Релігія та духовність: спільне й відмінне

6 днів тому

Читати 13 хв

Український психологічний ХАБ · 17 жовтня 2026 р. · Редакційна політика

Релігія та духовність тісно пов’язані з тим, як людина знаходить сенс, переживає важливі події, формує переконання й будує стосунки зі світом. У психології релігією зазвичай називають історично та соціально організовані системи вірувань, практик, символів і спільнот, пов’язаних зі священним. Духовність описує способи, якими людина шукає, переживає та осмислює те, що вважає глибоко значущим, священним або таким, що виходить за межі повсякденного. Духовність може розвиватися всередині релігійної традиції, через особисті практики або поза релігійною належністю. Водночас релігія може мати дуже особистий, інтимний вимір, а духовність — спільні ритуали й усталені правила.

Ключова різниця стосується того, який аспект життя ми описуємо: релігія частіше вказує на традицію, світогляд, практики та спільноту, тоді як духовність — на пошук і переживання сенсу, зв’язку або священного. Це аналітичні акценти, які багато в чому перетинаються. Саме такого підходу дотримуються дослідники, які застерігають від спрощеного поділу на «зовнішню релігію» та «внутрішню духовність» (Hill та співавт., 2000; Zinnbauer, Pargament і Scott, 1999).

Що означає релігія в психології

Релігія охоплює індивідуальний досвід і соціально передані форми життя: вірування, молитву, богослужіння, обряди, моральні зобов’язання, символи, тексти, календарі свят, приналежність до громади та способи розуміння смерті, страждання й надії. Для людини ці елементи можуть мати різну вагу. Хтось переважно бере участь у спільних ритуалах, хтось зосереджений на молитві або вивченні священних текстів, а хтось зберігає культурну релігійну належність без регулярної практики.

Психологічне дослідження релігії запитує, як формуються переконання, як діють авторитет і довіра, що підтримує зв’язок зі спільнотою, які переживання породжують практики та як релігійна мова допомагає описувати життєві події. Особливий предмет дослідження становить релігійна ідентичність: значення традиції й належності для уявлення людини про себе.

Релігія не обов’язково передбачає віру в одного персонального Бога. Буддистські традиції, частина індуїстських шкіл та інші релігійні форми демонструють різні уявлення про священне, остаточну реальність і шлях практики. Тому визначення релігії лише як «віри в Бога» робить невидимими важливі частини світового релігійного досвіду. У психологічному дослідженні враховують конкретні самоназви, традиції та культурні значення, а не підганяють їх під одну західну модель.

Що означає духовність у психології

Духовність позначає широкий спектр переживань і практик, через які людина звертається до питань остаточного сенсу, власного місця у світі, зв’язку з іншими, природою, трансцендентним чи священним. Для релігійної людини духовність може означати стосунок із Богом, шлях наближення до священного або життя відповідно до традиції. Для нерелігійної людини вона може пов’язуватися з глибоким відчуттям єдності з природою, етичним служінням, роздумами про смертність, усвідомленням цінностей чи особистими практиками споглядання.

У систематичному огляді визначень духовності у сфері охорони здоров’я дослідники проаналізували 166 публікацій та описали 24 смислові виміри. Найчастіше згадувалися зв’язок і сенс життя. Результат показує, чому духовність потребує чіткого визначення в кожному конкретному дослідженні, замість припущення, що всі учасники розуміють слово однаково (Sena та співавт., 2021).

Впливова модель Кеннета Паргамента й Аннет Махоні визначає духовність як пошук священного. У цій моделі важливе саме те, чому людина надає сакрального значення і як вона підтримує чи переосмислює свій зв’язок із ним (Pargament і Mahoney, 2017). Інші дослідницькі традиції включають ширші екзистенційні й нерелігійні форми. Тому поняття духовності має кілька наукових операціоналізацій, а не єдине загальноприйняте визначення.

Важливо й те, що «духовний» не є оцінкою моральної вищості або психічного здоров’я. Людина може переживати духовну напругу, втрату сенсу, конфлікт або самотність. Слово «духовність» саме по собі не дає підстав говорити про особистісну зрілість, емпатію чи психологічну стійкість.

