Духовність у психології: визначення, виміри й наукові межі
Український психологічний ХАБ · 17 жовтня 2026 р. · Редакційна політика
Духовність у психології — це багатовимірна сфера людського досвіду, пов’язана з пошуком і переживанням сенсу, значущості, глибинних зв’язків, ціннісних орієнтирів та, для частини людей, священного або трансцендентного. Вона може виявлятися через релігійну віру, особисті переконання, практики, стосунки, творчість і ставлення до життя. У наукових дослідженнях духовність вивчають за тим, як люди її розуміють, переживають, описують і втілюють у поведінці.
Єдиного загальноприйнятого психологічного визначення духовності немає. У систематичному огляді 166 наукових публікацій дослідники виявили 24 змістові виміри, причому найчастіше визначення стосувалися сенсу життя та відчуття зв’язку. Це результат аналізу наявних визначень у літературі про охорону здоров’я, а не перелік 24 незалежних властивостей, встановлених експериментально. de Brito Sena та співавтори, 2021.
Ця стаття пояснює, що дослідники називають духовністю, чим вона відрізняється від релігійності, віри, світогляду й духовного благополуччя, які складники можна досліджувати, як працюють психологічні шкали та де проходять межі наукових висновків.
Що означає духовність у психології
Термін «духовність» охоплює кілька частково пов’язаних способів осмислення досвіду. Людина може вважати духовністю взаємини з Богом, відчуття належності до ширшого цілого, внутрішню роботу зі своїми цінностями, зустріч із красою природи або прагнення жити відповідно до того, що вона вважає найважливішим. Зміст слова залежить від культурного середовища, особистої історії, релігійної традиції та ситуації, у якій його використовують.
Для психологічного дослідження придатне таке робоче визначення: духовність — це система переживань, уявлень, ціннісних орієнтацій і практик, за допомогою яких людина формує відношення до гранично важливого, переживає значущі зв’язки й шукає смислову цілісність власного життя. Це аналітичне визначення для цієї статті, а не окрема клінічна категорія чи універсальна формула всіх духовних традицій.
Визначення має дві важливі умови. По-перше, в ньому є місце для релігійних і нерелігійних форм духовного життя. По-друге, воно дозволяє досліджувати конкретні явища: переконання, зміни життєвих пріоритетів, переживання єдності, практики зосередження, моральні рішення, відчуття підтримки та переживання втрати сенсу. Таке розрізнення потрібне, щоб уникати ситуації, коли одним словом позначають усі позитивні сторони життя.
Наукові моделі: сенс, зв’язок і священне
Широкий підхід: сенс і пов’язаність
У широких концептуалізаціях духовність описує те, що людина вважає джерелом смислу, внутрішньої цілісності, належності й зв’язку — із собою, іншими людьми, природою, світом або трансцендентним. Ця рамка дозволяє досліджувати духовність поза формальною належністю до конфесії. Вона також створює методологічну складність: «сенс життя», «благополуччя» та «почуття спільності» вже мають власні психологічні визначення й методи вимірювання. Якщо межі понять нечіткі, дослідник ризикує назвати духовністю те, що фактично вимірює загальне психологічне благополуччя. de Brito Sena та співавтори, 2021.
Пошук священного як окрема теоретична модель
Кеннет Паргамент і Енн Махоні пропонують розуміти духовність через пошук священного: людина наділяє певні об’єкти, взаємини, досвід або цілі особливим, священним значенням і прагне його підтримувати. У цьому підході важливим є не просто інтерес до сенсу, а специфічне ставлення до сакрального. Це впливова теоретична модель, що має власний предмет і дослідницьку традицію; вона співіснує з ширшими визначеннями, які включають світську духовність. Pargament і Mahoney, 2017.
Для релігійної людини священне може мати богословський зміст, визначений її традицією. Для нерелігійної людини цим словом іноді позначають особливу недоторканність гідності, життя, природи або певних стосунків. Дослідник має з’ясувати, як саме респондент уживає поняття, а не автоматично переносити на нього власну систему переконань.
