Дієздатність, осудність і процесуальна компетентність: роль психолога, психіатра та суду

16 годин тому

Читати 19 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 6 жовтня 2026 · Редакційна політика

Дієздатність, осудність і процесуальна компетентність відповідають на різні правові питання. Дієздатність стосується здатності особи самостійно набувати та здійснювати цивільні права й обов’язки; осудність — її психічної здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними саме під час кримінального правопорушення; процесуальна здатність до участі у провадженні — того, чи може людина реалізовувати права і брати змістовну участь у конкретній судовій процедурі зараз. Ці питання можуть виникати щодо однієї людини одночасно, але вони мають різні критерії, різні часові точки й різні юридичні наслідки.

Ключовий принцип простий: діагноз описує стан здоров’я; експертиза надає суду спеціальні знання; юридичний статус визначається правом, а остаточне рішення у конкретній справі ухвалює суд. Цивільний кодекс України прямо відносить визнання фізичної особи недієздатною до рішення суду, а Кримінальний кодекс України визначає осудність і неосудність через юридично значущу здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними у момент діяння.

Тому психічний розлад сам по собі не встановлює недієздатність або неосудність. Низький результат тесту сам по собі не встановлює процесуальну нездатність. Висновок психолога або психіатра сам по собі не є судовим рішенням. Суд оцінює експертні дані разом з іншими доказами і застосовує до встановлених фактів конкретний правовий критерій.

Коротка відповідь: це три різні правові питання

Дієздатність у цивільному праві пов’язана з тим, чи може особа власними діями набувати для себе цивільних прав, створювати цивільні обов’язки, здійснювати права та виконувати обов’язки. У справах про обмеження цивільної дієздатності або визнання особи недієздатною суд досліджує не назву діагнозу, а законодавчо визначений зв’язок між психічним станом і здатністю усвідомлювати значення власних дій та керувати ними.

Осудність належить до кримінального права і має ретроспективний фокус. Питання формулюється щодо психічного стану людини в момент конкретного діяння. Людина може сьогодні добре орієнтуватися, спілкуватися із захисником і брати участь у засіданні, але питання її осудності щодо минулої події все одно потребуватиме окремого аналізу того, що відбувалося тоді. Можлива й зворотна ситуація: особа могла бути осудною під час правопорушення, але згодом захворіти так, що участь у провадженні стане істотно ускладненою або неможливою.

Процесуальна компетентність — корисний пояснювальний термін для позначення здатності людини розуміти процесуальну ситуацію, користуватися своїми правами, спілкуватися із захисником або представником і брати участь у процедурі відповідно до вимог конкретного провадження. В українському законодавстві немає одного універсального статусу з назвою «процесуальна компетентність», який однаково діяв би в усіх видах судочинства. Наприклад, у цивільному процесі закон прямо оперує поняттям «цивільна процесуальна дієздатність», а в кримінальному провадженні здатність особи особисто брати участь і реалізовувати процесуальні права оцінюється в межах відповідних норм і конкретних обставин справи.

Чому ці поняття так легко переплутати

У всіх трьох сферах суд може стикатися з психічним розладом, когнітивним порушенням, інтелектуальною недостатністю, наслідками травми мозку, нейрокогнітивним розладом або іншим станом, який впливає на мислення і поведінку. Через це виникає спокуса зробити один загальний висновок: якщо людина має серйозний психічний стан, то вона «недієздатна», «неосудна» і «не може брати участь у суді». Такий перехід методологічно хибний. Кожне правове питання має власний функціональний критерій і власну часову рамку.

Судово-психологічне та судово-психіатричне оцінювання працюють саме на межі між фактом про психічне функціонування і правовим висновком. Експерт описує психічний стан, психологічні особливості, функціональні обмеження, їхній зв’язок із юридично значущою ситуацією та межі впевненості висновку. Суд вирішує правове питання. Чим чіткіше розділені ці рівні, тим менший ризик підміни права клінічним ярликом або, навпаки, підміни спеціального дослідження побутовим враженням про поведінку людини.

Підстави, процедура, питання до експерта та межі саме психологічної експертної компетенції окремо розглянуті у матеріалі «Судово-психологічна експертиза в Україні: що це, коли призначається і що оцінює».

Дієздатність: цивільно-правовий статус

Цивільна дієздатність, обмеження дієздатності та недієздатність

Український Цивільний кодекс розрізняє обмеження цивільної дієздатності та визнання фізичної особи недієздатною. За статтею 39 особа може бути визнана судом недієздатною, якщо внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними. Це двокомпонентна конструкція: потрібен не лише факт психічного розладу, а й його юридично значущий функціональний наслідок.

Для обмеження цивільної дієздатності закон використовує інший поріг. Стаття 36 Цивільного кодексу України передбачає, зокрема, можливість обмеження судом цивільної дієздатності особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними. Отже, «обмежена дієздатність» і «недієздатність» мають різні правові критерії та наслідки.

