Громадянська солідарність: довіра, взаємність і спільні цілі

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 17 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Громадянська солідарність — це стійка готовність людей визнавати взаємну відповідальність за спільне життя, підтримувати одне одного та узгоджувати дії заради суспільно значущих цілей. Її психологічне підґрунтя становлять довіра, очікування взаємності, відчуття належності до ширшої спільноти, уявлення про справедливість і переконання, що спільні зусилля можуть дати результат. Солідарність проявляється в допомозі людям поза близьким колом, участі в житті громади, підтримці суспільних благ, співпраці між групами й захисті прав тих, хто має менше можливостей відстояти їх самостійно.

Громадянська солідарність має суспільний вимір: вона пов’язує особисті рішення зі станом відносин між громадянами, організаціями й інституціями. Люди можуть мати різні політичні погляди, життєві обставини та групові ідентичності й водночас визнавати спільні правила співжиття, потреби та відповідальність. Тому дослідження громадянської солідарності охоплює політичну психологію, психологію міжгрупових відносин, соціальний капітал, колективну дію та соціальну згуртованість.

Наукові узагальнення підтверджують значення групової ідентифікації, переживання несправедливості, уявлень про дієвість спільних дій та моральних переконань для колективної мобілізації. Водночас дослідження застерігають: високий рівень заявленої довіри, почуття єдності або участі в громадській діяльності сам собою ще не доводить тривалої, інклюзивної солідарності. Зв’язки між цими явищами залежать від контексту, інституцій і способу вимірювання. Це випливає, зокрема, з кількісного синтезу досліджень колективної дії та систематичного огляду втручань для посилення соціальної згуртованості.

Що означає громадянська солідарність у політичній психології

У психологічному розумінні солідарність охоплює три взаємопов’язані рівні: те, як люди сприймають одне одного, які зобов’язання вважають взаємними та яку поведінку готові здійснювати. Людина може довіряти сусідам, вважати спільні правила справедливими й водночас утримуватися від участі через брак часу або ресурсів. Інша людина може критично ставитися до установ, але активно допомагати громаді. Для наукового висновку ці компоненти потрібно вимірювати окремо.

На індивідуальному рівні солідарність пов’язана з готовністю враховувати потреби інших, дотримуватися взаємних зобов’язань, витрачати ресурси на спільну справу й захищати правила, від яких виграють також незнайомі люди. На міжгруповому рівні вона виявляється в здатності співпрацювати з людьми іншого походження, досвіду або світогляду. На інституційному рівні її підтримують процедури, які дають змогу координувати дії, розподіляти обов’язки, вирішувати суперечки та контролювати використання спільних ресурсів.

Психологічна готовність до взаємодопомоги може існувати без членства у формальній організації. Натомість установи, громадські об’єднання й місцеві ініціативи створюють можливості, завдяки яким ця готовність переходить у регулярну практику. Саме тому солідарність доцільно описувати як систему відносин і дій, а не як постійну рису характеру окремої людини.

Солідарність, згуртованість, довіра та громадянська участь

Соціальна згуртованість — ширше поняття, що описує якість зв’язків усередині суспільства, належність до нього, взаємну довіру та відносини людей з інституціями. Громадянська солідарність позначає насамперед нормативну й діяльнісну готовність брати відповідальність за спільні потреби та підтримувати інших. Згуртована група може ефективно координувати свої дії, однак важливим окремим питанням залишається те, чи поширює вона турботу за власні межі. Для глибшого розуміння загального явища дивіться статтю «Соціальна згуртованість».

Довіра — це очікування, що інші люди або інституції поводитимуться достатньо передбачувано й добросовісно за умов певної вразливості. Взаємність — очікування, що внески, допомога й виконання спільних правил матимуть відповідь з боку інших, причому відповідь може надходити від ширшої спільноти, а не від конкретної особи. Громадянська участь — спостережувані дії людей у публічних справах. Ці поняття пов’язані, проте мають різні механізми, вимірюються окремо й належать до різних пошукових намірів. Форми та бар’єри практичної участі розглянуто в статті «Громадянська участь».

Політична солідарність є одним із проявів громадянської солідарності, коли об’єктом спільної відповідальності стають права, публічні рішення, розподіл влади або демократичні правила. Вона може втілюватися в мирній підтримці громадянських вимог, громадському контролі або взаємодопомозі під час суспільної кризи. Політичний зміст діяльності визначається її метою й інституційним контекстом, а не тим, чи всі учасники поділяють одну ідеологію.