Основні виміри духовності
Сенс і життєва спрямованість
Пошук сенсу охоплює запитання «заради чого я живу?», «що надає моєму досвіду цілісності?» та «як поєднати події мого життя з важливими цінностями?». У духовному контексті людина може пов’язувати відповідь із покликанням, служінням, трансцендентною метою, продовженням культурної традиції або відповідальністю перед іншими. Психологічно вимірюваним стає її усвідомлене відчуття сенсу, а не істинність метафізичного пояснення.
Зв’язок із людьми та світом
Духовність часто містить переживання спорідненості, вдячності, взаємозалежності та участі в чомусь більшому за індивідуальні інтереси. Цей досвід може виникати під час богослужіння, спільної праці, перебування на природі, творчості або догляду за близькими. Його психологічні складники — увага, емоції, інтерпретація події, спогади та соціальні відносини. За допомогою опитувальника можна зафіксувати, наскільки сильним або значущим є відчуття зв’язку, проте сама відповідь не встановлює джерела переживання.
Ставлення до священного й трансцендентного
Деякі люди звертаються до Бога, богів, духовних істот, абсолютної реальності чи надособистісного порядку. Інші описують переживання трансценденції як вихід за межі звичного самоусвідомлення без звернення до надприродного. Психологія може досліджувати зміст переконань, силу впевненості, їхню роль у рішеннях і відчуття присутності. Питання про реальне існування метафізичного об’єкта належить до інших способів пізнання та обговорення.
Цінності, моральна орієнтація та відповідальність
Духовні системи можуть пов’язувати гідність, милосердя, самодисципліну, чесність, прощення чи турботу з уявленням про добре життя. Самі ці якості трапляються й поза духовними традиціями. Тому для дослідження важливо встановити, чи людина переживає їх як духовні орієнтири, яку роль вони відіграють у житті й чи збігається проголошена позиція з поведінкою. Декларація моральних ідеалів сама по собі не є доказом відповідної поведінки.
Духовні практики й дисципліни
До практик належать молитва, медитація, споглядання, ритуал, паломництво, постування, читання священних текстів, спів, доброчинність та інші форми духовної роботи. Їхній психологічний ефект залежить від мети, контексту, тривалості, добровільності, групових норм і стану людини. Одна й та сама зовнішня дія може означати для різних людей зосередження, обов’язок, підтримку, страх чи примус. Вимірювати лише частоту практики недостатньо.
Переживання захоплення, єдності та внутрішніх змін
Люди іноді описують особливі стани благоговіння, глибокого спокою, вдячності, єдності або переосмислення власного життя. Дослідник розглядає зміст досвіду, його тривалість, емоційне забарвлення, культурні способи опису та подальші зміни поведінки. Інтенсивність переживання не свідчить автоматично про довготривалу зміну цінностей чи клінічну користь.
Духовність, релігійність, віра та світогляд: як розрізняти поняття
Релігійність зазвичай досліджують через належність до традиції, переконання, ритуальну практику, індивідуальну та громадську участь, а також значущість релігії для життя. Духовність частіше стосується того, як людина переживає сенс, священне, зв’язок і внутрішню спрямованість. У багатьох людей ці сфери глибоко переплетені; водночас можлива релігійна участь без особистого визначення себе як духовної людини й духовна самоідентифікація без належності до релігійної організації.
Віра в психологічних дослідженнях може означати переконання, довіру, надію чи релігійне ставлення до священного. Світогляд — ширшу систему уявлень про реальність, людину, знання, цінності та належне життя. Духовне благополуччя — оцінку стану або якості життя в аспектах сенсу, миру, віри чи особистих переконань. Тож духовність як сфера досвіду і духовне благополуччя як один із можливих результатів цього досвіду позначають різні рівні аналізу.
У статті про психологію релігії та духовності розглянуто саму дисципліну. Окремий матеріал про духовне благополуччя пояснює стан, який оцінюють за допомогою відповідних шкал. Такий розподіл потрібний і читачеві, і досліднику: він захищає від підміни одного запитання іншим. Про труднощі порівняння загальних показників духовності та релігійності писали Hill і Pargament, 2003.
