top of page

Психологічна енкциклопедія

Деінституціоналізація людей з інвалідністю: життя в громаді та права

4 дні тому
Читати 13 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 13 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Деінституціоналізація людей з інвалідністю — це системний перехід від проживання й отримання підтримки в установах, що визначають розпорядок і життєві рішення людини, до можливості жити у вибраній громаді, обирати помешкання та співмешканців, ухвалювати власні рішення й отримувати індивідуальну підтримку за місцем життя. Її предмет охоплює житло, соціальні послуги, охорону здоров’я, освіту, працю, доступність і захист прав. Основний критерій результату — свобода вибору та реальна участь у суспільстві.

Стаття 19 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю закріплює право на самостійний спосіб життя та включення до місцевої спільноти. В Україні конкретну державну рамку визначає Стратегія реформування психоневрологічних та інших інтернатних закладів до 2034 року. Міжнародні правові гарантії, державна програма та фактична доступність послуг у конкретній громаді потребують окремої перевірки.

Що таке деінституціоналізація

Деінституціоналізація змінює спосіб організації підтримки: послуги, ресурси та фахівці мають пристосовуватися до обраного людиною життя. Допомога може бути щоденною, інтенсивною або цілодобовою. Це сумісно з незалежним життям, адже в правозахисному значенні незалежність означає можливість визначати своє життя та контролювати важливі рішення за наявності потрібної підтримки.

Загальний коментар № 5 Комітету ООН з прав осіб з інвалідністю розрізняє можливість жити незалежно і фактичне включення до громади. Для першої важливі особистий вибір та контроль, для другої — доступність звичайних послуг, суспільних просторів, відносин і можливостей брати участь у житті нарівні з іншими людьми.

Реформа охоплює одночасно допомогу людям, які вже проживають в інституціях, та запобігання новим випадкам інституціоналізації. Для запобігання потрібні доступне житло, підтримка вдома, належні послуги в громаді й можливості зберігати соціальні зв’язки без вимушеного переїзду до закладу.

Що робить середовище інституційним

Інституційність проявляється тоді, коли адміністрація або організація послуг визначає місце проживання, коло співмешканців, режим дня, доступ до особистих речей, зустрічей та щоденних рішень. Вона також пов’язана з відокремленням людей від звичайного життя громади та прив’язуванням усієї допомоги до місця утримання.

Розмір установи не є достатнім критерієм. Невелика групова оселя також може відтворювати інституційну модель, якщо мешканці не контролюють розпорядок дня, не можуть обрати, з ким жити, не мають приватного простору та не можуть змінити надавача допомоги. Такий підхід описаний у Керівних принципах ООН 2022 року.

Чим перехід у громаду відрізняється від реорганізації закладу

Зменшення кількості місць, перепрофілювання будівлі або зміна назви установи — адміністративні дії. Власне деінституціоналізація відбувається тоді, коли люди отримують можливість обирати житло, користуватися персональною підтримкою та повноцінно жити в громаді. Закриття інтернату без підготовленого житла, доступної допомоги й індивідуального плану загрожує новими порушеннями прав.

Міжнародне право та принципи життя в громаді

Право обирати, де й із ким жити

Стаття 19 Конвенції визнає рівне право обирати місце проживання, а також те, де й із ким жити, без обов’язку проживати в певних житлових умовах. Вона передбачає доступ до послуг підтримки вдома, за місцем проживання та в громаді, зокрема до персональної допомоги, а також до об’єктів і послуг для всього населення.

Потреба у значній допомозі, інтелектуальна інвалідність, психосоціальні труднощі, порушення зору, слуху, мобільності чи відсутність родини самі по собі не визначають обов’язкового місця проживання. Практична модель повинна відповідати індивідуальним потребам і волі людини.

Правова дієздатність, рішення та згода

Стаття 12 Конвенції стосується рівного визнання перед законом та підтримки у здійсненні правової дієздатності. Під час переходу це безпосередньо пов’язано з договором оренди, користуванням майном, управлінням коштами, згодою на послуги й вибором помічників.