Юридичний статус виникає не в кабінеті лікаря і не в момент отримання тестового бала. Стаття 40 Цивільного кодексу України пов’язує недієздатність з набранням законної сили рішенням суду. Це принципова межа між клінічним фактом і правовим статусом: медичний або психологічний матеріал може бути надзвичайно важливим доказом, але сам собою не створює статус недієздатної особи.

Водночас цивільна дієздатність не є глобальною оцінкою «розумності» людини. Вона існує всередині конкретної правової конструкції. Навіть виражені труднощі пам’яті, планування чи критичної оцінки не дозволяють автоматично перенести висновок із одного контексту на всі правочини, всі рішення і всі форми участі в суспільному житті. Судово-експертне завдання полягає у встановленні релевантних психічних і психологічних фактів, а юридичне завдання суду — у співвіднесенні цих фактів із законом.

Цивільна процесуальна дієздатність — окреме процесуальне поняття

Стаття 47 Цивільного процесуального кодексу України визначає цивільну процесуальну дієздатність як здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді. Повну цивільну процесуальну дієздатність за загальним правилом мають повнолітні фізичні особи та юридичні особи; Кодекс окремо регулює участь неповнолітніх і осіб, цивільна дієздатність яких обмежена.

Це поняття не тотожне клінічній «здатності ухвалювати рішення», яку в медичних дослідженнях оцінюють щодо згоди на лікування. Так само воно не тотожне кримінально-правовій осудності. Спільні психологічні функції — розуміння інформації, пам’ять, здатність зважувати наслідки, самоконтроль — можуть бути релевантними в усіх цих сферах, але правове питання, юридичний поріг і наслідок щоразу інші.

Навіщо судово-психіатрична експертиза у справах про недієздатність

У справах про обмеження цивільної дієздатності або визнання фізичної особи недієздатною Цивільний процесуальний кодекс України передбачає спеціальну процедуру. За наявності достатніх даних про психічний розлад суд призначає судово-психіатричну експертизу для встановлення психічного стану особи. Суд також визначає питання, що потребують спеціальних знань, і оцінює висновок разом з іншими доказами.

Формула «експертиза встановила недієздатність» спрощує реальну конструкцію. Експерт досліджує психічний стан і юридично релевантні функціональні можливості, формулює спеціальний висновок у межах компетенції. Визнання недієздатною — результат судового розгляду та застосування норми права. Саме тому два документи — висновок експерта і рішення суду — мають різну природу, навіть коли суд у підсумку погоджується з експертною оцінкою.

Осудність: питання про стан під час діяння

Стаття 19 Кримінального кодексу України визначає осудною особу, яка під час вчинення кримінального правопорушення могла усвідомлювати свої дії або бездіяльність і керувати ними. Неосудність пов’язана з нездатністю усвідомлювати дії або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Ключові слова тут — «під час вчинення». Осудність не є постійною рисою особистості і не встановлюється на все життя. Це юридична оцінка психічної здатності людини в конкретний минулий момент щодо конкретного діяння. Саме тому ретроспективна реконструкція має велике значення: аналізуються медичні документи, поведінка до, під час і після події, показання, записи, характер симптомів, динаміка стану, вживання речовин, лікування та інші джерела, які допомагають відновити психічне функціонування у релевантний час.

Наявність діагнозу шизофренічного спектра, біполярного розладу, деменції, інтелектуального порушення або іншого психічного розладу не робить людину автоматично неосудною. Правове питання полягає не в назві розладу, а в тому, чи призвів він у момент діяння до втрати юридично значущої здатності усвідомлювати свої дії або керувати ними. Так само відсутність попереднього психіатричного діагнозу не виключає необхідності експертного дослідження, якщо фактичні дані дають підстави сумніватися у психічному стані під час події.

У кримінальному провадженні закон передбачає спеціальні механізми залучення психіатричного експерта. Кримінальний процесуальний кодекс України містить главу про провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру та статтю 509 про психіатричну експертизу. Ця експертиза допомагає встановити психіатричні факти, необхідні для правової оцінки, але рішення про юридичні наслідки ухвалюється у процесуальній формі судом.

Обмежена осудність — не «напівнеосудність»

Стаття 20 Кримінального кодексу України передбачає обмежену осудність: особа залишається суб’єктом кримінальної відповідальності, якщо через наявний психічний розлад під час правопорушення вона не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії та/або керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом під час призначення покарання і може мати значення для застосування примусових заходів медичного характеру.

Обмежена осудність не є проміжним побутовим ярликом між «здоровий» і «хворий». Вона має визначений кримінально-правовий зміст. Експертне дослідження повинно показати, який саме психічний розлад існував, як він впливав на конкретні когнітивні та вольові можливості у момент діяння і наскільки цей вплив відповідає юридичному критерію, який застосовує суд.