У чому релігія та духовність подібні

Пошук значущого й священного

Обидві сфери можуть відповідати на питання, що людина вважає найважливішим, заради чого готова діяти, як розуміє життя й смерть та на що спирається під час невизначеності. У релігії ці відповіді часто виражені мовою традиції, у духовності — також мовою безпосереднього переживання. Водночас особиста молитва може бути глибоко індивідуальною, а нерелігійне переживання зв’язку — підтримуватися цілою спільнотою.

Переконання, емоції та практики

Релігійні й духовні форми життя можуть включати віру, сумнів, вдячність, благоговіння, надію, провину, переживання втрати, роздуми, молитву, медитацію, паломництво чи ритуали переходу. Одна й та сама зовнішня дія може мати різний психологічний зміст: людина мовчить під час молитви, зосереджується в медитації, віддає шану померлим або шукає внутрішнього спокою. Дослідження має з’ясовувати значення дії для її учасника.

Соціальні зв’язки й культурна пам’ять

Навіть інтимне переживання спирається на доступні людині поняття, образи, історії та способи говорити про досвід. Сім’я, громада, освіта, релігійні й світські культурні практики впливають на те, які переживання людина розпізнає як духовні або релігійні. Соціальне походження досвіду не визначає його особистої цінності та не вирішує богословських чи філософських питань.

Головні відмінності: сім вимірів порівняння

Відмінності найкраще розуміти як сім запитань до конкретного досвіду. Вони дають змогу описати складні випадки, в яких людина релігійна без виразної духовної самоідентифікації, духовна поза релігією або поєднує обидві форми.

1. Джерело орієнтирів: традиція чи особисте осмислення

У релігійних системах люди зазвичай отримують уже сформовані тексти, обряди, поняття, моральні правила та історію спільноти. Духовний пошук може спиратися на ці джерела, але часто передбачає індивідуальне переосмислення досвіду. Межа умовна: релігійна людина здатна критично досліджувати власну віру, а духовна практика поза традиційною релігією також може ґрунтуватися на правилах учителя чи групи.

2. Належність: спільнота чи індивідуальний шлях

Релігійна належність часто має видимий соціальний статус: членство, участь у богослужіннях, свята, обов’язки, спільну історію. Духовна самоідентифікація інколи не пов’язана з жодною організацією. Проте це не означає, що духовність завжди приватна. Навколо медитації, паломництв, етичного волонтерства або інших практик також виникають тривалі спільноти з власними нормами.

3. Мова досвіду: священне, трансцендентне, сенс

Релігійна людина може називати переживання благодаттю, молитвою, покликанням або стосунком із Богом. Інша людина може описати подібне відчуття як глибоку єдність, зустріч із красою, переживання безмежності чи усвідомлення цінності життя. Схожість емоцій або тілесних відчуттів ще не встановлює однаковості світоглядного змісту. Для дослідника важливо не замінювати особисту інтерпретацію універсальною етикеткою.

4. Практика: усталений обряд чи гнучкий вибір

Релігійні практики нерідко мають визначений час, форму та колективне значення. Духовна практика може бути більш індивідуалізованою за змістом і частотою. Ця відмінність залежить від традиції: у багатьох релігіях є вільна особиста молитва й споглядання, а в деяких світських чи альтернативних духовних школах діють суворі ритуальні приписи.

5. Авторитет: передання знання й автономія

Визнаний духовний наставник, релігійна громада чи канонічний текст можуть бути джерелом орієнтирів. Особистий духовний пошук частіше наголошує на самостійному виборі переконань. Психологічно важлива якість взаємодії з авторитетом: чи має людина право ставити запитання, висловлювати незгоду, змінювати практику й зберігати особисті межі. Ці ознаки варто оцінювати і в релігійних, і в нерелігійних групах.

6. Ідентичність: самоназва й поведінка

Людина може називати себе релігійною, регулярно відвідувати службу, але мало використовувати слово «духовність». Інша людина може відчувати глибокий зв’язок зі священним без формального членства. Самооцінки, практики та світоглядні переконання є різними показниками й не завжди збігаються. Тому запитання «Ви релігійні чи духовні?» дає менше інформації, ніж кілька окремих запитань про значення, участь та досвід.