Людина може потребувати доступної інформації або допомоги для розуміння складного рішення. Завдання підтримки — дати їй можливість висловити власну волю й уподобання. Якщо в конкретній ситуації виникають питання опіки, обмеження дієздатності чи правового статусу договору, застосовуються чинні норми України й потрібна відповідна правнича оцінка. Міжнародний стандарт і фактичні внутрішні правові процедури слід розглядати окремо.

Захищати житлові й соціальні права допомагає самоадвокація людей з інвалідністю — можливість висловлювати власні інтереси, брати участь у переговорах щодо послуг та звертатися за необхідними пристосуваннями й правовою підтримкою.

Свобода, приватність і захист від насильства

Статті 14, 16 і 22 Конвенції ООН стосуються особистої свободи, захисту від експлуатації, насильства та наруги, а також приватного життя. У місці проживання це означає важливість особистого простору, захисту від примусу, можливості звертатися зі скаргою та отримувати інформацію про власні права.

Доступність та участь у проєктуванні послуг

Доступність охоплює житло, фізичне середовище, транспорт, інформацію, комунікацію й цифрові сервіси. Для людей з інвалідністю мають бути доступні форми, у яких вони можуть отримувати інформацію й ухвалювати рішення. Керівні принципи Комітету ООН наголошують на активній участі самих людей та їхніх представницьких організацій у реформуванні послуг.

Психологічні наслідки інституційного досвіду

Коли протягом тривалого часу доступ до повсякденних рішень залежить від розпорядку установи, можливості практикувати самостійний вибір можуть бути обмеженими. Після переходу до громади людині іноді потрібні час, інформація та практична підтримка для організації побуту, фінансів, маршрутів, стосунків і дозвілля. Це питання досвіду та умов середовища, а не автоматичний показник особистої неспроможності.

Реакції на переїзд різноманітні. Людина може радіти приватності, можливості зустрічатися з друзями й обирати справи; водночас можливі невизначеність, тривога через нові правила або сум за важливими стосунками в попередньому місці проживання. Універсальної послідовності психологічних стадій не існує. Психологічна підтримка має враховувати індивідуальний досвід і цілі, не прирівнюючи емоційні труднощі до психічного розладу.

Відчуття контролю та самовизначення

Доступ до власних рішень — коли прокидатися, кого запрошувати, що їсти, як проводити час і які стосунки підтримувати — пов’язаний із суб’єктивним благополуччям. Потреба в допомозі з виконанням певної дії не означає, що рішення про цю дію має ухвалювати інша особа. У дослідженні Navas та співавторів підкреслено роль реальних можливостей вибору для якості життя після переходу.

Соціальні зв’язки й належність до громади

Життя за межами інтернату саме собою не забезпечує дружби, роботи чи доступного дозвілля. Потрібні звичайні громадські простори, транспорт, культурні й освітні можливості та підтримка контактів, які сама людина вважає важливими. Формальне відвідування заходів ще не засвідчує включення, якщо воно не відповідає її бажанням.

Міжнародна класифікація функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я ВООЗ розглядає функціонування у взаємодії стану здоров’я з чинниками середовища. Тому діагноз, статус інвалідності, обмеження активності, обмеження участі та соціальні бар’єри потребують окремого опису. Докладніше це пояснює стаття про МКФ.

Що доведено науковими дослідженнями

Систематичний огляд McCarron та співавторів 2019 року узагальнив 13 досліджень якості життя дорослих з інтелектуальною інвалідністю після переходу з інституцій до проживання в громаді. Дослідники виявили загальну тенденцію до покращення якості життя. У придатних до кількісного об’єднання роботах позитивний ефект спостерігався впродовж першого року та за довшого спостереження.