Процесуальна компетентність: що означає термін в Україні

Вираз «процесуальна компетентність» часто використовується в судовій психології та психіатрії як широке позначення здатності людини брати осмислену участь у юридичній процедурі. Для українського читача важливо відразу відокремити цей узагальнювальний термін від конкретних статусів, названих у кодексах. Українське право не містить одного універсального тесту «процесуальної компетентності» для всіх проваджень. Потрібно спочатку визначити вид процесу, роль людини, права, які вона має реалізовувати, і конкретну норму, що регулює її участь.

У цивільному судочинстві закон прямо визначає цивільну процесуальну дієздатність. У кримінальному провадженні питання здатності особи особисто брати участь може виникати у зв’язку з психічним станом, правом на захист, участю у засіданні, спілкуванням із захисником та спеціальними правилами провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру. Тому точне формулювання завжди важливіше за загальне слово «компетентність».

Цю межу добре демонструє рішення Європейського суду з прав людини у справі «Л.Т. проти України». ЄСПЛ звернув увагу на те, що національні суди не провели належної оцінки здатності заявниці особисто брати участь у провадженні, і підкреслив: сама по собі стверджувана психічна хвороба не може автоматично означати повне обмеження процесуальних прав. Це показує функціональний характер питання — оцінюється не лише наявність розладу, а реальна здатність людини брати участь у конкретній процедурі.

Процесуальна участь також не зводиться до орієнтації в даті та місці або до здатності повторити юридичні терміни. Залежно від правової системи і конкретного провадження можуть бути важливими розуміння ролей учасників, суті звинувачення або спору, можливих наслідків, здатність утримувати інформацію достатньо довго для рішення, послідовно повідомляти факти, оцінювати варіанти, співпрацювати із захисником і контролювати поведінку настільки, наскільки цього потребує процес. Які саме функції юридично релевантні — визначає застосовне право, а не тестова методика.

Чому американське competence to stand trial не можна просто перенести в українське право

У англомовній науковій літературі добре розроблене поняття competence to stand trial або adjudicative competence. Практичний ресурс Американської академії психіатрії та права визначає його як юридично встановлювану здатність обвинуваченого продовжувати кримінальне провадження, причому конкретні критерії задаються законодавством і судовою практикою відповідної юрисдикції. Сам документ прямо наголошує на залежності оцінювання від юрисдикційних правил.

Цей корпус досліджень корисний для методології: він показує значення функціонального аналізу, колатеральних джерел, розділення теперішньої процесуальної здатності й ретроспективної кримінальної відповідальності, а також обмеження психометричних інструментів. Проте американський юридичний критерій не стає українським критерієм лише через переклад терміна. Для української справи відправною точкою залишається українське матеріальне і процесуальне право.

Метааналіз Блейка, Оглоффа і Чена щодо другого покоління інструментів оцінювання competence to stand trial охопив 11 досліджень і виявив обнадійливі показники надійності для частини методик, зокрема MacCAT-CA, ECST-R і CAST*MR, але також наголосив на браку даних щодо важливих психометричних характеристик. Це дослідження підтримує використання структурованих інструментів як допоміжних засобів, а не як автономних «машин рішень».

Одна людина — три різні часові зрізи

Найкращий спосіб не плутати категорії — розкласти їх у часі. Осудність дивиться назад: яким був психічний стан під час інкримінованого діяння? Процесуальна здатність до участі дивиться на теперішній етап: чи може людина зараз користуватися процесуальними правами і змістовно брати участь? Цивільна дієздатність є правовим статусом, який суд встановлює на основі визначених законом критеріїв і актуального доказового матеріалу та який надалі може переглядатися за передбаченою законом процедурою.

Уявімо особу, яка під час гострого психотичного епізоду вчинила суспільно небезпечне діяння, а після лікування до моменту суду перебуває у стійкій ремісії. Питання осудності стосується гострого епізоду в минулому. Питання здатності брати участь у розгляді — її теперішнього функціонування. Результати можуть відрізнятися без будь-якої суперечності: різні питання просто стосуються різного часу.

Інший приклад — людина з нейрокогнітивним розладом, щодо якої розглядається цивільна справа про недієздатність. Результат тесту пам’яті може підтверджувати суттєве когнітивне порушення, але суду потрібен ширший ланцюг доказів: клінічний стан, динаміка, повсякденне функціонування, розуміння значення власних дій, здатність керувати ними, матеріали справи та експертний висновок. Тестовий бал є частиною доказової картини, а не синонімом юридичного статусу.