П’ять складників громадянської солідарності

Відчуття спільності без вимоги однаковості

Люди легше координують зусилля, коли бачать себе учасниками певного «ми»: громади, професійної мережі, спільноти громадян або людей, які відповідають за певне суспільне благо. Соціальна ідентичність допомагає пов’язати окремі вчинки з уявленням про колективну мету. Водночас межі цього «ми» мають значення: спільна ідентичність може відкривати шлях до підтримки людей з інших груп, а може зосереджувати взаємні зобов’язання лише всередині власного кола. Огляд психології соціального впливу й групової ідентичності пояснює, як уявлення про групові норми скеровують поведінку.

У громадянській солідарності ключовою є здатність будувати спільність довкола прав, потреб або цілей, залишаючи простір для різних способів життя й позицій. Скажімо, люди можуть не погоджуватися щодо міського бюджету, але визнавати спільну відповідальність за доступність громадського транспорту та прозорість ухвалення рішень.

Міжособистісна й міжгрупова довіра

Довіра зменшує невизначеність співпраці: людина погоджується зробити внесок, коли вважає, що інші також виконуватимуть свої зобов’язання. У громаді це стосується, наприклад, спільної організації допомоги, догляду за громадськими просторами або участі в розподілі ресурсів. Важливу роль відіграє довіра до людей поза колом родичів і близьких знайомих.

Довіра всередині власної групи й довіра між групами можуть змінюватися по-різному. Об’єднання з міцними внутрішніми зв’язками здатне залишатися недовірливим до новоприбулих, переселенців або людей з іншою політичною позицією. Тому дослідження міжгрупової взаємодії відокремлюють внутрішню підтримку від готовності до співпраці через соціальні межі. Детально цей механізм пояснено в матеріалі «Міжгрупова довіра».

Взаємність і справедливий розподіл обов’язків

Взаємність підтримує співпрацю, коли учасники бачать, що домовленості діють для всіх і внески не привласнює вузьке коло людей. Вона буває прямою, коли допомога повертається між конкретними учасниками, і узагальненою, коли сьогодні одна людина підтримує незнайомців, а завтра інші підтримують когось іще. Узагальнена взаємність потребує спільних норм і достатньої впевненості, що участь інших не є лише декларацією.

Взаємність не зводиться до рівноцінного обміну послугами. У солідарному суспільстві люди з різними можливостями можуть робити різні внески, а ті, хто потребує допомоги, мають право її отримувати без вимоги негайно «відпрацювати» підтримку. Відчуття справедливості формується з огляду на потреби, ресурси, процедури прийняття рішень і пояснення того, чому відповідальність розподілено саме так.

Спільні цілі та моральні зобов’язання

Спільна мета організовує зусилля, коли люди можуть зрозуміти, що саме потрібно зробити, кого це стосується і як оцінюватиметься результат. Психологічна значущість мети підвищується, якщо вона пов’язана з моральними переконаннями або переживанням несправедливості. У дослідженні морального переконання в моделі колективної дії було показано зв’язок моральних переконань із колективними мотивами, зокрема ідентифікацією, гнівом і дієвістю.

Солідарна мета потребує також обговорення способів її досягнення. Збіг у цінностях не гарантує згоди щодо засобів, строків або розподілу ресурсів. Публічні процедури узгодження дають змогу зберігати співпрацю навіть за змістовних суперечностей.

Упевненість у результативності спільних дій

Колективна дієвість — це переконання, що група здатна вплинути на обставини, які мають значення для її членів. Воно підтримує готовність витрачати час, розділяти витрати й зберігати участь у довготривалому проєкті. Однак переконання в дієвості відрізняється від фактичної здатності змінити становище: результат залежить від організаційних ресурсів, доступу до ухвалення рішень, правових умов і реакції інших учасників.

Метааналіз мотивів колективної дії відносить уявлення про дієвість до ключових пов’язаних із мобілізацією чинників разом з ідентичністю, несправедливістю та моральними мотивами. Взаємозв’язки між ними залежать від характеру проблеми, групи та виду дії. Докладно політичний аспект аналізується в статті «Колективна політична дія».

Як виникає довіра і чому її важко підтримувати

Особистий досвід, репутація та передбачуваність

Довіра формується через повторювані контакти, досвід виконаних обіцянок і можливість зрозуміти мотиви іншої сторони. У малих громадах люди можуть спиратися на особисту репутацію, а у великих суспільствах значну частину надійності забезпечують правила, незалежні процедури та передбачувані наслідки порушення домовленостей. Звідси виникає важливий висновок: посилення громадянської солідарності залежить і від психологічних очікувань, і від якості суспільного середовища, яке ці очікування робить обґрунтованими.

Наслідки браку довіри різняться. Іноді люди відмовляються від спільної ініціативи через попередній негативний досвід. Іноді вони співпрацюють попри низьку особисту довіру, якщо процес прозорий, зобов’язання визначені, а рішення перевіряються. Це означає, що зміни інституційної практики можуть створити умови для співпраці ще до появи теплого емоційного ставлення між учасниками.