7. Психологічна функція: підтримка, конфлікт і зміни

Релігія й духовність можуть забезпечувати підтримку, структуру часу, відчуття належності та способи осмислення труднощів. Вони також можуть бути пов’язані з сумнівами, провиною, втратою спільноти, страхом осуду або напругою між особистими цінностями й груповими вимогами. Функція залежить від конкретного досвіду та обставин, а не лише від того, яку назву людина обрала (American Psychological Association — релігійні й духовні конфлікти).

Чотири способи поєднання релігійності й духовності

У соціальних опитуваннях іноді розрізняють чотири групи за самоідентифікацією. Це корисна схема для опису, а не класифікація особистості або клінічна оцінка.

Релігійна й духовна людина

Людина відчуває зв’язок із релігійною традицією та надає особистого значення духовним переживанням або практикам. Наприклад, участь у літургії поєднується з особистою молитвою, переживанням вдячності й осмисленням стосунків. Рівень активності та зміст віри можуть істотно відрізнятися між людьми з однаковою самоназвою.

Духовна, але нерелігійна людина

Людина вважає важливими глибокий сенс, внутрішній досвід, зв’язок із природою чи трансцендентним, але не ототожнює себе з організованою релігією. Вона може вірити в надприродне або мати цілком світське розуміння духовності. Таке самовизначення не зобов’язує приймати певну метафізичну позицію.

Релігійна, але не духовна людина

Людина зберігає конфесійну, сімейну чи культурну належність та бере участь у традиціях, але не описує себе як духовну. Іноді це пов’язано з іншим значенням слова «духовність», іноді — з тим, що основною цінністю релігійного життя є громада, родинний зв’язок або виконання обряду. Таке самовизначення також заслуговує на повагу.

Ні релігійна, ні духовна людина

Людина може будувати насичене цінностями життя навколо близьких стосунків, науки, творчості, етичних переконань, роботи, громадської участі або турботи про інших, не використовуючи релігійної та духовної лексики. Відсутність цих самоназв не означає відсутності сенсу, моральності чи здатності до глибокого переживання.

Опитування Pew Research Center 2023 року серед 11 201 дорослого жителя США за спеціально визначеними дослідниками критеріями віднесло 48% респондентів до релігійних і духовних, 22% — до духовних, але нерелігійних, 10% — до релігійних, але недуховних, а 21% — до жодної з цих груп. Округлення пояснює суму відсотків. Ці частки описують американське опитування та його формулювання запитань; їх не слід переносити на Україну чи світ загалом. Важливіший за окремі числа результат дослідження: люди визначають духовність багатьма способами, і простий поділ не відтворює всього різноманіття переживань.

Чи може духовність існувати без релігії

Так. Людина може переживати глибокий сенс і зв’язок із життям, природою чи людьми, не поділяючи жодної релігійної доктрини. У дослідницькій літературі для таких випадків використовують різні поняття: нерелігійна духовність, екзистенційний пошук, переживання трансцендентності, сакралізація природи або цінностей. Конкретна назва залежить від того, чи йдеться про досвід, практику, вірування або самоідентифікацію.

Наприклад, людина може відчувати благоговіння під час споглядання зоряного неба, знаходити найвищий сенс у догляді за близькими або виконувати щоденну споглядальну практику. Для однієї людини це буде духовним досвідом, для іншої — естетичним, етичним чи екзистенційним. Психологія досліджує їхній зміст і наслідки, поважаючи обрану людиною мову опису.

При цьому поняття «духовність» іноді використовують настільки широко, що воно майже збігається з усім позитивним досвідом. Для науки це створює проблему: якщо будь-яке відчуття сенсу автоматично назвати духовністю, складно встановити її специфічні механізми. Саме тому систематичні огляди визначень закликають чітко зазначати, які аспекти вимірюються.

Чи можлива релігія без особистого духовного переживання

Так. Для багатьох людей релігія є також родинною історією, культурним середовищем, способом проживати спільні події, формою морального зобов’язання або участю в громаді. Людина може цінувати літургію, свята чи звичаї навіть тоді, коли не переживає яскравих містичних станів. В інших випадках релігійний зв’язок зберігається під час сумнівів і переоцінки особистої віри.

Дослідник не повинен робити висновок, що така релігійність «поверхова»: внутрішній досвід різниться за інтенсивністю, а духовні переживання не завжди легко описати. Так само регулярне виконання практик ще не гарантує, що людина відчуває внутрішній зв’язок із їхнім змістом. Це самостійні виміри, які слід вивчати окремо.