Третій приклад — людина була осудною під час правопорушення, але до постановлення вироку захворіла на тяжкий психічний розлад. Сам Кримінальний кодекс окремо передбачає таку ситуацію. Це ще раз показує, що «осудність тоді» і «можливість діяти зараз» не можна зливати в одну оцінку.

Хто що робить: психолог, психіатр, комплексна експертиза і суд

Роль судового психолога

Чинний порядок організації експертної діяльності у цій сфері визначений наказом МОЗ України від 23 грудня 2025 року № 1935. Він окремо регулює судово-психіатричну, судово-психологічну та комплексну судову психолого-психіатричну експертизи та передбачає окремі експертні спеціальності.

Судовий психолог досліджує психологічні закономірності та особливості психічної діяльності, які мають значення для поставлених експертних питань: когнітивні процеси, особливості сприймання і пам’яті, емоційно-вольове функціонування, інтелектуальний розвиток, здатність розуміти ситуацію, поведінкову регуляцію, індивідуально-психологічні характеристики та інші релевантні функції. Конкретний набір методів визначається питанням, віком, станом людини, матеріалами справи та науковою валідністю методик.

Психолог не встановлює своїм тестом юридичну недієздатність, неосудність або винуватість. У межах судово-психологічної експертизи він формулює висновки з психологічних питань. Якщо правове питання залежить від встановлення психічного розладу в медичному сенсі та його клінічної динаміки, центральною стає психіатрична експертна компетенція або комплексне дослідження.

Роль судового психіатра

Судовий психіатр оцінює психічний стан і психіатрично значущі порушення у юридично релевантний період. Сучасний український порядок після набрання чинності наказом МОЗ № 1935 замінив попередній порядок 2018 року і встановив актуальну організаційну рамку судово-психіатричних та судово-психологічних експертиз.

У кримінальній справі це може бути ретроспективне питання про психічний стан у момент діяння, а також оцінювання теперішнього стану, якщо він має процесуальне значення. У цивільній справі — встановлення психічного стану особи для вирішення питання, яке суд розглядає за нормами про обмеження дієздатності або недієздатність. Психіатричний діагноз входить у клінічну частину такого аналізу, але юридичний критерій завжди потребує окремого функціонального співвіднесення.

Докладніше про межі галузі, види судово-психіатричних експертиз і роль експерта дивіться у канонічному матеріалі «Судова психіатрія: що це, судово-психіатрична експертиза та роль експерта».

Коли потрібна комплексна психолого-психіатрична експертиза

Комплексний формат потрібен тоді, коли експертне питання об’єктивно лежить на перетині психіатричних і психологічних спеціальних знань. Його сенс полягає не в механічному додаванні двох професійних думок, а в узгодженому дослідженні різних рівнів функціонування: клінічного психічного стану та психологічних закономірностей, які мають юридично релевантне значення.

Комплексна експертиза також не перетворюється на «малий суд». Експерти відповідають на питання в межах спеціальних знань, обґрунтовують методи, матеріали і причинно-функціональні зв’язки. Юридична кваліфікація фактів, оцінка доказів у сукупності та остаточний процесуальний висновок залишаються за судом.

Роль суду

Суд визначає юридично релевантні питання, вирішує питання про призначення експертизи у передбачених законом випадках, оцінює висновок експерта у системі доказів і ухвалює правове рішення. Цивільний процесуальний кодекс України прямо передбачає, що питання, з яких має бути проведена призначена судом експертиза, визначаються судом.

Ця роль особливо важлива, коли експертний висновок містить термінологію, схожу на правову. Формулювання «не здатний усвідомлювати значення своїх дій» може одночасно бути предметом функціонального експертного аналізу і елементом правового критерію. Суд повинен розуміти, на яких даних ґрунтується спеціальний висновок, як експерт пов’язав симптоми з функцією, чи стосується висновок правильного часу і чи відповідає він саме тому юридичному питанню, яке вирішується.

Розподіл ролей захищає і людину, і якість правосуддя. Коли діагноз автоматично перетворюється на правовий статус, зростає ризик надмірного обмеження прав. Коли ж суд ігнорує потребу у спеціальних знаннях, зростає ризик оцінювати складний психічний стан за зовнішньою поведінкою або інтуїцією. Правильна модель поєднує професійну експертизу з судовим застосуванням права.

Як будується якісне судово-психологічне або психіатричне оцінювання

1. Спочатку формулюється юридично релевантне питання

Якісне оцінювання починається не з вибору тесту, а з уточнення того, що саме потрібно встановити. «Чи має людина психічний розлад?» і «чи могла вона усвідомлювати свої дії під час події?» — різні питання. «Чи має вона низький інтелект?» і «чи здатна вона розуміти процесуальну ситуацію та реалізовувати конкретні права?» — також різні питання. Метод повинен відповідати юридично релевантній функції.