Інтерпретація потребує обережності щодо узагальнення. Усі дослідження огляду походили з країн із високими доходами, розміри вибірок були порівняно невеликими, інструменти вимірювання відрізнялися, а люди старшого віку та люди з комплексними потребами в підтримці були представлені недостатньо. Висновки огляду не можна механічно переносити на кожну людину чи на всі громади України.

Поздовжнє дослідження Navas та співавторів 2025 року охопило 90 людей з інтелектуальними порушеннями розвитку, які переїхали до громади, і 72 людей, які залишалися в установах. Через дев’ять місяців у групі переходу спостерігалися кращі середні результати за вимірюваними показниками. Аналіз дослідників показав важливість постійних можливостей самостійно ухвалювати рішення.

Наукові результати підтримують комплексний підхід: житло, індивідуальна допомога, свобода вибору, участь і соціальні зв’язки мають значення разом. Сам факт зміни адреси не гарантує поліпшення благополуччя. Потрібні також довготривалі дослідження, що враховують різні групи людей, типи підтримки й контекст конкретної країни.

Доступне житло як основа переходу

Вибір житла охоплює власне або орендоване помешкання, соціальне житло та інші моделі, придатні для проживання в громаді. Доступність включає вхід, ванну кімнату, кухню, ліфт, зрозумілу навігацію, безпечну евакуацію, доступ до магазинів, транспорту й послуг. Потреба в допомозі не повинна автоматично зумовлювати проживання з випадково визначеними співмешканцями.

Стабільне проживання передбачає зрозумілі документи, кошти на оплату житла, доступність договорів, правила користування помешканням і можливість змінювати житлові умови за власним вибором. Для людини важливі приватність, можливість приймати гостей, користуватися особистими речами та визначати розпорядок дня.

Підтримане проживання та персональна допомога

Індивідуальна підтримка може охоплювати особистий догляд, харчування, ведення господарства, пересування, комунікацію, користування грошима, відвідування лікарів, навчання, роботу й соціальні контакти. Обсяг допомоги визначають за потребами та бажаннями людини; інтенсивність може змінюватися.

В українському правовому контексті «підтримане проживання» є назвою соціальної послуги. Вона є одним із компонентів ширшої деінституціоналізації, а конкретні вимоги залежать від чинних нормативних актів. Окремий випадок розглянуто у статті «Підтримуване проживання людей із психосоціальною інвалідністю».

Доступ до персональної допомоги має враховувати можливість добирати помічників, висловлювати побажання щодо способу підтримки, змінювати надавача та подавати скарги. Працівник допомагає людині реалізовувати її рішення в межах погоджених послуг, поважаючи її гідність і приватність.

Медична, реабілітаційна та психологічна підтримка

Перехід до громади може вимагати безперервного забезпечення медикаментами за медичними показаннями, доступу до сімейного лікаря, реабілітаційних послуг, психологічної допомоги та допоміжних технологій. План має передбачати відповідальних фахівців і практичний доступ до послуг до того, як людина залишить інституцію.

ВООЗ у керівництві щодо громадських служб психічного здоров’я 2021 року описує правозахисні, орієнтовані на людину підходи й взаємодію медичних та соціальних систем. Психіатрична деінституціоналізація має власні клінічні й організаційні особливості, які розглянуто в окремій статті. Ширші питання права на підтримку в громаді залишаються предметом цього матеріалу.

Навчання, праця та участь у звичайному житті

Якісна реформа розширює можливості здобувати освіту, працювати, користуватися транспортом, відвідувати культурні події, займатися спортом, голосувати та брати участь у рішеннях громади. Вибір конкретних занять належить самій людині. Необхідні доступні загальні послуги, розумне пристосування та підтримка за потреби.

Коли громадський транспорт, навчання або робоче місце залишаються недоступними, людина може жити поза інтернатом, але й надалі бути ізольованою. Тому планування деінституціоналізації повинно стосуватися всього середовища життя, а не лише житлової адреси.