Чи існує нерелігійна духовність
Так. У психологічних дослідженнях можна описувати духовні переживання людей, які називають себе нерелігійними, агностиками, атеїстами або такими, що не належать до жодної конфесії. Для одних духовність без релігії пов’язана із сенсом і внутрішнім зростанням, для інших — зі спогляданням, взаємозв’язком живого, моральною відповідальністю або досвідом краси. Дехто взагалі уникає слова «духовність» і описує схожі переживання через філософію, етику або психологію.
Науково коректний підхід починається з того, як саме людина себе визначає: запитання «Чи вважаєте ви себе духовною людиною?» може мати неоднакове значення в різних групах. Питання про релігійну участь, сенс життя й переживання трансценденції потрібно ставити окремо. Порівняльні дослідницькі роботи щодо релігійної та світської духовності наголошують саме на цій концептуальній проблемі. Chagas та співавтори, 2023.
Як формується духовність упродовж життя
Зміст духовності може змінюватися протягом життя разом із когнітивним розвитком, мовою, стосунками, освітою, культурним досвідом та важливими подіями. Дитина засвоює слова й образи, якими близькі пояснюють життя та смерть; підліток може перевіряти успадковані переконання, шукати належності й відстоювати власну позицію; доросла людина переосмислює пріоритети після народження дитини, втрати, міграції, хвороби чи зміни спільноти.
Ці приклади описують можливі шляхи, а не обов’язкові вікові етапи. Особиста духовність не мусить рухатися від «простих» форм до «вищих». Вона може посилюватися, слабшати, змінювати символічну мову або взагалі переставати бути важливою для самоопису. Дослідження мають враховувати й тих, хто обирає нерелігійний світогляд, і тих, хто зберігає традицію впродовж життя.
Які психологічні процеси пов’язані з духовністю
Надання сенсу подіям
Люди інтерпретують життєві події через наявні переконання й цінності. Духовна рамка може допомогти впорядковувати переживання, підтримувати послідовність життєвої історії та визначати наступний крок. Наприклад, пережита втрата може змінити уявлення про справедливість і близькість, а духовна мова — стати одним зі способів висловити горе. Зміст пояснення може підтримувати людину або, навпаки, загострювати почуття провини, покинутості й безсилля. Сам факт наявності духовних переконань не визначає напрямку переживання.
Увага, емоційна регуляція та ритуальна передбачуваність
Повторювані дії можуть структурувати час, задавати передбачуваний порядок і спрямовувати увагу. Спільний спів і молитва також можуть створювати емоційне налаштування та відчуття близькості. Проте ефекти залежать від практики й людини, а узагальнення про «заспокійливий вплив будь-якої духовності» залишалося б методологічно невиправданим. Важливо розрізняти короткочасну зміну стану, довготривалі звички та клінічні результати.
Належність, підтримка та соціальні норми
Релігійні й духовні спільноти можуть забезпечувати дружні контакти, взаємодопомогу, ритуали переходу й спільну мову для складних подій. Водночас вони формують правила поведінки, очікування щодо ролей і межі прийнятного. Для оцінки наслідків потрібно враховувати рівень добровільності, повагу до особистої автономії, можливість висловлювати сумніви та безпеку взаємодії. Позитивна належність до групи й психологічний тиск можуть траплятися в різних середовищах — їх варто вивчати окремими показниками.
Як психологи вимірюють духовність
Вимірювання починається з операційного визначення: дослідник чітко пояснює, яку саме сторону духовності він хоче оцінити. Це може бути духовна самоідентифікація, переживання сенсу, духовні потреби, практика, спосіб подолання труднощів або духовне благополуччя. Після цього він добирає інструмент, перевіряє його валідність для конкретної мови й групи та визначає, які висновки дозволяють отримані відповіді.
FACIT-Sp: сенс, спокій і віра
Опитувальник FACIT-Sp-12 створено для оцінювання духовного благополуччя, зокрема в контексті здоров’я. Він містить 12 тверджень і стосується вимірів сенсу, спокою та віри. Людина повідомляє про власний стан; інструмент не перевіряє правдивість її переконань і не визначає, чи є вона «духовнішою» за інших. Використання конкретної версії потребує врахування правил доступу, перекладу та психометричних характеристик. Офіційний опис FACIT-Sp-12.