2. Відновлюється часова лінія

Для осудності критичною є реконструкція стану у момент діяння. Для теперішньої здатності брати участь у провадженні — актуальне функціонування, яке може змінюватися під впливом лікування, загострення, когнітивного погіршення, стресу або інших факторів. Для цивільної дієздатності суду потрібна доказова картина, достатня для застосування конкретного цивільно-правового критерію. Змішування часових точок породжує одну з найсерйозніших експертних помилок.

3. Дані збираються з кількох джерел

Судово-експертне оцінювання зазвичай потребує зіставлення інтерв’ю, медичної документації, матеріалів провадження, відомостей про поведінку у релевантний період, результатів психологічного або психіатричного обстеження та, коли це допустимо й доступно, колатеральної інформації. AAPL Practice Resource у своєму юрисдикційно специфічному контексті також наголошує на значенні колатеральних даних — інформації поза самозвітом особи.

Різні джерела можуть суперечити одне одному. Самозвіт може бути неточним через симптоми, пам’ять, захисну позицію, нерозуміння запитання або свідоме викривлення. Документи можуть бути неповними. Свідки можуть помилятися. Тест може мати похибку. Якість висновку визначається не кількістю матеріалів, а тим, наскільки прозоро експерт зіставляє їх, пояснює суперечності та відділяє встановлені факти від інтерпретацій.

4. Методики використовуються за їхнім реальним призначенням

Сучасний огляд Роджерса, Тазі й Дрогіна показує, що спеціалізовані інструменти судово-експертного оцінювання створювалися саме для психолого-правових стандартів, тоді як інші інструменти вимірюють суміжні явища — наприклад, стиль відповідей або можливе перебільшення симптомів. Автори підкреслюють необхідність оцінювати валідність і надійність методики саме у судово-експертних вибірках і саме щодо того питання, для якого вона застосовується.

Звідси випливає практичне правило: тест вимірює те, що він валідований вимірювати. Шкала пам’яті не вимірює юридичну дієздатність. Загальний особистісний опитувальник не визначає осудність. Скринінг перебільшення симптомів не встановлює факт симуляції. Структурований інструмент процесуальної компетентності, розроблений під іншу правову систему, не встановлює український юридичний статус.

5. Висновок пов’язує психічний факт із функцією

Сильний експертний висновок не зупиняється на переліку симптомів. Він пояснює функціональне значення встановленого стану: як саме порушення мислення, пам’яті, сприйняття, інтелекту, волі або емоційної регуляції впливає на юридично релевантну здатність; наскільки стійкий цей вплив; чи відповідає він потрібному часовому періоду; які альтернативні пояснення розглянуто; де проходить межа надійності висновку.

Психологічний тест не встановлює юридичний статус

Структуровані інструменти можуть підвищувати послідовність оцінювання і допомагати не пропускати важливі функції. Але навіть у добре дослідженій американській сфері competence to stand trial доказова база окремих шкал має обмеження. Метааналіз 2019 року виявив прийнятну надійність частини інструментів, але недостатньо даних для низки важливих показників, включно з чутливістю та специфічністю.

Схожа логіка діє для оцінювання неосудності. Огляд Парміджані та співавторів розглядає структуровані інструменти як спосіб зробити оцінювання прозорішим і системнішим, але одночасно показує, що критерії кримінальної неосудності відрізняються між правовими системами. Структурований інструмент допомагає організувати спеціальне дослідження; він не переносить юридичний стандарт однієї держави в іншу.

У практичному сенсі результат тесту — це один доказовий фрагмент. Його значення залежить від валідності методики, норм, умов проведення, мови, освіти й культури особи, мотивації, сенсорних або моторних обмежень, медикаментів, гостроти симптомів, втоми та інших чинників. Висновок має спиратися на конвергенцію даних, а не на магічний поріг одного бала.

Скринінг симуляції не доводить обман

У судово-експертному контексті важливо перевіряти достовірність самозвіту і можливе перебільшення симптомів, але позитивний скринінговий результат не є доказом симуляції. Систематичний огляд і метааналіз Крішнана та співавторів 2026 року показав, що поширені скринінгові інструменти можуть розрізняти групи з перебільшенням симптомів, однак підвищений ризик хибнопозитивних результатів означає потребу в подальшій комплексній перевірці. Автори прямо розглядають ці методики як скринінги, а не остаточний вердикт.

Тому формула «тест показав симуляцію — отже людина бреше» є неприйнятною. Симуляція або навмисне викривлення потребують окремого багатоджерельного аналізу. А навіть доведене викривлення частини симптомів не відповідає автоматично на інше правове питання — наприклад, чи була особа осудною під час події або чи має вона цивільну дієздатність.

Психічний розлад не дорівнює недієздатності, неосудності чи процесуальній нездатності

Це головна клініко-правова межа всієї теми. Діагноз класифікує психічний або поведінковий стан за медичними критеріями. Юридичні категорії оцінюють здатність людини виконувати визначені правом функції. Між ними може бути сильний зв’язок, але немає автоматичної тотожності.