Довіра до державних інституцій

Політична довіра стосується очікувань щодо компетентності, добросовісності й передбачуваності органів влади. Громадянська солідарність може зміцнюватися, коли люди бачать, що суспільні потреби враховуються й внески використовуються відповідально. Проте довіра до держави та горизонтальна взаємодопомога не збігаються. Люди можуть активізувати громадські мережі саме тоді, коли офіційним інституціям довіряють недостатньо.

Метааналіз наслідків політичної довіри підкреслює необхідність окремо аналізувати конкретні форми політичних установок і поведінки. Приписувати довірі однаковий вплив на всі види участі методологічно некоректно. Питання довіри до органів держави та її політичних наслідків докладно розглянуто в статті «Політична довіра».

Чи породжує громадянська участь довіру

Логіка «люди співпрацюють — отже, починають довіряти» виглядає привабливою, проте причинний ефект потребує окремої перевірки. Ті, хто спочатку більше довіряє іншим, можуть просто частіше входити до організацій і залишатися в них. Це створює кореляцію навіть тоді, коли сам факт участі мало змінює довіру.

У дослідженні п’яти національних панельних вибірок Ева ван Інген і Рене Беккерс аналізували взаємозв’язок громадської залученості та узагальненої довіри в часі. Їхні результати не підтримують простого твердження, що будь-яка участь автоматично й істотно підвищує довіру. Це дослідження корисне саме тим, що розрізняє попередні індивідуальні відмінності та зміни протягом часу; однак висновки залежать від конкретних країн, форм участі й періоду спостереження.

Взаємність: від особистої допомоги до суспільної норми

Пряма й узагальнена взаємність

За прямої взаємності людина допомагає тому, від кого очікує відповідь. В узагальненій системі допомога може поширюватися через багато учасників: одна людина витрачає час на суспільну справу, інші підтримують її коштами, знаннями чи працею, а користь отримують також ті, хто не був безпосередньо залучений. Для такої системи важливі не тільки добрі наміри, а й правила, які запобігають привласненню результатів та залишають місце для участі людей із меншими ресурсами.

У громадянському середовищі загальні норми взаємодопомоги можуть існувати поруч із нерівністю можливостей. Якщо суспільство сприймає лише великий грошовий внесок як «справжню» участь, то невидима праця з догляду, організації та підтримки легко недооцінюється. Визнання різних внесків робить солідарність доступнішою для людей із різним становищем.

Чому без прозорості виникають підозри

Громадські ініціативи накопичують репутацію через послідовність рішень, звітність та справедливі процедури. Якщо цілі нечіткі або витрати неможливо перевірити, учасники можуть припускати, що їхні внески використовують нерівномірно. Взаємні очікування слабшають, зростає навантаження на невелику групу найбільш активних людей, а конфлікти щодо розподілу обов’язків стають частішими.

Практично важливо, щоб громади могли відкрито визначати правила прийняття рішень, визнавати обмеження ресурсів і переглядати помилкові домовленості. Відкритість забезпечує підстави для довіри, а реальний механізм зворотного зв’язку дозволяє відновлювати співпрацю після труднощів.

Групова ідентичність і солідарність через соціальні межі

Як відчуття спільної долі зближує людей

Під час надзвичайних ситуацій незнайомі люди можуть швидко побачити себе як учасників спільного становища. Вони координують допомогу, обмінюються інформацією, розподіляють доступні ресурси й утворюють нові контакти. Інтегративний огляд Джона Друрі описує, як спільна соціальна ідентичність у надзвичайних обставинах пов’язана з підтримкою інших і організованою поведінкою натовпу.

Дані про поведінку в надзвичайних ситуаціях пояснюють можливий психологічний механізм, але їх не можна безпосередньо переносити на будь-яку громадянську кампанію. Тривала солідарність потребує відновлюваних ресурсів, інституційної пам’яті й можливості домовлятися після того, як гостра загроза минає.

Спільне «ми» і збереження відмінностей

Спроби об’єднати різні групи через одну загальну ідентичність іноді допомагають співпраці. Однак вимога забути відмінності може зробити невидимою нерівність, яку саме потрібно виправити. У теоретичному огляді про спільність і складність «ми» Джон Довідіо, Семюел Гертнер і Тамар Сагуй аналізують, чому поєднання спільної та окремих групових ідентичностей може бути важливим для міжгрупових відносин.