WHOQOL-SRPB: духовність у контексті якості життя
Модуль Всесвітньої організації охорони здоров’я WHOQOL-SRPB присвячений духовності, релігійності та особистим переконанням як аспектам якості життя. До дослідницької версії WHOQOL-100 додали 32 запитання за цією тематикою. Цей інструмент корисний для аналізу того, як людина оцінює власне життя у зв’язку зі своїми переконаннями; він також демонструє, наскільки тісно показники духовності можуть переплітатися з вимірами благополуччя. ВООЗ, 2012.
Факторна структура WHOQOL-SRPB є предметом емпіричних перевірок. В одному дослідженні на вибірці студентів модель із двома факторами краще відповідала даним, ніж вихідне однофакторне трактування: окремо проявилися характеристики духовного подолання труднощів і духовної якості життя. Цей результат стосується дослідженої вибірки й конкретної моделі, тому його не можна автоматично переносити на всі країни та вікові групи. Дослідження факторної структури, 2015.
Інші шкали й методи
Дослідники застосовують також опитувальники духовного досвіду, щоденники переживань, глибинні інтерв’ю, спостереження за практиками та якісний аналіз життєвих історій. Систематичний огляд клінічних інструментів виявив значну різноманітність шкал, які фактично оцінюють різні конструкти: духовність, духовне благополуччя, способи подолання труднощів і духовні потреби. Обирати шкалу тільки за словом «духовність» у назві означало б змішувати вимірювані явища. Monod та співавтори, 2011.
Нові огляди інструментів для людей із хронічними або тяжкими захворюваннями підтверджують різнорідність підходів. Деякі шкали поєднують питання про мир, надію й сенс із релігійними переконаннями; інші намагаються розділяти ці компоненти. Саме тому порівняння числових балів різних шкал потребує пояснення, що означає кожна з них і яку групу було досліджено. Portillo-Gil та співавтори, 2026.
Чому духовність важко виміряти одним числом
По-перше, духовність залежить від самовизначення. Слово «духовний» для різних людей указує на різні речі, і однакова відповідь у двох анкетах може приховувати відмінні переживання. По-друге, дослідницькі визначення нерідко містять елементи сенсу, гармонії чи спокою, які вже є психологічними показниками добробуту. Якщо і шкала духовності, і шкала якості життя запитують про внутрішній спокій, їхня кореляція частково може виникати через подібний зміст запитань.
По-третє, перекладена анкета може мати іншу структуру: «священне», «віра», «дух», «трансцендентне» й «внутрішній мир» мають різні культурні та мовні відтінки. По-четверте, самозвіти залежать від соціальної бажаності, пам’яті, поточного настрою й контексту опитування. Нарешті, високий загальний бал часто приховує профіль: людина може переживати сильне відчуття сенсу, але мати гострі конфлікти з релігійною громадою.
В огляді Monod та співавторів описано проблеми методологічної різнорідності й обмежень психометричного підтвердження. Водночас докладніша перевірка конструкта з допомогою кількох незалежних методів підвищує якість висновків. Monod та співавтори, 2011; Hill і Pargament, 2003.
Що відомо про духовність і психічне здоров’я
Дослідження вивчають зв’язки окремих духовних показників із психологічним благополуччям, переживанням стресу, депресивними й тривожними симптомами, соціальною підтримкою та способами подолання труднощів. Точність висновку залежить від вибірки, способу вимірювання, культурного контексту, тривалості спостереження та врахування супутніх чинників. Показник «духовність» не можна автоматично тлумачити як захисний чинник, оскільки під цим словом дослідження можуть оцінювати різні явища.
Особливої уваги потребує відмінність між кореляцією та причинним впливом. Наприклад, люди з кращим самопочуттям можуть частіше повідомляти про сенс і внутрішній спокій, а підтримувальні стосунки можуть впливати і на самопочуття, і на самооцінку духовності. Навіть статистично значущий зв’язок між відповідями на шкали не встановлює, що духовна практика спричинила покращення психічного стану.
Питання про емпіричні зв’язки, відмінності між дослідницькими планами та причинні твердження окремо розглянуто в матеріалі «Релігійність, духовність і психічне здоров’я: що показують дослідження». Тут головний висновок методологічний: духовність як складна сфера людського життя може супроводжувати різні психологічні стани, а оцінювати результат слід за конкретними показниками й джерелами доказів.