Систематичний огляд і метааналіз Марко-Гарсії та співавторів 2024 року, присвячений здатності психіатричних стаціонарних пацієнтів ухвалювати рішення щодо лікування, показав значну варіативність залежно від конкретного рішення, клінічного контексту і способу оцінювання; при цьому більшість пацієнтів у включених дослідженнях зберігали здатність ухвалювати рішення щодо лікування. Ці дані стосуються здатності ухвалювати рішення щодо лікування, а не українського цивільно-правового статусу, проте вони добре демонструють фундаментальний принцип: психіатричний діагноз сам по собі не є достатньою функціональною оцінкою.

Той самий принцип захищає від зворотної помилки. Здатність людини підтримувати коротку розмову, орієнтуватися у місці або справляти враження «нормальної» не доводить збереження всіх юридично релевантних функцій. Психічні розлади можуть бути епізодичними, симптоми — прихованими або ситуаційно специфічними, а когнітивні дефіцити — проявлятися лише у складних рішеннях. Саме тому оцінювання має бути функціональним і прив’язаним до конкретного юридичного питання.

Типові сценарії, у яких категорії розходяться

Психіатричний діагноз є, а цивільна дієздатність зберігається

Людина може роками жити з психотичним, афективним або іншим психічним розладом, отримувати лікування і водночас розуміти значення своїх цивільних дій та керувати ними. Сам факт звернення до психіатра, госпіталізації в минулому або приймання психотропних препаратів не створює презумпції недієздатності. Для суду вирішальним є законодавчий критерій і фактичний функціональний вплив стану.

Гострий психічний епізод під час діяння, але відновлення до суду

Такий сценарій особливо наочно розводить осудність і теперішню процесуальну здатність. Ретроспективна експертиза може вивчати, чи позбавляв гострий стан людину здатності усвідомлювати дії або керувати ними в момент події. Окремо оцінюється, що людина може робити сьогодні: розуміти процедуру, співпрацювати із захисником, повідомляти факти, приймати процесуально значущі рішення в межах права.

Когнітивне погіршення у цивільній справі

При деменції або іншому нейрокогнітивному розладі психологічні тести можуть добре описувати пам’ять, увагу, виконавчі функції, мовлення та інші когнітивні домени. Проте юридичне питання не зводиться до діагностичного профілю. Потрібно показати, як когнітивні зміни впливають на здатність усвідомлювати значення дій і керувати ними, а суд уже застосовує цивільно-правовий критерій.

Інтелектуальні або нейророзвиткові особливості

Низький інтелектуальний показник не дає готової відповіді щодо осудності або процесуальної участі. Людина може мати обмежений словниковий запас, повільно засвоювати нову інформацію і водночас добре розуміти базові ролі учасників справи після адаптованого пояснення. Інша людина з формально вищими тестовими показниками може через гострий психоз або тяжке порушення мислення бути неспроможною раціонально використовувати інформацію у конкретний момент. Юридично релевантна функція важливіша за загальний ярлик.

Експерти не погоджуються між собою

Розбіжність експертних висновків не означає автоматично, що один експерт «бреше». Вона може виникати через різні набори матеріалів, різний час обстеження, різні методики, різне трактування симптомів або різні висновки про причинний зв’язок між станом і функцією. Для суду важливо порівнювати обґрунтування: які дані використані, чи відповідають методи питанню, як пояснено суперечності, чи не виходить експерт за межі спеціальних знань.

Які помилки найнебезпечніші

Перша помилка — перетворити діагноз на правовий вирок. Формула «у людини шизофренія, отже вона неосудна» ігнорує часовий і функціональний критерій кримінального права. Формула «у людини деменція, отже вона недієздатна» ігнорує необхідність судового встановлення та конкретний критерій Цивільного кодексу.

Друга помилка — перетворити тест на судове рішення. Психометричні інструменти корисні настільки, наскільки вони валідні для відповідної функції і правильно інтегровані з іншими даними. Один бал не встановлює неосудність, недієздатність, симуляцію, правдивість або здатність брати участь у провадженні.

Третя помилка — переплутати минуле і теперішнє. Осудність стосується моменту правопорушення. Стан під час експертизи може бути іншим. Поточна здатність до процесуальної участі може покращуватися або погіршуватися, тоді як ретроспективне питання про осудність залишається прив’язаним до минулої події.

Четверта помилка — автоматично імпортувати іноземний юридичний критерій. Міжнародні дослідження процесуальної здатності обвинуваченого, захисту через неосудність або здатності ухвалювати медичні рішення можуть дати сильну методологію й емпіричні дані. Проте правовий стандарт завжди береться з юрисдикції, у якій вирішується справа.