Експериментальна робота з учасниками груп, що зазнають нерівності показала, що наголос лише на спільній категорії за певних умов може послаблювати готовність до колективних дій проти нерівності. Це контекстний висновок із конкретних експериментів, а не універсальне правило для всіх суспільств. Для інклюзивної солідарності істотне поєднання: учасники визнають спільні зобов’язання й водночас мають можливість називати власні потреби та досвід несправедливості.

Союзництво з тими, чиї інтереси відрізняються від власних

Солідарність стає особливо значущою, коли люди підтримують права й потреби інших груп, хоча безпосередня користь для них обмежена або відкладена. У психології це вивчають як міжгрупове союзництво: готовність допомагати групі, що стикається з нерівністю, визнаючи її голос і право самій формулювати свої вимоги. Концептуальна модель впливу союзників пояснює, чому спосіб підтримки, визнання ідентичності та групові потреби можуть визначати наслідки такої участі.

Союзництво стає більш змістовним, коли зовнішні учасники діляться ресурсами, підтримують представництво тих, кого безпосередньо стосується проблема, і не підміняють їхній досвід власним порядком денним. Водночас символічна декларація підтримки є лише одним із можливих проявів: фактичний результат потребує спостереження за діями й змінами умов.

Емоції, моральні переконання й відчуття несправедливості

Співпереживання може привертати увагу до чужої вразливості; моральне обурення — спонукати протистояти несправедливим умовам; надія — підтримувати тривалу участь, якщо люди бачать можливість змін. Ці емоційні процеси взаємодіють з ідентичністю й уявленням про колективну дієвість. Гнів, наприклад, може сприяти активності, але його політичні наслідки залежать від того, яку мету учасники вважають легітимною і яких норм дотримуються.

Класичний метааналіз інтегративної моделі колективної дії і пізніший ширший кількісний синтез об’єднують дані про ідентичність, переживання несправедливості та дієвість. Вони описують статистичні закономірності між психологічними змінними й колективною дією в різних контекстах. Самі такі узагальнення не означають, що одну емоцію можна викликати й передбачувано отримати певний політичний результат.

Моральні переконання можуть робити участь стійкішою, бо спільна справа сприймається як обов’язок. Проте сила переконання сама собою не визначає демократичність засобів. Громадянська солідарність вимагає уваги до прав інших, добровільності участі та можливості оскаржувати рішення. Науковий аналіз мотивів діяльності відрізняє їх від оцінки конкретної політичної позиції або правомірності конкретних дій.

Чому солідарність не виникає лише від закликів до єдності

Спільні гасла можуть сигналізувати норми, але стійку співпрацю підтримують доступні механізми участі: зрозумілі завдання, відкритий розподіл ролей, прості способи долучитися, можливість відмовитися без осуду, звітність і процедури вирішення спорів. Люди з обмеженим часом, доходом, транспортом або можливостями пересування потребують різних способів участі. Якщо громадська ініціатива враховує лише тих, хто може працювати багато годин, вона ризикує втратити підтримку інших навіть за широкої згоди щодо цілей.

Сильна внутрішня згуртованість не завжди передбачає відкритість до інших. Замкнуті мережі можуть обмінюватися допомогою лише серед знайомих і не довіряти людям з іншими поглядами. Огляд зв’язків соціального капіталу, різноманіття та згуртованості показує, чому пояснення через один показник етнокультурної або групової неоднорідності є недостатнім. Важливими є конкретна історія відносин, суспільні інституції й наявні можливості контакту.

Примус до демонстративної єдності має інші психологічні наслідки, ніж добровільна підтримка. Коли несхвалення певної ініціативи прирівнюють до відсутності громадянської відповідальності, люди можуть приховувати незгоду, а організатори — втрачати інформацію про проблеми. Для демократичної солідарності цінними залишаються право на незгоду, процедури перегляду рішень і суспільні гарантії рівної гідності.

Що свідчать систематичні огляди та експерименти

Докази про колективну дію

У кількісному огляді Агостіні та ван Зомерена систематизовано 403 вибірки із загальною кількістю понад 123 тисячі учасників. Дослідники аналізували групову ідентифікацію, відчуття несправедливості, колективну дієвість і моральні мотиви, а також структурні обмеження. Такі дані дозволяють порівнювати стійкість зв’язків у різних дослідницьких умовах, проте дослідження колективної мобілізації охоплюють лише частину ширшого поняття громадянської солідарності.

Важливо також, як саме операціоналізують участь. Намір підписати звернення, участь у мирному зібранні, волонтерський внесок і багаторічна робота громадської мережі мають різну вартість та різні умови здійснення. Об’єднання всіх цих поведінкових форм в один показник може приховувати відмінності між психологічними механізмами.