Як підготувати індивідуальний перехід

1. Вислухати людину та з’ясувати її цілі

План починається з особистих побажань щодо житла, кола близьких, звичок, занять і підтримки. Інформацію надають у доступних форматах. Якщо потрібні альтернативна комунікація, жестова мова, візуальні матеріали або додатковий час, їх слід забезпечити, щоб рішення відображало волю самої людини.

2. Оцінити конкретні потреби та бар’єри середовища

Потрібно визначити доступність житла, способи пересування, медичну й соціальну підтримку, комунікацію, фінанси, навички повсякденного життя та ризики безпеки. Важливо окремо описувати стан здоров’я, особливості функціонування, соціальні бар’єри і необхідну допомогу. Сам діагноз або результат опитувальника не є підставою визначити місце проживання.

3. Забезпечити житло та послуги до переїзду

Майбутнє помешкання має бути реально доступним і придатним для життя. Потрібні домовленості щодо фінансування, графіка підтримки, допоміжних засобів, доступу до медичних послуг, транспорту й документів. Важливо перевірити не лише фізичну доступність житла, а і те, чи може людина приймати власні рішення.

4. Узгодити індивідуальний план з відповідальними надавачами

План фіксує послуги, відповідальних осіб, способи зв’язку, терміни та порядок реагування на зміни потреб. Він має бути зрозумілим людині, доступним для перегляду та враховувати її згоду й уподобання. Доцільно передбачити підтримку під час переходу, а також у перші місяці життя в новому середовищі.

5. Підтримати знайомство з громадою та важливі стосунки

Корисними можуть бути попередні відвідування майбутнього помешкання, знайомство з помічниками, вивчення маршрутів і доступних сервісів. Збереження контактів із друзями та близькими за бажанням людини допомагає уникнути непотрібних соціальних втрат.

6. Переглядати якість підтримки після переходу

Оцінювання повинно охоплювати житло, безпеку, стосунки, самовизначення, доступні послуги та задоволеність життям. Людина має знати, як змінити план, надавача або подати скаргу. Рекомендації ООН 2022 року розглядають процес як тривале забезпечення прав, а не одноразове переселення.

Особливості підтримки різних груп

Люди з інтелектуальною інвалідністю

Можуть бути потрібні легка для читання інформація, візуальні підказки, підтримка складних рішень, навчання побутових дій і додатковий час. Важливо враховувати сильні сторони, інтереси, індивідуальний спосіб комунікації та бажання людини. Потреба в допомозі не скасовує її права на вибір.

Люди із психосоціальною інвалідністю

Потреба в підтримці може змінюватися в часі. Значення мають стабільне житло, доступ до допомоги, повага до волі людини й захист від дискримінації. Психіатричний діагноз, формальний статус інвалідності й індивідуальна здатність ухвалювати певне рішення не тотожні. Більше про це — у статті «Психосоціальна інвалідність».

Нечуючі люди та люди з порушеннями зору

Для нечуючої людини може бути важливий доступ до жестової мови, текстового або іншого обраного формату спілкування й доступних сигналів безпеки. Для людини з порушенням зору — навігація, доступні повідомлення та можливість безпечно пересуватися. Необхідну підтримку визначають за побажаннями конкретної людини.

Люди з руховими та комплексними порушеннями функціонування

Особливого значення можуть набувати доступне житло, персональна допомога, технічні засоби, медична підтримка й безпечна евакуація. Висока інтенсивність допомоги сумісна з правом самостійно визначати життєві цілі та місце проживання.

Люди старшого віку

Важливо враховувати поєднання медичних, соціальних, житлових і фінансових потреб, підтримувати зв’язки й попереджати ізоляцію. Довгострокові результати переходу для людей старшого віку та людей з високими потребами в підтримці потребують подальших наукових досліджень.