П’ята помилка — оцінювати процесуальну участь лише через діагноз. Рішення ЄСПЛ у справі «Л.Т. проти України» показує, чому потрібна саме оцінка здатності особисто брати участь, а не автоматичне припущення, що психічна хвороба повністю позбавляє людину процесуальних прав.

Що означає висновок експерта для суду

Висновок експерта — це професійно обґрунтований результат застосування спеціальних знань до визначених питань. Його сила залежить від якості вихідних даних, адекватності методів, логіки висновків, відповідності часовому періоду, прозорого опису обмежень і зв’язку між встановленими фактами та питанням суду.

Експертний висновок не має перетворюватися на юридичну декларацію поза межами компетенції. Формулювання має давати суду саме ті спеціальні дані, які потрібні для застосування права: який психічний стан встановлено, які функції порушені або збережені, як це проявлялося у юридично релевантний час, наскільки висновок стійкий до альтернативних пояснень.

Суд, зі свого боку, не повинен читати висновок лише за останнім абзацом. Для оцінки доказової якості важливі питання, методи, джерела, час дослідження, обґрунтування причинно-функціонального зв’язку і межі висновку. Особливо це важливо в ситуаціях, де правова категорія залежить від тонкого розрізнення: «не міг» і «мав труднощі», «не міг повною мірою» і «не міг взагалі», «не розумів у момент події» і «не пам’ятає подію зараз».

Як читати висновок у справі про дієздатність, осудність або процесуальну участь

Крок 1. Визначте юридичне питання. Чи йдеться про цивільну дієздатність, цивільну процесуальну дієздатність, осудність під час діяння, обмежену осудність, теперішню здатність брати участь у кримінальному провадженні або іншу окрему конструкцію? Без цього будь-яка психологічна інформація висить у повітрі.

Крок 2. Перевірте часову точку. Чи досліджує експерт стан саме тоді, коли він юридично значущий? Для осудності це момент діяння. Для теперішньої процесуальної участі — актуальний період. Для цивільної справи — той стан і ті факти, які мають значення для застосовного цивільно-правового критерію.

Крок 3. Подивіться, які дані використані. Надійний висновок зазвичай не тримається на одному інтерв’ю або одному тесті. Важлива узгодженість клінічного дослідження, психологічних даних, документів, матеріалів справи і спостережень.

Крок 4. Знайдіть функціональний місток. Експерт має пояснити, як встановлений психічний або психологічний факт пов’язаний із конкретною здатністю. «Є психоз» — це клінічний факт. «Через стійке маревне переконання людина в релевантний момент не могла реалістично розуміти характер власної дії» — уже функціональне пояснення, яке суд може співвідносити з юридичним критерієм.

Крок 5. Відділіть спеціальний висновок від правового рішення. Навіть найсильніша експертиза не скасовує судової функції. Саме суд встановлює юридичний статус, оцінює докази та визначає правові наслідки.

Поширені запитання

Чи означає психіатричний діагноз, що людина недієздатна?

Ні. Для визнання фізичної особи недієздатною Цивільний кодекс вимагає не лише хронічного, стійкого психічного розладу, а й нездатності усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними. Статус встановлюється судом. Діагноз є клінічним фактом, який може бути важливим для експертизи, але не замінює правового критерію.

Хто визначає осудність або неосудність?

Юридичне рішення належить суду. Судово-психіатричний експерт досліджує психічний стан, клінічні дані та їхній зв’язок зі здатністю усвідомлювати дії і керувати ними у відповідний час. Суд оцінює висновок та інші докази і застосовує статті 19–20 Кримінального кодексу України.

Чи може психолог визнати людину неосудною або недієздатною?

Психолог може досліджувати психологічні функції і давати судово-психологічний висновок у межах своєї експертної компетенції. Неосудність і недієздатність є правовими категоріями; вони не виникають із психологічного висновку як такого. Психіатричні питання про наявність і характер психічного розладу належать до психіатричної компетенції, а остаточне правове рішення — до суду.

Чим недієздатність відрізняється від неосудності?

Недієздатність — цивільно-правовий статус, який суд встановлює за критеріями Цивільного кодексу. Неосудність — кримінально-правова категорія, пов’язана з психічною здатністю особи саме під час суспільно небезпечного діяння. Людина може бути дієздатною в цивільному сенсі й водночас питання її осудності щодо конкретної минулої події може потребувати окремої експертизи.

Чи може людина бути осудною під час правопорушення, але пізніше не мати змоги брати участь у суді?

Так. Кримінальний кодекс прямо розрізняє стан у момент правопорушення і захворювання, що виникло до постановлення вироку. Це різні часові питання. Тому осудність щодо минулого діяння і теперішня здатність реалізовувати процесуальні права можуть мати різні відповіді.

Що таке обмежена осудність?