Духовні труднощі, сумніви й ризики
Духовне життя може включати натхнення, підтримку й надію, а також сумніви, страх покарання, втрату довіри, конфлікти з громадою, відчуття духовної покинутості й суперечності між цінностями та поведінкою. У психології для частини таких переживань використовують поняття релігійних і духовних конфліктів. Паргамент і Екслайн описують різновиди, пов’язані з уявленнями про божественне та демонічне, моральними питаннями, сумнівами, смислом і міжособистісними взаєминами. Ці переживання потрібно досліджувати за їхнім змістом, інтенсивністю та впливом на повсякденне життя. Pargament і Exline, 2020.
Варто враховувати також практики духовного тиску: заборону запитань, залякування надприродною карою, вимогу безумовного підкорення, ізоляцію, контроль доступу до допомоги чи примушування до ритуалів. Для психологічної оцінки важливі конкретні дії, порушення автономії та наслідки для людини. Наявність релігійних поглядів або незвичного духовного досвіду сама по собі нічого з цього не доводить.
Якщо людина страждає від нав’язливих страхів щодо гріха, виснажливих повторних перевірок і ритуалів, доцільно окремо розглядати можливість обсесивно-компульсивних симптомів. Зміст страхів може бути релігійним, але встановлення клінічного розладу потребує професійної оцінки. Докладніше про цей клінічний запит ідеться в статті «Релігійний ОКР: скрупульозність».
Духовність і психологічна допомога
Психолог або психотерапевт може запитувати про духовність, коли вона справді має значення для переживань, рішень і стосунків клієнта. Корисні відкриті питання: «Що для вас є джерелом опори?», «Яке місце ці переконання посідають у вашому житті?», «Чи є духовні питання, які посилюють ваш біль?», «Яку роль у вашій ситуації відіграє громада?». Терапевтична розмова має поважати світогляд людини та її право відмовитися від такого обговорення.
Духовна підтримка з боку громади або наставника й професійна психологічна або психіатрична допомога мають різні завдання та компетенції. Розмова про сенс може бути цінною частиною підтримки, проте депресивні розлади, психоз, обсесивно-компульсивні симптоми й інші клінічні стани оцінюють і лікують відповідно до фахових стандартів. У ситуаціях вираженого страждання, порушення сну, працездатності, безпеки або контакту з реальністю важливо звернутися до кваліфікованого медичного спеціаліста. Якщо існує безпосередня загроза життю чи безпеці, потрібна невідкладна допомога.
Коли людина прагне обговорити насамперед свободу вибору, смертність і цінності, дотичною темою може бути екзистенційна психотерапія. Вибір методу допомоги залежить від конкретного запиту, доказовості втручання та кваліфікації спеціаліста, а не від того, чи поділяє він особисті переконання клієнта.
Наукові межі: що саме може встановити дослідження
Суб’єктивне переживання
Людина повідомляє: «Під час молитви я відчула присутність Бога» або «У горах я пережив глибоку єдність зі світом». Дослідник може описати феноменологію — що людина відчувала, як пояснила подію, які зміни помітила. Це дані про реальний для неї пережитий досвід та його інтерпретацію.
Психологічне пояснення
Психолог може висунути й перевіряти гіпотези про роль уваги, очікувань, пам’яті, емоцій, ритму, соціального контексту або попереднього навчання. Кілька механізмів можуть діяти одночасно. Виявлення психологічного механізму пояснює доступні спостереженню аспекти досвіду, зберігаючи окремим питанням його богословське, філософське або особисте тлумачення.
Статистичний зв’язок і причинний результат
Опитувальники дозволяють встановити, що люди, які частіше повідомляють про певний духовний досвід, одночасно оцінюють іще якусь змінну інакше. Поздовжні дослідження уточнюють часовий порядок, а належно сплановані експерименти можуть перевіряти вплив конкретної дії за визначених умов. Висновок завжди прив’язаний до того, що саме вимірювали й кому можна узагальнювати результати. Ні кореляція, ні експеримент із психологічними показниками не розв’язують метафізичне питання існування Бога чи надприродних сил.
