Savage, P. E., Loui, P., Tarr, B., Schachner, A., Glowacki, L., Mithen, S., & Fitch, W. T. (2020). Music as a coevolved system for social bonding. Behavioral and Brain Sciences, 44, e59. https://doi.org/10.1017/S0140525X20000333.
Stevens, C. J. (2012). Music perception and cognition: A review of recent cross-cultural research. Topics in Cognitive Science, 4(4), 653–667.
Vuust, P., Heggli, O. A., Friston, K. J., & Kringelbach, M. L. (2022). Music in the brain. Nature Reviews Neuroscience, 23(5), 287–305. https://doi.org/10.1038/s41583-022-00578-5.