За статтею 20 Кримінального кодексу України обмежено осудною може бути визнана судом особа, яка через психічний розлад під час правопорушення не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії та/або керувати ними. Вона підлягає кримінальній відповідальності; цей статус враховується судом при призначенні покарання і може мати значення для примусових заходів медичного характеру.

Чи достатньо психологічного тесту для висновку про дієздатність або процесуальну компетентність?

Ні. Тест може вимірювати пам’ять, інтелект, виконавчі функції, симптоми, стиль відповідей або окремі психолого-правові здібності. Юридичний висновок потребує ширшої оцінки: правильного правового критерію, клінічного й психологічного контексту, матеріалів справи, часової прив’язки та інтеграції різних джерел.

Чи можна відновити цивільну дієздатність?

Так, українське цивільне процесуальне законодавство передбачає судову процедуру поновлення цивільної дієздатності за наявності відповідних підстав. Це ще раз показує, що правовий статус не є довічним психологічним ярликом: він пов’язаний з актуальним станом, доказами і судовим рішенням у встановленій процедурі. Дивіться Цивільний процесуальний кодекс України.

Що таке процесуальна компетентність простими словами?

Це узагальнювальний спосіб говорити про здатність людини змістовно брати участь у юридичній процедурі: розуміти, що відбувається, користуватися процесуальними правами, спілкуватися з адвокатом або представником і виконувати необхідні процесуальні дії. В Україні конкретний юридичний зміст залежить від виду провадження і відповідних норм; універсального статусу з такою назвою для всіх процесів немає.

Що варто запам’ятати

Дієздатність, осудність і процесуальна здатність до участі в суді утворюють не шкалу тяжкості психічного стану, а три різні правові координати. Дієздатність стосується цивільно-правового статусу. Осудність — психічної здатності під час конкретного кримінального діяння. Процесуальна участь — здатності реалізовувати права й брати участь у конкретній процедурі у відповідний момент.

Психолог встановлює психологічно релевантні факти в межах спеціальних знань. Психіатр досліджує психічний стан і психіатричні фактори. Комплексна експертиза поєднує ці рівні, коли питання цього потребує. Суд застосовує правовий критерій і ухвалює рішення. Саме така послідовність зберігає різницю між науковим фактом, експертним висновком і юридичним статусом.

Найстійкіша формула для цієї сфери звучить так: діагноз не дорівнює юридичному статусу; тест не дорівнює експертизі; експертиза не дорівнює рішенню суду. Кожен рівень має власні правила доказування, компетенцію та межі.

Пов’язані статті

Джерела

Блейк Г. А., Оглофф Дж. Р. П., Чен В. С. (2019). Meta-analysis of second generation competency to stand trial assessment measures: Preliminary findings. International Journal of Law and Psychiatry, 64, 238–249. PubMed

Верховна Рада України. Цивільний кодекс України № 435-IV. Офіційний текст

Верховна Рада України. Цивільний процесуальний кодекс України № 1618-IV. Офіційний текст

Верховна Рада України. Кримінальний кодекс України № 2341-III. Офіційний текст

Верховна Рада України. Кримінальний процесуальний кодекс України № 4651-VI. Офіційний текст

Волл Б. В., Еш П., Керам Е., Піналс Д. А., Томпсон К. Р. (2018). AAPL Practice Resource for the Forensic Psychiatric Evaluation of Competence to Stand Trial. Journal of the American Academy of Psychiatry and the Law, 46(3 Suppl), S4–S79. Повний текст

Європейський суд з прав людини. (2024). Справа «Л.Т. проти України» (заява № 13459/15). Офіційний переклад

Крішнан Н., Труд М. Д., Раффлз Дж., Блейк Г., Оглофф Дж. Р. П. (2026). Are feigning screens “competent to stand trial”? A systematic review and meta-analysis. Law and Human Behavior, 50(4), 335–360. PubMed

Марко-Гарсія С., Арійо К., Оуен Г. С., Девід А. С. (2024). Decision making capacity for treatment in psychiatric inpatients: a systematic review and meta-analysis. Psychological Medicine, 54(6), 1074–1083. PubMed

Міністерство охорони здоров’я України. (2025). Наказ від 23.12.2025 № 1935 «Про організацію судово-експертної діяльності у галузі судової психіатрії та психології». Офіційний текст МОЗ

Парміджані Дж., Мандареллі Г., Мейнен Г., Ферракуті С. (2023). Structured instruments for insanity defense evaluations: Opportunities and limitations. Behavioral Sciences & the Law, 41(5), 432–444. PubMed

Роджерс Р., Тазі К. Й., Дрогін Е. Й. (2023). Forensic assessment instruments: Their reliability and applicability to criminal forensic issues. Behavioral Sciences & the Law, 41(5), 415–431. PubMed

Психологічна енкциклопедія