Чим віра відрізняється від релігії та духовності

Віра є переконанням, довірою або способом ставлення до того, що людина вважає істинним і значущим. Вона може бути релігійною, коли стосується Бога, священної реальності чи вчення; може також позначати довіру до людей, надію на майбутнє або переконаність у моральному ідеалі. Релігія поєднує віру з ширшою сукупністю традицій, практик і соціальних зв’язків. Духовність стосується переживання й пошуку значущого, що іноді ґрунтується на релігійній вірі, а іноді має нерелігійний характер.

Сумнів також може бути частиною релігійного або духовного життя. Він здатен означати інтелектуальний пошук, зміну переконань, конфлікт цінностей або відповідь на складні події. Психологічне значення сумніву визначають його обставини, інтенсивність і вплив на життя, а не сам факт незгоди з певним вченням.

Як різницю досліджують науковці

Визначення перед вимірюванням

У дослідженні необхідно пояснити, що означають «релігійність» і «духовність» саме в цій роботі. Релігійність можуть вимірювати через самоідентифікацію, приналежність до традиції, частоту відвідувань, індивідуальну молитву, важливість релігії чи характер переконань. Духовність можуть оцінювати за самоназвою, практиками, відчуттям зв’язку, пошуком священного, сенсом або переживанням трансцендентності. Жоден із цих показників не охоплює автоматично всіх інших.

Огляд інструментів оцінки духовності показав суттєві відмінності у їхніх теоретичних основах та змісті (de Jager Meezenbroek та співавт., 2012). Це обмежує пряме порівняння результатів досліджень, які користуються однаковими словами, але вимірюють різні властивості.

Проблема змішування духовності з благополуччям

Особливої уваги потребують шкали, які включають у визначення духовності внутрішній спокій, задоволеність, щастя або почуття гармонії, а потім співвідносять сумарний показник духовності з психічним здоров’ям. Так виникає коло в поясненні: ми частково виміряли благополуччя як духовність і виявили його зв’язок із благополуччям. Методологічну проблему докладно розглянуто в публікації Koenig та співавт. (2024). Новіший систематичний огляд вимірювання духовності в пацієнтів із хронічними та тяжкими хворобами (2026) також звертає увагу на можливе перекриття окремих опитувальників із показниками психологічного благополуччя.

Тому твердження, що духовні люди за визначенням щасливіші, методологічно невиправдане. Потрібно окремо вимірювати релігійні чи духовні характеристики та окремо — симптоми, якість життя або соціальну підтримку, контролюючи можливі спільні чинники.

Кореляція й причинність

Релігійна участь може статистично поєднуватися з меншою самотністю, іншими звичками чи соціальною підтримкою. Але зв’язок може частково пояснюватися вже наявними стосунками, станом здоров’я, родинним середовищем або особистісними характеристиками. Поздовжні дослідження можуть перевіряти, чи зміни в участі передують змінам благополуччя; навіть такі дані потребують уважного розгляду альтернативних причин.

Зокрема, дев’ятирічне панельне дослідження показало обмежені свідчення відкладених внутрішньоособистісних ефектів змін релігійності на показники психічного здоров’я (Prati, 2024). Отже, узагальнення «релігія лікує» або «духовність завжди покращує психічне здоров’я» виходять за межі встановленого. У конкретної людини значення досвіду може бути підтримувальним, нейтральним або пов’язаним із напругою.

Чому культурний контекст змінює відповідь

Релігія і духовність набувають різних значень у християнських, мусульманських, юдейських, буддистських, індуїстських, народно-релігійних та світських середовищах. Поняття внутрішньої духовності, яке здається інтуїтивним у частині сучасного західного суспільства, може бути непридатним для традицій, де особистий шлях нерозривно пов’язаний із громадою, ритуалом і моральною практикою. І навпаки, для окремих нерелігійних людей слово «духовність» може позначати широкий людський досвід без будь-якого надприродного змісту.

Для України варто враховувати різні конфесійні традиції, сімейну передачу звичаїв, досвід радянської секуляризації, сучасні зміни ідентичності та вплив війни на питання втрати, сенсу, спільноти й ритуалу. Однак ці контекстуальні міркування не є статистичними твердженнями про українців загалом. Для таких висновків потрібні окремі репрезентативні українські дослідження з прозорими визначеннями та методикою.