Українська Стратегія деінституціоналізації до 2034 року

Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1315-р від 24 грудня 2024 року схвалило Стратегію реформування психоневрологічних, інших інтернатних закладів та деінституціоналізації догляду за повнолітніми особами з інвалідністю й людьми старшого віку до 2034 року. Одночасно затверджено операційний план на 2025–2027 роки.

Стратегія передбачає перехід від переважно інституційного догляду до послуг у територіальних громадах. Серед її напрямів — персональна допомога, догляд удома, підтримане проживання, тренувальні квартири, соціальне й доступне житло, соціальний супровід працевлаштування, розвиток підтриманого ухвалення рішень і підготовка фахівців.

Це державна програма із визначеними етапами, цілями й заходами. Її прийняття саме по собі не доводить, що всі громади вже мають достатню кількість житлових альтернатив і надавачів послуг станом на жовтень 2026 року. Фактичні можливості треба перевіряти в конкретній громаді.

Закон «Про соціальні послуги»

Закон України «Про соціальні послуги» № 2671-VIII установлює правові й організаційні засади системи соціальних послуг. На 13 жовтня 2026 року офіційний портал Верховної Ради показує чинну редакцію від 16 липня 2026 року; майбутні зміни, заплановані на 2027 рік, не є частиною поточної редакції.

Отримання конкретної соціальної послуги пов’язане з оцінюванням потреб, видом послуги, визначеними законодавством процедурами та наявністю відповідних надавачів. Житло, допомога в побуті, охорона здоров’я, правова дієздатність і соціальні виплати можуть мати різні правові механізми. Для конкретного випадку важлива міжвідомча взаємодія та перевірка актуальних правил.

Як громада може реалізувати реформу

Місцеве планування починається з потреб людей, які проживають в інституціях або ризикують туди потрапити, аналізу доступного житла, мережі послуг, фінансування та кадрових ресурсів. Програми мають формуватися за участю людей з інвалідністю, включно з тими, хто має особистий досвід інституційного проживання.

Розвиток підтримки потребує поєднання житлової політики, соціальних послуг, охорони здоров’я, доступного транспорту, освіти та працевлаштування. Важливі механізми незалежного контролю й можливості змінити послугу відповідно до волі людини.

Деінституціоналізація під час війни

Війна спричиняє руйнування житла й соціальної інфраструктури, вимушене переміщення, розрив зв’язків, переривання лікування та втрату документів. Це може підвищувати ризик інституціоналізації людей, яким потрібні соціальні й медичні послуги, навіть коли вони бажають залишатися у громаді.

Керівні принципи ООН 2022 року спеціально розглядають надзвичайні ситуації. Для безпечного переходу й евакуації потрібні доступна інформація, персональна допомога, придатне житло, безперервність послуг, можливість зберігати зв’язки та участь людини у виборі безпечного місця проживання.

У термінових умовах конкретні кроки залежать від безпекової ситуації. Тимчасове розміщення потребує подальшого перегляду за участю людини, щоб воно не перетворювалося на необмежене в часі інституційне проживання.

Ризики повторної інституціоналізації

Проблеми виникають, якщо людей переселяють раніше, ніж організовано допомогу, якщо в новому житлі зберігається спільний обов’язковий режим або коли всі послуги залежать від єдиного надавача без можливості вибору. Дефіцит доступного транспорту, доходу, особистого простору й механізмів захисту прав теж може створювати фактичну ізоляцію.

Для оцінки нового житлового середовища варто поставити конкретні запитання: чи людина обирала помешкання та співмешканців; чи має приватний простір; чи контролює розпорядок; чи може залишати житло; чи доступні їй звичайні послуги громади; чи є можливість оскаржити порушення й змінити підтримку. Загальний коментар № 5 Комітету ООН дозволяє перевіряти модель за змістом прав, а не назвою закладу.

Сім’я, близькі та фахівці у процесі переходу

Родичі й близькі можуть допомагати передавати важливу інформацію про звички й потреби, підтримувати соціальні зв’язки та організовувати перехід за бажанням самої людини. При цьому право на житло в громаді не повинно залежати від наявності або готовності сім’ї забезпечувати всю необхідну допомогу.