Які підходи допомагають соціальній згуртованості

Систематичний огляд Оразані, Рейнольдс та Осборна охопив 52 дослідження втручань, що відповідали критеріям якості, а також результати трьох додаткових систематичних оглядів, загалом 73 дослідження. Серед підходів, для яких автори знайшли обнадійливі докази, були можливості позитивного міжгрупового контакту й робота зі стереотипами. Водночас автори звернули увагу на слабкість частини дослідницьких дизайнів, неоднакові способи вимірювання згуртованості та потребу в більшій увазі до лідерства й інституційних змін.

Отже, з цього огляду випливає обґрунтований напрям дій: створювати умови для поважної спільної діяльності людей із різних груп, а її результати оцінювати. Він не дає підстав обіцяти, що будь-який контакт або одноразовий громадський захід автоматично забезпечить довготривалу солідарність.

Де причинні висновки залишаються обмеженими

Більшість суспільно-психологічних процесів має взаємний характер. Довіра може полегшувати участь; успішна участь іноді підтримує довіру; водночас обидві можуть залежати від добробуту, політичного середовища й можливостей взаємодії. Для встановлення причинності потрібні експерименти, панельні дані, природні експерименти або інші дослідницькі стратегії, які дають змогу перевіряти альтернативні пояснення.

Навіть коли короткочасний експеримент виявляє зміну готовності допомагати, залишається відкритим питання про її стійкість, перенесення в повсякденне життя та масштабування на ціле суспільство. Дані з окремих країн, студентських вибірок або конкретних міжгрупових конфліктів треба зіставляти з умовами застосування.

Громадянська солідарність в Україні

Воєнний досвід, взаємодопомога та спільна відповідальність

У сучасній Україні громадянська солідарність є важливою темою через досвід російського вторгнення, вимушеного переміщення, волонтерської підтримки, потреб громад, відновлення та взаємодії громадян з інституціями. Утім досвід окремих міст, волонтерських мереж або періодів масової мобілізації не слід механічно поширювати на всіх мешканців України. Відмінності в безпеці, ресурсах, місцевих інституціях і досвіді втрат впливають на можливості участі.

Спеціально для українського контексту важливе дослідження соціальної згуртованості reSCORE 2024, опубліковане ПРООН у грудні 2024 року. Воно розглядає зміни суспільних зв’язків та ставлення людей у зв’язку з повномасштабною війною, порівнюючи різні етапи. Значення цих даних полягає в увазі до неоднорідності суспільства і часових змін, а не у встановленні однієї постійної характеристики «української солідарності».

Горизонтальна солідарність і відносини з державою

Для України корисно розмежовувати горизонтальні зв’язки між людьми та групами й вертикальні відносини громадян із державними інституціями. Люди можуть довіряти волонтерським мережам, але мати зауваження до роботи певних установ; можуть підтримувати сусідів і водночас вимагати прозорості від влади. Ці позиції не суперечать одна одній автоматично, оскільки стосуються різних об’єктів довіри.

Звіт ПРООН і партнерів від жовтня 2025 року на основі дослідження reSCORE 2024 аналізує відносини громадян з інституціями через виміри доброчесності, ефективності, захищеності та політичної спільноти. Така модель допомагає розуміти, чому суспільна єдність залежить також від якості правил, управління та очікувань справедливого ставлення.

Що можна й чого не можна висновувати з українських даних

Опитування фіксують відповіді людей у певний період за певного способу збирання даних. В умовах війни склад вибірки, доступність окремих територій, переміщення населення, безпекові обмеження й соціальна бажаність відповідей особливо важливі для інтерпретації. Відчуття єдності, повідомлення про довіру й фактична щоденна взаємодія можуть змінюватися різними темпами.

Окремі дослідження локальних волонтерських спільнот дозволяють побачити, як підтримка, відповідальність і спільне розв’язання проблем переживаються учасниками. Проте якісний або локальний матеріал дає насамперед механістичне й контекстне розуміння, а не національну оцінку поширеності явища. У висновках для громад потрібно поєднувати різні типи даних, не підмінюючи репрезентативні показники яскравими поодинокими прикладами.

Коли солідарність слабшає або стає вибірковою

Втома, нерівність внесків та виснаження

Якщо одна невелика група постійно забезпечує спільну справу, організація може залежати від ресурсів, які важко відновлюються. Люди відчувають виснаження, розчарування або несправедливість розподілу роботи. Звідси випливає потреба робити участь передбачуваною, розподіляти навантаження, створювати можливості перепочинку й не ототожнювати цінність громадянина з кількістю годин громадської діяльності.

Тривала солідарність передбачає чергування ролей, передачу знань, визнання внесків і можливість підтримки тих, хто на певному етапі не може допомагати іншим. Такі організаційні засоби спрямовані на стійкість практики; їхню ефективність потрібно оцінювати в конкретних обставинах, а не вважати універсальним психологічним рецептом.