Коли психолог досліджує релігійний досвід іншої людини, його завдання — уточнити значення слів у культурі та особистій історії цієї людини. Професійний підхід до цієї роботи докладніше розглянуто в матеріалі про культурну компетентність психолога.

Релігія, духовність і психічне здоров’я

Психологічний вплив релігії та духовності залежить від того, що саме людина переживає і як організоване її середовище. Спільна молитва або участь у громаді іноді підтримують відчуття належності, допомагають пережити втрату чи сприяють взаємній допомозі. Водночас конфлікт із груповими вимогами, страх покарання, осуд сумнівів або втрата звичного середовища можуть спричиняти сильний дистрес. Поняття релігійного копінгу допомагає досліджувати різні способи використання віри під час стресу.

Варто розрізняти переживання, яким людина надає духовного змісту, і клінічну оцінку симптомів. Незвичний релігійний досвід сам по собі не встановлює психічного розладу. Якщо ж з’являються виснаження, серйозне порушення сну, дезорганізація поведінки, тривалий страх, нав’язливості, втрата зв’язку з повсякденним функціонуванням або ризик заподіяння шкоди, потрібне уважне професійне оцінювання незалежно від світоглядного змісту переживань.

Духовна підтримка може бути важливою частиною життя та доповнювати медичну й психологічну допомогу. Вона не замінює оцінювання та лікування психічних розладів. Окремі релігійно адаптовані психотерапевтичні втручання досліджуються як клінічні методи; їхня доказовість стосується конкретних протоколів, вибірок і станів, а не будь-якої духовної практики. Загальну картину розглянуто в українській статті «Релігійність, духовність і психічне здоров’я: що показують дослідження».

Коли важлива допомога фахівця

Звернення до психолога або лікаря має сенс, коли віра, втрата віри чи участь у спільноті супроводжуються стійким стражданням, примусом, порушенням повсякденного життя або загрозою безпеці. Під час консультації людина може пояснити, які саме переконання є для неї цінними, що стало джерелом конфлікту та якої допомоги вона очікує. Психолог має поважати світогляд клієнта й окремо оцінювати симптоми, фактори ризику та соціальні обставини. Загальні відомості про формат підтримки зібрано в матеріалі «Психологічна допомога: що це, види, коли потрібна і до кого звертатися».

Як зрозуміти власний досвід без нав’язаних ярликів

Корисніше почати із запитань про зміст, ніж намагатися швидко обрати між двома категоріями. Які переконання допомагають вам орієнтуватися в житті? Чи має для вас значення певна традиція або громада? Які практики підтримують відчуття зв’язку та сенсу? Що ви називаєте священним, якщо використовуєте це слово? Чи є місце для сумнівів і зміни поглядів? Як участь у практиках впливає на стосунки, автономію та повсякденне життя?

Такі запитання виявляють кілька різних площин: індивідуальні переконання, емоційний досвід, належність до групи, особисту практику й наслідки для життя. Людина може поєднувати їх у різних пропорціях і змінювати ставлення до них протягом життя. Власний опис досвіду має більшу пояснювальну цінність, ніж поспішне зарахування до «релігійних» чи «духовних».

Поширені запитання

Чи є релігія частиною духовності?

У деяких наукових визначеннях духовність є широким поняттям, що включає релігійний пошук священного. В інших релігію розуміють як ширшу систему, що містить особистий духовний досвід, обряди, інституції та соціальні зв’язки. Дослідники використовують обидва підходи, тому зміст термінів потрібно уточнювати в конкретній роботі (Hill та співавт., 2000).

Чи може атеїст бути духовною людиною?

Так, якщо людина вкладає в духовність нерелігійне значення: пошук глибокого сенсу, зв’язок із природою, споглядання або переживання цінностей. Частина атеїстів цього слова не використовує. Обидва способи самовизначення є послідовними.

Чи робить релігія людину моральнішою?

Релігійна та нерелігійна моральність мають різні джерела й форми. Окрема релігійна самоназва не дозволяє передбачити чесність, доброту чи поведінку конкретної людини. Для таких висновків потрібні поведінкові показники та врахування соціальних умов.

Чи обов’язково духовність пов’язана з надприродним?