Фахівці мають забезпечувати доступну інформацію, етичну комунікацію, підтримку рішень і безперервність послуг. Незгода людини з планом потребує розмови про причини та альтернативи, а не автоматичного висновку про її неспроможність вирішувати. Питання психологічної допомоги й згоди розглянуто в матеріалах «Доступність допомоги у сфері психічного здоров’я для людей з інвалідністю» та «Інформована згода для людей з інвалідністю».

Як вимірювати результати реформи

Важливими показниками є можливість обирати житло та співмешканців, наявність необхідної допомоги, стабільність проживання, особиста безпека, доступність транспорту й послуг, соціальні зв’язки, участь в освіті, праці й культурі, задоволеність життям та можливість самостійно ініціювати зміни.

Оцінювання повинно безпосередньо включати людей з інвалідністю, забезпечувати доступні способи висловлення позиції й доповнювати адміністративні дані інформацією про щоденне життя. Порівняння до та після переїзду має враховувати контекст, різні потреби й зміни доступних послуг.

Закриття інтернатів, кількість переїздів і скорочення ліжок є окремими адміністративними показниками. Вони не відображають автоматично свободу вибору, приватність або якість життя. Систематичний огляд McCarron та співавторів і дослідження Navas та співавторів підкреслюють важливість безпосередніх результатів для людей.

Що можна зробити людині, яка хоче жити в громаді

Практичний початок — визначити бажаний спосіб і місце проживання, необхідну допомогу й важливі особисті зв’язки. Далі слід отримати доступну інформацію про можливі соціальні послуги, житло й відповідальні органи у бажаній громаді, узгодити індивідуальний план переходу та перевірити, хто забезпечуватиме підтримку від першого дня.

Якщо виникають питання опіки, доступу до документів, житла, майна, згоди чи свободи пересування, потрібна предметна незалежна правнича консультація. Якщо є загроза насильства або безпеці, необхідно звернутися до відповідних служб захисту чи екстреної допомоги за обставинами. Наявність конкретної послуги й процедуру її отримання потрібно перевіряти в органах соціального захисту та у відповідних надавачів.

Психологічні питання змін життєвих умов, автономії та соціальної участі докладніше розглянуто в статті «Психологічна адаптація до інвалідності: автономія, участь і якість життя».

Часті запитання

Деінституціоналізація — це лише закриття інтернатів?

Ні. Вона охоплює створення доступного житла, індивідуальної підтримки та реальних можливостей обирати життя в громаді. Адміністративне закриття закладів саме по собі не гарантує цих результатів.

Чи може людина з потребою в цілодобовій допомозі жити незалежно?

Так. У правозахисному значенні незалежне життя означає контроль над життєвими рішеннями за наявності належної підтримки. Для практичної реалізації потрібні індивідуальна допомога, доступне житло та безперервність послуг.

Чи потрібно обов’язково жити з родиною?

Ні. Стаття 19 Конвенції закріплює вибір місця проживання і того, з ким жити. Родина може підтримувати людину, проте її наявність або відсутність не повинна визначати єдиний житловий варіант.

Чим підтримане проживання відрізняється від інтернату?

Підтримане проживання орієнтоване на індивідуальні потреби та життя людини в громаді. Оцінювати його потрібно за приватністю, свободою вибору, особистим контролем і доступом до звичайних послуг, а не лише за назвою чи розміром будівлі.

Чи втрачає людина допомогу після виходу з установи?

Сам переїзд не припиняє потреби у підтримці. Право на конкретні послуги, порядок їх призначення, фінансування та надання визначаються чинними правилами. До переходу необхідно забезпечити безперервність життєво важливої допомоги.

Чи доведено, що життя у громаді поліпшує якість життя?

Систематичний огляд для дорослих з інтелектуальною інвалідністю показав загальну тенденцію до покращення якості життя після переходу. Докази мають методологічні межі; індивідуальні результати залежать від підтримки, вибору та умов громади.