Філософське та богословське твердження
Твердження про остаточний сенс існування, природу Бога, безсмертя чи онтологічну будову реальності належать до філософських і богословських систем аргументації. Їх можна досліджувати як переконання, що впливають на людське життя. Психологічне дослідження має власний предмет і метод, тому його емпіричні результати самі по собі не доводять ані істинності, ані хибності таких тверджень.
Культурні та світоглядні відмінності
У багатьох традиціях духовне життя є невіддільним від родини, громади, ритуалу та повсякденних обов’язків. В інших контекстах воно описується як індивідуальний шлях, свобода від інституцій або внутрішня робота. Навіть близькі за перекладом терміни можуть мати інші смисли. Саме тому дослідження, побудоване на вузькій вибірці, потребує обережного перенесення на людей іншої мови, країни, покоління чи традиції.
Для українського контексту особливо важливо не припускати, що усі духовні переживання обов’язково мають певну конфесійну форму. Досвід віруючих різних традицій, нерелігійних людей, внутрішньо переміщених осіб, ветеранів, людей у горі або під час тяжкої хвороби може відрізнятися. Це підстава формулювати відкриті запитання, зберігати добровільність і перевіряти мовну придатність шкал, а не приписувати групам універсальні психологічні характеристики.
Як дослідити духовність коректно: послідовність запитань
Перед початком наукової роботи корисно послідовно відповісти на п’ять запитань. Що саме називають духовністю в цій роботі? Який її вимір буде оцінено? Чим він відрізняється від релігійності, сенсу життя та благополуччя? Чи валідний інструмент для мови й вибірки? Який тип висновку допускає дизайн — описовий, кореляційний, часовий або причинний? Ця послідовність не є новою стандартизованою шкалою; вона підсумовує методологічні вимоги, які випливають із наукових оглядів визначень та інструментів.
Наприклад, запитання «Чи робить духовність людину щасливішою?» спершу треба переформулювати. Йдеться про самовизначення як духовної людини, участь у спільноті, переживання сенсу, релігійну практику чи духовний добробут? Що означає «щасливішою»: миттєвий настрій, задоволеність життям чи відсутність симптомів депресії? Лише після такого уточнення можна вибрати шкали, розрізнити змінні та спланувати дослідження.
Як осмислити власну духовність без оцінок і ярликів
Для особистого роздуму можна поставити собі відкриті запитання: що я вважаю глибоко значущим; у яких ситуаціях переживаю зв’язок із людьми або світом; які переконання дають мені опору; чи є практики, які підтримують мою свободу й гідність; чи виникають навколо них страх, тиск або виснаження. Відповіді можуть змінюватися з часом. Їхня мета — краще зрозуміти власний досвід, а не отримати «рівень духовності».
Наявність або відсутність духовних переконань не визначає цінності людини, її моральності чи психологічного здоров’я. Якщо такі питання викликають стійкий дистрес, конфлікт або травматичні спогади, їх можна обговорити з фахівцем, який працює з відповідними проблемами та поважає право людини на власний світогляд.
Поширені запитання
Чи є духовність обов’язково вірою в Бога?
Ні. Частина моделей робить центральним пошук священного, а ширші підходи включають нерелігійні переживання сенсу, зв’язку й трансценденції. Дослідження повинно визначити, який підхід використовує, а не вважати їх повністю взаємозамінними.
Чи є духовність рисою особистості?
Її можна досліджувати як відносно стійку самоідентифікацію, систему орієнтацій або частоту переживань, проте сам термін не означає єдину базову рису особистості. Стабільність конкретних показників потребує окремої перевірки; наявні шкали часто вимірюють різні конструкти.
Чи можна виміряти духовність тестом?
Можна оцінювати визначені аспекти духовного досвіду та благополуччя за допомогою опитувальників, інтерв’ю й інших методів. Результат стосується конкретного конструкта, шкали, часу й групи. Універсальний бал, який об’єктивно ранжує духовну цінність людей, не є науково обґрунтованою метою.
Чи означає високий рівень духовності краще психічне здоров’я?
Такого загального правила немає. Потрібно окремо перевіряти, який показник духовності взято, який результат здоров’я розглядають, як враховані інші чинники й чи дослідження дозволяє причинний висновок. Духовна підтримка й духовні конфлікти можуть мати різний психологічний зміст.