Ні. Деякі визначення наголошують на священному чи трансцендентному, інші охоплюють екзистенційний сенс, зв’язок із людьми й природою. Психологія може досліджувати обидва типи інтерпретацій, не розв’язуючи метафізичне питання про існування надприродного.

Чи можна виміряти духовність тестом?

Опитувальники здатні оцінювати окремі аспекти духовності, які дослідник заздалегідь визначив. Результат залежить від формулювання запитань, культурної адаптації та якості методики. Жоден бал не є діагнозом або остаточною оцінкою «духовного рівня» людини.

Що робити, якщо духовні потреби суперечать релігійним правилам?

Спочатку варто з’ясувати, які саме потреби, стосунки й правила вступили в суперечність та наскільки вільним є вибір людини. Делікатна розмова з довіреною особою або світоглядно чутливим психологом може допомогти розібратися без тиску до наперед визначеного рішення. Якщо є примус, залякування чи насильство, першочерговими стають безпека й доступ до підтримки.

Висновок

Релігія та духовність мають спільний простір сенсу, священного, переживань, практик і зв’язків. Релігія зазвичай виразніше представлена через традицію, ритуали та спільну історію; духовність частіше описує особистий процес пошуку й переживання значущого. Ці виміри можуть підтримувати один одного, існувати окремо або поєднуватися в несподіваних формах. Наукове порівняння починається з чіткого визначення понять і поваги до того, як сама людина описує своє життя.

Пов’язані статті

Духовність у психології: визначення, виміри й наукові межі — визначення, складники та межі наукового дослідження.

Джерела

American Psychological Association. (б. д.). Religious and spiritual struggles. https://www.apa.org/topics/belief-systems-religion/spiritual-struggles

de Jager Meezenbroek, E., Garssen, B., van den Berg, M., van Dierendonck, D., Visser, A., & Schaufeli, W. B. (2012). Measuring spirituality as a universal human experience: A review of spirituality questionnaires. Journal of Religion and Health, 51, 336–354. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC3372782/

Hill, P. C., Pargament, K. I., Hood, R. W., McCullough, M. E., Swyers, J. P., Larson, D. B., & Zinnbauer, B. J. (2000). Conceptualizing religion and spirituality: Points of commonality, points of departure. Journal for the Theory of Social Behaviour, 30, 51–77. https://doi.org/10.1111/1468-5914.00119

Koenig, H. G., & Carey, L. B. (2024). Religion, spirituality and health research: Warning of contaminated scales. Journal of Religion and Health, 63, 3729–3743. https://doi.org/10.1007/s10943-024-02112-6

Pargament, K. I., & Mahoney, A. (2017). Spirituality: The search for the sacred. The Oxford Handbook of Positive Psychology. https://doi.org/10.1093/oxfordhb/9780199396511.013.51

Pew Research Center. (2023). Spirituality among Americans. https://www.pewresearch.org/religion/2023/12/07/spirituality-among-americans/

Portillo-Gil, M. Á., Lucchetti, G., & De Diego-Cordero, R. (2026). Instruments for assessing spirituality in patients with chronic or advanced illnesses: A systematic review of the last 15 years. Healthcare, 14(8), 1013. https://doi.org/10.3390/healthcare14081013

Prati, G. (2024). Is religion beneficial for mental health? A 9-year longitudinal study. International Journal of Clinical and Health Psychology, 24(3), 100491. https://doi.org/10.1016/j.ijchp.2024.100491

Sena, M. A. B., Damiano, R. F., Lucchetti, G., & Peres, M. F. P. (2021). Defining spirituality in healthcare: A systematic review and conceptual framework. Frontiers in Psychology, 12, 756080. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2021.756080

Zinnbauer, B. J., Pargament, K. I., Cole, B., Rye, M. S., Butter, E. M., Belavich, T. G., Hipp, K. M., Scott, A. B., & Kadar, J. L. (1997). Religion and spirituality: Unfuzzying the fuzzy. Journal for the Scientific Study of Religion, 36, 549–564. https://www.psychology.hku.hk/ftbcstudies/refbase/docs/zinnbauer/1997/34_Zinnbauer_etal1997.pdf

Zinnbauer, B. J., Pargament, K. I., & Scott, A. B. (1999). The emerging meanings of religiousness and spirituality: Problems and prospects. Journal of Personality, 67, 889–919. https://doi.org/10.1111/1467-6494.00077

Психологічна енкциклопедія