Групова замкненість і виключення

Сильне відчуття «своїх» може посилювати взаємодопомогу, але водночас зміцнювати бар’єр до «чужих». Громадянська солідарність у плюралістичному суспільстві потребує мінімальних спільних гарантій для людей, які не належать до домінантної групи. Її якість варто перевіряти запитаннями: хто має доступ до допомоги, хто формує порядок денний, чи чують незгоду, чи можуть люди вимагати пояснень і оскаржувати рішення.

Коли групи мають нерівну суспільну владу, сам заклик «ми всі однакові» може відвертати увагу від відмінностей у становищі. Експериментальні результати щодо спільної ідентичності й колективних дій підтримують необхідність враховувати цей механізм, хоча його вираженість залежить від умов.

Недовіра, дезінформація та політичні суперечності

Коли учасники сумніваються в джерелах інформації або справедливості процедур, координуватися складніше. Замість вимагати безумовної згоди корисніше створювати правила перевірки тверджень, доступ до обґрунтувань і процедури вирішення спорів. Це особливо важливо там, де суспільні питання політизовані: довіра до способу ухвалення рішення може підтримувати спільне життя навіть за відмінних політичних уподобань.

Як досліджують і вимірюють громадянську солідарність

Показники довіри, норм та належності

Дослідники використовують опитування щодо узагальненої міжособистісної довіри, довіри до конкретних груп та інституцій, відчуття спільності, готовності допомагати, справедливості й очікувань взаємності. Важливо, як сформульовано запитання: «чи довіряєте ви більшості людей?» і «чи довіряєте ви місцевому органу влади?» описують різні об’єкти. Відповіді також залежать від ситуації, інтерпретації слова «довіра» та політичного контексту.

Показник громадянської солідарності не варто зводити до середнього бала за кількома несумірними шкалами без перевірки їхньої структури. Для порівнянь між країнами й мовами потрібне дослідження вимірювальної еквівалентності: однакові слова або числа не завжди означають однаковий досвід.

Поведінкові дані, мережі й тривалість участі

Окрім опитувань, корисні відомості про реальну участь у спільних проєктах, сталість взаємодопомоги, склад мереж і повторюваність кооперації. Іноді застосовують поведінкові експерименти зі спільним ресурсом або взаємною підтримкою. Проте рішення в експериментальній грі не дорівнює поведінці в умовах війни, місцевої політики або складних соціальних ризиків.

Для оцінювання довготривалих змін потрібні повторні вимірювання. Особливо важливо з’ясувати, хто залишився учасником ініціативи, хто вибув, які були причини й чи мали всі групи порівнянні можливості для участі. Відсутність у вибірці людей, що зіткнулися з найсильнішими бар’єрами, може створювати завищене враження успіху проєкту.

Чому статистичний зв’язок не тотожний причинному механізму

Якщо в місцевостях із вищою довірою спостерігається більше спільних ініціатив, причиною можуть бути попередня історія співпраці, краща інфраструктура, доступ до ресурсів або особливості політичних інституцій. Перевірка причинних пояснень потребує зіставлення альтернативних чинників, часової послідовності й належної дослідницької конструкції. Панельне дослідження громадської залученості та довіри є прикладом того, як відстежування людей у часі уточнює висновки порівняно з одноразовим опитуванням.

Що може підтримувати громадянську солідарність на практиці

Спільні завдання з видимою суспільною користю

Громадські ініціативи мають більше підстав для довіри, коли учасники розуміють конкретну мету, спосіб використання ресурсів і критерії результату. Спільна робота над доступністю послуг, підтримкою вразливих людей або відновленням суспільного простору створює нагоди для контакту й перевірки обіцянок у дії. Дані систематичного огляду втручань щодо згуртованості підтримують увагу до позитивних міжгрупових контактів, одночасно вказуючи на потребу оцінювати їх у конкретному середовищі.

Практична якість такого контакту залежить від того, чи можуть учасники діяти з гідністю, мати вплив на рішення та бачити справедливий розподіл ролей. Якщо одній групі відведено лише роль отримувача пасивної допомоги, взаємне визнання може формуватися слабше, ніж за умов реальної співпраці й представництва.

Прозоре управління та можливість впливати на правила

Оприлюднення домовленостей, доступне пояснення рішень і незалежна можливість ставити запитання зменшують невизначеність. Важливі прості процедури: зрозуміле визначення відповідальних осіб, облік ресурсів, розв’язання конфліктів, захист персональних даних, а також способи виправляти помилки без приниження учасників. Психологічний ефект таких практик залежить від того, чи відповідає формальна прозорість фактичному досвіду людей.