Який документ регулює реформу в Україні?

Міжнародною основою є Конвенція ООН. В Україні діє Стратегія до 2034 року, а питання соціальних послуг регулює, зокрема, Закон «Про соціальні послуги».

Чи означає Стратегія до 2034 року, що необхідне житло вже доступне?

Стратегія визначає напрями, цілі й етапи реформи. Наявність послуг і житлових варіантів залежить від реального стану їх організації у відповідній громаді, який слід перевіряти окремо.

Як дізнатися позицію людини, яка користується альтернативною комунікацією?

Слід надати доступні формати інформації та підтримку у висловленні волі: просту мову, візуальні засоби, жестову мову, технології чи обрану довірену особу. Завдання — з’ясувати рішення самої людини.

Чи може невелика групова оселя бути інституцією?

Так, якщо її правила фактично забирають у мешканців право вибирати, з ким жити, як організовувати день і яку підтримку отримувати. Критерієм є реальне здійснення прав, а не кількість мешканців.

Як враховується війна?

Потрібно забезпечувати доступну евакуацію, придатне житло, безперервність допомоги й особистих зв’язків, а також участь людини у виборі місця проживання. Надзвичайні обставини підвищують ризик вимушеної інституціоналізації.

Хто повинен оцінювати результати переходу?

Безпосередньо люди з інвалідністю, їхні організації, надавачі, відповідальні органи та незалежні механізми контролю. Центральними показниками мають бути самовизначення, повсякденне життя, доступність підтримки й права людини.

Пов’язані статті

МКФ: функціонування, інвалідність, активність, участь і контекст — структура функціонування та роль середовища.

Деінституціоналізація психіатричної допомоги — окрема реформа психічного здоров’я.

Інформована згода для людей з інвалідністю — доступне ухвалення рішень.

Самоадвокація людей з інвалідністю: як представляти власні інтереси — особисте представлення потреб і захист прав.

Незалежне життя людей з інвалідністю: вибір і підтримка — засади права вибору та підтримки, які визначають мету деінституціоналізації.

Джерела

Верховна Рада України. (2019). Закон України «Про соціальні послуги» № 2671-VIII. Чинний текст.

Всесвітня організація охорони здоров’я. (2001). International Classification of Functioning, Disability and Health. Офіційна сторінка.

Всесвітня організація охорони здоров’я. (2021). Guidance on community mental health services: Promoting person-centred and rights-based approaches. Офіційне видання.

Кабінет Міністрів України. (2024). Розпорядження від 24 грудня 2024 року № 1315-р: Стратегія реформування психоневрологічних, інших інтернатних закладів та деінституціоналізації догляду до 2034 року. Офіційний текст.

Комітет ООН з прав осіб з інвалідністю. (2017). General comment No. 5 (2017) on living independently and being included in the community (CRPD/C/GC/5). Документ ООН.

Комітет ООН з прав осіб з інвалідністю. (2022). Guidelines on deinstitutionalization, including in emergencies (CRPD/C/5). Документ ООН.

Маккаррон М. та ін. (McCarron, M., Lombard-Vance, R., Murphy, E., et al.). (2019). Effect of deinstitutionalisation on quality of life for adults with intellectual disabilities: A systematic review. BMJ Open, 9, e025735. https://doi.org/10.1136/bmjopen-2018-025735.

Навас П. та ін. (Navas, P., Arias, V. B., Vicente, E., et al.). (2025). Empowering lives: How deinstitutionalization and community living improve the quality of life of individuals with intellectual and developmental disabilities. Research in Developmental Disabilities, 157, 104909. https://doi.org/10.1016/j.ridd.2024.104909.

Організація Об’єднаних Націй. (2006). Конвенція про права осіб з інвалідністю, ратифікована Україною 2009 року. Офіційний переклад.

 
 
bottom of page