Чи може духовна криза бути нормальною частиною життя?
Сумніви, перегляд переконань і зміни життєвого сенсу можуть виникати під час розвитку та важливих подій і самі собою не є діагнозом. Якщо переживання супроводжуються вираженим стражданням або порушують щоденне функціонування, доречно звернутися по професійну допомогу.
Чи дослідження мозку доводять або спростовують духовну реальність?
Методи нейронауки можуть виявляти нейронні процеси, пов’язані з увагою, емоціями й повідомлюваними переживаннями. Вони дають дані про біологічні складники досвіду; його метафізичне тлумачення залишається окремим питанням.
Висновок
У психології духовність є багатовимірним дослідницьким конструктом, який описує людське переживання сенсу, значущих зв’язків, цінностей, священного або трансцендентного та пов’язаних практик. Залежно від теоретичної моделі центральним може бути пошук священного або ширший духовний досвід, включно з нерелігійним. Якісне дослідження починається з точного визначення, добору відповідного інструмента та чесного розмежування переживання, інтерпретації, статистичного зв’язку й причинного результату. Ці правила дозволяють вивчати духовність з повагою до різних світоглядів і зберігати наукову точність.
Пов’язані статті
Психологія релігії та духовності: предмет, методи й межі науки — предмет і дослідницькі підходи до релігійного та духовного життя.
Духовне благополуччя: зміст і зв’язок із психічним здоров’ям — відмінність між духовністю та показниками добробуту.
Релігійність, духовність і психічне здоров’я: що показують дослідження — дані про зв’язки з психічним здоров’ям.
Релігійний копінг: як віра допомагає долати стрес — способи осмислення труднощів і подолання стресу.
Релігійна ідентичність — місце належності до традиції та громади в самовизначенні.
Сакральні цінності — психологія цінностей, яким надають особливої значущості.
Екзистенційна психотерапія — психологічна робота із сенсом, свободою та життєвими виборами.
Джерела
American Psychological Association. (б. д.). Society for the Psychology of Religion and Spirituality (Division 36). Сайт організації.
Chagas, C., Martins, L. B., Machado, F. R., Zangari, W., & Galduróz, J. C. F. (2023). Religious and secular spirituality: Methodological implications of definitions for health research. Explore, 19(1), 6–13. PubMed.
de Brito Sena, M. A., Damiano, R. F., Lucchetti, G., & Peres, M. F. P. (2021). Defining Spirituality in Healthcare: A Systematic Review and Conceptual Framework. Frontiers in Psychology, 12, 756080. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2021.756080.
FACIT.org. (б. д.). Functional Assessment of Chronic Illness Therapy — Spiritual Well-Being (FACIT-Sp-12). Офіційний опис інструмента.
Hill, P. C., & Pargament, K. I. (2003). Advances in the Conceptualization and Measurement of Religion and Spirituality: Implications for Physical and Mental Health Research. American Psychologist, 58(1), 64–74. PubMed.
Monod, S., Brennan, M., Rochat, E., Martin, E., Rochat, S., & Büla, C. J. (2011). Instruments Measuring Spirituality in Clinical Research: A Systematic Review. Journal of General Internal Medicine, 26, 1345–1357. Повний текст.
Pargament, K. I., & Exline, J. J. (2020). Religious and Spiritual Struggles. American Psychological Association. Матеріал АПА.
Pargament, K. I., & Mahoney, A. (2017). Spirituality: The Search for the Sacred. In The Oxford Handbook of Positive Psychology. https://doi.org/10.1093/oxfordhb/9780199396511.013.51.
Portillo-Gil, M. Á., Lucchetti, G., & De Diego-Cordero, R. (2026). Instruments for Assessing Spirituality in Patients with Chronic or Advanced Illnesses: A Systematic Review of the Last 15 Years. Healthcare, 14(8), 1013. PubMed.
World Health Organization. (2012). WHOQOL-SRPB field-test instrument: Spirituality, Religiousness and Personal Beliefs. Документація ВООЗ.
World Health Organization. (2012). The World Health Organization Quality of Life (WHOQOL). Документація ВООЗ.