Можливість участі в ухваленні рішень підтримує почуття належності й відповідальності. Водночас громадянська солідарність має залишати місце для людей, які тимчасово не беруть активної участі, але користуються правом на суспільний захист і справедливе ставлення.

Підтримка мостів між групами

Для різноманітних громад особливе значення мають контакти через соціальні межі: між мешканцями різного віку, різного досвіду переміщення, різних професійних і культурних середовищ. Організаторам доцільно помічати, хто не представлений на зустрічах, які бар’єри існують для долучення та чи не відтворює ініціатива попередню нерівність. Позитивний контакт допомагає лише тоді, коли реальні умови дозволяють встановлювати більш рівноправні й надійні відносини.

Реалістичні очікування та оцінка результатів

Метою громадянської програми можуть бути різні результати: більше взаємної довіри, ширше представництво, стабільні волонтерські мережі, кращий доступ до послуг або здатність долати конфлікти. Вони потребують різних індикаторів. Одна подія може підвищити обізнаність, але довготривала солідарність перевіряється тим, чи зберігаються відносини й практики після її завершення.

Наявні наукові огляди дають підстави обирати обґрунтовані напрями роботи, а не універсальні гарантії. Сильніша стратегія поєднує виявлення потреб, прозору співпрацю, оцінювання змін і коригування рішень за участі самої громади.

Поширені запитання

Що таке громадянська солідарність простими словами?

Це готовність людей підтримувати одне одного й разом відповідати за спільні справи, навіть коли вони особисто не знайомі або мають різні погляди. Її основу становлять взаємна довіра, відчуття справедливості, повага до людської гідності та здатність домовлятися про спільні цілі.

Чим громадянська солідарність відрізняється від соціальної згуртованості?

Соціальна згуртованість характеризує стан зв’язків у суспільстві та відносин з інституціями. Громадянська солідарність зосереджується на взаємній відповідальності, готовності підтримувати інших і спільно діяти. Поняття перетинаються, але їх не слід ототожнювати в дослідженнях.

Чи потрібна повна політична згода для солідарності?

Ні. Люди можуть сперечатися про рішення та ідеології, зберігаючи спільні зобов’язання щодо прав, безпеки, доступу до суспільних благ і демократичних процедур. Важливими є норми поваги, можливість висловлювати незгоду та спільні правила розв’язання конфліктів.

Чи можлива солідарність за низької довіри до влади?

Так. Горизонтальна підтримка між людьми й політична довіра до інституцій є різними вимірами. Низька довіра до певних установ може співіснувати з активною взаємодопомогою, хоча якість інституційних правил впливає на сталість координації.

Чи завжди спільна загроза створює тривалу солідарність?

Спільна загроза здатна посилити відчуття спільної долі й взаємодопомогу. Тривалість цих змін залежить від подальшого досвіду, ресурсів, якості відносин і здатності організувати спільну діяльність. Дані з надзвичайних ситуацій не дають підстав автоматично прогнозувати тривалу громадянську єдність після завершення кризи.

Як виміряти солідарність у громаді?

Доцільно комбінувати запитання про довіру та взаємність із даними про реальну співпрацю, доступність участі, міжгрупові контакти й здатність вирішувати суперечки. Порівняння потрібно повторювати в часі та враховувати групи, яких важко охопити опитуванням.

Що найбільше допомагає зміцнювати солідарність?

Найбільш обґрунтований напрям — створювати можливості для доброзичливої спільної діяльності між групами, зменшувати стереотипи, забезпечувати зрозумілі й справедливі правила та перевіряти реальні результати. Систематичні огляди підтверджують перспективність частини цих підходів, але сила та тривалість ефектів залежать від контексту.

Науковий висновок

Громадянська солідарність формується на перетині психологічних очікувань і суспільних можливостей. Довіра полегшує початок співпраці, взаємність підтримує її продовження, спільні цілі надають діяльності напрям, а відчуття колективної дієвості допомагає людям переходити від намірів до організованої дії. Справедливі й прозорі інституції підтримують ці процеси, роблячи взаємні зобов’язання передбачуваними.

Науково змістовна оцінка солідарності виходить за межі декларацій єдності. Вона враховує, наскільки спільні практики відкриті для різних людей, чи розподілено відповідальність справедливо, як вирішуються конфлікти та чи зберігається підтримка протягом часу. Для України ці питання потребують окремих досліджень, що враховують воєнний досвід, різноманітність громад і стан інституцій. Саме поєднання міжособистісних зв’язків, прав, спільної діяльності та перевірюваних процедур визначає громадянську солідарність як психологічну основу відповідального суспільного життя.

Пов’язані статті

«Моральне переконання і політична дія: чому принципи спонукають до участі» — моральні підстави громадянської мобілізації.

«Мирний протест: психологія ненасильницької мобілізації» — способи мирної колективної взаємодії та умови ненасильницьких дій.

«Колективна політична дія: ідентичність, несправедливість та ефективність» — батьківський вузол J03, який пояснює, як ідентичність, несправедливість і колективна дієвість впливають на організовані суспільні дії.

«Громадянська участь: форми, мотиви та психологічні бар’єри» — практичні форми залучення громадян і умови, за яких готовність діяти переходить у поведінку.

«Політична довіра: що визначає довіру до держави та інституцій» — інституційний аспект довіри та відмінність між довірою до людей і до органів влади.

«Соціальна згуртованість: чинники, прояви й вимірювання» — ширша структура зв’язків, належності й суспільної інтеграції.

«Міжгрупова довіра: як виникає, руйнується і відновлюється» — можливості та межі співпраці між соціальними групами.

«Психологія демократії: участь, норми та прийняття незгоди» — роль громадянських норм, участі та правомірної незгоди в демократичному житті.

Джерела

Agostini, M., & van Zomeren, M. (2021). Toward a comprehensive and potentially cross-cultural model of why people engage in collective action: A quantitative research synthesis of four motivations and structural constraints. Psychological Bulletin, 147(7), 667–700. https://doi.org/10.1037/bul0000256

Devine, D. (2024). Does political trust matter? A meta-analysis on the consequences of trust. Political Behavior, 46, 2241–2262. https://doi.org/10.1007/s11109-024-09916-y

Dovidio, J. F., Gaertner, S. L., & Saguy, T. (2009). Commonality and the complexity of “we”: Social attitudes and social change. Personality and Social Psychology Review, 13(1), 3–20. https://doi.org/10.1177/1088868308326751

Drury, J. (2018). The role of social identity processes in mass emergency behaviour: An integrative review. European Review of Social Psychology, 29(1), 38–81. https://doi.org/10.1080/10463283.2018.1471948

Orazani, S. N., Reynolds, K. J., & Osborne, H. (2023). What works and why in interventions to strengthen social cohesion: A systematic review. Journal of Applied Social Psychology, 53(10), 938–995. https://doi.org/10.1111/jasp.12990

Portes, A., & Vickstrom, E. (2011). Diversity, social capital, and cohesion. Annual Review of Sociology, 37, 461–479. https://doi.org/10.1146/annurev-soc-081309-150022

Selvanathan, H. P., Lickel, B., & Dasgupta, N. (2020). An integrative framework on the impact of allies: How identity-based needs influence intergroup solidarity and social movements. European Journal of Social Psychology. https://doi.org/10.1002/ejsp.2697

Spears, R. (2021). Social influence and group identity. Annual Review of Psychology, 72, 367–390. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-070620-111818

Ufkes, E. G., Calcagno, J., Glasford, D. E., & Dovidio, J. F. (2016). Understanding how common ingroup identity undermines collective action among disadvantaged-group members. Journal of Experimental Social Psychology, 63, 26–35. https://doi.org/10.1016/j.jesp.2015.11.006

van Ingen, E., & Bekkers, R. (2015). Generalized trust through civic engagement? Evidence from five national panel studies. Political Psychology, 36(3), 277–294. https://doi.org/10.1111/pops.12105

van Zomeren, M., Postmes, T., & Spears, R. (2008). Toward an integrative social identity model of collective action: A quantitative research synthesis of three socio-psychological perspectives. Psychological Bulletin, 134(4), 504–535. https://doi.org/10.1037/0033-2909.134.4.504

van Zomeren, M., Postmes, T., & Spears, R. (2012). On conviction’s collective consequences: Integrating moral conviction with the social identity model of collective action. British Journal of Social Psychology, 51(1), 52–71. https://doi.org/10.1111/j.2044-8309.2010.02000.x

Програма розвитку ООН, Центр сталого миру та демократичного розвитку (SeeD), партнери. (2024). Соціальна згуртованість в Україні: тенденції за даними дослідження reSCORE 2024. https://www.undp.org/uk/ukraine/publications/sotsialna-zhurtovanist-v-ukrayini-tendentsiyi-za-danymy-doslidzhennya-rescore-2024

Програма розвитку ООН, Центр сталого миру та демократичного розвитку (SeeD). (2025). Єдність між державою та громадянами в Україні (Результати дослідження reSCORE у 2024 році). https://www.undp.org/uk/ukraine/publications/yednist-mizh-derzhavoyu-ta-hromadyanamy-v-ukrayini-rezultaty-doslidzhennya-rescore-u-2024-rotsi